Біблія українською мовою

Перша книга Царств

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 26
1: Прийшли зифеї [з півдня] до Саула в Гиву і сказали: ось, Давид ховається у нас на пагорбі Гахи­ла, що праворуч від Ієсимона.
2: І встав Саул і спустився в пустелю Зиф, і з ним три тисячі добірних мужів ізраїльських, щоб шукати Давида в пустелі Зиф.
3: І розташувався Саул на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона, при дорозі; Давид же знаходився в пустелі і бачив, що Саул іде за ним у пустелю;
4: і послав Давид спостерігачів і довідався, що Са­ул дійсно прийшов [з Кеїля].
5: І встав Давид [таємно] і пішов до місця, на якому Саул розташувався станом, і побачив Давид місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, воєначальник його. Саул же спав у наметі, а народ­ розташувався довкола нього.
6: І звер­нувся Давид і сказав Ахимелеху хет­теянину й Авессі, синові Саруїному, братові Іоава, говорячи: хто піде зі мною до Саула в стан? І відповів Авесса: я піду з тобою.
7: І прийшов Давид з Авессою до людей [Саулових] уночі; і ось, Саул лежить, спить у наметі, і спис його встромлений у землю в головах його; Авенир же і народ лежать довкола нього.­
8: Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару.
9: Але Давид сказав Авессі: не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним?
10: І сказав Да­вид: живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього;
11: а візьми його спис, що у головах його, і посудину з водою, і підемо до себе.
12: І взяв Давид спис і посудину з водою в головах Саула, і пішли вони до себе; і ніхто не бачив, і ніхто не знав, і ніхто не прокинувся, але усі спали, то­му що сон від Господа напав на них.
13: І перейшов Давид на інший бік і став на вершині гори вдалині; велика відстань була між ними.
14: І звер­нувся Давид до народу й Авенира, сина Нирового, говорячи: відповідай, Авенире. І відповів Авенир і сказав: хто ти, що кричиш і турбуєш царя?
15: І сказав Давид Авениру: чи не муж ти, і хто рівний тобі в Ізраїлі? Чому ж ти не бережеш господаря твого, царя? тому що приходив хтось з народу, щоб погубити царя, господаря твого.
16: Недобре ти це робиш; живий Господь! ви гідні смер­ті за те, що не бережете господаря ва­шого, помазаника Господнього. По­дивися, де спис царя і посудина з водою, що були в головах його?
17: І узнав Саул голос Давида і сказав: чи твій це голос, сину мій Давиде? І сказав Давид: мій голос, господарю мій, царю.
18: І сказав ще: за що господар мій переслідує раба свого? що я зробив? яке зло в руці моїй?
19: І нині нехай вислухає господар мій, цар, слова раба свого: якщо Господь розпалив тебе проти мене, то нехай буде це від тебе благозапашною жертвою; якщо ж— сини людські, то прокляті вони перед Господом, тому що вони вигнали мене нині, щоб не належати­ мені до спадщини Господа, говорячи: «йди, служи богам чужим».
20: Нехай же не проллється кров моя на землю перед лицем Господа; бо цар Ізраїлів вийшов шукати одну блоху, як ганяються за куріпкою по горах.
21: І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато­ згрішив.
22: І відповів Давид і сказав: ось спис царя; нехай один з отроків прийде і візьме його;
23: і нехай відплатить Господь кожному за правдою його і за істиною Його, бо Господь віддавав тебе в руки мої, але я не захотів підняти руки моєї на помазаника Господнього;
24: і нехай, як дорогоцінне було життя твоє нині в очах моїх, так цінується моє життя в очах Господа, [і нехай покриє Він мене] і нехай визволить мене від усякого лиха!
25: І сказав Саул Давиду: благословенний ти, сину мій Давиде; і діло зробиш, і перемогти переможеш. І пішов Давид своїм шляхом, а Саул повернувся у своє місце.