Біблія українською мовою

Перша книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми вві­йшов в одне приморське місто і там став царем.
2: Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього.
3: Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх.
4: Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого.
5: І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства;
6: і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої.
7: Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіря­єш; нехай він піде і побачить усе руй­нування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм.
8: Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві,
9: і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля.
10: Во­ни вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією.
11: Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом.
12: До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання­ книжників шукати справедливости.
13: Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру,
14: бо го­ворили: священик від племені Ааро­на прийшов разом з військом і не скривдить нас.
15: І він говорив з ни­ми мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим.
16: І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні:
17: «тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і нíкому було поховати їх».
18: І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися.
19: Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, по­славши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.
20: Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя.
21: Алким же домагався первосвященства.
22: І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі.
23: І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим,— більше, ніж язичники;
24: і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам,— і вони перестали входити у цю країну.
25: Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх.
26: Тоді цар послав Никанора, одного зі слав­них вождів своїх, ненависника і воро­га Ізраїля, і наказав йому зни­щити­ цей народ.
27: Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними:
28: нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити ли­ця ваші у мирі.
29: І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мир­но; а тим часом воїни були готові схо­пити Іуду.
30: Іуді стало відомо,­ що він прийшов до нього з підступом, то­­му він убоявся його і не хотів біль­ше бачити лиця його.
31: Коли Никанор довідався, що намір його відкрив­ся, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами.
32: І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове.
33: Піс­ля того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому все­палення, що приноситься за царя.
34: Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло,
35: і, покляв­шися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом.
36: А священики ввійшли і стали перед лицем жертов­ника і храму, заплакали і сказали:
37: Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого.
38: Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі.
39: І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське.
40: А Іуда з трьома­ тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав:
41: Господи! коли послані ца­ря Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч.
42: Так знищи нині перед нами це пол­чище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою.
43: І вступи­ли війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві.
44: Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидав­ши зброю свою, кинулися навтіки.
45: І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири,­ і сурмили вслід їм вістовими трубами.
46: І виходили з усіх навколиш­ніх селищ юдейських і оточували їх,— і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від ме­ча, і жод­ного не залишилося з них.
47: І взяли юдеїздобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом.
48: Народ дуже радів­ і провів той день, як день великих веселощів;
49: і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара.
50: І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.