Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Попердній розділ | Наступний розділ⇨ |
Авва Іоанн із гори Каламон
Авва Іоанн, який жив на горі, що називається Каламон, мав сестру, яка з дитинства присвятила себе святому подвижництву. Вона виховала свого брата, цього авву Іоанна, та переконала його залишити суєту світу й прийняти чернецтво. Вступивши до монастиря, він не залишав його протягом двадцяти чотирьох років і не бачився зі своєю сестрою. Вона ж дуже бажала побачити його, через що часто писала йому та посилала листи з проханням відвідати її перед смертю, щоб отримати втіху в Христовій любові від його присутності. Іоанн вибачався, не бажаючи залишати монастир.
Чесна раба Божа, його сестра, знову написала йому листа, в якому говорилося: «Оскільки ти не хочеш прийти до мене, я змушена прийти до тебе, щоб після стількох років я змогла вклонитися святій любові твоїй».
Іоанн, прочитавши це, дуже засмутився й так міркував сам із собою: «Якщо я дозволю сестрі прийти до мене, це дасть привід іншим родичам і знайомим відвідувати мене». Він вирішив, що краще самому відвідати сестру.
Він вирушив до неї, узявши із собою двох братів-ченців зі свого монастиря. Коли вони дійшли до дверей усамітненого будинку, в якому жила сестра, Іоанн голосно сказав: «Благословіть! Прийміть подорожніх!»
На голос вийшла його сестра з іншою рабою Божою, відчинила двері, але не впізнала брата. Він упізнав її, але не сказав жодного слова, щоб вона не впізнала його за голосом.
Ченці, які були з ним, сказали їй: «Просимо тебе, пані й мати, звели нам дати води, щоб утамувати спрагу, бо ми втомилися від дороги».
Їм подали воду, і вони пили. Потім, звершивши молитву, подякували Богові й, попрощавшись із рабою Божою, повернулися до монастиря.
Через кілька днів Іоанн знову отримав від сестри листа, в якому вона просила його прийти до неї для зустрічі перед її смертю й звершення молитви в її келії.
Він написав їй відповідь і передав її через монаха свого монастиря. У відповіді було сказано: «З благовоління та милості Христа мого я приходив до тебе, і ніхто мене не впізнав. Ти сама виходила до нас, подала мені воду; я прийняв її з твоїх рук, випив і, подякувавши Господу, повернувся до монастиря. Для тебе цього достатньо, що ти бачила мене. Більше не тривож мене, але молись за мене безупинно до Господа нашого Іісуса Христа».
| ⇦Попердній розділ | Наступний розділ⇨ |