Передмова

Ця книга має двояку мету: по-перше, з погляду православного християнського вчення про потойбічне життя, дати пояснення сучасних "посмертних" досвідів, що викликали такий інтерес у деяких релігійних і наукових колах; по-друге, навести основні джерела й тексти, які містять православне вчення про потойбічне життя. Якщо нині це вчення так погано розуміють, то це багато в чому наслідок того, що в наші "освічені" часи ці тексти перебувають у забутті й зовсім "вийшли з моди". Ми намагалися зробити ці тексти більш зрозумілими і доступними сучасному читачеві. Немає потреби говорити про те, що вони являють собою нескінченно глибше і корисніше читання, ніж популярні зараз книги про "посмертний" досвід, в яких, навіть якщо вони і не є лише звичайною сенсацією, все одно не може бути нічого, окрім зовнішньої ефектності, тому що в них немає цільного та істинного вчення про загробне життя.

Викладене в цій книзі православне вчення, безсумнівно, зазнає критики з боку деяких осіб, як надто просте й наївне, щоб у нього могла повірити людина ХХ століття. Тому слід підкреслити, що це вчення є не ученням кількох ізольованих або нетипових учителів Православної Церкви, а вченням, яке Православна Церква Христова запропонувала від самого початку, яке викладено в незліченних святоотцівських творах, у житіях святих і богослужіннях Православної Церкви, і яке Церква безперервно передає аж до наших днів. "Простота" цього вчення - це простота самої істини, яка - незалежно від того, чи вона виражена в тому чи іншому вченні Церкви, - виявляється джерелом ясності, що освіжає, серед плутанини, спричиненої в сучасних розумах різними хибними уявленнями і порожніми спекуляціями останніх століть. У кожному розділі цієї книги робиться спроба вказати на святоотцівські та агіографічні джерела, що містять це вчення.
Основним джерелом натхнення під час написання цієї книги послужили праці єпископа Ігнатія (Брянчанінова), який був, можливо, першим великим руським православним богословом, який безпосередньо займався саме тією проблемою, що постала так гостро в наші дні: як зберегти справжнє християнське передання та вчення в світі, що став зовсім чужим до православ'я та прагне або спростувати та відкинути його, або перетлумачити його так, щоб воно стало сумісним із мирським способом життя і мислення. Гостро відчуваючи римо-католицький та інші західні впливи, які прагнули модернізувати православ'я навіть за його днів, преосвященний Ігнатій готувався до захисту православ'я як шляхом поглибленого вивчення православних першоджерел (чиє вчення він ввібрав у низці найкращих православних монастирів свого часу), так і шляхом ознайомлення з наукою та літературою свого часу (він навчався у військово-інженерному училищі, а не в духовній семінарії). Озброєний, таким чином, знанням як православного богослов'я, так і світських наук, він присвятив своє життя захисту чистоти православ'я і викриттю сучасних ухилень від нього. Не буде перебільшенням сказати, що в жодній із православних країн ХIХ століття не було такого захисника православ'я від спокус і оман сучасності; єдиним його суперником був лише його співвітчизник єпископ Феофан Затворник, який загалом робив те ж саме, але на менш високому рівні.

Один том зібрання творів єпископа Ігнатія (том 3) спеціально присвячений церковному вченню про потойбічне життя, яке він захищав проти римо-католицьких та інших сучасних спотворень. Саме з цього тому ми головним чином узяли для нашої книги обговорення таких питань, як митарства і явища духів, - вчень, які через низку причин сучасний розум не може прийняти, але наполягає на їхньому перетлумаченні або повному відкиданні. Преосвященний Феофан, звісно, вчив того ж, і ми також скористалися його словами; а в нашому столітті інший видатний православний богослов, блаженної пам'яті архієпископ Іоанн (Максимович) настільки ясно й просто повторив це вчення, що ми використали його слова як основу для завершального розділу цієї книги. Те, що православне вчення про загробне життя настільки ясно і чітко викладали видатні сучасні вчителі православ'я аж до наших днів, має величезну користь для нас, які прагнуть сьогодні зберегти отцівське православ'я не просто шляхом правильного переказу слів, а й більше того - шляхом справді православного тлумачення цих слів.

У книзі крім згаданих вище православних джерел і тлумачень, ми широко використовували сучасну неправославну літературу про "посмертні" явища, а також низку окультних текстів із цього питання. У цьому ми наслідували приклад Владики Ігнатія - викладати лжевчення настільки повно і неупереджено, наскільки це потрібно для викриття його хибності, щоб православні християни не спокушалися ним; як і він, ми виявили, що неправославні тексти, коли справа стосується опису фактичного досвіду (а не думок і тлумачень), дають часто приголомшливе підтвердження істин православ'я. Головною нашою метою в цій книзі було дати настільки детальне протиставлення, наскільки потрібно, щоб показати цілковиту відмінність між православним вченням і досвідом православних святих, з одного боку, та окультним вченням і сучасними досвідами, - з іншого. Якби ми просто виклали православне вчення без цього протиставлення, воно було б переконливим лише для небагатьох, не враховуючи тих, хто вже дотримувався цих переконань; але зараз, можливо, навіть дехто з тих, хто залучений до сучасних досвідів, усвідомлює величезну різницю між ними і справді духовним досвідом.

Однак уже те, що значна частина цієї книги присвячена обговоренню досвідів, як християнських, так і нехристиянських, означає, що тут не все є простим викладом церковного вчення про життя після смерті, а що також подано й авторську інтерпретацію цих різноманітних досвідів. А в тому, що стосується самих інтерпретацій, звісно, є місце для законного різнодумства між православними християнами. Ми постаралися, наскільки це можливо, дати ці інтерпретації в умовній формі, не намагаючись визначити ці сторони досвіду так само, як можна визначити загальне вчення Церкви про загробне життя. Зокрема, що стосується окультних досвідів "поза тілом" і в "астральній площині", ми просто навели їх у такому вигляді, в якому їх було викладено самими їхніми учасниками, та порівняли їх з аналогічними випадками в православній літературі, не намагаючись точно визначити природу цих досвідів; але ми сприймаємо їх як реальні досвіди, в яких справді має місце контакт із демонічними силами, а не як прості галюцинації. Нехай читач сам судить про те, наскільки справедливий цей підхід.