Єпископ Василій Кінешемський (Преображенський)

Бесіди на Євангеліє від Марка

Розділ XVI

Мк. 16:1-20

Минула ніч після суботи, проведеної учнями Іісуса Христа і відданими Йому жінками в спокої, тобто в повній бездіяльності, як того вимагав закон Мойсея. Цього дня вони нічого не могли зробити, але неспокійні були їхні серця, і тривожна виснажлива ніч не полегшила їхньої скорботи. Навряд чи зімкнули вони очі, думаючи з сумом про те, яким убогим і поспішним був похорон їхнього дорогого Равві, і як мало вони відповідали гідності Великого Пророка, “сильного і ділом, і словом”. Любляче і тужливе серце владно вимагало віддати останню шану Улюбленому Покійному і докінчити невиконані церемонії похоронного обряду, здійснивши повне помазання Тіла, поспішно розпочате Йосифом і Никодимом. Аромати і запашні масті були вже куплені, і тільки-но засяяла зоря, розвіявши сріблястий сутінок першої пасхальної ночі, як вірні учениці Христа вже йшли поспіхом по вулицях Єрусалима, несучи приготовані аромати. Про варту, поставлену первосвященниками біля Гробу Господнього, і про те, що вхід до печери був запечатаний, вони, мабуть, нічого не знали, але їх турбувало інше питання: як відвалити камінь від дверей Гробу? Величезний голаль був занадто важкий і зрушити його з місця, здавалося, було завданням неможливим для слабких жіночих сил. Яке ж було їхнє здивування, коли вони побачили, що камінь відвалений!

З трепетом і здивуванням вони увійшли в печеру, і мимовільний жах охопив їх: кам’яне ложе, де лежало дороге Тіло, було порожнім! Господа в печері не було!

Перш ніж вони могли усвідомити собі таємницю зникнення мертвого Тіла і отямитися від подиву й болю цього нового горя, вони помітили на правому боці юнака, одягненого в білий одяг. З вуст цього юнака вперше пролунала велика звістка, що пролунала спершу в порожній печері та була повторена потім мільйонами вуст, що змінила все світове життя. “Іісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого; Він воскрес; Його нема тут. Ось місце, де Його положили.”. Жінки-мироносиці, “ийшовши, вони побігли від гробу; їх охопив трепет і жах, і нікому нічого не сказали, бо боялися” (Мк. 16:6:8).

Звістка була справді вражаюча, незвичайна, і вони так мало були до неї підготовлені!

А між тим, ця звістка лягла в основу всієї нашої віри! Тільки два слова – Він воскрес, – але яка величезна в них сила! Ці два слова перевернули весь світ, перекинули і зруйнували язичництво вщент і створили велику Християнську Церкву, сильну не стільки чисельно, не стільки матеріальними засобами, скільки своєю вірою і моральною міццю.

Визнаючи: все велике значення Воскресіння Христового, апостол Павло прямо говорить: “якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша” (1Кор. 15:14).

Без віри у Воскреслого Христа немає християнства.

Ось чому всі противники нашої віри, починаючи з язичника Цельса, письменника стародавнього світу, і закінчуючи сучасними невір’ями всіх мастей, з особливо запеклою завзятістю намагаються похитнути істину Воскресіння і дискредитувати ті євангельські оповідання, на яких вона заснована.

Перш ніж перейти до з’ясування великого для нас значення факту Воскресіння Христового, недаремно зайнятися запереченнями цих скептиків і, розібравши принаймні найпоширеніші з них, розчистити ґрунт від сміття довільних вигадок і усунути можливі сумніви.

Так насамперед, кажуть, що воскресіння Христове не можна розуміти в тому самому сенсі, в якому розуміє християнська церква. Таке розуміння передбачає смерть. Тим часом, можна думати, що Христос на хресті не помер. Він тільки впав у глибоку непритомність, від якої потім прийшов до тями в прохолодній печері.

“Ну, і що ж далі?” – запитаємо ми. Далі, вочевидь, треба припустити (знову тільки припустити, не маючи жодного підґрунтя в євангельському тексті), що Христос піднявся зі Свого ложа, відвалив величезний камінь від дверей труни й пішов із печери… І це з пробитими наскрізь ногами й руками! Чи можливо це! До цього слід ще додати, що того ж дня, як оповідає святий Лука, Господь разом із двома учнями здійснив подорож до селища Еммаус, що відстояло від Єрусалима на 60 стадій (близько 12 верст). Усе це до такої міри неможливо, що припущення про непритомність Господа зводиться на ступінь найбезглуздішої вигадки. “Людина з пробитими ногами, – пише професор, доктор медицини А. Шистов, – не тільки не могла б пройти на третій день до Еммауса, але, з медичного погляду, вона не могла б стояти на ногах раніше за місяць після зняття її з хреста” (А. Шистов. Мисли про Боголюдину).

Крім того, як справедливо зауважують самі раціоналісти, нещасний страждалець, напівживий, ледве виповз із гробниці, який потребує найуважнішого догляду, а потім усе-таки помер, не міг би справити на учнів враження тріумфального переможця над смертю і могилою.

Нарешті, одна подробиця, зазначена святим Іоанном, очевидцем останніх хвилин життя Спасителя, не залишає жодного сумніву в дійсній смерті Іісуса Христа. Воїни, “підійшовши до Іісуса, побачили, що Він уже помер, – оповідає апостол Іоанн, – не перебили Йому гомілок. Але один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекла кров і вода. І той, що бачив, засвідчив, і свідчення його правдиве; він знає, що говорить істину, щоб ви повірили” (Ін. 19:33-35).

Та виразність, з якою Іоанн підкреслює істинність свого свідоцтва, не дає змоги в ньому сумніватися, а на вказаний ним факт стародавні отці Церкви завжди посилалися у своїй полеміці з єретиками-докетами, що визнавали смерть Христа тільки уявною. Річ у тім, що, як можна судити на підставі слів євангеліста, удар списа, вочевидь, розірвав передсердя, звідки витекла кров, яка виявилася змішаною із серозною рідиною, – симптом безсумнівної смерті, як стверджують багато медиків. Зважаючи на безглуздість розглянутої теорії лунають інші голоси: так, Христос помер на хресті… У цьому не може бути жодного сумніву. Але можна думати, що Він не воскрес, що незабаром після Його смерті викрали тіло Його, і потім розпустили неправдиву чутку про Його воскресіння. Адже недарма первосвященники стверджували це (Мф. 28:13-15).

Але хто ж міг викрасти тіло Спасителя? Книжники? Первосвященники? Фарисеї? Не може бути, тому що при першій звістці про уявне воскресіння Христа вони, як зацікавлені в придушенні подібних чуток, показали б усім Його труп і цим, безперечно, поклали б кінець усіляким пересудам, усіляким чуткам і припущенням. Це по-перше. По-друге, з Євангелія від Матфея видно, що первосвященники і книжники навіть боялися підозри на свій рахунок у цій справі.

Можливо, воїни римської варти викрали Спасителя? Ні, і цього не можна сказати. Вони, перш за все, зовсім не були зацікавлені в цій справі. А потім за тієї залізної дисципліни, яка панувала в римських військах, за тієї страшної відповідальності, на яку наражалися воїни в даному випадку, вони ніколи не наважилися б на таке небезпечне і ризиковане дійство.

Залишається, отже, визнати, що самі учні Христа викрали Тіло свого Вчителя і потім поширили чутки про Його воскресіння.

Але якщо цього не могли зробити ні первосвященники, ні воїни, то апостоли тим паче не могли наважитися на це. Люди, охоплені страхом і жахом, боягузливо втекли з Гефсиманії, і в жодному разі не могли за кілька годин, посеред ночі, на очах римської варти проникнути в глиб печери та викрасти Пречисте Тіло Христа Спасителя, та ще й перебуваючи в стані душевної й тілесної знемоги.

Далі, за проповідь про воскресіння Христа апостолів переслідували, мучили, спалювали на вогнищах, розпинали на хрестах. Питається, який же був для учнів розрахунок вдаватися до такого обману? Потім, як ця брехня могла зміцнитися у свідомості людей і, не виявляючи себе, протриматися цілі століття? Мимоволі запитуєш себе, невже ці простодушні рибалки могли бути такими вправними акторами, щоб з найбільшим апломбом проголосити явну неправду і потім до самого кінця свого життя жодного разу не вийти зі своєї ролі? Невже жоден із них не протестував проти такого обману? Ні, неправда рано чи пізно повинна була виявитися і такий грубий обман не міг би довго залишатися прихованим.

Якщо апостоли поширили неправдиві чутки про воскресіння Христа, то як їм могли повірити? Як цьому повірили Матір Христа і Його брати? Адже брати за життя Його не вірили в Нього. Невже тепер брехня переконала їх? Крім того, така вигадка могла б з’явитися лише в тому разі, якби апостоли очікували воскресіння свого Учителя. Але в тому то й річ, що вони про воскресіння Христа навіть і не думали, і коли Господь попереджав їх, що Він повинен бути вбитий, а потім воскреснути, вони навіть не розуміли Його (Мк. 9:10:31-32) – такою далекою була від них ця думка.

Якщо навіть припустити, що учні й апостоли викрали останки свого Учителя, то можна з упевненістю сказати, що такий їхній план виявився б цілком безплідним.

Світ не може бути навернений до нової віри подібними обманами і фокусами, проробленими до того ж такими людьми. Щоб переконати інших, треба, щоб проповідник насамперед сам був глибоко переконаний в істинності своєї проповіді. Якщо ж у ньому самому немає цього переконання, то інших захопити за собою він ніколи не зможе.

Отже, і ці міркування наших релігійних супротивників анітрохи не коливають нашої віри у воскреслого Христа.

Третє заперечення. Воно найпоширеніше і, треба зауважити, найнеправдивіше.

Кажуть: Іісус Христос помер і не воскрес. Але деякі учні Його, “завдяки своєму збудженому стану”, побачили привид Христа і уявили, що бачили самого Учителя. Відтоді пішли чутки про воскресіння.

Припущення це перебуває в повному протиріччі з євангельським оповіданням про явлення Воскреслого Спасителя. У тексті Євангелія читаємо таке:

“Іісус став посеред них і сказав їм: мир вам. Вони схвилювались і злякались, думаючи, що бачать духа. Але Він сказав їм: що хвилюєтесь, і для чого такі думки входять до сердець ваших? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам; доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене. І, сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони від радості ще не вірили і дивувались, Він сказав їм: чи маєте тут якусь їжу? Вони подали Йому частину печеної риби і стільникового меду. І, взявши, їв перед ними” (Лк. 24:36-43).

З наведеного тексту видно, що думка про примару промайнула і в розумі апостолів, коли вони побачили Господа, який раптово з’явився. Але Спаситель Сам рішуче спростував цю думку, запропонувавши їм відчути Себе і попросивши їжі. Звичайно, привид не може ні пити, ні їсти, і відчувати його руками неможливо. Раціоналісти, таким чином, тут поставлені перед необхідністю відкинути одне з двох: або євангельське оповідання, або власну вигадку про привидів. Додамо, крім того, що учні Христа зовсім не були слабкими нервами, істеричними, схильними до галюцинацій, якими їх намагаються іноді зобразити. Навпаки, це були кремезні, здорові, розсудливі рибалки, які не були схильні ні до нервового розладу, ні до того, щоб галюцинувати наяву.

Залишаючи осторонь деякі інші, ще більш слабкі заперечення і підбиваючи підсумок усьому вищесказаному, ми повинні визнати, що ні обман, ні самообман учнів ніколи не могли б призвести до таких чудових і довговічних наслідків. Мимоволі доходиш висновку, що так звані природні пояснення факту воскресіння Христа вимагають більше віри, ніж євангельський виклад цієї події.

У Євангелії, крім того, ми маємо такі ясні, позитивні, безсумнівні підстави для нашої віри у Воскреслого Господа, що, не відкидаючи і не спотворюючи абсолютно євангельського тексту, жодним чином не можна заперечувати дійсності факту Воскресіння Господнього.

Перш за все Сам Спаситель говорив про Своє воскресіння. Говорив не один раз, а кілька разів. Говорив не прикрито, не притчами, а прямо, ясно, зрозуміло.

Так, під час перебування в Галілеї, Іісус сказав Своїм учням: “Син Людський буде виданий в руки людські, і вб’ють Його, і на третій день воскресне” (Мф. 17:22-23; див.: Мк. 9:31).

Після того, як апостол Петро сповідував Іісуса Сином Божим, “Іісус почав відкривати Своїм учням, що Йому належить іти до Ієрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвященників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути” (Мф. 16:21; див.: Лк. 9:22).

Після Преображення, коли учні сходили з гори, “Іісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих”” (Мф. 17:9).

Про ці слова нагадували учням і ангели, коли, з’явившись їм після воскресіння Христа, сказали: “Що ви шукаєте живого між мертвими? Нема Його тут: Він воскрес; згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галілеї, кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути. І згадали вони слова Його” (Лк. 24:5-8).

Отже, Христос неодноразово говорив про Своє воскресіння. Яке ж право маємо ми не довіряти Йому і ставити під сумнів Його слова? Хіба коли-небудь Він говорив неправду? Хіба якісь Його обітниці не збулися? Пророцтва не здійснилися? Навпаки: всі Його передвіщення здійснилися буквально. Тому і в цьому випадку ми не маємо права сумніватися і повинні вірити, що Христос воскрес, бо Він про це говорив, а слова Його завжди виконувалися.

Далі, ми віруємо у Воскресіння Христове тому, що після дійсної смерті Його бачили воскреслим. Якщо уважно вивчати євангельський текст, то таких бачень або явищ Його різним особам можна нарахувати до десяти.

Перше явлення було Марії Магдалині (Мк. 16:9; Ін. 20:11-18). Безпосередньо потім Господь з’явився й іншим жінкам-мироносицям (Мф. 28:9-10). Третє з’явлення було апостолу Петру (Лк. 24:34; 1Кор. 15:5); Подробиці цього з’явлення абсолютно невідомі. Четверте було двом учням на шляху до Еммауса (Лк. 24:13-35). П’яте – десятьом учням, зібраним разом, до того ж серед них не було апостола Фоми (Ін. 20:19-23). Шосте – тим же учням разом із Фомою (Ін. 20:26-29). Сьоме – семи апостолам на озері Тиверіадському, про що докладно розповідає святий Іоанн (Ін. 21:1-23). Восьме – на горі в Галілеї; більше, ніж п’ятистам учням і одинадцяти апостолам разом із ними (Мф. 28:17; 1Кор. 15:6). Дев’яте – апостолу Якову. Про це явище немає згадки в Євангеліях, але про нього говорить апостол Павло (1Кор. 15:7). Десяте явлення було прощальним і закінчилося Вознесінням Господнім (Лк. 24:50-51).

Крім цих явищ, згаданих у Євангелії, безсумнівно, були й інші, про які докладних відомостей не збереглося, бо, за свідченням книги Діянь, Господь після Свого воскресіння протягом сорока днів з’являвся учням, “говорячи про Царство Боже” (Діян. 1:3).

Якщо Господь стільки разів з’являвся в різних місцях різним особам, то як можемо ми не вірити свідченням стількох очевидців? Невже всі вони були обманщики або екзальтовані мрійники, які мріють наяву? Припущення абсолютно неймовірне, і допустити його на догоду невіруючим ми не можемо.

Без Воскресіння Христового неможливо пояснити і той перелом, який стався в душі апостолів. Адже апостоли й учні Христа до останнього моменту не знали, навіщо приходив Божественний Учитель, не розуміли Його вчення, застерігали Його від страждань, які на Нього чекали. І всі слова Христа тлумачили в земному, матеріальному сенсі. І раптом через якісь три дні, не більше, вони все зрозуміли, все зрозуміли, осягнули вчення Христа так глибоко, як, можливо, нікому з наших сучасників не вдавалося осягнути. Зі слабких, заляканих людей вони раптом стають сміливими, рішучими, переконаними проповідниками нового вчення, за торжество якого вони майже всі віддали своє життя. Зрозуміло, що в цей невеликий проміжок часу сталося щось незвичайне, що вразило їх до глибини душі і наклало незгладиму печатку на їхні переконання. Варто тільки відкинути Воскресіння Христа, і цей перелом буде абсолютно незрозумілим і непоясненим. З визнанням же цього чудесного факту все для нас буде просто, ясно і доступно.

Без факту воскресіння не мав би достатнього підґрунтя надзвичайний ентузіазм апостольської громади, і взагалі вся первісна історія християнства представляла б собою низку неможливостей. Воскресіння Христове утворює вихідний пункт для нового життя в серцях учнів. Воно перетворює їхній сум на надзвичайну радість. Полеглим духом вселяє мужню рішучість і з бідних рибалок робить світових учителів і проповідників. Жоден факт не залишив настільки глибоких слідів в історії, як цей. Уся історія наступних століть представляє розвиток і поширення християнських ідей, і центральною з них є звістка про Воскресіння. Без визнання цього факту вся історія перетворилася б на грубу й безглузду фантасмагорію, зрозуміти й пояснити яку неможливо. Справді: якщо звістка про Воскресіння була не більше, ніж обман або гра уяви, то яким чином усе людство, принаймні людство культурного світу, могло перебувати під гіпнозом цього обману цілі століття?

Ніхто пояснити цього не зуміє.

Ні, що б не говорили противники християнства, ми все-таки з твердим переконанням і радісною вірою скажемо:

“Христос Воскрес!”

У цьому факті Воскресіння Христового – торжество нашої віри, торжество правди, торжество чесноти, торжество життя, торжество безсмертя.

Воскреслий Христос є наріжний камінь віри нашої. “Будучи утверджені, – каже апостол Павло, – на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Іісуса Христа” (Еф.2:20). Якщо Христос воскрес, то Він не такий смертний, як ми. Ми можемо вірити в Його Божественність і в Божественне походження віри нашої. Якщо ж Він не воскрес, то Він, звичайно, тільки людина, а не втілення Божества. Якщо Він не воскрес, то ми маємо право піддати найсильнішому сумніву всі Його чудеса, все те, що Він говорив про Самого Себе, все те, що обіцяв людям. Якщо ж Він воскрес, то це є чудо з чудес, перед яким бліднуть всі інші євангельські чудеса, до прийняття яких не виникне вже тоді ніяких труднощів. Без Воскресіння Христового неможлива була б і проповідь апостолів, що ґрунтувалася на вірі у Воскреслого Господа і поширила цю віру по всьому світу. Чи не всі апостоли засумнівалися в тому, що Христос є Месія, поки вони не переконалися в Його Воскресінні? Чи не всі вони, як передрік Спаситель, розсіялися, як “вівці, що не мають пастиря”? Навіть після Воскресіння Господа як важко було запевнити деяких із них, що Він дійсно воскрес. А без цієї впевненості хіба вийшли б вони на всесвітню проповідь? І хіба навернувся б світ, занурений у темряву язичництва, до віри християнської без цієї проповіді? І що б вони почали проповідувати? Як би вони сказали: “віруючи в Сина Божого, маєте життя вічне” (1Ін. 5:13), коли Сам Син Божий залишався б мертвим? Як би вони сказали: “Іісус Христос учора і сьогодні і навіки Той же” (Євр. 13:8), якби кожен знав, що Він був живий, а потім мертвий?

Таким чином, без Воскресіння Іісуса Христа гроб Його був би разом і гробом віри християнської: тому що всі, хто колись вірив у Нього, перестали б вірити; тому що ніхто не взяв би на себе труда проповідувати віру в Нього; тому, нарешті, що ця проповідь сама по собі не варта була б довіри. Але тепер гроб Іісуса Христа став святилищем, бо в ньому відбулося торжество віри християнської.

Воскресіння Христове є торжество не тільки віри нашої, а й правди взагалі.

Якщо Христос не воскрес, то ми змушені визнати щось жахливе, неймовірне, а саме, що фарисеї, книжники і первосвященники іудейські мали рацію, а Син людський не мав рації. Чому? Тому що, засвідчуючи Свою Божественну гідність, Христос вказував на те, що Він воскресне в третій день. “Рід лукавий і перелюбний, – говорив Він фарисеям, що вимагали знамення, – шукає знамення; і знамення не дасться Йому, крім знамення Іони пророка; бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так і Син Людський буде в серці землі три дні і три ночі” (Мф. 12:39-40).

Цими словами Господь цілком виразно вказує на Своє Воскресіння як на знамення Свого Божественного посланництва, і, отже, якщо Він воскрес, то свідчення Його є істинним, пророцтво справдилося, – ми можемо вірити в Нього і в Його вчення. Якщо ж Він не воскрес, то, отже, у Своїй відповіді фарисеям Він сказав неправду; отже, Він Сам помилявся, і мають рацію первосвященники, які визнали Його простою людиною і розп’яли Його як брехуна за те, що, “будучи людиною, робиш Себе Богом” (Ін. 10:33).

Варто тільки відкинути воскресіння, – потрібно буде відкинути і Праведного, Святого Бога, не можна більше вірити в перемогу правди і добра, якщо Іісус Христос загинув ганебною смертю, загинув так само, як Іуда, як розбійник, що хулить.

Яка може бути мова про перемогу взагалі над злом, над неправдою, коли Христос не воскрес?

Якщо ця вседосконала моральна особистість без усякої плями й вади, чиста, нескінченно велика й сильна за Своєю безкорисливою любов’ю, переможена ненавистю, пригнічена грішними й негідними людьми, зазнала найжалюгіднішої невдачі у Своїх ідеальних прагненнях; якщо цю найчистішу Істоту, яка перебувала в такому щирому спілкуванні з Владикою світу, як Син зі Своїм Батьком, і Йому одному служила, засудили несправедливим судом, замучили, зганьбили, розп’яли та вмертвили на хресті, і Бог не виявив жодного співчуття до Нього, допустив безславно загинути і не прославив Його в торжестві Воскресіння, то, значить, немає правди на землі, немає нічого чистого й святого в цьому грішному, брудному й пошлому нашому світі.

Якщо перемогли Каіафа та Іуда, то знищено самий принцип правди. Тоді добро безсиле і ніколи не зможе здолати неправду. Тоді зло – законний цар життя. Тоді на хресті сталося щось жахливе: зло взяло гору над втіленим добром, брехня над Істиною, пошлість над Величчю, низькість над Чистотою, самолюбство і ненависть над Любов’ю і Безкорисливістю. Хто ж після всього цього може ще щиро вірити в останню перемогу добра і правди?

Але якщо Христос воскрес, то це означає, що правда і добро виявилися могутнішими за зло. Тоді Його Воскресіння є твердою запорукою за можливість спасіння кожної моральної особистості і за остаточну перемогу правди на землі. Тоді можна вірити, що є правосудний Бог, є правда, є добро. Більше того: можна вірити, що “прийде Син Людський у славі Отця Свого… тоді воздасть кожному по ділах його” (Мф. 16:27).

Воскресіння Христове є, нарешті, торжество безсмертя. Тут життя восторжествувало над смертю, і ми разом з апостолом можемо сказати: “Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога?” (1Кор. 15:55). Якщо Христос не воскрес, то ми могли б стверджувати, що закон смерті непереможний, і що смерть ніколи нікого в кінцевому підсумку не випустить зі своїх щелеп. У нас не було б жодного прикладу повної перемоги над смертю, бо, якщо ми й знаємо випадки воскресіння, наприклад, Лазаря, сина Наїнської вдови та інші, то ця перемога була лише тимчасовою: смерть лише на якийсь час поступилася своїми жертвами, але потім знову поглинула їх. Без Воскресіння Христового думка про безсмертя, таким чином, залишалася б завжди під великим сумнівом. Але якщо один Син Людський воскрес і не поглинутий смертю, то, значить, безсмертя не мрія, не пуста фантазія; значить, воно можливе у вічності як дійсний факт, і в цьому ми маємо безсумнівну гарантію і нашого безсмертя, – безсмертя всіх синів людських. Ми можемо вірити, що і ми воскреснемо слідом за Христом, чому апостол Павло і стверджує: “Христос воскрес з мертвих, первенець серед померлих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть,

кожний у своєму порядку: первенець Христос, потім ті, які увірували в Христа, в пришестя Його” (1Кор. 15:20:22-23).

Звідси слід зробити й подальший висновок, що має для нас величезне значення: якщо існує безсмертя, то все життя набуває глибокого сенсу як підготовчий період до майбутньої вічності. Якщо ж безсмертя немає, то життя – не що інше, як дивна незрозуміла нісенітниця, безглуздість. “Навіщо, – скажемо словами апостола, -і ми повсякчас наражаємось на небезпеки?.. Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!” (1Кор. 15:30:32).

Зрозумілою стає похмура фантазія одного невіруючого письменника, який уперся в це фатальне запитання: “для чого?”

“Я – у гробу, – пише він, – хробаки гризуть моє тіло, а кріт тихо риє свій тунель над моєю могилою. Дивна, безглузда тиша…

Чи варто було стільки років поневірятися по білому світу для того, щоб врешті-решт потрапити в це жахливе місце? Чи варто було випробовувати ту величезну кількість моральних і фізичних мук, які довелося перевипробувати мені впродовж мого життя, щоб у результаті потрапити в нещадні руки Смерті – цього єдиного реального божества, – яка зловтішно опустила мене в безпросвітну темряву могили? Яку незрозумілу нам мету переслідує природа в цьому дикому процесі розкладання? Для чого я і багато інших смертних намагалися накопичувати у своєму мозку протягом усього свого життя цей запас відомостей, це багатство знань? Я вивчив десять мов, я пройшов вищу школу, я працював над багатьма питаннями людського знання, витративши на все це масу нервової енергії. Тепер мій труп у гробу. Куди ж поділася і на що перетворилася вся ця маса витраченої мною праці? Вона пропала, безповоротно загинула.

Величезний черв’як вповз у мою ліву ніздрю і, ледве пробираючись крізь набряклу слизову тканину, що розклалася, досяг нервової речовини головного мозку. Дійшов і почав дедалі глибше й глибше впроваджуватися в нього, виїдаючи поступово й ті божественні ділянки мого мозку, в яких зберігалися коштовності накопиченого мною за життя знання…

Чи варто народжуватися на світ, чи варто жити, чи варто працювати після всього цього?”

Звичайно, не варто, якщо немає воскресіння, немає безсмертя.

І для тих, хто не вірить у майбутнє життя, на всі болісні запитання – “для чого? навіщо?” – відповіді немає.

Тільки морок, смуток, жах…

Але Христос воскрес, і для нас усе стає ясно, прозоро, зрозуміло. У Його воскресінні розв’язуються всі питання про цілі та завдання життя. Життя – вже не “дар марний, дар випадковий”, не “порожній і дурний жарт”, а великий дар Творця людині, даний для того, щоб вона могла досягти вічного, вищого блаженства. Наша діяльність, наше служіння ближнім – не робота Данаїд, що наповнюють бездонну бочку, не марна праця без жодної надії зробити людину справді щасливою, а співучасть у Христовій праці, що має закінчитися в царстві любові та слави Божої. Самі страждання, якими сповнене життя, вже не бентежать нас, бо ми починаємо розуміти, що ці страждання готують нас і ближніх наших до блаженного життя з Богом, що майбутнє не тільки змусить страждальців забути минуле, а й змусить їх благословляти це минуле як шлях до радості і щастя. Навіть смерть не страшна, бо для нас це – тільки перехід в інше життя, світліше, радісніше, якщо, звісно, ми будемо того гідні.

Христос воскрес, і для нас відкрилися ворота Царства, наглухо закриті для людини після її гріхопадіння.

Христос воскрес і “увійшов… в саме небо, щоб предстати нині за нас перед лице Боже” (Євр. 9:24). Нам залишається тільки слідувати за Ним.

Христос воскрес і дав нам нове життя, сповнене благодатних сил. Наша справа – користуватися цими силами.

Ось чому для нас так багато глибокого, таємничого, радісного сенсу в тропарі святої Пасхи, який ніколи ми не перестанемо повторювати:

“Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, хто в гробах, життя дарував”.