Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник

⇦Попердній розділ

Наступний розділ⇨

Вислови старців, переважно єгипетських, особливо ж старців Скиту, імена яких не дійшли до нас 

1. Моли Бога, щоб Він дарував твоєму серцю плач і смирення; постійно звертай свій погляд на власні гріхи, і тоді не будеш осуджувати інших. Корись усім; не вступай у дружбу ні з жінкою, ні з юнаком, ні з єретиком. Відкинь зухвалість, стримуй язик і черево, уникай вина. Якщо хтось говоритиме з тобою про щось, не сперечайся з ним. Якщо він говорить справедливо, вирази свою згоду; якщо ж несправедливо, скажи йому: «Ти знаєш, що говориш». Не вступай у суперечку з ним через його слова, і збережеш свій дух у мирі.
2. Нехай страх Божий, смирення, скромність у життєвих потребах і плач будуть твоїми супутниками.
3. Один брат запитав старця: «Як страх Божий входить у людину?» Старець відповів: «Якщо людина набуде смирення й убогість і не буде осуджувати ближнього, тоді страх Божий увійде в неї».
4. Життя монаха має включати працю, послух, розумну молитву, уникнення осуду, злослів’я й нарікання. Писання говорить: «Ви, що любите Господа, ненавидьте зло» (Пс. 96:10). Життя монаха полягає в тому, щоб не вступати в спілкування з неправедними, не бачити зла, не виявляти цікавість, не розпитувати, навіть не слухати про дії ближнього; не привласнювати чуже, а, навпаки, віддавати своє; не пишатися серцем, не хитрувати думкою, не насичувати черево, у всій поведінці керуватися розсудливістю. У цьому — сутність монаха.
5. Усього, чого сам не любиш, того не роби іншим. Не любиш, щоб тобі казали прикре — не кажи прикрого іншим. Не любиш, щоб тебе обмовляли, — не обмовляй інших. Не любиш, щоб хтось злословив, безчестив тебе, привласнював твоє або чинив тобі подібне, — і ти нічого такого не роби нікому. Якщо хтось зможе дотримуватися цих слів, то їх досить для його спасіння.
6. Ігуменя сказала: «Багато хто, живучи в горах і займаючись справами світу цього, загинув. Краще жити серед людей і безмовствувати духом, ніж бути відлюдником із мирським станом душі».
7. Якби це було можливо, щоб під час пришестя Господа після загального воскресіння людські душі зникли від страху, то весь світ загинув би через жах і трепет. Уявіть: небеса розкриваються, з’являється розгніваний, обурений Бог, незліченне воїнство ангелів і весь, як один, зібраний людський рід! Через це ми повинні жити з найпильнішою увагою до себе, як ті, хто має дати відповідь Богові за кожний свій рух.
8. Один брат запитав старця: «Чому моє серце жорстоке, і я не боюся Господа?» Старець відповів: «Думаю, якщо людина триматиме в серці самодокір, то набуде страх Божий». Брат запитав: «Що означає самодокір?» Старець сказав: «Самодокір полягає в тому, щоб людина завжди дорікала своїй душі, кажучи: пам’ятай, що тобі належить постати перед Богом. Говори й так: що мені й людям? Сподіваюся: якщо хтось перебуватиме в самодокорі, той набуде страх Божий».
9. Старець побачив того, хто сміється, і сказав йому: «Перед лицем неба і землі ми повинні дати відповідь Богові за все наше життя, а ти смієшся».
10. Як тінь від нашого тіла слідує за нами всюди, так і плач і сокрушення духу мають завжди бути з нами.
11. Один брат сказав старцеві: «Авво, скажи мені слово, корисне для душі». Старець відповів: «Коли Бог вразив Єгипет карами, не було жодного дому, де б не чувся плач».
12. Інший брат звернувся з тим же проханням до іншого старця. Старець сказав: «Ми повинні завжди плакати».
Один старець помер, але через кілька годин знову ожив. Ми запитали його: «Авво, що ти бачив Там?» Він, плачучи, розповів нам: «Я чув жалібний голос, що постійно вигукував: “Горе мені! Горе мені!” І ми також повинні завжди так взивати і плакати».
13. Один брат запитав старця: «Моя душа бажає сліз, бо я бачу старців, які проливають сльози, але сльози не приходять, і це бентежить мою душу. Чому так?» Старець відповів: «Сини Ізраїлю після сорокарічного мандрування увійшли до обіцяної землі. Сльози — це обіцяна земля. Якщо ми ввійдемо до неї, то не боятимемося битв. Але Бог хоче утискати душу скорботами, щоб вона постійно бажала увійти до цієї землі».
14. Святого старця запитав брат: «Що має робити людина, коли їй зустрічаються спокуси або коли ворог навіює їй злі помисли?» Старець відповів: «Вона має плакати перед Божою благістю, і Господь наблизиться і допоможе їй, як говорить Писання: Господь — мій помічник, і я сміливо дивлюся на ворогів моїх (Пс. 117:7)».
15. Монахові належить ненавидіти всі втіхи цього життя: тілесні насолоди, обжерливість, людські почесті. І тоді Господь Іісус дарує нам небесну славу, спокій у житті вічному і радість з Ангелами Своїми.
16. Людині природно відчувати потребу в їжі; проте їжу слід уживати лише для підтримання життя, а не через пристрасть чи для пересичення.
Природним для людини є й сон, але не до пересичення і розніженості тіла, щоб ми могли приборкувати свої пристрасті й гріховні прагнення. Надмірний сон робить дух людини тупим і лінивим, а її розум — слабким. Навпаки, бадьорість загострює і очищує їх. Святі Отці сказали, що святе чування очищує і просвітлює розум.

Природно й гніватися людині, але не в пориві пристрасті. Нехай вона гнівається на себе і на свої пороки — це дозволить легше виправляти себе і відсікати пристрасті.
17. Один брат запитав старця: «Як це душа може любити нечистоту?» Старець відповів: «Душа прагне багатьох тілесних пристрастей, але Дух Божий утримує ці бажання. Тому ми повинні плакати і стежити за своїми бажаннями. Бачиш, як Марія, нахилившись, зазирнула до гробу Господнього і плакала, – Господь покликав її. Те саме відбувається і з душею».
18. Привчай мало-помалу своє серце говорити про кожного брата: «Справді, він кращий за мене». Таким чином ти навчишся вважати себе грішнішим за всіх людей. Коли ж осудиш людину, благодать Божа залишить тебе, і тобі буде дано дух, що оскверняє тіло, зробить твоє серце жорстоким, позбавить умиління, і жодне з духовних благ не зможе знайти місця в тобі.
19. Добре підносити руки до неба і молити Бога, щоб Він дарував душі після її виходу з тіла безпечно пройти повітряні митарства і вберегтися від бісів.
20. Немає нічого гіршого за гріховну звичку. Той, хто заражений нею, потребує багато часу і зусиль, щоб звільнитися. Багато хто трудився над собою, але лише деяким було дано час завершити цей труд, бо смерть забрала їх раніше. Бог один знає, що зробить із ними в день суду.
21. Бог вимагатиме від ченця-подвижника повного нестяжання навіть у малому: адже й мала річ, яка викликає прив’язаність, може нашкодити і відвернути розум від молитовної пам’яті про Іісуса і від плачу.
22. Горе тобі, душе! Ти звикла лише запитувати про Слово Боже і слухати його, але не виконуєш нічого з того, що чуєш. Горе тобі, тіло! Ти знаєш, що шкодить тобі, але завжди шукаєш того ж задоволення і пересичення.
Горе юнакові, що насичує своє черево і в усьому підкоряється власній волі! Марні й безплідні відхід від світу і зречення від нього, якщо вони лише зовнішні.
23. Сидячи у своїй келії, завжди пам’ятай про Бога, і страх Божий оселиться в тобі. Викинь зі своєї душі всякий гріх, злобу і беззаконня.
24. Той, хто має страх Божий, володіє скарбом, повним добра: страх Божий зберігає людину від гріха.
25. Якщо твоє тіло немічне, узгоджуй із його силами своє правило і піст, щоб не захворіти, через що будеш шукати полегшення і обтяжиш братів турботою про себе. Якщо тебе турбують нечисті помисли, не приховуй їх, а відразу відкривай своєму духовному отцеві й викривай їх. Чим більше людина приховує свої помисли, тим більше вони множаться, зміцнюються і тверднуть у ній.
26. Як змія, що вилізла зі свого лігва, одразу тікає, так і лукавий помисел, будучи викритим, швидко зникає. Як черв точить дерево, так і прихований лукавий помисел губить серце. Той, хто сповідує свої думки, швидко зцілюється, а хто приховує їх, заражається гординею.

27. Якщо там, де ти живеш, є могили, то часто ходи до них і придивляйся до тих, хто лежить у них, особливо тоді, коли тебе турбує боротьба з блудною пристрастю.
28. Якщо дізнаєшся, що брат відходить до Господа, піди й пробудь із ним цього дня, щоб побачити, як душа розлучається з тілом. Якщо хтось попросить тебе помолитися за нього, відповідай: «Брате, нехай Бог за молитвами святих угодників Своїх помилує і мене, і тебе за Своєю волею».
29. Якщо трапиться переїсти, примусь себе до тілесної праці, щоб до ночі полегшити черево й уникнути гріховних сновидінь і видінь. Будь твердим борцем проти диявола: якщо він ударить тебе в один бік, удар його в інший. Якщо він схилить тебе до надмірного насичення їжею, відповідай йому чуванням. Якщо він обтяжить тебе сном, побори його тілесною працею. Якщо він спокусить тебе марнославством, смири себе будь-яким способом.
Знай, що ніщо так не засмучує сатану і ніщо так не проганяє його, як любов людини до смирення й безчестя.
30. Молодий! Утікай від вина, як від змії. Якщо доведеться випити трохи з любові, не пий надміру. Якщо хтось проситиме й благатиме тебе випити більше, не слухай його. Дуже часто сатана схиляє молодих до вина, знаючи, що вино і жінки відлучають монаха від Бога.
31. Якщо ти в дорозі й ніхто тебе не приймає, не ображайся на це. Скажи собі: «Якби я був гідний, Бог дав би мені відпочинок і послав би того, хто прийняв би мене».
32. Якщо тебе запросять на трапезу любові й посадять на останнє місце, не ображайся на це в думках. Скажи собі: «Я цього недостойний».
Запам’ятай: ні безчестя, ні скорбота не приходять до людини інакше, як з попущення Божого, для її випробування чи виправлення, або за її гріхи. Хто цього не розуміє, той не вірить, що Бог – праведний Суддя.
33. Якщо живеш у пустелі, спостерігай за своїм розумом, щоб не стали насміхатися з тебе демони, вселяючи думки: «Ти живеш добре, уже позбавлений обмов, віддалений від людей, від слів і слухання, і виконуєш своє мале правило». Якщо ти так думатимеш, Бог забере від тебе Свою допомогу, і ти пізнаєш свою неміч.
Завжди говори собі: «Горе мені! Тілом я в пустелі, а розумом блукаю в світі. Люди думають, що я живу як отці, а я щодня через свою лінощі чиню неподобства, оскверняюсь помислами і марную час у сні, їжі та питті».
34. Якщо почуєш, що хтось обмовив тебе, і він прийде до тебе, не докоряй йому, а порадій із ним; зроби своє обличчя привітним для нього, і тоді знайдеш відвагу в молитві.
35. Якщо до тебе прийде брат, приховай свій плач у серці, доки він не піде. Потім знову повернися до плачу: демони бояться, коли бачать, що ти плачеш.
36. Якщо керуєш братією, пильнуй себе, щоб, володіючи й наказуючи, не звеличитися серцем над ними. Лише зовнішньо показуй владу, а в душі вважай себе рабом і нижчим за всіх.
37. Якщо впадеш у гріх і, полишивши його, почнеш каятися і сумувати, не припиняй скорботи й зітхань перед Господом аж до дня своєї смерті. Якщо ж не сумуватимеш, то швидко впадеш у той самий гріх. Скорбота за гріхи перед Богом – це міцна узда для душі, яка не дозволяє їй знову впасти.
38. Спостерігай за собою, і побачиш наступне: коли Бог милосердиться над твоєю душею і посилає їй умиління, тоді сатана нагадує тобі різні справи по келії, кажучи: «Це потрібно зробити зараз» або «Іди відвідай брата, він хворий». Такі думки він вкладає тобі в голову.
Лукавий робить це, щоб завадити тобі віддатися солодкому плачу. Але якщо людина зрозуміє підступи сатани і буде пильнувати себе, молитися про свою душу і ревно дотримуватися молитви, то невдовзі зазнає нових спокус – або від людей, або від демонів.
Сатана особливо жорстоко бореться з тими, хто добре бореться з ним, і схиляє їх до гніву й люті. Адже гнів і лють найбільше проганяють плач, викорінюють смирення з душі.
Буває, що коли ти сидиш у келії, тебе оточують злі помисли й демони, як люті звірі. Але не бійся їх – одразу встань мужньо, почни молитися з ревністю, походи трохи двором. Демони, не витримавши молитви, відступлять від тебе.
39. Якщо хочеш мати плач, полюби убогість і смирення, і не бажай мати добрих речей у своїй келії. Коли душа прагне чогось, але не знаходить, вона зітхає й смиряється. У цей час Бог утішає її й дарує багато умиління. Душа, яка скуштувала Божої солодкості, набуває ненависті навіть до свого одягу та до власного тіла. Кажу тобі, дитино: якщо людина не зненавидить своє тіло як ворога й супротивника і не відмовиться догоджати йому, то вона не може звільнитися від пасток ворога. Диявол використовує тіло як сіть, особливо для юнаків.
40. Прокинувшись зі сну, спочатку прослав Бога устами своїми, а потім негайно починай своє правило — псалмоспів і молитву — з увагою, великим смиренням і страхом Божим, ніби стоячи перед самим Богом і до Нього звертаючи слова молитви.
Розум, чим займеться зранку, тим буде займатися весь день, як жорновий камінь, який увесь день перемелює те, що засипають у нього зранку — чи то пшениця, чи кукіль. Постараймося завжди зранку класти пшеницю, щоб ворог не засипав кукілю.
Якщо ти побачив у сні жіночі обличчя, остерігайся вдень роздумувати про це, бо такі роздуми оскверняють душу і ведуть її до смерті. Коли лягаєш у постіль, згадай свою могилу, в якій будеш лежати, і скажи собі: «Не знаю, чи встану завтра», — і перед сном помолися Богові зі смиренням і умилінням. Потім лягай, пильно стежачи, щоб не думати нічого нечистого, і не згадуй жінок, навіть святих. Засинай із молитвою, роздумуючи про день суду, коли тобі доведеться стати перед Христом і дати відповідь за кожну справу, слово й помисел.
Про що людина думає перед сном, те і бачить уві сні — чи добре, чи зле. Нечисті духи часто перебувають із людиною, коли вона лягає, щоб нагадувати їй про жінок. Але й святі Ангели присутні біля монаха, оберігаючи його від пасток ворога, бо Бог призначив їх для цього.
Якщо вночі чи вдень серце тобі скаже: «Встань і помолися Богу», зрозумій, що це говорить святий Ангел, який перебуває поруч. Якщо ти встанеш, то він також встане з тобою на молитву, укріпляючи тебе в подвигу й проганяючи злого духа, що спокушає тебе й рикає, як лев. Якщо ж не встанеш, Ангел відійде, і ти впадеш у руки ворогів твоїх.
Якщо працюєш разом із братами, не показуй, що зробив більше за них, інакше втратиш свою нагороду.
Остерігайся багатомовності: мовчання з розумом — це благо. Якщо говориш багато, навіть доброго, то до доброго часто домішується зле. Суворо слідкуй за своїми словами, щоб потім не шкодувати.
Якщо займаєшся рукоділлям у келії, і настає час молитви, не кажи: «Спершу закінчу справу», — а негайно встань і молись ревно, щоб Господь виправив твоє життя, захистив тебе від видимих і невидимих ворогів і удостоїв Царства Небесного.
41. Монах, який споживає їжу з братією, повинен завжди дивитися вниз на землю, а не на обличчя людей, особливо молодих. Нехай він постійно спрямовує свій розум до Бога. Ми завдаємо великої скорботи дияволу, коли спрямовуємо свої думки до Бога, нашого Отця.
42. Той, хто кається, повинен віддалитися від світу, жити окремо, працюючи в безмовності, оплакуючи свої гріхи, очищаючи розум від думок цього світу, пильнуючи, щоб нікого не ображати й не засмучувати, але себе самого смиряти, звинувачувати, укоряти й докоряти, перебувати в душевній скорботі, великому утрудненні, в сокрушенні серця, благати Бога про милість.
43. Брат запитав старця: «Як приходить плач?» Старець відповів: «Плач приходить від роздумів про свої гріхи, які людина вчинила у цьому житті, і про те, як вона відповідатиме за них перед Богом. Той, хто хоче досягти плачу, має постійно пам’ятати про смерть і вічні муки, а також про своїх батьків і знайомих, які померли, і запитувати себе: “Де вони зараз?”»
44. Смирення врятувало багатьох і без великих трудів. Свідками цього є митар і блудний син, які сказали лише кілька слів Богові й отримали спасіння.
Труди людини, якщо вона не має смирення, можуть згубити її: багато хто через великі труди впав у гординю і, як фарисей, загинув.
45. Надмірно тонкі роздуми й читання про Бога висушують сльози й проганяють умиління. Читання житій і висловів отців, навпаки, просвітлює душу.
46. Пост упокорює тіло, чування очищає розум, безмовність приносить плач, а плач доводить монаха до досконалості й безгрішності.
47. Ворог наводить на монаха надмірну скорботу й хвилювання через нестачу необхідного. Тобі відомо, яку ти маєш природну силу, тому не шукай для себе, через лінощі й сластолюбство, усякої їжі. Будучи здоровим, не дозволяй собі всього, чого бажаєш. Споживаючи те, що дає тобі Бог, завжди дякуй Йому, кажучи: «Я їм їжу не чернечу, маю спокій, але не виконую чернечих справ». Уважай себе за не монаха, докоряй собі, що носиш образ, чужий тобі, і постійно май у своєму серці печаль і смирення.
48. Якщо хочеш говорити про гріх брата, говори без пристрасті — або щоб виправити його, або щоб принести користь іншим. В іншому разі, говорячи без цих причин, ти не уникнеш Божого покарання: сам впадеш у ті ж або навіть гірші гріхи, будеш позбавлений Божої допомоги й осоромлений, коли тебе викриють інші.
49. Бог більше за все радується, коли людина, впавши в якусь скорботу, терпляче переносить її до кінця з подякою.
Так само Бог не вимагає від хворого посту чи тілесних подвигів, але лише терпіння, подяки й розумної молитви, що полягає в постійному спрямуванні розуму до Бога. Пост і тілесні труди потрібні для приборкання нечистих пристрастей, але тілесна хвороба сильніша й ефективніша за піст і тілесний труд. Тому від хворого не буде вимагатися посту й трудів, а лише постійної подяки Богові й молитви про дарування терпіння.
50. Брат запитав старця: «Отче, які чесноти я повинен виконувати, щоб виконати волю Божу?» Старець відповів: «Сину мій, якщо хочеш сповнити волю Божу, уникай усякої неправди, не віддавай злом за зло, образою за образу, прокляттям за прокляття; але пам’ятай слова Господа: “Не судіть, щоб і вас не судили; прощайте, і вам проститься; милуйте, і будете помилувані”.
Будь твердо переконаний, що очі Господа, які є яснішими за сонце, невпинно стежать за людьми, і ніщо не може сховатися від них: ні думка, ні мрія, ні відчуття серця. Усім нам належить стати перед судом Христовим, і кожен отримає за своїми справами. Тому ми повинні служити Господу зі страхом і трепетом, із благоговінням, як Він заповів і як навчили Апостоли. Відмовляйся від земних справ заради молитви, терпи в пості й молитві, молячись всевидячому Богові, щоб Він не ввів нас у спокусу».
Брат запитав старця: «Чому світські люди, живучи посеред світу й належачи йому, нехтуючи постом і молитвами, насичуючись усякими стравами, проводячи життя за своїми бажаннями, у прокльонах і клятвопорушеннях, не падають, не каються в своїх гріхах і не відлучають себе від причастя святих Христових Таїн? А ми, віддані постам, бдінням, молитвам, сухоїдінню, позбавлені тілесних утіх, плачемо, ридаємо й говоримо: “Ми загинули, втратили Царство Небесне, стали винними геєні”».
Старець, зітхнувши, відповів: «Ти правильно сказав, що вони не падають, бо, впавши одного разу важким і страшним падінням, вони більше не можуть піднятися й навіть не мають куди впасти. Диявол не потребує боротися з тими, хто лежить ниць і не піднімається.
Монахи ж, навпаки, іноді перемагають, іноді зазнають поразки; вони падають і піднімаються; їх засмучує диявол, і вони засмучують його; диявол бореться з ними, і вони борються з дияволом.
Світські ж люди, впавши в перший гріх, через невігластво навіть не усвідомлюють, що вони впали.
Але знай, сину, що не лише я і ти, удавані монахи, потребуємо постійної пильності й плачу, але й великі подвижники. Чи знайдеш ти людину, яка не згрішила словом, не піддалася спокусі, не прогнівилася, не згрішила думкою? Усі ми потребуємо покаяння. Якщо хтось не відмовиться від людської слави, утіх і похвали, не зможе досягти досконалості».
51. Про боротьбу з думками, які наводять на блуд, один старець сказав:
«Відлюдник, що спить! Хочеш спастися? Встань і працюй, увійди в подвиг, шукай, і знайдеш. Молись невтомно, стукай молитвами в двері Божого милосердя, і ці двері відчиняться тобі. Воїни світу цього, отримуючи рани, не здаються. Потерпівши поразки, багато хто з них у підсумку перемагає мужнім терпінням і отримує вінці. І ти встань, зміцнися, і Бог переможе за тебе ворогів твоїх».
52. Інший старець сказав про ту саму боротьбу з блудом:
«Той, хто бореться з блудними думками, подібний до людини, яка проходить повз базар або корчму, відчуваючи запах різних варених і смажених страв. Хто хоче, заходить і їсть, а хто не хоче, проходить повз, почувши лише запах. Так і ти, відкинь від себе сморід нечистих думок і, вставши, помолися: “Господи Іісусе Христе, Сину Божий, допоможи мені й прожени ворогів, які мене спокушають”. Так чини і з усіма диявольськими навіюваннями та думками. Ми не можемо заборонити гріховним помислам приходити до нас, але можемо їм протистояти».
53. Той, хто приймає блудні думки й піддається їм, страждає через власну лінивість. Якби ми були впевнені в тому, що Бог живе в нас, то не впускали б до себе чужих думок. Христос, наш Господь, Який живе в нас, бачить наше життя. Тому, носячи Його в собі й вірою дивлячись на Нього, ми повинні прагнути до святості, бо Він святий. Стій твердо, і лукавий буде знищений. Не піддавайся подвійній думці, і ворог не матиме сили діяти проти тебе. З вірою проголошуй: «Ті, що надіються на Господа, не похитнуться, як гора Сион, що стоїть вічно» (Пс. 124:1).
54. Блудна думка крихка, як папірус. Якщо вона з’являється в нас, але ми не погоджуємося з нею й відкидаємо її, вона легко руйнується. Але якщо ми приймаємо її, насолоджуємося нею й розмірковуємо про неї, вона стає твердою, як залізо, і її вже важко позбутися. Тому потрібно пильно стежити за думками. Ті, хто погоджується з блудними думками й насолоджується ними, не мають надії на спасіння. Натомість ті, хто протистоїть їм з усією рішучістю й молиться, отримують від Бога вінці.
55. Один брат запитав старця: «Отче, що мені робити? Мене непокоїть блудна пристрасть».
Старець відповів: «Цієї думки слід уникати з усією рішучістю, бо після падіння в блуд часто настає відчай. Як корабель, що потрапив у бурю, втративши кермо, ще може плавати, навіть зазнавши великих пошкоджень, так і монах, який бореться з іншими пристрастями, може надіятися на перемогу через покаяння. Але якщо корабель тоне, то надії на спасіння вже немає. Так само й монах, який впаде у блуд і піддасться відчаю, втрачає надію на спасіння».
56. Старець сказав: «Існують різні види блуду, як і сказав Апостол: ” блуд і всяка нечистота та користолюбство не повинні навіть іменуватися у вас, як личить святим” (Еф. 5:3). Блуд — це гріх, звершений тілом. Нечистота — це чуттєве дотикання до свого чи чужого тіла, жартівливість і надмірна свобода у спілкуванні. Монах має бути постійно пильним, щоб не ослабнути у боротьбі й не зазнати шкоди від пристрастей».
57. Старець сказав: «Збережи до смерті те, що я тобі скажу, і спасешся:
1. Змушуй себе до вивчення псалмів — це вбереже тебе від пасток ворога.
2. Не залишай свого правила, щоб не потрапити до рук ворогів.
3. Люби всяке страждання з терпінням, і пристрасті в тобі вгамуються.
4. Пильно спостерігай за собою, щоб не вважати себе кращим у чомусь: від цього почнеш оплакувати гріхи свої.
5. Уникай брехні, бо вона проганяє страх Божий.
6. Відкривай своєму духовному отцеві всі думки й справи — і Божа допомога буде з тобою.
7. Змушуй себе до рукоділля, і страх Божий оселиться в тобі.
8. Уникай багатомовності з жінками, а особливо юними, не говори навіть за великої потреби.
9. Не люби юного брата.
10. Бережи очі, щоб не дивитися на своє тіло, коли роздягаєшся.
11. Не живи в тому місці, де ти згрішив перед Богом блудом, бо там покаяння буде важким.
Дотримуйся цих настанов, і, вірю, спасешся».
58. Сіль утворюється з води, але якщо вона знову торкається води, то розчиняється й зникає. Так і монах: народжений від жінки, але якщо він торкається жінки, то тане, гине й зазнає духовної смерті, якщо не покається.
59. Один брат запитав старця: «Авво, що мені робити? Я засмучуюся, коли продаю рукоділля». Старець відповів:«Авва Сисой і інші отці також продавали свої вироби, і це не є гріхом. Коли продаєш, скажи ціну один раз, а якщо хочеш зменшити її, то це твоя воля. Так ти будеш у спокої».
60. Брат знову запитав: «Якщо я отримую все необхідне з іншого джерела, чи слід мені займатися рукоділлям?» Старець відповів «Навіть якщо ти маєш усе необхідне, не залишай рукоділля. Працюй, скільки можеш, але без надмірної турботи про це».
61. Якщо бажаєш отримати Царство Небесне, зненавидь усі земні багатства. Бо якщо ти будеш сластолюбним і сріблолюбним, не зможеш жити за Богом.
62. Той, хто по-справжньому любить нестяжання, вважає тягарем навіть свій одяг і чашу для пиття. Його розум зайнятий небесними видіннями й роздумами про них.
63. Той, хто не зненавидить своїх статків, не зможе за заповіддю Господа, викладеною в Євангелії, зненавидіти і свою душу.
64. Якщо ти зрікся світу, то займайся виключно справою спасіння, щоб знайти той перл, який шукаєш. Серед тих, хто відрікся від світу й полишив мирське життя, дехто залишив військову службу, інші роздали майно бідним, але згодом, підкорившись своїй волі, втратили надію.
Немає нічого гіршого, ніж триматися своєї волі та жити не за волею Божою. Ті, хто прив’язаний до своєї волі, залишили цей світ лицемірно через широкі ворота, але через вузькі двері своєї волі й виконання своїх бажань знову повернулися до світу й не змогли отримати Царство Небесне.
65. Старці казали: давні отці не змінювали місця проживання без крайньої потреби. Якщо вони й переселялися, то лише з трьох причин:
1. Якщо хтось несправедливо гнівався на них і вони, попри всі зусилля примирення, не могли заспокоїти його.
2. Якщо багато людей починали їх прославляти.
3. Якщо траплялося комусь впасти в блуд.
Через ці три причини вони залишали свої місця проживання.
66. Один брат запитав старця:«Авво, що мені робити? Я впадаю в зневіру, перебуваючи на самоті в келії». Старець відповів: «Це тому, що ти ще не побачив ні воскресіння, на яке сподіваємося, ні мук у вогні невгасимому. Якби ти побачив це, то терпів би, не ослабляючись, навіть якщо б у твоїй келії було повно хробаків, і ти стояв би в них по шию».
67. Одному великому старцю, який здійснював великі подвиги, братія казали: «Авво, перестань так трудитися, бо ти вже виснажився». Він відповів їм:
«Повірте мені, діти, навіть Авраам, побачивши великі дари, приготовані святим, які трудилися заради Бога, шкодуватиме, що мало подвизався в цьому житті».
68. Отці казали: якщо ти зазнаєш скорботи на тому місці, де живеш, не залишай його під час скорботи. Якщо ж ти зробиш інакше, то де б ти не опинився, всюди знайдеш те, від чого втік. Терпи, доки скорбота не мине, а тоді йди, куди хочеш, щоб твій відхід не став спокусою для інших і не викликав розгубленості в тих, хто залишився в тому місці.
69. Один брат сказав старцеві:«Авво, що мені робити? Я нічого доброго не роблю в своєму чернецтві: їм, п’ю, сплю, занурений у нечисті думки й відволікаюсь, переходячи від однієї справи до іншої, від однієї думки до іншої». Старець відповів йому: «Перебувай у своїй келії, безмовствуй, уважай на себе й виконуй своє правило настільки, наскільки можеш. Бог так само благоволить до твоїх малих трудів, як і до подвигів великого Антонія в пустелі. Вірю Богові, що той, хто перебуває в пустелі чи келії заради Його імені, зберігаючи свою совість, буде в обителі Отця Антонія».
70. Отці казали: монах повинен до самої смерті боротися з демоном зневіри й розслаблення, особливо під час молитви. Якщо з Божою допомогою він переможе, нехай пильнує себе й оберігає розум від гордих помислів. Писання говорить: «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі» (Пс. 126:1).
Монах нічого не може зробити без допомоги Божої, бо Господь сказав: «Без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5). Пам’ятай, що ти — земля й порох, і не звеличуйся думкою, бо «Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Як. 4:6).
71. Як дерево, яке часто пересаджують, не може принести плоду, так і монах, який часто змінює місце проживання.
72. Келія монаха подібна до Вавилонської печі, в якій три юнаки знайшли духовну прохолоду, або до хмари, з якої Мойсей розмовляв із Богом.
73. Якщо ти страждаєш через тілесну хворобу, не впадай у зневіру через це. Якщо Богові угодно, щоб ти хворів, хто ти такий, щоб нарікати? Хіба не Бог піклується про тебе в усьому? Хіба ти живеш без Нього? Терпи хворобу з покорою й проси Бога, щоб звершувалася над тобою Його воля, а ти перебувай у терпінні, приймаючи їжу з любов’ю.
74. Покладання на людське заступництво знищує всі духовні плоди монаха й робить його повністю безплідним, якщо він надіється на нього.
75. Уникай людей або зречися світу й мирських людей, вважаючи себе за юродивого.
Тлумачення вислову «зректися світу», який вживали аскетичні отці, можна знайти в житії преподобних Симеона й Іоанна (Четьї-Мінеї за 21 липня).
76. Не засуджуй того, хто впав у блуд, навіть якщо ти сам чистий, бо, засуджуючи, ти сам порушуєш закон. Той, хто сказав: «Не чини перелюбу», сказав також: «Не судіть».
77. Одних слів недостатньо для угодності Богові та повчання людей; потрібні діла. Але в сучасних людей переважають лише слова. Бог же вимагає справ, а не безплідних слів.
78. Якщо хтось живе в певному місці й не приносить плодів, відповідних цьому місцю, то саме місце виганяє його, як неплідного.
79. Якщо хтось, діючи за власною волею, згодом усвідомить, що ця справа протирічить волі Божій, то повинен повернутися на Божий шлях, визнавши свою помилку. Але той, хто вперто дотримується своєї волі, не бажає слухати інших і вважає себе правим, не зможе повернутися на шлях Божий.
80. Запитали старця: «Що означає шлях тісний і скорботний?» Старець відповів: «Це шлях, коли людина відкидає свої гріховні помисли й відрікається від власної волі заради Божої. У цьому полягає те, що Апостоли сказали про себе: “Ось, ми залишили все і пішли слідом за Тобою” (Мф. 19:27)».
81. Як чернечий чин вищий за мирський, так монах, що мандрує, має бути взірцем для місцевих монахів.
82. Отці казали: якщо подвижник залишиться в місці, де живуть недбайливі, то він втратить можливість зростати духовно, поступово опускаючись до способу життя, який його оточує. Сила подвижника полягає в постійних зусиллях не зменшувати своїх подвигів. Однак ледачий, живучи з подвижником, може піднятися, або принаймні не впаде в ще більшу недбалість.
83. Людина, яка має лише слова, але не має діл, подібна до дерева з листям, але без плодів. Дерево, яке приносить плоди, також має й гарне листя. Так і душекорисне слово природно виходить від людини, що має добрі справи.
84. Нас засуджують не за те, що до нас приходять гріховні думки, а за те, як ми ними зловживаємо. Через помисли ми можемо зазнати кораблетрощі, а через них же отримати вінці.
85. Не май частих і близьких стосунків із мирянами, не знайомся з жінками, не спілкуйся вільно з юнаками.
86. Один брат запитав старця: «Що мені робити? Багато помислів непокоять мене, і я не знаю, як їх подолати». Старець відповів: «Не борись проти всіх помислів одразу, але зосередься на одному. У кожного монаха є головний помисел, що є коренем інших. Визнач цей корінь і борись із ним, тоді подолаються й інші думки».
87. Один старець сказав про гріховні помисли: «Благаю вас, браття, придушуйте гріховні помисли на самому початку їхньої появи, так само як ми боремося з гріховними діями».
88.Один брат запитав старця: «Як мені знайти Бога? Постом, працею, бдінням чи милосердям?» Старець відповів: «Тими чеснотами, які ти назвав, і розважливістю. Кажу тобі істину: багато хто виснажував свою плоть подвигами, але без розсудливості, й покинули це життя без плоду й придбання. Наші уста виснажені постом, ми знаємо Писання напам’ять, вивчили псалми, але не маємо того, чого вимагає від нас Бог, – смирення».
89. Один брат сказав старцеві: «Якщо мені трапляється віддатися сну й проспати час псалмоспіву, моя душа наповнюється соромом, і я вже не можу виконувати свого правила». Старець відповів: «Навіть якщо ти проспав до світанку, коли прокинешся, зачиняй двері й вікна, виконуй своє правило. Писання говорить від імені людини до Бога: “Твій є день і Твоя є ніч” (Пс. 73:16). Бог прославляється в будь-який час».
90. Один, поївши багато, все ще може відчувати голод, а інший, поївши мало, почувається ситим. Більшу нагороду має той, хто, з’ївши багато, залишається стриманим, ніж той, хто, поївши мало, задоволений.
91. Якщо між тобою і ближнім виникнуть непорозуміння, і ближній заперечує свої слова, стверджуючи, що він їх не говорив, не сперечайся з ним і не кажи: «Ти це сказав», – бо цим ти дуже його засмутиш.
92. Монах не повинен навіть слухати злослов’я, говорити погане про когось чи піддаватися спокусам.
93. Якщо брат, який перебуває в келії, отримує думку, яку не може збагнути через її висоту, і Бог не просвіщає його, демони можуть змінити значення цієї думки на своє бажання.

Зауваження: апостол забороняє «думати про себе більше, ніж потрібно» (Рим. 12:3). Тому монахові часто корисно відмовитися від зайвого знання, яке може привести до гордості й помилок.

94. Старець сказав: «Раніше, коли ми збиралися разом і говорили про корисне для душі, ми піднімалися все вище, до самого неба. Тепер ми обговорюємо одне одного, злословимо і втягуємо один одного в пропасть».
95. Якщо внутрішня людина пильнує, то це пильнування охороняє і зовнішню людину. Якщо ж внутрішнього пильнування немає, то потрібно ретельно стежити за своїм язиком.
96. Необхідно піклуватися про здобуття духовної праці (розумної молитви).
97. Монах має постійно займатися в келії своїми обов’язками. Якщо монах зайнятий Божими справами, диявол, навіть коли приходить, не знаходить для себе місця. Якщо ж диявол підкорить собі монаха, то і Святий Дух, прийшовши, не знайде в ньому місця через його порочність.
98. Старці казали: Якщо бачиш юнака, що діє за власною волею і “піднімається на небо”, візьми його за ногу й поверни на землю, бо таке піднесення шкідливе для нього».
99. Пророки написали книги, після них отці втілили пророчі слова в життя, записали це для наслідування. Але нинішнє покоління переписує ці книги, кладе їх на полиці й не використовує.
100. Старець сказав:«Куколь, який ми носимо, є образом невинності; клобук — знаком хреста; пояс символізує мужність. Життя монаха має відповідати значенню його одягу: ми не впадемо в розслаблення, якщо будемо ревно виконувати вимоги нашого звання».
101. Монах щодня, вранці й увечері, має досліджувати себе, що зробив згідно і всупереч волі Божій, і так проводити життя в покаянні, як це робив авва Арсеній.
102. Той, хто втратив золото чи срібло, може знайти інше натомість.
103. Воїн і мисливець, вирушаючи на справу, не думають, чи отримають рани, чи залишаться неушкодженими, але піддають себе небезпеці заради мети. Так само має чинити монах.
104. Ніхто не може зашкодити тому, хто перебуває поряд із царем, так і сатана нічого не може зробити тому, чий дух з’єднаний із Богом. Писання говорить: «наверніться до Мене, і Я навернуся до вас» (Зах. 1:3).
105. Один брат сказав старцеві: «Я не бачу в своєму серці жодної боротьби». Старець відповів: «Ти подібний до будинку з чотирма відкритими дверима: всі, хто хоче, заходять і виходять, а ти не розумієш, що відбувається. Якщо б ти зачинив двері й не впускав гріховних помислів, то побачив би тих, хто стоїть зовні й бореться з тобою».
106. Старця спокушали думки: «Залиш покаяння сьогодні, зробиш це завтра». Він відповів: «Ні! Я покаюся сьогодні, а завтра, якщо буде воля Божа, побачимо».
107. Якщо ми не будемо обережними у зовнішньому житті, не зможемо зберегти й внутрішнього.
108. Три сили сатани передують усім гріхам: забуття, недбалість і гріховне бажання. Забуття породжує недбалість, недбалість — бажання, а бажання призводить до падіння. Якщо ум протистоїть забуттю, він не впаде в недбалість, і, уникнувши бажання, ніколи не впаде, з Божою допомогою.
109. Привчай себе до мовчання, уникай суєтних думок, займайся страхом Божим і молитвою, а також проводь час у чуванні та сні. Виконуючи це, ти не боятимешся нападів лукавого.
110. Старець сказав брату: «Диявол — твій ворог, а ти — дім. Він безперервно засмічує тебе. Якщо ти не будеш позбавлятися цього сміття, твій дім стане непридатним для життя. Постійно очищуйся, і твій дім залишиться чистим завдяки благодаті Христовій».
111. Коли тварині зав’язують очі, вона ходить по колесу млина. Так і диявол: якщо йому вдасться засліпити людину, він веде її в усі види гріха.
112. Один брат, переможений помислами, прийшов до старця. Той сказав:
«Ти залишив страх Божий і взяв у руки слабку тростинку — суперечки з гріховними думками. Озбройся страхом Божим — вогняним мечем, який спалить гріховні помисли».
113. Якщо не зненавидиш гріх, то не зможеш любити правду. Писання каже: «Ухиляйся від зла і твори добро» (Пс. 36:27).
114. Старанна молитва швидко виправляє розум.
115. Як неможливо побачити своє обличчя в каламутній воді, так і душа, заплямована думками, не може досягти духовної молитви.
Духовна молитва — це благодатна молитва, у якій ум, очищений і повністю звернений до Бога, з’єднується зі Святим Духом і стає під Його керівництвом.
116. Старці казали: «Якщо брат довіряє старцеві й віддає себе в послух, то з нього вже не вимагається виконання заповідей Божих за його власним розумінням. Він повинен відмовитися від своєї волі перед духовним отцем: у послуху він не може згрішити перед Богом».
117. Старець сказав: «Бог вимагає від християн, щоб кожен підкорявся Святому Писанню, черпав із нього зразки для своїх слів і діл та дотримувався однодумності з православними пастирями й Отцями».
118. Старці казали: «Бог найбільше вимагає від новоначальних у чернечому житті подвигу послуху».
119. Старець сказав: «Коли до тебе приходять думки гордості чи самозвеличення, досліди свою совість: чи виконуєш ти всі заповіді Божі? Чи любиш своїх ворогів? Чи радієш, коли твій супротивник підноситься й прославляється? Чи засмучує тебе його приниження? Чи вважаєш себе негідним рабом (Лк. 17:10)? Чи вважаєш себе найгрішнішим з усіх?
Якщо ж ти схильний повчати й виправляти всіх, знай, що такий стан духа руйнує всі твої добрі справи».
120. Не звеличуйся над братом, вважаючи себе кращим, тверезішим, стриманішим чи розумнішим. Будь смиренним, покладайся на Божу благодать із духом бідності й нелицемірної любові. Уникай гордості, щоб не втратити своїх трудів.
121. Той, кого хвалять понад його гідність, зазнає від цього шкоди. Але той, кого зовсім не хвалять, буде прославлений Богом.
122. Один брат запитав старця: «Чи добре постійно перебувати в покаянні?» Старець відповів: «Коли Іісус, син Навинів, упав на землю, Бог з’явився йому».
123. На запитання, чому нас так часто турбують демони, старець відповів:
«Тому що ми відкинули нашу зброю — самозвинувачення, смирення, бідність і терпіння».
124. На питання, в чому полягає смирення, старець відповів:
«Смирення полягає в тому, щоб пробачити братові, який согрішив проти тебе, ще до того, як він попросить вибачення».
125. У будь-якому випробуванні не звинувачуй людей, а лише самого себе, кажучи: «Це сталося зі мною через мої гріхи».
126. Старець сказав: «Я ніколи не порушував свого чину, не виходив за межі своїх сил. Постійно перебуваючи у смиренні, я не зазнавав збентеження, зосереджуючи всі свої думки на молитві до Бога про звільнення від старої людини».
127. Один брат запитав старця: «Що таке смирення?» Старець відповів: «Смирення — це робити добро тим, хто чинить тобі зло». Брат заперечив: «А якщо я не можу досягти такого стану?» Старець сказав: «Тоді уникай людей і обирай для себе подвиг мовчання».
128. Старці казали: «Коли ми піддаємося спокусам, то маємо ще більше смирятися, бо Бог, знаючи нашу неміч, покриє нас. Якщо ж ми будемо звеличуватися, Бог відніме Свою допомогу, і ми загинемо».
128. Говорили старці: «Коли піддаємося спокусам, тоді маємо ще більше смирятися, бо Бог, знаючи нашу неміч, покриває нас. Якщо ж будемо підноситися, то Бог відніме Свою допомогу, і ми загинемо».
129. Сказав старець: «Більше люблю перемогу зі смиренням, ніж перемогу з гордістю».
130. Не зневажай того, хто перед тобою, бо не знаєш, на кому перебуває Святий Дух – на ньому чи на тобі. Перед тобою називаю того, хто тобі служить.
131. Брат запитав старця: «У чому полягає успіх людини?» Старець відповів: «Успіх людини полягає у смиренні. Скільки людина зануриться у смирення, стільки й піднесеться в успіху».
132. Сказав старець: «Якщо хтось, смиряючись, скаже “прости мене”, той опалює демонів-спокусників».
133. Сказав старець: «Якщо досягнеш мовчання, не думай, що набув якусь чесноту, але скажи: я мовчу, бо недостойний говорити».
134. Сказав старець: «Більше бажаю вчитися, ніж навчати». Також сказав: «Не починай навчати завчасно, інакше все життя залишатимешся недосконалим у розумі».
135. Один старець, коли його запитали, що таке смирення, відповів: «Смирення – це велика і Божественна справа. Шлях до смирення полягає в тому, щоб людина взяла на себе ярмо тілесних трудів, вважала себе грішником і визнавала себе нижчим за всіх». Брат запитав: «Що означає бути нижчим за всіх?» Старець відповів: «Бути нижчим за всіх означає не звертати уваги на гріхи ближніх, постійно дивитися на свої власні гріхи і невпинно молитися до Бога».

136. Брат сказав старцю: «Вкажи мені на справу, виконуючи яку, я міг би через неї здобути життя». Старець відповів: «Терпи з радістю образи, якщо можеш. Цей подвиг великий, він вищий за всі чесноти».
137. Хто терпляче переносить зневагу, безчестя і збитки, той може спастися.
138. Не май близького знайомства з настоятелем і частих зустрічей із ним, бо з цього народжується зухвалість і бажання начальствувати.
139. Деякі старці розповідали, що інші сподобляються бачити Ангелів. На це старець відповів: «Блаженні ті, які постійно бачать свій гріх».
140. Запитав хтось старця: «Чому теперішні подвижники серед монахів не отримують благодатних дарів, як стародавні?» Старець відповів: «Тому що тоді була любов, і кожен підносив ближнього свого вгору; нині любов охолола, і кожен тягне ближнього свого вниз. Через це ми не удостоюємося благодаті».
141. Сказав старець: «Я ніколи не бажав справи, корисної мені, але шкідливої моєму братові, бо вірю, що здобуток мого брата є і моїм здобутком».
142. Слова Писання: «За три злочини Тира і за чотири не пощаджу його» (Ам. 1:9) означають наступне: думати про гріх, погоджуватися з гріховною думкою, виражати словом цю думку; четверте – здійснити гріх дією. У цьому випадку гнів Божий вже не відвертається.
143. У Писанні сказано: «Праведник, як фінік, розцвіте» (Пс. 91:13). Це означає, що плід добрих справ є високим, прямим і солодким.
У пальми єдине серце і вся її внутрішність біла: так само й у праведника серце просте, неускладнене, повністю звернене до Бога. Білизна пальми подібна до сяйва віри в праведника. Вся праця праведного – всередині його серця; там і його меч для боротьби з дияволом.
144. Суманитянка прийняла Єлисея тому, що не мала пристрасті до жодної людини. Суманитянка є образом душі, а Єлисей – образом Святого Духа. Коли душа відступає від змішання зі світом і його турботами, тоді до неї приходить дух Божий, і вона, безплідна раніше, стає здатною до духовного плодоносіння.
145. Один брат запитав старця, чи слід йому приймати їжу разом із братами, яких він збирається відвідати. «З жінкою, – сказав старець, – не дозволяй собі їсти разом».
146. Сказав старець: «Людина, яка має смерть перед очима, постійно долає зневіру».
147. Той, хто зберігає у своїй душі злопам’ятність, подібний до того, хто зберігає вогонь у соломі.
148. Запитав брат старця: «Що означають гріхи?» Старець відповів: «Гріхи – це коли людина вважає свої порушення закону нічим і намагається навчати інших. Такій людині Господь сказав: «Лицеміре! Вийми спершу колоду з ока твого і тоді побачиш, як вийняти сучок з ока брата твого» (Мф. 7:5).
149. Говорили старці: «Коли Мойсей входив у хмару, то говорив із Богом; коли ж виходив із хмари, то говорив із народом. Так і монах: коли знаходиться у своїй келії, він бесідує з Богом; коли виходить із келії, до нього підступають демони».
150. Старець сказав іншому старцю, який мав любов і приймав мандрівників, як монахів, так і мирян: «Лампада світить багатьом, але для цього потрібно, щоб її світильник був запалений».
151. Деякий брат запитав старця: «Авво! Прошу тебе, дай мені пораду, що мені зібрати в юності, щоб мати в старості?» Старець відповів: «Або придбати Христа, і Він подбає про тебе, або гроші, щоб уникнути злиднів. Тобі належить обрати або Господа Бога, або мамону».
152. У Писанні не сказано, щоб убогий Лазар мав якусь особливу чесноту. Видно лише, що він ніколи не нарікав на багача, а з подякою ніс тягар своєї убогості. За це Лазар був прийнятий на лоно Авраамове.
153. Ми не повинні мати ніяких думок, окрім думок про страх Божий. Якщо хтось змушений турбуватися про тілесні потреби, він ні в якому разі не повинен дозволяти собі роздумувати про це завчасно.
154. Гнів виникає з чотирьох причин: через скупість, яка проявляється у даянні, прийнятті та привласненні чужого; якщо хтось любить відстоювати власну думку; якщо хтось прагне отримати почесті; і якщо хтось хоче бути учителем, вважаючи себе розумнішим за всіх.
Гнів затьмарює розум людини у чотирьох випадках: якщо людина ненавидить ближнього, зневажає його, заздрить йому або говорить про нього зле.
Гнів проявляється в чотирьох формах: у серці, на обличчі, язиком і вчинками. Якщо хтось здатний витримати зло так, щоб воно не увійшло до серця, то гнів не відобразиться й на обличчі. Якщо ж він проявився на обличчі, потрібно стриматися, щоб не виразити його словами. Якщо він виявився словами, слід принаймні стримати його від дій і негайно викоренити з серця.
Люди бувають трьох устроїв щодо гніву. Хто добровільно не шкодить нікому, не зневажає ворогів і щадить ближнього, той діє згідно з природою, оновленою Христом. Хто не шкодить іншим, але не хоче, щоб йому робили зло, той подібний до Адама. Хто ж шкодить іншим, зневажає ближніх, вводить їх у напасті чи вимагає лихварства, той подібний до диявола.
155. Наскільки людина занурюється в смирення, настільки досягає успіху і підноситься. Гордощі, навіть якщо піднесуться до неба, будуть скинуті до пекла; так само смирення, навіть якщо зійде до пекла, – звідти підноситься до неба.
156. Подвиг без смирення марний. Смирення – предтеча любові. Як Іоанн Предтеча привертав усіх до Христа, так і смирення привертає до любові, тобто до Самого Бога, бо Бог є любов.
157. Один брат запитав старця: «Що таке смирення?» Старець відповів: «Це дерево життя, що сягає небес».
158. Деякого старця запитали: «Як душа може досягти смирення?» Він відповів: «Якщо буде дивитися лише на свої гріхи». Цей старець сказав: «Досконалість людини – у смиренні».
159. Один брат сказав старцю: «Мої думки кажуть мені, що я хороший». Старець відповів: «Той, хто не бачить своїх гріхів, завжди вважає себе хорошим. Той же, хто бачить свої гріхи, не може подумати, що він хороший, бо бачить себе таким, яким є. Кожен повинен багато працювати, щоб побачити себе: недбалість, невігластво й розслаблення засліплюють очі серця».
160. Монах стає вільним від усього, коли займається лише благими ділами. Диявол, приходячи до нього і знаходячи його зайнятим добрими справами, не знаходить у ньому місця й відступає. Якщо ж монах зайнятий марним або гріховним, диявол часто приходить, нападає і занурює його в ще гірше.
161. Великий старець сказав: «Жодним чином не досягає успіху і не здобуває постійного, істинного покаяння той монах, який кілька днів подвизається, а потім впадає в розслаблення, знову подвизається і знову дозволяє собі недбальство».
162. Людина трудиться доти, доки не здобуде в собі Христа. Одного разу здобувши Його, вона вже перебуває поза небезпекою. Однак вона має трудитися далі, щоб, пам’ятаючи про подвиг у часи боротьби зі спокусами, оберігати себе, боячись втратити плоди своїх трудів. Так і синів Ізраїлевих Бог водив пустелею сорок років, щоб вони, згадавши тяжкість подорожі, не захотіли повернутися назад.
163. Один брат запитав старця: «Як трудяться ті, хто шукає прощення за свої гріхи?» Старець відповів: «Доки їх не осінить благодать, що підтримує і своїм подвигом замінює їхній труд, вони перебувають у великій праці, їхні обличчя покриваються блідністю. А ті, кого вже осінила благодать Христова за досконале покаяння, радіють, їхні душі сповнені радості, а обличчя сяють, як сонце без хмар. Коли ж сонце закривається хмарами, стає похмуро; так і душа помрачається через пристрасті та спокуси. Душа, очищена благодаттю Божою, сяє, як сказано в Писанні: “Велика слава його у спасінні Твоїм” (Пс. 20:6)».
164. Цей же старець сказав: «Святі мужі, хоча й трудяться тут, мають певний спокій, бо вони звільнені від турбот цього світу».
165. Монах не повинен цікавитися, хто такий інший і як він живе, бо таке дослідження й цікавість відволікають його від молитви, ведуть до розсіяності й багатомовства. Тому мовчання краще за все.
166. Великий старець мав звичку говорити своєму учневі: «Якщо змушуєш себе до мовчання, не думай, що твориш доброчесність, а визнавай себе негідним говорити».
167. Брат запитав старця: «Отче, доки треба зберігати мовчання?» Старець відповів: «Доти, доки тебе не запитають. Якщо будеш мовчазним, збережеш мир душевний у будь-якому місці».
168. Мандрівництво заради Бога є добрим, коли супроводжується мовчанням, бо мандрівництво, поєднане зі свободою в спілкуванні, не є справжнім мандрівництвом.

169. Брат запитав великого старця: «Бог у всьому Писанні обіцяв блага для душі. Чому ж душа не хоче перебувати в добрі, необхідному для отримання цих благ, а схиляється до гріха й нечистоти?» Старець відповів: «Хто не скуштував небесної солодощі, що вкладає абслютне прагнення до Бога в серце, той звертається до нечистоти. Але хто може відверто сказати про себе: “я як тварина був перед Тобою, але завжди з Тобою” (Пс. 72:22-23)?»
170. На дорозі, якою постійно ходять і їздять, не росте трава, навіть якщо туди посіяти насіння, бо вона постійно утоптується. Так і в нас не зростають доброчесності, коли ми віддаємося розвагам, будучи втоптаними пристрастями. Уникни будь-якої розсіяності, і ти побачиш, як доброчесності зростають у тобі.
171. Один брат прийшов до досвідченого старця й сказав йому: «Авво! Я втомився й відчуваю сум, перебуваючи в пустелі». Старець сказав йому: «Дитино, залишайся у своїй келії, мовчи, молись часто, і Бог допоможе тобі, дасть силу та спокій».
172. Брат запитав старця: «Чи добре жити в пустелі?» Старець відповів: «Сини Ізраїлеві, коли залишили єгипетські справи й вийшли в пустелю, тоді дізналися, як треба боятися Бога. Так само й кораблі, доки перебувають серед хвиль моря, не здійснюють торгівлі; коли ж прибудуть у гавань, тоді розпочинають торгівлю. Так і монах: якщо не перебуватиме в одному місці, то не досягне пізнання істини. Бог віддав перевагу мовчанню над усіма справами. Як сказано в Писанні: «А ось на кого Я спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66:2).
Брат сказав: «Як можливо жити на самоті?» Старець відповів: «Воїн, якщо не буде спочатку боротися серед інших, не навчиться мистецтву перемагати ворога в поєдинку. Так само й монах: якщо не навчиться спочатку жити з братами, не звикне боротися з помислами й зберігати свій розум, то не зможе жити на самоті й протистояти всім помислам».
Брат знову запитав: «Що повинен робити, щоб здобути доброчесності?» Старець відповів: «Якщо хтось хоче навчитися ремеслу, він залишає всі інші справи, присвячує себе цьому ремеслу й смиренно й терпляче слухає свого вчителя. Так і монах: якщо не відмовиться від людських турбот, не принизить і не смирить себе, не перестане думати про себе як про рівного чи кращого за інших, він не здобуде жодної доброчесності. Але якщо смириться в усьому, то доброчесності прийдуть самі й стануть міцними».
173. Той, хто згрішив, повинен відсторонитися від будь-якої людської любові, доки не переконається, що Бог прийняв його покаяння, адже любов до світу відлучає від Божої любові.

174. Як померлий у місті вже не чує ні голосів, ні розмов, так і монах, відрікшись від світу, повинен залишити своїх рідних і поселитися в місці, де немає мирської метушні. Якщо ж він залишиться в своєму місті, то буде подібний до мерця, який починає тліти, і Бог відвернеться від нього.
175. М’ясо, якщо його не добре посолити, починає псуватися. Так само й монах, який прив’язується до земного, втрачає страх Божий, і від нього відвертаються Бог і Ангели. Але якщо монах віддасться Богу, він отримає силу протистояти пристрастям.
176. Монах не повинен займатися садівництвом чи торгівлею або прив’язуватися до земного. Він має провадити ангельське життя, славлячи Бога й уникаючи мирської метушні.
177. Якщо двері кімнати часто відчиняються, тепло виходить. Так і душа, яка багато говорить, навіть добре, втрачає свою внутрішню теплоту. Тому мовчання корисне, особливо коли воно поєднане з розумною молитвою.
178. Брат запитав: «Що означає мовчання в келії?» Старець відповів: «Це означає щогодини віддавати себе Богові, пильнувати свої помисли й уникати турбот про світ».
179. Той, хто мовчить, має випробовувати себе: чи звільнився він від пристрастей? Чи виконує їхню волю, чи ні?
180. Старець сказав: «Той, хто бажає мовчання, повинен жити в пустелі або серед братів у лаврі. У такому середовищі він матиме спокій і можливість зберігати мовчання».
181. Перебувати в келії й постійно згадувати Бога – це справжня темниця, про яку сказано: «У в’язниці був, і ви прийшли до Мене.» (Мф. 25:36).
182. Брат запитав: «Що таке мовчання й яка його користь?» Старець відповів: «Мовчання – це перебувати зі страхом Божим і уникати помислів. Воно веде до доброчесності й оберігає від ворожих стріл. Мовчання – це шлях до неба, просвітлення душі, розмова з Ангелами й запорука неперервної молитви».
183. Одного разу мудрі, святі й духовні відлюдники, числом дванадцять, зібралися разом і попросили один одного розповісти, яке духовне повчання має кожен у своїй келії і яке розумне ділання наповнює їхній розум.
Перший, найстарший серед них, сказав: «Браття! З того часу, як я почав безмовне життя, повністю розп’яв себе для всіх зовнішніх справ, згадуючи слова Писання: «Розірвемо, пута їхні й скинемо з себе ярмо їхнє» (Пс. 2:3). Я ніби поставив стіну між своїм розумом і земними справами. Сказав собі: як той, хто обгороджений стіною, не бачить нічого зовні, так і ти не звертай уваги на зовнішнє, постійно сподіваючись на Божу допомогу. Гріховні думки й бажання вважай отруйними зміями й скорпіонами. Якщо вони з’являються в серці, негайно виступай проти них з рішучим запереченням і гнівом, винищуючи їх. Постійно гнівайся на своє тіло й душу, щоб вони не зробили чогось неправедного».
Другий сказав: «Я сказав собі в день, коли зрікся світу: сьогодні ти народився заново; сьогодні ти почав служити Богові; сьогодні ти відмовився від земного життя. Щодня будь мандрівником, готуючись наступного дня до звільнення. Таку заповідь я даю собі щоденно».
Третій сказав: «Щоранку я звертаюся до Бога: поклоняюся Йому, падаючи ниць, і визнаю свої гріхи. Після поклоніння Богові молю Ангелів, щоб вони благали Його за мене й за все творіння. Потім іду до уявної безодні аду і роблю те, що робили юдеї, коли приходили до Єрусалима: плачу, ридаю і проливаю сльози за падіння батьків наших. Я, розглядаючи падіння людства і його наслідки, пригнічую своє тіло й плачу з тими, хто плаче».
Четвертий сказав: «Я уявляю себе сидячим на горі Оливній із Господом і Його учнями. Сказав собі: не знайомся з ким-небудь за тілесними зв’язками, але будь завжди з учнями Господа, наслідуючи їхнє небесне життя. Сиди біля ніг Іісуса, як сиділа Марія, слухаючи Його слова. “Отож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мф. 5:48), “ Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем” (Мф. 11:29)».
П’ятий сказав: «Я дивлюся на Ангелів, які сходять і піднімаються, закликаючи душі з цього життя у вічність. Постійно очікую своєї кончини, кажучи: “Готове серце моє, Боже, готове серце моє” (Пс. 107:2)».
Шостий сказав: «Я вирішив щоденно чути слова Господа, які, як мені здається, Він каже: “Трудіться заради Мене, і Я втішу вас. Трохи поборіться з гріхом, і побачите спасіння Моє. Якщо ви любите Мене, якщо ви – Мої сини, моліться до Отця; якщо ви – Мої брати, терпіть заради Мене, як Я терпів за вас; якщо ви – Мої вівці, ідіть за своїм Господом у стражданнях”».
Сьомий сказав: «Я уважно вивчаю віру, надію й любов, постійно розмірковуючи про них. Через надію я радію, через любов – ніколи нікого не ображаю, через віру – перебуваю в мужності».
Восьмий сказав: «Я живу в очікуванні диявола, що рикає й шукає, кого поглинути (1Пет. 5:8). Душевними очима я стежу за всіма його шляхами й закликаю на допомогу Господа, щоб підступи диявола залишилися безрезультатними».
Дев’ятий сказав: «Я щоденно споглядаю духовний храм доброчесностей і Господа слави серед них. Потім, вийшовши з цього храму, підношуся на небо й споглядаю дивовижну красу Ангелів, слухаю їхні хваління та солодкі піснеспіви. Тоді все земне здається мені попелом і нечистотою».
Десятий сказав: «Я споглядаю свого Ангела-охоронця, який завжди зі мною, і бережу себе, згадуючи слова Писання: “Повсякчас бачу я Господа перед собою, бо Він праворуч мене, і я не захитаюся” (Пс. 15:8)».
Одинадцятий сказав: «Я уявляю, що доброчесності, як-от стриманість, чистота, благість, любов, перебувають у мені й супроводжують мене. Говорю собі: “Де твої супутниці?” І з їхньою допомогою я намагаюся уникати двоєдушності й малодушності».
Дванадцятий сказав: «Я бачу свої гріхи, які завжди випереджають мене й оточують мене з усіх боків. Я присудив себе до аду й прошу Бога, щоб Він не допустив мене до цього стану. Моє духовне ділання – це плач, як велів Господь (Мф. 5:4). Я визнаю себе негідним неба й землі, перебуваючи в стані, про який сказано: “Сльози мої стали хлібом мені день і ніч” (Пс. 41:4)».
Це соборне повчання відлюдників показує їхнє духовне зростання, очищення від пристрастей і спрямування до небесного життя через Божу благодать.

⇦Попердній розділ

Наступний розділ⇨