Праведний Іоанн Кормянський пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 18-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Білоруських святих (перехідне)

Праведний Іоанн народився у сім’ї священника Свято-Покровської церкви села Стрешин Рогачівського повіту Могилівської губернії, теж Іоанна, Гашкевича в ніч на 7 жовтня (ст. ст.) 1837 року. Був хрещений з ім’ям Іоанн — “благодать Божа” — на честь апостола любові Іоанна Богослова. Його майбутнє служіння було визначено Господом і відкрито батькам ще до його народження. Одного разу, коли мати майбутнього праведника, як зазвичай, молилася в храмі на службі, до неї підійшов юродивий, низько вклонився і вимовив пророчі слова: “Хотів би я у неї (дитини) взяти благословення, але не доживу”.

Від цього дня батьки знали, що в них народиться другий син і теж стане священником. (Їхній первісток Миколай також повторив долю батька, закінчив Могилівську семінарію і служив священником у місті Вітка). З ранніх років (уже в 4 роки) Іоанн разом із братом допомагав батькові в храмі. Послух, праця і молитва, а також віддання себе на волю Божу і під Покров Цариці Небесної з юнацтва стали головними рисами отця Іоанна.

Після закінчення церковнопарафіяльної школи він успішно навчався в духовному училищі, а потім вступив до Могилівської духовної семінарії. У 1859 році, після закінчення семінарії, за Промислом Божим він був направлений законовчителем до церковнопарафіяльної школи села Огородня, де познайомився з дівчиною Марією, дочкою покійного ієрея Микільської церкви Филипа Трусевича. 1862 року після свята Хрещення Господнього вони повінчалися, а незабаром, 24 лютого, Преосвященний Євсевій (Орлинський), архієпископ Могилівський і Мстиславський, висвятив Іоанна Гашкевича на священника та направив служити до церкви Різдва Богородиці в селі Шерстін Рогачівського повіту. Молодий двадцятип’ятирічний ієрей Іоанн із матінкою Марією приїхали на нове місце напередодні Великого посту, і це символічно відобразило їхнє подальше життя в молитвах і трудах, покаянні та пості. За 14 років у селі Шерстин у сім’ї Гашкевичів народилося четверо дітей: троє синів — Михайло, Ігнатій, Симеон (Михайло і Симеон стали священиками, а Ігнатій став псаломщиком) і донька Тетяна, яка згодом стала учителькою в церковнопарафіяльній школі).

Наприкінці 1876 року, з нагоди звільнення священницького місця в селі Огородня Гомельського повіту, 39-річний ієрей Іоанн подав прохання про переведення до Микільської церкви. Прохання було задоволено, і сім’я повернулася до Огородні, тепер уже назовсім. Храм на честь перенесення мощей святителя Миколая став місцем посиленого молитовного подвигу отця Іоанна. На цьому місці служіння повною мірою Господь розкрив духовні здібності Свого обранця.

На новій парафії батюшка доклав багато зусиль з благоустрою храму і будівель, що належали парафії. Нерухомої власності він ніколи не мав до кінця своїх днів, а проживав у церковному будиночку поруч із церквою. Дружина Марія в Огородні народила йому ще трьох дітей: доньку Анну та синів Платона й Іоанна (теж стали священниками). Після народження молодшого сина Іоанна (у сорок вісім років) отець Іоанн-старший здійснив свою мрію: відвідав Києво-Печерську Лавру й одержав благословення від старців на чернечий спосіб життя, і вже до смерті не вкушав м’ясної їжі, постив суворо в середу й п’ятницю, лише після вечірнього богослужіння вкушаючи просфору та трохи води. Розум свій батюшка завжди займав Іісусовою молитвою, навчаючи цього своїх синів і духовних чад. На богослужіння до нього приходили люди із різних сіл, щоб насолодитися в храмі явною благодаттю, яка була присутня там разом із добрим пастирем.

Проповідуючи слово Боже, отець Іоанн закликав усіх до покаяння: “Скоро Господь виллє на нас чашу гніву Свого, якщо ми не покаємось, як ніневитяни. Прийдешнє покоління побачить у храмах мерзоту запустіння”. Одного разу він сказав, що за кров помазаника Божого країна проллє багато крові, і це пророцтво його збулося.

Багатьом батюшка допомагав і словами поради, і молитвами, і ділами, часто повторюючи слова апостола Якова: “Віра без діл мертва”. Заповідь про любов до Бога і ближнього отець Іоанн виконав усім своїм життям. Це відзначали і парафіяни храму, в якому він настоятельствував протягом тридцяти шести років, і духовне начальство. За роки свого служіння отець Іоанн виконував відповідальні послухи: три роки поспіль був духовним слідчим у Благочинні, дванадцять років був членом Благочинницької ради; у сімдесят років був зведений в сан протоієрея. Був нагороджений набедреником, скуфією, камилавкою і золотим наперсним хрестом. 1906 року одержав орден Святої Анни ІІІ ступеня, 1912 року одержав орден святого рівноапостольного князя Володимира IV ступеня. Того ж року отець Іоанн вийшов за штат за віком (сімдесят п’ять років) і станом здоров’я, поступившись місцем священнослужіння своєму молодшому синові Іоанну.

Земне життя святого праведного Іоанна Гашкевича, подвижника благочестя, закінчилося восени 1917 року. Батюшка не дожив до Жовтневої революції, але передбачив її. Ще він передбачив майбутнє людей, які зверталися до нього за порадою, своїх дітей, долю Свято-Микільської парафії. Так, він говорив: “Помру — сонечко світити буде, день ясний. Століття не їздив на машині, а після смерті покатають. Стрибатимуть на мені, та гріб міцний буде”. І, справді, в годину кончини батюшки був ясний погожий день. Сини-священники Симеон, Іоанн, Михаїл і Платон омили вдома тіло старця і перенесли його до храму. Три дні прощалися люди зі своїм пастирем. Свято-Микільська церква не зачинялася ні вдень, ні вночі. Священнослужителі із ближніх сіл прибули на поховання побратима у Христі. Було звершено дві Літургії, а після них було звершено панахиди. Третього дня, за скупчення духовенства округи й безлічі народу, було звершено чин поховання. Гріб з тілом покійного батюшки Іоанна під дзвін дзвонів і спів “Помощник и покровитель” обнесли навколо храму і опустили в могилу, праворуч від вівтаря. Так протоієрей Іоанн Гашкевич, гідно завершивши свій земний шлях, перейшов у Царство Небесне.

У липні 1991 року його нетлінні мощі були знайдені і перенесені до села Корма й покладені в кам’яному склепі за вівтарною апсидою Покровської церкви. На цьому місці стали відбуватися численні чудеса і зцілення.

9 вересня 1997 року мощі були витягнуті з-під спуда і поставлені в Покровському храмі села Корма. Ставши місцем паломництва, Покровська парафія в 2000 році була перетворена на Іоанно-Кормянський жіночий монастир.

31 травня 1998 року протоієрей Іоанн Кормянський (Гашкевич) був прославлений у лику місцевошанованих святих Білоруської Православної Церкви.

30 листопада 2017 року було ухвалено рішення про загальноцерковне прославлення отця Іоанна Кормянського.