Біблія українською мовою

Перша книга Царств

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 18
1: Коли скінчив Давид розмову із Саулом, душа Іонафана приліпилася до душі його, і полюбив­ його Іонафан, як свою душу.
2: І взяв його Саул у той день і не дозволив йому повернутися в дім батька його.
3: Іонафан же уклав з Давидом союз, тому що полюбив його, як свою душу.
4: І зняв Іонафан верхній одяг свій, який був на ньому, і віддав його Давиду, також і інший одяг свій, і меч свій, і лук свій, і пояс свій.
5: І Давид діяв розсудливо скрізь, куди посилав його Саул, і зробив його Саул начальником над військовими людьми; і це сподобалося всьому народові і слугам Сауловим.
6: Коли вони йшли, повертаючись піс­ля­ перемоги Давида над филистимлянином, то жінки з усіх міст ізраїльських виходили назустріч Саулу царю зі співом і танцями, з урочистими тимпанами і з кимвалами.
7: І викликували жінки, які грали, говорячи: Саул переміг тисячі, а Давид— десятки тисяч!
8: І Саул сильно засмутився, і неприємно було йому це слово, і він сказав: Давиду дали десятки тисяч, а мені тисячі; йому бракує тільки царства.
9: І з того дня і потім підозріливо дивився Саул на Давида.
10: І було на другий день: напав злий дух від Бога на Саула, і він біснувався в домі своєму, а Давид­ грав рукою своєю на струнах, як і в інші дні; в руці у Саула був спис.
11: І кинув Саул спис, подумавши: приб’ю Давида до стіни; але Давид двічі ухилився від нього.
12: І став боятися Саул Давида, тому що Господь був з ним, а від Саула відступив.
13: І віддалив його Саул від себе і поставив його у себе тисячоначальником, і він виходив і входив перед народом.
14: І Давид у всіх ділах своїх чинив розсудливо, і Господь був з ним.
15: І Саул бачив, що він дуже розсудливий, і боявся його.
16: А весь Ізраїль і Іуда любили Давида, тому що він виходив і входив перед ними.
17: І сказав Саул Давиду: ось старша дочка моя, Мерова; я дам її тобі за дружину, тільки будь у мене хоробрим і веди війни Господні. Тому що Саул думав: нехай не моя рука буде на ньому, але рука филистимлян буде на ньому.
18: Але Давид сказав Саулу: хто я, і що життя моє і рід батька мого в Ізраїлі, щоб мені бути зятем царя?
19: А коли настав час віддати Мерову, дочку Саула, Давиду, то вона була видана заміж за Адриела з Мехоли.
20: Але Давида полюбила друга дочка Саула, Мелхола; і коли сповістили про це Саула, то це було приємно йому.
21: Саул думав: віддам її за нього, і вона буде йому сіткою, і рука филистимлян буде на ньому. І сказав Саул Давиду: через іншу ти поріднишся нині зі мною.
22: І наказав Саул слугам своїм: скажіть Давиду таємно: ось, цар благоволить до тебе, і всі слуги його люблять тебе; отже, будь зятем царя.
23: І передали слуги Саулові у вуха Давиду всі слова ці. І сказав Давид: хіба здається вам легко бути зятем царя? я— людина бідна і незначна.
24: І донесли Саулу слуги його і сказали: ось що говорить Давид.
25: І сказав Саул: так скажіть Давиду: цар не хоче віна, крім ста крає­обрізань филистимських, на помсту ворогам царя. Тому що Саул мав на думці погубити Давида руками филистимлян.
26: І переказали слуги його Давиду ці слова, і сподобалося Давиду стати зятем ца­ря.
27: Ще не минули призначені дні, як Давид встав і пішов сам і люди його з ним, і убив двісті чоловік филистимлян, і приніс Давид краєобрізання їх, і представив їх у повній кіль­кості ца­рю, щоб стати зятем ца­ря. І видав Саул за нього Мелхолу, доч­ку свою, заміж.
28: І побачив Саул і дізнався, що Господь з Давидом [і весь Ізраїль любить його,] і що Мелхола, доч­ка Саула, любила Давида.
29: І став Саул ще більше боятися Давида і зробився ворогом його на все життя.
30: І коли вожді филистимські вийшли на війну, Давид, від самого виходу їх, діяв розсудливіше за всіх слуг Саулових, і дуже прославилося ім’я його.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 19
1: І говорив Саул Іонафану, си­нові своєму, і всім слугам своїм, щоб умертвити Давида; але Іона­фан, син Саула, дуже любив Давида.
2: І сповістив Іонафан Давида, говорячи: батько мій Саул шукає, як умертвити тебе; отже, бережися зав­т­ра; сховайся і будь у потайному міс­ці;
3: а я вийду і стану поруч з батьком моїм на полі, де ти будеш, і поговорю про тебе з батьком моїм, і що побачу, розповім тобі.
4: І говорив Іонафан добре про Давида Саулу, батькові своєму, і сказав йому: нехай не грішить цар проти раба свого Давида, тому що він нічим не згрішив проти тебе, і справи його дуже корисні для тебе;
5: він наражав на небезпеку душу свою, щоб уразити филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння всьому Ізраїлю; ти бачив це і радів; для чого ж ти хочеш згрішити проти невинної крові й умертвити Давида без причини?
6: І послухав Саул голосу Іонафана і присягнув Саул: живий Господь, Давид не помре.
7: І покликав Іонафан Давида, і переказав йому Іонафан усі слова ці, і привів Іонафан Давида до Саула, і він був при ньому, як вчора і третього дня.
8: Знову почалася війна, і вийшов Давид, і воював з филистимлянами, і наніс їм велику поразку, і вони побігли від нього.
9: І злий дух від Бога напав на Саула, і він сидів у домі своєму, і спис його був у руці його, а Давид грав рукою своєю на струнах.
10: І хотів Саул прибити Давида списом до стіни, але Давид відскочив від Саула, і спис встромився в стіну; Давид же втік і врятувався в ту ніч.
11: І послав Саул слуг у дім до Давида, щоб стерегти його й убити його до ранку. І сказала Давиду Мелхола, дружина його: якщо ти не врятуєш душі твоєї в цю ніч, то завт­ра будеш убитий.
12: І спустила Мел­хола Давида з вікна, і він пішов, і втік і врятувався.
13: Мелхола ж узяла статую і поклала на постіль, а в узголів’я її поклала козячу шкуру, і покрила одягом.
14: І послав Саул слуг, щоб узяти Давида; але Мелхола сказала: він хворий.
15: І послав Саул слуг, щоб оглянути Давида, говорячи: принесіть його до мене на постелі, щоб убити його.
16: І прийшли слуги, і ось, на постелі статуя, а в її узголів’ї козяча шкура.
17: Тоді Саул сказав Мелхолі: для чого ти так обдурила мене і відпустила ворога мого, щоб він утік? І сказала Мелхола Саулу: він сказав мені: відпусти мене, інакше я уб’ю тебе.
18: І втік Давид і врятувався, і прийшов до Самуїла в Раму і розповів йому все, що робив з ним Саул. І пішов він із Самуїлом, і зупинилися вони в Навафі [біля Рами].
19: І донесли Саулу, говорячи: ось, Давид у Навафі, біля Рами.
20: І послав Саул слуг узяти Давида, і коли побачили вони сонм пророків, що пророкували, і Самуїла, який начальствував над ними, то Дух Божий зійшов на слуг Саула,­ і вони стали пророкувати.
21: Донесли про це Саулу, і він послав інших слуг, але і ці стали пророкувати. Потім послав Саул третіх слуг, і ці ста­­ли пророкувати.
22: [Розгнівавшись,] Саул сам пішов у Раму, і дійшов до великого джерела, що в Сефі, і запитав, говорячи: де Самуїл і Давид? І сказали: ось, у Навафі, біля Рами.
23: І пішов він туди в Наваф біля Рами, і на нього зійшов Дух Бо­жий, і він ішов і пророкував, доки не прийшов у Наваф біля Рами.
24: І зняв і він одяг свій, і пророкував перед Самуїлом, і весь день той і всю ту ніч лежав неодягненим; тому говорять: «невже і Саул у пророках?»

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 20
1: Давид утік з Навафа біля Ра­­ми і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї?
2: І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде.
3: Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю.
4: І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе.
5: І сказав Давид Іо­на­фану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом;­ але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня.
6: Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його».
7: Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним.
8: Ти ж зроби милість рабові твоєму,— тому що ти при­йняв раба твого в завіт Господній з тобою,— і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?
9: І сказав Іона­фан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу те­бе про це?
10: І сказав Давид Іо­на­фану: хто сповістить мене, якщо бать­ко твій відповість тобі суворо?
11: І сказав Іо­нафан Давиду: йди, ви­йдемо в поле. І вийшли обидва в по­ле.
12: І сказав Іонафан Давиду: живий Гос­­подь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,
13: нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше­ зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм!
14: Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню.
15: А якщо я пом­ру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида.
16: Так уклав Іона­фан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Дави­да!
17: І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, то­му що любив його, як свою душу.
18: І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте;
19: тому на третій день ти спустись і поспіши­ на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель;
20: а я в той бік пущу три стріли, начебто стріля­ючи в ціль;
21: потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде;
22: якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь;
23: а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.
24: І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.
25: Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним.
26: І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився.
27: Настав і другий­ день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні?
28: І відповів Іона­фан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм;
29: він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя.
30: Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй?
31: бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш­ ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть.
32: І від­повів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив?
33: Тоді Саул ки­нув спис у нього, щоб уразити йо­го. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида.
34: І встав Іона­фан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його.
35: На другой день уранці вийшов Іона­фан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним.
36: І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока.
37: І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою.
38: І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря.
39: Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа.
40: І віддав ­Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто.
41: Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше.
42: І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік.
43: І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 21
1: І прийшов Давид у Номву до Ахимелеха священика, і засмутився Ахимелех при зустрічі з Давидом і сказав йому: чому ти один, і нікого немає з тобою?
2: І сказав Давид Ахимелеху священикові: цар доручив мені діло і сказав мені: «нехай ніхто не знає, за чим я послав тебе і що доручив тобі»; тому людей я залишив на відповідному місці;
3: отже, що є в тебе під рукою, дай мені, хлібів п’ять, або що знайдеться.
4: І відповів священик Давиду, говорячи: немає в мене під рукою простого хліба, а є хліб священний; якщо тільки люди твої втрималися від жінок, [нехай з’їдять].
5: І відповів Давид священикові і сказав йому: жінок при нас не було ні вчора, ні третього дня, з часу, як я вийшов, і сосуди отроків чисті, а якщо дорога нечиста, то хліб залишиться чистим у сосудах.
6: І дав йому священик священного хліба; тому що не було в нього хліба, крім хлібів священних, що узяті були від лиця Господа, щоб після зняття їхнього покласти теплі хліби.
7: Там знаходився в той день перед Господом один зі слуг Саулових, на їм’я Доїк, ідумеянин, началь­ник пастухів Саулових.
8: І сказав Да­вид Ахимелеху: чи немає тут у тебе під рукою списа або меча? тому що я не взяв із собою ні меча, ні іншої зброї, бо доручення царя було спішне.
9: І сказав священик: ось меч Голіафа филистимлянина, якого ти вразив у долині дуба, загорнений в одяг, за ефодом; якщо хочеш, візьми його; іншого, крім цього, немає тут. І сказав Давид: немає йому подібного, дай мені його. [І дав йому.]
10: І встав Давид, і втік у той же день від Саула, і прийшов до Анхуса, царя Гефського.
11: І сказали Анхусу слуги­ його: чи це не Давид, цар тієї країни? чи не йому співали в хороводах і говорили: «Саул уразив тисячі, а Давид— десятки тисяч»?
12: Давид поклав слова ці в серці своєму і силь­но боявся Анхуса, царя Гефського.
13: І змінив лице своє перед ними, і прикинувся божевільним у їхніх очах, і креслив на дверях, [кидався на руки свої] і пускав слину по бороді своїй.
14: І сказав Анхус рабам своїм: бачите, він людина божевільна; для чого ви привели його до мене?
15: хіба мало в мене божевільних, що ви привели його, щоб він юродствував переді мною? невже він ввійде в дім мій?

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 22
1: І вийшов Давид звідти і втік у печеру Одолламську, і почули брати його і весь дім батька його і прийшли до нього туди.
2: І зібралися до нього всі пригноблені і всі боржники і всі засмучені душею, і зробився він начальником над ними; і було з ним близько чотирьохсот чоловік.
3: Звідти пішов Давид у Мас­сифу моавитську і сказав цареві Моавитському: нехай батько мій і мати моя побудуть у вас, доки я не дізнаюся, що зробить зі мною Бог.
4: І при­­­вів їх до царя Моавитського, і жили вони в нього весь час, доки Давид був у тій схованці.
5: Але пророк Гад сказав Давиду: не залишайся в цьому притулку, але виходь, іди в землю Іудину. І пішов Давид і прийшов у ліс Херет.
6: І почув Саул, що Давид­ з’явився і люди, які були з ним. Саул сидів тоді в Гиві під дубом на горі, зі списом у руці, і всі слуги його оточували його.
7: І сказав Саул слугам своїм, що оточували його: послухайте, сини Веніамінові, невже всім вам дасть син Ієссея поля і виноградники і всіх вас поставить тисячона­чальниками і сотниками,
8: що ви усі змовилися проти мене, і ніхто не відкрив мені, коли син мій вступив у дружбу із сином Ієссея, і ніхто з вас не пожалів про мене і не відкрив мені, що син мій підбурив проти мене раба мого чинити проти ме­не підступи, як це нині видно?
9: І відповів Доїк ідумеянин, який стояв зі слугами Сауловими, і сказав: я бачив, як син Ієссея приходив у Номву­ до Ахимелеха, сина Ахитува,
10: і той запитав про нього Господа, і дав йому споживу, і меч Голіафа филис­тимлянина віддав йому.
11: І послав цар покликати Ахимелеха, сина Ахитува, священика, і весь дім бать­ка його, священиків, які в Номві; і прийшли вони усі до царя.
12: І сказав Саул: послухай, сину Ахитува. І той відповів: ось я, господарю мій.
13: І сказав йому Саул: для чого ви зговорилися проти мене, ти і син Ієссея, що ти дав йому хліби і меч і запитав про нього Бога, щоб він повстав проти мене і чинив проти мене підступи, як це нині видно?
14: І відповів Ахимелех царю і сказав:­ хто з усіх рабів твоїх вірний як Давид? він і зять царя, і виконавець повелінь твоїх, і шанований у домі твоєму.
15: Чи тепер я став за­питувати­ про нього Бога? Ні, не звинувачуй у цьому, царю, раба твого і весь дім батька мого, тому що в усій цій справі не знає раб твій ні малого, ні великого.
16: І сказав цар: ти по­винен померти, Ахимелеху, ти і весь дім бать­ка твого.
17: І сказав цар охоронцям, які стояли при ньому: йдіть, умертвіть священиків Господ­ніх, бо і їхня рука з Давидом, і вони знали, що він утік, і не відкрили мені. Але слуги царя не хотіли підняти рук своїх на вбивство священиків Господніх.
18: І сказав цар Дої­ку: йди ти й умерт­ви священиків. І пішов Доїк ідумеянин, і напав на священиків, і умерт­вив у той день вісімдесят п’ять* чоловіків, які носили лляний ефод;
19: і Номву, місто священиків, уразив мечем; і чоловіків і жінок, і юнаків і дітей, і волів і ослів і овець уразив мечем.
20: Урятувався один тільки син Ахимелеха, сина Ахитуви, на ім’я Авиафар, і втік до Давида.
21: І розпо­вів Авиафар Давиду, що Саул умерт­вив священиків Господніх.
22: І сказав Давид Авиафару: я знав у той день, коли там був Доїк ідумеянин, що він неодмінно донесе Саулу; я винен у всіх душах дому батька твого;
23: залишся в мене, не бійся, тому що, хто буде шукати моєї душі, буде шукати і твоєї душі; ти будеш у мене під охороною.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 23
1: І сповістили Давида, говоря­чи: ось, филистимляни напали на Кеїль і грабують токи.
2: І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені, і чи подолаю я цих филистимлян? І відповів Господь Давиду: йди, ти подолаєш филистимлян і врятуєш Кеїль.
3: Але ті, що були з Давидом сказали йому: ось, ми боїмося тут в Юдеї, як же нам іти в Кеїль проти ополчень филистимських? [ми потрапимо в полон до филистимлян.]
4: Тоді знову запитав Давид Господа, і відповів йому Господь і сказав: встань і йди в Кеїль, тому що Я віддав филистимлян у руки твої.
5: І пішов Давид з людьми своїми в Кеїль, і воював з филис­тимлянами, і забрав худобу їхню, і наніс їм велику поразку, і врятував Давид жителів Кеїля.
6: Коли Авиафар, син Ахимелеха, прибіг до Давида [і пішов з ним] у Кеїль, то приніс із собою й ефод.
7: І донесли Саулу, що Давид прийшов у Кеїль, і Саул сказав: Бог віддав його в руки мої, бо він замкнув себе, ввійшовши в місто з воротами і запорами.
8: І скликав Саул весь народ на війну, щоб іти до Кеїля, обложити Давида і лю­дей його.
9: Коли дізнався Давид, що Саул задумав проти нього зле, сказав священикові Авиафару: принеси ефод [Господній].
10: І сказав Давид: Господи Боже Ізраїлів! раб Твій почув, що Саул хоче прийти в Кеїль, зруйнувати місто заради мене.
11: Чи віддадуть мене жителі Кеїля в руки його? І чи прийде сюди Саул, як чув раб Твій? Господи Боже Ізраїлів! відкрий рабові Твоєму. І сказав Гос­подь: прийде.
12: І сказав Давид: чи видадуть жителі Кеїля мене і людей моїх у руки Саула? І сказав Гос­подь: видадуть.
13: Тоді піднявся Давид і люди його, близько шестисот чоловік, і вийшли з Кеїля і ходили, де могли. Саулу ж було донесено, що Давид утік з Кеїля, і тоді він відмінив похід.
14: Давид же перебував у пустелі в неприступних місцях і потім на горі в пустелі Зиф. Саул шукав його кожного дня; але Бог не віддав Давида в руки його.
15: І бачив Давид, що Саул вийшов шукати душу його; Давид же був у пустелі Зиф у лісі.
16: І встав Іонафан, син Саула, і прийшов до Давида в ліс, і зміцнив його упованням на Бога,
17: і сказав йому: не бійся, бо не знайде тебе рука батька мого Саула, і ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду другим після тебе; і Саул, бать­ко мій, знає це.
18: І уклали вони між собою завіт перед лицем Господа; і Давид залишився в лісі, а Іонафан пішов у дім свій.
19: І прийшли зифеї до Саула в Гиву, говорячи: ось, Давид ховається в нас у неприступних місцях, у лісі, на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона;
20: от­же, за бажанням душі твоєї, царю, йди; а наша справа буде видати його в руки царя.
21: І сказав їм Саул: благословенні ви в Господа за те, що пожаліли про мене;
22: йдіть, упевніться ще, розвідайте і виглядіть місце його, де буде нога його, і хто бачив його там, бо мені говорять, що він дуже хитрий;
23: і виглядіть, і розвідайте про всі схованки, в яких він ховається, і поверніться до мене з вірною звісткою, і я піду з вами; і якщо він у цій землі, я буду шукати його у всіх тисячах Іудиних.
24: І встали вони і пішли в Зиф раніше Саула. Давид же і люди його були в пустелі Маон, на рівнині, праворуч від Ієсимона.
25: І пішов Саул з людь­ми своїми шукати його. Але Давида сповістили про це, і він перейшов до скелі і залишався в пустелі Маон. І почув Саул, і погнався за Давидом у пустелю Маон.
26: І йшов Саул з одного боку гори, а Давид з людьми своїми був на іншому боці гори. І ко­ли Давид поспішав утекти від Саула, а Саул з людьми своїми йшов в обхід Давида і людей його, щоб захопити їх;
27: тоді прийшов до Саула вісник, говорячи: поспішай і приходь, бо филистимляни напали на землю.
28: І повернувся Саул від переслідування Давида і пішов на­зуст­річ филистимлянам; тому і назвали це місце: Села-Гаммахлекоф*.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 24
1: І вийшов Давид звідти і жив у безпечних місцях Ен-Гадди.
2: Коли Саул повернувся від фили­с­тимлян, його сповістили, говорячи: ось, Давид у пустелі Ен-Гадди.
3: І взяв Саул три тисячі добірних чоловіків з усього Ізраїля і пішов шукати Давида і людей його по горах, де живуть сарни.
4: І прийшов до загону овечого, при дорозі; там була печера, і зайшов туди Саул за потребою; Давид же і люди його сиділи в глибині печери.
5: І говорили Давиду люди його: ось день, про який говорив тобі Господь: «ось, Я видам ворога твого в руки твої, і зробиш з ним, що тобі завгодно». Давид встав і тихенько відрізав край від верхнього одягу Саула.
6: Але після цього боляче стало серцю Давида, що він відрізав край від одягу Саула.
7: І сказав він людям своїм: нехай не попустить мені Господь зробити це господареві моєму, помазанику Гос­подньому, щоб накласти руку мою на нього, бо він помазаник Господній.
8: І утримав Давид людей своїх цими словами і не дав їм повстати на Саула. А Саул встав і вийшов з печери на дорогу.
9: Потім встав і Да­вид, і вийшов з печери, і закричав услід Саулу, говорячи: господарю мій, царю! Саул оглянувся назад, і Давид упав лицем на землю і поклонився [йому].
10: І сказав Давид Саулу: навіщо ти слухаєш слова людей, які говорять: «ось, Давид за­мишляє зло на тебе»?
11: Ось, сьогод­ні бачать очі твої, що Господь віддавав тебе нині в руки мої в печері; і мені говорили, щоб убити тебе; але я пощадив тебе і сказав: «не підніму руки моєї на господаря мого, бо він помазаник Господа».
12: Батьку мій! подивися на край одягу твого в руці моїй; я відрізав край одягу твого, а тебе не убив: довідайся і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступництва, і я не згрішив проти тебе; а ти шукаєш душі моєї, щоб погубити її.
13: Нехай розсудить Господь між мною і тобою, і нехай помститься тобі Господь за мене; але рука моя не буде на тобі,
14: як говорить давня притча: «від беззаконних виходить беззаконня». А моя рука не буде на тобі.
15: Проти кого вийшов цар Ізраїльський? За ким ти ганяєш­ся? За мертвим псом, за однією блохою.
16: Господь нехай буде суддею і розсудить між мною і тобою. Він розгляне, розбере справу мою, і спасе мене від руки твоєї.
17: Коли скінчив Давид говорити слова ці до Саула, Саул сказав: чи твій це голос, сину мій, Давиде? І підніс Саул голос свій, і плакав,
18: і сказав Давиду: ти справедливіший за мене, тому що ти відплатив мені добром, а я відплачував тобі злом;
19: ти показав це сьогодні, вчинивши зі мною милість, коли Господь віддавав мене в руки твої, ти не вбив мене.
20: Хто, знайшовши ворога свого, відпустив би його в добру путь? Господь віддасть тобі добром за те, що зробив ти мені сьогодні.
21: І тепер я знаю, що ти неодмінно будеш царювати, і царство Ізраїлеве буде твердим у руці твоїй.
22: Отже, поклянися мені Господом, що ти не викоріниш потомства мого після мене і не знищиш імені мого в домі батька мого.
23: І поклявся Давид Саулу. І пішов Саул у дім свій, Давид же і люди його зійшли в місце укріплене.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 25
1: І помер Самуїл; і зібралися всі ізраїльтяни, і плакали за ним, і поховали його в домі його, у Рамі. Давид встав і пішов у пустелю Фаран.
2: Був хтось у Маоні, а маєток його на Кармилі, чоловік дуже багатий; у нього було три тисячі овець і тися­ча кіз; і був він на стрижці овець своїх на Кармилі.
3: Ім’я чоловіка того— Навал, а ім’я дружини його— Ави­гея; ця жінка була дуже розум­на і красива лицем, а він— людина жорс­тока і зла норовом; він був з роду Ха­лева.
4: І почув Давид у пустелі, що Навал стриже [на Кармилі] овець своїх.
5: І послав Давид десять отроків, і сказав Давид отрокам: підніміться на Кармил і підіть до Навала,­ і вітайте його від мого імені,
6: і скажіть так: «[здрастуй,] мир тобі, мир дому твоєму, мир усьому твоєму;
7: нині я почув, що в тебе стрижуть овець. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за весь час їхнього перебування на Кармилі;
8: запитай слуг твоїх, і вони скажуть тобі; отже, нехай знайдуть отроки благовоління в очах твоїх, бо в добрий день прийшли ми; дай же рабам твоїм і синові твоєму Давиду, що знайде рука твоя».
9: І пішли лю­ди Давидові, і сказали Навалові від імені Давида всі ці слова, і замовкли.
10: І [підхопився] Навал, [і] відповів слугам Давидовим, і сказав: хто такий Давид, і хто такий син Іє­ссеїв? нині стало багато рабів, що тікають від господарів своїх;
11: нев­же­ мені взяти хліби мої і воду мою, [і вино моє] і м’ясо, приготоване мною для тих, хто стриже овець моїх, і віддати людям, про яких не знаю, звідки вони?
12: І пішли назад люди Давида своїм шляхом і повернулися, і прийшли і переказали йому всі слова ці.
13: Тоді Давид сказав людям своїм: опережіться кожен мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався і сам Давид своїм мечем, і пішли за Давидом близько чотирьохсот чоловік, а двісті залишилися при обозі.
14: Авигею ж, дружину Навала, сповістив один із слуг, сказавши: ось, Давид послав з пустелі послів вітати нашого господаря, але він обійшовся з ними грубо;
15: а ці люди дуже добрі до нас, не кривдили нас, і нічого не пропало в нас за весь час, коли ми ходили з ними, будучи у полі;
16: вони були для нас огорожею і вдень і вночі весь час, коли ми пасли стада поблизу них;
17: отже, подумай і подивися, що робити; бо неминуче загрожує лихо господареві нашому і всьому дому його, а він— людина зла, не можна говорити з ним.
18: Тоді Авигея поспішно взяла двісті хлібів, і два міхи з вином, і п’ять овець приготованих, і п’ять мір сушених зерен, і сто зв’язок ізюму, і двісті зв’язок смокв, і нав’ючила на ослів,
19: і сказала слугам своїм: ідіть переді мною, ось, я піду за вами. А чоловікові своєму Навалові нічого не сказала.
20: Коли ж вона, сидячи на ослі, спускалася по звивинах гори, ось, назустріч їй іде Давид і люди його, і вона зустрілася з ними.
21: І Давид сказав: так, марно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка, і нічого не пропало з того, що належало йому; він платить мені злом за добро;
22: нехай те і те зробить Бог з ворогами Давида, і ще більше зробить, якщо до світанку з усього, що належить Навалові, я залишу того, хто мочиться до стіни.
23: Коли Авигея побачила Давида, то поспішила зійти з осла й упала перед Давидом на лице своє і поклонилася до землі;
24: й упала до ніг його і сказала: на мені гріх, господарю мій; дозволь рабі твоїй говорити у вуха твої і послухай слів раби твоєї.
25: Нехай господар мій не звертає уваги на цю злу людину, на Навала; тому що яке ім’я його, такий і він. Навала— ім’я його, і безумство його з ним*. А я, раба твоя, не бачила слуг господаря мого, яких ти посилав.
26: І нині, господарю мій, живий Господь і жива душа твоя, Господь не попустить тобі йти на пролиття крові й утримає руку твою від помсти, і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої і зловмисники проти господаря мого.
27: Ось ці дари, що принесла раба твоя господареві моєму, щоб дати їх отрокам, які служать господареві моєму.
28: Прости провину раби твоєї; Господь неодмінно влаштує господарю моєму дім міцний, бо війни Господні веде господар мій, і зло не прийде до тебе в усе життя твоє.
29: Якщо повстане людина переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа господаря мого буде зав’язана у вузлі життя Господа Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він немов пращею.
30: І ко­ли зробить Господь господареві моєму все, що говорив про тебе доб­рого, і поставить тебе вождем над Ізраїлем,
31: то не буде це для серця господаря мого засмученням і занепокоєнням, що не пролив марно крові і зберіг себе від помсти. І Господь облагодіє господа­ря мого, і згадаєш рабу твою [і зро­биш милість їй].
32: І сказав Давид Авигеї: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який по­слав тебе нині назустріч мені,
33: і бла­­­гословенний розум твій, і благословенна ти за те, що ти тепер не допустила мене йти на пролиття крові й помститися за себе.
34: Але,— живий Господь Бог Із­раїлів, Який ут­римав мене від вчинення зла тобі,— якби ти не поспіши­ла і не прийшла назустріч мені, то до світанку я не залишив би Нава­лу того, хто мочиться до стіни.
35: І прийняв Давид з рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: іди з миром у дім твій; ось, я послухався голосу твого й ушанував лице твоє.
36: І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку.
37: Вранці ж, коли Навал протверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце його, і став він, як камінь.
38: Днів через десять уразив Господь Навала, і він помер.
39: І почув Давид, що Навал помер, і сказав: благословенний Гос­подь, що віддав за посоромлення, нанесене мені Навалом, і раба Свого вберіг від зла; Господь повернув злобу Навала на його ж голову. І послав Давид сказати Авигеї, що він бере її собі за дружину.
40: І прийшли слуги Давидові до Авигеї на Кармил і сказали їй так: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за дружину.
41: Вона встала і вклонилася лицем до землі і сказала: ось, раба твоя готова бути служницею, щоб оми­ва­­ти ноги слуг господаря мого.
42: І зі­­­б­ралася Авигея поспішно і сіла на осла, і п’ять служниць супроводжували її; і пішла вона за послами Давида і стала його дружиною.
43: І Ахиноаму з Ізрееля взяв Давид, і обидві вони були його дружинами.
44: Саул же віддав дочку свою Мелхолу, дружину Давидову, Фалтію, синові Лаїша, що з Галлима.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 26
1: Прийшли зифеї [з півдня] до Саула в Гиву і сказали: ось, Давид ховається у нас на пагорбі Гахи­ла, що праворуч від Ієсимона.
2: І встав Саул і спустився в пустелю Зиф, і з ним три тисячі добірних мужів ізраїльських, щоб шукати Давида в пустелі Зиф.
3: І розташувався Саул на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона, при дорозі; Давид же знаходився в пустелі і бачив, що Саул іде за ним у пустелю;
4: і послав Давид спостерігачів і довідався, що Са­ул дійсно прийшов [з Кеїля].
5: І встав Давид [таємно] і пішов до місця, на якому Саул розташувався станом, і побачив Давид місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, воєначальник його. Саул же спав у наметі, а народ­ розташувався довкола нього.
6: І звер­нувся Давид і сказав Ахимелеху хет­теянину й Авессі, синові Саруїному, братові Іоава, говорячи: хто піде зі мною до Саула в стан? І відповів Авесса: я піду з тобою.
7: І прийшов Давид з Авессою до людей [Саулових] уночі; і ось, Саул лежить, спить у наметі, і спис його встромлений у землю в головах його; Авенир же і народ лежать довкола нього.­
8: Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару.
9: Але Давид сказав Авессі: не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним?
10: І сказав Да­вид: живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього;
11: а візьми його спис, що у головах його, і посудину з водою, і підемо до себе.
12: І взяв Давид спис і посудину з водою в головах Саула, і пішли вони до себе; і ніхто не бачив, і ніхто не знав, і ніхто не прокинувся, але усі спали, то­му що сон від Господа напав на них.
13: І перейшов Давид на інший бік і став на вершині гори вдалині; велика відстань була між ними.
14: І звер­нувся Давид до народу й Авенира, сина Нирового, говорячи: відповідай, Авенире. І відповів Авенир і сказав: хто ти, що кричиш і турбуєш царя?
15: І сказав Давид Авениру: чи не муж ти, і хто рівний тобі в Ізраїлі? Чому ж ти не бережеш господаря твого, царя? тому що приходив хтось з народу, щоб погубити царя, господаря твого.
16: Недобре ти це робиш; живий Господь! ви гідні смер­ті за те, що не бережете господаря ва­шого, помазаника Господнього. По­дивися, де спис царя і посудина з водою, що були в головах його?
17: І узнав Саул голос Давида і сказав: чи твій це голос, сину мій Давиде? І сказав Давид: мій голос, господарю мій, царю.
18: І сказав ще: за що господар мій переслідує раба свого? що я зробив? яке зло в руці моїй?
19: І нині нехай вислухає господар мій, цар, слова раба свого: якщо Господь розпалив тебе проти мене, то нехай буде це від тебе благозапашною жертвою; якщо ж— сини людські, то прокляті вони перед Господом, тому що вони вигнали мене нині, щоб не належати­ мені до спадщини Господа, говорячи: «йди, служи богам чужим».
20: Нехай же не проллється кров моя на землю перед лицем Господа; бо цар Ізраїлів вийшов шукати одну блоху, як ганяються за куріпкою по горах.
21: І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато­ згрішив.
22: І відповів Давид і сказав: ось спис царя; нехай один з отроків прийде і візьме його;
23: і нехай відплатить Господь кожному за правдою його і за істиною Його, бо Господь віддавав тебе в руки мої, але я не захотів підняти руки моєї на помазаника Господнього;
24: і нехай, як дорогоцінне було життя твоє нині в очах моїх, так цінується моє життя в очах Господа, [і нехай покриє Він мене] і нехай визволить мене від усякого лиха!
25: І сказав Саул Давиду: благословенний ти, сину мій Давиде; і діло зробиш, і перемогти переможеш. І пішов Давид своїм шляхом, а Саул повернувся у своє місце.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 27
1: І сказав Давид у серці своєму: коли-небудь потраплю я в руки Саула, і немає для мене нічого кращого, як утекти в землю Фили­с­тимську; і відстане від мене Саул і не буде шукати мене більше по всіх краях Ізраїльських, і я спасуся від ру­ки його.
2: І встав Давид, і вирушив сам і шістсот чоловік, які були з ним, до Анхуса, сина Маоха, царя Гефсь­кого.
3: І жив Давид у Анхуса в Гефі, сам і люди його, кожен із родиною своєю, Давид і обидві дружини його— Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка.
4: І донесли Саулу, що Давид утік у Геф, і не став він більше шукати його.
5: І сказав Давид Анхусу: якщо я придбав благовоління в очах твоїх, то нехай дано буде мені місце в одному з малих міст, і я буду жити там; для чого рабові твоєму жити в царському місті разом з тобою?
6: Тоді дав йому Анхус Секелаг, тому Секелаг і залишився за царями­ юдейськими донині.
7: Усього часу, який прожив Давид у країні Филис­тимській, було рік і чотири місяці.
8: І виходив Давид з людьми своїми і нападав на гессурян і гирзеян і амаликитян, які здавна населяли цю країну до Сура і навіть до землі Єгипетської.
9: І спустошував Давид ту країну, і не залишав у живих ні чоловіка, ні жінки, і забирав овець, і волів, і ослів, і верблюдів, і одяг; і повертався, і приходив до Анхуса.
10: І сказав Анхус Давиду: на кого нападали нині? Давид сказав: на південну країну Юдеї і на південну країну Ієрахмеїла і на південну країну Кенеї.
11: І не залишав Давид у живих ні чоловіка, ні жінки, і не приводив у Геф, говорячи: вони можуть донести на нас і сказати: «так вчинив Давид, і такий спосіб дій його в усі часи перебування у країні Филистимській».
12: І довірився Анхус Давиду, говорячи: він став огид­ним народу своєму Ізраїлю і буде слугою моїм повік.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 28
1: У той час филистимляни зі­­­­б­рали війська свої для війни, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Анхус Давиду: нехай буде тобі відомо, що ти підеш зі мною в ополчення, ти і люди твої.
2: І сказав Давид Анхусу: нині ти дізнаєшся, що зробить раб твій. І сказав Анхус Давиду: за те я зроблю тебе охоронителем голови моєї на весь час.
3: І помер Самуїл, і оплакували його всі ізраїльтяни і поховали його в Рамі, у місті його. Саул же вигнав чаклунів і ворожбитів із країни.
4: І зібралися филистимляни і пішли і стали станом біля Сонами; зібрав і Саул весь народ ізраїльський, і стали станом на Гелвуї.
5: І побачив Саул стан филистимський і злякався, і сильно затремтіло серце його.
6: І запитав Саул Господа; але Господь не відповів йому ні уві сні, ні через урим, ні через пророків.
7: Тоді Саул сказав слугам своїм: найдіть мені жінку чаклунку, і я піду до неї і запитаю її. І відповіли йому слуги його: тут у Аендорі є жінка чаклунка.
8: І зняв із себе Саул одяг свій і вдягнув інший, і пішов сам і два чоловіка з ним, і прийшли вони до жінки вночі. І сказав їй Саул: прошу тебе, поворожи мені і виведи мені того, про кого я скажу тобі.
9: Але жінка відповіла йому: ти знаєш, що зробив Саул, як вигнав він із країни чаклунів і ворожбитів; для чого ж ти розставляєш сітку душі моїй на загибель мою?
10: І поклявся їй Саул Господом, говорячи: живий Господь! не буде тобі лиха за цю справу.
11: Тоді жінка запитала: кого ж вивести тобі? І відповів він: Самуїла виведи мені.
12: І побачила жін­ка Самуїла і голосно скрикнула; і звернулася жінка до Саула, говорячи: навіщо ти обманув мене? ти— Саул.
13: І сказав їй цар: не бійся; [скажи,] що ти бачиш? І відповіла жінка: бачу начебто бога, що виходить із землі.
14: Який він на вигляд?— запитав у неї Саул. Вона сказала: виходить із землі чоловік старий, одягнений у довгий одяг. Тоді узнав Саул, що це Самуїл, і упав лицем на землю і поклонився.
15: І сказав Самуїл Саулу: для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов? І відповів Саул: тяжко мені дуже; филистимляни воюють проти мене, а Бог відступив від мене і більше не відповідає мені ні через пророків, ні уві сні, [ні у ви­дінні]; тому я викликав тебе, щоб ти навчив мене, що мені робити.
16: І сказав Самуїл: для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив від тебе і зробився ворогом твоїм?
17: Гос­подь зробить те, що говорив через мене; відніме Господь царство з рук твоїх і віддасть його ближньому твоєму, Давиду.
18: Оскільки ти не послу­хав голосу Господа і не виконав люті гніву Його на Амалика, то Господь і робить це над тобою нині.
19: І віддасть Господь Ізраїля разом з тобою в руки филистимлян: завтра ти і сини твої будете зі мною, і стан ізраїльський віддасть Господь у руки филистимлян.
20: Тоді Саул раптом упав усім тілом своїм на землю, тому що сильно злякався слів Самуїла; притому і сили не стало в ньому, бо він не їв хліба весь той день і всю ніч.
21: І підійшла жінка та до Саула, і побачила, що він дуже злякався, і сказала: ось, раба твоя послухалася голосу твого і піддала життя своє небезпеці і виконала наказ, який ти дав мені;
22: тепер прошу, послухайся і ти голосу раби твоєї: я запропоную тобі шматок хліба, поїж, і буде в тобі сила, коли підеш в дорогу.
23: Але він відмовився і сказав: не буду їсти. І стали умовляти його слуги його, а також і жінка; і він послухався голосу їхнього, і встав із землі і сів на ліжку.
24: У жінки ж було у домі відгодоване теля, і вона поспішила заколоти його і, взявши борошна, замісила і спекла опрісноки,
25: і запропонувала Саулу і слугам його, і вони поїли, і встали, і пішли в ту саму ніч.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 29
1: І зібрали филистимляни всі ополчення свої в Афеку, а ізра­їльтяни розташувалися станом біля джерела, що в Ізреелі.
2: Князі филистимські йшли сотнями і тисячами, Давид же і люди його йшли позаду з Анхусом.
3: І говорили князі филистимські: що це за євреї? Анхус відповів князям филистимським: хіба не знаєте, що це Давид, раб Са­ула, царя Ізраїльського? він при мені вже понад рік, і я не знайшов у ньому нічого недоброго з часу його приходу до сьогодні.
4: І обурилися на нього князі филистимські, і ска­зали­ йому князі филистимські: від­пус­ти ти цього чоловіка, нехай він сидить у своєму місці, яке ти призначив йому, щоб він не йшов з нами на війну і не зробився супротивником нашим на війні. Чим він може умилостивити господаря свого, як не го­ловами цих людей?
5: чи не той це Давид, якому співали в хороводах, говорячи: «Саул уразив тисячі, а Да­вид— десятки тисяч»?
6: І покликав Анхус Давида і сказав йому: живий Господь! ти чесний, і очам моїм при­ємно було б, щоб ти виходив і входив­ зі мною в ополченні; бо я не помітив у тобі недоброго з часу приходу твого до мене до цього дня; але в очах князів ти недобрий.
7: Отже, по­вер­ни­ся тепер, і йди з миром і не дратуй князів филистимських.
8: Але Да­вид сказав Анхусу: що я зробив, і що ти знайшов у рабі твоєму з того часу, як я перед лицем твоїм, і до цього дня, чому б мені не йти і не воювати з ворогами господаря мого, царя?
9: І відповідав Анхус Давиду: будь упев­нений, що в моїх очах ти доб­­рий, як ангел Божий; але князі филистимські сказали: «нехай він не йде з нами на війну».
10: Отже, встань ран­ком, ти і раби господаря твого, які прийшли з тобою, [і йдіть на міс­це, яке я призначив вам, і не май недоб­рої думки на серці твоєму, бо ти переді мною добрий]; і встаньте зранку, і коли буде світло, йдіть.
11: І встав Давид, сам і люди його, щоб іти вранці і повернутися в землю Филистимську. А филистимляни пішли [на війну] у Ізреель.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 30
1: На третій день після того, як Давид і люди його пішли в Секелаг, амаликитяни напали з півдня на Секелаг і взяли Секелаг і спалили його вогнем,
2: а жінок [і всіх], що були в ньому, від малого до великого, не умертвили, але повели в полон, і пішли своїм шляхом.
3: І прийшов Давид і люди його до міста, і ось, воно спалене вогнем, а дружини їхні і сини їхні і дочки їхні узяті в полон.
4: І підняв Давид і народ, що був з ним, крик, і плакали, доки не стало в них сили плакати.
5: Взяті були в полон і обидві дружини Давида: Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка.
6: Давид сильно був збентежений, тому що народ хотів побити його камінням; бо весь народ душею уболівав, кожен за синів своїх і дочок своїх.
7: Але Давид укріпився надією на Господа Бога свого,­ і сказав Давид Авиафару священикові, синові Ахимелеховому: принеси мені ефод. І приніс Авиафар ефод до Давида.
8: І запитав Давид Господа, говорячи: чи переслідувати мені це полчище, і чи наздожену їх? І сказано йому: переслідуй, наздоженеш і віднімеш.
9: І пішов Давид сам і шістсот чоловік, які були з ним; і прийшли до потоку Восор і втомлені зупинилися там.
10: І переслідував Давид сам і чотириста чоловік; двіс­ті ж чоловік зупинилися, тому що були не в силах перейти потік Восорський.
11: І знайшли єгиптянина в полі, і привели його до Давида, і да­ли йому хліба, і він їв, і напоїли його водою;
12: і дали йому частину зв’язки смокв і дві зв’язки ізюму, і він їв і зміцнився, бо він не їв хліба і не пив води три дні і три ночі.
13: І сказав йому Давид: чий ти і звідки ти? І сказав він: я— отрок єгиптянина, раб одного амаликитянина, і кинув мене господар мій, тому що вже три дні, як я занедужав;
14: ми вдиралися в полуденну частину Керети і в область Іудину й у полуденну частину Халева, а Секелаг спалили вог­нем.
15: І сказав йому Давид: чи дове­деш мене до цього полчища? І сказав він: поклянися мені Богом, що ти не умертвиш мене і не віддаси мене в руки господаря мого, і я доведу тебе до цього полчища.
16: [Давид поклявся йому,] і він повів його; і ось, амаликитяни, розсипавшись по всій тій країні, їдять і п’ють і святкують з причини великої здобичі, яку вони взяли в землі Филистимській і в землі Юдейській.
17: [І напав на них] і вражав їх Давид від сутінків до вечора другого дня, і ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот юнаків, які сіли на верблюдів і втекли.
18: І відібрав Давид усе, що взяли амаликитяни, і обох дружин своїх відібрав Давид.
19: І не пропало в них нічого, ні малого, ні великого, ні з синів, ні з дочок, ні зі здобичі, ні з усього, що амаликитяни взяли у них; все повернув Давид,
20: і взяв Давид всю дрібну і велику худобу, і гнали її перед своєю худобою і говорили: це— здобич Давида.
21: І прийшов Давид до тих двохсот людей, які не були в силах іти за ним, і яких він залишив біля потоку Восор, і вийшли вони назустріч Давиду і назустріч людям, які були з ним. І підійшов Давид до цих людей і вітав їх.
22: Тоді злі і негідні люди, які ходили з Давидом, стали говорити: за те, що вони не ходили з нами, не дамо їм зі здобичі, яку ми відняли; нехай кожен візьме тільки свою дружину і дітей і йде.
23: Але Давид сказав: не робіть так, брати мої, після того, як Господь дав нам це і зберіг нас і віддав у руки наші полчище, що приходило проти нас.
24: І хто послухає вас у цій справі? [Вони не гірші за нас.] Яка частина тим, що ходили на війну, така частина повинна бути й тим, що залишилися при обозі: на всіх слід розділити.
25: Так було з цього часу і після; і поставив він це в закон і в правило для Ізраїля до цього дня.
26: І прийшов Давид у Секелаг і послав зі здобичі до старійшин Іуди­них, друзям своїм, говорячи: «ось вам подарунок зі здобичі, взятої у ворогів Господніх»,—
27: тим, що у Вефилі, і в Рамофі південному, і в Іаттирі, [і в Гефорі,]
28: і в Ароері, [і в Аммаді,] і в Шифмофі, і в Естемоа, [і в Гефі,]
29: [у Кинані, у Сафені, у Фимафі,] і в Рахалі, і в містах ієрахмеельських, і в містах кеней­сь­ких,
30: і в Хормі, і в Хорашані, і в Ата­ху,
31: і в Хевроні, й у всіх місцях, де ходив Давид сам і люди його.

← попередній розділ

Розділ 31
1: Филистимляни ж воювали з ізраїльтянами, і побігли мужі ізраїльські від филистимлян і упали­ уражені на горі Гелвуї.
2: І наздогнали филистимляни Саула і синів його, й убили филистимляни Іонафана, й Аминадава, і Малхисуа, синів Саула.­
3: І битва проти Саула зробилася жор­с­­токою, і стрільці з луків уража­ли його, і він був дуже зранений стріль­цями.
4: І сказав Саул зброєносцеві своєму: вийми твій меч і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані й не убили мене і не знущалися з мене. Але зброєносець не хотів, бо дуже боявся. Тоді Саул узяв меч свій і упав на нього.
5: Зброєносець його, побачивши, що Саул помер, і сам упав на свій меч і помер з ним.
6: Так помер у той день Саул і три сини його, і зброєносець його, а також і всі люди його разом.
7: Ізраїльтяни, які жили на боці долини і за Йорданом, бачачи, що люди ізраїльські побігли і що помер Саул і си­ни його, залишили міста свої і біг­ли, а филистимляни прийшли і засіли в них.
8: На другий день фили­стим­ляни прийшли грабувати убитих, і знайшли Саула і трьох синів його, які упали на горі Гелвуйській.
9: І [повернули його і] відтяли йому голову, і зняли з нього зброю і послали по всій землі Филистимській, щоб сповістити про це у капищах ідолів своїх і народ;
10: і поклали зброю його в капищі Астарти, а тіло його повісили на стіні Беф-Сана.
11: І почули жителі Іа­ви­­са Галаадського про те, що зроби­ли филистимляни із Саулом,
12: і під­нялися всі люди сильні, і йшли всю ніч, і взяли тіло Саула і тіла синів його зі стіни Беф-Сана, і прийшли в Іавис, і спалили їх там;
13: і взяли кістки їхні, і поховали під дубом в Іависі, і постили сім днів.