Святитель Феофан Затворник

Слово у Велику П’яницю

(Роздуми перед Плащаницею. Що означає приєднатися до Христових пристрастей? Три способи співрозп’яття Господу)

📖Книга также доступна на русском

Я думаю, що немає потреби пояснювати вам, браття, що означає ця священнодія.[1] Ви знаєте, що коли, після страждань ночі і мук дня, Господь в дев’яту годину [від світанку] віддав Свій дух Богові Отцю, всі залишили Його, і воїни, які прийшли перебити ноги розп’ятим, вже нікого не зустріли на Голгофі, біля Хреста Господнього. Всі розійшлися готуватися до [єврейської] Пасхи, і спокій Божественного Страждальця був непорушним. Натхненні вірою і любов’ю, Йосиф з Никодимом приходять віддати Господу належну честь, знімають Його Пречисте Тіло з Хреста, обвивають плащаницями, покривають благовонними маслами — по-царськи, на виконання пророцтва: «і буде спокій Його честь» (Іс. 11:10).

Ось що згадується в цей час! Яка зворушлива картина! Йосиф з Никодимом і деякі жінки в трепетній тиші, з серцем, сповненим скорботи, стоять навколо приготованого тіла Господа, їх огортає тиша. Прийдіть ж, браття, наслідуючи їх, станемо навколо ликуГоспода, що лежить перед нами, зраненого і замученого, заглибимося в ці муки роздумами і будемо прислухатися – що звіщає нам ця кров, що кричить голосніше крові Авеля?

Небагатослівно вона звіщає! Господь ще раніше узагальнив цю вість — в одному вислові: «я даю вам образ… Я є Путь, Істина і Життя» (Ін. 13:15,14:6). Ось вам істинний шлях — шлях страждань і скорбот! Ось вам справжнє життя — життя у хресті і розп’ятті. «Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?» (Лк. 23:31). Якщо Я, Господь і Бог ваш, так страждаю заради вас, як обійтися без страждань і скорбот вам, заради вас же самих? «Бо хто хоче душу свою зберегти, той загубить її; а хто загубить душу свою заради Мене і Євангелія, той збереже її» (Мк. 8:35).

Отже, браття, скільки потрібно було для нашого спасіння постраждати Господу, стільки ж і нам для отримання цього спасіння необхідно страждати разом з Господом, «взяти участь у стражданнях Христових… співрозп’ятися Христові» (1Пет. 4:13; Гал. 2:19). Вникніть у силу цих слів: взяти участь у стражданнях Христових, Христові співрозп’ятися! Ми вже страждаємо, вже розпинаємось, вже під хрестом, який покладається на нас в самому народженні і тяжіє над нами до самої смерті. Але окремо, сам по собі, цей хрест є вбивчим хрестом страти, а приєднаний до Хреста Господнього, він стає спасительним ярмом, що дає життя. Ось таємниця життя і спасіння! І ось до чого закликає нас тепер Господь, Який нині перед нами лежить: приєднуйтесь до Моїх страждань, розіпніться разом зі Мною!

Запитаєте: як це зробити? Відповідь не складна. Зверніться до історії страждань Господа, і на самому хресному шляху побачите істинних співучасників Його скорбот, істинних причасників Його Хреста і розп’яття! Там жінки, розриваючись серцем, плачуть і ридають; далі Симон Киринеянин несе сам Хрест Господній до Голгофи; на Голгофі благорозумний розбійник розпинається разом з Господом, – і своє розп’яття за провину вірою перетворює на розп’яття, яке виправдовує, на спасительне співрозп’яття Господу. Ось нам символи причастя до страстей Господа, символи участі в Його стражданнях і розп’ятті. Там видно й інших учасників у хресній смерті Господа: судді, мучителі, розпинателі, хулителі; але від такої участі нехай Господь врятує нас, бо в цьому не виправдання і життя, а засудження і смерть. І такими ми є, коли забуваємо Господа, віддаємося недбалості і потураємопристрастям. Але, браття, в ці дні, в цей час, перед лицемзамученого заради нас Господа постараємось явити себе причасниками Його Хреста на спасіння, а не на погибель.

Отже, підемо слідом за жінками, які співстраждають і співчувають Господу. Пройдімо весь ланцюг страждань Господа, від збурення Його духу на Тайній вечері до віддання цього духу Отцю на Голгофі. Увійдемо з Ним до Гефсиманського саду і будемо томитися Його молитовним томлінням. Проведемо з Ним ніч, цю найтемнішу ніч, в домі Анни і Каїафи. Сприймемо в почуття все море Його страждань від ранку до дев’ятої години від світанку, в преторії Пилата, на вулицях міста, на хресному шляху, на Голгофі — в хвилини розп’яття і після розп’яття. Не тільки подумки простежимо все це, але в саме серце сприймемо весь хресний подвиг Господа, на себе перенесемо Його страждання, постраждаємо Його стражданнями, доведемо себе до того, щоб відчувати, що ніби нам самим наносяться рани, наш слух розривається хулою, наше серце раниться гостротою мук. Коли, таким чином, ми накарбуємо страждання Господа не тільки в розумі і серці, але мовби і в самому тілі, тоді ми насправді розділимо скорботу, біль, страждання Господа, за прикладом жінок, які страждали при вигляді страждаючого Господа, плакали і ридали.

Однак зупинятися лише на цьому не слід. Треба йти далі. І жінки розривалися серцем, а що почули? – «Про себе плачте» (Лк. 23:28). І ось що ще нам потрібно додати до сердечного болю про страждання Господа: заплакати про себе! У якому ж це сенсізаплакати? У тому, що ці рани [на тілі Господа] є справою наших рук, що в цих муках і в цій смерті винні саме ми. Наші неправильні думки і плани, наша легковажність, а іноді вільнодумство сплели цей терновий вінець. Невірність нашого серця Богові і наші всебічні пристрасті пробили Його ребра, наші неправди і блукання по роздоріжжях гріха простромили цвяхами Його руки і ноги, наше різноманітне догоджання плоті покривалоранами Його плечі і все тіло.

Яким би дивним не здавалося таке звинувачення, як би не буладалеко, на жаль, наша совість від того, щоб його визнати, як би не було готове наше серце заперечувати його щодо себе, але воно правдиве. Бо чи є у нас гріхи? – Безліч. Хто ж покриває нас від стріл справедливості і гніву Божого? – Ці страждання Господні. До кого ми звертаємося з молитвою про помилування? – До розп’ятого Господа. Завдяки чому нам дається відпущення гріхів? – Завдяки хресній смерті. Отже, всі наші гріхи були тут, на цьому Хресті, всі збільшували його важкість, ранили Господа. Хто ж після цього скаже, що не винний в Його стражданнях і смерті? Ми і самі сповідуємо це, хоча без ясної думки і точного почуття, щоразу, коли співаємо: «распятаго же за ны… и страдавша, и погребенна»[2] , щоразу, коли чуємо: «Він же зранений був через за наші гріхи і мучений за наші беззаконня» (Іс. 53:5). За наші — за чужі хіба? — Ні, за наші, саме за ті, які кожен з нас визнає тепер за собою. І ось що саме треба нам докласти до болю нашого серця про страждаючого Господа, — біль, що своїми гріхами ми збільшували тяжкість Його страждань; треба тут перед лицем Господа зі скрушенням сповідувати кожному з нас: в цих ранах, Господи, є і моя частина.

Не бійтеся тяжкості провини! У цьому самозасудженні є іджерело виправдання. Коли ми визнаємо свою вину у стражданнях Господа, то робимо своєю і їхню виправдовуючу силу. Тому в ту жмить, коли ми в серці скажемо: і ми винні, Господи, в цих стражданнях Твоїх, – на небі нам буде проголошено прощення і відпущення. Тільки не забудьте додати до цього і ще одне потрібне слово, а саме: винні — не будемо. Не будемо більше ображати Тебе, Господи, своїми гріхами ранити неправдами, зновурозпинати беззаконнями. Серце будемо зберігати вірним Одному Тобі. Голову будемо прикрашати думками про Боже та добре. Руки не простягнемо до крадіжки і образи. Ногам не дозволимо блукати по роздоріжжях пороку. Плоті не дамо поблажливості в її вимогах чуттєвих насолод. Усіх себе принесемо в жертву Тобі Єдиному, Який приніс Себе за нас у жертву. Інакше яка буде користьговорити язиком: винні, винні, а ділами наносити рани Господу і розпинати Його!

Ось до чого нас веде приклад жінок [біля Хреста]! Вони, дивлячись на Господа страждаючого, розривалися серцем і плакали. Добре і нам постраждати серцем з Господом, Який страждає, але тільки цього не достатньо. Жінкам можна вибачити, що вони в той час обмежилися одним горем і плачем, хоча і вони тоді ж отримали належне нагадування. А нам це зовсім не можна вибачити, тому що перед нами вже відкриті всі шляхи праведності. Нам потрібно пройти трохи далі з болем серця — дійти до нищівного засудження себе за ці самі страждання і завершити рішучим наміром — не ображати і не розпинати більше Господа своїми гріхами. І це — перший спосіб стати спільником Христових страждань, співрозп’яття Йому!

Коли ж Господь благословить нас покласти твердий намір не грішити і йти неухильно шляхом праведності, тоді ми вступимо в чин Симона Киринейського – понесемо Хрест Господній на собі, візьмемо Його добре ярмо, важке і легке одночасно. І тут нам відкриється другий спосіб бути спільником Христових страждань і співрозп’яття Господу — терпіння в необхідних для нас добрих справах і терпіння пов’язаних з ними скорбот і втрат. Коли подумаєш про цей спосіб, не можеш не здивуватися, з якою опікою Господь піклується про те, щоб якомога вірніше, якомога неминучіше зробити нас спільниками Свого Хреста і Своїх страждань! Він оточив нас хрестами з усіх боків, розклав їх на всіх шляхах нашого життя, так що ми і кроку не можемо зробити без того, щоб не зустрітися з ними. Нам залишається лише належним чином скористатися ними, щоб зробитись співучасниками і ХрестаГосподнього. Справді, озирнемося, браття! Кожен з нас пов’язаний сферою обов’язків: то стосовно Церкви, то стосовно влади, то стосовно суспільства, а хтось, крім того, і стосовно сім’ї. Виконання цих обов’язків — це сфера добрих справ, яких Господь вимагає від нас. Але сумлінне виконання вимагає від нас праці і терпіння, щоб не почати тільки добре, а й продовжувати, і довести до повного завершення. Скільки терпіння потрібно батькам, щоб виховувати дітей як слід; судді, щоб праведно вести судові справи;службовцям, щоб служити сумлінно; керівникам, щоб керувати згідно з  Богом. Ще більше для служителів Церкви і тих, хто приходить до неї, для вчителів і учнів, для воїнів і воєначальників, для слуг і господарів, для тих, хто продає і купує, для будь-якого взагалі звання і стану неминуча своя міра праці і терпіння, щоб вести обов’язкові для них справи відповідно до наміру і повелінняГосподнього. А до цього скільки понад того долучаєтьсянеприємностей, образ, перешкод, непорозумінь, невдач, втрат, помилок і падінь, а на все це знову потрібно своє терпіння. Ось це терпіння в трудах і скорботах, неминучих при виконанні необхідних для нас справ, і є другим способом стати співучасником страждань Господа, способом спасительногоспіврозп’яття з Ним. Не завжди, однак, а коли? – Коли ми усвідомлюємо, що наш обов’язок, що сфера наших обов’язків є добрим ярмом Христа, є хрест, накладений Господом на нас, – коли всі наші справи і кожну справу окремо будемо вести в тій думці, що це є носіння Хреста Господнього, – коли всі при тому труди і скорботи будемо переносити благодушно заради Господа, Який за нас постраждав. Тільки терпінням у такому дусі наші труди і скорботи приєднаються до скорбот і страждань Господа і послужать нам для співрозп’яття з Ним. А без цього вони будуть тільки втомлювати, виснажувати і змучувати нас, анітрохи не сприяючи спасінню нашої душі, і хіба що будуть приносити якусь тимчасову користь, та й то ненадійну.

Отже, старайся добре вести свої справи не заради честі чи вигоди, не для того, щоб здобути добре ім’я або досягти достатку, а заради розп’ятого Господа. Заради Нього починай кожну справу, пам’яттю про Хрест Його надихайся в його здійсненні, і завершеневсе віднось до слави Божої, – і будеш вічним причасником Хреста Господнього.

Коли благовіст кличе на богослужіння, змусь себе піти в церкву Божу, де є і Голгофа, пам’ятаючи, що Господь під хрестом йшов на Лобне місце. Коли вирішуєш судову справу, не шкодуй зусиль розібрати все, щоб вирішити справу справедливо, пам’ятаючи, що кривим судом Господь засуджений до смерті. Коли продаєш, постарайся призначити правильну міру і ціну, пам’ятаючи, як Сама Правда була продана за ніщо користолюбством Іуди. Так само: слабшає хто під вагою необхідних для нього справ, звернися до розп’ятого Господа, Який довів до кінця справу нашого спасіння, і скажи: стільки терпів Господь заради мене, чи не можу я потерпітицієї невеликої трудності? Коли ми налаштуємо себе таким чином, тоді кожна наша справа буде вводити нас у страждання з Господом, в єднання з Його стражданнями, в співрозп’яття з Ним. І так як щохвилини у нас є якісь справи, то щохвилини і будемо співучасниками Його Хреста. І ось що означає слово Господа «у терпінні вашому придбайте душі ваші» (Лк. 21:19): рятуйте душі ваші сумлінним на славу Мою веденням обов’язкових для вас справ. Нехай говорить в собі кожен з вас: йду цим шляхом обов’язку, що лежить на мені, і благодушно терплю все, що зустрічаю на цьому шляху заради Господа, Який за мене постраждав і помер. «А що живу… вірою живу в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене» (Гал. 2:20).

У цьому полягає другий спосіб співучасті у Христових стражданнях, спосіб дієвіший, ніж перший, проте ще не остаточний. Він уже приведе нас до найбільш істотної участі у стражданнях Господа. За чином благорозумного розбійника, – до справжнього співрозп’яття з Ним, через розпинання серця, яке завжди на зло нас підбиває і будь-яку добру справу нашу готовеосквернити і зруйнувати пристрасними думками, що виходять з нього.

Дійсно, браття, чи принесемо тільки зовнішній хрест Господу? Чи лише зовнішнім дотиком до Хреста Його обмежимося? – Ні. Недостатньо до Голгофи тільки донести хрест; треба самому піднятися на нього, самому бути на ньому розп’ятим. «А ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями» (Гал. 5:24), вчить Апостол. «Сину, дай мені серце» (Притчі 23, 26), говорить Господь. Що ж у нас в серці? — Гордість, марнославство, корисливість, ненависть, заздрість, гнів, любов до насолод, хіть і всяка зла річ. Чи таке серце давати Господу? Це справжній розбійник. Треба розіп’яти його; треба внести хрест всередину серця і на ньому прибити розбійника, який там гніздиться, розп’яти за провину і вірою в Господа перетворити це розп’яття-страту в спасительне співрозп’яття Христове. Як? – Гнів прийшов — погаси його; хіть збудилася — умертви її; користолюбство вабить — відсічи його; заздрість спокушає — придуши її; осуд підбурює — не слухай його; марнославство прищеплюється — віджени його. Відсікаючи так будь-яку погану думку, будь-яку пристрасть злу, ми будемо вражати своє серце болем, завдавати йому ран, мучити і розпинати його. Заради чого? – Заради Господа. Ось і співрозп’яття Господу. Але ця внутрішня боротьба вимагатиме потім особливих подвигів саморозпинання, вимагатиме посту, бдіння, молитовної праці, уваги до себе, зречення від своєї волі, синівської покори іншому. Докладемо і це, знаючи, що тільки з того й іншого, тобто з подвигів і внутрішньої боротьби, що взаємно перехрещуються, складається внутрішній, спасительний для нас хрест, на якому гідно здійснюється співрозп’яття Господу і подається жива участь у Його стражданнях. Цього саморозп’яття власне і чекає від нас Господь. Заради нього-то Він і прийшов у світ, заради нього страждав, заради нього потерпів добровільні страждання, розп’яття і смерть: «відкинути колишній спосіб життя старої людини, яка зотліває в спокусливих похотях, … і одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведності і святості істини» (Еф. 4:22,24). Блаженна душа, яка з апостолом Павлом може сказати: «Я співрозп’явся Христові, і вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:19-20).

Це третій спосіб співрозп’яття Господу, остаточний. У першому способі передбачається лише початок цього розп’яття, у другому воно активно готується, у третьому здійснюється на ділі. Ось до чого Господь зобов’язує нас сьогодні, коли кличе: приєднайтеся до Моїх страждань, розіпніться зі Мною. Дамо ж, браття, і ми відповідь, гідну цього заклику! Стань тепер кожен перед лицемГоспода, зраненого і замученого, і, дивлячись на цю голову, поранену терном, скажи: закарбованим в розумі і серці ношу образ Твоїх страждань, Господи, і вони болять мені; визнаю свою провину за ці страждання і покладаю твердий намір не ранитиТебе більше гріхами моїми і не розпинати Тебе ними. Цілуючи ці ноги з ранами від цвяхів, уклади завіт з Господом: з терпінням неухильно йтиму шляхом обов’язку і добрих справ, яких Ти вимагаєш від мене, попри будь-які труднощі і неприємності, пов’язані з цим; надихаючись хресним подвигом Твоїм і все перетворюючи на славу Твою, благодушно буду нести цей хрест, Тобою на мене покладений, і бадьоро бігтиму з ним слідом за Тобою. Цілуючи ці ребра, пробиті списом, дай слово Господу: відтепер стану біля входу мого серця і буду нещадно побиватикожен неправедний порух, що виникає в ньому, буду розпинатисвоє серце, попри будь-який біль, попри будь-яке томління. Тільки тоді ця наша священнодія матиме сенс, не противний Богу і не марний для нас, тільки тоді ми зробимо те, що хоче від нас Господь, Який заповів Церкві пропонувати погляду і вшануванню віруючими Свій лик в такому крайньому приниженні, з такими жахливими знаками Своїх мук і страждань. А без цього наше поклоніння чи не буде певним чином нагадувати знущання тих, хто, ходячи навколо хреста, кричав: «Уа! Руйнуючий храм…!, спаси Себе і нас» (Мф. 27:40; Лк. 23:39).

Будьмо ревними до цього, браття, і будьмо ревними настільки, наскільки дороге кожному його власне спасіння. Бо чуєте, що говорить Господь? — «Будьте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі: так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки» (Ін. 15:4-5). Зрозуміла сила цієї притчі! Ми мертві; нам потрібно прищепитися до Господа і від Нього взяти життя. Господь є єдиним деревом життя посеред землі. Але це дерево є Древом Хресним — Господь, замучений, зранений, розп’ятий. Як прищепитися до Нього без страждань, без співрозп’яття Йому?! Отже, чи спраглий хтось вкусити життя від Господа, спочатку стань спраглий скорботи, страждань і розп’яття заради Нього! Способи під руками, зразки перед очами. Обирай який хочеш, тільки постраждай з Господом, розіпнись з ним. Або хай болить твоє серце за Нього разом з жонами, або неси Його Хрест з Симоном, або розіпнись з Ним разом з розбійником. Це єдині обороти садового ножа, якими Садівник відрізає дику гілку, надрізає фруктове дерево і вкладає в нього мертву гілку. Це шнурок, якими прив’язується це щеплення до живого дерева, і одночасно цілюща мастика, якою загоюється хвора рана щеплення. Інших способів прищеплення до Дерева життя немає; без них немає і життя, і спасіння. Навіщо ж полишати їх, якщо ми щиро шукаємо життя і спасіння? Важко? — Почни з найлегшого, почни з роздумів про страждання Господа. Можливо, вони пом’якшатьсерце і народять біль про страждаючого Спасителя, а від цього болю недалеко вже перехід до нищівного засудження себе в своїх гріхах, які ображали Господа, і до рішучого наміру не розпинатиЙого більше своїми гріхами. Тоді першим кроком на шляху праведності буде вже несення Хреста Господнього; після кількох спроб сумлінного виконання обов’язку відкриється підступність серця і саме введе нас у боротьбу з пристрастями і похотями. Ось і весь наш хресний шлях! Як все просто і легко!

А тим часом у нас завжди під руками є стільки засобів і спонукань до того, щоб вести цю справу якомога успішніше! Господь розп’ятий скрізь нам нагадується. З першим пробудженням від сну ми покладаємо на себе хресне знамення, кожен поклон робиться з тим самим знаком, поглянемо на ікону, там рідко коли не бачимо хреста, на церкві хрест, в церкві всюди хрести, у днях тижня — середу і п’ятницю, в години світлового дня – першу, третю, шосту, дев’яту сповіщаються нам страждання Господа. Так нагадується нам Господь розп’ятий! Чи важко при цьому провести нашу думку трохи далі, відчути більза Господа, засудити себе і дати слово «не буду»? Як би цілюще прикладались до нас страждання Господні, якби кожен погляд на хрест, кожне хресне знамення супроводжувалися такими поворотами серця і волі?! Що стосується наших справ, — маю на увазі справи, потрібні для нас згідно з обов’язком, а не справи, що вимагаються звичаями світу цього, які не є Божі, — що стосується справ, то хочемо чи не хочемо, ми ж повинні їх вести і ведемо. Чи важко при тому відігнати лінь, докласти сумлінності, освятити добрим наміром, присвятити все Господу розп’ятому і змінювати себе силою Хреста Господнього? Яке багатство духовних благ подавалося б нам тоді щохвилини від Всещедрого Бога! А хіба наше серце з пристрастями далеко від нас і чи таке воно, щоб можна було не помітити його злої підступності? Скільки ми терпимо від пристрастей, — і чи не просяться вони самі, щоб їх розіп’яти! А чи важко зайти всередину і сказати їм: замовкни? Виправдовуємось неміччю і безсиллям. Але, браття, Господь поруч. Не в немочі причина, а в небажанні відмовити собі. І черезпоблажливість губимо себе отрутою пристрастей, і часто губимо свої справи, які коштували довгої праці і терпіння, бо справа через пристрасть вже є загиблою справою для вічності.

Так все навколо нас і налаштовує і сприяє тому, щоб увійти в страждання і співрозп’яття з Господом. Незбагненно, що змушує нас ухилятися і відмовлятися від того! Невже хто думає всю справу свого спасіння покласти на одного Господа, а сам і пальцем не хоче торкатися цього тягаря? Нехай спасаж Один, як хоче. Спаси Себе і нас. Ох, браття, у Господа стільки любові до нас, що Він і це готовий зробити для нас. Але не можна. Скорботами належитьувійти в Царство. Тільки вузький шлях вводить в життя. Подивіться на апостолів: вони завжди несли мертвість Господа усвоєму тілі. Чому? – Тому що не можна інакше і життю Іісусавідкритися в нашій смертній плоті (2Кор. 4:1-11). Подивіться на мучеників, вони всі співають: Тебе, Жениху мій, люблю і Тебе шукаючи, страждаю… –  для чого? – щоб і жити з Тобою. І всі святі завдяки чому увійшли в Царство? – Завдяки тому, що убілились в крові, і крові Агнця. До кого ж ми хочемо належати без ран у серці, без краплі крові на тілі? Господь все влаштував для спасительної участь нас у Його стражданнях. Посадив посеред землі Древо Хресне і від нього провів ніби нитки до кожного з нас, — це описані нами вище способи, — щоб ними притягувати нас до нього, прищеплювати і оживляти. Але відмовляючись від розп’яття з Господом, ми недбало відрізаємо ці нитки, ніби кажучи Господу:відійди від нас, Твоїх шляхів знати не хочемо. Що ж стається з нами? – Те ж саме, що з невеликим човном, який, поки прикріплений до великого корабля, не боїться хвиль, а відірвавшись від нього, гине в морській безодні. Ось що ми! Ох, браття, тепер поки ще непомітні сліди цього зречення від Хреста і від співрозп’яття з Господом. Але настане час, коли цей Хрест буде узятий із землі і з’явиться вже не таким, що полегшує і оживляє, а таким, що викриває. Що тоді буде? – Тоді щось дивне станеться перед нашими очима. Всі хрестоносці будуть притягнуті цим Хрестом, як дрібні частинки заліза великим магнітом, і піднесені з землі до неба. А що буде з відступниками від Хреста?! Нехай Господь спасе нас від цієї долі, гіркої і непоправної! І спасе. Але коли? – Коли заради Христа, Який постраждав за нас плоттю, і ми озброїмося тією ж думкою (див. 1Пет. 4:1). Хай буде це всім нам благодаттю Господа нашого Іісуса Христа, Який перетерпів заради нас хрест і смерть. Амінь.

[1] Чин Погребіння Плащаниці на утрені Великої Суботи, яка зазвичай звершується напередодні ввечері.

[2] У Символі віри.