Святитель Лука Кримський
Слово в день Воздвиження Хреста Господнього
Свято Воздвиження Хреста Господнього настільки велике, що Церква Свята встановила, як і перед Різдвом та Богоявленням, особливі євангельські та апостольські читання в недільні дні перед Воздвиженням і після нього.
У великій кількості прийшли ви вчора ввечері до цього святого храму. Що вабило вас? Чому таким глибоким благоговінням були сповнені ваші серця, коли бачили ви, як виносив я і воздвигав перед вами Хрест Христовий? Чому так любимо ми Хрест Христовий? Чому так схиляємося перед ним?
Звісно, не Древу тільки поклоняємося, хоча й Древо Хреста Христового стало найбільшою святинею після того, як було воно окроплене Кров’ю Христовою.
Ми поклоняємося розп’яттю Христовому, поклоняємося Христу Богу, розп’ятому на Хресті, бо найбільше таїнство звершилося на Хресті. Яке це таїнство? Навіщо Господь наш Іісус Христос приніс таку вражаючу Жертву за спасіння світу?
Відповідь на це питання знаходимо в словах Христових, сказаних у нічній бесіді з Никодимом: «Як Мойсей підніс змія в пустині, так належить піднесеним бути Синові Людському, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:14-16).
І те ж саме говорить і св. апостол Іоанн Богослов у Першому своєму соборному посланні: «Любов Божа до нас відкрилася в тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми отримали життя через Нього. У тому любов, що не ми полюбили Бога, а Він полюбив нас і послав Сина Свого на умилостивлення за гріхи наші» (1Ін. 4:9-10).
Ось відповідь на питання, чому ми так схиляємося перед Хрестом Христовим: тому що ним явлена любов Божа до нас, окаянних грішників, що гинуть у суєті світу, у служінні пристрастям і похотям.
Любов Божа, яку не можна повністю описати ніякими словами, любов, що призвела до того, що Єдинородний Син Божий воплотився, прийнявши плоть людську від Пресвятої Діви Марії, і цю плоть і кров віддав за спасіння людей, віддав, щоб не загинули, а мали життя вічне.
І не тільки ця безмірна любов, а й щось ще більш незбагненне, щось, що абсолютно не вміщується в нашу слабку свідомість, явлене Богом у розп’ятті Господа Іісуса Христа. Ось послухайте, що говорить про це св. апостол Павло: «Бог у Христі примирив з Собою світ, не ставлячи в провину людям злочинів їхніх, і дав нам слово примирення. Отож ми – посланники від імені Христового і мовби Сам Бог умовляє через нас; від імені Христового просимо: примиріться з Богом» (2Кор. 5:19-20).
Сам Бог, Сам великий Бог просить у вас примирення з Ним. Сам Бог просить, щоб не злостилися, не ворогували проти Нього, щоб примирилися з Ним.
І це бажання примирити із Собою світ разом із найбільшою любов’ю привело на Хрест Господа Іісуса Христа.
Ось це дивовижне смирення Боже, що не вміщується в нашу свідомість, не менш велике, ніж любов Його до нас, привело на страшний Хрест втіленого Сина Божого.
Ми, жалюгідні й нікчемні, коли ворогують проти нас люди, самі спалахуємо злістю і ворожнечею проти них. А Бог просить у нас примирення, просить, щоб не ворогували проти Нього. Адже це прояв найбільшого смирення.
Але коли я кажу це, то хвилюється дух мій, і я питаю себе: невже Сам великий Бог може бути смиренним, може просити примирення з творінням Своїм? Але, подумавши трохи, я заспокоююся, згадавши слова Господа нашого Іісуса Христа: «Навчіться від Мене, бо Я кроткий і смиренний серцем» (Мф. 11:29).
Якщо смирення і кротість притаманні Синові Божому, Другій Особі Святої Трійці, то навіщо мені хвилюватися, коли чую, що Бог, являючи незбагненне смирення, просить примирення у Свого Творіння, яке проти нього ворогує.
Господь сказав: «Коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе» (Ін. 12:32).
Так і збулося: вже на Хресті Своєю поведінкою при страшних муках Він привернув перших двох людей: привернув розп’ятого з Ним розбійника, що увірував у Нього і просив: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоєму»; привернув і другого – того римського сотника, який командував розп’яттям Христа. Він, бачачи все, що явив Господь Іісус Христос на Хресті, був вражений, і сказав, коли випустив Господь Свій останній подих: «Воістину Чоловік цей був праведник», і увірував у Нього, звернувся до Нього і сам став мучеником Христовим. Привернув і цілий натовп глядачів Його розп’яття, що розходилися від Хреста, низько опустивши голови і б’ючи себе в груди (Лк. 23:48).
Навернулись до Нього незліченні мільйони і мільйони людей з добрими серцями, які були вражені Хрестом Христовим, людей, які ніколи не могли забути про Хрест Його.
І найбільше Хрест Христовий вразив апостола Павла, який усе на світі забув, усім знехтував, бо Хрест Христовий невідступно стояв перед його духовними очима, і весь світ був для нього розп’ятий на цьому страшному Хресті, і він сам співрозп’явся Христу.
Його вразила Кров Христова. За цю Кров й інший великий з великих Іоанн Богослов в Одкровенні возносить хвалу, так кажучи: « Йому — Тому, Хто полюбив нас і омив нас від гріхів наших Кров’ю Своєю і зробив нас царями і священниками Богу і Отцю Своєму, слава і держава на віки вічні, амінь» (Одкр. 1, 5).
Як це омив нас Христос Кров’ю Своєю? Не зовнішньо, звісно, бо Кров Його не капала на брудні тіла наші, а духовно.
Ми були брудні, і огидні, і вперті в гріхах, як пес, що повертається на свою блювотину, і як помита свиня, що йде знову валятися в багнюці (2Пет. 2:22).
Але Хрест Христовий вразив і потряс нас назавжди. І ми, невідступно думаючи про Кров Сина Божого, пролиту за нас, брудних і гинучих, духовно очищаємося від мертвих справ, і так цілковито очищаємося, що отримуємо владу бути чадами Божими, царями і священиками Богу нашому.[1] Ось чому такий великий Хрест Христовий. […]
Думайте […] невпинно про Господа нашого Іісуса Христа, розп’ятого за нас, і Хрест Господній викарбуйте на серцях ваших.
Бережіть це карбування, як найбільшу святиню, і бійтеся стерти його нечистими бажаннями і помислами сердець ваших.
Амінь.
27 вересня 1953 р.