Священномученик Гермоген (Долганьов), єпископ Тобольський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 16-й день / серпня на 20-й день — знайдення мощей / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне) / у неділю, найближчу до 31 серпня, — Собор Саратовських святих (перехідне) / місяця листопада на 5-й день — пам’ять отців Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років

Священномученик Гермоген народився 25 квітня 1858 року в сім’ї священника Херсонської єпархії Єфрема Долганьова і у Хрещенні був наречений Георгієм. З дитячих років він був глибоко релігійною людиною.

Георгій закінчив Одеське духовне училище та п’ять класів Одеської духовної семінарії, атестат зрілості отримав у класичній гімназії міста Ананьєва Херсонської губернії. Після цього він два роки навчався на медичному факультеті Женевського університету, а згодом у 1889 році закінчив юридичний факультет Новоросійського університету і, у 1893 році, Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я.

Священномученик неодноразово переривав навчання, влаштовувався на службу, намагався займатися хліборобством, подорожував. 1890 року він прийняв чернечий постриг і був висвячений у сан ієродиякона, а 15 березня 1892 року був висвячений на ієромонаха. У 1894 році був нагороджений набедреником і наперсним хрестом.

З 1893 року отець Гермоген був інспектором Тифліської духовної семінарії, а 1898 року був призначений її ректором зі зведенням у сан архімандрита. Він також став членом Грузино-Імеретинської синодальної контори, головою єпархіальної ради училища та редактором «Духовного вісника Грузинського екзархату». Отець Гермоген особисто виключив із семінарії Йосифа Джугашвілі за прогули та низьку успішність.

14 січня 1901 року отець Гермоген був висвячений на єпископа Вольського, вікарія Саратовської єпархії. Він розгорнув широку місіонерську діяльність, до якої залучав і мирян, організував позабогослужбові читання та бесіди, розробляв програми для недільних шкіл. Також єпископ був головою єпархіальної училищної ради.

21 березня 1903 року владика Гермоген став єпископом Саратовським і Царицинським. Він закликав духовенство до старанного, неспішного і суворо уставного проведення церковного богослужіння. Значну увагу приділяв боротьбі з сектантством, в рамках якої влаштовував позабогослужбові пастирські бесіди. За час його правління в Саратовській єпархії були побудовані понад п’ятдесят храмів, засновані чотири монастирі, відкриті чотириста однокласних церковно-парафіяльних шкіл, налагоджено видання тижневика «Братський листок», але подальша ревізія виявила повний розлад фінансового становища і необґрунтовані переміщення до віддалених парафій навіть шанованих паствою священників.

Під час революції 1905 року владика Гермоген виступав з яскраво виражених антиреволюційних позицій, часто виголошував проповіді. Окрім того, на початку ХХ століття єпископ відкрито засуджував точочасні тенденції в літературі і культурному житті.

На засіданні Святішого Синоду наприкінці 1911 року владика Гермоген виступив проти запропонованого московським митрополитом Володимиром (Богоявленським) і великою княгинею Єлизаветою Федорівною запровадження чину дияконис у Православній Церкві. Окрім того, він не підтримував пропозицію щодо особливого чину заупокійного моління за інославних.

У січні 1912 року єпископ Гермоген був звільнений імператором від присутності в Синоді з приписом виїхати до ввіреної йому єпархії, що було пов’язане з його протидією впливу Григорія Распутіна. Відмовившись підкоритися, він давав інтерв’ю газетам, в яких критикував членів Синоду. 17 січня владика був звільнений від управління єпархією та засланий до Жировицького монастиря, а в серпні 1915 року був переведений до Миколо-Угреського монастиря Московської єпархії.

8 березня 1917 року він, як «жертва старого режиму», був призначений єпископом Тобольським і Сибірським. Після цього владика Гермоген брав участь у роботі Помісного Собору Руської Православної Церкви.

15 квітня 1918 року, вже після приходу до влади більшовиків, у Тобольську відбувся великий хресний хід, після завершення якого єпископа взяли під домашній арешт. Потім його відправили до Єкатеринбурга, куди він прибув 18 квітня. Там єпископа посадили до в’язниці, де він займався читанням Нового Завіту в перекладі Константина Побєдоносцева і житій святих, молився та співав церковні піснеспіви.

Тбіліський єпархіальний з’їзд направив до Єкатеринбурга делегацію, яка просила випустити єпископа під заставу. До складу делегації входили брат єпископа Гермогена протоієрей Єфрем Долганьов, священник Михаїл Макаров і присяжний повірений Константин Мінятія. Делегація сплатила встановлену заставу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (спочатку влада вимагала сто тисяч), проте єпископа не звільнили, натомість членів делегації самих заарештували. Подальша їхня доля невідома.

У червні 1918 року єпископа та ще кількох ув’язнених відвезли до Тюмені, де посадили на пароплав «Єрмак». Усі в’язні, крім єпископа та отця Петра, були розстріляні на березі біля села Покровського. Владика Гермоген й отець Петро загинули дещо пізніше. Спочатку їх змусили працювати на будівництві укріплень поряд з Покровським, а потім перевели на пароплав «Ока», який попрямував до Тобольська. Дорогою до того міста священнослужителів за наказом Павла Хохрякова втопили в річці Турі. Коли «Ока» підійшла до селища Карабани, владику Гермогена вивели на ніс пароплава в самій лише спідній білизні, зв’язали йому за спиною руки, прикріпили до них на короткій мотузці камінь і зіштовхнули його у воду.

Згідно з розповідями очевидців, владика Гермоген до останньої хвилини підносив молитву. Коли кати прив’язували камінь, він пастирськи благословляв їх; навіть коли руки його були стягнуті на спині, він намагався зробити знак хреста.

Тіло єпископа Гермогена було винесене на берег 3 липня і поховане на місці знайдення наступного дня селянами села Усольське. Приблизно через місяць, після звільнення міста від більшовиків, чесні останки святителя були дістані із землі, одягнені в архієрейський одяг і покладені в Тобольському кафедральному Софійському соборі. Все місто прийшло попрощатися зі священномучеником. На загальний подив, тіло, яке довгий час пробуло у воді й вологій землі, не видавало запаху тління. П’ять діб містяни прощалися зі спочилим архіпастирем. 2 серпня його мощі були покладені в першій могилі святителя Іоанна Тобольського в Іоанно-Златоустівському приділі собору.