Авва Євстафій

Повідав авва Євстафій таке: «Живучи в миру, я ніколи не їв їжі до заходу сонця. Коли сидів у крамниці, книга не виходила з рук моїх: раби мої продавали і приймали товар, а я безперестанку вправлявся в читанні. По середах і п’ятницях я роздавав милостиню жебракам. Коли лунав дзвін, я поспішав до церкви, і ніхто раніше за мене не приходив до неї. Коли я виходив із церкви, то запрошував із собою вбогих, що були тут, у дім мій, і розділяли вони зі мною трапезу. Коли стояв у церкві на всенічному бдінні, ніколи не дрімав я, – і визнавав себе великим подвижником.

Усі прославляли і шанували мене. Помер син мій: вельможі міста прийшли до мене, щоб утішити мене; але я не міг утішитися. Від великої скорботи я впав у хворобу, і був близький до смерті. Після семи місяців ледь одужав. Провів я в домі моєму після цього ще чотири роки, подвизався по силі моїй і не торкався до дружини моєї: я жив із нею як із духовною сестрою.

Коли траплялося мені бачити ченця зі Скиту, – я запрошував його в дім мій скуштувати зі мною хліба. У цих ченців я розпитував про чудеса, які творять святі старці, – і мало-помалу прийшло до мене бажання чернецтва. Дружину мою я ввів у жіночий монастир, а сам пішов у Скит, до авви Іоанна, з яким був знайомий. Він постриг мене в чернецтво. Мав блаженний крім мене ще двох учнів. Усі, бачачи мене особливо ревним до церкви, віддавали мені честь. Провів я в Скиті близько п’яти місяців, і почав дуже турбувати мене блудний біс, приносячи мені спогади не тільки про дружину мою, а й про рабинь, яких я мав у домі моєму. Не було мені відпочинку від брані ні на годину. На святого старця я дивився як на диявола, і святі слова його здавалися мені стрілами, що вражали мене. Коли я стояв у церкві на бдінні, то не міг розплющити очей від сну, що заволодів мною, тож не один раз, а кілька разів я приходив у відчай. Боров мене і біс об’їдання, боров до того, що я часто крав залишки хліба, їв і пив таємно. Що казати багато! помисли мої спонукали мене вийти і втекти зі Скиту, попрямувати на схід, оселитися в такому місті, в якому ніхто не знає мене, там вдатися до любодіяння або одружитися.

Старець, бачачи зміну на обличчі моєму, щодня вмовляв мене, кажучи: «Сину мій, лукаві помисли нападають на тебе і бентежать душу твою, а ти не сповідуєш мені їх». Але я відповідав: «Отче! у мене немає ніяких помислів, але я розмірковую про гріхи мої і сумую про них». Захоплений такими скверними і лукавими думками проживши п’ятнадцять місяців, одного разу, перед настанням недільного дня, побачив я уві сні, що перебуваю в Олександрії, приходжу вклонитися святому апостолу та євангелістові Марку. Ось несподівано зустріло мене безліч ефіопів. Вони схопили мене, і оточивши, розділилися ніби на два лики. Вони принесли чорну змію, зв’язали нею мої руки, а іншу змію згорнули в кільце і поклали мені на шию; ще інших змій поклали мені на плечі, а вони причепилися до вух моїх, також змією підперезали мене по стегнах моїх. Потім привели жінок-ефіопок, яких я мав колись у домі моєму, і почали вони цілувати мене і плювати мені в обличчя.

Нестерпним був для мене сморід їхній! Змії почали їсти ноги мої, обличчя й очі, а ефіопи, що стояли навколо мене, відкрили вуста мої та вкладали в них вогненною ложкою щось, кажучи: «Їж, і наїжся». Також вони принесли чашу, кажучи: «Подайте вина і води, і напоїть його». І напоїли вони мене палаючою смолою, змішаною з сіркою. Після цього вони почали мене бити вогняними палицями, кажучи: «Відведемо його в місто Едес, і поглумимося над ним також і там». Перебуваючи в такому нещасті, я побачив двох світлоносних мужів краси несповідимої: вони виходили з церкви святого Марка. Ефіопи, побачивши їх, втекли, а я почав взивати до них: «Помилуйте мене!». Вони запитали мене: «Що сталося з тобою?». – Я відповідав: «Я йшов до церкви поклонитися і потрапив на розбійників: ось, ви бачите, що вони зробили зі мною». Один зі світлоносних людей сказав мені на це: «І добре зробили; з тобою слід вчинити ще гірше. Але ніхто не може звільнити тебе від цих уз, крім авви Іоанна, з яким ти живеш і від якого ти відлучений твоїм невір’ям». Потім світлоносні ці мужі залишили мене і пішли, а я почав волати до них: «Заклинаю вас Єдиносущною Трійцею! помилуйте мене!»

Коли я кричав таким чином, прийшли браття і розбудили мене. Я був облитий сльозами. Вставши, я поспішив до преподобного старця, припав до святих ніг його і розповів йому по порядку все, що бачив. Старець сказав мені: «Ефіопи – це біси, змії – погані помисли, яких ти не сповідуєш мені; вогняна змія – брань біса блудного; жінки-ефіоплянки – це помисли лукаві, які спокушають і разом гублять тебе; змія, що їсть тебе, – це лихослів’я; вогненна ложка, що відкрила твої вуста, – це біси осуду; чаша, якою напоїли тебе, є душевний настрій твій, що виник від прийнятих лукавих помислів, і та відраза, яку ти відчув до мене і до братії; смолою і сіркою позначаються той хліб і та вода, які ти їв і пив крадькома, таємно. Знай, сину мій, що чесноти, які ти здійснював у світі, змішані були з зверхністю і гордістю.

Твої бдіння, твій піст, твоє невпинне ходіння до церкви, милостині, які ти роздавав, усе це робилося під впливом похвали людської. З цієї причини і диявол тоді не хотів нападати на тебе. Нині ж, побачивши, що ти озброївся на нього, і він повстав на тебе. На майбутнє заповідаю тобі, сину мій, коли побачиш у собі збентеження і бурю від лукавих помислів, скажи про це мені, отцю твоєму, або братам, що живуть із тобою, і сподіваюся на Бога, що допоможу тобі, як допоміг багатьом». Зробивши мені цю настанову, старець відпустив мене в мою келію.

З цього часу я почав відкривати мої думки, і вже перебував у всякому спокої».

Чесноти монахів й подвиги їхні відрізняються характерною рисою від подвигів і чеснот мирян. Говорить святий Іоанн Карпафійський ченцеві: «Ніколи не дозволяй собі визнати більш блаженним мирянина, ніж ченця, мирянина, який має дружину і дітей, втішається тим, що благотворить багатьом і подає щедру милостиню, не піддаючись жодним спокусам від бісів. Не визнай себе, монах, меншим за такого мирянина в догоджанні Богу. Кажу це не тому, що ти живеш непорочно, несучи на собі труди чернечого подвигу, але якщо ти і дуже грішний. Скорбота душі твоєї, твоє терпіння негараздів набагато дорожче перед Богом найвищих чеснот мирянина. Твоя велика печаль, твоє покаяння, твої зітхання, сумування, сльози, муки совісті, сум’яття помислу, самозасудження, ридання, плач розуму, жалісливий крик серця, скорбота, збентеження, каяття і смирення себе, – це все та інше, подібне до цього, що спіткало тих, хто занурюється в залізну піч спокус, набагато чесніше й приємніше для Бога, ніж догоджання мирянина».

Подвиг чернечий ґрунтується на істинному смиренні, поєднаному природно з відкиданням свого «я», при цьому звеличується перед людиною Бог, і вся надія спасіння покладається на Бога; на відміну від цього, подвиг мирянина, що складається із зовнішніх справ, природно зрощує своє «я» і применшує перед людиною Бога. З цієї причини бачимо, що багато великих грішників, вступивши в чернецтво, стали великими святими, а видатні подвижники світу, вступивши в чернецтво, виявили помірне процвітання, а дехто й зазнав поразки. «Слід дослідити, – каже св. Іоанн Ліствичник, – чому миряни, які проводять життя в бдіннях, у пості, у подвижництві, перейшовши до життя чернечого – до цього поприща душевних дослідів, віддаленого від людей, – залишають своє колишнє подвижництво, зіпсоване і удаване.

Я бачив багато і різного роду древа чеснот, насаджені мирянами, напоєні марнославством немовби гноєм із помийної ями, при догляді за ними демонстрації (вчинення справ напоказ або відкрито перед людьми), при удобрюванні землі навколо них похвалами. Ці дерева, коли їх пересадять на землю пустельну, яку не відвідують мирські, яка не має сморідної води марнославства, негайно посохли. Вихованим у ніженні деревам не властиво рости і приносити плід на жорсткому ґрунті чернецтва».

У Константинополі жили два рідні брати. Вони були вельми побожні і постили багато. Один із них пішов у Раїфу, відкинув світ і прийняв чернецтво. Через деякий час брат його, мирянин, захотів відвідати монаха. Він прийшов у Раїфу і побув із ним деякий час. Помітивши, що чернець їсть о дев’ятій годині (третій пополудні), він спокусився і сказав йому: «Брате, коли ти жив у миру, то не дозволяв собі їсти перш ніж сонце зайде».

Чернець відповів: «Коли я жив у миру, то харчувався марнославством, чуючи похвали від людей: вони полегшували для мене тягар подвигу посту».

⇦Авва Євлогій, пресвітер

Авва Євпреній⇨

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) Отечник

Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник