Біблія українською мовою

Перша книга Царств

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 14
1: Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це.
2: Саул же знаходився на околиці Гиви, під гранатовим деревом, що в Мигроні. З ним було близько шестисот чоловік народу
3: і Ахия, син Ахитува, брата Іохаведа, сина Финеєса, сина Ілія, священик Господа в Силомі, який носив ефод. Народ же не знав, що Іонафан пішов.
4: Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного бо­ку і гостра скеля з другого: ім’я од­нієї Боцец, а ім’я другій Сене;
5: одна скеля видавалася з півночі до Михмаса, друга з півдня до Гиви.
6: І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Гос­подь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох.
7: І відповів зброєносець: роби все, що на серці у тебе; йди, ось я з тобою, куди тобі завгодно.
8: І сказав Іонафан: ось, ми перейдемо до цих людей і станемо на очах у них;
9: якщо вони так скажуть нам: «зупиніться, поки ми підійдемо до вас», то ми зупинимося на своїх місцях і не піднімемося до них;
10: а якщо так скажуть: «підніміться до нас», то ми піднімемось, тому що Господь віддав їх у руки наші; і це буде знаком для нас.
11: Коли обидва вони стали на виду у загону филистимського, то филистимляни сказали: ось, євреї виходять з ущелин, в яких сховалися вони.
12: І закри­чали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи:­ підніміться до нас, і ми вам скаже­­мо­­ щось. Тоді Іонафан сказав збро­є­нос­це­ві своєму: йди за мною, тому що Гос­подь віддав їх у руки Ізраїля.
13: І по­­чав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистим­ляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним.
14: І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двад­цяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день.
15: І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа.
16: І побачили вартові Саула в Гиві Веніаміновій, що натовп розсіюється і біжить туди і сюди.
17: І сказав Саул людям, які були з ним; перегляньте і дізнайтеся, хто з наших вийшов. І переглянули, і ось немає Іонафана і зброєносця його.
18: І сказав Саул Ахиї: «принеси кивот* Божий», тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими.
19: Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані­ филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. То­ді сказав Саул священикові: склади ру­ки твої.
20: І вигукнув Саул і весь на­род, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике.
21: Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном;
22: і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві.
23: І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]
24: Люди Ізраїльські були стомлені­ в той день; а Саул [дуже нерозваж­ли­во] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі.
25: І пі­­шов весь народ у ліс, і був там на галявині мед.
26: І ввійшов народ у ліс, говорячи: ось, тече мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до рота свого, тому що народ боявся закляття.
27: Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвіт­ліли очі його.
28: І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: «проклятий, хто сьогодні споживе їжу»; від цього народ знемагає.
29: І сказав Іонафан: засмутив батько мій землю; дивіться, у мене просвітліли очі, ко­ли я спожив трохи цього меду;
30: як­би поїв сьогодні народ із здобичі, яку знайшов у ворогів своїх, то чи не більшою була б поразка фили­стим­лян?
31: І нищили филистимлян у той день від Михмаса до Аїалона, і народ дуже втомився.
32: І кинувся народ на здобич, і брали овець, волів і телят, і заколювали на землі, і їв народ із кров’ю.
33: І сповістили Саула, говорячи: ось, народ грішить перед Господом, їсть з кров’ю. І сказав Саул: ви згрішили; приваліть тепер до мене великий камінь.
34: Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там.
35: І спорудив Саул жер­товник Господу: то був перший жер­товник, поставлений ним Господу.
36: І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога.
37: І за­питав Саул Бога: чи йти мені в погоню за филистимлянами? чи віддаси їх у руки Ізраїля? Але Він не відповів йому в той день.
38: Тоді сказав Саул: нехай підійдуть сюди всі начальники народу і розвідають і дізнаються, на кому гріх нині?
39: тому що,— живий Господь, Який спас Ізраїля,— якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому.
40: І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх.
41: І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іона­фан і Саул, а народ вийшов правим.
42: Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана.
43: І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти.
44: І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмер­ти!
45: Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волоси­на не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звіль­нив народ Іонафана, і не вмер він.
46: І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.
47: І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх.
48: І зібрав військо, і вразив Амалика, і звільнив Ізраїля від руки грабіжників його.
49: Сини у Саула були: Іонафан, Ієссуй і Мелхисуа; а імена двох дочок його: ім’я старшої— Мерова, а ім’я молодшої— Мелхола.
50: Ім’я ж дружини Саулової— Ахиноам, дочка­ Ахимааца; а ім’я начальника війська його— Авенир, син Нира, дядька Саулового.
51: Кис, батько Саулів, і Нир, батько Авенира, були синами Авиїла.
52: І була запекла війна проти­ филистимлян у всі часи Саула. І ко­ли Саул бачив яку-небудь людину сильну і войовничу, брав її до себе.