Святитель Григорій Палама
Про явлення Божественного Духа, яке відбулося в день П’ятидесятниці, і про покаяння
(Гомілія 24-та)

📖Книга также доступна на русском

Нещодавно ми споглядали Христа, Який возносився, очима віри, і бачили Його не менше, ніж ті, кому було даровано побачити Його тілесними очима; тому ми й не поступаємося їм у блаженстві. Бо блаженні ті, що не бачили і увірували, – сказав Господь (Ін. 20:29), тобто ті, хто, почувши, споглядають і приймають вірою. Отже, ми нещодавно бачили, як Христос возносився від землі з тілом, а тепер, через Святого Духа, Який був посланий Ним Своїм учням, ми дізнаємося, чого досяг Христос після вознесіння і до якого достоїнства він підняв нашу природу, яку взяв Собі: бо Він вознісся саме туди, звідки зійшов Дух, Якого Він послав.

Звідки ж зійшов Дух, Він відкриває через пророка Іоїля, говорячи: «І виллю від Духа Мого на всяку плоть» (Іоїл. 2:28); і Давид про це говорить: «Пошлеш Духа Твого – вони створяться, і Ти відновиш лице землі» (Пс. 103:30). Отже, Христос, Який вознісся, піднявся до Всевишнього Отця і досяг самого Лона Отчого, звідки і Дух виходить. Це означає, що і в Своїй людській природі Він став причасником Божественного достоїнства Отця, оскільки Сам послав з Неба Духа, Який виходить від Отця і Якого Він послав.

Проте, почувши, що Святий Дух посилається від Отця і Сина, нехай ніхто не думає, що Він не має участі в цьому [Божественному] достоїнстві як рівний Отцю і Сину: Він не тільки посилається – Він також Сам посилає і благоволить. І це чітко показує Той, Хто промовляє через пророка: «Рука Моя заснувала землю, і десниця Моя утвердила небо… і нині Господь, Господь послав Мене і Дух Його » (Іс. 48:13,16). І Христос через того ж пророка каже в іншому місці: «Дух Господа на Мені, бо Він помазав Мене благовістити вбогим» (Іс. 61:1). Отже, Святий Дух не тільки посилається, але і посилає Сина, Який був посланий від Отця, і з цього очевидно, що Він єдиносущний Отцю і Сину, рівний у силі, значущості і честі.

Отже, з волі Отця і сприянням Святого Духа, з безмірної глибини Свого людинолюбства, Єдинородний Син Божий схилив Небеса і зійшов з висоти, з’явився серед нас на землі, жив між нами, вчинив і навчив того, що дивовижне, велике, піднесене і справді гідне Бога, а для тих, хто Йому слухняний – ще й чудесне і спасенне. Потім добровільно постраждав заради нашого спасіння, був похований, і, воскреснувши на третій день, вознісся на Небеса, сів праворуч Отця, і сприяв зішестю звідти Божественного Духа на Своїх учнів, пославши Його разом з Отцем, як і обіцяв – Силу з висоти.

Перебуваючи там, на висоті, Христос немовби звертається до нас звідти: «Хто прагне наблизитися до цієї слави, стати учасником Царства Небесного, бути названим сином Божим, здобути безсмертне життя, невимовну славу, вічне блаженство і нетлінне багатство, той нехай слухає Мої повеління, нехай, наскільки може, наслідує Моє життя і живе так, як Я жив на землі, з’явившись у тілі, і звершив, і навчив, давши спасенні закони і поставивши Самого Себе за приклад». Євангельське вчення Спаситель підтвердив Своїми ділами і чудесами, а завершив Своїми Стражданнями; Він довів велику користь і спасенність Свого вчення Воскресінням із мертвих, Вознесінням на Небеса і зісланням Божественного Духа з Неба на учнів, яке ми сьогодні святкуємо.

Господь після Свого Воскресіння з мертвих і явлення учням перед Вознесінням сказав їм:
«І Я пошлю обітницю Отця Мого на вас; ви ж залишайтесь у місті Ієрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба» (Лк. 24:49). І ще: «Але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Ієрусалимі та по всій Іудеї і Самарії та аж до краю землі.лі» (Діян. 1:8).

Коли ж після Вознесіння настав п’ятдесятий день [від Його Воскресіння], спомин якого ми нині звершуємо, і всі учні були зібрані разом і однодушно перебуваючи в світлиці цього святого місця, а також і в «світлиці» власної душі — бо кожен із них був зібраний у власному розумі, — тоді, за словами євангеліста Луки, раптом стався шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони знаходились (Діян. 2:2).

Цей саме шум був передвіщений пророчицею Анною, коли вона отримала обітницю щодо Самуїла: «Господь зійшов на Небеса і загримів: Він дасть силу і піднесе ріг Христа Свого» (1Сам. 2:10 за Септуагінтою).
Про нього ж сповіщено було і у видінні пророка Іллі, бо сказано: «Ось звук тихого подиху — і там Господь» (1Царів. 19:12), бо «звук тихого подиху» — це і є шум вітру. Попередню вказівку на нього можна знайти і в Євангелії Христовому, як свідчить євангеліст Іоан Богослов: «В останній же великий день свята стояв Іісус і голосно говорив: хто хоче пити, хай іде до Мене і п’є…. Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в Нього» (Ін. 7:37,39). Також після Свого Воскресіння Він дихнув на учнів і сказав: «Прийміть Духа Святого» (Ін. 20:22).

Таким чином, Сам заклик Спасителя передвіщав нинішній шум [із неба], а Його подув — сьогоднішнє дуновіння. Воно нині рясно ллється з небесної висоти, могутньо і ясно звертаючись до всього піднебесного світу, і, струменіючи на всіх, хто з вірою приходить, дарує їм благодать.

Шум Духа був сильним, бо він все перемагає:
— руйнує стіни лукавого,
— нищить міста й будь-яке укріплення супротивника,
— смиряє гордих і підносить смиренних серцем,
— зв’язує те, що було несправедливо розв’язане,
— розриває кайдани гріха і визволяє полонене.

Дух наповнив увесь дім, де перебували апостоли, зробивши його духовною купіллю, на звершення обіянки Спасителя, яку Він дав їм перед Вознесінням: «Іоанн хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим» (Діян. 1:5).

Шум сильного вітру також засвідчив і істинність того імені, яке Сам Спаситель дав апостолам, — бо через цей шум з неба вони справді стали синами громовими (Мк. 3:17).

І з’явились їм, – говорить апостол, – розділені язики, мов вогненні, і почили по одному на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати (Діян. 2:3-4). Чудесні [земні] діяння Єдинородного Сина Божого, які Він звершив іпостасно через Свою плоть і перебував із ними [з апостолами] до останніх днів [перед Вознесінням], завершилися; від цього дня вже починаються явлення Святого Духа, властиві [саме] Його Іпостасі – для того, щоб ми пізнали й осягнули велику і гідну поклоніння тайну Святої Трійці. Святий Дух діяв і раніше: Він промовляв через пророків і провіщав майбутнє, діяв також і через учнів, виганяючи бісів і зцілюючи недуги; але після цього Він [тепер уже] явився всім іпостасно (особисто) у вигляді вогненних язиків і, спочивши на учнях Христових і зійшовши [на них] так, немов на престол, зробив їх знаряддями Своєї сили.

Для чого Він явився у вигляді язиків? Для того, щоб показати Свою спорідненість із Божественним Словом, бо для [кожного] слова немає нічого ближчого, ніж язик; а разом із тим – і для [дарування] благодаті учительства, бо вчителю Христовому необхідний благодатний язик.

Чому Він явився саме у вигляді вогненних язиків? Не лише через Єдиносущність Духа з Отцем і Сином (бо Бог наш є вогонь, що поїдає всяке беззаконня (пор. Євр. 12:29)), але й через подвійну дію апостольської проповіді, яка може водночас і благотворити, і карати; бо як вогонь за своєю природою і світить, і спалює, так і слово Христового вчення просвічує тих, хто слухається, а тих, хто вперто не слухається, віддає вогню і вічному покаранню. Про язики ж сказано, що вони були не «вогненні», а ніби вогненні — для того, щоб ніхто не подумав, що той вогонь був чуттєвий і матеріальний; так сказано для того, щоб ми на підставі цього вислову отримали правильне уявлення про явлення Духа.

Чому ж язики з’явилися їм роздільними? Тому що Дух подається від Отця в повноті [по людському єству] лише Одному, Хто прийшов згори — Христу, бо Він і в тілі має всю повноту Божественної сили і дії; а іншим уся благодать Духа не дарується нікому повністю, але кожному [вона подається] лише частково, і кожен досягає лише якогось одного з [Його] дарувань — для того, щоб ніхто не подумав, що дарована святим благодать Святого Духа є їхньою природною властивістю.

Слово ж «почили» вказує не тільки на достоїнство Владики, але й на єдність Божественного Духа. Сказано: почили на кожному з них. І всі сповнилися Духа Святого, — тобто Святий Дух, розділяючись на різноманітні сили й дії, [водночас] у кожному [Своєму] діянні присутній у повноті й діє цілковито, розділяючись нероздільно і подаючись через причастя досконало — подібно до сонячного променя.

І почали говорити іншими мовами, тобто наріччями, до зібраних з усіх країв народів, як Дух давав їм провіщати, бо вони стали знаряддями Божественного Духа, які діють і рухаються за Його волею та силою. Усяке ж знаряддя, яке [кимось] приймається ззовні, бере участь не в сутності, а в дії того, хто ним діє. Так само це справедливо і щодо знаряддя Духа, як говорить Давид, що промовляє Духом Святим: мій язик — тростина книжника скорописця (Пс. 44:2 за Септуагінтою). Отже, тростина є знаряддям писця, яке бере участь у дії, в енергії того, хто пише, але не в його сутності, і при цьому зображає саме те, що бажає і здатен написати скорописець.

Але яким же чином Дух Святий є обітницею Отця (Лк. 24:49)? Оскільки Він був обіцяний і через пророків: так через Єзекіїля Він говорив: Дам вам серце нове, і дух новий дам вам (Єз. 36:26). А через Іоїля: І буде в останні дні, і виллю від Духа Мого на всяку плоть (Іоїл. 2:28 за Септуагінтою). І Мойсей передвіщав, бажаючи Його: Хто дасть усім людям Господнім бути пророками, коли дасть Господь Свого Духа на них (Чис. 11:29 за Септуагінтою). Оскільки ж в Отця і Сина одне благовоління й одна обітниця, то і Христос говорить віруючим у Нього: 4:14 а хто питиме воду, яку Я дам йому, …стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне (пор. Ін. 4:14). І: Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з чрева його потечуть ріки води живої, – що, пояснюючи, євангеліст говорить: Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в Нього (Ін. 7:38-39).

Ідучи ж на спасительні Страждання, Господь сказав Своїм учням: Якщо любите Мене, то виконуйте Мої заповіді. І Я умолю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, що буде з вами повік, Духа істини (Ін. 14:15-17). І ще: Це Я сказав вам, перебуваючи з вами. Утішитель же, Дух Святий, Якого Отець пошле в Ім’я Моє, навчить вас усього (Ін. 14:25-26). І ще: Коли ж прийде Утішитель, якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця ісходить, Він свідчитиме про Мене (Ін. 15:26), і наставить вас на всяку істину (Ін. 16:13).

Нині ж обітниця сповнилася: Святий Дух, посланий і дарований від Отця і Сина, зійшов. Учнів осяяло Світло, яке Божественно запалило їх як світильники, а краще сказати — явило їх надсвітовими і всесвітніми світилами, що мають слова вічного життя (пор. Ін. 6:68), і через них просвітило усю вселенну. Якщо хтось запалює від світлоносного світильника інший, а від нього — третій, і так у послідовному порядку підтримує [вогонь], то світло залишається завжди; подібно і благодать Божественного Духа — передаючись через рукопокладення апостолів їхнім наступникам і [переходячи] від тих до інших, і так далі — перебуває у всіх поколіннях і просвічує всіх, хто слухається духовних пастирів і вчителів.

Оцю благодать і дар Божий, євангельське світло Божественного Духа приносить місту кожен із архієреїв; а ті, хто відкидає когось з них, розсікають Божественну благодать, переривають Божественне преємство, віддаляють себе від Бога і віддаються згубним смутам і різноманітним нечестям, як і ви нещодавно пізнали на власному досвіді. Але нині, [браття,] усі ви наверніться до пастиря душ ваших, поставленого від Бога. Якщо ви будете слухатися мене, що навчає вас спасінню, то воістину добре звершите щорічне святкування явлення Божественного Духа, Який зійшов задля нашого спасіння з невимовного людинолюбства.

І з тієї ж причини, і заради тієї ж мети, зійшов, схиливши Небеса, і Єдинородний Син Божий, і прийняв нашу плоть. І якби Він, вознісшись із плоттю на Небеса, не послав Святого Духа, щоб Той перебував із Його учнями і зміцнив їх, а після них — перебував і зміцнював їхніх наступників та вчителів євангельської благодаті, то не було б проповіді для всіх народів, і слово істини не дійшло б до кожного з нас. Саме для цього людинолюбний Господь нині зробив Своїх учнів учасниками, отцями і дарувателями світла та вічного життя, тими, хто народжує до життя вічного, хто стає для всіх достойних отцями просвітлення і робить їх дітьми світла, щоб таким чином і Сам [Христос] перебував з нами до кінця віку (пор. Мф. 28:20), як Він і провістив через Духа.

Він єдиний з Отцем і Духом не за Іпостассю, але за Божеством — як Один із Трійці в Єдиному Триіпостасному і всемогутньому Божестві. І Дух Святий завжди був разом з Отцем і Сином. Бо як Отець може бути Безначальним Розумом без Сина — Собезначального Йому Слова? І як Слово може бути вічним без Співвічного Йому Духа? Отже, Дух Святий був завжди, є і буде, і Він разом з Отцем і Сином творить те, що з’явилось у часі, оновлює зруйноване і зберігає існуюче: Він є Той, Хто всюди перебуває, усе наповнює, усім керує і все оберігає.

Куди, — говорить псалмоспівець до Бога, — піду від Духа Твого, і куди втечу від лиця Твого? (Пс. 138:7). Дух Святий перебуває не тільки всюди, але й над усім, не тільки в усякому віці та часі, але й до усякого віку і часу; Він буде з нами — за обітницею — не лише до кінця віку, а й у майбутньому віці з тими, хто достойний, роблячи їх безсмертними і наповнюючи вічною славою їхні тіла, як і Господь ясно сказав Своїм учням: І Я умолю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, що буде з вами повік (Ін. 14:16).

Бо сіється, — каже апостол, — тобто після смерті ховається в землю, тіло душевне, тобто фізичне, таке, що має здатність змінюватись і складається з частин; воскресає ж тіло духовне — так би мовити, надчуттєве, оскільки воно утворене і керується Божественним Духом і зодягнене в безсмертя, славу і нетління силою Духа. Апостол говорить: Перший чоловік Адам став душею живою (Бут. 2:7), а останній Адам є дух животворящий. Перший чоловік – із землі, земний; другий чоловік – Господь з неба. Який земний, такі й земні; і який небесний, такі й небесні (1Кор. 15:45,47-48).

Хто ж ці небесні? Ті, що тверді й непохитні у вірі, які завжди зростають у справі Господній і, через послух Богові, носять у собі образ небесного. Хто не вірує в Сина, — говорить у того ж євангеліста Предтеча Господній Іоанн, — той не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому (Ін. 3:36). А гнів Господній хто витримає? Страшно, браття, впасти до рук Бога Живого. Бо якщо ми боїмося рук ворогів, хоча Господь і каже: не бійтеся тих, що вбивають тіло (Мф. 10:28), то хто, маючи розум, не злякається Божих рук, піднятих у гніві проти непокірних?

Гнів Божий відкриється проти всякої душі тих, хто безтурботно перебуває в нечесті та неправді й, не знаючи навернення, придушують істину неправдою (Рим. 1:18).

Отже, уникатимемо гніву і постараємося через покаяння досягти благодаті й милості Всесвятого Духа. Хто має ворожнечу до когось, нехай примириться і повернеться до любові, щоб ненависть і ворожнеча до ближнього не свідчили проти нього, що він не любить Бога. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? (1Ін. 4:20). А маючи любов один до одного, будемо мати любов істинну, нелицемірну і доведемо її ділом, не дозволяючи собі ні говорити, ні чинити, ні навіть слухати нічого такого, що приносить образу чи шкоду нашим братам, як навчив нас і улюблений Христовий Богослов: Дітки мої! будемо любити не словом чи язиком, але ділом і правдою (1Ін. 3:18).

Хто впав у блуд чи перелюб або іншу подібну до цього тілесну нечистоту, нехай віддалиться від цієї згубної скверни й очистить себе покаянням, сльозами, постом та подібним, бо блудників і перелюбників, які не покаялися, Бог судитиме й осудить, відкине від Себе й віддасть геєні, невгасимому вогню та іншим вічним мукам, кажучи: нехай відступить нечестивий і беззаконник (пор. Іс. 55:7), щоб не побачив і не скуштував слави Господньої.

Хто краде або відкрито грабує, нехай більше не краде, не наживається і не привласнює чужого, але нехай дає нужденному навіть зі свого власного майна.

І взагалі скажу: якщо ви бажаєте одержати життя і побачити добрі дні та визволитися від видимих і невидимих ворогів, а головне – від бід, які спричиняє начальник зла та його ангели, то віддаляйтеся від усякого зла і чиніть добро. Не обманюйтесь, – каже апостол до Коринфян, – ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложники, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні крадії – Царства Божого не успадкують (1Кор. 6:9-10). А хто не має спадщини з Богом, той не належить Богові і не має Бога Отцем.

А ми, браття, благаю вас, уникатимемо діл і слів, неугодних Богові, щоб могли з дерзновенням називати Його Отцем. Звертаймося до Нього в істині, щоб і Він звернувся до нас, очистив нас від усякого гріха й зробив гідними Своєї Божественної благодаті. Бо саме так ми й нині, і завжди будемо богонатхненно святкувати і духовно торжествувати здійснення Божественної обітниці — Зішестя і перебування серед людей Всесвятого Духа та сповнення блаженної надії в Самому Христі, Господі нашому, Якому належить слава, честь і поклоніння з Безначальним Його Отцем і з Всесвятим, і Благим, і Животворящим Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.