ГЛАВА ДРУГА

Про хульні помисли

Які помисли є хульними

– Герондо, я не розумію, коли помисел є хульним…

– Коли нам до голови приходять скверні картини про Христа, Матір Божу, Святих, про щось божественне й святе або навіть про нашого духівника й таке подібне, то це хибні помисли. Цих помислів і переказувати нікому не треба.

– Навіть духівникові?

– Духівникові досить сказати таке: “Мені приходять хульні помисли про Христа або про Святого Духа, про Матір Божу, про Святих або про тебе – мого духівника”. Всі ці богохульства й гріхи не наші – вони походять від диявола. Тому нам нема потреби перейматися ще й через гріхи диявола. Коли я був початкуючим ченцем, диявол якийсь час приносив мені хибні помисли – навіть у церкві. Я дуже переймався цим. Диявол вселяв мені скверні помисли про Святих, [як вихідний матеріал] використовуючи ті лихослів’я й паскудства, які я чув від інших, коли служив в армії. “Ці помисли від диявола, – наставляв мене мій духівник. – Якщо людина переймається через скверні помисли про святиню, це вже доводить, що вони не її власні, а привнесені ззовні”. Але я продовжував перейматися цим. Коли приходили хибні помисли, я йшов молитися до бокового вівтаря Чесного Иоана Предтечі, прикладався до його ікони, і вона благоухала. Коли скверні помисли приходили знову, я знову поспішав до Предтеченського бокового вівтаря, і від ікони знову виливалися пахощі. Під час однієї Божественної літургії я був у боковому вівтарі й молився. Коли півчі заспівали “Святий Боже” Нілевса[1], я зі свого місця почав тихенько підспівувати. Раптом я побачив, як через двері, що ведуть у притвор головного храму, у боковий вівтар ввалюється величезний страшний звір з головою пса. З його пащі й очей виривалося полум’я. Чудовисько повернулося до мене й, роздратоване тим, що я співаю “Святий Боже”, двічі злобно пригрозило мені лапою. Я кинув оком на ченців, які молилися поруч зі мною: можливо, вони теж бачили [звіра]? Ні, ніхто нічого не помітив. Потім я розповів про те, що трапилося, духівникові. “Ну, бачив, хто це був? – сказав мені духівник. – Це якраз він і є. Тепер заспокоївся?”

– Герондо, а чи завжди людина розуміє, що її помисел є хульним?

– Вона розуміє це, якщо працює головою, котру дав їй Бог. Наприклад, дехто мене запитує: “Герондо, як можливе існування пекельних мук? Ми засмучуємося, коли бачимо людину, яка сидить у в’язниці, що ж говорити про тих, хто мучиться в пеклі!” Однак такі міркування – хула на Бога. Ці люди виставляють себе більш праведними, ніж Він. Бог знає, що робить. Пам’ятаєте випадок, який розповів Святий Григорій Двоєслов? Одного разу єпископ Фортунат вигнав нечистого духа з біснуватої жінки. Вигнаний біс прийняв вигляд жебрака, повернувся до міста й почав звинувачувати єпископа. “Немилосердний вигнав мене!” – кричав він. Якийсь чоловік, почувши ці крики, пожалів “нещасного”: “Що за біда змусила його тебе вигнати? Як він міг таке вчинити? А ну, давай, заходь до мене в будинок”. Диявол увійшов до його дому і незабаром попросив: “Підкинь у вогнище дровець, бо я мерзну”. Хазяїн поклав у вогонь товсті поліна, полум’я весело загуділо. А коли вогонь розгорівся як слід, диявол увійшов у дитину господаря дому. У припадку біснування нещасний син стрибнув у вогонь і згорів. Тоді господар зрозумів, кого вигнав єпископ і кого він прийняв у свій будинок. Єпископ Фортунат знав, що робив, коли виганяв нечистого духа з біснуватої[2].

Звідки беруться хульні помисли

– Герондо, не могли б Ви розповісти нам що-небудь про добру байдужість?

– Добра байдужість необхідна людині надмірно чутливій, котру мучить різними помислами тангалашка[3]. Такій людині добре б стати трохи байдужою – у позитивному значенні цього слова – і не занурюватися в помисли певного роду. Крім того, добра байдужість необхідна людині, яку диявол, бажаючи вивести з ладу, зробив надмірно чутливою у ставленні до якоїсь конкретної справи чи явища – хоча зазвичай така людина надмірною чутливістю не страждає. І такій людині на якийсь час допоможе добра байдужість. Але за нею повинен спостерігати духівник. Їй потрібно відкривати свій помисел духівникові й бути під його спостереженням. Інакше вона може потихеньку стати байдужою до всього й впасти в протилежну крайність – перетворитися на цілком байдужу людину.

– Герондо, чому, коли впадаю в смуток, у мене з’являються хульні помисли?

– Дивися, що відбувається: коли тангалашка бачить тебе засмученою, він користується цим і підсуває тобі мирську карамельку – гріховний помисел. Якщо ти вперше впадеш [прийнявши цей помисел-карамельку], то наступного разу він примусить тебе дратуватися ще більше, й у тебе не знайдеться сили йому пручатися. Тому ніколи не потрібно перебувати в сумному стані, замість цього краще зайнятися чимось духовним. Духовне заняття допоможе тобі вийти з цього стану.

– Герондо, я дуже мучуся від деяких помислів…

– Вони од лукавого. Будь мирною, і не слухай їх. Ти людина вразлива, чутлива. Диявол, користуючись твоєю чутливістю, вселяє тобі [звичку] приділяти деяким помислам зайву увагу. Він “приклеює” до них твій розум, і ти даремно мучишся. Приміром, він може принести тобі скверні помисли про матінку-ігуменю або навіть про мене. Залишай ці помисли без уваги. Якщо поставитися до хульного помислу хоча з якоюсь увагою, він може тебе вимучити, може тебе зламати. Тобі необхідно трохи доброї байдужості.

Огудними помислами диявол переважно мучить побожних і дуже чутливих людей. Він перебільшує їхнє падіння [у їхніх власних очах] для того, щоб ввести їх у скорботу. Диявол прагне кинути їх у розпач, щоб вони наклали на себе руки, якщо це йому не вдається, то прагне, принаймні, довести до божевілля й вивести з ладу. Якщо ж дияволу не вдається й це, то йому робить приємність навести на них хоча б тугу і зневіру.

Якось я зустрів чоловіка, котрий постійно плювався. “Він одержимий бісом”, – сказали мені про нього. “Та ні, – відповідаю, – біснуваті так не поводяться”. І дійсно, як я достеменно дізнався потім, цей бідолаха не провинився настільки, щоб стати одержимим. Він ріс сиротою й відрізнявся чутливістю, вразливістю. До того ж у нього був помисел “зліва” і трохи хвороблива уява. Диявол все це розпалив і почав приносити йому хульні помисли. І коли він їх приносив, нещасний пручався, підскакував і, бажаючи позбутися хульних помислів, “випльовував” їх. А ті, хто спостерігав за цим збоку, думали, що він одержимий бісом. Ось так: вразливий бідолаха випльовує хульні помисли, а йому кажуть: “Ти одержимий бісом!”

Часто хульні помисли приходять людині й через заздрість диявола. Особливо після цілонічного чування. Буває, що від утоми ти падаєш, як мертвий, і не можеш протидіяти ворогу. Ось тоді лиходій-диявол і приносить тобі хульні помисли. А потім, бажаючи тебе заплутати або ввести в розпач, починає навіювати: “Та ж таких помислів і сам диявол не принесе! Тепер ти не спасешся”. Диявол може принести людині хибні помисли навіть на Святого Духа, а потім сказати, що цей гріх – хула на Святого Духа – не прощається.

– Герондо, а чи може хульний помисел прийти через нашу власну вину?

– Так. Людина може й сама дати привід для приходу такого помислу. Якщо хибні помисли не викликані надмірною чутливістю, то вони приходять від гордині, осуду й такого подібного. Тому, якщо, подвизаючись, ви маєте помисли невір’я й хули, знайте, що ваше подвижництво відбувається з гординею. Вона затьмарює розум, починається невір’я, і людина втрачає покров Божественної Благодаті. Крім того, хульні помисли перемагають людину, котра займається догматичними питаннями, не маючи для цього відповідних передумов[4].

Презирство до хульних помислів

– Герондо, Авва Ісаак говорить, що ми перемагаємо пристрасті “смиренністю, а не самозвеличуванням”[5]. Презирство до якоїсь пристрасті, звеличування [над нею] і презирство до хибних помислів – це не те саме?

– Ні. У презирстві до пристрасті є гординя, самовпевненість і – що гірше за все – самовиправдання. Тобто ти виправдовуєш себе й “відмовляєшся” від своєї пристрасті. Ти немов кажеш: “Ця пристрасть не моя, вона не має до мене жодного відношення” – і не прагнеш від неї звільнитися. А ось хибні помисли ми повинні зневажати, тому що, як я вже казав, вони не наші, а від диявола.

– А якщо людина вдає перед іншими, що має якусь пристрасть, наприклад, зображуючи себе ненажерою, то цим вона насміхається над дияволом?

– У цьому випадку вона “лицемірить добрим лицемірством”, але це не глузування над дияволом. Ти насміхаєшся над дияволом, коли він приносить тобі хульні помисли, а ти співаєш щось церковне.

– Герондо, як прогнати хульний помисел під час богослужіння?

– Піснею. “Відкрию вуста свої…”[6] Ти що, не вмієш співати по нотах? Не розколупуй цей помисел, постався до нього з презирством. Людина, котра стоїть на молитві й співбесідує з такими помислами, подібна до солдата, що віддає рапорт командирові й при цьому розкручує гранату.

– А якщо лукавий помисел не йде?

– Якщо він не йде, знай, що десь у тобі він облюбував для себе місцинку. Найрезультативніший засіб – це презирство до диявола. Бо ж за хульними помислами ховається він – учитель лукавства. Під час брані лукавих помислів краще не боротися з ними навіть молитвою Іісусовою, тому що, вимовляючи її, ми покажемо своє занепокоєння, й диявол, цілячись у наше слабке місце, буде обстрілювати нас хульними помислами без кінця. У цьому випадку краще співати щось церковне. Дивися, адже й малі діти, бажаючи показати презирство до свого однолітка, перебивають його мову різними пісеньками на кшталт “тру-ля-ля”. Те ж саме варто робити й нам стосовно диявола. Але будемо показувати своє презирство до нього не мирськими пісеньками, а священними пісноспівами. Церковний спів – це не тільки молитва до Бога, але й презирство до диявола. Таким чином, лукавому дістанеться на горіхи і з одного, і з іншого боку – і він трісне.

– Герондо, перебуваючи в такому стані, я не можу співати. Навіть до Святого Причастя мені підходити нелегко.

– Це дуже небезпечно! Тангалашка заганяє тебе в кут! І співай, і причащайся – адже ж ці помисли не твої. Зроби мені послух хоча б у цьому [під час брані помислів] проспівай один раз “Достойно є”, щоб тангалашка одержав те, що йому належить, і кинувся навтікача. Я не розповідав тобі про одного афонського ченця? Дванадцятирічним сиротою він прийшов на Святу Гору. Втративши любов своєї матері по плоті, він всю любов віддав Матері Божій. Він відчував до Неї такі ж почуття, як до своєї рідної матері. Якби ти бачила, з яким благоговінням він прикладався до ікон! І ось ворог, зігравши на цій любові, приніс йому хибні помисли. Нещасний навіть до ікон прикладатися перестав. Його Старець, дізнавшись про це, взяв його за руку й змусив прикластися до лика і рук Пресвятої Богородиці й Спасителя на їхніх іконах. Відразу ж після цього диявол кинувся тікати. Звичайно, цілувати Божу Матір і Спасителя просто в лик – це, якимось чином, зухвало. Але Старець змусив ченця зробити це, щоб прогнати помисли, які його мучили.

У яких випадках ми винні в хульних помислах самі

– Герондо, коли я відчуваю прираження хульного помислу, але без єднання з ним[7], то чи лягає на мене провина?

– Якщо ти засмучуєшся й не приймаєш цього помислу, то провини нема.

– Герондо, а коли людина є винною в хульному помислі?

– Вона винна, якщо не засмучується, що має такий помисел, а сидить [склавши руки] і співбесідує з ним. І чим більше вона буде приймати хибних помислів, тим більшому диявольському сум’яттю піддасться. Бо, розглядаючи хульний помисел, який з’явився, і співбесідуючи з ним уявно, ти малою мірою піддаєшся біснуванню.

– А як прогнати такі помисли?

– Якщо людина засмучується, що такі помисли до неї приходять і не співбесідує з ними, то, не отримуючи поживи, вони самі відпадають. Дерево, яке не поливають, засохне. Проте, почавши хоча б трохи насолоджуватися цими помислами, людина дає їм поживу, “поливає” свою ветху людину. У цьому випадку помисли “відсихають” нелегко.

– А зі мною, Герондо, іноді трапляється таке: я приймаю лукаві помисли, з’єднуюся з ними, потім розумію це, але вже не можу їх прогнати.

– Знаєш, що з тобою відбувається? У якийсь момент ти на щось відволікаєшся, розсіюєшся й з роззявленим ротом починаєш лічити ворон. Тоді до тебе підкрадається тангалашка й вкидає у твій роззявлений рот карамельку. Ти починаєш обертати її в роті, відчуваєш її смак, і тобі вже важко її виплюнути. Потрібно випльовувати відразу – ледь відчуєш її “насолоду”.

– Герондо, а якщо я ненадовго приймаю лукавий помисел, що з’явився, але потім його проганяю?

– У цьому випадку диявол дає тобі льодяник, ти його випльовуєш – але не відразу, а через якийсь час. Випльовувати потрібно негайно. Інакше, обдуривши тебе спочатку за допомогою льодяника, диявол згодом напоїть тебе гірким зіллям і поглумиться над тобою.

________________________________________

1 Нілевс Карамадос – відомий константинопольський півчий другої половини XIX ст., творець багатьох церковних пісноспівів і теоретик візантійського церковного співу.

2 Див.: Святитель Григорий Двоєслов. Собеседование о жизни Италийских отцов и о бессмертии души. М., Благовест, 1996. С. 54.

3 Так Старець називав диявола.

4 Тобто духовних передумов – благоговіння, смирення, послуху Церкві чи передумов зовнішніх – освіти, здібностей, знання грецької мови і т.п. – Прим. перекл.

5 У грецькому тексті «διά της φάπεινώσεως, και όχι διά της περιφρονήσεως». В перекладі СІ. Соболевського: “Коли переможеш пристрасті смиренням, а не возвеличенням”. Άββά ‘ Ισαάκ τοΰΣΰρου. Οι Άσκητικι Λόγοι.’ Επιστολή Δ’.έκδ.«’Αστήρ». ‘Αθήναι. 1961. Σ. 329 та Иже во Святых Отца нашего аввы Исаака Сириянина Слова Подвижнический. М, 1993. С. 255.

6 Початкові слова ірмоса першої пісні канону Благовіщення Пресвятої Богородиці.

7 В аскетичному лексиконі “прираженням” (грецьк. προβολή) називаєтся помисел ума або порух серця, які не супроводжуються образами. Поява і затримання гріховних образів і мрій свідчить про “співскладання” (грецьк. συγατάθεση) з помислом, котре являється внутрішньою уступкою гріху і потребує лікування покаянням, див. Святой Марк Подвижник. 200 глав о духовном законе Главы 139–142 и Добротолюбие в русском переводе. Том І. Свято-Троицкая Сергиева Лавра. 1992. С. 5 32. – Прим. перекл.

← Слова. Том 3. Частина 1/1

Слова. Том 3. Частина 1/3 →