Преподобний Iоанн, затворник Святогірський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 11-й день / липня на 19-й день — Собор Курських святих

Преподобний Іоанн, у миру Іван Крюков, народився 1795 року в Курську в сім’ї міщан. З дитинства він палав любов’ю до чернецтва і подвижництва. У віці дев’яти років Іван був відданий на навчання майстру з виготовлення кахлів, довгий час переносив жахливу жорстокість свого господаря. За деякий час після завершення учнівства він одружився з примусу своєї матері, започаткував власну майстерню з виготовлення кахельних печей, а трохи згодом відкрив два заїжджі двори та корчму. Після смерті дружини, у тридцятивосьмирічному віці, Іван вступив до Глинської пустині Курської єпархії, під керівництво старця-ігумена Філарета.

Півтора року він був послушником, після чого отримав право носити рясу. Від самого вступу в монастир Іван Крюков вирізнявся простотою і щирістю, старанністю і невтомністю в молитві, яку супроводжував багатьма земними поклонами. Уже під час послушництва Іоанн прославився здатністю зцілювати хворих. У монастирі він опанував грамоту.

Через сім років Іоанна постригли в мантію з ім’ям Іоанникій і призначили економом обителі. Провівши одинадцять років у цій обителі та досягнувши в ній духовного успіху, разом з частиною Глинської братії на чолі зі скарбником ієромонахом Арсенієм він отримав запрошення від настоятеля стародавньої Успенської Святогірської пустині Харківської єпархії. У Святогірській обителі він був залишений на посаді економа і багато потрудився для благоустрою Святогір’я.

Трохи згодом Іоанникій був висвячений на ієромонаха і призначений духівником для прочан. На цій посаді він брав активну участь у відновленні підземних ходів. Працюючи над розчищенням пещер, він полюбив одну із крейдяних келій, у якій зачинився 1850 року, а через два роки прийняв схиму. Про відхід святого Іоанна в затвор письменник Василь Немирович-Данченко розповідав:

«Переконавшись, що Іоанникій не звеличується, а жадає подвигу, Арсеній наказав йому зачинитися в простій житловій келії і замкнути віконниці. Важко було здолати Іоанникію спочатку жах самотності, особливо ночами. Але він звик і потім перебрався в крейдяну скелю. Настоятель усе ще відмовляв його. Стояли холоди, печі там не було, і влаштовувати її не дозволялося, але монах не послухав. Нарешті, йому дозволили зачинитися зовсім. Ввели до крейдяної печери — і замкнули на замок. У дверях було пророблено мале віконце для передачі їжі та пиття.

Холод стояв там, як у льодовику…. Так минув цілий рік безвихідного перебування в затворі, найважчий рік, тому що тіло затворника ще тільки звикало до вогкості й холоду… Пробували його випробовувати — виводили на світло, наказували залишитися, але Іоанникій незмінно йшов назад. Так минуло ще шість місяців, після закінчення яких його постригли в схиму і знову назвали Іоанном, дозволили причащатися двічі на місяць, а в пости щотижня».

У трудах і вкрай важких умовах прожив подвижник у затворі сімнадцять років, причому перші п’ять років жив без пічного опалення. Раз на місяць святий залишав затвор, щоб причаститися Святих Тайн у монастирській церкві. Братія монастиря звинувачувала подвижника в гордості й знущалася з нього, але Іоанн здобув багато шанувальників серед мирян.

З середини 1850-х років Іоанн причащався раз на тиждень, після служби благословляв натовп народу, який юрмився в церкві, заради бесід з відвідувачами відчиняв двері своєї келії.

За подвижницьку, самовіддану любов до Бога і ближніх Господь ще за земного життя сподобив його благодатних дарів безперервної молитви, міркування, прозорливості й цілительства та чудотворіння. Від постійного перебування в темряві подвижник осліп, і в останні роки життя міг творити лише безперестанну Іісусову молитву.

За тиждень до смерті, зберігаючи послух волі настоятеля, тяжко хворого старця було перевезено на лікарняний монастирський хутір Охтирської Божої Матері, де 11 серпня 1867 року він мирно помер. Преподобний Іоанн був похований біля вівтаря лікарняної церкви.

Широке народне шанування Іоанна почалося з дня його смерті. Біля мощей святого відбулося безліч дивовижних зцілень, запис яких вівся в монастирі. Після більшовицького перевороту 1917 року, незважаючи на перешкоди, чинені владою, прощі до могили Іоанна тривали.

24 серпня 1995 року, в день кончини, через двісті років від дня народження, відбулося прославлення подвижника Іоанна, затворника Святогірського, для місцевого шанування в лику преподобних Українською Православною Церквою.

Всечесна глава його благоговійно зберігається в Успенському соборі Святогірської лаври, де щочетверга перед Літургією служиться молебень біля раки святого, від якого подаються зцілення і допомога всім, хто з вірою приходить. Щорічно в день пам’яті преподобного, 11 серпня за старим стилем, звершується хресний хід навколо обителі з його мощами, на який збирається до десяти тисяч прочан.

30 листопада 2017 року відбулося загальноцерковне прославлення преподобного Іоанна Святогірського зі встановленням дня пам’яті 11/24 серпня.

Тропарі, кондаки, молитви та величання