Біблія українською мовою

Перша книга Царств

наступний розділ →

Розділ 1
1: Був один чоловік з Рамафаїм-Цофима, з гори Єфремової, ім’я йому Елкана, син Ієрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа,— ефрафянин;
2: у нього були дві дружини: ім’я однієї Анна, а ім’я другої Феннана; у Феннани були діти, у Анни ж не було дітей.
3: І ходив цей чоловік з міста свого у визначені дні поклонятися і приносити жертву Гос­поду Саваофу в Силом; там були [Ілій і] два сини його, Офні та Финеєс, священиками Господа.
4: У той день, коли Елкана приносив жертву, давав Феннані, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини;
5: Анні ж давав частину особ­ливу, [тому що в неї не було дітей], бо любив Анну [більше, ніж Феннану], хоча Господь закрив утробу її.
6: Суперниця її сильно засмучувала її, спонукуючи її до нарікання на те, що Господь закрив утробу її.
7: Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та засмучувала її, а ця плакала [і нарікала] і не їла.
8: І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! [Во­на відповіла йому: ось я. І сказав їй:] чого ти плачеш і чому не їси, і від чого сумує серце твоє? чи не краще я для тебе за десять синів?
9: І встала Анна після того, як вони їли і пили в Силомі, [і стала перед Господом]. Ілій же священик сидів тоді на сідалищі біля входу в храм Господній.
10: І була вона в скорботі душі, і молилася Господу, і гірко плакала,
11: і дала обітницю, говорячи: Гос­поди [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Гос­поду [у дар] на всі дні життя його, [і вина і сикера не буде він пити,] і бритва не торкнеться голови його.
12: Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її;
13: і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій вважав її п’яною.
14: І сказав їй Ілій: доки ти будеш п’яною? витверезься від вина твого [і йди від лиця Господнього].
15: І відповіла Анна, і сказала: ні, господарю мій; я— дружина, скорботна духом, вина і сикера я не пила, але виливаю душу мою перед Господом;
16: не вважай рабу твою негідною жінкою, бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі.
17: І відповів Ілій і сказав: іди з миром, і Бог Ізраїлів виконає прохання твоє, чого ти просила в Нього.
18: Вона ж сказала: нехай знайде раба твоя милість в очах твоїх! І пішла вона в дорогу свою, і їла, і лице її не було вже сумним, як колись.
19: І встали вони вран­ці, і поклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій у Раму. І пізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь.
20: Через деякий час зачала Анна і народила сина і дала йому ім’я: Самуїл, бо, [говорила вона], від Господа [Бога Саваофа] я виблагала його.
21: І пішов чоловік її Елкана і вся родина його [у Силом] принести річну жертву Господу й обітниці свої [і всі десятини від землі своєї].
22: Анна ж не пішла [з ним], сказавши чоловіку своєму: коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом і залишиться там назавжди.
23: І сказав їй Елкана, чоловік її: роби, що тобі вгодно; залишайся, доки не вигодуєш його грудьми; тільки нехай утвердить Господь слово, [що вийшло з вуст твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала.
24: Коли ж вигодувала його, пішла з ним у Силом, взявши три тельці [і хліби] і одну ефу борошна і міх вина, і прийшла в дім Господа в Силом, [і хлопчик з нею]; хлопчик же був ще дитя.
25: [І привели його перед лице Господа; і приніс батько його жертву, яку приносив Господу у встановлені дні. І привели отрока] і закололи тельця; і привела отрока [Анна мати] до Ілія
26: і сказала: о, господарю мій! нехай живе ду­ша твоя, господарю мій! я— та сама жінка, що тут при тобі стояла і молилася Господу;
27: про це дитя мо­ли­лася я, і виконав мені Господь про­хання моє, чого я просила в Нього;
28: і я віддаю його Господу на всі дні життя його, служити Господу. І поклонилася там Господу.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 2
1: І молилася Анна і говорила: зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму; широко розкрилися вуста мої на ворогів моїх, бо я радію у спасінні Твоєму.
2: Немає настільки святого, як Господь; бо немає іншого, крім Тебе; і немає твердині, як Бог наш.
3: Не примножуйте розмов гордовитих; зухвалі слова нехай не виходять з уст ваших; бо Господь є Бог відання,­ і діла в Нього зважені.
4: Лук сильних переломлюється, а немічні перепоясуються силою;
5: ситі працюють за хліб, а голодні відпочивають; навіть неплідна народжує сім разів, а багатодітна знемагає.
6: Господь умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить;
7: Господь робить убогими і збагачує, принижує і піднімає.
8: З пороху піднімає Він бідного, із бруду піднімає убогого, посаджуючи з вельможами, і престіл слави дає їм у спадщину; бо у Господа основи землі, і Він утвердив на них вселенну.
9: Стопи святих Своїх Він оберігає, а беззаконні в темряві зникають; тому що не силою міцна людина.
10: Господь зітре противників Своїх; з небес загримить на них. [Господь святий. Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, і нехай не хвалиться сильний силою своєю, і нехай не хвалиться багатий ба­гатст­вом своїм, але хто бажає хвалитися, нехай хвалиться тим, що розуміє і знає Господа.] Господь буде судити краї землі, і дасть кріпкість цареві Своєму і піднесе ріг помазаника Свого.
11: [І залишила Самуїла там перед Господом,] і пішов Елкана в Раму в дім свій, а отрок залишився служити­ Господу при Ілії священику.
12: Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа
13: і обов’язків священиків стосовно до народу. Коли хто приносив жертву, слуга священиків, приходив під час варіння м’яса, з виделкою в руці своїй
14: і опускав її в казан, або в каструлю, або на сковороду, або в горщик, і що вийме виделка, те брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Силом.
15: Навіть раніше, ніж спалювали жир, приходив слуга священичий і говорив тому, хто приносив жертву: дай м’яса на печеню священикові; він не візьме в тебе вареного м’яса, а дай сире.
16: І якщо хто говорив йому: нехай спалять раніше жир, як має бути, і потім візьми собі, скільки забажає душа твоя, то він говорив: ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму.
17: І гріх цих молодих людей був дуже великий перед Господом, тому що вони відвертали від жертвоприношень Господу.
18: Отрок же Самуїл служив перед Господом, одягаючи лляний ефод.
19: Верхній малий одяг робила йому мати його і приносила йому щорічно, коли при­ходила з чоловіком своїм для приношення належної жертви.
20: І благословив Ілій Елкану і дружину його і сказав: нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу! І пішли вони в місце своє.
21: І відвідав Господь Анну, і зачала вона і народила ще трьох синів і двох дочок; а отрок Самуїл зростав у Господа.
22: Ілій же був дуже старим і чув усе, як поводяться сини його з усіма ізраїльтянами, і що вони сплять з жінками, які збираються біля входу в скинію зібрання.
23: І сказав їм: для чого ви робите такі справи? бо я чую про недобрі вчинки ваші від усього народу [Господнього].
24: Ні, діти мої, недобрий поголос, який я чую [про вас, не робіть так, бо недоб­рий поголос, який я чую]; ви розбещуєте народ Господній;
25: якщо згрішить людина проти людини, то помоляться за неї Богу; якщо ж людина згрішить проти Господа, то хто буде заступником за неї? Але вони не слухали голосу батька свого, бо Господь вирішив уже віддати їх на смерть.
26: Отрок же Самуїл все більше і більше входив у вік і у благовоління в Господа й у людей.
27: І прийшов чоловік Божий до Ілія і сказав йому: так говорить Господь: чи не відкрив­ся Я дому батька твого, коли вони були ще в Єгипті, у домі фараона?
28: І чи не обрав його з усіх колін Ізраїлевих Собі у священика, щоб він піднімався до жертовника Мого, щоб курив фіміам, щоб носив ефод переді Мною? І чи не дав Я дому батька твого від усіх вогнем спалюваних жертв синів Ізраїлевих?
29: Для чого ж ви топчете ногами жертви Мої і хлібні приношення Мої, які заповів Я для оселі Моєї, і для чого ти віддаєш перевагу синам своїм переді мною, наповнюючи себе початками всіх приношень народу Мого— Ізраїля?
30: Тому так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я сказав тоді: «дім твій і дім батька твого будуть ходити перед лицем Моїм повік». Але тепер говорить Господь: нехай не буде так, тому що Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені.
31: Ось, настають дні, в які Я підсічу силу твою і силу дому батька твого, так що не буде старця в домі твоєму [ніколи];
32: і ти будеш бачити біду дому Мого, при всьому тому, що Гос­подь благодіє Ізраїлю, і не буде в домі твоєму старця в усі дні,
33: Я не відкину усіх твоїх від жертовника Мого, щоб томити очі твої і мучити душу твою; але всі нащадки дому твого будуть помирати в середніх літах.
34: І ось тобі знамення, що буде з двома синами твоїми, Офні та Фи­неєсом: обоє вони помруть в один день.
35: І поставлю Собі священика вірного; він буде чинити за серцем Моїм і за душою Моєю; і дім його зроблю твердим, і він буде ходити перед помазаником Моїм в усі дні;
36: і всякий, хто залишився з дому твого, прийде кланятися йому за геру срібла і шматок хліба і скаже: «зарахуй мене до якої-небудь левитської посади, щоб мати їжу».

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 3
1: Отрок Самуїл служив Господу при Ілії; слово Господнє було рід­кісним у ті дні, видіння були не час­то.
2: І було в той час, коли Ілій лежав­ на своєму місці,— очі ж його почали склеплятися, і він не міг бачити,— З і світильник Божий ще не погас, і Самуїл лежав у храмі Господньому, де ковчег Божий;
3: и светильник Божий еще не погас, и Самуил лежал в храме Господнем, где ковчег Божий;
4: воззвав Господь до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] І відповів він: ось я!
5: І побіг до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; йди назад, лягай. І він пішов і ліг.
6: Але Господь удруге воззвав до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] Він встав і прийшов до Ілія вдруге, і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе, сину мій; іди назад, лягай.
7: Самуїл ще не знав тоді голосу Господа, і ще не відкривалося йому слово Господнє.
8: І воззвав Господь до Самуїла ще втретє. Він встав і прийшов до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Тоді зрозумів Ілій, що Господь кличе отрока.
9: І сказав Ілій Самуїлу: піди назад і лягай, і коли [Той, Хто кличе] покличе тебе, ти скажи: говори, Господи, бо чує раб Твій. І пішов Самуїл і ліг на місці своєму.
10: І прийшов Господь, і став, і воззвав, як у той і інший раз: Саму­їле, Самуїле! І сказав Самуїл: говори,­ [Господи,] бо чує раб Твій.
11: І ска­зав Господь Самуїлу: ось, Я зроблю діло в Ізраїлі, про яке хто почує, у того задзвенить в обох вухах;
12: у той день Я виконаю над Ілієм усе те, що Я говорив про дім його; Я почну і закінчу;
13: Я оголосив йому, що Я покараю дім його навіки за ту про­ви­ну,­ що він знав, як сини його нечестять, і не зупиняв їх;
14: і тому клянуся дому Ілія, що провина дому Ілієвого не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними повік.
15: І спав Самуїл до ранку, [і встав рано] і відчинив двері дому Господнього; і боявся Самуїл оголосити видіння це Ілію.
16: Але Ілій покликав Самуїла і сказав: сину мій Самуїле! Той сказав: ось я!
17: І сказав Ілій: що сказано тобі? не приховуй від мене; те і те зробить з тобою Бог, і ще більше зробить, якщо ти приховаєш від мене що-небудь із усього того, що сказано тобі.
18: І оголосив йому Самуїл усе і не приховав від нього нічого. Тоді сказав [Ілій]: Він— Господь; що Йому завгодно, те нехай сотворить.
19: І підріс Самуїл, і Господь був з ним; і не залишилося жодне зі слів його не сповненим.
20: І дізнався весь Ізраїль від Дана до Вирсавії, що Самуїл удостоєний бути пророком Господнім.
21: І продовжував Господь являтися в Силомі після того, як відкрив Себе Самуїлу в Силомі через слово Господнє. [Й упевнилися в усьому Ізраїлі, від краю до краю землі, що Самуїл є пророк Господній. Ілій же дуже постарів, а сини його продовжували ходити беззаконними путями своїми перед Господом.]

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 4
1: [І зібралися филистимляни во­­ювати з ізраїльтянами.] І було слово Самуїла до всього Ізраїля. І ви­­ступили ізраїльтяни проти фили­стим­­лян на війну і розташувалися станом­ при Авен-Езері, а филистим­ляни розташувалися при Афеку.
2: І ви­­ши­кувалися филистимляни проти ізраїльтян, і відбулася битва, і були вражені ізраїльтяни филистим­ля­нами, які побили на полі битви близько чотирьох тисяч чоловік.
3: І прийшов народ у стан; і сказали старійшини Ізраїлеві: за що вразив нас Господь сьогодні перед филистимлянами? візьмемо собі з Силома ковчег завіту Господнього, і він піде серед нас і врятує нас від руки ворогів наших.
4: І послав народ у Силом, і принесли звідти ковчег завіту Господа Саваофа, Який сидить на херувимах; а ковчег завіту Божого супроводжували і два сини Ілієві, Офні та Финеєс.
5: І коли прибув ковчег завіту Господнього в стан, весь Ізраїль підняв такий сильний крик, що земля стогнала.
6: І почули филистимляни шум вигуків і сказали: від чого такі голосні вигуки в стані євреїв? І дові­далися, що ковчег Господній прибув у стан.
7: І злякалися филистимляни, бо сказали: Бог той прийшов до них у стан. І сказали: горе нам! тому що не бувало подібного ні вчора, ні третього дня;
8: горе нам! хто визволить нас від руки цього сильного Бога? Це— той Бог, Який уразив єгиптян усякими карами в пустелі;
9: зміцніться і будьте мужніми, филистимляни, щоб вам не бути в поневоленні у євреїв, як вони у вас у поневоленні; будьте мужніми й воюйте з ними.
10: І воювали филистим­ляни, і вражені були із­раїль­тяни,­ і кожен побіг у намет свій, і була поразка дуже велика, і впало з ізраїльтян тридцять тисяч піших.
11: І ковчег Божий був узятий, і два сини Ілієві, Офні та Финеєс, померли.
12: І по­­біг один веніамитянин з місця битви і прийшов у Силом у той самий день; одяг на ньому був розідраний і порох на голові його.
13: Коли прийшов він, Ілій сидів на сідалищі при дорозі бі­ля воріт і дивився, тому що серце йо­го тремтіло за ковчег Божий. І коли чоловік той прийшов і оголосив у місті, то голосно застогнало все місто.
14: І почув Ілій звуки крику і сказав: від чого такий шум? І негайно підійшов чоловік той і сповістив Ілію.
15: Ілій був тоді дев’я­но­ста восьми років; і очі його по­меркли, і він не міг бачити.
16: І сказав той чо­ловік Ілію: я прийшов зі стану, сьо­годні ж я прибіг з місця битви. І сказав Ілій: що відбулося, сину мій?
17: І відповів вісник і сказав: побіг Ізраїль перед филистимлянами, і поразка велика відбулася в народі, і обидва сини твої, Офні та Финеєс, померли, і ковчег Божий взято.
18: Ко­ли згадав він про ковчег Божий, Ілій упав із сідалища горілиць біля воріт, зламав собі хребет і помер; бо він був старий і важкий. Був же він суддею Ізраїля сорок років.
19: Невіст­ка його, дружина Финеєсова, була вагітна вже перед пологами. І коли почула вона звістку про взяття ковчега Божого і про смерть свекра свого і чоловіка свого, то впала на коліна і народила, тому що приступили до неї болі її.
20: І коли помирала вона, жінки, що стояли при ній, говорили їй: не бій­­ся,­ ти народила сина. Але вона не відповідала і не звертала уваги.
21: І назвала немовля: Іхавод*, сказавши: «відійшла слава від Ізраї­ля»— з узят­­тям ковчега Божого і [зі смер­­­тю]­ свекра її і чоловіка її.
22: Во­на ска­зала: відійшла слава від Ізраї­ля, бо взято ковчег Божий.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 5
1: Филистимляни ж узяли ковчег Божий і принесли його з Авен-Езера в Азот.
2: І взяли филистимляни ковчег Божий, і внесли його в храм Дагона, і поставили його поряд з Дагоном.
3: І встали азотяни вранці на другий день, і ось, Дагон лежить лицем своїм до землі перед ковчегом Господнім. І взяли вони Дагона і знову поставили його на своє місце.
4: І встали вони вранці наступного дня, і ось, Дагон лежить ниць на землі перед ковчегом Господнім; голова Дагона й [обидві ноги його й] обидві руки його [лежали] відсіченими, кожна окремо, на порозі, залишився тільки тулуб Дагона.
5: Тому жерці Дагонові й усі, хто приходить у капище Дагона в Азот, не ступають на поріг Дагонів до цього дня, [а переступають через нього].
6: І тяжіла рука Господня над азотянами, і Він вражав їх і покарав їх болісними наростами, в Азоті й в околицях його, [а всередині країни розмножилися миші, і був у місті великий розпач].
7: І побачили це азотяни і сказали: нехай не залишиться ковчег Бога Ізраїлевого у нас, бо тяжка рука Його і для нас і для Дагона, бога нашого.
8: І послали, і зібрали до себе усіх володарів филистимських, і сказали: що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлевого? І сказали [гефяни]: нехай ковчег Бога Ізраїлевого перейде [до нас] у Геф. І відправили ковчег Бога Ізраїлевого у Геф.
9: Після того, як відправили його, була рука Господа на місті— жах дуже великий, і вразив Господь жителів міста від ма­лого до великого, і з’явилися на них нарости.
10: І відіслали вони ковчег Божий в Аскалон; і коли прийшов ковчег Божий в Аскалон, заво­лали аскалонитяни, говорячи: принесли до нас ковчег Бога Ізраїлевого, щоб умертвити нас і народ наш.
11: І по­слали, і зібрали усіх володарів филистимських, і сказали: відішліть ковчег Бога Ізраїлевого; нехай він повернеться у своє місце, щоб не умертвив він нас і народ наш. Тому що смертельний жах був у всьому місті; дуже тяжіла рука Божа на них, [коли прийшов туди ковчег Бога Ізраїлевого].
12: І ті, які не померли, вражені були наростами, так що волання міста піднімалося до небес.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 6
1: І пробув ковчег Господній в об­­ласті Филистимській сім місяців, [і наповнилася земля та мишами].
2: І покликали филистимляни жерців і віщунів [і заклинателів] і сказали: що нам робити з ковчегом Господнім? навчіть нас, як нам повернути його у своє місце.
3: Ті сказали: якщо ви хочете повернути ков­чег [завіту Господа] Бога Ізраїлевого, то не повертайте його ні з чим, але принесіть Йому жертву за провину; тоді зцілитеся і дізнаєтеся, за що не відступає від вас рука Його.
4: І сказали вони: яку жертву за провину повинні ми принести Йому? Ті сказали: за числом володарів филистимських п’ять наростів золотих і п’ять мишей золотих; бо кара одна на усіх вас і на володарях ваших;
5: отже, зробіть зображення наростів ваших і зображення мишей ваших, які спустошують землю, і віддайте славу Богу Ізраїлевому; можливо, Він полегшить руку Свою над вами і над богами вашими і над землею вашою;
6: і для чого вам озлоблювати серце ваше, як озлобили серце своє єгиптяни і фараон? ось, коли Господь показав силу Свою над ни­ми, тоді вони відпустили їх, і ті пішли;
7: отже, візьміть, зробіть одну колісницю нову і візьміть двох корів, що вперше народили, на яких не було ярма, і впряжіть корів у колісницю, а телят їх відведіть від них додому;
8: і візьміть ковчег Господній, і поставте його на колісницю, а золоті речі, які принесете Йому в жертву за провину, покладіть в ящик збоку його; і відпустіть його, і нехай іде;
9: і дивіться, якщо він піде до країв своїх, до Вефсамиса, то він велике це зло зробив нам; якщо ж ні, то ми будемо знати, що не його рука вразила нас, а зробилося це з нами випадково.
10: І зробили вони так: і взяли двох пе́рвісток корів і впрягли їх у колісницю, а телят їх утримали вдома;
11: і поставили ковчег Господа на колісницю і ящик з золотими мишами і зображеннями наростів.
12: І пішли корови прямо на дорогу до Вефсамиса; однією дорогою йшли, йшли і мукали, але не ухилялися ні праворуч, ні ліворуч; володарі ж филистимські йшли слідом за ними до кордону Вефсамиса.
13: Жителі Вефсамиса жали тоді пшеницю в долині, і, глянувши, побачили ковчег Господній, і зраділи, що побачили його.
14: Колісниця ж прийшла на поле Ісуса вефсамитянина і зупинилася там; і був тут великий камінь, і розкололи колісницю на дрова, а корів принесли у всепалення Господу.
15: Левити зняли­ ковчег Господа і ящик, що був при ньому, в якому були золоті речі, і поставили на великому тому камені;­ жителі ж Вефсамиса принесли в той день всепалення і закололи жертви Господу.
16: І п’ять володарів филистимських бачили це і повернулися в той день в Аккарон.
17: Золоті ці нарости, які принесли филистимляни в жертву за провину Господу, бу­ли: один за Азот, один за Газу, один за Аскалон, один за Геф, один за Аккарон;
18: а золоті миші були за числом усіх міст филистимських— п’яти­ володарів, від міст укріплених і до відкритих сіл, до великого каменя, на якому поставили ковчег Господа і який знаходиться до цього дня на полі Ісуса вефсамитянина.
19: [Не зраділи сини Ієхонії серед мужів веф­самиських, що бачили ковчег Гос­по­да]. І вразив Він жителів Вефсамиса за те, що вони заглядали у ков­­чег Господа, і вбив з народу п’ятдесят тисяч сімдесят чоловік; і заплакав народ, тому що вразив Господь народ поразкою великою.
20: І сказали жителі Вефсамиса: хто може стояти перед Господом, цим святим Богом? і до кого Він піде від нас?
21: І послали­ послів до жителів Кириаф-Іарима сказати: филистимляни повер­нули ковчег Господа; при­йдіть, візьміть його до себе.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: І прийшли жителі Кириаф-­Іа­рима, і взяли ковчег Господа, і принесли його в дім Аминадава, на пагорб, а Єлеазара, сина його, посвятили, щоб він охороняв ковчег Господа.
2: З того дня, як залишився ковчег у Кириаф-Іаримі, минуло багато часу, років двадцять. І звернувся весь дім Ізраїлів до Господа.
3: І сказав Самуїл усьому дому Ізраїлевому, говорячи: якщо ви всім серцем своїм звертаєтеся до Господа, то вилучіть зі свого середовища богів іноземних і Астарт і спрямуйте серце ваше до Господа, і служіть Йому одному, і Він визволить вас від руки филистимлян.
4: І вилучили си­ни Ізраїлеві Ваала й Астарту і стали служити одному Господу.
5: І сказав Самуїл: зберіть усіх ізраїльтян у Массифу, і я помолюся за вас Госпо­ду.
6: І зібралися у Массифу, і черпали воду, і проливали перед Господом, і постились у той день, говорячи: згрішили ми перед Господом. І судив Самуїл синів Ізраїлевих у Массифі.
7: Коли ж почули филистимляни, що зібралися сини Ізраїлеві у Массифу, тоді пішли володарі филистимські на Ізраїля. Ізраїльтяни, почувши про те, злякалися филистимлян.
8: І сказали сини Ізраїлеві Самуїлу: не переставай взивати за нас до Господа Бога нашого, щоб Він урятував нас від руки филистимлян. [І сказав Самуїл: нехай не буде цього зі мною, щоб відступити від Господа Бога мого, і не взивати за вас у молитві!]
9: І взяв Самуїл одне ягня від сосків, і приніс його [із усім народом] у всепалення Господу, і воззвав Самуїл до Господа за Ізраїль, і почув його Господь.
10: І коли Самуїл підносив усепалення, филистимляни прийшли воювати з Ізраїлем. Але Господь прогримів у той день сильним громом над филистимлянами і навів на них жах, і вони були вражені перед Ізраїлем.
11: І виступили ізраїльтяни з Массифи, і переслідували филистимлян, і вражали їх до місця під Вефхором.
12: І взяв Самуїл один камінь, і поставив між Массифою і між Сеном, і назвав його Авен-Езер*, сказавши: до цього місця допоміг нам Господь.
13: Так упокорені були филистимляни, і не стали більше ходити в межі Ізраїлеві; і була рука Господня на филистимлянах в усі дні Самуїла.
14: І повернуті були Ізраїлю міста, які узяли филистимляни у Ізраїля, від Аккарона і до Гефи, і межі їхні звільнив Ізраїль від рук филистимлян, і був мир між Ізраїлем і аморреями.
15: І був Самуїл суддею Ізраїля в усі дні життя свого:
16: щорічно він ходив і обходив Вефиль, і Галгал і Массифу і судив Ізраїля в усіх цих місцях;
17: потім повертався в Раму; тому що там був дім його, і там судив він Ізраїля, і збудував там жертовник Господу.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 8
1: Коли ж постарів Самуїл, то поставив синів своїх суддями над Ізраїлем.
2: Ім’я старшому синові його Іоїль, а ім’я другому синові його Авия; вони були суддями у Вирсавії.
3: Але сини його не ходили путями його, а ухилилися в користь і брали подарунки, і судили неправдиво.
4: І зібралися усі старійшини Ізраїля, і прийшли до Самуїла в Раму,
5: і сказали йому: ось, ти постарів, а сини твої не ходять путями твоїми; отже, постав над нами царя, щоб він судив нас, як в інших народів.
6: І не сподобалося слово це Самуїлу, коли вони сказали: дай нам царя, щоб він судив нас. І молився Самуїл Господу.
7: І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними;
8: як вони чинили з того дня, в який Я вивів їх з Єгипту, і до сьогодні, залишали Мене і служили іншим богам, так чинять вони з тобою;
9: отже, послухай голосу їх; тільки представ їм і оголоси їм права царя, який буде царювати над ними.
10: І переказав Самуїл усі слова Господа народу, який просив у нього царя,
11: і сказав: ось які будуть права царя, який буде царювати над вами: синів ваших він візь­ме і приставить їх до колісниць своїх і зробить вершниками своїми, і будуть вони бігати перед колісницями його;
12: і поставить їх у себе тисячоначальниками і п’ятдесятниками, і щоб вони обробляли поля його, і жали хліб його, і робили йому військову зброю і колісничне приладдя його;
13: і дочок ваших візьме, щоб вони робили масті, варили страву і пекли хліби;
14: і поля ваші і вино­градники й оливкові сади ваші кра­щі­ візьме, і віддасть слугам своїм;
15: і від посівів ваших і з виноградних садів ваших візьме десяту частину і віддасть євнухам своїм і слугам своїм;
16: і рабів ваших і рабинь ваших, і юнаків ваших кращих, і ослів ваших візьме й використає на свої справи;
17: від дрібної худоби ва­шої візьме десяту частину, і самі ви будете йому рабами;
18: і застогнете тоді від царя вашого, якого ви обрали собі; і не буде Господь відповідати вам тоді.
19: Але народ не погодив­ся послухатися голосу Самуїла, і сказав: ні, нехай цар буде над нами,
20: і ми будемо як інші народи: буде судити нас цар наш, і ходити пе­ред нами, і вести війни наші.
21: І ви­слухав Самуїл усі слова народу, і переказав їх голосно Господу.
22: І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу їх і постав їм царя. І сказав Самуїл ізраїльтянам: підіть кожен у своє місто.­

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 9
1: Був чоловік із синів Веніаміна, ім’я його Кис, син Авиїла, си­на Церона, сина Бехорафа, сина Афія, сина якогось веніамитянина, чоловік поважний.
2: У нього був син, ім’я його Саул, молодий і красивий; і не було нікого з ізраїльтян красиві­шого за нього; він від плечей своїх був вищим за весь народ.
3: І пропали­ ослиці у Киса, батька Саулового, і сказав Кис Саулу, синові своєму: ві­зь­­ми із собою одного зі слуг і встань, піди, пошукай ослиць.
4: І пройшов він гору Єфремову і пройшов землю Шалиша, але не знайшли; і пройшли землю Шаалим, і там їх нема; і пройшов він землю Веніамінову, і не знайшов.
5: Коли вони прийшли у землю Цуф, Саул сказав слузі своєму, який був з ним: підемо назад, щоб батько мій, облишивши ослиць, не став хвилюватися за нас.
6: Але слуга сказав йому: ось у цьому місті є людина Божа, людина шанована; все, що він скаже, збувається; схо­ди­мо­ тепер туди; можливо, він укаже нам дорогу нашу, якою нам іти.
7: І ска­­зав Саул слузі своєму: ось ми піде­мо, а що ми принесемо тій людині? тому що хліба не стало в торбах наших, і подарунка нема, щоб піднести чоловіку Божому; що у нас?
8: І знову відповів слуга Саулу і сказав: ось у руці моїй чверть сикля срібла; я віддам чоловіку Божому, і він укаже нам дорогу нашу.
9: Раніше в Ізраїля, коли хто-небудь ішов запитувати Бога, говорили так: «підемо до провидця»; бо той, кого називають нині пророком, колись називався провидцем.
10: І сказав Саул слузі своєму: добре ти говориш; ходімо. І пішли в місто, де чоловік Божий.
11: Коли вони піднімалися на гору в місто, то зустріли дівчат, які вийшли черпати воду, і сказали їм: чи є тут провидець?
12: Ті відповіли їм і сказали: є; ось, він попереду тебе; тільки поспішай, бо він сьогодні прийшов у місто, тому що сьогодні у народу жертвоприношення на висоті;
13: коли прийдете в місто,­ застанете його, поки він ще не пішов на ту висоту, на обід; бо народ не поч­не їсти, доки він не прийде; тому що він благословить жертву, і після того стануть їсти звані; отже, йдіть, тепер ще застанете його.
14: І пі­шли вони в місто. Коли ж увійшли всередину міста, то ось і Самуїл виходить назустріч їм, щоб іти на висоту.
15: А Господь відкрив Самуїлу за день до приходу Саула і сказав:
16: завтра в цей час Я пришлю до тебе людину із землі Веніамінової, і ти помаж його на правителя народу Моєму— Ізраїлю, і він врятує народ Мій від руки филистим­лян; бо Я зглянувся на народ Мій, тому що волання його дійшло до Мене.
17: Ко­ли Самуїл побачив Саула, то Господь сказав йому: ось чоловік, про якого Я говорив тобі; він буде управляти народом Моїм.
18: І підійшов Саул до Самуїла біля воріт і спитав його: скажи мені, де дім провидця?
19: І від­повів Самуїл Саулу, і сказав: я провидець, іди за мною на висоту; і ви будете обідати зі мною сьогодні, і відпущу тебе вранці, і все, що в тебе на серці, скажу тобі;
20: а про ослиць, які у тебе пропали вже три дні, не турбуйся; вони зна­йшлися. І кому все жадане в Ізраїлі? Чи не тобі і всьому дому батька твого?
21: І відпо­вів Саул і сказав: чи не син я Веніаміна, одного з менших колін Ізраїлевих? І плем’я моє чи не найменше між усіма племенами коліна Веніаміна? До чого ж ти говориш мені це?
22: І взяв Самуїл Саула і слугу його, і ввів їх у кімнату, і дав їм перше місце між покликаними, яких було близько тридцяти чоловік.
23: І сказав Самуїл кухареві: подай ту частину, яку я дав тобі і про яку я сказав тобі: «відклади її у себе».
24: І взяв кухар плече і що було при ньому і поклав перед Саулом. І сказав [Самуїл]: ось це залишене, поклади перед собою і їж, бо до цього часу збережене це для тебе, коли я скликав народ. І обідав Саул із Самуїлом у той день.
25: І зійшли вони з висоти в місто, і Самуїл розмовляв із Саулом на покрівлі, [і постелили Саулу на покрівлі, і він спав].
26: Вранці встали вони так: коли зійшла зоря, Самуїл звернувся до Саула на покрівлі і сказав: встань, я проводжу тебе. І встав Саул, і вийшли обоє вони з дому, він і Самуїл.
27: Коли підходили вони до краю міста, Самуїл сказав Саулу: скажи слузі, щоб він пішов попереду нас,— і він пішов уперед;— а ти зупинися тепер, і я відкрию тобі, що сказав Бог.