Священномученик Михаїл Вотяков пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 5-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця жовтня на 4-й день — Собор Казанських святих

Священномученик Михаїл народився 5 листопада 1881 року в селі Вотяково Чистопольського повіту Казанської губернії в сім’ї селян Тимофія Олександровича і Ксенії Юхимівни Вотякових. У 1899 році він закінчив Савруську церковнопарафіяльну школу й отримав посвідчення про знання і право викладання хорового співу.

У 1899–1901 і 1903 роках Михаїл прослухав учительські педагогічні курси в Казані, 1901 року склав іспит на звання вчителя церковно-парафіяльної школи в комісії при Чистопольському духовному училищі, 1903 року склав іспит на псаломщика і того самого року вступив псаломщиком до храму святителя Миколая в селі Жукотино Чистопольського повіту.

10 грудня 1906 року Михаїл був висвячений на диякона до Входо-Єрусалимської церкви Богородице-Сергіївського Черемиського жіночого монастиря в Царевококшайську. Весь цей час він перебував на посаді вчителя в різних церковно-парафіяльних школах і в школі Міністерства народної освіти. У 1911 році диякон Михаїл склав іспит на отримання сану священника і в 1914 році був висвячений та призначений до Покровського храму в селі Кум’я Козмодем’янського повіту.

У цьому храмі в 1917 році для отця Михаїла почалися спокуси. Староста храму з деякими своїми однодумцями звинуватив його у вимаганні грошей за треби і в недбалому виконанні священницьких обов’язків. Керуючий Казанською єпархією єпископ Чистопольський Анатолій (Грисюк) призначив розслідування; воно не підтвердило звинувачень, висунутих проти пастиря, проте селяни підписалися під рішенням про видалення священника з парафії.

1 листопада 1917 року деякі парафіяни звернулися до єпископа Анатолія з проханням оскаржити це рішення. Єпископ погодився з ними, і отця Михаїла залишили служити в цьому храмі, однак стосунки між парафіянами залишалися напруженими, тож 1919 року його перевели до храму святих рівноапостольних Константина і Єлени в селі Кулаково Козмодем’янського повіту. Парафія була бідною, а під час громадянської війни й голоду ще більше зубожіла, і становище священника, у якого була вже на той час велика сім’я, стало зовсім відчайдушним. У 1921 році парафіяни храму в селі Червоний Яр Чистопольського повіту стали просити отця Михайла до себе, але поки прохання дійшло до єпископа Мамадишського Іоасафа (Удалова), який керував тоді Казанською єпархією, туди вже був призначений інший священник.

У 1923 році храм у селі Кулаково влада закрила, і отця Михаїла перевели до Покровського храму у селі Сарсаси. Під час служіння на цій парафії він був зведений в сан протоієрея.

У 1929 році протоієрея Михаїла заарештували за звинуваченням в агітації проти хлібозаготівель, але через кілька місяців через недоведеність звинувачення звільнили. Наступного року він був направлений служити до Троїцького храму в селі Чистопольські Висілки замість померлого священника, який служив там раніше.

У 1929-му – на початку 1930 року радянська влада приступила до насильницького створення колгоспів і масових арештів селян, які чинили опір колективізації, а разом з ними і духовенства.
20 квітня 1931 року голова й секретар сільської ради в Чистопольських Висілках склали акт, у якому писали, що «священник Михаїл Вотяков… кожну службу виступає з “проповіддю”, де згадує колгоспи. За розмовами жінок, які вихваляють виступи… він починає свою проповідь з життя якогось святого і закінчує тим, що ось, мовляв, до чого ми дожили нині. Майже завжди під час виступу з “проповіддю” Вотяков доводить до плачу присутніх у церкві…

Сільрада вважає, що Вотяков у церкві… веде антирадянську роботу… агітує проти колгоспного руху. Цим сільрада вважає, що Вотякова необхідно ізолювати… Ізоляція Вотякова необхідна у зв’язку з проведенням весняної посівної кампанії та колективізації».

22 квітня 1931 року отця Михаїла і з ним одинадцятьох селян заарештували й помістили до в’язниці в місті Чистополі. Наступного дня слідчий розпочав допити свідків. Один із членів сільради сказав, що не помічав за священником антирадянської агітації: «Зустрівся з ним одного разу з нагоди продажу йому соломи, — сказав він, — і, коли ми з ним їхали дорогою, він мені каже, що чому ти мало наклав соломи, — я йому, звісно, сказав, що немає більше. Він на це каже: так, погано зараз живеться, раніше краще жилося, усього було повно, а тепер, за радянської влади, нічого не стало; до того ж і мене запитав: а ти колгоспник? Я йому кажу, що ні. Він мені на це сказав, що краще й не ходи».

28 квітня всім заарештованим селянам було висунуто обвинувачення, у якому, зокрема, йшлося про те, що вони «просили допомогти священнику у сплаті… податків… наполегливо вимагали на зборах відкриття церкви, кажучи, що нам ніяких колгоспів не треба, також і радянської влади, а віддайте нам церкву, бо ми хочемо молитися».

Наступного дня слідчий допитав протоієрея Михаїла. Зі всіх пред’явлених йому звинувачень священник визнав тільки те, що справді звертався до церковної ради, щоб йому допомогли сплатити частину податку, але церковна рада йому в цьому відмовила. «До населення я з таким проханням не звертався, — сказав батюшка, — з боку вірян я отримував щось із їжі, але грошей я від вірян не отримував… Щодо розмов… про колгоспи… я завжди попереджав заздалегідь, щоб таких розмов не заводили. Розмови… велися суто релігійного характеру».

30 квітня слідство було закінчено і було складено обвинувальний висновок; усіх заарештованих обвинувачували в тому, що «вони, будучи налаштовані вороже щодо радянської влади і являючи собою контрреволюційне угруповання, вели систематичну агітацію і поширювали провокаційні чутки, спрямовані на ослаблення радянської влади та зрив заходів, які вона проводить, використовуючи для цих цілей релігійні забобони мас».

12 червня 1931 року трійка ОДПУ засудила священника і деяких селян до розстрілу. Протоієрей Михаїл Вотяков і селяни були розстріляні 18 червня 1931 року і поховані у спільній безвісній могилі.