Читання днянеділя
На утрені
Лк. 24:1–12 Євангеліє від Луки
зач. 1121У пе́рший же день ти́жня, ду́же ра́но, несучи́ нагото́влені па́хощі, вони́ прийшли́ до гро́бу і ра́зом з ни́ми де́які і́нші;
2але́ знайшли́, що ка́мінь був відва́лений від гро́бу.
3І, увійшо́вши, не знайшли́ ті́ла Го́спода Іісу́са.
4Коли́ ж вони́ не могли́ зрозумі́ти цього́, ра́птом два мужі́ ста́ли пе́ред ни́ми в оде́жах блиску́чих.
5І коли́ вони́ наляка́лись і схили́лися обли́ччям до землі́, сказа́ли їм: що ви шука́єте живо́го між ме́ртвими?
6Нема́ Його́ тут: Він воскре́с; згада́йте, як Він говори́в вам, коли́ був ще в Галіле́ї,
7ка́жучи, що Си́нові Людсько́му нале́жить бу́ти ви́даному до рук люде́й грі́шників, і бу́ти розп’я́тим, і на тре́тій день воскре́снути.
8І згада́ли вони́ слова́ Його́;
9і, поверну́вшись від гро́бу, сповісти́ли про все те одинадцятьо́х і всіх і́нших.
10То були́ Магдали́на Марі́я, і Іоа́нна, і Марі́я, ма́ти Я́кова, та і́нші з ни́ми, які́ сказа́ли про це Апо́столам.
11І здали́ся їм слова́ ї́хні неправди́вими, і вони́ не пові́рили їм.
зач. 11312Петро́ ж, вста́вши, побі́г до гро́бу і, нахили́вшись, поба́чив самі́ лише́ пелени́, що лежа́ли, і пішо́в наза́д, диву́ючись тому́, що ста́лося.
На літургії
Апостол
2 Кор. 4:6–15 Друге послання до Коринфян
зач. 1766тому́ що Бог, Котри́й звелі́в, щоб з те́мряви зася́яло сві́тло, ося́яв на́ші серця́, щоб просвіти́ти нас пізна́нням сла́ви Бо́жої в осо́бі Іісу́са Христа́.
7Але́ скарб цей ми но́симо в гли́няних сосу́дах, щоб ве́лич си́ли припи́сувалась Бо́гові, а не нам.
8Нас звідусі́ль ти́снуть, але́ ми не сти́снені; ми в безви́хідних обста́винах, але́ не втрача́ємо наді́ї;
9нас го́нять, але́ ми не поки́нуті; пригно́блені, але́ не ги́немо.
10Завжди́ но́симо в ті́лі ме́ртвість Го́спода Іісу́са, щоб і життя́ Іісу́сове відкри́лося в ті́лі на́шому.
11Бо ми живі́ безуста́нно віддаємо́ся на смерть зара́ди Іісу́са, щоб і життя́ Іісу́сове відкри́лося у сме́ртній пло́ті на́шій,
12то ж смерть ді́є в нас, а життя́ у вас.
зач. 17713Але́, ма́ючи той же дух ві́ри, як напи́сано: я ві́рував і тому́ говори́в, і ми ві́руємо, тому́ й гово́римо,
14зна́ючи, що Той, Хто воскреси́в Го́спода Іісу́са, воскреси́ть че́рез Іісу́са і нас і поста́вить пе́ред Собо́ю з ва́ми.
15Бо все для вас, щоб ще́дрість благода́ті в багатьо́х ви́кликала ще бі́льшу вдя́чність на сла́ву Бо́жу.
Богородиці Євр. 9:1–7 Послання до Євреїв
зач. 3201І пе́рший заві́т мав постано́ву про Богослужі́ння і святи́лище земне́:
2бо побудо́вана була́ скі́нія пе́рша, в які́й був світи́льник, і тра́пеза та жерто́вні хліби́, і яка́ назива́ється «святе́».
3За дру́гою ж заві́сою була́ скі́нія, на́звана «Святе́ святи́х»,
4яка́ ма́ла золоту́ кади́льницю і обкла́дений з усі́х сторі́н зо́лотом ковче́г заві́ту, де були́ золоти́й сосу́д з ма́нною, жезл Ааро́нів розкві́тлий та скрижа́лі заві́ту,
5а над ним херуви́ми сла́ви, осіня́ючі очисти́лище; про що не слід тепе́р говори́ти докла́дно.
6При тако́му влаштува́нні, до пе́ршої скі́нії завжди́ вхо́дять свяще́нники відправля́ти Богослужі́ння;
7а до дру́гої – раз на рік оди́н ті́льки первосвяще́нник, не без кро́ві, яку́ прино́сить за се́бе і за гріхи́ неві́дання наро́ду.
Євангеліє
Мф. 22:35–46 Євангеліє від Матфея
35І оди́н з них, зако́нник, спокуша́ючи Його́, запита́в, ка́жучи:
36Учи́телю! яка́ найбі́льша за́повідь в зако́ні?
37Іісу́с сказа́в йому́: возлюби́ Го́спода Бо́га твого́ всім се́рцем твої́м, і всіє́ю душе́ю твоє́ю, і всім розумі́нням твої́м:
38це пе́рша й найбі́льша за́повідь;
39дру́га ж поді́бна до неї: возлюби́ бли́жнього твого́, як само́го себе́;
40на цих двох за́повідях утве́рджується весь зако́н і проро́ки.
41Коли́ зібра́лися фарисе́ї, Іісу́с запита́в їх:
42що ви ду́маєте про Христа́? чий Він син? Ка́жуть Йому́: Дави́дів.
43Гово́рить їм: як же Дави́д, з натхне́ння, назива́є Його́ Го́сподом, коли́ гово́рить:
44сказа́в Госпо́дь Го́споду моє́му: сиди́ право́руч Ме́не, до́ки покладу́ ворогі́в Твої́х у підні́жжя ніг Твої́х?.
45О́тже, коли́ Дави́д назива́є Його́ Го́сподом, то як же Він син йому́?
46І ніхто́ не міг відповісти́ Йому́ ні сло́ва; і з то́го дня ніхто́ вже не смів запи́тувати Його́.
Богородиці Лк. 10:38–42;11:27–28 Євангеліє від Луки
зач. 5410:38Коли́ вони́ йшли, прийшо́в Він до одного́ села́; тут жі́нка, на ім’я́ Ма́рфа, прийняла́ Його́ в свій дім;
39у не́ї була́ сестра́, що звала́сь Марі́я, котра́ сі́ла бі́ля ніг Іісу́са і слу́хала сло́во Його́.
40Ма́рфа ж клопота́лась про вели́ку гости́ну і, підійшо́вши, сказа́ла: Го́споди! чи Тобі́ байду́же, що сестра́ моя́ поки́нула мене́ одну́ служи́ти? скажи́ їй, щоб допомогла́ мені́.
41Іісу́с же сказа́в їй у ві́дповідь: Ма́рфо! Ма́рфо! ти турбу́єшся і клопо́чешся бага́то чим,
42а одного́ ті́льки тре́ба; Марі́я ж ви́брала найкра́щу ча́стку, яка́ не відбере́ться від не́ї.
11:27Коли́ ж Він це говори́в, одна́ жі́нка, підня́вши го́лос з наро́ду, сказа́ла Йому́: блаже́нна утро́ба, що носи́ла Тебе́, і гру́ди, що годува́ли Тебе́!
28А Він сказа́в: блаже́нні ті, що слу́хають сло́во Бо́же і вико́нують його́.