Біблія українською мовою

Перша книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 10
1: У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антио­ха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там.
2: Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну.
3: І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його,
4: бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас:
5: тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його.
6: І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці.
7: Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав лис­ти вголос усьому народу і тим, що бу­ли у фортеці;
8: і убоялись усі вели­ким страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо;
9: а ті, що були у фортеці, видали Іонафану­ заручників, і він повернув їх батькам їхнім.
10: І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлюва­ти місто,
11: і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикут­них каменів,— і робили так.
12: Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли:
13: ко­­жен залишив своє місце і пішов у свою землю.
14: Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком.
15: І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі под­виги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони.
16: Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником.
17: І написав і послав йому лист у таких словах:
18: «Цар Олександр братові Іонафану— радуватися.
19: Почули ми про тебе, що ти— муж, міцний силою і гідний бути на­шим другом.
20: Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником на­ро­­ду­ твого; і ти будеш називатися дру­гом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати друж­­бу­ з нами».
21: І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зіб­рав військо і заготував безліч зброї.
22: І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав:
23: що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе?
24: Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені.
25: І послав їм лист у таких словах: «Цар Димитрій народу юдейському— радуватися.
26: Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших.
27: Продовжуйте і нині зберігати вірність нам,— і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас:
28: зробимо вам багато поступок і дамо вам дари.
29: Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців;
30: і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи.
31: І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його.
32: Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її;
33: і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою.
34: Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені— три дні перед святом і три дні після свята,— усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві.
35: Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі.
36: І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік,— і їм буде даватися платня­ нарівні з усіма військами царськими.
37: І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській.
38: І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться при­єднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика.
39: Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на ви­трати, потрібні для святилища;
40: я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сик­лів срібла з царських зборів з належ­них місць.
41: І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму.
42: Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать.
43: І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх ін­­ших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму.
44: І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських.
45: І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо— кошти будуть видаватися з прибут­ків царських, а також— на побудову стін у Юдеї».
46: Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх,
47: і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції,— і допомагали йому у війнах в усі дні.
48: Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія.
49: І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг,
50: і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця,— і впав Димитрій у цей день.
51: Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами:
52: «я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої.
53: Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його.
54: Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе».
55: І відповідав цар Птоломей так: «щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх.
56: Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав».
57: І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році.
58: Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою.
59: Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч.
60: І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю,— і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благово­ління їх.
61: І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх.
62: І по­велів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру,— і зробили так.
63: І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (*щоб) ніхто не турбував його ніякою справою.
64: Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися.
65: Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем.
66: І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.
67: Але у сто шістдесят п’ятому ро­ці­­ прийшов із Криту Димитрій, син Ди­митрія, у землю батьків своїх.
68: По­­­чувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію.
69: І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати:
70: ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах?
71: Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст.
72: Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй.
73: І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту.
74: Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому.
75: І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була сторо́жа Аполлонія, і во­ни почали воювати проти неї.
76: Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією.
77: Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї.
78: Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву.
79: Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них;
80: але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора,
81: народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися.
82: Тоді Симон підвів військо­ своє і напав на загін, бо вершники зне­­­могли,— і були розбиті ним і кинулися навтіки.
83: І розсіялися верш­ники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися.
84: Але Іонафан спа­лив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем.
85: І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів.
86: Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього на­зустріч з великою почестю.
87: І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі.
88: Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана
89: і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.