Біблія українською мовою

Перша книга Царств

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 20
1: Давид утік з Навафа біля Ра­­ми і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї?
2: І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде.
3: Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю.
4: І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе.
5: І сказав Давид Іо­на­фану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом;­ але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня.
6: Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його».
7: Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним.
8: Ти ж зроби милість рабові твоєму,— тому що ти при­йняв раба твого в завіт Господній з тобою,— і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?
9: І сказав Іона­фан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу те­бе про це?
10: І сказав Давид Іо­на­фану: хто сповістить мене, якщо бать­ко твій відповість тобі суворо?
11: І сказав Іо­нафан Давиду: йди, ви­йдемо в поле. І вийшли обидва в по­ле.
12: І сказав Іонафан Давиду: живий Гос­­подь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,
13: нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше­ зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм!
14: Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню.
15: А якщо я пом­ру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида.
16: Так уклав Іона­фан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Дави­да!
17: І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, то­му що любив його, як свою душу.
18: І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте;
19: тому на третій день ти спустись і поспіши­ на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель;
20: а я в той бік пущу три стріли, начебто стріля­ючи в ціль;
21: потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде;
22: якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь;
23: а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.
24: І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.
25: Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним.
26: І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився.
27: Настав і другий­ день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні?
28: І відповів Іона­фан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм;
29: він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя.
30: Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй?
31: бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш­ ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть.
32: І від­повів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив?
33: Тоді Саул ки­нув спис у нього, щоб уразити йо­го. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида.
34: І встав Іона­фан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його.
35: На другой день уранці вийшов Іона­фан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним.
36: І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока.
37: І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою.
38: І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря.
39: Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа.
40: І віддав ­Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто.
41: Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше.
42: І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік.
43: І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.