Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Григорій Богослов | Авва Геронтій⇨ |
Авва Геласій
1. Розповіли братія про авву Геласія: Мав він у пергаментній палітурці книжку, у якій був написаний увесь Новий і Старий Заповіт, що коштувала вісімнадцять золотих. Книгу поклали в церкві, щоб усі браття, кому б із них не забажалося, могли її читати. Одного разу якийсь подорожуючий брат прийшов відвідати старця, і, побачивши книгу, спокусився нею, – вкрав її і пішов. Старець, хоча й дізнався про те, що трапилося, але не пішов слідом за ним, щоб зупинити його і забрати в нього викрадене. Брат прийшов у місто і шукав, кому продати книгу; знайшовши покупця, він призначив їй ціну шістнадцять золотих. Покупець, бажаючи упевнитися у правдивості книги, сказав йому: «Спершу дай мені її; я покажу кому-небудь зі знавців, і тоді віддам тобі гроші». Брат віддав книгу.
Покупець, взявши її, відніс до авви Геласія, щоб він роздивився, чи хороша книга і чи варта призначеної за неї ціни. При цьому він сказав і про кількість грошей, що вимагає продавець. Старець відповів: «Купи її: книжка гарна і варта прошених за неї грошей». Покупець, повернувшись до продавця, по-іншому передав йому ці слова, ніж як сказав старець. «Ось, – говорив покупець, – я показував книгу авві Геласію, і він сказав мені, що книга дорога і не варта призначеної тобою ціни». Почувши це, брат запитав: «Чи не сказав тобі старець ще чого-небудь?».
«Нічого», – відповідав покупець. Тоді брат сказав йому: «Я вже не хочу продавати цієї книги». Розчулившись серцем, він пройшов до старця і просив його взяти книгу назад, каючись у своєму вчинку і просячи прощення; але старець не хотів прийняти її. Тоді брат сказав йому: «Якщо ти не приймеш книгу, то мені не знайти спокою совісті на все життя». На це старець відповів: «Якщо ти не зможеш заспокоїтися інакше, як коли я візьму книгу, то я беру її». Брат, навчений терпінням старця, перебував при ньому до смерті.
2. Розповіли про авву Геласія, що він в юності своїй жив у пустелі, дотримуючись нестяжання. Таке проживання проводили в цих місцях в цей час і багато інших. Між ними був певний старець незвичайної простоти, особливо нестяжательний: він прожив у віддаленій келії своїй до самої смерті, й під старість мав учнів. Він дотримувався такого нестяжання до кінця життя, що не мав двох хітонів, і не дбав разом з учнями своїми про завтрашній день. Коли авва Геласій, за Божественним натхненням, влаштував кіновійний монастир, пожертвували йому великі поля, і завів він для потреб спільноти робочу худобу і волів. Той, хто допомагав спочатку святому Пахомію влаштувати гуртожитковий монастир, в усьому допомагав і авві Геласію в улаштуванні монастиря. Вищезгаданий старець, бачачи його в цих заняттях і щиро люблячи його, сказав йому: «Боюся, авва Геласій, щоб розум твій не приліпився до полів та іншого майна гуртожитку». Авва Геласій відповів: «Швидше розум твій прив’яжеться до мотузок, які ти робиш, ніж розум Геласія до стяжань».
Такою є властивість засвоєного душею розумного діяння, осяяного Божественною благодаттю. Воно не перестає діяти в ній за всіх зовнішніх занять і зберігати розум у духовній свободі. Навпаки, розум, який не отримав цієї свободи, не може не захоплюватися пристрастю до найдріб’язковіших предметів. Тим, хто не отримав духовної свободи, треба дотримуватися суворого нестяжання, щоб уберегтися від пристрастей.
3. Одного разу принесли для братії рибу. Кухар, спікши її, віддав келарю. Келар, через потребу, вийшов із келарні, залишивши рибу на підлозі в посудині та доручивши стерегти її до повернення свого малолітньому отрокові, який прислужував авві Геласію. Та отрока переміг голод й він почав їсти рибу з жадібністю. Келар повернувся, побачивши, що отрок їсть рибу, розсердився на нього і необережно штовхнув його. Сталося так, що удар упав на місце, близьке до серця: отрок почав важко дихати й помер.
Келар, охоплений страхом, поклав отрока на своє ліжко і накрив, а сам пішов до авви Геласія, впав до ніг його і сповістив про те, що трапилося. Старець наказав йому, нікому не розказуючи про скорботу, ввечері, коли всі заспокояться, принести померлого в дияконник, і поклавши перед жертовником, піти. Коли це було виконано, старець прийшов у вказане місце і встав на молитву. Свого часу братія зібралися для нічного богослужіння: до них вийшов старець, за яким ішов і отрок. Про це ніхто не знав до смерті старця; знали лише старець і келар.
4. Під час Вселенського собору в Халкідоні, такий собі Феодосій, який перший почав у Палестині захищати розкол Діоскора, випередивши інших єпископів, які поверталися вже до своїх церков, прийшов до авви Геласія в його монастир і почав оббріхувати Халкідонський собор, який нібито затвердив вчення Несторія, думаючи цим затягнути святого в товариство своєму обману і розколу.
Але він, за зовнішнім виглядом Феодосія і просвічуваний Божественним даром міркування, зрозумів лукавий намір єретика, і не тільки не був залученим до його відступництва, що зробили майже всі, а й вислав його від себе, як личило, з безчестям. Феодосій кинувся у святий Град і, прикрившись личиною ревності по Богу, схилив на свій бік усе чернецтво, захопив і царицю, яка була на той час там; за допомогою цих спільників він вступив свавільно й насильницьки на патріарший престол, захопивши його вбивствами й іншими протизаконними та несправедливими діями, про які й нині пам’ятає багато хто. Отримавши владу і досягнувши своєї мети, він висвятив чимало єпископів на ті престоли, на які ще не прибули єпископи, що поверталися з Собору. Викликав він і авву Геласія, привів до храму, пестячи й водночас погрожуючи, наказує піддати анафемі Ювеналія.
Геласій, анітрохи не злякавшись, сказав: «Іншого єпископа Єрусалимського, крім Ювеналія, я не знаю». Феодосій, побоюючись, щоб і інші не стали наслідувати благочестиві ревнощі старця, повелів швидше вигнати його з храму. Прихильники Феодосія взяли авву, обклали його дровами й лякали, що спалять; але, бачачи, що він не боїться і цього, і не чинить їм покори, а самі, боячись народного повстання, бо блаженний був відомим і славним, а більше через Божественний промисел, відпустили преподобного, не заподіявши йому жодної шкоди, а він, за власним бажанням і сумлінням, став мучеником, принісши себе на всеспалення Богу.
| ⇦Григорій Богослов | Авва Геронтій⇨ |