Священномученик Матфій Вознесенський пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 19-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Матфій (Матфій Михайлович Вознесенський) народився 9 серпня 1860 року, в день пам’яті апостола Матфея, в сім’ї дячка Миколаївської церкви села Річиці Льговського повіту Курської губернії Михаїла Тимофійовича Вознесенського і його дружини Євдокії Павлівни, хрещений був 12 серпня. Збережені з 1855 року метричні книги Миколаївської церкви села Річиці свідчать про багатосімейність Вознесенських. У сім’ї Вознесенських було одинадцять дітей: Петро, Марія, Матфій, Наталія, Михайло, Стефан, Семен, Володимир, двійнята Анна та Ксенія і Олена.

У документах духовної семінарії в Бєлгороді, де Матфій Вознесенський навчався в 1877–1883 роках, він з цілком зрозумілих причин вказаний як один із «дітей бідних дячків» — семінаристів, які «хоча і мають батьків, але через крайню бідність їхню особливо потребують казенного утримання».

Після закінчення семінарії за першим розрядом зі званням студента Матфій Михайлович був призначений псаломщиком до соборної Успенської церкви міста Новий Оскол. Згідно з метричним записом, 7 квітня 1885 року в Богоявленській церкві Нового Оскола відбулося вінчання псаломщика соборної Успенської церкви, студента семінарії Матфія Михайлова Вознесенського і доньки псаломщика Богоявленської церкви, учительки жіночої прогімназії Анни Яківни Богоявленської, двадцяти трьох років. Її братами на ім’я Димитрій та Іоанн були майбутні архієреї: митрополит Литовський і Віленський Єлевферій та єпископ Талліннський і Естонський Ісидор відповідно. У майбутньому родинні зв’язки Вознесенських з митрополитом Єлевферієм знайшли відображення у слідчій справі мученика Михаїла.

10 червня 1885 року надійшла резолюція правлячого архієрея про надання Матфію Вознесенському священницького місця при Вознесенській церкві слободи Фощуватої Корочанського повіту. Рукопокладення на ієрея відбулося 6 серпня того ж року. Отець Матфій прийняв парафію після отця Василія Благовіщенського, який помер 1 квітня 1885 року . Підписи його руки, що засвідчують звершення Хрещення, Вінчання і поховання у Фощеватому, з’являються з вересня 1885 року. Одночасно отець Матфій звершував таїнства і треби в сусідній Клинівці (Димитріївська церква в Клинівці була на той час приписною до Вознесенської у Фощуватому), до того як там розпочав виконувати свої обов’язки новий священник Авенір Нестеров, призначений у березні 1886 року.

Ієрейське служіння отця Матфія, яке тривало майже тридцять п’ять років на одній парафії, було вельми плідним. З листопада 1886 року він був завідувачем і законовчителем у Фощеватівській церковній школі грамоти. 1896 року «стараннями парафіян і на добровільні пожертвування» у Фощеватому було зведено нову однопрестольну Вознесенську церкву, «будівлею дерев’яну, на кам’яному фундаменті, без дзвіниці, міцну». З 1908 року там же тривало будівництво величезного кам’яного храму, і до початку Першої світової війни виросли цегляні стіни…

У 1911 році жителі Фощуватого внесли свою лепту у всенародну Божу справу. В опублікованих списках добровільних пожертвувань на спорудження раки для мощей святителя Іоасафа Бєлгородського вони згадані двічі: у січні вознесенські парафіяни на чолі зі своїм настоятелем віддали до Свято-Троїцького монастиря 3 рублі, у липні ж пожертвували 25 рублів.

У 1891 році ієрей Матфій Вознесенський був нагороджений набедреником, у 1903-му — скуфією, а в 1912-му — камилавкою. 20 вересня 1911 року він був призначений благочинним п’ятого округу Корочанського повіту — керівником місцевого духовенства чотирнадцяти парафій. У «Курських єпархіальних відомостях» відображена насамперед його діяльність зі збору внесків і пожертвувань на користь Курського комітету Православного місіонерського товариства (з 1912 року), на ремонт Знам’янського собору Курського Знам’янського монастиря (1913), на обладнання та утримання Курського Знам’янського госпіталю-санаторію в Знам’янському Архієрейському гаю (1914).

Подробиці трагедії 1919 року у Фощеватому стали відомі нам із листів-спогадів молодшої сучасниці отця Матфія — Антоніни Дмитрівни Четверикової (1910-2006), доньки священника слободи Клиновець: «…Убили вночі, викликавши із дому, о. Матфія в його саду і зарили неглибоко, зігнувши в колінах. Сім’я чула постріли і тремтіла від страху, а вранці знайшли його… <…> А скільки їх було вбито…» «Яма була неглибокою, він у ній був на колінах, зігнутий і злегка присипаний землею. Який страшний спогад! Коли наша сім’я дізналася, прийшла в жах. А як було дітям? (Матері вже давно не було.) Тремтіли до ранку і вночі чули постріл, але вийти боялися. Страшно… “Мороз по шкірі”. Ми, діти, потім знайшли яму. Вона була мала і не глибока».

За спогадами односельців, отець Матфій Вознесенський був убитий будьонівцями. Поховали його на кладовищі за селом, причому місцева влада довго не дозволяла поховати тіло.

У пам’яті тих, хто колись міг свідчити про це злодіяння і хто повідав про нього світові, залишилося розмовне іменування батюшки — отець Матвей, і тільки спеціальне вивчення документів, власноручні підписи убієнного пастиря дозволили вже після канонізації встановити його правильне святе ім’я — Матфій.

Із «Довідкового листка священнослужителя» Вознесенського Матфія Михайлова (1902) відомо, що у нього було (на той час) 8 дітей: Ольга (1888), Олександр (1889), Василій (1890), Миколай (1893), Ніна (1896), Іоанн (1897), Михайло (1900) і Марія (1902). Нижче наводимо деякі біографічні деталі, які вдалося встановити.