Преподобномученики Павло (Моїсеєв), Феодосій (Соболєв), Никодим (Щапков) і Серафим (Кулаков)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 17-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Настоятель Миколаївського монастиря в Коряжмі архімандрит Павло, в миру Іван Якович Моїсеєв, народився 16 лютого 1849 року в селі Дресвищі Грязовецького повіту Вологодської губернії в селянській сім’ї. Грамоти навчався самостійно, за Псалтирем. Любив читати житія святих, сільських ігор цурався.

Рішення прийняти чернецтво Іван прийняв у зрілому віці, коли вже минуло тридцять. Напередодні Великого посту 19 березня 1880 року Іван був призначений послушником Павло-Обнорського монастиря, поблизу того місця, де народився і де бував неодноразово.

Пройшовши піврічний послух, 9 жовтня, у день святкування місцевошанованої Корсунської ікони Божої Матері, він прийняв чернецтво з ім’ям Павло. Через місяць, 16 листопада, Павло був висвячений на ієродиякона, а 24 червня 1881 року був рукопокладений на ієромонаха.

У 1887 році за дорученням єпархіального начальства отець Павло пів року керував Павло-Обнорським монастирем, був його казначеєм. 1890 року він опинився в Устюзі, ставши спочатку настоятелем Миколаєво-Прилуцького монастиря, а потім благочинним монастирів Велико-Устюзького вікаріатства.

Багато турбот і старань доклав він для спасіння ввірених йому насельників. 24 червня 1898 року єпископ Великоустюзький Гавриїл возвів ієромонаха Павла в сан ігумена і вручив йому посох.

13 березня 1902 року ігумен Павло став настоятелем Коряжемського Миколаївського монастиря. Відтоді і до смерті місцем його служіння буля ця обитель. Для братії, яка терпіла всілякі негаразди, він став міцною моральною опорою. Словом розради, підбадьоренням та напоумленням отець Павло підтримував кожного, і особливо слабких духом, допомагав їм наблизитися до Бога.

Декрет радянської влади 1918 року, що відокремив Церкву від держави, занепокоїв отця Павла. З цього приводу до нього прибув із Сольвичегодська сімдесятшестирічний архімандрит Введенського монастиря Феодосій, який уже був на спочинку. А тривожитися було від чого. Уже й сюди докотилися звістки про розстріли церков Московського Кремля, про розграбування Олександро-Невської лаври, про побиття ченців і вбивство більшовиками Київського митрополита Володимира…

Архімандрит Феодосій, у миру Феодор Соболєв, народився 11 вересня 1842 року. Його батько Дормідонт був священником Жаровської Петропавлівської церкви Вельського повіту Вологодської губернії, а мати Ольга була дочкою диякона.

Феодор ріс у родині, де свято зберігали православні традиції. В основу виховання дітей були покладені молитва і праця. Коли старший брат Константин вступив до Вологодської духовної семінарії, Феодор уже не сумнівався, що наслідуватиме його приклад. Після закінчення духовного училища він теж став семінаристом.

У 1864 році, закінчивши Вологодську духовну семінарію, Феодор обзавівся сім’єю і того ж року був висвячений на священника до Тотемської міської Успенської церкви. П’ять років потому він був призначений на посаду вчителя латинської мови до Тотемського духовного училища. Отець Феодор виконував свої обов’язки так справно, що ревізор Святішого Синоду, який інспектував духовне училище в 1875 році, оголосив йому схвалення за успішне викладання.

У березні 1876 року отця Феодора призначили членом духовно-училищного правління і діловодом, а незабаром і священником тотемської тюремної церкви.

Невдовзі отця Феодора спіткало тяжке горе — померла дружина. Овдовівши, він усього себе віддав на служіння Богу. 3 листопада 1879 року його прийняли до братства Тотемського Спасо-Суморинського монастиря. Через рік отця Феодора затвердили на посаді казначея. 6 березня 1881 року в цьому самому монастирі він прийняв чернечий постриг з ім’ям Феодосій.

З 1885 року ієромонаха Феодосія послідовно призначають настоятелем спочатку Вологодського Спасо-Прилуцького, потім Кадниківського Діонісіє-Глушицького монастиря тієї самої губернії, з возведенням у сан ігумена. Але посада стала обтяжувати його, і отець Феодосій невдовзі подав прохання про звільнення. Він просив повернути його до Спасо-Суморинського монастиря.

Прохання задовольнили: у грудні 1889 року він повернувся до рідної обителі, де через рік його було призначено на посаду духівника братії. 1892 року він був призначений законовчителем Тотемської Спасо-Суморинської церковно-парафіяльної школи. У просвіті отець Феодосій бачив шлях спасіння людей, він розумів, як не вистачає простому народу знань про віру. Уже наступного року труди ігумена в Спасо-Суморинській школі були помічені: отець Феодосій був “нагороджений від Святішого Синоду книгою — Святою Біблією”.

У 1896 році в його житті починається нова смуга переміщень. Спочатку його направили як настоятеля до Грязовецького Арсенієво-Комельського монастиря, потім призначили духівником Устюзького духовного училища, Михайло-Архангельського та Іоанно-Предтеченського монастирів, а згодом він став настоятелем Устюзького Миколаєво-Прилуцького монастиря. У вересні 1907 року ігумен Феодосій став настоятелем Сольвичегодського Введенського монастиря. У листопаді того самого року він був возведений в сан архімандрита.

13 вересня 1916 року архімандрита Феодосія через похилий вік і слабкість здоров’я за власним проханням було звільнено на спочинок. Утім, він не відійшов від справ братії, вносив свою посильну лепту в зміцнення обителі. У серпні 1918 року він вирушив до Коряжемського монастиря, щоб обговорити зміни, які відбуваються в країні…

Ієромонах Никодим, який брав активну участь у відродженні Коряжемського Миколаївського монастиря, народився у Вологодській губернії 20 жовтня 1852 року в сім’ї устюзького міщанина Константина Івановича Щапкова і дружини його Тетяни Львівни. У Хрещенні був наречений Миколою. На двадцять першому році життя, покинувши рідну домівку, Микола вирушив віддаленого у Вологодській губернії Троїцького Стефано-Ульянівського монастиря у Вологодській губернії.

Майже десять років він проходив послух і готувався до чернечого подвигу. Через шість років Микола був посвячений у стихар, потім, 1883 року, став послушником монастиря. У монастирі Миколі призначили послух шевця, який він виконував з властивою йому сумлінністю.

7 серпня 1886 р. Микола прийняв постриг з ім’ям Никодим. Через рік він був висвячений на ієродиякона, а 25 травня 1896 року, в день пам’яті апостола і євангеліста Марка, був рукопокладений на ієромонаха. Було йому сорок чотири роки.

Через рік указом Великоустюзького духовного правління отець Никодим був переміщений до Коряжемського монастиря. Своєю зразковою поведінкою і корисною пастирською службою отець Никодим здобув повагу насельників. У 1903 році його затвердили на посадах казначея, духівника і благочинного монастиря.

Ієромонах Серафим, в миру Микола, прибув до Миколаївського Коряжемського монастиря в 1904 році, у віці тридцяти років, будучи послушником Миколаївського Прилуцького монастиря. Народився він у сім’ї селянина Костромської губернії Галицького повіту Якова Кулакова. З малих років Микола приліпився до церкви, тут навчився читання і письма. А коли у хлопчика проявився гарний голос, кліросний послух став для нього основним заняттям, яке виконував він з радістю. У двадцять чотири роки з благословення батька Микола пішов у монастир.

З 1898 року Микола став трудитися в Прилуцькому монастирі, через рік був призначений його послушником. П’ять років перебував він у цьому монастирі, несучи кліросний і келійний послух. Після цього він був переміщений до Миколаївського Коряжемського монастиря, де 14 березня 1904 року прийняв постриг з ім’ям Серафим. Через два роки чернець Серафим був висвячений на ієродиякона, а 1 липня 1907 року був рукопокладений на ієромонаха. Отець Серафим віддавав усього себе служінню Богу й іншого шляху для себе не уявляв.

Жовтень 1917 року порушив встановлений в обителі порядок. У монастирі оселився представник нової влади, який називав себе комендантом монастиря. Про свої повноваження він не розповідав, у життя обителі особливо не втручався.

27 вересня 1918 року, в день Воздвиження Хреста Господнього, в монастирі було святкове богослужіння. Після служби присутні чекали напутнього слова настоятеля. Архімандрит Павло розумів, що в нинішній неспокійний час на їхню обитель, як і на інші, чекають тяжкі випробування. І вони прийшли.

23 вересня 1918 року до Сольвичегодської ЧК надійшла заява від неписьменного громадянина села Нарадцево Великоустюзького повіту, що в Яренському повіті на березі річки Черни в лісових хатинках мисливців і лісопромисловців “проживають якісь багаті люди, мабуть, ховаються буржуї”. Окрім того, він повідомив, що в Коряжемському монастирі, де йому довелося заночувати, також були “такі сумнівні типи, які від чогось ховаються”. Ця заява і послужила приводом для поїздки влади до Миколаївського Коряжемського монастиря.

30 вересня до обителі нагрянули військовий комісар і члени Сольвичегодської надзвичайної комісії.

Про те, як стали розгортатися події, свідчить наявний у справі витяг із журналу цієї комісії. У ньому зазначено, що “після приїзду до монастиря надзвичайна комісія вимагала від адміністрації монастиря видати всі схованки, в тому числі гроші тощо. На що адміністрація чинила опір і своїм опором виразила непокору чинній владі…”

У чому саме виразився опір адміністрації монастиря, не вказано. Комендантові монастиря доручили допитати адміністрацію монастиря. Протоколів допиту у справі немає, як і відомостей про допитаних. На одному аркуші комендант умістив свідчення всіх п’ятьох обвинувачених.

Щоб учинити розправу, Сольвичегодська ЧК приписала до адміністрації Миколаївського Коряжемського монастиря ієромонаха Серафима, який не займався його господарською діяльністю, і архімандрита Сольвичегодського Введенського монастиря Феодосія, який перебував на спочинку.

Далі у виписці зазначено: “Обвинувачених у непокорі радянській владі, згаданих у цій постанові осіб, які є ватажками супротивної банди, архімандрита Павла, архімандрита Феодосія, ієромонахів Серафима і Никодима — розстріляти”.

Причину розстрілу не вказано. У ту пору духовенство часто розстрілювали за те, що не віддали церковного майна. Але оздоблення церков Коряжемського монастиря, облачення і церковне начиння нову владу не цікавили. Їй потрібні були тільки гроші, пожертвувані на утримання обителі. Під час обшуку, як їх не шукали, не знайшли. Як не мучили старців, домогтися від них нічого не змогли.

І таке велике було бажання зломити їхній чернечий дух, така сильна злість, що, не дочекавшись затвердження ухваленого рішення, з заарештованими негайно розправилися.

О 2 годині пополудні 30 вересня 1918 року дорогою із Коряжемського монастиря на одному із пустельних островів на річці Вичегді були розстріляні: на 77-му році життя архімандрит Сольвичегодського монастиря на спокої Феодосій (Соболєв), на 70-му році життя архімандрит Коряжемського монастиря Павло (Моїсеєв), ієромонах цього самого монастиря 65-річний Никодим (Щапков) і 45-річний Серафим (Кулаков).