Благовірні князі страстотерпці Борис і Гліб, у Святому Хрещенні Роман і Давид

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 2-й день — перенесення мощей / липня на 24-й день / вересня на 5-й день — убивство князя Гліба / червня на 10-й день — Собор Рязанських святих / червня на 23-й день — Собор Володимирських святих (князь Гліб) / липня на 6-й день — Собор Ростово-Ярославських святих (князь Борис) / липня на 15-й день — Собор Київських святих / у неділю перед 28 липня — Собор Смоленських святих (князь Гліб) / вересня на 22-й день — Собор Тульських святих / вересня на 29-й день — Собор Полтавських святих (князь Борис)

Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб, у святому Хрещенні Роман і Давид, є першими руськими святими, канонізованими як Руською, так і Константинопольською Церквою. Вони були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира (+ 15 липня 1015 року). Народившись незадовго до Хрещення Русі, святі брати були виховані в християнському благочесті. Старший із братів, Борис, отримав гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їхнім впливом святий Борис запалав бажанням наслідувати подвиг угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.

Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом з братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богу. Обидва брати вирізнялися милосердям і сердечною добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.

Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок Ростов. Керуючи своїм князівством, він виявив мудрість і лагідність, піклуючись перш за все про насадження Православної віри і утвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн.

Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир викликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Коли настала смерть рівноапостольного Володимира, старший син його Святополк, який був на той час у Києві, проголосив себе великим князем Київським. Святий Борис в цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів; імовірно, вони злякалися його і пішли в степи.

Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Військова дружина умовляла його піти до Києва і посісти великокняжий престол, але святий Борис, не бажаючи міжусобної чвари, розпустив своє військо: «Не підніму руки на брата свого, та ще на старшого мене, якого мені слід вважати за батька!»

Однак підступний і владний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого була прихильність народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно до мучеників перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть.

Вбивці напали на нього, коли він молився за утренею в неділю 24 липня 1015 року у своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до княжого намету і пронизали святого Бориса списами. Улюблений слуга святого князя Георгій Угрин, за походженням угорець, кинувся на захист пана і одразу був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши із намету, він став гаряче молитися, а потім звернувся до вбивць: «Підходьте, браття, закінчіть службу свою, і хай буде мир брату Святополку і вам». Тоді один із них підійшов і пронизав його списом.

Святополкові слуги повезли тіло Бориса до Києва. Дорогою вони зустріли двох варягів, які були відправлені Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча і ледве дихав. Тоді один із них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгорода і поклали в храмі в ім’я святого Василія Великого.

Після цього Святополк так само віроломно умертвив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата із його уділу, Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба під час дороги. Князь Гліб уже знав про смерть батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, а не війні з братом. Зустріч святого Гліба з убивцями сталася в гирлі річки Смядині, неподалік від Смоленська.

Життя святих страстотерпців були принесені в жертву основному християнському благодіянню любові. «Хто каже: я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той говорить неправду» (1Ін. 4:20). Святі брати зробили те, що було ще новим і незрозумілим для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти: вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті. «Не бійтесь тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити» (Мф. 10:28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві. «Чи бачите, браття, — зауважує преподобний Нестор Літописець, — яка висока покірність старшому братові? Якби вони опиралися, то навряд чи б сподобилися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, які не коряться старшим і яких убивають за спротив їм. Але вони не сподобляються благодаті, якої удостоїлися ці святі».

Благовірні князі-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбному тирану: «Мені відомщення, Я воздам» (Рим. 12:19).

У 1019 році Ярослав Мудрий, також один із синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, прозваний народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і спочинку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.

«Відтоді, — пише літописець, — затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, стала тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі.

Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, невдовзі після їхньої смерті. Служба святим була складена митрополитом Київським Іоанном I (1008–1035).

Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, які протягом чотирьох років не були похованими, і поховав їх у Вишгороді, в храмі в ім’я святого Василія Великого, поруч з мощами святого князя Бориса. Через деякий час храм цей згорів, проте мощі залишилися неушкодженими, і від них відбувалося багато чудес.

Зокрема, від мощей святих князів отримав зцілення кульгавий юнак, син жителя Вишгорода: святі Борис і Гліб з’явилися отроку уві сні і осінили хрестом хвору ногу. Хлопчик прокинувся від сну і встав цілком здоровим.

Благовірний князь Ярослав Мудрий побудував на місті попереднього кам’яний п’ятиглавий храм, який був освячений 24 липня 1026 митрополитом Київським Іоанном з собором духовенства.

Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу. Також відомі численні фрески й ікони святих братів-страстотерпців у храмах Православної Церкви.

Тропарі, кондаки, молитви та величання