Біблія українською мовою

Перша книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 11
1: Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства.
2: Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його.
3: Коли ж Птоломей входив у міста, то залишав військо для сторо́жі у кожному місті.
4: Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його,
5: і розповіли цареві про все, що зробив Іонафан, скаржачись на нього; але цар промовчав.
6: Тоді вийшов Іонафан назустріч царю в Іоппію з пошаною, і вітали один одного і ночували там.
7: І йшов Іонафан з царем до ріки, яка називалася Елевфера, і потім повернувся в Єрусалим.
8: Цар же Птоломей оволодів містами на морському березі до Селевкії приморської і складав злі задуми проти Олександра.
9: І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царст­ві батька твого.
10: Я каюся, що віддав­ йому дочку мою, бо він намагався убити мене.
11: Так обмовляв він його, тому що сам домагався царства його.
12: І, віднявши у нього дочку свою, віддав її Димитрію, і став чужим для Олександра, і виявилася ворожнеча між ними.
13: І ввійшов Птоломей в Антиохію і поклав на свою голову два вінці— Азії та Єгипту.
14: Цар Олек­сандр знаходився у той час у Кили­кії,­ тому що жителі тих місць відпали від нього.
15: Почувши про це, Олександр пішов проти нього воювати; тоді Птоломей вивів військо і зустрів його з великою силою, і змусив його втікати.
16: І втік Олександр в Аравію, щоб сховатися там; цар же Птоломей піднісся.
17: Завдиїл, аравитянин, зняв голову з Олександ­ра і послав її Птоломею.
18: Цар же Птоломей на третій день помер, а ті, що залишилися у фортецях, знищені були жителями фортець.
19: І став царювати Димитрій у сто шістдесят сьомому році.
20: У ті дні зібрав Іонафан юдеїв, щоб завоювати фортецю Єрусалимську, і спорудив перед нею безліч ма­шин.
21: Але деякі ненависники народу свого, відступники від закону, пішли до царя і донесли, що Іонафан облягає фортецю.
22: Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаї­ду, і написав Іонафану, щоб він не об­лягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним.
23: Але Іона­фан, вислухавши це, наказав продовжувати облогу й, обравши зі старійшин ізраїльських і священиків, зважився піддатися небезпеці.
24: Узяв­ши срібла і золота, одягу і багато інших дарів, він пішов до царя у Птолемаїду, і придбав благовоління його.
25: І хоча деякі відступники з того ж народу обмовляли його,
26: але цар учинив з ним так само, як чинили з ним попередники його, і підніс його перед усіма друзями своїми,­
27: й утвердив за ним первосвященст­во й інші почесні відзнаки, які він мав колись, і зробив його одним з пер­ших друзів своїх.
28: І просив Іона­фан царя звільнити від податей Юдею і три області й Самарію й обіцяв йому триста талантів.
29: Цар по­годився і написав Іонафану про все це лист та­кого змісту:
30: «Цар Димитрій братові Іонафану і народу­ юдейському— радуватися.
31: Список листа, який ми писали про вас Ласфену, роди­че­ві нашому, посилаємо і до вас, щоб ви знали.
32: Цар Димит­рій Ласфену батькові— радуватися.
33: Народу юдей­­­­ському, друзям нашим, що вірно виконують свої обов’язки перед нами, ми розсудили зробити благодіяння за їхню добру прихиль­ність до нас.
34: Отже, ми затверд­жуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Афе­рему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жер­цям їх у Єрусали­мі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з пло­­дів землі і з плодів дерев,
35: і все інше, що належить нам віднині з десятин і данини, що припадає нам, солоні озера і вінцевий збір, що нам належить, усе цілком уступаємо їм.
36: І нічого не буде відмінено з цього від­­нині і назавжди.
37: Отже, потурбуйтеся зробити список з цього, і нехай буде від­даний він Іонафану і покладений на святій горі у призначеному місці».
38: І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі вій­ська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він най­няв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його.
39: Трифон, один з колишніх прихиль­ників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Ди­­­мит­рія, вирушив до Емалкуя аравитя­ни­на, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра;
40: і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.
41: І послав Іонафан до царя Димитрія, щоб він вивів залишених ним у Єрусалимській фортеці і ук­ріпленнях, бо вони нападали на Ізраїля.
42: Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час.
43: Тепер же ти справедливо вчиниш, якщо надішлеш мені людей на допомогу у війні, бо відійшли від мене усі війська мої.
44: І послав до нього Іонафан у Антиохію три ти­ся­чі хоробрих мужів, і прийшли вони до царя, і зрадів цар прибуттю їх.
45: Громадяни ж, зібравшись на се­редину міста до ста двадцяти тисяч чоловік, хотіли убити царя.
46: Але цар утік у палац, а громадяни зайняли усі вулиці міста і почали облягати його.
47: Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч,
48: і запали­ли місто, і взяли у той день ба­гато здобичі, і врятували царя.
49: І побачили громадяни, що юдеї оволоділи містом, як хотіли, і впали духом, і почали волати до царя, благаючи і говорячи:
50: прости нас, і нехай юдеї перестануть нападати на нас і на місто.
51: І склали зброю й уклали мир. І прославились юдеї перед царем і перед усіма у царстві його і повернулися в Єрусалим з великою здобиччю.
52: І сів цар Димитрій на престолі царства свого, і заспокоїлася земля перед ним.
53: Але він сказав неправду в усьому, що обіцяв, і зрадив Іонафана і не віддячив за зроблене йому добро і дуже образив його.
54: Після того повернув­ся Трифон і з ним Антиох, ще дуже юний; він воцарився і поклав на себе вінець.
55: І зібралися до нього усі вій­ська, які розпустив Димитрій, і поча­ли воювати з ним, і він кинувся­ нав­тіки, і був уражений.
56: І взяв Три­­фон слонів і оволодів Антиохією.
57: І пи­сав юний Антиох Іонафану, говорячи: надаю тобі первосвященство і поставляю тебе над чотирма областями, і ти будеш у числі друзів царських.
58: І послав йому золоті сосуди­ і домашнє начиння і надав йому право пити з золотих сосудів і носити порфиру і золоту пряжку,
59: а Симона, брата його, поставив воєначальником від области Тирської до меж Єгипту.
60: І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю.
61: Звідти пішов він у Газу; але жителі Гази замкнулися; і обложив він місто, і спалив вогнем передмістя його, і спустошив їх.
62: І упрохали жителі Га­зи Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.­
63: І почув Іонафан, що прийшли у Кадис, у Галилеї, воєначальники Димитрія з численним військом, щоб вигнати його із країни.
64: Але він пішов назустріч їм, брата ж свого, Симона, залишив у країні.
65: І розташував Симон стан свій при Вефсурі, й облягав його багато днів, і замкнув його.
66: І просили його про мир, і він погодився, але вигнав їх звідти, й оволодів містом, і поставив у ньому сторо́жу.
67: А Іонафан і військо його розташувалися станом біля вод Геннісаретських і ранком стали на рівнині Насор.
68: І ось, військо іноплемінників зустрілося з ним на рівнині, залишивши проти нього засідку в горах, саме ж ішло назустріч йому з протилежного боку.
69: І вийшли ті, що були у засідці, зі своїх місць, і почали битися: тоді всі, що були з Іонафаном, кинулися нав­тіки,
70: і жодного з них не за­ли­ши­ло­ся, крім Маттафії, сина Авес­са­ломо­вого, й Іуди, сина Халфієвого, начальників військових загонів.
71: І роздер Іонафан одяг свій, і поси­пав землю на голову свою, і молився.
72: Потім повернувся, щоб воювати з ними й уразив їх, і вони побігли.
73: Побачивши це, ті що утекли від нього, повернулися до нього, і з ним переслідували їх до Кадиса, до само­го стану їхнього, і там зупинилися.
74: У той день упало від іноплемінників до трьох тисяч мужів; і повернув­ся Іонафан у Єрусалим.