Читання дня

2Сол. 3:6-18 · Гал. 1:3-10 · Гал. 5:22-6:2 · Лк. 12:2-12 · Лк. 9:1-6 · Мф. 4:25-5:12

Третя книга Маккавейська

Глава 1

1 Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані були станом війська Антиоха.

2 Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні.

3 Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської віри: він помістив у наметі одного незначного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть.

4 Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золота.

5 Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон.

6 Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх.

7 Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він надихнув мужністю підвладних йому.

8 Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них.

9 Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю;

10 і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав увійти у святилище.

11 Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усіма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати.

12 Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: нехай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому?

13 І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть.

14 Тоді священики у священних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насильно вторгається; храм наповнився криком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне.

15 І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами.

16 Інші ж у всьому вбранні, залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту.

17 А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші — на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм.

18 Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотатського замаху.

19 Разом з тим деякі з громадян набралися сміливости не допускати того, хто домагався вторгнутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взятися за зброю і мужньо померти за закон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття:

20 насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, вони залишилися у тому ж молитовному стані.

21 Народ, як і раніше, продовжував молитися. Навіть старійшини, які були з царем, багаторазово намагалися відволікти гордовитий його розум від початого наміру.

22 Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше.

23 Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з нашими до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попустив такого беззаконного і пихатого вчинку.

24 Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін.

25 Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.