Читання дня
2Сол. 3:6-18 · Гал. 1:3-10 · Гал. 5:22-6:2 · Лк. 12:2-12 · Лк. 9:1-6 · Мф. 4:25-5:12
Перша книга Маккавейська
Глава 10
1 У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антиоха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там.
2 Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну.
3 І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його,
4 бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас:
5 тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його.
6 І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці.
7 Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав листи вголос усьому народу і тим, що були у фортеці;
8 і убоялись усі великим страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо;
9 а ті, що були у фортеці, видали Іонафану заручників, і він повернув їх батькам їхнім.
10 І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлювати місто,
11 і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикутних каменів, — і робили так.
12 Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли:
13 кожен залишив своє місце і пішов у свою землю.
14 Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком.
15 І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі подвиги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони.
16 Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником.
17 І написав і послав йому лист у таких словах:
18 «Цар Олександр братові Іонафану — радуватися.
19 Почули ми про тебе, що ти — муж, міцний силою і гідний бути нашим другом.
20 Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником народу твого; і ти будеш називатися другом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати дружбу з нами».
21 І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зібрав військо і заготував безліч зброї.
22 І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав:
23 що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе?
24 Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені.
25 І послав їм лист у таких словах: «Цар Димитрій народу юдейському — радуватися.
26 Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших.
27 Продовжуйте і нині зберігати вірність нам, — і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас:
28 зробимо вам багато поступок і дамо вам дари.
29 Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців;
30 і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи.
31 І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його.
32 Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її;
33 і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою.
34 Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені — три дні перед святом і три дні після свята, — усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві.
35 Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі.
36 І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік, — і їм буде даватися платня нарівні з усіма військами царськими.
37 І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській.
38 І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться приєднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика.
39 Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на витрати, потрібні для святилища;
40 я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сиклів срібла з царських зборів з належних місць.
41 І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму.
42 Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать.
43 І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх інших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму.
44 І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських.
45 І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо — кошти будуть видаватися з прибутків царських, а також — на побудову стін у Юдеї».
46 Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх,
47 і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції, — і допомагали йому у війнах в усі дні.
48 Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія.
49 І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг,
50 і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця, — і впав Димитрій у цей день.
51 Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами:
52 «я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої.
53 Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його.
54 Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе».
55 І відповідав цар Птоломей так: «щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх.
56 Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав».
57 І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році.
58 Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою.
59 Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч.
60 І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, — і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благовоління їх.
61 І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх.
62 І повелів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру, — і зробили так.
63 І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (щоб) ніхто не турбував його ніякою справою.
64 Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися.
65 Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем.
66 І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.
67 Але у сто шістдесят п’ятому році прийшов із Криту Димитрій, син Димитрія, у землю батьків своїх.
68 Почувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію.
69 І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати:
70 ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах?
71 Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст.
72 Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй.
73 І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту.
74 Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому.
75 І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була сторо́жа Аполлонія, і вони почали воювати проти неї.
76 Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією.
77 Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї.
78 Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву.
79 Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них;
80 але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора,
81 народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися.
82 Тоді Симон підвів військо своє і напав на загін, бо вершники знемогли, — і були розбиті ним і кинулися навтіки.
83 І розсіялися вершники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися.
84 Але Іонафан спалив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем.
85 І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів.
86 Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього назустріч з великою почестю.
87 І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі.
88 Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана
89 і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.