Вступ Висловлюємо нашу палку подяку шановному пану Константіносу Караколі, доктору богослов’я, який втілив у життя свій чудовий творчий задум – на основі різноманітних книжок і періодичних видань про отця Порфирія скласти збірник духовних повчань і порад Старця. Свою працю автор люб’язно подарував нашому ісихастиріону1 .
Безумовно, будь-якому християнину буде корисно мати у своєму розпорядженні збірку богомудрих повчань отця Порфирія, в якій, завдяки групуванню за темами, кожне питання отримує всебічне висвітлення. Постійне поглиблене вивчення духовних питань необхідне вірянам для досягнення духовної зрілості та досконалості. Перечитуючи книгу вдруге і втретє, ми поглиблюємо своє розуміння тексту. Отже, той факт, що хтось уже читав деякі з книжок, на основі яких складено цю збірку, зовсім не означає, що знайомство з нею буде зайвим. Навпаки, уважне прочитання цієї книжки принесе велику користь, бо читач зможе зіставити різноманітні поради та настанови отця Порфирія з кожного конкретного питання, таким чином побачивши його у всебічному висвітленні. Чем глубже мы вникаємо в одне питання, тим краще починаємо розуміти й інші. Так, правильне розуміння істинного смирення призводить до вірного розуміння істинної любові, сердечного спокою, прощення ближніх тощо.
Ми від щирого серця бажаємо, щоб ця книга допомогла багатьом і багатьом православним християнам у їхньому духовному житті, у набутті духовного бачення, і просимо читачів не забувати і нас у своїх молитвах.
Священний жіночий ісихастиріон Преображення Господнього, Мілесі, 15 серпня 2002 р.
Від упорядника Кілька слів про ту книгу, яку ви зараз тримаєте в руках. Постараюся говорити просто і відкрито і почну з моєї першої зустрічі з отцем Порфирієм.
Зі Старцем я познайомився після Пасхи 1980 року. Коли я вперше його побачив, він відпочивав на своєму скромному ліжку в простій, побудованій із цементних блоків келії в Мілесі в Аттиці. Було помітно, що він щойно видужав від важкої хвороби, тому говорив насилу. Я опустився на коліна біля отця Порфирія і попросив його благословити мене і дати кілька своїх благословенних повчань, що йдуть прямо від серця. Звичайно, я не можу розповісти вам мою сповідь. Скажу тільки, що Старець багато чого мені відкрив. Я був вражений його даром прозорливості. Він говорив зі мною якийсь час, наскільки йому дозволяли сили і наскільки я міг сприйняти в міру моєї духовної недосконалості. Пізніше я зустрічався з ним ще двічі, але нам уже не вдавалося поговорити – у Старця завжди було багато відвідувачів. Однак його святе смирення і велика любов дали мені прекрасний урок. Знаєте, що значить бачити людину Божу, освічену, умиротворену, обтяжену багатьма хворобами, яка, проте, вдень і вночі приймає людей без скарг і нарікань? Його серце завжди було відкрите для всіх.
Вважаю, що варто коротко описати основні етапи життя отця Порфирія. Так ми зможемо краще зрозуміти цю книгу і духовно насолодитися товариством Старця.
Отець Порфирій народився 1906 року в дуже бідній, але благочестивій родині в селі Агіос Іоанніс у Карістії, на острові Евбея2 . Усю його освіту становили два класи початкової школи. Грамоти, за його словами, він навчився, читаючи Євангеліє і церковні богослужбові книги. Щоб матеріально підтримати сім’ю, його батько поїхав на будівництво Панамського каналу. Маленький Євангелос (так звали Старця) працював на городі та випасав на прилеглих полях кількох овець, які належали їхній родині. Там він і прочитав житіє святого Іоанна Колова3 . Святий образ цього преподобного глибоко запав у його душу, і він вирішив наслідувати його.
Ще зовсім юним, у віці 13-14 років, він вирушив на Святу Гору Афон. Там він зупинився в скиту Кавсокалівія4 і став послушником у келії, де жили два дуже добрих, але суворих старця. З ними він прожив 5-6 років. Там отець Порфирій дізнався, що таке чернече життя, що таке “досконалий”, “такий, що приносить радість”, як він говорив, послух, що таке чиста любов до Бога. Там він, щирий і чистий юнак, отримав дар прозорливості. Несподівано отець Порфирій дуже серйозно захворів, і Бог показав, що хоче послати його у світ, щоб він міг, за даною йому благодаттю, надихати, напоумляти, втішати й наставляти там людей. Молодий монах повернувся на батьківщину, на острів Евбея, і зупинився в монастирі Святого Харалампія в Авлонарі. Там його важка хвороба минула. У віці двадцяти років він зустрівся із Синайським архієпископом Порфирієм, який, здивувавшись небесними обдаруваннями молодого ченця, висвятив його в ієромонахи, давши своє ім’я – Порфирій. Уявіть собі, він у деталях описав архієпископу монастир на Синаї, хоча сам ніколи там не бував!
Коли монастир Святого Харалампія передали черницям, отець Порфирій переїхав у монастир Святого Миколая у Вафії, на Егіні. У 1940 році Старець приїхав до Афін, де його призначили настоятелем храму Святого Герасима при поліклініці, що розташована поруч із площею Омонія5 . Там він упродовж 33 років служив Богу і людям, живучи в смиренній безвісності і здійснюючи великі подвиги на славу Божу. Тисячам людей він допоміг знайти мир Божий. Отець Порфирій допомагав навіть лікарям, ставлячи, завдяки своєму дару прозорливості, точні діагнози. З благодаті Божої він зцілив багатьох хворих. Усе це робив безграмотний, за мирськими поняттями, але прекрасно знаючий святу грамоту Божу Старець. “Иже премудры ловцы явлей”6 , – співається в тропарі Святій Трійці.
Закінчивши своє служіння в храмі Святого Герасима і пішовши за штат, отець Порфирій кілька років прожив при храмі Святого Миколая в Калісії, в Пентелі7 .
Нарешті він переїхав до Мелісі в Малакасу, розташовану приблизно за 39 кілометрів від Афін у бік Ламії, а потім ще за п’ять кілометрів дорогою до Оропоса. Там він жив так само смиренно, як і раніше, переносячи безліч своїх хвороб, які Бог за Своєю любов’ю дарував йому, за словом апостола, як “жало в плоть… щоб я не величався.” (2Кор. 12:7
Старець смиренно спочив у своїй келії в скиту Кавсокалівія на Святій Горі 2 грудня 1991 року. Він отримав сповіщення від Бога, що його кінець уже близький, і побажав смиренно закінчити життя далеко від світу, в тиші та спокої Божому.
Ніхто, крім насельників Кавсокалівії, не знав про його смерть. Його поховання пройшло дуже просто, скромно, по-чернечому, на тій землі, яку Пресвята Богородиця обрала Своїм уділом.
Коли, через п’ять років після смерті отця Порфирія, я приїхав, щоб помолитися на його могилці, то його останків у ній уже не було. Ченці з його келії сказали мені, що вони вночі, нікого про це не сповістивши, викопали і приховали його мощі. Тепер ніхто не знає, де вони знаходяться. Таким був заповіт отця Порфирія: він не хотів, щоб до його мощей почалося паломництво.
Хочете ще ближче доторкнутися до духоносного образу Старця? Почитайте нижченаведені достовірні свідчення його святості, вибрані мною з кількох книг про нього.
Один із духовних дітей Старця пише: “Неодноразово отець Порфирій розповідав мені один незвичайний, вражаючий випадок, що стався з ним незадовго до того, як він покинув Святу Гору. У той час він подвизався в скиту Кавсокалівія. Одного разу отець Іоаннікій, Старець келії і земляк отця Порфирія, відправив його збирати равликів, які служать для подвижників святковою пісною їжею8 . Ці равлики живуть переважно на скелях і стрімких схилах гірських ущелин. Молодий ще тоді отець Порфирій, щоб порадувати свого Старця, вщерть наповнив свій мішок равликами, для чого йому довелося видертися нагору по одному дуже небезпечному, скелястому, майже неприступному схилу. На зворотному шляху до скиту він перетнув русло річки, до якої спускався кам’янистий осип. Коли отець Порфирій трохи піднявся вгору схилом, каміння в нього під ногами несподівано почало обсипатися і вже загрожувало потягти його за собою. Перебуваючи в такому безвихідному становищі, до того ж почало сутеніти, він вигукнув: “Пресвята Діва!” “І я не зрозумів, що в той момент сталося, – розповідав нам Старець, – але якась сила вихопила мене з цієї осипи і в одну мить перенесла на протилежний берег ущелини. Прийшовши до тями, я побачив, що стою на високій скелі, поруч із якою проходить стежка, що веде в скит””.
“Про отця Порфирія ми вперше почули від тоді ще мирянина й аспіранта Фракійського університету, а тепер уже священика й викладача фізики того ж університету, отця Георгія Анагностопулоса. Четвертого жовтня 1980 року ми приїхали до Старця в Оропос, де він жив у дуже скромній келії з бетонних блоків. Я і моя дружина розмовляли з ним близько години. Нас вразило наступне: перш ніж ми встигали розповісти отцю Порфирію про будь-яку з наших труднощів, він уже наводив нам приклади точно таких самих випадків із життя інших людей. Таким чином, він розв’язав усі наші здивування, хоча ми практично ні про що його не питали.
Коли ми піднялися, щоб іти, святий Старець із тихою, радісною, лагідною отецькою посмішкою взяв мого чоловіка за руку точно в тому місці, де вона боліла, хоча ми жодного слова не говорили йому про хворобу. Та й не збиралися говорити, оскільки курс лікування проходив під наглядом нашого лікаря. У чоловіка було запалення ліктьового суглоба. Йому кололи кортизон, і він приймав сильні протизапальні препарати. Коли отець Порфирій узяв його за лікоть, на якісь секунди мій чоловік відчув якусь теплоту, що пронизувала все його тіло, крім того, його почало трохи нудити, як від морської хвороби, але дуже скоро все це минуло, і він відчув, що болі в руці несподівано зовсім припинилися. Мій чоловік не зміг стриматися і зі сльозами на очах сказав Старцю: “Геронда, і це Вам було відкрито”. Звісно, після цього мій чоловік викинув усі таблетки і більше з цією проблемою до лікаря не ходив”.
“Одна жінка вперше прийшла до отця Порфирія, щоб порадитися щодо серйозної сімейної проблеми. Вона хотіла, щоб і її чоловік, і діти почули, що їй скаже Старець, тож поклала до своєї сумочки невеличкий магнітофон, щоб записати на плівку їхню бесіду. Приїхавши до отця Порфирія, вона побачила, що в нього вже багато народу, стала осторонь і почала чекати своєї черги. Незабаром вона почула з натовпу людей, що стояли попереду, голоси: “Старець велів, щоб зараз до нього зайшла жінка з магнітофоном”. Вона зовсім розгубилася, адже ніхто, крім неї, не знав, що в неї в сумочці є магнітофон. Отцю Порфирію було відкрито все”.
Після смерті Старця багато його духовних дітей стали писати про нього статті в найрізноманітніших періодичних виданнях і видавати дуже хороші книги. У них вони розповідали про свої власні зустрічі з отцем Порфирієм, наводили випадки з життя інших людей, як кліриків, так і мирян, які близько знали Старця. У житті багатьох і багатьох людей отець Порфирій зіграв дуже важливу роль. Ці книги православні люди полюбили настільки, що деякі з них вийшли по кілька видань. Різноманітні розповіді про Старця, бесіди з ним, його поради та роз’яснення складних питань, дивовижні спогади про нього його чад, слова вдячності – таким був їхній зміст. Ці книги надали мені неоціненну духовну допомогу, вони ще більше розпалили в моєму серці любов до отця Порфирія і бажання частіше бувати поруч із ним.
Але прекрасні настанови, повчання і приклади з особистого досвіду Старця, що дають нам правильні орієнтири в житті, були розсіяні по багатьох книгах, і мені здалося, що було б краще зібрати їх разом, розташувати за темами та опублікувати в одній збірці, яка, таким чином, охоплювала б усі книги про отця Порфирія. До цієї роботи я міг приступити, звісно, тільки отримавши на це благословення заснованого Старцем ісихастиріону. Благословення було отримано, і тепер я можу представити вашій увазі цю книгу, яка являє собою тематичне зібрання повчань отця Порфирія.
Під час читання книг про Старця мене особливо вразило в ньому – і це знайшло відображення в моїй збірці – таке:
– Безмежна любов отця Порфирія до людей. Він приймав і втішав усіх: православних, католиків, протестантів, невіруючих, індуїстів, робітників і вчених, людей, які часто змучені і заплуталися в цьому житті. Він не бачив, не хотів бачити їхні недоліки і говорити про них. “Полюбіть Христа, – говорив він, – і все те, що вас пригнічує і губить, гріховні помисли, все те, що відводить убік, – все це піде. Благодать Христова дарує вам зцілення. Це як світло. Коли світло приходить, тоді темрява відступає”.
– Однією з головних чеснот Старця була смиренномудрість. Смиренням було пронизано все: його обличчя, що завжди сяяло радістю, всі його рухи, келія, в якій він жив, його їжа. Один чоловік запитав отця Порфирія: “Геронда, у Вас немає спокуси високомудрістю, адже сюди приїжджає стільки людей, і всі прагнуть зустрітися з Вами?” І Старець відповів: “Уяви собі, що ігумен послав мене в магазин купити для монастиря лукум і дав мені 100 драхм. Хіба це мої гроші, щоб я ними пишався?”
– Отець Порфирій мав дар безперестанної молитви. Він міг, перебуваючи тілом на одному місці, відвідувати своїх духовних чад як у Греції, так і за кордоном, завдяки своєму дару прозорливості бачити, що вони роблять, що їх хвилює, які в них труднощі, і як отець міг наставляти їх або уві сні, або коли несподівано дзвонив їм по телефону.
– Мене також завжди вражало те, що Старець безмежно поважав свободу людини. Він нікого ні до чого не примушував, не збирав собі шанувальників, які б постійно його оточували. Отець Порфирій до будь-кого ставився як до особистості, як би низько людина не впала. Він відчував, що він теж один із грішників, і не відділяв себе від них. Тому всіх, хто до нього приходив, він оточував щирою любов’ю, нікого не вичитував, не робив зауважень, ніколи не тримався з високомірністю. Навіть тих, хто часто любив із ним посперечатися, він приймав із безмежною любов’ю і по-дружньому намагався їм допомогти.
– Особливу увагу я звернув на медичні пізнання отця Порфирія. Коли він був настоятелем храму при центральній поліклініці Афін, деякі лікарі, зіштовхуючись із важкими випадками, запрошували його до кабінету, і він ставив точний медичний діагноз, водночас розмовляючи правильною медичною мовою, що приводило в здивування весь лікарняний персонал.
Але не будемо дивуватися, тому що святий Старець жив в іншому світі і за даною йому благодаттю перебував у безперервному Богоспілкуванні. Уже тут він по благодаті Божій переміг тління, і його наставником був Сам Бог.
Свою книгу я хотів би випередити наступними коментарями:
– У ній ми не знайдемо відповідей абсолютно на всі наші запитання і рішення для всіх наших проблем. Але ми можемо, читаючи її, перейнятися православним духовним світоглядом, у якому зможемо відкрити для себе Бога і людину.
– Багато порад Старця мають дуже особистий характер і тому для нас можуть бути неприйнятними. Його настанови завжди враховували фізичний стан, суспільний і сімейний стан, духовний рівень того, до кого була звернена його любов.
– Коли нам будуть незрозумілі, можливо, через нашу духовну недосконалість, деякі поради отця Порфирія, не варто цим бентежитися. Можливо, ми зрозуміємо їх згодом, або ж можна запитати роз’яснень у більш духовно досвідченої людини. Найголовніше – майте добру прихильність, будьте відкриті до того, щоб сприйняти дух настанов Старця.
– Отець Порфирій часто вчив нас просто своїм прикладом. Надихаючись молитвою, любов’ю і прикладом Старця, ми зможемо розв’язати проблеми, що мучили нас протягом багатьох років.
– Якщо нас щось цікавить конкретно, то можна, не читаючи всю книгу, знайти потрібне нам місце за змістом.
Молитви отця Порфирія нехай перебувають із нами, щоб підтримувати нас і керувати на шляху до Бога.
24.1.2002
КХр. К.
Використана література Чернець Агапій. Божественний вогонь, запалений у моєму серці Старцем Порфирієм. Афіни, 2000. 132 с.
Яннінціоті К. Поруч зі Старцем Порфирієм. Афіни, 1995. 335 с.
Іоанніді К. Патерик XX століття. Афіни, 2002. Ієромонах Дамаскін. Угодник Божий возлюблений буде від Нього. Афіни, 1995.
Іоанніді К. Старець Порфирій. Афіни, 1993.
Каліацу А. Отець Порфирій. Афіни, 2000.
Крусталакі Г. Старець Порфирій. Афіни, 2001. Старець Порфирій. Афіни, 2000.
Тзавра А. С. Спогади про Старця Порфирія. Афіни, 2001.
Ієромонах Христподул, святогорець. Вибрана посудина. Свята Гора, 1996.
Різні періодичні видання та публікації.
* * *
1 Монастир, розташований на приватній землі і, як правило, користується майже повною незалежністю від єпархіального архієрея. – Прим. перекл..
2 Евбея – острів, розташований на східному узбережжі Греції, недалеко від Афін. – Прим. перекл.
3 Преп. Іоанн Колов (V століття) – знаменитий подвижник Єгипетського скиту, пам’ять – 9 листопада. – Прим. перекл.
4 Кавсокалівія – один із найдавніших і найвідоміших афонських скитів. Розташований на південно-західному краю Афонського півострова, належить Великій Лаврі преподобного Афанасія Афонського. – Прим. перекл.
5 Омонія – центральна площа Афін. – Прим. перекл.
6 Тріодь Квіткова, М., 1992. С. 240.
7 Пентелі – район, розташований у передмісті Афін. – Прим. перекл.
8 Грецька національна кухня використовує великих їстівних равликів, які за смаком нагадують морські мідії. Часто їх називають виноградними равликами. – Прим. перекл.
ЛЮБОВ ХРИСТОВА “Христос – це все” 9 – Отже, життя без Христа – це не життя. Немає його, воно закінчене. Якщо не бачиш Христа у всіх своїх діях і помислах – ти чужий Христа.
Як ти це зрозумів?
Я пам’ятаю одну пісеньку:
“З Христом скрізь,
Страху ж немає ніде”.
Вам її не доводилося чути? А? Це дитяча пісенька, як вона мені запам’яталася.
Так ми справді й повинні дивитися на Христа. Він – наш друг, Він – наш брат, Він – найкраще і найпрекрасніше з того, що є. Він – це все. Як друг Він звертається до нас і каже: “Ви ж Мої друзі. Невже ви цього не розумієте? Ми – брати і сестри. Я ж не… У Мене в руках немає ключів від безодень пекельних, Я вас не залякую, але Я вас люблю. І хочу, щоб ви разом зі Мною раділи життю”. Розумієте?
Ось що таке Христос. І тут немає місця похмурості, зневірі, замкнутості на самій собі, коли людина занурена і терзається всілякими помислами, страждаючи від ран, отриманих нею на її життєвому шляху.
Христос – це нове життя. Христос – це все.
Він – радість, Він – життя, Він – світло, світло істинне (пор.: Ін. 1:9
Коли ми знаходимо якусь річ або скарб, то не бажаємо ніде говорити про це. Але християнин, коли знайде Христа, коли пізнає Його, коли Христос увійде в його душу і він відчує Його, бажає говорити і кричати про це всюди. Він бажає говорити про Христа, про те, що таке Христос. Полюбіть Христа і нічому не віддайте перевагу перед Його любов’ю. Христос – це все, це джерело життя, межа бажань, це – все. У Христі є все, все найпрекрасніше.
Далеко відстоять від Христа скорботи, зневіра, нервозність, переживання, спогади про життєві травми, битви і страждання. Усе це буває в нашому житті. Ми поспішаємо туди, біжимо сюди, але все марно, і ми ніде не можемо зупинитися. Але де ми знайдемо Христа, нехай це буде навіть печера, там ми залишаємося і боїмося піти, щоб не втратити Його. Читайте, і ви все дізнаєтеся. Подвижники, які пізнали Христа, не бажали залишати своїх печер, не бажали йти у світ на справу проповіді, вони хотіли залишитися там, де відчули Христа, який був присутній їм.
Христос – це все.
Христос – це джерело життя, радості. Це – все. А як тобі здається, Нікос?
– Те, що Ви сказали, Герондо, – золоті слова, і це реальність. Як Ви говорите, так і є насправді.
– Так, – продовжував Старець. – Коли ми говоримо, що ми християни, що ми – Христові, тоді ми чуємо заклик до цього життя. Ти зрозумів? Ось як це буває… І в годину випробування, щойно ми побачимо Христа, одразу ж відкидаємо свої наміри і хочемо бути з Христом. Але Христос – наш друг, Він – наш брат, і Він каже: “Ви – Мої друзі. Я не бажаю, щоб ви дивилися на Мене інакше, Я не бажаю, щоб ви дивилися на Мене так: що Я – Бог, що Я – Бог Слово, що Я – іпостась Святої Трійці. Я хочу, щоб ви дивилися на Мене як на свого, як на вашого друга, уклали Мене у свої обійми, відчули Мене у своїй душі – вашого Друга. Мене – джерела життя, як це є насправді”.
І все це – істина. Зараз, як ми сказали, є сатана, пекло, смерть. Усе це є, є насправді. Це інша сфера: зло, темрява і те, що належить темряві.
Людина Христова повинна полюбити Христа, і коли вона полюбить Христа, вона звільняється від диявола, від пекла і смерті. Ти запитаєш мене: “А ти досяг цього?” Ні, я не досяг, я про це прошу, цього хочу. І коли буваю один, і взагалі скрізь намагаюся так жити. Я не живу, але… намагаюся. Тобто, як тобі сказати, як пояснити? Я не пішов у цю царину… але я там був один раз, я бачив її, але тепер мене там нема, проте я її пам’ятаю, тужу за нею і хочу повернутися. Ось і зараз, і завтра, післязавтра, – у кожну мить це бажання до мене повертається, і я дуже хочу, жадаю туди вирушити. Але я – не там. Не можу вам цього пояснити. Ну, ви нарешті зрозуміли?
– Так, зрозуміли, Герондо.
Любов до Бога Іншим разом я запитав Старця, якою має бути наша любов до Бога, і він відповів: “Наша любов до Бога, дитино моя, має бути безмежною, вона не має бути роздроблена на прив’язаність до різних речей.
Ось тобі приклад: людина, скажімо, має в собі одну батарейку певної енергоємності. Якщо вона марнуватиме цю енергію на різні справи, що не мають стосунку до любові до Бога, то заряд, що залишився в ній для цієї любові, буде вельми невеликим, часто може бути навіть зовсім незначним. Якщо ж ми всю нашу енергію спрямуємо до Бога, тоді великою буде наша любов до Нього.
Наведу тобі ще такий приклад.
Одна дівчина дуже сильно полюбила юнака на ім’я Нікос. Щоночі вона прокидалася і таємно від своїх батьків, боса, вистрибувала через вікно на вулицю і, незважаючи на біль від колючок, що впивалися в ноги, через поле бігла на зустріч зі своїм коханим. Коли ж вона поверталася назад, у дім, то Нікос завжди ніби перебував поруч із нею. За яку б роботу вона не бралася, її Нікос був тут, вона бачила його. Так само і ти, дитино моя, маєш усі свої сили спрямовувати до Бога. Твій розум завжди має бути в Ньому, бо саме цього й бажає Бог”.
Середній і царський шляхи любові
“Ми також повинні, дитино моя, – говорив мені Старець, – не йти середнім шляхом християнина, тому що він дуже важкий. Ми повинні подолати цей етап і високо піднятися з любов’ю до Христа. Тоді все стає легким. Возлюбивши Христа, ми вже не впадаємо в гріхи, і тоді ми – поза середнім шляхом, тоді ми – справжні християни”.
Як полюбити Христа? – Як нам полюбити Христа, Герондо?
– Любові до Христа, дитино моя, ми досягаємо так: усім своїм єством спрямовуємося до Бога і закликаємо Його. Споглядаючи природу, дерева, рослини, птахів, бджіл, квіти, море, риб, зірки, місяць, сонце та іншу безліч найпрекрасніших Його творінь, ми звертаємо свій розум до Бога і, прославляючи Його через них, намагаємося усвідомити, наскільки вони чудові й дивовижні, і намагаємося полюбити їх. Коли в нас це вийде, тоді наша любов почне підніматися і до нашого Творця, і тоді ми справді, істинно любитимемо Його. Таким чином, любов до творіння є важливим етапом на шляху до любові Христової, але ще важливішою є любов до ближнього. Тому, щоб здобувати її, ми повинні відвідувати лікарні, тюрми, дитячі притулки, будинки для людей похилого віку тощо. Тоді наша любов буде щирою”.
Пекло і рай “Ось, дивись: і пекло, і сатана, і рай, і багато чого подібного – реальні речі. Але я не бажаю, щоб ти їх боялася або постійно про них думала, як ти це зараз робиш.
Я хочу, щоб ти полюбила Христа, Який є все, і тоді, де б ти не була, ти не будеш боятися нічого з того, про що ми зараз говоримо. Ти матимеш усі блага і тут, і там.
Так. Христос на нас чекає, і щойно ми хоч трохи відкриємо для Нього своє серце, Він негайно входить туди, і тоді в нас є все.
Він подібний до сонця, дитя моє. Варто тільки трохи підняти штору на вікні, як його світло і промені негайно проникнуть у кімнату і зігріють нас”.
Любов у простоті, без страху Дуже часто Старець мені говорив:
“Я раджу тобі завжди мати любов. Спочатку любов, а потім усе інше”.
“Ми повинні любити в простоті серця, точно так само ми повинні і молитися”.
“Я не бажаю, щоб ви зверталися до Бога зі страху перед смертю. Хочу, щоб ви робили це з великою любов’ю до Нього. Це – вище, дитя моє”.
Він постійно говорив мені про любов
Коли я перебував поруч з отцем Порфирієм, то його простота, досвідченість у духовному житті, смиренність, досконала любов завжди мене зачаровували, так що забувалося, хто я, чим займаюся тощо.
Я дивився на нього як на одного з давніх отців пустелі, про яких ми читаємо в патериках. Мене незмінно вражало те, що він постійно говорив мені про любов. Часто він повторював: “Кожну свою справу, дитя моє, ми повинні починати з любові до Бога”.
Насамперед – любов Ніщо духовне не буває без страждання. Ніщо духовне не приходить саме по собі, просто так. Тут слід зазначити, що Старець, звісно, не ганявся за духовними обдаруваннями. Ні. Він прагнув тільки до любові Христової і ні до чого більше. Метою ченця, метою християнина є не отримання дарів від Бога, а любов. Такий рух є вихід із самодостатності. Цей вихід – спілкування і любов до Бога. Так чинив і Старець. Дарування прийшли потім, як дари Божі. Так він на це дивився.
Возлюбимо, наскільки це можливо, Христа – Які душекорисні настанови Старця Порфирія особливо вам запам’яталися?
– Він завжди говорив, щоб ми якомога більше любили Христа. “Хто любить Христа, той уникає гріха”. Любов до Бога він завжди виділяв особливо.
І справедливо. Бо, як ви знаєте, хтось може жити уважно і доброчесно, прагнучи уникнути вічних мук. Це перша категорія людей. До наступної категорії належать ті, хто намагаються не грішити, згадуючи про Божественні обітниці та спадщину райських обителей. Але люди з третьої, найвищої категорії, як навчав Старець Порфирій, прагнуть до того, щоб жити доброчесно, з любові до Бога, тому, що вони не бажають засмучувати Господа, Котрий ” раніше полюбив нас” (1Ін. 4:19
Якби ми бачили, як любить нас Христос… Господь ніколи і ніде нас не залишає. З того моменту, як Він прийшов на землю, народившись від Пресвятої Діви Богородиці, і став Боголюдиною, Він завжди з нами. Як говорив Старець Порфирій, хай будуть з нами його молитви, якби ми побачили, як нас любить Христос і що Він для нас робить, то від безмірної радості збожеволіли б розум. Ми залишилися б у Його обіймах, і нам уже ні до чого не було б діла.
Любов пастушки і любов Христова Якось раз, коли я перебував у Каллісії10 у Старця, йому повідомили, що в Афінах влаштовують вечір, на якому виступатиме один святогірський ігумен. Отець Порфирій сказав мені, що дуже хотів би подихати святогірським повітрям, маючи на увазі майбутній виступ. На машині одного друга Старця ми вулицею Аскліпія дісталися до храму Святителя Миколая 11 , де проводилися збори. Зал був переповнений, найбільше було студентів і студенток. Спочатку виступив один богослов, який досить гарно виклав святоотцівські погляди на проблеми сьогодення. Потім слово взяв святогорський ігумен. Піднесення духовної наснаги в залі, здавалося, досягло своєї межі.
Коли він закінчив, одному студенту спала на думку ідея – попросити отця Порфирія, якого він побачив, коли той сидів згорблено в куточку, сказати кілька слів зібранню. Більшість присутніх підтримала цю пропозицію. Старець, здавалося, дещо зніяковів, він сказав, що не виступає на народних зборах, але ” голос народу” змушує його говорити. Дуже тихим, ледь чутним у залі голосом він сказав: “Я не виступаю, але тільки молю Бога просвітити мого послушника (мається на увазі ігумен, який виступав), щоб Він дав йому слово”. Однак слухачі не побажали обмежитися цими його словами і просили сказати що-небудь ще.
Тоді отець Порфирій запитав: “Про що ви хотіли б, щоб я з вами поговорив?”
“Про те, як у наш час можна вести істинно християнське життя”, – відповіли присутні. І Старець дуже повільно почав говорити: “Багато хто говорить, що християнське життя важке і неприємне; але я вважаю, що воно легке і вельми приємне, але за наявності двох речей: смирення і любові”. Слухачі, багато з яких робили записи у своїх блокнотах, запитали: “Як ми можемо, Герондо, здобувати смирення і любов?”
Тоді Старець, із властивим йому неповторним талантом оповідача, став говорити “в притчах”: “Я розповім вам, діти мої, – почав він, – одну історію. Колись у горах жила одна пастушка, яка пасла овець. Цілий день вона проводила в трудах, піклуючись про стадо: виганяла його на пасовище, вела на водопій, оберігала від диких звірів. Увечері вона заганяла отару назад у вівчарню, доїла маток і залишала своїх овець до ранку. Коли ж наставала ніч і її батьки засинали, вона, незважаючи на сильну втому, перебиралася через огорожу і бігла в темряві, пробираючись серед скель і колючих кущів до заповітного косогору, щоб зустрітися з вівчарем, якого вона любила. І коли вона його бачила, то незважаючи на ті труди й жертви, на які вона йшла заради цього побачення, її душа сповнювалася щастям. А від того, що ця зустріч із улюбленим коштувала їй, як я вже сказав, стількох зусиль і жертв, вона ставала ще щасливішою. Вибачте мені, що я, монах, розповідаю вам про закоханих. Але мені довелося навести такий приклад для того, щоб ви краще зрозуміли те, про що я хочу сказати. Душа повинна мати своїм улюбленим Христа, щоб бути радісною, як пастушка, яка закохана в пастуха. Але що таке людська любов перед любов’ю Божественною? Це любов хибна і тимчасова, тоді як Божественна любов – істинна і вічна. Душа, яка любить Христа, завжди радісна і щаслива, хоч би що з нею трапилося, хоч би яких труднощів і жертв їй коштувала ця Божественна любов. І навіть чим більше вона трудиться і жертвує заради улюбленого нею Христа, тим більше щастя відчуває. Душа любить Христа, коли знає і виконує Його заповіді. Коли вона полюбить Христа, то починає любити і людей, вона не може їх ненавидіти. У душу, яка любить Христа, не може увійти сатана. Ось, наприклад, візьмемо зараз нашу аудиторію: припустімо, що ми всі, присутні тут, – хороші люди. Якщо раптом тепер у дверях з’являться хулігани і захочуть увійти всередину, то вони не зможуть цього зробити, тому що зал уже заповнений нами. Так і в душу, яка сповнена Христом, диявол не може увійти й залишитися там, хоч як би він старався. Він туди не вміщається, там немає для нього вільного місця. Так ми зможемо вести істинно християнське життя”.
Усі присутні були глибоко зворушені простими, але проникливими словами Старця. Через кілька днів після цього вечора я знову відвідав отця Порфирія в Каллісії. Між іншим я розповів йому про те, з яким палким схваленням молодь і ті, кому вони потім переказували почуте, сприйняли його слова і приклад із пастушкою. Старець був радий цьому і сказав: “Благословення Боже нехай буде на них. Ти знаєш, дитя моє, я не виступаю в аудиторіях, на зборах. Мене змусили сказати щось. Ти знаєш, ця пастушка приходила до мене на сповідь. Усе було так, як я розповідав”. “Герондо, – запитав я, – то виходить, ця історія з пастушкою справді мала місце?” “Ну звичайно”, – відповів отець Порфирій. На мене справило велике враження те, як вдало Старець, щоби брані в боротьбі за вічність зробити доступними розумінню, використовував у своїх притчах події повсякденного життя.
Отець Порфирій, говорячи про любов Божественну і про любов до людини, був розважливий і уникав розділяти їх, як це роблять сектанти. Він не говорив тільки про любов Божественну або тільки про людську любов. Тому що в першому випадку ми прийшли б до абсолютно недуховної відчуженості від людини, а врешті-решт – і від Бога, а в другому – до гуманістичного відчуження від Бога, а врешті-решт – і від людини. Старець завжди говорив про православне поєднання любові Божественної і любові людської в образі вертикальної і горизонтальної, хрестоподібно пересічних ліній у тілі Церкви. Він навчав цього не в абстрактних повчаннях, але абсолютно конкретно, на прикладах головних подій особистого життя кожного.
Рай – це любов до Христа – Що таке Рай? Це Христос, – говорив отець Порфирій. – Коли ти любиш Христа, тоді, незважаючи на все відчуття своєї гріховності та своїх немочей, ти маєш упевненість у тому, що ти подолав смерть, тому що ти перебуваєш у спілкуванні любові Христової. І нехай сподобить нас Бог бачити Лик Господній і тут, на землі, і там, куди ми вирушимо.
Я всіх люблю і за всіх молюся – Так, я молюся за всіх, і за тих, хто їде звідси, так і не зустрівшись зі мною. За всіх взагалі, а за деяких – поіменно.
– І Ви не втомлюєтеся? Стільки людей… Як Ви витримуєте?
– Я їх люблю. Хочу всім їм допомогти, але не можу, і через це засмучуюся. Я говорю безперервно цілий день, так що в роті в мене все пересихає. З четвертої або п’ятої години ранку я починаю говорити. Ось сьогодні о п’ятій ранку мені зателефонував ігумен одного монастиря на Святій Горі Афон, потім – один владика з Криту.
Позавчора опівночі мені зателефонувала людина з острова в Тихому океані. Розумієш? У той час як я перебуваю тут, духом я перебував там. Він розповідав мені про своїх дочок. Я дав йому пораду щодо однієї з них. Цей чоловік дуже зрадів. Я також сказав йому ще раз зателефонувати мені.
Коли я стомлююся, то закриваю обличчя і лише благословляю тих, хто приходить. І народ приїжджає, ти знаєш, з усієї Греції, і здалеку, з-за кордону. Позавчора були люди з Александрії, з Кіато 12 .
У людей – великі проблеми. Що робити… намагаюся. Але я не можу весь час говорити. Вони засмучуються, йдуть, а потім ідуть чутки…
Ігумен монастиря Паракліт13 – радить мені приймати всіх: хоч трошки, але поговорити з кожним або хоча б тільки благословити.
Ти знаєш, ніхто не зможе задовольнити таку кількість людей. Тому сьогодні деякі люди мене можуть називати святим, а завтра газетярі можуть написати, що народ мною незадоволений і що я спокушаю людей.
Не чекай, що тебе будуть любити “Тримайтеся подалі від заздрості. Вона пожирає людину. Одна монахиня позаздрила іншій, і їй здалося, що та чинить безчинства з духівником. Потім вона почала розповідати про це як про факт, що дійсно мав місце.
Із заздрісною людиною відбувається все що завгодно. Я все це пережив. Люди вважали мене хорошим, і багато хто приходив до мене на сповідь. Вони абсолютно щиро розповідали мені про різні випадки зі свого життя.
Подалі від цих жіночих нарікань і сліз. Христа, дитя моє, Христа будемо любити якомога сильніше, Божественною любов’ю.
Щасливий той монах, який навчився всіх любити потай. Він не вимагає любові від інших, його не цікавить, люблять його чи ні.
Ти ж люби всіх, і уважно, потай, внутрішньо спостерігай: чи не втратив ти цю любов? Виливай свою любов на всіх. І прийде час, коли ти вже не будеш примушувати себе до любові. І ти відчуєш, що всі тебе люблять. В одній мирській пісні є такі слова:
“Не проси, щоб я любив тебе.
Не просять про любов, не просять.
Вона народжується сама
У серцевій глибині завжди”.
Розумій це духовно. Виливай зі свого серця любов Христову. Це природно.
Деякі з монашествуючих, особливо монахині, кажуть:
– Ти мене любиш?
– Чому ти мене не любиш?
Ну і ну! Як це далеко від любові Христової!
Убогість, духовна убогість.
Нехай тебе ніколи не турбує, люблять тебе чи ні. Тільки ти сам будь сповнений Христовою любов’ю до всіх. І тоді таємниче відбувається зміна, все в цілому змінюється. Це і є найкраща місіонерська діяльність. Спробуй, а потім зателефонуй і розкажи мені про результати”.
Поблажливість Старець радив, коли треба з кимось серйозно поговорити, намагатися вибирати м’які слова, щоб не викликати ворожості. Він наводив такий приклад: “Якщо вам треба комусь сказати, що він обманює, не говоріть йому, що він говорить неправду, бо, природно, такі слова викличуть у ньому почуття образи й підштовхнуть до заперечень. Скажіть йому, що він говорить не зовсім щиро”.
Поблажливість є у справі спасіння великою зброєю для всіх нас. Милість, яку посилає нам Бог, ми, своєю чергою, також повинні роздавати іншим, подібно до того, як роздають антидор 14 у храмах.
Милостиня – Чи повинен я, Геронда, постійно подавати милостиню, постійно надавати економічну підтримку тим зі своїх ближніх, хто живе в нужді? Я ставлю Вам це запитання тому, що, як Ви знаєте, моє фінансове становище не найблискучіше.
– Коли в тебе є можливість, допомагай і матеріально. Але більше надавай тим, хто перебуває поруч із тобою, ось яку допомогу: розмовляй із ними, вислуховуй їх, коли вони хочуть розповісти тобі про свої труднощі, висловити тобі свій біль, посидь із ними разом, щоб вони не почувалися самотніми.
Тільки так наповнюється душа Одного разу, коли я був засмучений тим, що не знаходив взаємної любові у деяких людей, Старець сказав мені: “У наш час люди хочуть, щоб їх любили, і в цьому зазнають невдачі. Істина ж полягає в тому, щоб цікавитися не тим, чи люблять тебе, але чи любиш ти сам Христа і людей. Тільки так може наповнитися наявна в душі порожнеча”.
Люби всіх Любов Старця не мала меж, вона була безмежна. Вона поширювалася на всіх дітей Божих, на всіх людей: друзів і ворогів. Він говорив мені: “У вінці нашої любові до друзів є різні домішки (розрахунок, взаємність, марнославство, слабкість, пристрасна симпатія), тоді як вінець нашої любові до ворогів – чистий”. Ще він говорив: “Наша любов у Христі має сягати усюди, проникати навіть до хіпі в Маталу15 . Я дуже хотів туди сходити, не для того, щоби їм сказати проповідь чи щоби їм дорікати в чомусь, а щоби пожити разом із ними “без гріхів” і дати змогу любові Христовій, що преображає, говорити самій за себе. Я зустрічав хіпі і дуже їх шкодував. Вони були як “вівці, що не мають пастиря” (Мф. 9:36
Щодо моїх зв’язків у суспільстві він говорив: “Християнський подвиг полягає не в проповідях і суперечках, а в справжній, потаємній любові. Коли ми починаємо сперечатися, люди починають заперечувати, і виникає протистояння. Коли ж ми їх любимо, це їх зворушує, і вони переходять на наш бік. Коли ми любимо, то нам здається, що ми щось даємо іншим, тоді як насправді ми підносимо це щось насамперед самим собі. Любов вимагає жертв. Смиренно будемо жертвувати чимось своїм, що насправді зовсім не наше, але Боже”.
Коли ти любиш Христа, ти любиш усіх Старець Порфирій жив у спілкуванні з Богом в особі Іісуса Христа. Тому-то він і був цілком церковною людиною. “Христос – це Церква, і Церква – це Христос, Який сприйняв усіх нас у Собі Самому. Коли ти любиш Христа, тоді ти разом із цим любиш і людей, не ставлячи собі питання, чи варті вони любові, і навіть не запитуючи себе, чи приймуть вони її, чи відкинуть. Якщо ти хочеш зустріти Христа, то ти знайдеш Його в Церкві, бо тут усе людство поєднане з Богом в особі Христа. Неможливо мати спілкування з Христом, перебуваючи в поганих стосунках із людьми”. Це і багато іншого говорив нам Старець дуже просто, але благодатно, радісно, як тільки він один міг говорити. Своїм прикладом він навчав нас, що наша любов до Христа проходить через людей. Він говорив: “Наше спасіння, Царство Боже, рай – це Сам Христос, тобто – Церква”.
Непам’ятозлобивість “Є, – говорив Старець, – ченці, які просять прощення, сповідаються, але в них усередині залишається ця пристрасть, пам’ятозлобивості. Так благодать Божа не приходить. У мене тут працював один майстер, сусід. Я платив йому зарплату.
Не знаю, з чого це почалося, але він став лаяти мене при всіх і тут, і за стінами монастиря. Тоді я задумався: що робити? Як йому допомогти?
Одного разу я зайшов до нього в гості. Побачивши мене, він розгубився, якось весь зіщулився, почервонів. Він подумав, що я прийшов, щоб насварити його. Але я почав говорити про його сад, хвалити його багатий урожай. Говорили ми ще про гостинність… Ось так і сиділи. Його серце зігрілося. Відтоді він уже не відходить від монастиря, охоче виконуючи тут усі роботи.
У таких випадках треба зуміти знайти правильний підхід”.
Грубістю нічого не добитися Один мій друг, як він сам мені по секрету розповів, у житті зіткнувся з дуже жорстким до себе ставленням з боку людей, які дотримуються з деяких питань крайніх поглядів. У результаті чого він був страшенно принижений і в його характері стався якийсь надлом. Старець його заспокоїв, розставив усе на свої місця, застосувавши свій, завжди успішний, “душевний рентген”. Він сказав йому: “Ти хороша людина, дуже чутлива, спокійна, ти – овечка Божа. Але коли до тебе починають ставитися грубо, ти замикаєшся і внутрішньо протидієш цьому, тоді на тебе починають сильно ображатися, тебе перестають розуміти. Але коли до тебе ставляться з добром, тоді ти виявляєш такі приховані таланти, що всі просто дивуються. Люди, які тебе образили і завдали тобі рану, напевно, ніколи не чули стару казку про вітер і сонце. Вітер і сонце посперечалися, хто з них сильніший. Вони домовилися: кому вдасться зняти кожух із пастуха, який у цей час піднімався в гору, той і сильніший. Вітер почав дути все сильніше й сильніше, сподіваючись зірвати кожух. Але пастух лише замерз і ще щільніше запахнув свій кожух. Тоді з-за хмар вийшло сонце, розточуючи навколо приємне тепло і “благорозчинення повітря”, пастух зігрівся і зняв свій кожух. Тоді сонце сказало вітру: “Бачив, хто з нас двох сильніший?” Грубістю не здобудеш людину, – закінчив свою розповідь Старець Порфирій, – але тільки добротою”.
Плач про те, що має статися В одного студента були серйозні психологічні труднощі через його фізичну неповноцінність, у нього була пошкоджена рука, а також були проблеми із зором. Коли він був ще маленьким хлопчиком, у нього в руках вибухнула знайдена ним ручна граната. Почувши про Старця Порфирія, він захотів його побачити. Одна жінка, будучи знайома зі Старцем, запропонувала юнакові поїхати до нього на її машині. Всю дорогу, щоб підбадьорити його, вона говорила йому, що Бог дав їй вісім дітей, вісім тисяч їхніх проблем, і вісім мільйонів шляхів вирішення цих проблем. Коли вони прибули в Каллісію, Старець з особливою турботою прийняв юнака-інваліда. Вони довго розмовляли в келії. Отець Порфирій втішав молодого чоловіка. Коли той їхав, Старець, проводжаючи, довго йшов із ним дорогою. По щоках отця Порфирія текли сльози. Присутні відвідувачі дивувалися, що б це означало. Скоро цей молодий чоловік почав сліпнути і врешті-решт повністю втратив зір. Я відвідав його в будинку для сліпих. На мене справила велике враження його любов до Старця. Я давно знав його і відзначив, що він сильно зміцнився у вірі, в чому була чимала заслуга отця Порфирія, який передбачав його хрест.
Він любив і Саддама Хусейна Старець Порфирій любив і іракського президента Хусейна. Одного разу він сказав мені: “Я люблю і цього нещасного і молюся, можливо, і він покається і спасеться”.
І вночі Старець відповідав на телефонні дзвінки Що могла людина сказати Старцю по телефону і скільки часу вона могла говорити з ним? Час був сильно обмежений, крім того, було дуже складно додзвонитися, оскільки лінія завжди була зайнята. Якщо мені вдавалося додзвонитися до Старця вдень, то в нього завжди було багато народу і він не міг розмовляти телефоном. Тому одного разу він сказав мені, щоб я дзвонила йому або о другій годині ночі, або о п’ятій годині ранку.
Але коли я стала дзвонити о другій годині, телефон знову був зайнятий, і додзвонитися було неможливо. У цей час, як Старець сказав мені, йому дзвонили з Америки та інших країн, де внаслідок різниці в часі був ранок.
Коли я стала телефонувати о п’ятій, зіткнулася з тими ж проблемами. Вранці Старцю дзвонили зі Святої землі, з Афону. У цей час йому дзвонили багато ченців і священиків.
Усі ці марні спроби викликали в мене роздратування. Але Старець, за даною йому від Бога благодаттю, все це бачив. Тому, коли врешті-решт мені вдалося з ним поговорити, він зробив мені зауваження і порадив завжди перебувати в спокійному, мирному устрої. У відповідь на це я стала нарікати, що тепер, коли він став спілкуватися з архієреями, я залишилася осторонь. Ми почали сперечатися, Старець намагався показати мені, що в наших стосунках нічого не змінилося, але його вік, перевтома і хвороби змушують його змінити свою поведінку загалом стосовно всіх, щоб ще трохи пожити тут на нашу спільну користь.
– Що мені робити? Адже я так сильно хворію. І я всім потрібен. Але вже не справляюся, і на мене ображаються. Навіть ти на мене ображаєшся, і по-своєму ти права. Ти згадуєш, як добре було раніше і що стало зараз. Може, ти думаєш, що я тебе цураюся? Але якщо я не можу, що мені робити? Відповідай мені. Хочеш, щоб я помер?
– Ні, Герондо, ні. Як я можу таке подумати? Просто я наполегливо прошу Вас допомогти мені вирішити мої труднощі. Тому що, як Ви знаєте, все це вже сильно затягнулося. І чим далі, тим ця проблема стає дедалі гострішою.
– Я молюся!
– Моліться, Герондо, але жодних результатів не видно.
– Сподівайся на Бога, дитя моє.
Безсторонність Старець був безсторонній і в цьому наслідував Господа. Незважаючи на те що одні відвідувачі його стомлювали і засмучували, а інші – радували і давали відпочинок, він ніколи не робив різниці між першими і другими. У нього не було презирливого ставлення до одних і переваги до інших. Він був справедливий до всіх, однаково любив усіх, скоріше, навіть дещо більше за тих, хто його стомлював, бо вони більше потребували любові. Інший раз через перевтому і хвороби він бував змушений перервати прийом відвідувачів. Однак коли прозорливому погляду Старця відкривалося, що комусь треба негайно допомогти у вирішенні справді складного питання, він приймав таку людину, навіть на шкоду своєму здоров’ю. У таких випадках зазвичай знаходилися люди з-поміж випадкових відвідувачів, які, будучи надмірно недовірливими і бачачи лише зовнішній бік речей, з докором дивилися на такі вчинки отця Порфирія. Старець усе це розумів і сумував, але волів краще стати об’єктом несправедливої критики, ніж залишити тяжко стражденного ближнього без допомоги. Він ніколи не чинив як безсердечний левит, але завжди – як добрий самарянин.
Він приймав усіх Старця відвідували люди різних віросповідань і переконань: католики, протестанти, мусульмани, буддисти, раціоналісти, скептики, ніцшеанці, марксисти, фройдисти, нігілісти, анархісти, масони, п’ятидесятники тощо. Він зачіпав душу кожного і пропонував усім своє творче слово, з яким не можна було не погодитися. Він знаходив свій шлях для того, щоб кожного пробудити і змусити замислитися. Зокрема – інославних, єретиків, які перебувають у прелесті, але особливо тих з єдиновірних нам ближніх, які, живучи в православному середовищі, збилися з середнього правильного шляху на стежки крайнощів. Перебуваючи поруч з отцем Порфирієм, людина відчувала теплоту зворушливої радості. Ця радість виходила від чужої крайнощів духовності Старця, що утверджувалася на його повній смирення любові у Христі та його свободі, але свободі відповідальній.
Я бачу, що ти страждаєш В одного духовного сина Старця, який завжди з великою готовністю допомагав йому в роботах у монастирі, була одна слабкість, з якою він ніяк не міг упоратися. Він любив хорошу їжу і хороше вино. Цей чоловік розповів мені таке: “Одного вечора я був у гостях у друзів. Вечеря проходила в теплій сімейній атмосфері. На столі були прекрасні страви, смачний кролик і дуже гарне вино. Ми поїли, випили дещо більше, ніж треба б, і вже пізно, близько опівночі, розійшлися. Прийшовши додому, я ліг спати. Але куди там. Я не міг зімкнути очей і довго ворочався в ліжку. У шлунку відчувалася тяжкість, голова шуміла. Так тривало досить довго. Я почувався дуже недобре. Близько третьої години ночі задзвонив телефон. Хто б це міг бути в такий час? Напевно, хтось переплутав номер, подумав я. Піднімаю слухавку – і що ж чую? Голос отця Порфирія. “Благословенний, – каже він, – скільки разів я казав тобі, чадо моє, щоб ти не захоплювався гарною їжею і вином. Бачиш, до чого це призвело. Я знаю, що ти страждаєш, і страждаю разом із тобою. Молюся, щоб у тебе все минуло, тож ти теж вставай на молитву і іншим разом будь уважнішим”. Після цього випадку, щоразу, сідаючи за стіл, я згадую той нічний дзвінок отця Порфирія і стримую себе, щоб знову не впасти в обжерливість і, насамперед, щоб знову не засмутити Старця”.
Три дні молитви і посту Старець не обмежувався лише тим, щоб давати поради про любов. Він сам приносив себе в жертву тій любові, про яку вчив. Разом з одним моїм другом отець Порфирій взяв безпосередню участь у вирішенні дуже складної моєї особистої проблеми. У критичний момент, коли Бог Сам мав ясно явити в подіях, що мали відбутися, Свою волю, Старець звернувся до молитви й посту. Він сказав мені і моєму другові, що в наступні три дні ми всі разом повинні гаряче молитися і дотримуватися суворого посту. Так ми і вчинили, і в наступних подіях Бог явив Свою волю. Мене вразив дух самопожертви Старця, і я відчула до нього почуття глибокої вдячності. Заради мене протягом трьох днів він суто молився і дотримувався суворого посту, незважаючи на своє слабке здоров’я. Настільки ж глибоку вдячність я відчувала і до свого друга, який також був духовним чадом отця Порфирія.
Спочатку ти полюби Неодноразово я говорила Старцю: “Геронда, благословіть мене наслідувати Вас. Щоб це в мене виходило ще краще”. І він не ображався, але осіняв мене хресним знаменням і відповідав:
“Молись і люби. Люби Бога і людей. Ти бачиш, що тут творить любов Христова? Не задавайся питанням: “А інші мене люблять?” Якщо ти першою полюбиш їх, то знай, що і вони теж полюблять тебе”.
Якось раз одна жінка стала скаржитися Старцю на те, що її ніхто не любить. Її не любив чоловік, на роботі ніхто їй не співчував, друзі її уникали, діти зовсім із нею не рахувалися… Скаргам не було кінця.
Отець Порфирій порадив їй викинути з голови всі ці помисли. “Вони не твої”, – сказав він їй.
Одного разу Старець, гуляючи в гаю біля ісихастиріону, подружився зі школярами, які були там на екскурсії. У них був магнітофон, і вони слухали пісні. В одній із пісень були такі слова:
Не проси, щоб я любив тебе.
Не просять про любов, не просять.
Любов народжується сама
У серцевій глибині завжди.
Знову зустрівшись із нещасною жінкою, отець Порфирій переказав їй слова пісні й додав: “Не треба вимагати любові від інших. Ми самі повинні першими їх полюбити, а не домагатися любові від них. Тільки в цьому разі колись і вони дадуть нам відповідь взаємною любов’ю”.
Щоб тебе любили інші, треба, щоб спершу ти сам полюбив їх.
Одного разу Старець, помітивши, як усі намагаються висловити йому свою любов, вигукнув: “Ви тільки подивіться, що робить любов Христова! Така любов, яку ви мені виявляєте, викликає в мені умиління і смиряє мене, такого недостойного, перед Богом”.
Малий дар – велика любов Якось раз ми зі Старцем відвідали один жіночий монастир. Нас прийняли дуже добре. Збираючись їхати назад і не маючи з собою нічого, чим можна було б віддячити сестрам за їхню гостинність, я непомітно дістала карамельку зі своєї сумки і, прощаючись з ігуменею, дала її їй. На зворотному шляху Старець сказав мені:
“Ти знаєш, який великий вчинок ти зробила, давши ігумені подаруночок? Ні, ти цього навіть уявити собі не можеш”. Я буквально заніміла від такої прозорливості Старця і подумала: “Якщо отець Порфирій усе бачить, то що ж тоді можна сказати про Бога?”
Капіталовкладення на небі і на землі Одному другові, який зробив Старцю велику пожертву на благодійну діяльність на славу Божу, отець Порфирій радісно сказав: “Тепер твої гроші – на своєму місці”. Це було найкраще капіталовкладення, тому що гроші були покладені туди, “де ні міль, ні іржа не точать і де злодії не підкопують і не крадуть” (Мф. 6:20
Старець особисто стежив за тим, щоб невеликі заощадження однієї вдови з дітьми були вкладені в купівлю гарної ділянки. Він дбав про те, щоб сироти були матеріально забезпечені. Що ж стосується їхнього духовного забезпечення, то він з перших же днів їхнього сирітства взяв його на себе і завжди гаряче молився за них. Так ще раз справдилися слова псалма: “Господь… за сироту й удову… заступиться” (Пс. 145:9
Приймай дар любові Я завжди був дуже стриманий щодо отримання подарунків навіть від друзів, чим, сам того не бажаючи, часто ображав їх. Від Старця не сховалася ця моя слабкість, яка за видимим ідеалом приховувала елементи витонченої гордості. Він захотів мене від неї позбавити. Хоча я ніколи не говорив з отцем Порфирієм про цю свою неміч, одного разу він несподівано мені сказав: “Знаєш, коли тобі що-небудь дають із любові, ти повинен це приймати”. Це безпосереднє втручання Старця досягло своєї благої мети. Він нагадав мені забуті слова, які ще в юності справили на мене велике враження: “Марнота – якщо ти приймаєш дар з егоїзму. І вічно – якщо ти приймаєш його з любов’ю, щоб дати взаємну радість тому, хто дає тобі з любові”.
Людинолюбство Один чоловік, будучи вельми стриманим, хотів залишати для своїх потреб лише зовсім невелику суму, а всі інші гроші, які він заробляв, роздавати як милостиню. Однак ті кошти, які він визначив для себе, були такі малі, що він ніяк не наважувався виконати це своє бажання. Він відкрив думки, що терзали його, Старцю, і той відповів: “Благословенний, невже тебе турбує така дрібниця? Залишай собі стільки, скільки хочеш. А всі свої сили спрямуй на те, щоб якомога сильніше полюбити Христа, і всі ці проблеми вирішаться самі собою”.
Добрі помисли Одного разу на машині одного мого друга ми зі Старцем проїжджали повз циганський табір. Усім знайома картина табору з безліччю магнітофонів, що працювали на повну гучність, з яких неслися улюблені циганами народні пісні. Старець мовчав, тоді як я у своїх помислах жаліла цих людей, сумуючи про їхню неосвіченість. Особливо мені було їх шкода за ці їхні музичні вподобання. Несподівано отець Порфирій перервав мої роздуми такими словами: “Ось нещасні люди, що їм іще залишається робити? Ось вони й ставлять ці пісні, щоб отримати розраду у своїх скорботах”. Я дивувалася. “Отже, – подумала я, – Геронда схвалює їхні музичні смаки”. Але Старець знову у відповідь на мої думки сказав: “Звісно, я не вважаю ці пісні хорошими”.
Бог не карає Старець жив новозавітною любов’ю. Саме ця любов була критерієм усіх його оцінок. Одного разу я заговорив з отцем Порфирієм про моральну кризу нашого часу, яка завдяки вражаючим успіхам оптико-звукових засобів зв’язку стала справжньою, ще небаченою в історії людства за своїми розмахами світовою епідемією демонічного відступу від Бога. Старець, сповнений печалі, погоджувався, але нічого не говорив. Однак коли я сказав, що боюся, що Бог попустить найжорстокіші покарання для того, щоб люди прийшли до тями, він негайно заперечив: “Ні, Бог не карає. Людина сама себе карає, віддаляючись від Бога. Як тобі пояснити… Тут – вода, а там – вогонь. У мене є свобода вибору. Опускаю свою руку у воду – відчуваю прохолоду; кладу її на вогонь – отримую опік”.
* * *
9 Із магнітофонного запису бесід отця Порфирія.
10 Каллісія – передмістя Афін. – Прим. перекл.
11 Храм у центрі Афін. – Прим. перекл.
12 рід, розташований на півдні Греції, недалеко від Коринфа. – Прим. перекл.
13 Монастыр поблизу Афін. – Прим. перекл.
14 Згідно з грецькою богослужбовою практикою, після закінчення Божественної літургії єпископ або священик виходить із вівтаря і роздає віруючим антидор. – Прим. перекл.
15 Матала – мальовниче місце з піщаним пляжем і унікальними печерами на острові Крит недалеко від міста Айа Тріада. Там із середини 1960-х до середини 1970-х років проходили щорічні з’їзди всіх хіпі Європи. – Прим. перекл.
СВЯТІ МІСЦЯ Особистий досвід Старця Старець говорив нам, що щоразу, відвідуючи святі місця, такі як гора Синай, печера Апокаліпсису на острові Патмос, Єрусалим, він відчував непередавані переживання. Він завжди підкреслював, що освячення місцевості дійсно відбувається, що земля освячується, що вона буває щедро напоєна благодаттю Божою.
Отець Порфирій, у своїй звичайній манері, говорив, що коли він намагався у звичайній місцевості досягти молитвою духовного стану, то йому була потрібна, скажімо, чверть години або ж півгодини боротьби. Але коли він молився на святому місці, то все було зовсім інакше. “Наприклад, входжу я, – розповідав він, – у святу печеру, таку, як печера святого Нифонта 16 або преподобного Ніла 17 – на Святій Горі, або в печеру Апокаліпсису… Я ще не встигаю й почати молитися, як уже саме це освячене місце відриває мене від землі”.
* * *
16 Преподобний Нифонт († 1411), сподвижник і автор першого житія преподобного Максима Кавсокаліва. Печера святого знаходиться поблизу скиту Кавсокалівія. – Прим. перекл.
17 Преподобний Ніл Мироточивий († 1651). Келія і печера святого Ніла розташовані на стежці між Великою Лаврою і скитом Кавсокалівія. – Прим. перекл.
НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ Ти його несправедливо звинуватив. Він не був злодієм Старець Порфирій сказав якось людині, яка прийшла до нього, що він бачить, що той у своєму житті зробив якесь зло. Відвідувач відповів йому, що він ніколи не відчував, щоб совість йому в чомусь докоряла, і що протягом тих тридцяти років, коли він був власником однієї крамниці в Афінах, він був усіма шанованим торговцем. Цей чоловік не пам’ятав, щоб він зробив якийсь нехороший вчинок.
“У своєму селі, – запитав його Старець, – ти не зробив нічого поганого?” “Ні, – відповів він. – Наша сім’я жила в достатку. Після смерті батька все перейшло до мене. Але для того щоб Ви зрозуміли, що я непогана людина, наведу Вам один приклад. Якось раз наш управитель вкрав на ті часи значну суму. І я не передав його в руки поліції. Звичайно, я його звільнив, бо не можна ж було залишати злодія дивитися за господарством”.
Тоді отець Порфирій запитав його: “Ти сам бачив, як він крав ці гроші?” “Ні, – відповідає він, – але я був упевнений, що їх украв саме цей чоловік. Тільки він знав, де ми тримаємо гроші”. Тоді Старець каже йому: “Ні, ці гроші вкрав не він. І ти, звільнивши його, накликав ганьбу не тільки на його ім’я, а й на всю його родину. Тому тобі не можна тепер причащатися Тіла і Крові Христових”.
Справжнім винуватцем крадіжки була інша людина.
Тому цей торговець негайно вирушив у своє село і там перед усіма селянами виправдав управителя, з яким він, звісно, через незнання, вчинив так несправедливо. Після цього він прийшов у храм і причастився Святих Таїн.
ГРІХИ – ГРІШНИКИ У будинку терпимості Я розповім вам одну історію, яка розкриває велич душі отця Порфирія.
Багато років тому, напередодні Богоявлення, Старець за звичаєм ходив освячувати будинки. Заходячи по порядку в кожен будинок уздовж вулиці, він, сам того не знаючи, увійшов в один будинок, який виявився будинком терпимості. Коли він заспівав: “Спаси, Господи, люди Твої…” і став кропити всіх свяченою водою, господиня закладу почала казати йому: “Ні, ні, ні. Не можна, щоб ці дівчата прикладалися до хреста”. На що Старець відповів: “Я не знаю, чи можна їм прикладатися до хреста. Так само як не знаю, чи можна і тобі прикладатися”. Жінки, які перебували там, поцілували хрест, і отець Порфирій сказав їм кілька слів. Він говорив про любов до Бога, це була його найулюбленіша тема для проповіді.
Бачачи перед собою сповнений святості лик Старця, жінки відчули якусь зміну, що відбувається всередині них, особливо коли він сказав їм: “Любіть Христа, Який вас любить, і тоді ви побачите, як ви будете щасливі. Якби ви знали, як любить вас Христос! Постарайтеся і ви полюбити Його!”
Старець Порфирій знав, що якби ці жінки пізнали і полюбили Христа, тому що знання веде до любові, вони кинули б свою безчесну роботу.
Тяжкість плотського гріха Одній матері Старець говорив: “Молись і будь уважна. Подбай про те, щоб твої діти не впали в плотські гріхи. Звичайно, людина грішить і в помислі, але не так. При плотському зляганні гріх набагато більший, тому що в цьому випадку в людині відбуваються глибокі зміни і її душа пошкоджується.
Старець не відокремлював себе від грішників Отець Порфирій завжди був спокійним, ніжним батьком, який поблажливо і терпляче ставився до людських падінь, тому що він володів пізнанням таємниць духовної брані. Старець не потрапляв у приховані пастки сатани, який придумав і успішно застосовує в різних сучасних варіаціях свій метод: “Розділяй і володарюй”. Він не служив нічиїм інтересам, не відокремлював себе від грішників. Отець Порфирій відчував себе органічно пов’язаним воєдино з усіма християнами в єдиному тілі Церкви. Він жив згідно з апостольськими словами: “Хто знемагає, з ким би і я не знемагав? Хто спокушається, за кого б я не палав?” (2Кор. 11:29 18 .
Митарі та блудниці попереду вас ідуть у Царство Боже 19 Отець Порфирій говорив, що для того щоб досягти смирення і співчуття до інших грішників, людина повинна усвідомити свій гріховний і морально убогий стан. Тому Христос і говорив, що митарі та блудниці, через покаяння і смиренність, випереджають інших у Царстві Небесному (пор.: Мф. 21:31
* * *
18 Свт. Іоанн Златоуст. Слово про досконалу благодать. PG 56, 281.33.
19 Мф. 21:31
БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ Приклад Старця Старець не вживав свого дивовижного дару провидіння і прозорливості ні для збагачення, ні для того, щоб справляти враження на відвідувачів і тим самим здобути собі славу. Він вважав за краще залишатися бідним і непомітним аскетом, як і всі святі нашої Церкви. Це доводить і той факт, що все своє життя він вирізнявся рідкісною безкорисливістю. Хоча протягом багатьох років він був настоятелем храму в центрі Афін, у цей час його знали далеко не всі, тому що він завжди намагався залишатися в тіні. Він не зловживав своїм обдаруванням, але використовував його лише на духовну користь людей і “на славу Божу”.
АНТИХРИСТ Я не хвилююся Якось я запитав Старця в нього в келії: “Герондо, останнім часом багато говорять про число 666, про явище антихриста, що наближається, дехто навіть стверджує, що він уже прийшов, про електронну печатку на руку чи на лоб, про сутичку Христа й антихриста і про поразку останнього, про Друге Пришестя Господнє. А що Ви про це скажете?” Старець відповів: “Що тут сказати? Я не кажу, що бачив Божу Матір, що буде війна і тому подібні речі. Знаю, що прийде антихрист, що буде Друге Пришестя Христове, але коли, не знаю. Завтра? Через тисячу років? Не знаю. Однак мене це не турбує. Тому що я знаю, що в годину смерті для кожного з нас настане Друге Пришестя Господнє. І цей час уже дуже близький”.
Ходіть на сповідь Одного разу я запитав отця Порфирія: “Герондо, якщо в наші дні з’явиться антихрист, чи дасть нам Бог силу витримати випробування?” Його відповідь була такою: “Якщо ми каємося на сповіді, Він дасть нам силу”. Так сильно він вірив у таїнство Божественного Покаяння.
Якщо ми маємо в собі Христа… “Нехай вас не мучать питання про останні часи, антихриста і його знамення, – говорив нам Старець. – Знайте, що якщо ми маємо в собі Христа, антихрист не може заподіяти нам жодного зла! Ні найменшого!”
Число 666 і антихрист Зараз я розповім вам усе, як було. Старець сказав мені: “Отче Афанасіє, – при цих словах він узяв і міцно потиснув мою руку, – тепер я сліпий, мої тілесні очі мені більше не служать, тому що в мене рак гіпофіза. Але я маю духовні очі, які бачать. Перш ніж ти підеш, я хочу, щоб ти мені розповів, що говорив Геронда Еміліан20 , наш батько Еміліан, про число 666 і про антихриста?” Наша бесіда відбувалася через кілька днів після катастрофи в Чорнобилі 21 -. Увесь світ був розбурханий, і люди щодня десятками ходили до старців, особливо до отця Порфирія, який жив недалеко від Афін, і з хвилюванням запитували: “Що ж тепер буде? Прийде антихрист поставити нам печатку з числом 666?”
Отже, Старець запитав мене: “Ну, розкажи мені, дитя моє, що говорить Геронда Еміліан про число 666 і про антихриста?” Я відповів: “Геронда, він сказав нам на одній з останніх загальних бесід, щоб ми не хвилювалися. Щоб ми дбали про те, щоб мати живий зв’язок із Христом. Що ж стосується питання про антихриста, то не слід приділяти йому надто багато уваги, тому що в іншому разі він, а не Христос, займе центральне місце в нашому житті”. Щойно я це сказав, Старець грюкнув руками по ліжку, на якому сидів, і вигукнув: “Що ти говориш, що ти говориш, дитя моє! Слава Тобі, Боже, що я знайшов хоч одного духівника, який згоден зі мною. Ти знаєш, дитино моя, що ці духівники наробили тут, у світі? Вони цим числом 666 розбурхали людей, створили цілий клубок проблем – у сім’ях, у свідомості людей. Люди втратили сон. Щоб заснути, вони приймають психотропні препарати і снодійне. Ну що це таке? Христос, дитино моя, не хоче, щоб усе було так. Сказати тобі дещо ще?” Я відповів: “Скажіть, Геронда”. Він сказав: “Для нас, християн, для нас, якщо ми живемо Христом, не існує антихриста. От скажи мені, ти зміг би сісти сюди, на ліжко, на якому я сиджу?” – “Ні, Герондо.” – “Чому?” – “Тому що тоді мені доведеться сісти прямо на Вас, і я Вас розчавлю”. Тоді отець Порфирій запитав: “А коли ж ти зможеш сюди сісти?” – “Коли Ви встанете, тоді я зможу сісти”, – відповів я. “З душею, дитино моя, – продовжив Старець, – відбувається те ж саме. Коли ми маємо в собі Христа, чи може прийти антихрист? Чи може увійти якась протилежна сутність у нашу душу? Зараз ми, дитя моє, не маємо в собі Христа, тому й турбуємося про антихриста. Коли ми вміщаємо всередину себе Христа, тоді все стає Раєм. Христос – це все, так завжди і кажи людям, дитя моє, і ми не боїмося Його ворога. І дивись, ось що я тобі ще скажу. Якби зараз прийшов сам антихрист із лазерним приладом і насильно поставив на мені печатку 666, я б не засмучувався. Ти мені скажеш: “Герондо, але хіба це не знак антихриста?” Та якби він написав на мені лазерними променями і тисячу разів 666, написав нестираємо, я б не засмучувався 22 . Чому? Тому що, дитя моє, перших мучеників кидали до диких звірів, але вони осіняли себе хресним знаменням, і ті ставали ягнятами; їх кидали в морську безодню – вони осіняли себе хресним знаменням, і море ставало твердю, і вони ходили ним, як сушею; їх кидали у вогонь – вони осіняли себе хресним знаменням, і вогонь ставав прохолодою. Благословенне моє чадо, що ми таке зараз? Чи віримо ми в Христа? Де наше хресне знамення? Навіщо ж прийшов Христос? Чи не для того, щоб зміцнити нашу неміч? Так скажи, дитя моє, і Старцю. І ти сам говори людям, щоб вони не боялися антихриста. Ми – чада Христові, ми – чада Церкви”. Ці слова справили на мене дуже сильне враження. Потім Старець продовжив:
– Сказати тобі дещо ще? – запитав він.
– Так, Герондо, будь ласка.
– Як приїхав патріарх Димитрій 23 в Афіни?
– На літаку.
– Це зрозуміло, я знаю, що літаком. Не вплав же йому добиратися. З якими документами він приїхав?
– Із паспортом, Геронда.
– Грецьким чи турецьким?
– Не знаю.
– Треба ж, а ще прикидаєшся розумником. Із турецьким паспортом. А який національний символ у Туреччини, знаєш?
– Не знаю, Герондо.
– Ну, це вже занадто. Ти не знаєш національний символ Туреччини? Національний символ Туреччини – півмісяць. А ти знаєш, після явлення Магомета, яке найменування отці нашої Церкви дають півмісяцю?
– Ні, Герондо.
– Взяти б твій диплом і розірвати. Ну який ти богослов? – вигукнув зі сміхом отець Порфирій. – Півмісяць є символом антихриста. Якщо півмісяць є символом антихриста і в паспорті в нашого патріарха стоїть символ антихриста (і на штампах теж, скільки печаток ставлять при в’їздах-виїздах!), тоді що ж, можна сказати, що наш патріарх – антихрист? Ні, ні, дитя моє! Не будемо так сильно обмежувати Євангельську звістку! Христос не так вузько мислить, як ми, люди, що прагнуть захистити свої права. Так ти і скажи Геронді, так говори і людям: ми не боїмося ні антихриста, ні 666.
Усе це справило на мене велике враження, і я абсолютно заспокоївся. І я передаю слова Старця всім, хто до мене звертається.
* * *
20 Архімандрит Еміліан (нар. 1935) – відомий афонський старець. До 2000 року – ігумен монастиря Симонопетра. – Прим. перекл.
21 Вибух на атомній електростанції в Чорнобилі стався навесні 1986 року. Це була найбільша катастрофа в історії атомної енергетики. – Прим. перекл.
22 Ми дещо змінили формулювання трьох останніх речень для того, щоб краще передати зміст слів Старця. Слід звернути увагу на те, що Старець не каже, що він відрікся б від Христа. Необхідно розрізняти запечатування печаткою, яке ми приймаємо як сповідання свого підпорядкування тому, хто нас запечатує, і запечатування печаткою, яке відбувається без такого сповідання. Як християни, ми були запечатані святим миром після хрещення в таїнстві Миропомазання, коли ієрей каже: “Печатка дару Духа Святого”, і тоді сповідували наше підпорядкування Христу. Коли запечатування не супроводжується сповіданням віри, підпорядкування не має морального значення для того, хто запечатується. Але потрібна обережність, щоб не було навіть таємного підкорення, через розрахунок, з бажання добре влаштуватися. Ця відмінність дуже тонка, і тут потрібно бути дуже уважним. Коли, наприклад, тобі ставлять печатку в паспорт або на руку під час поїздки до нехристиянської країни із символами цієї країни, якими б вони не були, ти не приймаєш їх як віросповідання, ти нічого не сповідуєш. Коли ти впевнений, що не сповідуєш нічого протилежного любові Христовій, тому що ти, безумовно, сильно любиш Христа, тоді в тебе немає страху, що, можливо, ти, під впливом на тебе третіх осіб, зречешся Його. – Прим. грецького видавця.
23 Патріарх Димитрій перебував на Константинопольській кафедрі з 1972 по 1991 рік. – Прим, перекл.
БЕЗНАДІЙНІСТЬ – СМУТОК – СКОРБОТИ Сімейні скорботи та досягнення святості Щоб виправити недоліки одного брата, від яких, власне, не вільні й усі ми, Старець часто наводив йому як приклади з життя природи, так і випадки зі свого життя. Він говорив:
“Ти маєш знати, дитино моя, що нічого випадкового не буває. Усе має якусь мету. Без причини нічого не відбувається. Без волі Божої не впаде жодна голка з сосни. Тому ти не повинен хвилюватися через те, що з тобою відбувається. Так ми досягаємо святості. Так… Ти засмучуєшся через своїх домашніх і страждаєш іноді через свою жінку, іноді – через своїх дітей. Але в результаті цього ти ростеш духовно. Якби ти був один, то в тебе не було б і жодного успіху. Бог дав цю жінку і дітей саме тобі. Ти мене запитаєш: “Що ж хорошого в тому, що ми терпимо від найулюбленіших людей?” Але цього хоче Бог. Ти дуже чутлива людина, і від переживань у тебе починаються болі в шлунку. Адже так?”
“Так, Герондо, але невже бути чутливою людиною – це погано?” – запитує брат.
“Так, – відповідає Старець, – бути таким надмірно чутливим, як ти, – це погано. Своїми переживаннями ти провокуєш у себе розвиток різних тілесних захворювань. А ти не знаєш, що всі душевні захворювання – це демони?”
“Ні”, – відповідає брат.
“Ну, тепер ти це дізнався від мене”, – закінчив нашу розмову Старець.
“Якщо їхня любов – людська, то вони опечаляться” З якою радістю останнім часом Старець говорив про Святу Гору.
– Зараз я вже тільки один день на тиждень перебуваю тут (у Мілесі), а решту часу проводжу там, у моїй келії. Я думаю, що вже звик до того клімату. Скоро я вирушу в скит, де прийняв чернечий постриг. Там на мене чекають інші ченці, хороші й духовні. Хай сподобить мене Бог там закрити очі навіки.
– Але Герондо, хіба не засмутяться тут сестри, які так Вас люблять?
– Засмутяться, якщо їхня любов – людська. Коли ми маємо любов Христову, тоді бажаємо того, чого хоче та людина, яку ми любимо. Мені відкрито, що Христос бажає, щоб я повернувся туди, де дав свої чернечі обітниці.
Безробіття і відчай Старець, коли його запитали про одну людину, яка на той момент перебувала дуже далеко і яку він ніколи не бачив, сказав: “Я бачу, що він не працює, а байдикує – звідси і відчай”. Цей висновок отця Порфирія повністю відповідав дійсності. І якщо говорити про те, яких слід вжити заходів проти відчаю, то першим із них буде – влаштуватися на роботу.
Не впадай у відчай “Коли грішиш, не впадай у відчай. Мужньо, з надією на Бога покайся, і якщо я не маю змоги прийняти тебе, то йди сповідайся духівнику, якого я тобі порадив. Тільки так ти зможеш спастися”.
У церкві немає місця відчаю Образ Старця, який уже майже двадцять років по тому виникає переді мною, сповнений умиротворення і завжди бажаний. Я не пам’ятаю, щоб отець Порфирій коли-небудь був жорстким або сварив тебе.
– Він був Старцем любові.
– Коли він хотів щось тобі сказати, то говорив завжди дуже м’яко. Його голос… “Будь благословенний…” – він дуже часто вимовляв ці слова. До всіх він звертався так: “Який ти хороший… яка ти хороша…” Він створював атмосферу повного спокою.
– Так, як багато разів він говорив: “Христос – ваш друг, Він любить вас, Він не лякає вас вічними пекельними муками”.
– У своїх бесідах Старець особливу увагу приділяв таїнству Сповіді. Він говорив: “Коли ти перебуваєш у Церкві, тоді немає місця відчаю, що б ти не вчинив, що б із тобою не сталося. Відчаю немає місця. Ти можеш нервувати, переживати, але не впадати у відчай. Бог у таїнстві Сповіді допомагає тобі подолати все те, що може довести тебе до крайніх меж відчаю”. Старець завжди говорив про значущість священика, про десницю ієрея… про те, що з неї виходить Божественна благодать. Дуже часто отець Порфирій усю ніч проводив із тими, хто перебував уже на межі самогубства або ж наближався до прикордонних стадій, близьких до затьмарення розуму і духовного пошкодження. Разом із ними він просиджував до світанку, і завдяки його любові, благодаті, що виходила від нього, і його молитвам усі їхні біди зникали як сон.
Хоча б не відступай “Якщо ти не можеш просуватися вперед, то хоча б не відступай назад”, – сказав мені одного разу отець Порфирій, коли я вперто став говорити, що знову повторю цей гріх.
“У будь-якій справі, яку ти робиш, знай, що на тебе чекає безліч перешкод. Ти будеш сумувати. Однак не відступай, але молись, і Бог усуне всі перешкоди та скорботи, і ти досягнеш успіху”.
Коли ти впадаєш у відчай… “Живий Бог. Коли ти втрачаєш будь-яку надію, Він посилає тобі щось таке, на що ти аж ніяк не чекаєш… Треба тільки вірити в Нього і любити Його. Так само, як Він нас любить і піклується про нас – як кожен батько про своїх дітей. Ми всі є чадами Божими. І все те добре, що в нас є, ми маємо від Бога. Це Його дар. Чи не чув ти в Церкві такі слова: “Всякое даяние благо, и всяк дар совершен свыше есть”? 24 ”
Психологічні проблеми Для однієї людини зустріч зі Старцем стала справжнім одкровенням. Отець Порфирій бачив його душу так само добре, як ми бачимо обличчя свого співрозмовника. Він сказав йому: “Коли сатана надягає на тебе свої кайдани і починає тиснути, не залишайся в бездіяльності, як деякі люди. Вони впадають у зневіру, починають думати і думати. Цілими днями вони думають, ніби вони зіткнулися з нездоланними проблемами, тоді як нічого подібного не сталося; просто їх закував сатана. Ти повинен завжди бути готовий дати відсіч, чинити опір, прорвати цю сатанинську “блокаду”. Повинен діяти як людина, схоплена й утримувана розбійниками, яка несподівано різким рухом струшує їх зі своїх рук і розкидає направо й наліво. Вона вислизає з їхніх рук і спрямовується геть, до Христа, Який його звільняє”. Старець замовк і почав молитися. Коли відвідувач піднявся, щоб піти, отець Порфирій сказав йому: “Тепер я ясно побачив твою душу. У тебе є певні психологічні труднощі, які часто тебе паралізують, але приходить благодать Христова і звільняє тебе”. Ця людина була вражена. Пізніше він сказав мені, що ніхто б не зміг описати так точно стан його душі, як це зробив Старець.
Комплекси, смиренність і смуток Одного разу Старець сказав мені: “Християнин повинен уникати нездорової релігійності: як почуття переваги перед іншими через свої чесноти, так і почуття своєї худості через свою гріховність. Одна справа – комплекс, а інша – смиренність; одна справа – смуток, а інша – покаяння. Якось раз до мене прийшов один мирський лікар-психіатр і почав засуджувати християнство, тому що воно, як він говорив, викликає в людях комплекс провини і зневіру. Я відповів йому, що згоден із тим, що деякі християни, як зі своєї власної вини, так і з вини інших, хворіють на комплекс провини. “Але й ти, своєю чергою, – сказав я йому, – маєш погодитися з тим, що невіруючі схильні до значно страшнішого захворювання – гордості. І тоді як комплекси провини на релігійному ґрунті поблизу Христа долаються через покаяння і сповідь, гордість мирян, які живуть далеко від Христа, нічим не виліковується”.
Ці слова Старця пролили світло на деякі мої здивування щодо психологічного аспекту християнського життя. Я зрозумів, що отець Порфирій бажає, щоб ми уникали гордості, одягненої як у личину самоправедності “християнського” фарисейства, так і в самоприниження ” християнської” совісті, що тремтить від страху. Я побачив, що зухвалість тих, хто вважає себе “чистими”, і страх тих, хто відчуває себе “винними”, істотно не різняться між собою, але є лише різними сторонами однієї монети – гордості. Тому що істинно віруючий християнин звільняється від комплексу провини через сповідь і відпущення гріхів і радіє у свободі, дарованій йому Христом. Але, знаючи, що це – дар Божий, він лише висловлює свою вдячність Богові і не звеличується. Він чистий через кров Христову25 , а не за свої подвиги. Таким чином, він радіє, дякує і не звеличується. Ця людина тепер уже бачить, що всі люди можуть бути добрими через кров Христа.
Старець показував нам шлях, ідучи яким можна уникнути як зла (гріха), так і найгіршого з його проявів – гордості своєю доброчесністю, і досягти кращого – смирення. Тому він намагався зберегти істинне смирення від небезпеки підробок. Він казав мені: “Ми повинні бути смиренними, але не повинні смиреннословити. Смиреннослів’я є ловушкою диявола, воно несе з собою відчай і бездіяльність, тоді як істинне смирення дає надію і веде до виконання заповідей Христових”.
Старець своїми настановами, але ще більше прикладом свого життя наставляв свою словесну отару, спрямовуючи її на пасовища любові та смирення. Він сам жив смиренням, вірячи, що він – ніщо, тому що Бог, як він говорив, – це все, і все, що ми у Старця бачили, – це не його, але дари Божі.
Бог спасе нас серед наших бід Старець горів бажанням пробудити наші байдужі скам’янілі серця, закарбувати на них образ Христа, щоб преобразити нас. З великими зусиллями він вселив у нас і роздув іскру надії, щоб ми ніколи не впадали у відчай і не припиняли боротьби.
Як у нашому особистому житті, так і в житті нашого народу і всього людства він вбачав знамення надії. Одного вечора, коли ми розповіли йому про наші переживання і скорботу з приводу того, що відбувається навколо, він сказав:
– Наш час схожий на час земного життя Христа. Тоді світ також прийшов у найжалюгідніший стан. Але Бог зглянувся над нами. І тепер ми не повинні втрачати надії. Я бачу, як серед усіх цих лих з’являється хтось, чесна, доброчесна людина Божа, яка спрямує і об’єднає світ навколо добра.
Хай буде так, отче! Але коли?
Не переживай за своє майбутнє Одна дівчина-інвалід – вона користувалася інвалідним візком – розповіла Старцеві про свої труднощі, з якими їй доводиться стикатися, і запитала в нього поради. Старець сказав їй: “Насамперед остерігайся надмірно переживати за своє майбутнє. Ці переживання і страхи є хворобою душі і не пов’язані з фізичною неповноцінністю. Здорова людина може мати не один мільйон на своєму рахунку в банку і жити в постійному страху перед майбутнім. Цей страх долається довірою до промислу Божого і добрим подвигом”.
Як подолати надмірний сум Одній молодій вдові, яка була буквально вбита своїм горем, Старець порадив почати активно працювати, щоб подолати це почуття пригніченості. Молитва і трудотерапія, як і говорив потім отець Порфирій, дали дивовижні результати. Її скорбота перетворилася на внутрішнє умиротворення і радість, так що вона навіть стала побоюватися за свій розум. Але Старець заспокоїв цю жінку, запевнивши її, що це – духовна радість, і вона має своїм джерелом Христа, Якого вона прийняла в себе.
…Усі труднощі зникають Один мій друг, лікар за професією, попросив мене передати Старцю листа з його питанням особистого характеру. Наводжу нашу розмову з отцем Порфирієм так, як я записав її для того, щоб передати лікареві: “Чадо моє, – сказав мені Старець, прочитавши лист, – ну що це за відхилення, про які він пише, хіба вони мають якийсь стосунок до його душевних проблем? Що значить спадковість?” – “Тобто, Герондо, ні перше, ні друге припущення не вірні?” – “У цьому випадку нічого подібного немає. Усе, що він пише, походить від старої людини, яка живе в кожному з нас. Але коли ми всією душею полюбимо Христа, коли в нас увійде Божественна любов, тоді всі труднощі зникають, і ми сповнюємося духовної радості. Ти, чадо моє, це знаєш, я неодноразово говорив тобі про це. Так, так воно і буває”. При цих словах Старець повільно підняв руку, ніби показуючи, як наповнюється душа. “Психіатри і психологи говорять про відхилення і про спадковість тому, що вони не знають людської душі, яка зцілюється тільки лише Божественною любов’ю і живе радістю про Господа”.
* * *
24 Служебник. М.: Стрітенський монастир, 1997. С. 147.
25 Порівн: Архпм. Єфрем Святогорець. Отцівські поради. Саратов, 2007. С. 22-23.
ХВОРОБИ Душевні й тілесні недуги Старець завжди, незалежно від того, наскільки серйозною була тілесна хвороба людини, насамперед звертав увагу на хворобу її душі. Багато хто з хворих, які приходили до отця Порфирія, наполегливо просили його помолитися тільки про позбавлення їх від тілесної недуги. У них не вистачало терпіння переносити свої немочі. Ці люди вважали, що якщо вони не одужають і хвороба набуде затяжного характеру, то це похитне їхню віру в Христа і зрештою призведе їх і до душевного розладу. Але, за словами Старця, все було навпаки: гріх, неусвідомлена ними хвороба душі, затьмарював їхній погляд, і вони не помічали вищого повчального значення їхньої тілесної недуги, яку попустила їм любов Божа. Старець знав, що якщо він буде молитися тільки за їхнє тілесне здоров’я, то він їм не допоможе, тому що у своїй основі вони так і залишаться незціленими. Він завжди намагався поєднати лікування тіла з лікуванням душі.
Один християнин, лікар-психіатр, виступаючи на релігійному зібранні, сказав: “Я, будучи психіатром, є лікарем не душі людини, але її нервової системи. Роз’ясню докладніше. Душевно хворою людиною є лише нерозкаяний грішник, тому що душа хворіє лише тоді, коли людина чинить гріхи і не кається. Один лише Христос є лікарем душ людських. Але з благодаті Божої і святі володіють знанням душі. Вони пізнають як свою душу, так і душі інших. Людина, яка не досягла святості, пристрасна людина, яка не володіє пізнанням ні своєї душі, ні душ інших людей, чи може бути лікарем душ? Христос і по благодаті Христовій святі Його, яким під силу найважче – зцілення душі, можуть впоратися і з куди більш “легким” завданням і зцілити тіло, якщо його здоров’я піде на користь душі.
Тілесні немочі служать невимовному промислу любові Божої. Тут доречно згадати примітивну простонародну думку, що хвороба – це кара Божа за гріхи, а здоров’я – нагорода за чесноти. Але насправді може бути зовсім навпаки. Так, вельми багато святих бувають обтяжені багатьма тілесними недугами, а багато людей, що живуть у гріху і далекі від покаяння, ніколи не хворіють. Звичайно, ніхто не заперечує, що розбита гріховними пристрастями душа є родючим ґрунтом для розвитку багатьох тілесних недуг. І навпаки, умиротворена, сповнена Божественного умиління душа створює необхідні передумови як для свого власного зцілення, так і для зцілення тіла. Однак зрештою здоров’я кожної людини, яке, як морська хвиля, то приходить, то відходить, служить педагогічним цілям Божим, прихованим від нас, але відкритим святим Його”.
Ліки. Христос. Лікарі Старець не відкидав ліків, але не відводив їм перше місце в справі лікування хворого. Одного разу він запитав мене: “Що таке ліки?” Я відповів: “Якийсь хімічний склад, який ми приймаємо, щоб одужати”. Моя відповідь його не задовольнила. “Скажи мені, що таке ліки? Саме це слово тобі ні про що не говорить?” Я не знайшов, що сказати йому у відповідь. Тоді Старець продовжив: “Ліки, чадо моє, означають отруту 26 . Не думай, що ліки завжди приносять тільки користь. Вони ще й шкодять. Чому ми приймаємо ліки? Тому що хворіємо. А чому ми хворіємо? Тому що нервуємо. А чому ми нервуємо? Тому що грішимо. Але якщо ми дозволимо Христу вселитися в нашу душу, тоді відбігає гріх, відбігає нервозність, відбігає хвороба, і ми викидаємо ліки” 27 .
Така думка Старця здалася мені надзвичайно простою і корисною. Отець Порфирій, подібно до духовного “буру”, поступово доходив до найпотаємніших глибин, з’ясовуючи причини наших хвороб, розладів, гріхів, відсутності Христа в наших душах. Завдяки йому я став краще розуміти сенс слів апостола Павла, сказаних про тих, хто прийняв Христа у свою душу: “Нас звідусіль тиснуть, але ми не стиснені” (2Кор. 4:8
Під час однієї з наших зустрічей Старець сказав мені: “Коли нас долає хвороба, ми, щоб уникнути помилок, повинні прислухатися до рекомендацій лікарів і поводитися розумно. Але перш за все ми повинні слідувати волі Божій і мати повну довіру до Його любові”. Старець завжди знав, як привести до рівноваги і гармонії високе духовне завдання, поставлене перед людиною, і її тілесні потреби.
Ревнощі та онкологічні захворювання Одній сестрі Старець сказав: “Жінки, які ревнують своїх чоловіків, дуже часто хворіють на рак. З цієї причини хворіють навіть жінки священиків. Причиною всіх хвороб є дратівливість і нервозність. Вони провокують утворення навіть каменів у нирках”.
Гріх вносить безлад у роботу людського організму – Герондо, я часто приймаю ліки. А ви, наскільки мені відомо, не п’єте навіть кави.
– Я тобі вже про це говорив. Коли християнин із повною довірою віддає себе Господу, то Він посилає мир і спокій і в тіло людини, в її нутрощі. У результаті – внутрішні органи і залози починають нормально функціонувати, і ми, звільняючись від того, що нас раніше турбувало, знову знаходимо здоров’я.
Гріх, дратівливість та егоїзм ведуть то до надмірної активності, то до спаду інтенсивності роботи організму, наслідком чого є поява хвороб. Організм сам знає правильний середній шлях і прагне тиші та спокою. Ось, наприклад, коли в мене була виразка, лікар дав мені одні ліки, вони називалися Zantac. Щойно я їх прийняв, біль одразу вщух. “Ось як! – сказав я собі. – Це недобре. Значить, ці ліки десь в іншому місці завдадуть шкоди організму”. І більше я їх не приймав, вважаючи за краще терпіти біль.
Старець якось запитав мене про нашого спільного знайомого. Я відповів:
– Геронда, ночами в нього безсоння, і, щоб заснути, він змушений вживати іноді Stedon, а іноді – Trаnхеп.
– Передай йому, – сказав Старець, – нехай він заїде сюди, до мене, або ж нехай зателефонує.
Наше життя залежить від нас самих Якось раз Старець почав говорити про наше життя. Мені також пощастило чути його слова. Ось що він сказав:
“Наше життя залежить від нас самих. Що ми від нього хочемо? Як ми хочемо, так ми й можемо жити. Для того щоб здійснити наші бажання, не існує труднощів і перешкод. Але їм… може не бути й виправдань. Ми повинні жити в Бозі, і це в наших силах. Піст – це правильна дорога життя. Піст нікому нічим не загрожує… Від нього не буває жодної шкоди. Я дуже добре знаю, що від посту ще ніхто ніколи не захворів”.
Людина хворіє тоді, коли починає битися з людьми й обставинами. Усе, що Старець нам говорив, він підтверджував своїм власним життям.
Хвороби від бісів Я перебував у келії Старця в Каллісії. Ми розмовляли про хвороби, і отець Порфирій говорив мені про те, що причиною хвороб може бути як гріх, так і сатанинський вплив. Щоб я краще це засвоїв, він розповів мені таку історію: “Одного разу до мене в повному розпачі прийшла жінка. Вона буквально вмирала від горя. Причиною цього був її чоловік, який, за її словами, страждав на астму. Вона його жаліла, але нічим не могла йому допомогти і від цього сильно страждала. Але я побачив усе це в іншому світлі і сказав їй: “Я допоможу тобі, якщо ти погодишся робити те, що я буду тобі говорити”. “Зроблю все, що Ви мені скажете”, – відповіла вона. Тоді я кажу: “Отже, повертайся до себе додому. Ти ввійдеш через парадні двері і пройдеш у кімнату, де лежить твій хворий чоловік. Побудь із ним трохи і подивися, що він робитиме. Потім встань і скажи йому: “Я хочу ненадовго піти на ринок дещо купити. Однак на ринок не ходи, вийди через парадний ґанок, обійди навколо будинку і зайди з чорного ходу на кухню. Вона поруч із кімнатою твого чоловіка. Але будь обережна, щоб він тебе не виявив. Посидь там приблизно з годину і прислухайся до того, що буде робити твій чоловік. Потім знову обійди навколо будинку і прямо пройди в його кімнату. І знову зверни увагу на те, що він буде робити, коли тебе побачить”.
Жінка вчинила так, як я їй велів. Наступного дня вона зайшла до мене знову. “Ну що?” – запитав я її. “Щойно я пройшла через парадні двері, – сказала жінка, – і зайшла до кімнати чоловіка, він почав сильно кашляти, плювати на підлогу і скаржитися на те, що я його не люблю, зовсім не шкодую і залишаю одного, наодинці з його недугою. Потім я сказала йому, що на годинку відійду на ринок. Почався новий напад кашлю і нові скарги. Обійшовши будинок, пройшовши на кухню і прислухавшись, я виявила, що в кімнаті мого чоловіка панує цілковита тиша. Минула година, і я знову зайшла до нього. Щойно я відчинила двері, і він мене побачив, почався новий напад кашлю і скарги, що цілу годину, поки мене не було, він не міг впоратися з кашлем, кликав на допомогу і мало не помер, покинутий усіма”.
“Тепер ти зрозуміла, що відбувається?”, – запитав я її. “У мене все змішалося, – відповіла вона, – я не знаю, що й думати”. “Зараз усе поясню, – сказав я. – У твоєму чоловікові сидить біс. Я це побачив, коли ти вчора прийшла до мене. Біс навів на твого чоловіка астму, щоб з її допомогою розправитися з тобою. Будучи дуже чуйною і легкоранимою людиною, ти, бачачи його страждання і чуючи його скарги на те, що ти начебто зовсім про нього не турбуєшся, через свої переживання зовсім виснажилася. Однак твій чоловік зовсім не виглядає стурбованим. Він кашляє, плюється і нарікає тільки тоді, коли ти перебуваєш поруч із ним, тому що цей удар спрямований на тебе. Щойно ти йдеш, він заспокоюється”.
Жінка дивилася на мене всіма очима, і потихеньку до її свідомості став доходити сенс того, що відбувається. Я сказав їй, як треба боротися з ворогом і що треба зробити, щоб і вона, і її чоловік змогли позбутися демона. Жінка послухалася мене, і зараз життя в її сім’ї стало кращим”.
На мене справили глибоке враження, з одного боку, людиноненависницька підступність ворога, а з іншого – незвичайна прозорливість Старця й успіх його лікування. На моє запитання: “Герондо, ця астма була не справжньою, вигаданою?”, – він відповів: “Ні, це була справжня, звичайна астма, але причиною її виникнення був диявол. Він використовував її як знаряддя вбивства бідної жінки”.
Хвороба – це Боже відвідування Що стосується себе самого, то Старець молився тільки про спасіння своєї душі. І більше ні про що. Навіть коли він був тяжко хворий, коли численні, невиліковні, болісні хвороби, що роками виснажували його тіло, ставили Старця на тонку межу між життям і смертю, навіть тоді він не відступав від свого правила. Він ніколи не молився Богу про зцілення своїх власних недуг. Бо, як сам отець Порфирій казав, хвороба – це Боже відвідування. І горе тій людині, яку Бог не відвідає. Вона тепер уже втрачена для Бога. Здоровий і багатий перебувають далеко від дверей Раю. Як багатому, так і здоровому однаковою мірою загрожує небезпека так і не увійти всередину – залишитися поза шлюбним чертогом (пор.: Мф. 25:1-13
Однак те, чого сам Старець ніколи не робив для самого себе, він просив і чекав від нас, його духовних дітей. “Моліться за мене, – говорив він, – тому що я дуже грішний і один, будучи обтяжений стількома хворобами, не в силах понести весь тягар моїх беззаконь. Просіть Бога, щоб Він зглянувся на мене і підтримав мене”. Одного разу я застав Старця тяжко хворим. У нього не було сил не тільки мене привітати, а й навіть просто витерти піт, який від сильного болю виступив у нього на лобі. Я був змушений сказати йому:
– Ви, Геронда, здійснили таку велику кількість чудес. Наскільки мені відомо, Ви зцілювали невиліковно хворих, навіть хворих на рак. Зрештою, Ви маєте таку дерзновенність до Бога, яку я не знаю, чи є в когось іншого на землі. Чому Ви, з Вашою дерзновістю, не благатимете Бога позбавити Вас від цих хвороб?
– Цього, дитя моє, я не зроблю ніколи!
– Але чому? Ви ж не просите в Бога нічого поганого?
– Тому що я не хочу примушувати Бога!
Його відповідь мене вразила, обеззброїла і змусила замовкнути. У ці важкі години я залишався поруч зі Старцем і спостерігав, як він боровся з хворобою – мовчазно і з повним спокоєм.
Слід зауважити, що під час цього тяжкого випробування я не почув з його вуст жодного слова невдоволення, обурення, скарги. Він не говорив про свою хворобу, не висловлював ані найменшої досади на таке тяжке випробування, яке попустив йому Боголюдина Іісус. Навпаки, незліченну кількість разів я чув, як Старець вимовляв два своїх найулюбленіших слова: ” Іісусе мій! Іісусе мій! Іісусе мій!”
Любов до Старця, скорбота і біль розривали моє серце. У ці важкі години всім нам було більш ніж очевидно, що Старець намагається благати Господа не позбавити його від болю і хвороб, але зміцнити, дати йому сили їх понести. І йому це вдалося. Треба зазначити, що і завжди в подібних ситуаціях Старець чинив точно так само, як цього разу. Його молитва про допомогу завжди була почута.
Взагалі, треба сказати, що засобом для вирішення всіх проблем у Старця була молитва. Довга, старанна молитва, яку він заповів і нам, його духовним чадам.
Хвороба стає справжнім благодіянням Старець Порфирій вважав хвороби великим благословенням Божим. Як відомо, він сам був дуже хворобливою людиною. Бог попустив, щоб блаженний Старець був випробуваний багатьма недугами. Найбільше отець Порфирій страждав від страшних головних болів, що спричиняли непритомні стани, коли він уже не міг спілкуватися з людьми. Однак неодноразово, коли того вимагала нагальна потреба, Старець, навіть будучи близьким до непритомності від болю, продовжував, по благодаті Божій, розмовляти і давати свої поради людям. Він нехтував своєю хворобою і дбав лише про успіх і спасіння ближніх. Крізь призму немочей і болю отець Порфирій бачив явлення Бога в людині. Коли людина страждає, вона виразно відчуває свою неміч. Вона не може знайти для себе опору в самій собі, тому що сила її покинула. Але вона прагне подолати ці труднощі й вручає себе любові та людинолюбству Божому. Спілкування з Богом через безперестанну молитву, віддання свого життя в руки промислу Божого дають буттю людини справжню силу, яка походить від Бога і веде до спасіння. Тобто до єднання з Богом і причастя життя Троїчного Божества.
Коли ми запитували Старця про те, як він почувається, він нам відповідав. Переживаючи таке важке випробування, він знаходив у собі сили, щоб відкрити нам велику істину: “Бог нас любить безмірно і хоче, щоб ми стали для Нього своїми, щоб ми повністю віддали Йому самих себе”. “Усе життя наше Христу Богу віддамо” 28 . Хворому легше віддати себе в руки Божі, тому що хвороба забирає в нас упевненість у своїх власних силах. І тоді наша недуга стає для нас справжнім благодіянням. Тому Старець і говорив: “Не просіть Бога про те, щоб одужати. Він знає, що для вас корисно, і діє за Своєю нескінченною любов’ю, яку Він має до людини”.
Моліться про те, щоб я став добрим, а не про те, щоб мені було добре Одна дівчина, духовне чадо Старця, того дня, коли отцю Порфирію оперували катаракту на оці, взяла із собою інших дівчат, і вони пішли в ліс. Там, проливаючи потоки сліз, дівчата молилися про зцілення свого Старця. Через якийсь час отець Порфирій запросив до себе цю дівчину і запитав: “Чому ти збираєш сестер і ви плачете про мене в лісі?” “Тому що, Герондо, – відповіла вона, – ми хочемо, щоб Ви зцілилися”. І що ж їй відповів Старець? “Моліться про те, щоб я став хорошим, а не про те, щоб мені було добре”, – сказав він.
Ієромонах Андрій – лікар-дерматолог, який незадовго до своєї смерті прийняв чернечий постриг на Святій Горі, коли був кліриком храму Святого Георгія в містечку Неа Палатія в Оропосі, часто відвідував Старця. Одного разу він як лікар-дерматолог попросив у отця Порфирія дозволу подивитися його руку. На правій руці у Старця, на додачу до решти його хвороб, була пошкоджена шкіра, тож у свій час він навіть замотував цю руку бинтами. Цей випадок я передаю так, як мені розповів його сам отець Андрій.
Старець дав йому оглянути свою руку. Після цього отець Андрій купив мазь і приніс її отцю Порфирію. “Користуйтеся цим кремом, Герондо, – сказав він, – і через кілька днів ваша рука стане абсолютно здоровою”. “Отче Андрію, – відповів Старець, – це запалення на руці мені попущено Богом. І тепер ти прийшов, щоб забрати в мене те, що дав мені Бог”. Сказавши це, отець Порфирій відмовився взяти мазь.
Я хворий, але я щасливий – Де у Вас болить, Герондо?
– Скрізь.
– Що мені робити, Герондо, щоб знайти радість у житті?
– Читай Святе Письмо, ходи до церкви, май духівника, причащайся Святих Таїн – одним словом, будь доброю християнкою. Тоді ти знайдеш ту радість, яку шукаєш. Ти бачиш, що я зараз хворий, але я щасливий. Так і ти, коли трохи наблизишся до Христа, знайдеш радість у своєму житті.
Молитва і хвороба “Молися не про те, щоб Бог позбавив тебе від різних твоїх хвороб, – сказав мені одного разу Старець, – а про те, щоб тобі за допомогою розумної молитви, перебуваючи в терпінні, умиротворитися. Це принесе тобі дуже велику користь”.
“Не проси Бога полегшити твої страждання від різних хвороб, не примушуй Його до цього у своїх молитвах. Але з незмінною стійкістю і терпінням переноси свої недуги – і побачиш, яку від цього отримаєш користь”.
Молитви про успіх операції Одна наша хороша знайома, дуже благочестива жінка, сильно захворіла. Коли їй сказали про те, що необхідна операція, вона почала подавати записки священикам, ченцям і по монастирях, щоб за неї молилися. Коли ми попросили і Старця помолитися за хвору, він сказав: “О! Скільки молитов про її зцілення, як я бачу, сходить до Бога!” За молитвами Церкви операція пройшла вдало, і ця жінка одужала.
Я осінив її хресним знаменням, і вона зцілилася 29 Отець Порфирій розповідав:
– Якось раз до мене прийшла одна черниця. Помітивши в неї на руці пухлину завбільшки як волоський горіх, я сказав їй:
– Давай я покажу тебе професору (тоді я служив у храмі при поліклініці).
– Я прийшла сюди не для того, щоб показатися професору, але щоб побачити Вас, Геронда, – відповіла вона.
Я благословив її, перехрестив її руку і відіслав назад у монастир. Незабаром пухлина розсмокталася.
Під час сповіді однієї жінки моїм душевним очам було відкрито, що в неї рак грудей.
– Ти здорова? – запитую я її. – У тебе щось є.
– Так, Геронда. Але я соромлюся сказати про свою хворобу.
– Іди зараз до такого-то кабінету, це тут поруч, до такого-то лікаря і попроси його від мого імені, щоб він тебе оглянув, а потім повертайся і розкажи мені про результати.
Коли вона повернулася, то сказала, що в неї справді виявили ракову пухлину. Лікарі відправляли цю жінку на обстеження, і через три дні вона мала лягти на операцію.
Тоді я опустився на коліна, сказав їй, щоб вона теж стала поруч, і велів творити про себе молитву. Я теж став молитися про себе. Потім, осінивши цю жінку хресним знаменням, я, згідно з рекомендацією лікарів, відіслав її на обстеження.
Коли через три дні вона прийшла на операцію, то виявилася абсолютно здоровою. Пухлина безслідно зникла.
Лікар, сам не свій, спускається до мене в храм і каже:
– Герондо, що ти таке зробив цій жінці, що вона стала абсолютно здоровою? Якби три дні тому я на власні очі не бачив цю пухлину і своїми руками не промацав її, я б нізащо не повірив, що вона в неї була.
– Багато чого бачать мої очі, – закінчив Старець. – Безліч чудес. Благодать Божа діє по вірі людей.
Вір, що і в наш час трапляються чудеса. Тому що Христос “вчора і сьогодні і на віки Той самий” (Євр. 13:8
Я помолюся за тебе, і ти видужаєш – Я чекав на тебе! Ти не повірила не тільки моїм словам і запевненням, але навіть і моїм молитвам. Ну що з тобою будеш робити, благословенне чадо? Ти перервала свою відпустку, яка так тобі необхідна, і спішно приїхала, щоб побачити мене? Кажеш, що мої молитви не досягали до тебе, і тому ти прийшла сюди?
Такими словами зустрів Старець одну студентку, бажаючи в такий спосіб показати своє невдоволення тим, що вона така маловірна. Потім він сказав:
– Ну, тепер розкажи мені, що тобі сказали лікарі, які проводили обстеження?
– Те ж саме, що говорили і Ви, Геронда. Справа погана! Це рак! – Тут вона розридалася.
– Що ти плачеш? Де твоя віра в Бога? Ти навіть забула те, що я говорив тобі телефоном. Чи, можливо, у твоїй голівці зародилася думка, що ракова пухлина… сильніша за Бога? Якщо так, то ти робиш велику помилку. Немає нічого вищого за нашого Господа. Він, і тільки Він – над усім! І від Нього залежить усе! Отже, досить сліз. Я хочу бачити своїх дітей не сумними і нещасними, а радісними і щасливими. Ну, давай я, як обіцяв, прочитаю тобі молитву, і тоді ти побачиш, як швидко твоє здоров’я піде на поправку.
Так і сталося. Отець Порфирій почав читати молитву, що зайняло досить багато часу, одночасно осіняючи хрестом місце пухлини. Старець із такою силою прикладав хрест до хворого місця, що він залишав на шкірі видимі відбитки. Його віра була така сильна, що результат неминуче мав виявитися позитивним.
Після закінчення молитви отець Порфирій отримав від Бога сповіщення. Його святий лик весь світився від радості. Його прохання було почуте. Великий Бог, у Якого він так сильно вірив, Якому вклонявся і Якому з такою самовідданістю служив не одне десятиліття, зглянувся на його палку молитву і звершив велике чудо. Хвороба була переможена.
В одну мить хвора стала здоровою. Старець заглянув їй в очі й одразу помітив у них зміну. Замість сліз у них засвітилася радість. Місце відчаю в них зайняла надія. Похмурість поступилася місцем усмішці, хвороба – здоров’ю і, нарешті, смерть – життю! Дійсно, наскільки прекрасні плоди віри.
– А що ж стало з пухлиною, яка була вже розміром як яйце? – наважився я запитати, коли розповідь було закінчено.
– А ти що думаєш?
– Я Вас запитав…
– А я запитую тебе.
– Але…
– Що ти хочеш? Вона майже зникла, пропала, випарувалася. Пішла туди, звідки й прийшла… Через кілька днів не можна було навіть зрозуміти, на якому місці вона була. Ти знаєш, Хто такий наш Бог? Хто Він?
– Той, хто створив усе і змінює все за Своїм бажанням.
– Вірно! Так і є. Благословення моє нехай буде з тобою.
Я був дуже хворий. Було чудово Старець відкривав нам таємниці Божі не тільки у своїх бесідах. Приклад його життя був для нас також яскравим одкровенням Божественних Тайн. Безсумнівно, що сила Господня “звершується в немочі” (2Кор. 12:9 Об. 2:10 Йов. 1:1 1Кор. 13:8
Старець не хотів просто хворіти – бути ураженим стражданнями і відчувати хворобливе саможаління від своєї поразки. Навпаки, він героїчно переносив кожне сатанинське ураження, перемагаючи його силою Христа, щоб, подібно до святих мучеників, підняти над понівеченим тілом ще більш душевно здоровим.
“Від багатьох моїх гріхів…”30 Одного разу отець Порфирій сказав мені:
– Коли я був молодим, то просив Бога дати мені ракову хворобу, щоб я міг страждати з любові до Нього. Якось узимку старці послали мене по равликів. Йшов сніг, і я чотири години збирав цих равликів. Мокрий, холодний як лід мішок із ними висів у мене за плечима. Так я захворів на плеврит. У нас у келії не було ні хорошої їжі, ні ліків. Я весь висох, залишилися тільки шкіра та кістки, і кажу старцям, що так я помру. Незабаром здалеку приїхав мій брат. Він поклав мені на спину витяжний пластир, знаєш, що це таке?
– Ні, не знаю.
– Це квадратний шматок шкіри, його приклеюють до спини в тому місці, де є скупчення рідини. Цей пластир вбирає в себе всю рідину від плевриту і розбухає, як губка.
Через тиждень цей пластир ножицями відстригли по краях разом зі шкірою. Мої страждання були жахливі… Від болю я співав: “Від багатьох моїх гріхів…”
Потім на рану наклали пластир на основі воску. Цей пластир збирав гній, і його часто міняли. Кожна зміна – нові страждання.
Оскільки я потребував посиленого харчування, старці послали мене на місяць в Афіни. Одужавши, я негайно повернувся назад. Але незабаром знову розхворівся. Тоді я поїхав в Афіни на два місяці. Незабаром після того як я, здоровий, повернувся назад, хвороба знову звалила мене з ніг. Зрештою старці, порадившись, вирішили остаточно відіслати мене з келії. Проливаючи потоки сліз, я попрощався з ними. Другий послушник старців проводжав мене до корабля. Ми обидва весь час плакали.
– Отче, – говорив я йому, – не плач, я повернуся.
– Дитя моє, – говорив він мені в свою чергу, – не плач, Пресвята Богородиця поверне тебе назад.
Якщо в тебе така віра, то лікарі тобі не потрібні Якось раз ми запитали отця Порфирія: “Часто люди зцілюються навіть від невиліковних хвороб. Як це відбувається?” І він відповів: “По вірі”. Ми запитали знову: “Що значить – по вірі?” Старець сказав нам: “Коли хворий знехтує медичними знаннями лікарів і покладе все на Бога, тоді він спонукає промисел Божий узяти на себе турботу про його зцілення 31 . І таким чином він одужує. Одного разу прийшла до мене жінка, в якої був рак грудей, і каже: “Я ні до кого не звертатимусь, ні до лікарів, ні до кого-небудь ще. Воля Божа хай буде”. Тоді я відповів їй: “Якщо в тебе така віра в Бога, то лікарі тобі не потрібні”.
Ракова пухлина Старця і його святе терпіння Коли після обстеження лікарі сказали мені, що в мене рак, я зрадів і сказав: “Слава Тобі, Боже. Минуло стільки років, а Ти не забув мого прохання”. У мене пухлина ось тут, у гіпофізі. Вона росте і тисне на оптичний центр. Тому в мене став падати зір.
Одним оком я трохи бачу світло, а іншим бачу людей, але обличчя вже не розбираю, бачу лише силуети. Язик у мене став дещо товстішим і довшим, так що він уже заважає мені в роті, і в мене змінився голос. Болі бувають страшні. Тоді я озброююся терпінням і починаю молитися. Але за дуже сильного болю навіть молитися стає неможливо. Однак я не нарікаю і не скаржуся.
– Герондо, приймайте якісь болезаспокійливі засоби, тоді вам буде легше.
– Болезаспокійливе я не приймаю, але кажу собі те, що ти вже чув: “Хіба Христос не знає, що мені боляче? Знає”. Отже, я з терпінням несу Хрест Христовий. Як ти на це дивишся? Я тобі все розповів. Можливо, дехто вважає мене ненормальним? Мені подобається це безумство, але я не зобов’язую тебе робити так само, як я. Ти роби так, як вважаєш за потрібне, як можеш. А для себе я обрав цей шлях… Я люблю тебе, чадо моє, ти це знаєш?
– Так, Герондо, знаю. І я Вас люблю і прошу Бога, щоб Він Вашими святими молитвами помилував мене.
– У хворобі я прошу Бога, щоб він умилостивився наді мною і простив гріхи мої. Коли людина досягає стану, який вона мала до гріхопадіння, тоді Бог не попускає їй хвороб. Коли Бог захоче, то в одну мить може зробити нас здоровими. Але це непросто. І розуміють це тільки ті, “хто може вмістити” (Мф. 19:12
Я не прошу Бога про зцілення “Тепер у мене стали відніматися ноги, вони мене вже не тримають. Я можу пересуватися тільки трохи тут, по келії. Ще я став усе забувати, погіршилася пам’ять. Але я не прошу Бога про те, щоб Він зцілив мене, а тільки щоб Він простив мені мої гріхи.
Часто я думаю про тебе і молюся Іісусовою молитвою: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене” і за тебе. Дзвони мені частіше”.
Щиро віддай свою хворобу на волю Божу Під час однієї з наших зустрічей Старець сказав мені: “Ти знаєш, що треба робити, коли ти хворієш? Треба просити Бога, щоб Він простив тобі твої гріхи. І Бог, оскільки ти, сповнений страждання, зі смиренням звертатимешся до Нього, пробачить тобі гріхи і зцілить і твоє тіло. Але будь уважний: ніколи не молися із задньою думкою, не кажи: “Боже мій, пробач мені гріхи мої”, тоді як твій розум цілком зайнятий твоєю тілесною недугою. Така молитва не матиме результату. Коли ти встаєш на молитву, забудь про свою тілесну неміч, приймай її як епітимію, накладену для відпущення твоїх гріхів. І не турбуйся про те, що буде далі. Надай це Богові, Він знає, що робить”.
Так просто Старець пояснив мені, що хвороба тіла є наслідком хвороби душі, тобто наслідком моїх гріхів. Отримане ж унаслідок смиренної молитви прощення Богом гріхів приносить душі зцілення, а згодом, коли Бог благоволить, зцілюється й тіло. Старець наголошував, що ми повинні молитися просто, не маючи жодних задніх думок. У молитві потрібно просити тільки відпущення гріхів. Тому що для зцілення хвороби потрібно зробити лише одне – усунути її причину.
Молитва, що здійснюється не в простоті, коли хворий просить про прощення гріхів тільки для того, щоб отримати лише тілесне здоров’я, буває безрезультатною через користолюбний намір хворого.
Згідно з думкою отця Порфирія, Христос, відповідаючи на смиренне прохання хворого про відпущення гріхів, на його безкорисливу віру в Його велику милість, спочатку робить більш важке, а потім, коли Він сам вважатиме за потрібне, переходить до більш легкого. Спочатку Бог лікує корінь – хворобу душі, гріх; а потім гілки – хворобу тіла.
Завдяки хворобам ми стаємо кращими Одного разу отець Порфирій сказав мені: “Завдяки хворобам, коли ми покірно їх переносимо, просячи Бога про прощення своїх гріхів і прославляючи Його ім’я, ми стаємо кращими”.
У результаті ракових хвороб наповнився рай Під час бесіди зі своїми духовними чадами Старець сказав:
– Ліки від раку дуже прості. Лікарі користуються ними щодня, вони постійно в них під рукою, як мені це, по благодаті Божій, відомо. Але Бог не відкриває їм цей засіб, тому що останнім часом внаслідок ракових хвороб наповнився Рай!
Хвороби стали для нього поприщем для здобуття чеснот Бог, за нез’ясовним Своїм промислом, поєднав воєдино спасіння Старця і тисяч його духовних чад з його хворобами і необхідністю їх зцілення. З роками недуги отця Порфирія множилися і ставали для нього поприщем для здобуття чеснот. Одного разу, зайшовши до Старця і побачивши, що йому сильно нездужає, повний жалю, я запитав його:
– Ви хворієте, Герондо?
– Так, дуже сильно.
– Де у Вас болить?
– Скрізь.
– Що у Вас, Герондо?
– Легше сказати, чого в мене немає! Стільки хвороб, що я й сам не знаю, що в мене. Моє життя висить на волосині.
Але цю волосинку тримав Бог і протягом десятиліть не дозволяв їй обірватися. І Він так робив не стільки для Старця, бо той завжди був готовий залишити цей світ, скільки для нас. Ми ж, через нашу недбалість, були чужими гідного приготування до вічності. Отець Порфирій був нам необхідний, і він знав це. Тому Старець молився, щоб ще ненадовго залишитися з нами тут, на землі. Про це молилися і сотні його духовних чад. Сестри монастиря, не шкодуючи сил, вдень і вночі виявляли свою турботу про отця Порфирія. Одного разу він сказав: “Неодноразово я вирушав у небо, але ваші молитви повертали мене назад”. Боротьба не на життя, а на смерть точилася і під час операції на нирці, і під час важкого інфаркту міокарда, і під час невдалої операції катаракти…
Коли у Старця була катаракта, лікарі від нього практично відмовилися. У хворого, внаслідок того що протягом багатьох днів він залишався без їжі, почалася шлункова кровотеча. Його багатостраждальне тіло перетворилося на скелет, обтягнутий шкірою. Лежати для хворого було небезпечно, і Старця, який відчував жахливі болі, тримали у вертикальному положенні, як розіп’ятого.
Випробування терпіння Кілька місяців я не бачив Старця і, нарешті, знову приїхав до нього. Його здоров’я потихеньку йшло на поправку. Він сказав мені: “Тепер я маю бути дуже уважним, тому що ця погана хвороба коли-небудь може мене вбити”. Але тут же поправився: “Хоча немає поганих хвороб, тому що всі хвороби попускає Бог”.
Наприкінці нашої розмови Старець сказав: “Ця хвороба мене сильно втомила. Стільки місяців я не покидаю цю кімнату, а так хочеться за місто, на природу. Помолися за мене”. Мені ці його слова здалися якимись дитячими, якоюсь легкою скаргою і жалем, які можна пробачити навіть святим.
Через якийсь час після одужання отець Порфирій сказав: “Того вечора, коли зі мною стався інфаркт, я не витримав великої кількості світла”.
Ліки зроблять його здоровим Коли здоров’я хворого після численних молитов за нього його близьких не йшло на поправку і він продовжував своє лікування, приймаючи призначені йому лікарями ліки, Старець говорив:
“Таблетки, дитино моя, зроблять цю людину здоровою, тому що так хоче Бог”.
Коли ліки не допомагають… “З чого починає лікувати лікар? Спочатку він молиться, закликаючи допомогу Божу, а вже потім дає ліки.
Слід знати ще ось що: коли ліки не допомагають, це значить, що хворіє не тіло, а душа. А зцілення душі ми можемо знайти тільки у Христа. Розумієте? Нашу душу зцілює тільки Христос”.
Відклади операцію Одного разу я зайшов до свого лікаря, щоб проконсультуватися з ним про мою стару хворобу. Він порадив мені через рік провести ще одне повторне обстеження, а потім лягти на операцію. Я прийшов до Старця і з хвилюванням розповів йому про пораду лікаря.
Вислухавши мене, він сказав: “Тепер усе зрозуміло. А я стільки днів задавався питанням: що це мене так терзає?” “Отець Порфирій знову взяв на свої плечі тягар моєї хвороби”, – подумав я. Потім він запитав: “У тебе вже була операція?” Я відповів, що ні. Тоді отець Порфирій каже: “Навіщо тобі потрібна ця операція? Знаєш, часто буває, що після хірургічного втручання виникають ускладнення. Я б порадив тобі відмовитися від операції і прийняти цю хворобу як жало в плоть 32 “.
Вирішивши надати послух Старцю, через рік, як було домовлено, я прийшов до лікаря на обстеження. Після огляду лікар сказав: “Ваш стан не змінився, хвороба не прогресує. Я запропонував би Вам не поспішати з операцією. Відкладайте її, наскільки це можливо, якомога довше. Приходьте до мене знову через рік”. Я подумав, що рішення лікаря таємничим чином перегукується з благословенням Старця. Не сказавши лікарю жодного слова про ці свої думки, я пішов із твердим наміром більше сюди не приходити. Тому через рік я не з’явився на чергове обстеження. Одного разу на парафіяльних зборах я випадково зустрівся зі своїм лікарем. Він сказав мені, що операція тепер не потрібна, бо нещодавно в Америці створили ліки, за допомогою яких можна остаточно вилікувати мою хворобу, і що незабаром цей препарат з’явиться і в аптеках Греції. Я згадав про Старця і, не маючи можливості бачити його, подумки йому подякував. Отець Порфирій перебував уже в Небесних оселях.
Сподівайся на Бога – і спасешся Коли Старець після чергової хвороби почав відновлювати свої сили і став приймати відвідувачів, я зайшов до нього. Слова отця Порфирія, сказані тихим, слабким голосом, здивували мене: “Коли я був молодий, – сказав він, – то молився Богу про те, щоб, якщо Він коли-небудь попустить мені захворіти, цією хворобою був рак. Ти знаєш, рак – це найкраща з усіх хвороб. Інші захворювання ти не сприймаєш всерйоз, сподіваєшся, що скоро одужаєш, і тому зазвичай внутрішньо нітрохи не змінюєшся. Однак коли ти знаєш, що в тебе рак, тоді ти кажеш сам собі: “Ось і все. Ось і кінець. Не треба себе обманювати. Тепер уже я йду”. Люди не можуть тобі допомогти, ти на самоті стоїш перед Богом. Єдина твоя надія – в Ньому. Ти хапаєшся за цю надію і спасаєшся. Після моєї невдалої операції на оці і після застосування величезних доз кортизону я відчув у голові ніби вибух. Мені здалося, що мій череп розірвало на дрібні частини. Біль був страшний. Я подумав, що Бог почув моє старе прохання, і це рак. Але, на жаль… Ти знаєш, я припинив цю молитву про попущення мені раку після того, як розповів про неї одному єпископу, і він мені дорікнув, сказавши, що за цією молитвою криється егоїзм. Але біль був дуже сильним. Це було прекрасно”.
Розповідь отця Порфирія викликала у мене благоговійний жах, особливо останні його слова: “Біль був дуже сильним. Це було прекрасно”. Як часто в мене не вистачало сил слідувати за Старцем.
Благословіть Через кілька років після операції хвороба мого духівника 33 відновилася. Стан його здоров’я безперервно погіршувався, він потребував нової операції. Страждання хворого були нестерпними, сам він нічого не їв, їжу йому вводили через зонд. З кожним днем він танув як свічка. В одне з останніх моїх відвідувань, а мій духівник лежав у себе вдома, він тихим голосом сказав мені: “Передай отцю Порфирію, що я сильно страждаю і, припадаючи на коліна, прошу його помолитися за мене. Якщо є воля Божа, щоб я жив, то нехай Він залишить мене на землі заради моїх духовних чад. Якщо ж Бог хоче забрати мене, то нехай забирає. Хай буде благословенне ім’я Його”.
Коли я передав його слова отцю Порфирію, він був дуже зворушений і попросив мене негайно зателефонувати хворому. Потім відбулася дивовижна розмова мого духівника, який був уже на краю могили, з отцем Порфирієм, який за своє життя тричі опинявся біля цієї останньої межі. Мій духівник, через сильні болі, міг відповідати тільки односкладово – “так” або “ні”. Старець підбадьорив хворого, розповівши йому про свій власний досвід, про ті дні, коли він балансував на межі між життям і смертю. “Професор” духовного життя, який неодноразово зазнавав хресних страждань, зміцнював свого “студента” в найважчі години його хресної муки. Отець Порфирій розмовляв по “гучному зв’язку”. Стоячи на колінах, я слухав цю розмову, і сльози текли у мене по щоках.
Закінчивши бесіду, Старець повернувся до мене і сказав: “Як це дивно. Твій духівник був поруч зі мною. Ти бачив його?” “Ні, Герондо, я його не бачив”, – відповів я. “Це велике диво. Тіла далеко, а душі поруч. Я часто дзвоню твоєму духівникові і вдень, і вночі, особливо коли бачу, що йому дуже погано. Ми домовилися з ним молитися разом в один і той самий час. Я намагаюся з ним говорити, коли йому особливо важко, і це приносить йому деяке полегшення. Однак його, так само, як і мене, дуже стомлюють відвідувачі. Мені все це дуже зрозуміло, бо я сам через це пройшов. Ви правильно зробили, що не поклали його на операцію. Нехай усе залишається так, як є, скільки попустить Бог”. Майже втративши надію на одужання мого духівника, я запитав отця Порфирія: “Герондо, якщо Бог захоче, навіть зараз, хіба не може статися чудо, і мій духівник залишиться живим?” Старець відповів: “Богу все можливо”. Але Бог за всепремудрою Своєю любов’ю захотів іншого. Через кілька днів Він узяв мого духівника на небо.
Бережи своє здоров’я Під час однієї з наших зустрічей отець Порфирій, як люблячий батько синові, дав мені деякі приватні настанови. Ось що він сказав: “Уважно стався до того, що ти їси. Не вживай у їжу ті продукти, які, за станом здоров’я, тобі шкідливі, і ті, які викликають повноту. Не лежи довго в ліжку, а то знову захворієш. Рухайся, не сиди на місці, займайся чим-небудь, але в міру. Більше ходи, не надто швидко, однак і не надто повільно, уникай підйомів і спусків, хоч би якими малими вони були. Здійснюй свої прогулянки рівною місцевістю, не поспішаючи, спокійно, щоб не перевтомлюватися. Виїжджай за місто. Я не буду говорити тобі, куди конкретно ходити на прогулянки, йди, куди тобі подобається, тільки щоб це було за Афінами, подалі від вихлопних газів, які так шкодять твоєму здоров’ю. Не виходь на вулицю, коли надто холодно або надто спекотно. Коли ж виходиш на холод, то закривай ніс і рот шарфом, щоб не вдихати холодне повітря. А коли спекотно, ходи в панамі, щоб не отримати сонячний удар. Будь обережним, уникай душевного хвилювання і не переживай про те, що буде. Я знаю, що на роботі на тебе ніхто не чинить тиску, і зовні ти маєш спокійний вигляд, проте всередині сам себе мучиш думками: як би не відстати від інших, як би зробити більше та краще. Ти звернув увагу на те, як ти зараз став внутрішньо спокійним, перебуваючи на лікарняному і не працюючи вже кілька тижнів? Коли ти перейдеш на іншу роботу, тоді комплекс невпевненості в завтрашньому дні зовсім мине. Читай книги святих отців і молись. Але перш за все – не переживай, тоді ти швидко підеш на поправку. Чим більше ти будеш любити Христа, тим більше будеш радіти і тим менше переживатимеш. Усе роби з любов’ю і вдячністю. Не перенапружуйся і не метушись. Приймай поки що і свої ліки, але настане такий день, коли ти їх викинеш”.
Доплативши за лікування, він перейшов у кращу клініку Доплативши за лікування, він перейшов у кращу клініку
Поради, діагнози, рецепти – Один чоловік запитав Старця, від чого в нього, як показало мікробіологічне дослідження крові, надлишок холестерину. Отець Порфирій відповів: “Від переживань і від їжі”.
– Чоловік, у якого були не в порядку нерви, запитав про це Старця, і той відповів: “Причину твоєї недуги шукай у своїй душі. У якому вона стані?”.
– Відвідувач сказав Старцю: “Геронда, за останні роки, коли я став більше молитися і вдаватися до Таїнств Церкви, я майже звільнився від свого комплексу невпевненості в завтрашньому дні”. “Так і має бути, – відповів отець Порфирій. – Благодать Божа помилувала тебе”.
– В одного чоловіка був рідкісний перелом кісток зап’ястя, і лікар запропонував йому зробити хірургічну операцію. Хворий звернувся за порадою до Старця. Отець Порфирій бачив усі нервові закінчення, що проходять і переплітаються в точці перелому, і звернув увагу відвідувача на те, що в разі невдалої операції він може стати інвалідом. Зважаючи на таку небезпеку, ця людина відмовилася від операції. Через якийсь час його рука пройшла і він забув про свій перелом.
– Іншій людині Старець порадив відмовитися від операції на передміхуровій залозі, щоб уникнути в подальшому розвитку там ракової пухлини.
– Одного вечора Старець розмовляв на вулиці з групою відвідувачів. Мова зайшла про забруднення навколишнього середовища. Звернувшись до жінок, отець Порфирій сказав: “Ви, господині, щоб не захворіти, миєте фрукти й овочі, а деякі миють навіть із милом. Чи не так?” “Так, звичайно”, – відповіли відвідувачки. “Але ви не знаєте того, що зло міститься всередині”, – закінчив свою бесіду Старець.
Воля Божа нехай буде Хворий на рак в останній стадії попросив свого друга дізнатися у Старця, чи буде він жити. Отець Порфирій не відповів на це запитання. Він лише сказав, що молиться Богу за хворого, і послав йому чотки. За кілька днів хворий із молитвою на устах і з чотками в руці відійшов у небеса.
Радість у Господі зцілить тебе Колись давно лікар прописав мені одні ліки, щоб я приймав їх щодня. Отець Порфирій загалом уникав надмірного вживання ліків. Однак, незважаючи на це, він поважав лікарів і приймав ліки як необхідне зло. Дізнавшись, які ліки я приймаю, він несподівано замовк і, як здавалося, замислився і почав молитися. Потім він сказав мені: “Припини приймати ці ліки”. Ця несподівана порада отця Порфирія збентежила мене, проте я вирішив послухатися і зробити так, як сказав Старець. Я перестав приймати ці ліки.
Через якийсь час, оскільки хвороба не залишала мене, я пройшов комплексне клінічне обстеження. Взявши благословення у свого духівника, я показав результати обстеження іншому лікарю, теж духовному синові мого духівника. Після уважного їх вивчення цей лікар сказав, що, на його думку, мені не слід було користуватися тими ліками, які я вживав протягом не одного року і які припинив уживати лише зовсім недавно. Він рекомендував мені інші ліки. Ними я і став користуватися. Тоді мені згадався отець Порфирій. Коли я знову опинився у Старця і розповів йому про своє обстеження і поради лікаря, він зрадів і вигукнув: “Що ти кажеш? Ти припинив приймати ці ліки? Ось бачиш, і наука поділяє мою думку. Я не лікар і не знаю, яким чином, але в той момент, коли ти говорив мені про ці ліки, я зрозумів, що тобі потрібно припинити їх приймати. Як мені відкрилося, так я тобі і сказав. І ти добре зробив, що кинув ці ліки. Але тепер треба, щоб у твою душу увійшов Христос, щоб вона сповнилася Божественної любові й радості. Радість у Господі зцілить тебе. Коли ти буваєш втомленим, то можеш прийняти через неміч тіла якісь ліки. Тобі слід пройти повну сповідь, щоб були зцілені таємні виразки твоєї душі. Це і тобі, і мені принесе велику радість. Зараз я хворію, але дасть Бог, ми знову зустрінемося”. Усе сказане Старцем справило на мене велике враження, особливо його слова: “Радість у Господі зцілить тебе”. Уперше я почув про таку радісну перспективу лікування. Адже йдеться не про традиційні способи лікування, а про зцілення не тільки тіла, а й душі.
* * *
26 У грецькій мові слово “ліки” (το φάρμακο) – похідне від слова “отрута” (το φαρμάκι). – Прим. перекл.
27 Подібні слова Старця щодо хвороб і ліків ми зустрінемо і на інших сторінках цієї книги. Але потрібно мати на увазі, що в цих конкретних випадках отець Порфирій звертається до людей, хвороба яких справді пов’язана з їхнім гріховним життям. Згадаймо слова Господа, звернені до паралізованого: Іди, і більше не гріши, щоб з тобою не трапилося чого гіршого (Ін. 5:14 2Кор. 12:7
28 Служебник. С. 21. “Живот” у церковнослов’янській мові означає ” життя”. – Прим. перекл.
29 В обох наведених нижче випадках Старець осіняв хресним знаменням хворих, і вони за своєю вірою отримували зцілення. Але це вступає в протиріччя з тією порадою, яку отець Порфирій давав в інших випадках: не просити Бога про зцілення, але терпляче переносити недугу, що приносить велику користь. Як пов’язати ці суперечливі поради? Старець був наділений Божественною мудрістю. Коли людина могла переносити біль і тяготи хвороби, він радив їй терпіти, як, будучи обтяженою багатьма недугами, робив і він сам. Однак коли він за Божественним одкровенням бачив, що хворий не зможе перенести своєї недуги або ж, що як для його спасіння, так і для спасіння інших людей корисніше, щоб він одужав, тоді він молився Богові, щоб Він дарував йому тілесне здоров’я. Події, що трапляються в житті кожної людини, унікальні й неповторні, і Божественна благодать напоумляла отця Порфирія, як вчинити в тому чи іншому випадку. – Прим. грецького видавця.
30 Канонник. М., 1986. С. 121.
31 Ці слова Старця потребують пояснення, інакше вони можуть бути зрозумілі невірно. Тому що коли хто-небудь не звертається до лікаря, “спонукаючи промисел Божий взяти на себе турботу про його зцілення”, тоді він діє по відношенню до Бога як вимагач, як спокусник, чого завжди уникав отець Порфирій. Однак коли людина в простоті, ненав’язливо, з повною довірою вручає себе в руки Божі, не просячи про зцілення, як робив і сам Старець, тоді часто благодать Божа здійснює зцілення. У цьому випадку хворий, повністю довірившись любові Божій, не просить про зцілення, і навіть потаємно, глибоко всередині у нього немає такого бажання. Він приймає будь-яке визначення Боже про нього. Хотіти одужати і, не звертаючись до лікаря, вимагати від Бога зцілення – це помилка. Жінка в наведеному нами прикладі сказала: “Воля Божа нехай буде”. Вона не говорила: “Бог зцілить мене”. Саме такий підхід до хвороби Старець і наводить як приклад для наслідування. Про це ж говорить і нижченаведена глава “Щиро віддай свою хворобу на волю Божу”. – Прим. грецького видавця.
32 2Кор. 12:7
33 Священик, про якого розповідається в цьому розділі, був тяжко хворий на рак, і він просив отця Порфирія помолитися про те, щоб над ним здійснилася воля Божа. – Прим. грецького видавця.
САМОГУБСТВО Оточіть її вашими старанними молитвами Батькам однієї дівчини, яка зробила спробу покінчити життя самогубством, Старець порадив дбайливо оточити її особливо старанними молитвами. Молитися про неї якомога більше. Вони дослухалися до його поради, і становище виправилося.
Зміни оточення Одній дівчині, яка зробила спробу самогубства, Старець порадив обов’язково змінити оточення, яке чинило на неї негативний вплив. Він порадив їй познайомитися з віруючими дівчатами, розмови з якими приносили б їй задоволення, разом з якими вона могла б ходити в храм на служби, здійснювати паломницькі поїздки. Крім того, отець Порфирій доручив одній благочестивій дівчині, яка часто відвідувала його, першою взяти на себе ініціативу і познайомитися з нещасною.
Спасіння від самогубства – Герондо, я прошу Вас сказати мені наостанок що-небудь, що Ви вважаєте корисним, – сказав Старцю на прощання один монах, який відвідав його.
Отець Порфирій запитав:
– Зараз від мене ти куди підеш?
– Мій Геронда благословив мене відвідати моїх рідних на острові Евбея.
– Яких рідних?
– Моїх батьків і родичів.
Старець розпитав мене про моїх рідних, а потім поставив запитання:
– А ти знаєш, яка проблема в такого-то твого родича?
– Я, Геронда, не можу розібратися і зі своїми-то проблемами. Звідки ж мені знати, які проблеми у цього мого родича?
– Однак мені, по благодаті Христовій, відомі його проблеми. У нього те-то… і те-то… і те-то… Але найгірше те, що він прийняв ось який помисел, – і Старець, склавши руки над головою, показав, як пірнальник стрибає у воду. Потім він пояснив мені, що в нього є помисли про самогубство. Я запитав:
– Коли я з ним зустрінуся, передати йому Ваші слова?
– Для цього-то я і почав з тобою цю розмову. Передай йому те, про що ми говорили, і скажи, щоб він ходив до церкви. Тоді все це мине, і він буде спасенний. Не затримуйся занадто надовго у своїх рідних. Скажи їм, що ти в молитві постійно бачиш усіх їх, і якщо вони хочуть, щоб ти був поруч, то нехай і вони почнуть молитися. Тоді у вас і буде єднання – у молитві.
Покинувши отця Порфирія, я приїхав до своїх рідних і розповів родичу, про якого ми говорили зі Старцем, усе, що той відкрив мені про нього. На нього мої слова справили сильне враження. Через кілька днів він сам приїхав до Старця.
– Геронда, – сказав він, – я та сама людина, якій Ви передали через отця Христодула те-то й те-то.
– Невже я йому все це сказав? – здивувався отець Порфирій.
– Так, Ви це сказали йому…
– Дитя моє, я не пам’ятаю, щоб говорив йому все це.
Старець був абсолютно правий, тому що через нього діяв Христос, а він просто вимовляв те, що Господь вкладав йому в уста.
Відтоді мій родич, про якого йдеться, став ходити до храму і наважився прийти на сповідь. Таким чином, завдяки втручанню Старця, він позбувся всіх своїх проблем.
Явління Старця врятувало її Одна дівчина з району Святої Параскеви в Афінах після важкої розмови, що відбулася вдома, вирішила покінчити життя самогубством. Діставши отруту, вона приготувалася вже її випити, коли раптово перед нею з’явився отець Порфирій. Він узяв у неї з рук отруту і сказав: “Не бійся, все буде добре. Ти вийдеш заміж, у тебе будуть діти, і все буде добре”. Так і сталося.
Треба багато молитися, а не багато говорити Батьки одного юнака, який намагався накласти на себе руки, прийшли до Старця. Причина цієї спроби самогубства їхнього сина була їм невідома. Вони були розгублені. Отець Порфирій сказав їм: “Ваша дитина легкоранима. З дитинства вона відчувала на собі вашу надмірну турботу і тепер стала відходити від вас. Через свою нещасну любов вона намагалася покінчити життя самогубством. Їй потрібна особлива турбота. Напевно вона знову і знову буде відчувати сильні переживання. Для того щоб ваша дитина оправилася від цієї травми, треба багато молитися, а не багато говорити. Жодних порад, жодних засуджень тощо… Кілька теплих слів, які вдихнуть у неї надію, і одразу ж – за молитву. Оточіть його вашими молитвами”. Подальші події підтвердили правоту слів Старця.
Не утримуйте її страхом. Вона повернеться Одна вельми світська жінка, перепробувавши всі мирські задоволення і зрештою розчарувавшись у них, була близька до того, щоб покінчити життя самогубством. Її знайома, побачивши, що подруга перебуває в стані цілковитої безнадії, порадила їй звернутися до отця Порфирія. Приїхавши до Каллісії, жінка зустрілася зі Старцем. І тут несподівано, серед повної темряви, в якій перебувала її душа, вона вперше у своєму житті побачила сяйво світла, що несло втіху. Надихнувшись, вона попросила отця Порфирія стати її духівником і благословити переїхати ближче до ісихастиріону, як просив апостол Петро на горі Фавор, коли він сказав: “Господи, добре нам тут бути” (Мф. 17:4 Лк. 15:24
Однак ненависник добра диявол не припиняв своєї людиновбивчої роботи. Він позаздрив цій душі, що вирвалася з його пазурів, і доклав усіх своїх зусиль, щоб знову взяти гору над нею. Він приводив їй на пам’ять прикрашені спогади про старе життя серед галасу й блиску мирських розваг, порівнюючи його зі скромним спокоєм, у якому вона зараз жила. Мало-помалу він почав отруювати її отрутою печалі. Біс зневіри став непомітно гризти її душу. Зрештою вона повідомила сестрам про свій намір повернутися в Афіни.
Злякавшись, сестри намагалися перешкодити їй, кажучи, що після перенесених нею страшних випробувань повернення назад, у це пекло, означає добровільне віддання себе на смерть. Жінка почала вагатися, але через кілька днів вона знову заявила про свій намір покинути монастир. Стурбовані сестри повідомили про це Старцю. “Що ж ви їй сказали?” – запитав сестер отець Порфирій. “Щоб вона залишилася тут, тому що якщо вона піде, то опиниться в небезпеці”. “Це недобре, що ви сказали їй, щоб вона залишилася, – зауважив Старець. – Треба було дозволити їй піти, якщо вона так цього хоче. Не утримуйте її страхом. Ви ж не хочете, щоб вона збожеволіла? Не бійтеся, ця душа не пропаде, вона повернеться”.
Коли через кілька днів ця жінка знову зламалася, сестри сказали їй, що вона вільна і може робити все, що хоче. Подякувавши їм, вона, взявши благословення у Старця, поїхала в Афіни. Там її урочисто прийняли її старі друзі. Весь цей час отець Порфирій старанно молився про її спасіння. Ця жінка знову стала вести мирський спосіб життя, проте дуже скоро змій відчаю, що живе в ній, знову підняв голову. Її стали долати похмурі помисли. Однак тепер темрява вже не була непроглядною, як колись, її прорізав спогад про світло втіхи поруч зі Старцем. І пташка вирвалася із сатанинської пастки, вільно злетіла в небо й полетіла до Каллісії. Радісно і з пошаною, як блудного сина, прийняв її батько Порфирій. Відтоді ця жінка вже не висловлювала бажання повернутися до свого колишнього життя. Вона сильно змінилася і стала проводити нове життя в покаянні, насолоджуючись душевним миром.
ЗАКОН Любов і закон Мене завжди цікавила гостра проблема взаємовідносин любові і сили. З одного боку – любов, як їй навчав і як нею жив Христос і кожна свята людина Божа, а з іншого боку – різноманітні стосунки, як між людьми, так і між державами, що будуються на основі сили.
Я запитав Старця, що він про це думає. Він відповів: “Усе дуже непросто”, – і розповів мені таку притчу: “У давні часи в горах був монастир. Ченці в цій обителі жили мирно і спокійно. Але одного разу в монастирську огорожу увірвалася зграя розбійників. Їхні обличчя були люті, вони увійшли в храм, і отаман вимагав до себе ігумена. Один чернець передав старцю, який у цей час перебував у вівтарі, вимогу глави шайки. Але ігумен не поспішав. Він попросив отамана трохи почекати, а сам, ставши на коліна перед святим престолом, почав палко молитися до Господа про те, щоб Він позбавив їх небезпеки, яка їм загрожує. У цей час отаман із цікавістю розглядав храмові фрески. Він був дикуном, і його увагу привернуло зображення Страшного Суду, особливо жахливого змія, який вивергав полум’я з відкритої пащі і поглинав засуджених на муки. У цей момент із вівтаря вийшов отець ігумен. Побачивши його, отаман сказав:
– Негайно віддай мені всі монастирські скарби, інакше ми всіх вас переріжемо. Однак спочатку я хочу, щоб ти розповів мені про те, що тут зображено.
Ігумен, який про себе не припиняв молитися, пояснив розбійникові, що на одній половині фрески зображений Христос, який бере із Собою до Раю праведних, а на іншій – диявол-змій, що поглинає серед пекельного полум’я грішників.
– А хто ці грішники? – знову поставив запитання отаман.
Ігумен йому відповів:
– Це ті люди, які крадуть, вбивають, сваряться, безчестять жінок… Це люди, які роблять усяке зло…
– Це означає, – із занепокоєнням перебив старця розбійник, – що і я піду в пекло?
– Як мені видається, – відповів йому ігумен, – ти сам туди прагнеш.
– А чи можна уникнути муки?
– Можна.
– Як?
– Покайся у всіх своїх гріхах, сповідайся, причастися, почни подвизатися, щоб ухилятися від зла і творити добро.
– Де ж я можу все це зробити?
– Тут, у монастирі.
Почувши це, отаман різко обернувся до шайки, що прийшла з ним, і сказав їм:
– Я залишаюся тут.
Розбійники покинули монастир, а їхній отаман висповідався старцю, і той постриг його в ченці. Ігумен дав йому і правило: нічого не робити без благословення старця-ченця, у якого він перебуватиме в послуху.
Одного разу старець послав його разом з іншим ченцем у гори заготовляти паливо на зиму. Вони мали нарубати дров і привезти їх у монастир. Брати, взявши з собою осла, вирушили в дорогу. Піднявшись на гору, вони нарубали дров і звалили їх на спину тварині. Однак коли вони вже зібралися в зворотний шлях, раптово на них напали розбійники. Вони побили ченців і забрали їхнього осла разом із дровами. Отаман-монах розгнівався, але, перш ніж щось зробити, запитав свого супутника:
– Що пишеться в книгах, що ми тепер повинні робити?
Чернець відповів:
– Нічого. Христовий закон говорить, що якщо хто вдарить тебе по одній щоці, поверни до нього й іншу (пор.: Мф. 5:39
Розбійники зі своєю здобиччю пішли, а ченці, поранені і з порожніми руками, вирушили назад у монастир. Побачивши їх, ігумен сильно засмутився, але не сказав ні слова. Через кілька днів він знову, давши їм іншого осла, послав їх у гори по дрова. Але… повторилося те ж саме. Ігумен був здивований і не знав, що робити. Однак, оскільки ставало дедалі холодніше, він насилу знайшов ще одного осла і знову послав братів у гори. У той момент, коли вони вже зібралися, навантаживши осла, повернутися назад, знову з’явилися ті ж самі розбійники. Вони забрали осла, почали бити ченців. Терпіння отамана-монаха було на межі, але він знову запитав супутника:
– Скажи мені швидше, що говорить Писання, що нам робити?
– Нічого, закон Христовий наказує терпіння і любов до ворогів.
Однак його відповідь не задовольнила отамана-монаха.
– Згадай-но добре, – сказав він, – хіба немає інших Писань, які говорять інакше?
Супутник відповідає:
– Є. Це Старий Заповіт із законом Мойсея.
– А що говорить цей закон?
– Він каже: “Око за око, зуб за зуб” (Вих. 21:24
– Це хороший закон! – вигукнув отаман-монах і вдарив одного з розбійників. Той, як підкошений, повалився на землю. Його товариші з подивом подивилися на ченця. Тоді він відчинив підрясник, і показалися його груди, густо зарослі волоссям.
– Чи знаєте ви, хто я? – запитав він переляканих розбійників. – Я – той самий знаменитий отаман, який став ченцем. Якщо ви не хочете, щоб я вас усіх скалічив, залиште цього ослика і приведіть нам тих двох тварин, яких ви вкрали. І не забудьте спочатку навантажити їх дровами.
Розбійники зробили так, як їм було сказано. Ченці урочисто повернулися в монастир із трьома навантаженими дровами ослами. Побачивши їх, ігумен осінив себе хресним знаменням і прославив Христа. Тоді отаман-монах сказав йому:
– Герондо, не прославляй Христа, але прославляй Мойсея. За законом Мойсея ми повернули назад усе вкрадене. Бо якби ми все ще дотримувалися закону Христового, то знову повернулися б назад побитими і без осла”.
Ця історія, з надзвичайним мистецтвом розказана Старцем, справила на мене сильне враження.
Я намагався якось її усвідомити, але тут отець Порфирій почав розповідати іншу притчу: “В одному монастирі не було молодих ченців. Братія мало-помалу старіли і вмирали. Зрештою залишився тільки один монах. Він продовжував жити в монастирі як пустельник. Будучи абсолютно неписьменним, цей брат мав просту і міцну віру. Здійснюючи своє молитовне правило або займаючись різними роботами по господарству, чернець вірив, що Христос і святі – живі та перебувають поруч із ним, тому він часто розмовляв із ними, як із живими людьми. Якось раз, коли монах вийшов у справах із монастиря, в обитель прийшли розбійники. Вони забрали все, що знайшли, нав’ючили речі на своїх мулів і одразу ж зникли. Коли монах повернувся і побачив, що монастир розорений, то злякався. Він негайно ж побіг до храму, присвяченого святителю Миколаю, став перед іконою небесного покровителя монастиря і з обуренням вигукнув:
– Святителю Миколаю, що ж тут сталося, поки мене не було? Прийшли злі люди, обікрали монастир, ти бачив їх і нічого їм не сказав? Що ти зробив для того, щоб запобігти цьому грабежу? Бачу, що нічого. Отже, якщо ти не захистив монастир, то ти не гідний перебувати там, де зараз перебуваєш. Я приберу тебе звідси.
Із цими словами монах вийняв ікону святого з іконостасу, виніс її з монастиря і притулив до великого каменя. Повернувшись назад, він замкнув монастирські ворота. Не минуло й години, як він почув гучний стукіт у ворота обителі. Відчинивши їх, він з подивом побачив перед собою розбійників разом з ослами, нав’юченими краденим. Вони сказали:
– Ми пограбували монастир. Спочатку наші тварини йшли за нами як зазвичай, але потім вони раптом встали як укопані. Ми їх і били, і тягнули, але все було марно. Однак коли ми повернули назад у бік монастиря, вони одразу ж побігли вперед швидше за нас. Тоді ми подумали, що Бог хоче повернути назад вкрадене, і ось, ми все привезли тобі назад.
Чернець прийняв усі речі і, коли розбійники зникли з поля зору, подякував Господу. Тут він згадав про ікону святого, пішов до того каменя, де він її залишив, поклонився і сказав:
– Тепер я тебе забираю, отче Миколаю. Ти справді захисник монастиря.
З цими словами він урочисто підняв образ святого і повернув його на колишнє місце”.
Розмірковуючи над цими двома історіями, я дійшов висновку, що Старець хотів мені сказати, що прояв до ворогів любові, а не насильства, передбачає святість – ігумена в першій історії та простого ченця в другій. Тоді як для ченця-отамана, який ще не досяг святості, звернення до закону Мойсея було природною потребою.
ШЛЮБ Шлюб або безшлюбність У нашій компанії було шість-сім осіб. У той час усі ми були ще неодружені. Одного літнього вечора ми сиділи під сосною і слухали Старця. Він говорив нам: “Нехай вас не мучить питання вибору між шлюбом і безшлюбністю. Іноді душевно-тілесні побажання схиляють вас до шлюбу, а іноді цей потяг до створення сім’ї зникає, будучи витісненим Божественними прагненнями, які вищі за шлюб. Коли приходять чуттєві спокуси, не намагайтеся вигнати їх силою, тому що це сатані тільки на руку. Він представлятиме їх вам ще привабливішими і тим самим завдаватиме вам дедалі більшої і більшої шкоди. Краще зустрічайте їх спокійно і перетворюйте з гріховних – на чисті. Скажіть собі: “Можна одружитися і насолоджуватися радощами сімейного життя; і це угодно Господу”. А коли приходять побажання провести життя в дівоцтві й чистоті, то приймайте їх із вдячністю, таємниче навчаючись у мистецтві святості. Колись одна чаша терезів переважить. Одні люди прагнуть святості, борючись зі своїми пристрастями і гріхами, а інші – люблячи Христа і слідуючи Його святій волі. Перші досягають небагато чого, тому що вони ведуть жорстоку “холодну війну”. Другі досягають більшого. Для тих, хто любить Христа, гріховні пристрасті перед радістю Божої любові, яку вони відчувають, втрачають свою чарівність і силу. Коли світає і в нашу кімнату проникає сонячний промінь, темрява неминуче відступає”.
Старець перервав свою бесіду і, як нам здавалося, задумався. Потім він продовжив: “Напевно, не варто було б вам цього говорити, але я все-таки скажу це. Дехто може досягти похилого віку і все ще вагатися у виборі між шлюбом і безшлюбністю. Тоді сатана починає дуже жорстоко нападати на нього, вкладаючи йому в душу панічний страх, що він так ніколи й не одружиться. Чоловік у паніці починає шукати собі наречену, просити своїх знайомих, щоб вони знайшли для нього підходящу кандидатуру, чим викликає в усіх тільки глузування, і врешті-решт… він стає психічнохворим. Тому я вам і кажу, що вирішення питання, шлюб чи безшлюбність, не повинно стати для вас нав’язливою ідеєю. Замість того щоб мучитися, марно намагаючись самим знайти на нього відповідь, спрямуйте всі сили своєї душі на те, щоб полюбити Христа. Свого часу Він дасть вам звістку, яка відповідатиме вашому душевному устрою. І це рішення ви приймете вільно, не примушуючи себе до того, не засмучуючись, спокійно і з вдячністю. Таким чином, ви назавжди звільнитеся від цієї проблеми і будете йти обраним шляхом, прославляючи Бога”.
Відстрочка зі шлюбом Одній людині, яка ніяк не могла одружитися, Старець відкрив, що глибока внутрішня причина її багаторічних відтермінувань зі шлюбом криється в “пригнобленому несвідомому” почутті її невдалої юнацької любові. Отець Порфирій сказав йому: “…Ти полюбив її всіма силами своєї душі, вона стала твоїм ідеалом, але… своєю байдужістю ця дівчина нанесла тобі глибоку рану. У тобі сталося роздвоєння. У кожній дівчині, за яку тебе потім сватали, ти намагався знайти її, свій ідеал, але оскільки це неможливо, твоє серце завжди залишалося закритим”. За допомогою Старця цей чоловік усвідомив цю приховану перешкоду до шлюбу, звільнився від неї і зміг створити сім’ю.
Примус до створення сім’ї Батьки одного юнака примушували його до створення сім’ї, що дещо дратувало його, і він поїхав до Старця. Отець Порфирій, ніби це було чимось звичайнісіньким, буквально слово в слово повторив йому те, що говорили його батьки. Могло здатися, що і він був присутній при їхніх розмовах. “Зараз вони тобі сказали, – довірливо промовив він, – ну, скільки ж іще ти будеш тягнути?… Настав час, щоб ти став господарем, створив свою сім’ю, щоб у тебе були дружина, діти. Якщо ти не одружишся, то хто дивитиметься за тобою в старості? Не треба їх переконувати, зі свого боку вони мають рацію. Якби ти був на їхньому місці, то говорив би те саме. Вони дивляться на все по-мирськи, хочуть, щоб ти жив щасливо і в тебе була спокійна старість. Але хіба мало сімейних людей залишаються на старості років забутими, покинутими своїми дітьми? Людина повинна полюбити Христа, в цьому полягає все. Тоді всі питання вирішуються, всі проблеми йдуть”. Зустрівши мене, ця молода людина висловила мені своє захоплення Старцем, який з великим міркуванням спрямував його до більшого блага, з розумінням поставився до слів його батьків і його власних переконань.
Тобі з нею буде дуже важко У травні 1972 року юнак, духовне чадо отця Порфирія, відвідав Старця в храмі Святителя Миколая в Каллісії, де він тоді жив, щоб порадитися з ним з одного особистого питання.
Отець Порфирій любив цього молодого чоловіка, вважав його членом своєї сім’ї і був дуже радий його приїзду. Ті ж самі почуття відчував і цей юнак. Понад усе для нього був його Старець.
Їхня бесіда тривала вже кілька годин, як завжди переходячи з одного питання до іншого, коли отець Порфирій сказав:
– Ну, а тепер розкажи мені про те, що тебе зараз найбільше займає.
– Звідки Ви знаєте? Я нікому про це не говорив.
– Давай, давай, благословенний, розповідай…
Справді, в той час цей юнак познайомився з однією дівчиною. Перш ніж оголосити про свої заручини з нею, він хотів дізнатися думку Старця. Так він чинив завжди. Якщо отець Порфирій чогось не схвалював, то він не робив у цьому напрямі жодних подальших кроків, хоч би який тиск на нього чинили.
Отже, він у всіх подробицях розповів Старцю про свої плани і попросив у нього поради.
– У тебе є фотографія цієї дівчини? – запитав отець Порфирій. – Дай-но мені її.
Взявши фотографію, він мовчки довго її розглядав.
– Що Ви там побачили, Герондо? Чому нічого не говорите? Хороша вона чи ні?
– Вона дуже хороша дівчина, тільки дуже діяльна, невгамовна. Тобі з нею буде дуже важко.
– Ну, тоді я… перестану з нею зустрічатися.
– Ні! Ти хотів лікаря, лікаря й отримав. Ти просив у Бога лікаря, Він тобі й дав лікаря. Що просив, те й отримав! А тепер ти кажеш: “Перестану зустрічатися”? Усім твоїм знайомим вона сподобалася. І твої батьки нею задоволені. Вони хочуть у своїй старості бачити тебе влаштованим і щасливим. Тож уперед! Я буду багато за вас молитися. Твою наречену я теж прийму в число своїх духовних чад, як колись прийняв і тебе. Ви разом часто приїжджатимете до мене, а я тішитимуся, любитиму вас і пишатимуся вами. Адже ти знаєш, як я тебе люблю. А я знаю, як ти любиш мене. Благословення Боже нехай буде з вами. Все, з Божою допомогою, буде добре.
Так і сталося. Юнак одружився з цією дівчиною, і вона стала духовною дочкою Старця, причому однією з найближчих. Отець Порфирій дуже її любив.
Але ця подружня пара почала своє життя серед скорбот, хвилювань, розладів і страждань. Печалей було чимало. Наслідком постійних переживань стало те, що молода дружина ніяк не могла стати матір’ю. Ніякі слова втіхи з боку Старця не допомагали. Її занепокоєння сягнуло крайніх меж, і вона вирішила пройти болісне і вельми дороге медичне обстеження. Отець Порфирій проте стояв на своєму: “У тебе буде дитина! Не переживай і не витрачай даремно гроші. Ще раз кажу: у тебе буде дитина!”
І дійсно, незабаром у цієї жінки народився чарівний хлопчик, дар Божий, благословенний рукою самого Старця.
Треба зазначити, що в цього подружжя була тільки одна дитина. Тому отець Порфирій і говорив: “У тебе буде дитина”, а не “У тебе будуть діти”. Той, хто уважно ставився до слів Старця, легко розумів їхній потаємний зміст.
Побачивши вперше новонароджене немовля, він сказав щасливим батькам: “Це дитя – плід багатьох молитов”.
…Запобіг розпаду шлюбу Отець Порфирій, наскільки я пам’ятаю, завжди приділяв особливу увагу подружнім парам. Незліченні випадки, коли сім’ї, які внаслідок внутрішніх проблем уже перебували на межі розпаду, завдяки втручанню Старця, який був багатий на дари Святого Духа, знову об’єднувалися.
Пригадується один характерний випадок. Отець Порфирій поїхав на таксі. Дорогою, заговоривши з водієм, він запитав його:
– У тебе є дружина?
– Так, є.
– А скільки вже років ви живете окремо?
– П’ять.
Розмова тривала, і результат її був просто приголомшливим. Слова простого незнайомого священика справили на водія таксі таке велике враження, що він негайно поїхав до своєї дружини. Розпаду шлюбу запобігли.
НАДМІРНЕ ШАНУВАННЯ СТАРЦІВ Старець нехай залишається в тіні Педагогічне мистецтво Старця було неповторним. Отцю Порфирію були сторонні авторитарність або владність. Він не прагнув поставити своїх духовних чад у залежність від себе, прив’язати їх до себе як до кумира, що часто закінчується “визвольним повстанням”. Він ніколи нікого не залякував і не принижував. Страх часто викликає в людини відчуття постійної тривоги і невпевненості в завтрашньому дні. Його мистецтво не було антропоцентричним. Антропоцентричність в усьому її розмаїтті, з усіма проявами в ній самоуправства і людських слабкостей була чужа отцю Порфирію. Старець не обробляв “культ особистості” у формі “культу старця”. Він не прагнув поставити своїх численних відвідувачів в особисту залежність від себе, не створював “духовної партії”, не “вербував” собі “прихильників”. Навпаки, його педагогіка була христоцентричною. Сам живучи у Христі, він ревно і з великою розсудливістю намагався з’єднати й інші людські душі воєдино з Христом – стати для них “сватом” до Небесного Нареченого, сам весь час залишаючись осторонь, у тіні. Старець знав, що тільки так людина може спастися.
СВАРКИ Герондо, я більше не можу, він постійно свариться! Одного разу я сказав отцю Порфирію:
– Герондо, я не можу працювати разом із цим братом… Він постійно свариться.
– Дитя моє, в тобі є егоїзм. Ти це знаєш? Звідси й усі біди.
– Я це знаю, Герондо. Я з дитинства ріс егоїстом. Помоліться, щоб Господь дарував мені серце скрушене і смиренне (пор.: Пс. 50:19
– Коли в серці є святе смирення, то воно скрізь бачить добро і вже тепер, на землі, живе в Нетварній Церкві Божій. Але це – не смирення в словах. І це – не те смирення, яке, як нам здається, ми здобули. Святе смирення є Божий дар душі, який Він дає їй, коли побачить, що вона чиста і готова до прийняття цього дару. Бог з радістю дивиться на цю душу і привертає її до Себе.
Не кажи: “Він сперечальник, він заздрісний, він запальний…”. Не кажи: “Я не можу знайти з ним спільної мови… разом у нас ніколи нічого не вийде”.
Це – не вихід. Це – не по-православному. Це – не по-християнськи. Це абсолютно чуже Любові Христовій. Так ти, відчужуючись від братів, робиш себе чужим благодаті Божій.
Навпаки, не звертай уваги на їхні немочі, не наслідуй їх, і ти станеш з ними єдиним цілим у вашій спільній праці. Що вони хочуть і як хочуть… Так хочуть? Так і робиш. По-іншому? Робиш інакше. Таким чином руйнуються стіни, що відокремлюють нас від наших братів. Так ми з’єднуємося з Христом.
Чим міцнішим з кожним днем ставатиме твій союз із братами, тим більше ти будеш незбагненно входити в Любов Христову.
Подолання суперечок молитвою Старець сказав мені:
– Дитя моє, Христос заповідав нам любити наших ворогів (пор.: Мф. 5:44
Навпаки, якщо хто-небудь молиться за братів, то хвилювання вщухає. Засяває благодать Божа і через цю людину виливається на всіх, все освячуючи.
СВЯЩЕННЕ ПИСАННЯ. КНИГИ Більше читай Святе письмо “Щоб право йти шляхом істинним, – говорив мені Старець, – слід постійно читати Святе Письмо, житія святих, інші церковні книги. Якщо під час читання якесь слово або думка з прочитаного вразить тебе, то перерви читання і затримайся на ній довше, гарненько її обміркуй. Скоро ти побачиш, яку велику користь це приносить”.
“Читай більше, – говорив він мені іншим разом, – щоб просвітився твій розум. Знаєш, я сам читав дуже багато. Щоб мене ніхто не турбував, я забирався на одне дерево драбинкою, яку я сам змайстрував. Піднявшись нагору, я затягував її за собою, щоб ніхто нічого не помітив і щоб мене не потурбували. Так я міг протягом багатьох годин уважно читати і розмірковувати над прочитаним”.
Я не пам’ятаю нічого з прочитаного У відповідь на мою скорботу про те, що я пам’ятаю далеко не все з прочитаного, отець Порфирій сказав: “Знай, дитя моє, що все зберігається в коморі нашої пам’яті, і коли Христос бачить, що настав час, він відкриває її, і ми згадуємо прочитане”.
Якось раз у пресі з’явилися нові матеріали про події п’ятдесятирічної давнини, і Старець зауважив: “Завжди пам’ятай про те, що Бог усе бачить і за всім спостерігає. Жодна “плівка” Його “фотокамери” ніколи не пошкоджується”.
Читай правильно “Коли ти читаєш, – сказав мені одного разу отець Порфирій, – намагайся читати чітко, ясно, не ковтай закінчення слів.
Це стосується також і молитви та співу на кліросі. Так ти набуваєш правильних навичок. І в усьому будь смиренним: і в помислах, і в словах, і в поведінці”.
Одного разу в ісихастиріоні Старець каже мені:
– Візьми цю книгу і почитай мені.
Це була книга бесід на Різдво Христове.
Відкриваю і починаю читати. Не встиг я прочитати й чотирьох-п’яти речень, як отець Порфирій вигукнув:
– Стоп.
Я замовк.
– Ну як ти читаєш? – запитує він.
– А як я читаю?
– Ну, ось дивись. Ти маєш читати з інтонацією, щоб було виразно чутно кожну букву. Не ковтай закінчення і не поспішай. Почни читати спочатку.
Починаю знову.
– Ні, не те, – перериває він. – Ось послухай мене.
Старець прочитав мені кілька речень і запитав:
– Ну, тепер зрозумів?
– Зрозумів.
– Починай знову читати спочатку.
Цього разу я читав уже краще і прочитав уже більше, коли отець Порфирій знову зупинив мене.
– Ну, тепер уже краще, – сказав він. – Намагайся завжди читати так, як я тебе вчу. Читай так і в храмі на криласі.
Наприкінці уроку він сказав:
– За свої труди візьми собі цю книгу, я тобі її дарую.
Подякувавши Старцю, задоволений і щасливий, я поїхав додому.
Як я навчився читати “Я дуже багато читав, – розповідав мені отець Порфирій, – дуже любив книги. Читав я потайки, знаходивши для цього кожну вільну хвилинку. На пам’ять вивчив Євангеліє від Матфея, від Луки, половину від Іоанна, а також псалми. Ретельно вивчав творіння Святих Отців. Це була праця на користь душі. А знаєш, я ж майже безграмотний. Уся моя освіта – два класи початкової школи.
Коли я вперше прийшов у монастир, на вечірні мені дали читати Псалтир. Я почав читати по складах: “Бла-жен муж и-же не иде на со-вет…”
– Добре, добре, – кажуть мені, – досить. Візьми з собою Псалтир і навчися читати його добре. Читай також житія святих і більше нічого.
Я читав, але нічого не розумів. Словників у мене не було. Так, наприклад, я не знав, що “храмина” означає будинок. Тоді я став зіставляти однакові слова з різних місць тексту і за контекстом здогадувався про їхнє значення. Я напам’ять заучував окремі цитати і весь день на послухах голосно, заглиблюючись у зміст, повторював їх.
Пізніше я здолав і Канонник, і Тріодь, і Мінеї. Я читав із великим захопленням”.
У той час як отець Порфирій розповідав мені про своє життя, я відчував, що він говорить це не просто так. Своїми словами він спонукав мене наслідувати його приклад, тим паче що я мав деяку освіту. Ця думка мене вразила. Як ясно Старець бачив усе, навіть найтемніші закутки моєї душі.
“Але найбільше, – продовжував свою промову отець Порфирій, – мені подобався канон Пресвятій Трійці з недільної полуношниці. Коли його читали, я був сама увага. І якщо інший раз його читали тихо або занадто швидко і я не розумів або не чув, то сильно засмучувався, йшов у притвор і починав молитися по чотках”.
Слухаючи ці слова, я мучився душею, бо щоразу, саме коли в храмі читали канон Пресвятій Трійці, я говорив сам собі: “Ні, це занадто складно. Я нічого не розумію” – і свідомо не слухав того, що читають.
Тепер я зрозумів, що був неправий. У моє серце проникло світло, ніби прозорливий Старець прочинив у ньому віконце. Перебуваючи поруч з отцем Порфирієм, я почувався напрочуд невимушено, відчуваючи до нього повну довіру. У мене не було ні найменшого сумніву в тому, що він від Бога володіє даром проникати в наші серця і бачити всі наші таємні пристрасті і немочі.
Не всі книги на користь У 1971 році я читав книгу вічнопам’ятного викладача П. Требелоса. Вона торкалася таких тем: що таке спіритизм; історія спіритизму; спіритичні явища; теорії, що пояснюють їх; посередники або медіуми; спіритизм як одкровення; вчення спіритизму; спіритизм і християнство. Чим більше я читав цю книгу, тим більше в мене виникало страхів і збентежень. У голові з’явилося повне сум’яття, моя віра захиталася.
Отець Порфирій одразу ж помітив, що зі мною щось недобре. Не встиг я ще нічого йому розповісти, як він каже: “Негайно залиш книгу, яку ти тепер читаєш, бо сатана спорудив на тебе сильну брань”.
І це була правда, але ж я ще прочитав тільки лише один заключний розділ “Спіритизм і християнство”, більша ж частина книги ще не була мною прочитана.
Тоді я зрозумів, що не слід займатися тими речами, які через нашу духовну незрілість приносять нам одну тільки шкоду. Наприклад, не слід брати ті книжки, читання яких викликає збентеження, книжки про підступи диявола і взагалі книжки поганого змісту.
Читай Новий Заповіт і Життя Святих – Які книги ти читаєш?
– Найрізноманітніші. У мене немає особливих уподобань.
– Читаєш життя святих?
– Я прочитала багато житій. Мені вони дуже подобаються.
– Перечитай життя всіх святих. Я прочитав життя всіх святих, і багатьох – по два-три рази. Коли мені трапляється життя якогось святого, я завжди із задоволенням його читаю. З дитячих років я читав життя святих, і вони мені дуже допомогли пізнати Бога і стати ближче до Нього. Роби так само, і це принесе тобі велику духовну користь, тому що мало-помалу ти почнеш наслідувати святих. Розповідай про це й іншим, щоб вони теж так чинили. А Євангеліє ти читаєш?
– Євангеліє я не просто читаю. Я вивчила його дуже уважно й глибоко і не полишаю це заняття й тепер.
– Ти правильно робиш. Читай Євангеліє більше. Це – невичерпне джерело. Чим більше читаєш Євангеліє, тим більше, непомітно для себе, занурюєшся в глибини премудрості Божої. Намагайся щовечора читати хоча б одну сторінку Євангелія.
– Те ж саме радив мені робити і отець ?
– Він подав тобі вірну пораду. А Діяння святих апостолів і Послання святого апостола Павла ти читаєш?
– Читаю, і з великим задоволенням. Що в мене не йде, так це Апокаліпсис святого апостола Іоанна Богослова.
– Чому? Апокаліпсис сповнений премудрості. Там є все.
– Тому що в Одкровенні тільки й говориться, що про “печатки” і “труби”, і мені це абсолютно не зрозуміло. Апокаліпсис дуже важкий для розуміння.
– Якщо ти з вірою прочитаєш його кілька разів, то побачиш, що Божественна благодать тобі все відкриє. Тоді тобі все стане ясно і зрозуміло. Читай, і ти сама в цьому дуже скоро переконаєшся. Премудрість Божа не приходить до людини сама по собі. Ми повинні просити її у Бога. Отже, читай. Більше читай Святе Письмо і життя святих. Ось що я тобі наполегливо раджу.
ПОЗИЧЕННЯ
“Позичайте, нічого не сподіваючись” (Лк. 6:35 Один мій друг, духовний син отця Порфирія, як допомогу дав своєму знайомому значну суму грошей у борг без відсотків. Коли він розповів про це Старцю, той сказав: “Гроші пропали, не чекай, що вони повернуться. Краще дарувати, ніж давати в борг. Коли даєш у борг, перше, про що ти маєш подумати, – це що твої гроші ніколи тобі не повернуть. Тоді, ти будеш спокійний і не станеш обмірковувати і переживати: повернуть тобі борг чи ні. Якщо тобі віддадуть гроші назад, візьми їх; а якщо не віддадуть, скажи сам собі: “Ці гроші я подарував, нехай вони будуть моєю милостинею”. – “Ви все правильно говорите, Геронда. Можливо, зараз у мого знайомого і немає можливості віддати борг. Але через кілька років він поверне мені мої гроші”. “Це нічого не змінює, – відповів отець Порфирій. – Все одно виходить, що ти свої гроші подарував цьому своєму знайомому. Через три з половиною роки, оскільки ти не береш із нього відсотків, ти даруєш йому всю його позику “34 “. Мій друг подумки прикинув, скільки часу знадобиться, щоб відсоток із позики дорівнював самій позиці. У нього вийшов термін понад три з половиною роки. Старець перервав його обчислення: “Ти робиш розрахунки? Через кожен рік позики ти вираховуєш відсотки вже від нової суми? Адже прирощення до позики відбувається щороку”. Отець Порфирій мав рацію. Його співрозмовник забув, що через рік від часу позики потрібно рахувати відсоток уже від нової суми. “Звідки ж Ви, Геронда, знаєте, що знадобиться три з половиною роки, щоб сума подвоїлася?” – запитав він. “Я нічого не підраховував, просто так сказав, – відповів Старець. – Але мені здається, що я недалекий від істини”. Повернувшись до себе в офіс, мій друг точно підрахував, коли відсотки з позики зрівняються із сумою самої позики. У нього вийшло три роки і сім місяців. Коли він знову приїхав до отця Порфирія, то сказав йому: “Герондо, Ви помилилися в розрахунках”. Старець зі здивуванням запитав його: “І наскільки ж я помилився?” – “Усього на один місяць”, – відповів йому мій друг. Старець задоволено розсміявся і сказав: “Бачиш, дорогий мій, що я був недалекий від істини? Так мені відкрилося, і я сказав: три з половиною роки”. Цей випадок ще раз показує, що Старець був богопросвітленою людиною. Це видно навіть із цих його арифметичних розрахунків. Поради отця Порфирія повністю відповідали словам Христа: “Позичайте, нічого не сподіваючись” (Лк. 6:35
* * *
34 Через три з половиною роки, згідно з прийнятим у Греції відсотком з позики, сума з відсотків стає рівною самій позиці. – Прим. перекл.
ДИЯВОЛ Лукавий дуже слабкий Одного разу ми йшли у напрямку до площі Омонія35 , на якій у цей час щойно закінчилася якась демонстрація. Один із пожежників, які, наводячи чистоту, з брандспойтів поливали площу, помилково занадто високо підняв шланг і облив свого товариша. Той зі свого боку направив свій брандспойт у бік невмілого товариша, і вони стали жартома поливати один одного водою, хто кого більше намочить. Але в одного з них шланг був товстішим, у ньому був більший тиск, ніж в іншого, тож коли струмені з брандспойтів схрещувалися в повітрі, цей пожежник завжди виходив переможцем. Спостерігаючи цю сцену, отець Порфирій сказав мені: “Бачиш, що там відбувається? Сильний долає слабкого. Те ж саме відбувається і в житті віруючого, який перемагає ворога роду людського, тому що Христос всесильний порівняно з лукавим, який дуже слабкий”.
Егоїзм, упертість, сатана На запитання про одну людину, яка, коли з нею трапилася спокуса, потрапила в пастку своїх власних пристрастей, Старець відповів: “Я бачу, що вона мудра людина, в ній є багато хорошого. Але в цій спокусі вона втратила терпіння, вийшла із себе і дозволила, щоб те зло, яке в ній є, взяло гору над добром. Вона дала волю егоїзму, впертості, сатані”.
Ця людина впала, бо озброїлася проти спокуси нетерплячістю та егоїзмом. На його прикладі отець Порфирій показав нам, яке значення мають чесноти терпіння і смирення в подоланні випробувань, що очищають нас від пристрастей.
Запалимо світло, і темрява піде сама В одній зі своїх бесід Старець сказав нам: “Навіщо ми женемо темряву? Запалімо світло, і темрява піде сама”. Ці його слова знайшли в нас живий відгук. На зворотному шляху з ісихастиріону ми з натхненням їх обговорювали, хоча й не могли осягнути у всій повноті. Адже ми залишалися лише на рівні слів і виразів, тоді як отець Порфирій доходив до самої їхньої глибинної сутності в невимовному досвіді своїх духовних переживань. Коли Старець говорив: “Давайте дозволимо Христу вселитися в нашу душу, і демони самі залишать її”, – для нього це вселення не було лише потенційною можливістю, він дійсно переживав його.
Винні батьки. Треба багато молитися і проявляти любов Мій друг розповідав мені про одну сім’ю, в якій старша з двох дочок була біснуватою. Підбурювана демоном, який жив у ній, вона в будинку перевертала все догори дном, ламала речі, а на вулиці кидалася камінням і взагалі всім, що потрапляло їй під руку. Друг разом із батьком ?. (також духовним сином отця Порфирія) іноді заходили до цих нещасних людей додому, але нічим не могли їм допомогти. Отець ?. тільки служив водосвятний молебень, окропляв будинок, щось радив…
Одного разу мій друг розповів про цю сім’ю Старцю і запитав його, що треба робити, щоб їм допомогти. Отець Порфирій відповів:
– Ти знаєш, чадо моє, що демон, який живе в цій дитині, дуже сильний? Він запросто може перевернути величезну, навантажену камінням вантажівку. А хто винен у тому, що вона стала одержимою?
– Не знаю.
– Її батьки. Вони виявляли надмірну любов до молодшої доньки, а старша заздрила. У такий момент у неї й увійшов сатана, і тепер бачиш, що вона витворяє.
– Що ж тепер робити, Герондо?
– Тепер за неї треба багато молитися, і нехай батьки виявляють до неї якомога більше любові, тоді вона зцілиться.
Слова біснуватих можуть виявитися ловушкою “Будь обережний, – сказав мені одного разу Старець, – не звертай уваги і не надавай значення тому, що говорять різні біснуваті. Через них диявол може влаштувати для тебе ловушку”. І він розповів мені, як приклад, про одного священика, який часто записував на магнітофон те, що говорили біснуваті. Одного разу цей батюшка зайшов у монастир старостильників, і тут сатана поставив його в дуже скрутне становище. Через біснуватих він став говорити йому, що ті, хто дотримується нового стилю, не спасуться тощо. Їхні слова довго потім бентежили цього священика і коливали його віру. “Будь уважний, – сказав мені на прощання Старець, – остерігайся підступів диявола”.
Осеніть себе хресним знаменням і не звертай уваги на диявола “Не звертай на нього уваги, – сказав мені одного разу отець Порфирій про диявола. – Чим більше ти звертаєш на нього увагу, тим ближче він до тебе підходить. Хочеш прогнати його від себе подалі – перестань його взагалі помічати. Зневажай його. Стосовно нього доречне лише презирство. Коли ти почнеш так чинити, диявол почне потроху відступати і врешті-решт назавжди втече. Після Чесного Хреста зневага – друга зброя проти бісів. Чесного Хреста вони бояться, можна сказати, буквально тремтять і звертаються від нього в панічну втечу. Але й нехтування не переносять, тому що вони гордеці. Відчуваючи, що його зневажають, сатана від злості просто виходить із себе! Адже гордість була причиною його падіння, причиною того, чим він тепер став. Він поніс покарання…”
Будь уважний: диявол створює проблеми За кілька місяців до своєї кончини Старець виїхав на Святу Гору Афон. У цей час будівництво головного храму в ісихастиріоні перебувало в самому розпалі. Несподівано на будівництві стали виникати непередбачувані труднощі і проблеми. Робітники почали нервувати. Отець Порфирій зі Святої Гори “побачив”, що насправді відбувається на будівництві, подзвонив своєму духовному синові, який спостерігав за робітниками, і сказав йому: “Будь уважним, я бачу, що диявол плете свої підступи і створює проблеми, намагаючись завадити будівництву”. “Приїхавши в ісихастиріон, – розповідав потім підрядник, – і ознайомившись із ситуацією, я ще раз був вражений прозорливістю отця Порфирія. Не встиг я поставити собі запитання: “Які ж труднощі створює тут сатана?”, як почув на подвір’ї гучні крики – сварилися робітники. Коли я запитав, що трапилося, вони відповіли, що через неуважність одного з робітників у них ледве не зламалася найбільша бетономішалка. Виконроб буквально в останню хвилину встиг запобігти поломці”. Однак “старший виконроб” спостерігав зі Святої Гори за роботами. Він завжди був готовий своїми молитвами прийти на допомогу і відбити чергову атаку лукавого ворога.
Бог поважає свободу диявола Одного разу, коли я відвідав Старця, він сказав мені: “Диявол є особистістю, тому Бог поважає його свободу”.
Такого я не міг собі уявити. Те, що Бог поважає свободу ангелів, які не грішать, поважає свободу людей, які грішать і каються, – це зрозуміло. Але щоб Він поважав свободу нечистих демонів, які грішать і не каються, – це було вище мого розуміння. До яких же меж любов Божа поважає свободу розумних творінь? Можливо, цих меж взагалі немає? Як же тоді відбувається таємниче втручання любові Божої, про яке з такою впевненістю говорив Старець? Це – таємниця, тому її складно осягнути. А якщо це таємниця, то просто приймати це втручання – краще, ніж із цікавістю заглиблюватися в непотрібні дослідження про те, як і чому воно відбувається. Досить знати, що це – справа любові.
Сатана прагне влаштовувати в домі скандали – Що вам говорив Старець про взаємини між подружжям? Як ви повинні поводитися вдома?
– Отець Порфирій подавав нам багато різних порад. Він говорив, що в сім’ї має бути порозуміння, що ми повинні разом молитися, – на цьому він неодноразово наголошував. Молитва має бути спільною. Коли мої діти навчалися в школі, я говорила отцю Порфирію, що молюся про те, щоб вони склали іспити. Одного разу мій син, хоча він навчався добре, став сумніватися, витримає він іспити чи ні. Старець сказав мені: “Ці іспити він не складе”. Так і сталося.
Коли я прийшла до отця Порфирія, він сказав мені: “Твій син не складе іспити, тому що ти кричиш на нього. Сатана хоче влаштувати в домі скандал, а ти є його знаряддям. Зберігай мовчання і нічого не говори”.
“Ось що я скажу тобі ще, – продовжував Старець. – Коли молитва спільна, тоді знаєш, які відбуваються чудеса?” – “Що ж мені робити? – заперечила я. – Сказати чоловікові: “Іди сюди, станемо на коліна й помолимося, щоб минули ці скорботи?” – “Хіба я тобі це говорив? Я тільки порадив вам молитися разом. А як ви це будете робити, це вже ви самі вирішуйте”.
– Старець радив вам не сварити дітей тільки в той час, коли в них були іспити?
– Ні, взагалі ніколи. І коли вони не хочуть постити, молитися, коли без дозволу тікають із дому на вулицю…
– Можливо, були якісь винятки?
– Ні, ні.
– Скажіть мені, Оксано, коли Старець сказав Вам, що Ви стаєте знаряддям сатани, Ви його про що-небудь запитали?
– Він говорив, що сатана не терпить, коли в сім’ї все добре, панує мир і взаєморозуміння. Тоді він знаходить найслабшого, якого може спокусити.
– Того, хто легко піддається спокусі.
– Так. Тоді Старець сказав мені: “Це знаряддя – ти”. На моє запитання: “Як же бути, коли син мене ігнорує і йде з дому?” – він відповів: “Ти бачиш, що робить сатана? Він підбурює тебе влаштувати скандал, тоді він буде дуже задоволений”.
Коли мій син закінчив навчання і складав випускні іспити, Старець сказав: “Ці іспити він витримає, витримає… Бачиш, що буває, коли ти мовчиш? Тепер він отримає диплом”.
Коли лукавий не може в невидимій брані здолати нас Одного разу я у чудовому настрої після чудової й корисної поїздки зі Старцем повертався додому. Несподівано, коли я стояв на світлофорі, в мене врізався мотоцикл. Мотоцикл упав, а двох людей, які сиділи на ньому, кинуло під мою машину. У жаху я вискочив на дорогу і допоміг людям піднятися. Вони анітрохи не постраждали. Мотоцикл був розбитий, моя машина теж була злегка пом’ята.
– Слава Тобі, Боже, – вигукнув я. – Вам допомогли Спаситель і Божа Матір, і ви анітрохи не постраждали.
Я розцілував їх обох, і після того як поліція склала всі необхідні папери, попрощався з ними. Негайно я зателефонував отцю Порфирію і розповів йому про те, що трапилося. Про те, що я страшенно наляканий, машина трохи пом’ята, але що це, власне, і всі наслідки аварії.
Старець відповів: “Знай, чадо моє, що лукавий, коли не може здолати нас у невидимій брані, тоді починає зовнішню війну через різні обставини, наскільки це дозволить Бог, щоб нас налякати. Твоя поведінка під час аварії і з тими двома, які в тебе врізалися, була правильною. Благословення Боже нехай пребуде з тобою”.
* * *
35 Головна площа Афін. – Прим. перекл.
РОЗСУДЛИВІСТЬ – СВОБОДА Що, коли і як говорив нам Старець Розсудливість отця Порфирія була воістину дивовижною. Він завжди знав, що кому треба сказати, відповідно до здатності слухача сприйняти його слова в даний момент. Коли він бачив нас неготовими прийняти те, що він хотів нам сказати, то говорив дуже коротко і додавав: “Ну добре, ми ще повернемося до цього питання”.
У своїх бесідах Старець для наочності дуже часто наводив нам різні приклади. Замість того щоб безпосередньо дати нам якусь пораду, іноді він роз’яснював, як слід вчинити, наводячи як приклад інших людей. Він говорив: “В однієї жінки були такі самі проблеми з дітьми…”, або: “Одна дівчина, у якої виникли такі самі труднощі…” тощо. Таким чином, кожен із нас швидше засвоював те, що хотів донести до нас Старець, який воістину володіє дарованою Богом премудрістю.
Що означала “свобода” поруч зі Старцем Кожна зустріч, кожна бесіда з отцем Порфирієм була для нас справжнім духовним бенкетом. Але найбільше мене вражала свобода вибору, яку Старець завжди надавав своєму співрозмовнику. В особі отця Порфирія я бачив втілену свободу, властиву Православ’ю.
Старець ніколи нікого не примушував щось робити, ніколи не пропонував людині щось таке, що зв’язувало б її свободу. Тому він хотів, щоб і ми, своєю чергою, не звеличувалися над ближніми, але завжди ставилися до них із повагою. Щиро поважаючи свободу будь-якої людини, отець Порфирій з нескінченним милосердям дивився на світ.
Завдяки свободі, яку Старець надавав своєму співрозмовнику, він якнайкраще допомагав йому усвідомити, що той іде неправильним шляхом.
Не нагадуй нікому про його помилки Я хотіла дізнатися думку Старця щодо одного мого старого переконання. Під час зустрічі я сказала йому: “Герондо, уважно розглядаючи різні події зі свого життя, я дійшла до певних висновків і заключень, якими й намагаюся керуватися. Так, наприклад, коли будь-хто не згоден зі мною, тоді як я абсолютно переконана в правильності своєї думки, я йому кажу: “Залишимо це питання і покладемо його на Бога. Нехай Він Сам, через подальший розвиток подій, дасть нам правильну відповідь”. Коли наступне показує мою правоту, я не нагадую своєму опонентові про нашу стару розмову і про те, що я врешті-решт виявилася права. Мовчу. Зазвичай мовчить і сперечальник – ми рідко знаходимо в собі мужність визнати свої помилки. Для мене достатньо того, що внутрішньо він усе розуміє. Я рада, що завдяки моєму мовчанню, яке більше схоже на амністію, він щодо мене почувається вільно, переконавшись, що я анітрохи не зневажаю його, але продовжую ставитися з колишньою повагою”. Вислухавши мене, Старець із захопленням вигукнув: “Чадо моє, та ти – психолог! Це абсолютно правильна позиція: не засуджувати нікого за його помилки і не нагадувати йому про них. Тоді в людині починає говорити совість, яка й викриває її. Тільки так виправляється зло. Якщо ж ти починаєш засуджувати людину, вона, природно, починає захищатися, виправдовувати себе, перекладати відповідальність на тебе і на інших людей, і врешті-решт замикається. Таким чином, зло не виправляється, а, навпаки, лише зростає”.
Не свари його, і його душа пом’якшиться Інший раз краще промовчати і не розбирати вчинки інших. Я згадую отця Порфирія, який говорив: “Коли ти насвариш винного, то що він стане робити? Він не тільки не стане тебе слухати, але ще й намагатиметься захиститися і довести тобі, що ні в чому не винен. Душа його закриється ще більше. Але якщо ти не будеш його сварити, душа його пом’якшиться, ви станете друзями, і рано чи пізно він прийде і визнає свою помилку”. Тож будемо частіше звертатися до Бога з тими проханнями, які ми хотіли б висловити ближнім. Хочемо, наприклад, щоб чоловік став кращим, змінився, покаявся? Висловимо це Богу, а чоловіка будемо продовжувати любити”
Він не хотів зробити з нас копії самого себе Старець з повагою ставився до особистості будь-якої людини, з усіма її індивідуальними проявами. Особистість – це “образ невимовної слави Божої, навіть якщо на ньому є сліди падінь”. Отець Порфирій приймав людину такою, якою вона є, нехай вона навіть була вся спотворена гріхом. Старець не намагався насильно змінити людину, але молився про те, щоб та сама захотіла змінитися, полюбивши Христа. Хоча отець Порфирій літав високо, бачачи, як низько ми плазуємо, він не прагнув знищити нашу індивідуальність, зробити з нас копії самого себе. Він поважав нашу свободу, навіть коли ми робили неправильний вибір. Старець молився про те, щоб ми обирали добро і щоб це був наш власний вільний вибір. Він прозрівав наше майбутнє, міг вразити нас своїми обдаруваннями, міг вільно впливати на нас і легко направляти туди, куди хотів. Але він цього не робив, вважаючи за краще, щоб ми самі, вільно і свідомо, обрали свій шлях. Він хотів, щоб ми, піднімаючись дедалі вище й вище, наблизилися до нього, щоб він зміг розділити з нами багаті дари, які посилає йому Божественна благодать. Він бачив, що і ми бажаємо перебувати там, у височині, поруч із ним, але… не докладаємо для цього жодних зусиль, хочемо, щоб це сталося само собою, ніби за помахом чарівної палички. Це його дуже засмучувало, хоча він нам про це відкрито й не говорив. Старець залишав нас там, де ми були, щоб ми усвідомили своє становище, перейнялися ревністю і кинулися стежкою, яка веде в верх.
Не варто знову пропонувати йому прийти до мене Одного разу я випадково дізнався, що один мій добрий знайомий є родичем отця Порфирія.
Я дуже зрадів і запропонував йому разом зі мною відвідати Старця. Він смутно пам’ятав отця Порфирія ще за тих часів, коли вони разом жили в одному селі. На мою пропозицію відвідати Старця мій знайомий не відповів ні “так”, ні “ні” і попросив відстрочити поїздку. Будучи абсолютно мирською людиною, не пов’язаною з Церквою і недоброзичливо налаштованою щодо всіх священиків, він побоювався своєю поїздкою накликати на себе іронічні зауваження своїх друзів. Коли я розповів Старцю про те, що познайомився з його родичем, він зрадів, бо добре пам’ятав цю людину, з нею у нього було пов’язано багато хороших спогадів. Однак він мені сказав: “Не пропонуй більше моєму родичу приїхати до мене, нічого не говори йому про поїздку. Не чини на нього тиску і надай йому повну свободу вибору. Якщо захоче, то сам приїде. Усе має відбуватися саме так. Ми повинні поважати свободу ближнього. Але я люблю його і молюся за нього”. Через кілька років я дізнався, що цей чоловік якось увечері один таємно відвідав отця Порфирія. Звичайно, він мені ніколи про це не розповідав. Зі свого боку я теж нічого йому не говорив, вдаючи, що нічого не знаю. У Старця були як прості, відкриті відвідувачі, так і “Никодими”36 , але він приймав і поважав усіх, не роблячи між першими і другими жодної різниці.
Нав’язлива проповідь Одного разу я, мій друг і його наречена вирушили до Старця на машині. Дорогою я розповідав дівчині про християнське життя, про яке вона практично нічого не знала і від якого була далека. Мені хотілося допомогти їй стати ближчою до того світу, в якому жив отець Порфирій. Вона їхала до нього вперше. Коли ми приїхали, я перший увійшов у келію Старця. Не без деякого самовдоволення я розповів йому про свою проповідь під час поїздки. Всупереч моїм очікуванням, отець Порфирій сильно обурився на мою поведінку в машині і сказав: “Ніколи так більше не роби! Зараз наречена твого друга залякана і каже йому: “Давай поїдемо звідси, я боюся зустрічі зі Старцем, як би він не велів мені робити все те, про що розповідав дорогою твій друг”. Після мене в келію увійшла наречена друга, який потім наодинці розповів мені, що вона йому говорила, поки я був у отця Порфирія. Це були ті самі слова, які “передав” мені Старець. Коли дівчина вийшла з келії, вона сяяла від радості. Отець Порфирій не робив помилок, як я у своєму надмірному безрозсудному запалі.
Поки мене не попросять, я ні з ким не говорю про Христа Людина повинна захотіти щось зробити. Я згадую отця Порфирія, який говорив: “Я ні з ким не говорю про Христа, якщо цього не хочуть і мене про це не просять”. Старець говорив так не з егоїзму, просто він поважав свободу співрозмовника. “Я молюся за людей, здійснюю для них чудеса, але нічого їм не кажу. Мені хочеться, щоб їхня душа відкрилася і щоб вони самі попросили мене розповісти їм про Христа”.
Ми вперше зустріли священика, який не говорив із нами про Бога! Старець розмовляв із групою молоді. Молоді люди перешіптувалися між собою: “Ми вперше познайомилися зі священиком, – говорили вони, – який ні слова не сказав нам про Бога”. Коли одна дівчина з наївності сказала про це отцю Порфирію, він їй відповів: “Не бентежся, Георгія, тим, що я ні слова не сказав тобі про Христа. Я вчинив так не через нечестя, але, навпаки, з благоговіння. Ні з ким я не починаю говорити про віру, якщо мене про це не просять”. Потім, після того як молоді люди висловили своє бажання поговорити про Бога, Старець із задоволенням відгукнувся на їхнє прохання. Він дав їм кілька дуже нескладних духовних порад, яких вони, напевно, з радістю дотримуватимуться.
Розсудливий підхід Одного разу Старця спіткало велике випробування, яке дуже його засмутило. Кондуктор автобуса, в якому він їхав, почав над ним насміхатися, говорити різні дурниці, що викликало сміх у невіруючих пасажирів і обурення у віруючих. У той час як кондуктор продовжував поводитися абсолютно неналежним чином, люди в автобусі розділилися на два табори.
Усе це дуже засмутило отця Порфирія, який не хотів відповідати на провокаційні запитання і всіляко ухилявся від участі в розмові. Коли автобус заїхав на стоянку, щоб пасажири могли трохи відпочити і пообідати, він підійшов до кондуктора і сказав йому: “Можливо, як ти кажеш, я і не вмію знаходити підземні джерела, але знаю, що ти хворий на сифіліс. Будь обережний, не одружуйся зараз, інакше хвороба передасться і твоїй майбутній дружині, і твоїм дітям. Продовжуй лікуватися, і коли одужаєш, тоді заводь сім’ю”. Кондуктор не знав, що й сказати. Він тільки запитав у отця Порфирія: “Звідки ти все це знаєш?” На що Старець відповів запитанням: “Так чи не так?” Кондуктор кивнув: “Так” – і остаточно замовк. Решту дороги до Афін усі, і кондуктор, і пасажири, провели в мовчанні.
Треба, щоб вона сама захотіла прийти Одна моя знайома, дитина якої була тяжко хвора, попросила мене відвезти її до Старця. Я відповів, що із задоволенням у будь-який час виконаю її прохання. Після цієї розмови минуло кілька місяців, а ця жінка так більше до мене і не приходила. Я запитав Старця, чи можна заради хворої дитини зателефонувати жінці і нагадати їй про її намір відвідати його. Отець Порфирій суворо заборонив мені це робити: “Не треба їй дзвонити, – сказав він. – Це буде неправильно. Треба, щоб вона сама захотіла прийти. Не турбуйся, вона скоро сама тобі подзвонить”. Через три дні вона мені справді зателефонувала. Жінка була здивована, коли я сказав їй, що з дня на день чекав її дзвінка. Я розповів їй про зустріч зі Старцем, і вона ще більше здивувалася. Незабаром ми разом поїхали до Старця, і відтоді вона стала часто приїжджати до нього.
Бог поважає нашу волю Надзвичайно зворушлива тактовність, якщо можна так сказати, любові Божої. Цю істину відкрив нам отець Порфирій. Наша дружна компанія перебувала в Каллісії, з нами був Старець. Була ніч напередодні дня Святого Духа. Отець Порфирій зворушливо описував нам афонські всенічні бдіння в Кавсокалівії37 , коли, згідно з його словами, “Святий Дух приходив і сповнював небесною радістю душі ченців”. Своїми словами він хотів пробудити нас: “І зараз, – говорив він, – як і тоді, Святий Дух бажає увійти в наші душі, але Він поважає нашу свободу і не прагне чинити на нас тиск. Він чекає, коли ми самі відкриємо Йому врата, і тоді Він увійде в нашу душу і перетворить її”. Ці слова нагадали мені рядки з Апокаліпсису: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною” (Об. 3:20
Всемогутній Бог обережно стукає у двері душі немічної людини, щоб зробити її воістину щасливою, і терпляче чекає, доки та Йому відчинить. А людина найчастіше, зловживаючи своєю богодарованою свободою, не відчиняє Йому і залишається наодинці зі своїми скорботами. Чи багато хто з нас має розсудливість від слів перейти до справи? “Утішителю, Душе істини… прийди і вселися в нас”38 ? Хто з нас, вимовляючи цю молитву, не замикається на самоті своєї беззахисності? І Бог не перешкоджає цій нашій нерозсудливості, тому що вона є вираженням нашої свободи. Одного разу Старець мені сказав: “Бог поважає нашу волю”. І ще: “Усе, що ти робиш, роби, раз ти цього хочеш. Але роби вільно, усвідомлюючи свою відповідальність, і з вдячністю Богові”. Довго я намагався осягнути ці короткі, але багатозначні поради Старця.
Час похвалити і час зробити догану Старець, коли вважав це за необхідне, не втрачав нагоди похвалити мене або зробити мені догану. Причому щоразу для мене це було повною несподіванкою. Він робив мені суворе навіювання головним чином тоді, коли я перебував у мирному улаштуванні і переживав безхмарні, спокійні дні. Тоді він знаходив приховані мої помилки і упущення і вказував мені на них. Навпаки, коли приходили дні скорбот і випробувань, він хвалив мене, запевняючи, що я досягаю успіху в чеснотах смиренності й терпіння. Його уроки нагадували слова преподобного Ісаака Сиріна: “Бог і ангели Його тішаться, коли ми в потребах, а диявол і діячі його – коли ми в спокої”39 .
Кажучи, що поважає тебе, він несвідомо нехтує тобою Якось увечері я прийшов до Старця з одним моїм знайомим. Отець Порфирій прийняв нас у своїй келії. У спільній бесіді, що відбулася потім, мій супутник між іншим сказав, що він відчуває до мене велику повагу. При цих його словах Старець уважно глянув на нього, потім опустив голову і нічого не сказав. Незабаром ми поїхали.
Наступного разу я приїхав до отця Порфирія один. Він сказав мені: “Я згадую твого знайомого, якого ти приводив до мене. Він із радістю заявив мені про ту повагу, яку він до тебе відчуває. Але коли він мені це говорив, знаєш, що я побачив у глибині його душі? Що він відчуває до тебе відразу і нехтує тобою”. Це одкровення було для мене цілковитою несподіванкою і вразило мене як блискавка. Потім Старець сказав: “Будь уважний. Те, що я помітив, належить до сфери його несвідомого. Зрозумів? Знаєш, що таке несвідоме?” Я відповів, що приблизно знаю. “Оскільки це почуття відрази перебуває в царині його несвідомого, він сам про це не знає, – сказав мені наостанок отець Порфирій. – Будь ласка, постався уважно до моїх слів”. Повертаючись додому, я відчував роздратування і журився через таке лукавство цієї людини. Оскільки глибоко всередині він відчував до мене огиду, хто змушував його зближуватися зі мною і тим паче заявляти Старцю про свою повагу до мене? Чи не логічніше було б для нього перестати зі мною спілкуватися? Тоді, принаймні, він перебуватиме в гармонії із самим собою.
Минуло кілька годин, перш ніж я почав заспокоюватися. У якийсь момент я почав розуміти значення слів Старця: “Будь уважним, це належить до сфери його несвідомого, і він про це не знає”. Дійсно, ця людина мене дуже цінувала, всіляко це показувала і, спілкуючись зі мною, не відчувала жодних незручностей. Проблема самопротиріччя була прихована в його несвідомому, тому він і сам цього не знав. Цей мій висновок, який підтверджували і слова Старця, заспокоїв мене. Я прийняв цю людину такою, якою вона була, і не змінив до неї свого ставлення. Усе залишилося так само, як було і раніше.
Коли я знову зустрівся з отцем Порфирієм, він мені сказав: “Те, що я бачив у його несвідомому, – це застаріла травма. Вона від демона”. На моє запитання, чи може він позбутися цієї недуги, просуваючись шляхом до святості, він відповів: “Святість змінює людину. Вона зцілює душевні травми. Зараз психіатри називають це душевним розладом, тоді як насправді тут має місце демонічна енергія, породжена гріхом”.
Безрозсудна “проповідь” Одного недільного ранку отець Порфирій прямував разом зі своїм знайомим, літнім селянином, до сільської церкви. Дорогою вони зустріли компанію з шести-семи молодих людей, які йшли в протилежному напрямку. Селянин запитав: “Куди ви йдете, хлопці?” Вони відповіли: “У кафе”. Тоді селянин, дуже сувора людина, обурився і вигукнув: “І вам не соромно недільного ранку, замість того щоб іти до церкви, йти в кафе?! Які ж ви християни?” І він просто на вулиці ревно прочитав їм цілу проповідь. Юнаки щось стали відповідати йому в дуже образливому тоні, а потім пішли далі своєю дорогою. Старець мовчав. Збуджений селянин, задоволений собою, запитав його: “Ну як, правильно я сказав цим негідникам?” Отець Порфирій відповів: “Ні, неправильно”. Селянин, який очікував похвали, засмутився такою відповіддю. Вони прийшли до церкви, Старець пішов у вівтар, а селянин став у свою стасидію. Не минуло й півгодини, як уся компанія молоді заходить до храму. Селянин потирав руки від задоволення. Тільки-но закінчилася Божественна літургія і Старець вийшов із вівтаря, як селянин поспішив до нього назустріч і, вказуючи на молодь, сказав: “Бачиш, а ти говорив, що я неправильно вчинив, що дав їм урок. Вони подумали над моїми словами і прийшли до церкви”. Старець із посмішкою відповів, що вони прийшли, бо він таємно молився за них, а зовсім не тому, що засвоїли його “проповідь”.
Перш ніж зробити щось хороше, треба добре подумати Отець Порфирій говорив, що багато людей часто хочуть зробити добро, але в результаті замість добра виходить одне тільки зло. “Ми повинні зважити всі обставини і один, і два, і десять разів, – говорив Старець, – щоб бути впевненими в тому, що в результаті наших дій не вийде нічого поганого. І якщо ми сумніваємося, буде гарний результат чи ні, то слід порадитися зі знаючими людьми, з фахівцями, і, крім того, взяти благословення у свого духівника – як чинять ченці в монастирях. Бо і ми тут, у миру, маючи старців і духівників, живемо, як у монастирі. Такий порядок прийнятий у Церкві, у Православ’ї”.
* * *
36 Никодим – один із членів Синедріону, таємний учень Христа. Див.: Ін. 3:1-21,7:32-53,19:38-42
37 На Афоні всенічні бдіння починаються із заходом сонця і тривають всю ніч, до ранку. Зворушливе богослужіння супроводжується урочистим співом і проходить з великим духовним молитовним піднесенням. – Прим. перекл.
38 Молитва Святому Духу. Молитвослов. М., 2003. С. 4.
39 Преп. Ісаак Сирін. Слова подвижницькі. М., 1993. С. 384.
ЦЕРКВА Нетварна церква Отець Порфирій, говорячи з нами про людину, Бога, світ, любов, молитву, створення світу, висловлювався богословською мовою (хоча закінчив… тільки два класи початкової школи). У нього воістину був дар богослов’я, що виливається з живого розумного джерела Святого Духа. І навіть дар містичного богослов’я, з якого виростає філософія Христа.
Він був містичним богословом, хоча не мав навіть мирської освіти. Його школою були подвиги, ісихастська праця, розумне діяння. Він говорив: “О, якби нам усім тільки увійти в земну Нетварну Церкву. Бо якщо ми туди не ввійдемо, то не ввійдемо і в Церкву Небесну”. “Живучи таємничим духовним життям, ми можемо стати єдині…”. “Добра сила щедра, але вона діє м’яко, подібно до “віяння тихого вітру” (1Царів. 19:12 1Пет. 1:16
Один брат наполегливо цікавився питанням про те, коли виникла Церква Христова. Відповідь на це питання була потрібна йому для його проповідей і для книги, яку він на той час писав.
Приїхавши до Старця, він поговорив із ним про свої проблеми, однак питання про Церкву так і не поставив. Настав час їхати. Прощаючись і благословляючи брата на дорогу, отець Порфирій вимовив: “Ну, тепер їдь. Знай, що Церква предвічна і нетварна, і не звертай уваги на богословів, які говорять те, що спаде їм на думку”. Брат був вражений цим одкровенням Старця у відповідь на його невисловлене запитання.
Отець Порфирій володів церковною свідомістю У Отця Порфирія була дуже розвинена церковна свідомість. Він із великою повагою ставився до кліриків і церковної ієрархії. Старець говорив: “Якщо я зіпсую стосунки з єпископом, якщо єпископ почне на мене гніватися, то моя молитва не досягне небес”.
Старець був, так би мовити, еклезіоцентричним. Церква була основою всього його життя і всіх його праць. Дуже часто я помічав, як отець Порфирій, говорячи про Церкву, не міг стримати сліз. Він відчував глибоку повагу до офіційної Церкви. Єпископ для нього завжди був на місці і в образі Христа. Старець страшенно засмучувався, коли бачив, що засуджують єпископів, нападають на них у пресі. Яким би не був єпископ, він – глава. Він на місці й в образі Христа. Такими були священні принципи Старця.
Станемо спадкоємцями божественних обдарувань Отець Порфирій часто говорив про Церкву. Якою він Її бачив? Він говорив: “Церква нетварна”. Чому ж Вона нетварна? Тому що Церква – Боголюдська, Вона – Бог в історичному часі. І ми, віряни, покликані стати нетварними, стати спадкоємцями Божественних обдарувань, осягнути таїнство обоження, подолати нашу обмирщеність, вийти за межі цього світу.
Церква нетварна. Своїм життям він свідчив про цю істину. Старець приймав усіх. Його двері були відкриті кожному. У нього не було лицемірства. Хто б не приходив, до якої б партії, товариства, організації, угруповання тощо він не належав, отець Порфирій приймав його. Сам же Старець не належав до жодної партії. Він належав тільки Церкві і приймав усіх.
ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ За кого голосувати, Герондо? Один чоловік запитав Старця, за кого слід голосувати на майбутніх парламентських виборах. І той відповів притчею: “Православна Церква схожа на квочку, – сказав він. – Своїми крилами вона покриває і чорних, і білих курчат”.
Православна Церква не бере участі в політиці і тим більше не ділиться на партії. Своєю любов’ю вона покриває всіх, не ототожнюючи себе з політичними угрупованнями.
Одного разу Старець запитав мене, як складається політична ситуація в країні. Я відповів, що загалом не дуже добре. Отець Порфирій сказав: “Чого чекати від політиків? Вони повністю загрузли у своїх душевних пристрастях. Якщо людина не може допомогти навіть самій собі, яку допомогу вона зможе надати іншим? Ми теж винні в такому стані речей. Якби ми були справжніми християнами, то змогли б обрати до парламенту нехай і не християнську партію, але хоча б віруючих політиків. Тоді все було б по-іншому”.
ОДЯГ Наша дівчинка ходитиме в штанах? Старець щойно вийшов на пенсію. Як ви знаєте, протягом приблизно тридцяти років він був настоятелем храму Святого Герасима при поліклініці Афін, на вулиці Піреос, недалеко від площі Омонія. Одного разу отець Порфирій проходив повз храм Святого Костянтина на Омонії і зайшов всередину прикластися до ікон. Коли він вийшов із храму, до нього підійшла подружня пара з дівчинкою. Подружжя запитало, чи не приділить він їм хвилиночку уваги. Отець Порфирій відповів їм, що він не клірик цього храму. “Нічого, – сказали вони, – ми хотіли поставити Вам лише одне запитання. Це ж не буде надто обтяжливо?”
“У нас є донька, – почав чоловік, – і моя дружина наполягає, щоб вона носила штани. Я з цим не згоден і не хочу, щоб вона ходила в штанах. Наші погляди абсолютно протилежні. Отже, ми вирішили піти до священика, будь-якого священика, розповісти йому про нашу суперечку і вирішити її так, як він скаже. Ми навіть дали один одному слово – вчинити точно так, як він скаже”.
Отець Порфирій одразу сказав їм, що це – питання непросте. Потім він пояснив, що відповідь на нього можна знайти у Святому Письмі та у священних канонах нашої Церкви. Відповідь підказує і сама природа, оскільки жіноче єство відрізняється від чоловічого як душевно, так і тілесно. Ця відмінність підкреслюється й одягом. Старець також порадив їм подивитися в книгу Второзаконня 40 , де чоловікам забороняється носити жіночий одяг, а жінкам – чоловічий.
Отець Порфирій роз’яснив їм, що носіння чоловічого одягу чинить психологічний вплив на жіночу природу, і дуже часто жінка починає поводитися, як чоловік. Звісно, відхилення відбувається і в разі, коли юнаки або чоловіки починають носити жіночий одяг.
Старець говорив ще довго. Він торкнувся всіх психологічних і педагогічних аспектів цього питання, щоб обґрунтувати те, чому жінкам не можна носити чоловічий одяг, а чоловікам – жіночий. Подружжя погодилося з висновками отця Порфирія і пішло, отримавши велику користь від цієї, здавалося б, випадкової, але дивовижної зустрічі.
Головне – внутрішній порядок Старець Порфирій не звертав уваги на зовнішній вигляд людини. У цьому переконувалися всі, хто відвідував його, будучи одягненими, так би мовити, неналежним чином. Він дивився в душу, на глибинні мотиви поведінки, знаючи, що якщо впорядкується внутрішня людина, автоматично виправиться і зовнішня.
Вони приїхали до старця в нескромному одязі Одного разу, приїхавши до отця Порфирія, я побачив там кількох дівчат, які також хотіли побачити Старця. Одягнені вони були дещо нескромно. Отець Порфирій розмовляв із ними, зачіпаючи різні духовні питання, але жодним словом не обмовився про те, як вони одягнені. Зізнаюся, що я внутрішньо обурився поведінкою цих дівчат. Як вони могли прийти в такому вигляді до святої людини? Бентежила мене й та обставина, що Старець не зробив їм жодного зауваження з приводу їхнього одягу.
Коли дівчата поїхали, він посміхнувся мені і сказав: “Пане ?., я не такий суворий, як ти”. Негайно ж я зрозумів, що він знає про мої помисли і про моє збентеження, але все-таки запитав: “Чому Ви так говорите, Геронда?” – “Сюди приїхали ці дівчата в нескромному одязі, – сказав він, – а я нічого їм про це не сказав. У мене інша тактика. Навіть якби я зауважив їм, що їхній одяг дещо нескромний, вони б не дослухалися до моїх слів, бо їхня віра в Христа неглибока. Насамперед я намагаюся зміцнити в них віру в Христа, і тоді вони самі усвідомлять свою помилку і виправляться”.
У цієї дівчини в “супер-міні” – чудова душа Одного разу, багато років тому, коли отець Порфирій був ще настоятелем храму при поліклініці в Афінах, він разом із двома дівчатами, його духовними чадами, йшов вулицею поблизу площі Омонія. Назустріч їм ішла дівчина, вигляд у якої був вельми зухвалий. Вона була в “супер-міні” спідничці, які тоді були в моді. Побачивши її, Старець запитав своїх супутниць:
– Ну, що ви скажете? Про що ви подумали? Ви засуджуєте цю дівчину?
– Ні, Герондо, – відповіли вони, прекрасно знаючи думку Старця.
– І правильно робите. Не судіть про людей за тим, як вони одягнені. У цієї дівчини чудова душа з величезним духовним потенціалом. Її поведінка, зухвалий вигляд – лише наслідок її душевної сили. Уявіть собі, що буде, якщо ця дівчина пізнає Христа, набуде ваших знань. Тоді, безумовно, вона досягне великих вершин.
Таким був метод отця Порфирія. Його приклади були наочні і засновані на особистому життєвому досвіді.
* * *
40 Повт. 22:5
СПОВІДЬ – ПОКАЯННЯ Це дар любові Божої людині Отець Порфирій сказав:
“Наше серце має бути сповнене любові, любові Божої. Вона дає людині силу і благодать. Слідом за любов’ю йде пізнання”.
“Сповідь – це один зі шляхів, яким людина рухається до Бога. Це дар любові Божої людині. Ніхто і ніщо не може позбавити людину цієї любові”.
Він нікого не примушував Поруч із отцем Порфирієм я відчував дивовижну свободу. Він нікого не примушував. Він бажав, щоб усі ті, хто приходив до нього, добровільно чинили так само, як і він. Старець завжди говорив священикам, що коли ми як духівники даємо настанови тим, хто приходить до нас на сповідь, ми повинні завжди поважати їхню свободу. Отець Порфирій завжди наголошував нам, що християнство – це свобода.
Дуже часто Старець наводив випадок із життя Спасителя, коли багато хто спокусився Його словами. Люди стали залишати Христа, так що з Ним залишилися одні тільки учні. Тоді Господь сказав їм, що якщо і вони хочуть Його покинути, то Він їм не перешкоджає (пор.: Ін. 6:35-67
Ось що дослівно говориться в Євангелії: “Відтоді багато з учнів Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили. Тоді Іісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви?” (Ін. 6:66-67
Він приймав тебе з любов’ю Отець Порфирій приймав і любив тебе таким, яким ти був. Поруч із ним відчуття навіть найбільшого гріха ставало іншим. Сумніви і коливання йшли геть, забираючи з собою почуття відчаю і безнадійності. Ти тільки сумував про те, що допустив той чи інший гріх, що порушив Божественну заповідь. Старець не дозволяв тобі впадати у відчай через твоє падіння, більше того, він допомагав тобі витягти користь із твого досвіду, щоб ти міг використовувати його як “плацдарм” для нового “наступу”, для нових духовних перемог. І тоді отець Порфирій являв тобі ще більшу любов, ще більшу підтримку. Він брав тебе за руку і починав вчити, як іти шляхом Божим.
Як Старець сповідував “Коли чергова людина входить у сповідальню, я… дивлюся на неї. Коли вона йде, проводжаю її молитвою, посилаю слідом за нею мою любов, доки вона не вийде за двері й не увійде наступна. Краще безмовно передавати свою любов, ніж говорити якісь слова”.
Під час сповіді він не дивився в очі У віці двадцяти одного року отець Порфирій був висвячений на священика, а в двадцять три роки став духівником 41 . Відтоді, як він сам мені розповідав, він ніколи не дивився в очі тим, хто приходить до нього на сповідь, щоб вони не відчували жодної незручності. Він тільки окидав їх поглядом, коли вони входили в сповідальню, а потім опускав голову. І дуже часто, перш ніж той, хто прийшов на сповідь, встигав що-небудь сказати, Старець говорив йому: “У твоєму папірці тільки те, що записано під номерами три і п’ять, є гріхом, все інше не гріх. Отже, розкажи мені про те, що там написано. А якщо в нас залишиться час, то поговоримо і про решту”.
З невтомною любов’ю Я був дуже близький зі Старцем і знав, якою важкою була його праця. Дуже часто він приймав людей на сповідь з раннього ранку до самої ночі, не роблячи перерв, тож увесь день у нього не було в роті й крихти.
Частіше сповідайтеся, причащайтеся і любіть людей Нам вдалося поспілкуватися зі Старцем недовго, можна сказати, навіть зовсім недовго. У ці ранкові години отець Порфирій приймав і сповідав дуже багатьох. Тож ми, шкодуючи його, обмежилися лише тим, що привітали його і підійшли під благословення. Благословляючи нас, він дав три настанови. І цього було більш ніж достатньо, щоб ми зрозуміли, що він за людина і ким ми самі здатні стати. Він сказав нам: “Діти мої, частіше сповідайтеся, причащайтеся і любіть людей”. І більше нічого. Але хіба цими словами він не сказав усе?
Сповідь і ворожнеча Коли отець Порфирій був ще молодий і здоровий, він багато сповідував і, як милосердний батько, прощав людям усе, що б вони йому не говорили. Тільки наприкінці сповіді він ставив запитання: “Ти ні на кого не тримаєш злоби?” І якщо людина говорила йому, що вона ні на кого не тримає ніякого зла, Старець ставився до неї з великою любов’ю. Якщо ж хтось говорив йому, що він у поганих стосунках із братом, або з невісткою, або ще з ким-небудь, отець Порфирій починав розповідати йому про таємницю вибачення і про милість до ближнього. Адже його проступок, яким би великим він нам не здавався, насправді, порівняно з нашими власними проступками перед Богом, невеликий. Однак, незважаючи на це, Бог, приймаючи наше великодушне ставлення до людини, прощає і нам наші власні незліченні гріхи. Буде страшним божевіллям, якщо людина потрапить у вічні муки через те, що вона не бажає полишити свою ворожнечу і неприязнь до такого ж, сповненого багатьма пристрастями, як і вона, свого ближнього.
Атмосфера спокою та довіри – Ви сказали, що протягом багатьох років отець Порфирій був Вашим духовним батьком і наставником?
– Так. У справі духовництва Старець був воістину неповторний. Перш за все, простота і привітність, які завжди вирізняли його, створювали атмосферу спокою і довіри, таку необхідну для здійснення таїнства Сповіді для кожного, хто до нього звертався.
Тут треба зазначити, що багато людей, яким важко було розповідати іншим духівникам про деякі свої проступки, у присутності отця Порфирія не відчували скованості і вільно все йому сповідували.
Старець володів пастирським даром з великою увагою вислуховувати людей. Спочатку він уважно слухав і лише потім починав говорити. Його слово завжди було простим, коротким і дуже особистим. Кожна людина, яка зверталася до отця Порфирія, була для нього унікальною, неповторною особистістю, нескінченно цінною.
До проблем, з якими ми до нього приходили, Старець ставився з великою увагою. Після посиленої молитви, з почуттям глибокої відповідальності за свої слова, він пропонував їх вирішення. Під час сповіді отець Порфирій, як правило, мовчав. І ти відчував, що він молиться і просить у Бога напоумлення.
Треба відзначити й те, що отець Порфирій ніколи не поспішав із відповіддю. Він чекав, поки у нього, на основі спілкування з тим, хто сповідається, не складеться найбільш повне розуміння суті питання. Іноді він нам говорив: “Зараз мені нічого не відкрито, я вам нічого не можу сказати”. І ми приїжджали за відповіддю і вдруге, і втретє.
Вдень і вночі Старець молився за людей, молився про вирішення їхніх проблем. І всі ті, хто сподобився мати з ним спілкування, стати його духовними дітьми, можуть свідчити про плоди цієї його молитви, внаслідок якої благополучно вирішувалися всі їхні проблеми. Під час сповіді в отця Порфирія нас часто вражало таке: корінь проблеми, який він називав, здавалося, не мав нічого спільного з самою проблемою, про яку ми йому розповідали. Дуже часто коренем різних наших проблем він називав егоїзм. Старець вважав егоїзм основою всіх гріхів і причиною всіх проблем у людини.
Причини проблем Старець розповідав:
– Коли я був настоятелем лікарняного храму, то часто стикався з такими випадками. Лікар, який проводив обстеження хворого, несподівано заявляв, що уражене не те місце, яке болить, а інше. Він казав: “Ти можеш відчувати біль в одному місці, але насправді те, що його спричиняє, може бути десь поруч”. Так буває і в духовному житті. Ми бачимо все під одним кутом. А насправді причини того, що відбувається всередині нас і трапляється з нами в нашому житті, можуть бути зовсім іншими.
Повна сповідь – Іноді ми повинні проходити повну сповідь, – говорив отець Порфирій, – тому що різні психологічні травми, найрізноманітніші події в нашому житті стають дійсною причиною наших тілесних недуг. На сповіді, крім гріхів, ми повинні розповідати і про свої помисли та почуття: страху, скорботи, радості, смутку, які відвідують нас унаслідок різних переживаних нами подій: землетрусів, смертей, шлюбів… і є наслідком нашого маловір’я і т. д.
Одного разу, закінчивши свої справи в Коринті 42 , отець Порфирій вирушив назад до Афін. В Істмі 43 вони з водієм, який був офіцером цивільної авіації, зупинилися пообідати. Отець Порфирій обмежився одним помідором, а його супутник замовив собі повний обід. Після їжі вони продовжили шлях. Через якийсь час Старець попросив водія зупинитися. Вони з’їхали з дороги, вийшли з машини і присіли на скелі. Прямо під ними простягалося море. Отець Порфирій сказав своєму супутнику: “Тепер, як я тобі й обіцяв, настав час вислухати твою повну сповідь за все життя. Але буде краще, якщо я буду говорити за тебе”. І офіцер почув з вуст Старця сповідь у всіх своїх гріхах, про які він збирався йому розповісти, про ті проступки, які згладилися з його пам’яті, і навіть про те, що він не вважав гріхом. Отець Порфирій влаштував у його душі “генеральне прибирання”. Цю сповідь він запам’ятав на все життя.
Ходіть до духівника Старець говорив мені: ” Чим людина далі від Бога, тим більше в неї в житті переживань і розладів. Коли нас щось мучить, ми повинні йти до духівника”.
“Частіше і краще сповідайся. Будь ти навіть патріархом, але якщо не ходиш на сповідь, то не спасаєшся”, – сказав він мені іншим разом.
За непослух благодать пішла… але повернулася зі сповіддю Отець Порфирій говорив, що Божественне таїнство Сповіді воскрешає наше занепале вниз єство. Він повідав нам зворушливу історію про одного ченця, який ще юнаком прийшов на Святу Гору Афон. У нього було багато Божественних обдарувань, так що він відчував, що живе, як у Раю. Одного разу він не виконав якийсь послух свого Старця, і цей благодатний стан його покинув. Однак коли Старець повернувся, сповідував його і прочитав дозвільну молитву, благодатний стан, який він втратив, повернувся до нього знову.
Отець Порфирій завжди наголошував, що якщо ми належимо Православній Церкві, якщо беремо участь у її таїнствах, то ми – в Раю. І чим більше ми беремо участь у таїнствах, тим більше долучаємося до вічного життя. Він завжди нагадував нам слова Спасителя: “Той, хто вірує в Сина, має життя вічне” (Ін. 3:36
Наша стара комора Одна жінка, розповідаючи мені про отця Порфирія, згадала слова, які він одного разу їй сказав: “Багато хто з вас, жінок, робить так: усе поламане й непотрібне – старі діряві каструльки, меблі, взуття та інші зношені речі – беруть і кидають у якусь далеку комору, замикають двері й на цьому заспокоюються. Але ви не знаєте, що прийде час, коли весь вміст вашої комори виявиться, і ви постанете перед людьми в найнепривабливішому вигляді”.
Я був вражений цими словами отця Порфирія. Тоді я читав книги з пастирської психології. Там багато йшлося про відображення травмувальних переживань від свідомої області душі та зміщення їх у несвідому область, а також про несподівані прояви цих переживань. Живий приклад Старця про стару комору сказав мені більше, ніж усі наукові посібники. Це було гранично точне порівняння, що стосується наших гріхів, які ми, не випрасувавши покаянням і сповіддю, поспіхом відкинули до комори забуття, щоб позбутися їхньої надокучливої присутності. Там їх і “виявить” Бог і приведе нам на пам’ять у день суду (пор.: Мф. 10:15
Не говори знову про вже сповідані гріхи – Герондо, я вже сповідував своєму духівникові цю провину, вчинену нещодавно, але хочу розповісти про неї і Вам.
– Якщо ти вже відкрив його своєму духівникові, то немає ніякої необхідності розповідати про нього мені. Раз ти розкаявся, сповідався – значить, отримав і прощення.
Не впадай у відчай – Герондо, Ви розумієте, який великий гріх я скоїв?
– Ти хороша людина, і ти зможеш це пережити.
– Але, Герондо, цей мій гріх занадто великий.
– Не впадай у відчай. У тебе добра душа, і Бог, бачачи це, пробачить тебе і допоможе тобі.
Постарайся відсьогодні змінити своє життя Одного разу отець Порфирій разом із трьома своїми духовними чадами зібрався в один монастир на вечірню службу. Спочатку вирішили йти пішки. Однак скоро Старець втомився від ходьби, а до монастиря було ще далеко. Паломники подумали: чи не пошукати їм якусь машину?
Незабаром на дорозі з’явилося таксі. Супутники отця Порфирія, всі троє – миряни, сказали, що вони зупинять таксі і запитають водія, чи зможе він довезти їх до монастиря. “Не хвилюйтеся, – відповів їм Старець, – водій таксі сам зупиниться. Але коли ми сядемо в машину, нехай ніхто з вас не розмовляє з водієм. Я один буду з ним говорити”.
Так і сталося. Водій таксі зупинився сам, голосувати не треба було. Сіли в машину, і отець Порфирій сказав водієві, куди треба їхати. Щойно машина рушила з місця, таксист почав засуджувати священиків, звинувачуючи їх у тисячі гріхів. Після кожної своєї тиради він повертався до трьох мирян, які сиділи на задньому сидінні автомобіля, і запитував їх: “Мужики, хіба не так? Що ви на це скажете?” Але пасажири, дотримуючись благословення Старця, мовчали.
Втративши будь-яку надію на те, що йому хоч що-небудь відповідатимуть, таксист обернувся до отця Порфирія і запитав його: “Хіба не так, батюшка? Що ти на це скажеш? Хіба це не правда? Адже про це пишуть навіть у газетах!” І той відповів йому: “Сину мій, я розповім тобі одну маленьку історію. Розповім один раз, повторювати її не буде необхідності. В одного чоловіка, – почав свою розповідь Старець, – уродженця… (тут отець Порфирій точно назвав те село, звідки був родом водій), був старий сусід, у якого було багато землі. Одного разу вночі цей чоловік убив свого заможного сусіда і закопав його труп. Потім, використовуючи різні фальшиві документи, він привласнив собі ділянку сусіда і продав її. І ти знаєш, що він купив на гроші, виручені від продажу землі? Таксі”.
Таксист сидів як громом вражений. Він з’їхав на узбіччя, зупинив машину і закричав: “Нічого більше не кажи, батюшка! Про все це знаємо тільки ти і я!” – “Знає про це і Бог, – сказав Старець. – Він відкрив мені все це, щоб я розповів тобі. Постарайся відсьогодні змінити своє життя”.
Покаяння подібне до блискавки Якось раз мене поклали в лікарню “Євангелізмос” 44 . І там мене стали терзати страхи. Я боявся померти душевно непідготовленим. Виписавшись із лікарні і приїхавши до отця Порфирія, я сказав йому: “Герондо, я молюся Богу, щоб Він дарував мені ще кілька років життя для покаяння”. І він мені відповів: “Для покаяння роки не потрібні. Покаяння подібне до блискавки”.
Хто не покається, той загине – Герондо, скажіть мені слово для душевної користі.
– Хто не покається, той загине. Повторюю тобі: хто не покається, той загине.
* * *
41 В Елладській Православній Церкві не кожен священик може приймати сповідь, тобто бути духівником. Існує молитва на посвяту в духівники. Відповідальна справа сповіді доручається архієреєм лише найдосвідченішим і найдостойнішим священикам єпархії. – Прим. перекл.
42 Коринф – місто на північному сході півострова Пелопоннес. – Прим. перекл.
43 Істма – невелике містечко недалеко від Коринфа. – Прим. перекл.
44 Одна з центральних лікарень Афін. – Прим. перекл.
ПОХВАЛА Спочатку Старець зробив догану, а потім похвалив Приїхавши до Старця, Аргірій довго сидів у своїй машині. Він перебував у зневірі і бурчав про себе, чому отець Порфирій ніяк не прокинеться, не прийме його і не вислухає його розповідь про ті серйозні проблеми, які на нього обрушилися. Несподівано до нього непомітно підійшов сам Старець і зробив йому сувору догану. Цим він хотів позбавити Аргірія душевного гніту, пробудити в ньому гнів, розпалити його кров, щоб він поглянув на речі більш оптимістично. Йому це вдалося. Тоді отець Порфирій попросив гостя нарубати йому дров для печі.
“Я дуже швидко орудував сокирою, – розповідав Аргірій, – із силою і гнівом, викликаними попередньою доганою, піднімаючи сокиру й опускаючи на черговий сосновий чурбак. Скоро я переколов усі дрова. Отець Порфирій здавався абсолютно задоволеним результатами своєї догани, зробленої для того, щоб “припекти” мій егоїзм, честолюбство і пробудити всі сили мого організму, необхідні в даному випадку для подолання вельми неприємної ситуації, що виникла внаслідок мого переведення на службі. Він піднявся з лави, підійшов до мене і сказав: “Ну треба ж! Ти дуже здібна людина! Тільки не хочеш скористатися своїми талантами, і це мене засмучує. Так добре наколотих дров я ніколи раніше не бачив. Навіть дроворуб не зміг би краще впоратися з цією роботою. Дрова вийшли якраз за розміром моєї печі. Ти, чадо моє, все можеш. Тільки ти не робиш те, чого не хочеш. Тому я з тобою і говорив так суворо. Я хотів, щоб ти знову став таким, яким був раніше. Іншого способу не було. Так напоумив мене Бог, тому що ти склав зброю, і причому беззастережно. Звичайно, я тебе дуже засмутив, і я це знаю. Але я сам був засмучений ще більше, ніж ти. Але ж, як тобі відомо, я до того ж ще й дуже хворий…”
Мене жодного разу не похвалили – Я був на Святій Горі послушником у двох старців, – розповідав отець Порфирій. – Вони були суворі, сварили мене. Мене ніколи не хвалили. Але я відчував їхню любов до мене. Нашим рукоділлям було різьблення по дереву. Але Старці не навчали мене всіх тонкощів мистецтва різьблення. Вони говорили: “Зроби тільки заготовку, і все”. Не знаю, чому вони так чинили. Зараз я думаю, тому, що інші їхні послушники, як тільки освоювали різьблення по дереву, одразу ж покидали цих старців.
Допомога в облаштуванні ферми Один мій родич хотів відкрити у себе в селі ферму. Він порадився з отцем Порфирієм і отримав у нього благословення на початок будівництва. Коли йому треба було пробурити на ділянці свердловину, він знову приїхав до Старця, щоб запитати в нього поради. Отець Порфирій, який ніколи не бував у його селі, найдокладнішим чином описав йому положення його ділянки, вказав, де слід пробурити свердловину, і навіть сказав, на якій глибині буде знайдена вода. Дійсно, коли фермер із бурильниками приїхали на ділянку, вони виявили воду точно в тому місці, про яке говорив отець Порфирій.
Ця робота не для неї Одна моя близька знайома склала іспити, і їй було виділено стипендію для продовження навчання в Англії. Дівчина вступила до аспірантури і мала зайнятися питаннями виховання важких дітей. Вона любила дітей і подумала, що ця робота якраз для неї. Однак перш ніж покинути Грецію, дівчина вирішила, що необхідно отримати благословення на нову роботу в отця Порфирія, і ми разом приїхали до Старця. Першою до келії отця Порфирія увійшла моя знайома. Коли дівчина вийшла, то було видно, що вона над чимось серйозно задумалася. Вона сказала мені, що, почувши про Англію і важких дітей, отець Порфирій сказав їй: “Ця робота не для тебе. Ти дуже чутлива, не витримаєш. Якщо хочеш… їдь. Розповім ще тобі такий випадок. Кілька років тому одна дівчина-лікар із такою самою чутливою натурою, як і в тебе, запитала мене, чи можна їй поїхати на навчання в Америку. Вона спеціалізувалася з питань душевних захворювань. Я порадив їй не їхати. Вона мене не послухала, поїхала, а тепер лікується в психіатричній лікарні”.
Попроси їх підписати договір Багато людей скаржилися Старцю на великі проблеми, що виникають унаслідок неправильного ведення ділових переговорів із підрядниками. Отець Порфирій у таких випадках говорив: “Завжди добре спочатку скласти й підписати договір із майстрами, які працюватимуть у вашому домі. Тоді у вас не буде ніяких неприємних розмов, і вам не треба буде бігти за порадою до духівника. Запитайте майстрів: “Це ваші підписи? Хіба ви не на цю суму домовлялися? Отже, беріть те, що вам належить”. А якщо майстер тобі сподобався, то ти можеш, якщо хочеш, дати йому і понад обумовлену плату…; Ми живемо в світі і не є нестяжателями. Тому, щоб уникнути приводів до чвар, нам слід укладати чіткі і ясні договори з робітниками”.
Працьовитість Старця Широта знань отця Порфирія просто вражала. Одного разу раннім літнім вечором ми приїхали до Старця і, поговоривши з ним, стали збиратися у зворотний шлях. Ми сказали йому, чому так поспішаємо: нам треба було встигнути на театральну постановку в театрі Іродіо 45 . Я приготувався почути від Старця слова заперечення проти відвідування театру. Але нічого подібного не сталося. Отець Порфирій заговорив про композитора театральної постановки, виконавця головної ролі і зробив кілька дуже точних зауважень про саму постановку. Я був вражений. Адже всю його освіту становили два класи початкової школи! У мені прокинулася цікавість. Побачивши в ісихастиріоні антену, я запитав у духовних чад Старця, які добре знають його вже протягом багатьох років, для чого він її використовує. Мені сказали, що кілька років тому отець Порфирій займався створенням приймального пристрою, що працює на основі галініту. Крім роботи на землі, яку його похилий вік і слабке здоров’я вже не дозволяли йому виконувати, Старець любив займатися технікою.
Я згадую також залізну піч – власну розробку Старця. Взимку, після богослужіння, ми всі збиралися навколо неї. Тут, в очікуванні, коли кожен потрапить до келії отця Порфирія, велися довгі розмови, тоді як пані Харіклія (тепер – Стариця Порфирія), сестра Старця, пригощала нас кавою та солодощами. Навколо печі збиралися люди, сповнені братньої дружби: богослови, священики, греки, серби, судді, філософи, лікарі, викладачі, студенти. Це була дуже тепла компанія, тож, напевно, якби навіть піч згасла, ми б цього не помітили.
Заради тілесної праці Одного разу я поскаржився Старцю на те, що в мене більше немає сил працювати. Я сказав:
– Ці останні дні забрали в мене всі сили. Я не можу рухати ні рукою, ні ногою. Навіщо стільки робіт у монастирі?
Отець Порфирій відразу став суворим, відповів:
– Якщо ми в поті чола трудимося заради Бога, а потім у цьому розкаюємося і починаємо нарікати, то здійснюємо смертний гріх. Добре це запам’ятай! Без тілесної праці, лежачи на ліжку, не здобудеш чеснот! Тілесна праця – це великий Божий дар, дарований нам для нашого спасіння, для здобуття благодаті Божої. Інші брати з радістю приймають приниження і працю… а ти страждаєш? Найбільший гріх – потрудившись заради Христа, розкаюватися і страждати через це.
Ти ж ще молодий, і кажеш, що втомлюєшся? У твоєму віці я просто летів на послух, хотів усе встигнути. Не дивись на те, що зараз я вже майже нічого не можу робити. Ти робиш ще менше. У тобі міцно влаштувалася стара людина, яка і скрушує тебе. Але схаменися! Заспівай з натхненням, голосно, радісно:
“Смерти празднуем умерщвление, адово разрушение, иного жития вечного начало и играюще поем Виновного, Единого Благословенного, отцев Бога и Препрославленного” 46 .
Потім Старець розповів мені про своє життя в скиту Кавсокалівія на Святій Горі.
– З благодаті Божої я жодного разу не розбив там жодної склянки, жодної тарілки. А мити посуд доводилося тільки щіткою. У нас не було рідкого мила. Я мив швидко і добре. Я був зібраним, розторопним, ревним, старанним і слухняним. І кажу це не з егоїзму, але на славу Божу. У мене були святі старці.
Ні – лінощам та любительському християнству Старець завжди говорив не про якийсь одиничний наш добрий намір, а про рішучий, раз і назавжди, перехід від старого життя в гріху до нового життя у святості. Коли вже людина живе у Христі і Христос у ній. І в цю зміну свого життя людина повинна вкласти всі свої сили.
Одного разу отець Порфирій запитав мене: “Скажи мені, скільки потрібно років, щоб вивчитися на юриста?” Я йому відповів. Він мене знову запитав: “А скільки років потрібно, щоб вивчитися на механіка, хіміка, лікаря?” Я відповів, дивуючись, навіщо він про це питає. Але Старець поставив нове запитання: “А скільки часу потрібно нам, щоб навчитися пізнавати волю Божу і виконувати її?” Я зрозумів сенс попередніх запитань, і мені стало соромно. Що я міг відповісти? Що у своїй більшості ми, віряни, ледачі й теплохолодні, що ми – “християни-аматори”? Старець і так це знав. Він сказав мені: “Ледачий ніколи не стане християнином. Для того щоб стати справжнім християнином, треба працювати, і багато працювати”. І в цьому отець Порфирій дійсно був яскравим прикладом. Він ревно присвятив усі роки свого довгого життя тому, щоб навчитися жити одним Христом. Він любив працю, тілесну і духовну, і завжди прагнув передати цю любов іншим. Старець знав, що неробство веде до зневіри, яка несе з собою безліч хвороб, як душевних, так і тілесних. Він усім наказував трудотерапію. Але особливо це стосувалося тих, хто не міг знайти себе і від цього впадав у відчай. Старець казав, що ніколи не пізно почати все спочатку. Руйнування мирських надій і винищення егоїзму він вважав найкращими передумовами для цього починання.
Праця змінює і душу, і тіло Про мої проблеми Старець мені сказав:
“Якби ти своєчасно мені зателефонував, то в тебе не було б тепер цих проблем. Ти тілесно втомився, але не бійся праці. Усе змінюється завдяки праці – і душа, і тіло. Не залишай молитву. У простоті, неспішно, але палко молися Богові за всіх. Молитвою ти принесеш ближнім більше користі, ніж своїми словами.
Якщо тебе запитають, то зі смиренням відповідай:
– Моя думка така. Але чиніть так, як вважаєте за потрібне.
Не можеш займатися однією справою – берися за іншу Отець Порфирій хотів, щоб у нас працював ефект “іншої роботи”, якщо так можна сказати. Коли ми не можемо нічого зробити в одному місці, треба переходити в інше. Найголовніше – завжди щось робити, не залишатися в неробстві. “Не можеш займатися однією справою, берися за іншу, – говорив Старець. – І нерозтрачений тут заряд енергії мобілізує тебе на новому місці”.
Займайся і фізичною працею Одного разу отець Порфирій заїхав до мене на ділянку і побачив встановлену там у саду і на городі поливну систему. Він попросив мене допомогти їм організувати поливну в ісихастиріоні.
Я знайшов майстра, який погодився виконати цю роботу, і попередив його, що сам оплачу всі витрати. Коли я розповів про це отцю Порфирію, він відповів мені:
“Ні, пане Дімітріу. Я хочу, щоб ти сам прийшов попрацювати. Для того щоб ти міг відпочити від своєї основної роботи, ти у вільний час повинен займатися фізичною працею”. Отець Порфирій дуже любив природу і дбав про неї.
Ніхто не повинен перебувати в неробстві Отець Порфирій завжди говорив про те, що треба працювати, особливо коли мова заходила про молодь. Він не міг примиритися з тим, що хтось живе байдужим до всього, бездіяльним, розсіяним життям.
Старець хотів бачити навколо себе працьовитих, творчих натур. Він бажав, щоб люди не залишалися пасивними, користувалися даними їм Богом руками, ногами, головою… Щоб вони не залишалися сонними і неповороткими. Ні під яким виглядом отець Порфирій не сприймав лінощі й неакуратність.
* * *
45 Один із найвідоміших театрів Афін. – Прим. перекл.
46 Канон на Святу Пасху// Тріодь Квіткова. М., 1992. С. 5.
ЛЮБОВ Історія Марії, Димитрія та Георгія Ось яку історію розповів нам отець Порфирій:
“Димитрій і Марія були братом і сестрою. У Димитрія був друг Георгій, за професією лікар, який часто заходив до них у гості. Одного разу Марія відкрила братові свою таємницю: вона була шалено закохана в Георгія. Щоразу, побачивши його, вона страждала. Її кидало в піт, серце боліло, руки і ноги сильно тряслися… Але сім’я Георгія була заможнішою за сім’ю Димитрія і Марії. Вони ніколи б не прийняли у свій дім невісткою бідну дівчину. Тому Марія попросила брата більше не запрошувати Георгія до них додому, щоб їй не страждати даремно. Відтоді Димитрій під різними приводами перестав запрошувати Георгія в дім. Друзі стали зустрічатися в саду.
Одного разу Марія прийшла до мене в храм. Вона відкрила своє серце, розповівши мені про своє нещастя. Я порадив їй гаряче молитися, особливо вночі, незадовго до світанку, простягати руки до Бога, благаючи, щоб здійснилася воля Його. Дівчина дослухалася до моєї поради.
Одного разу Георгій із докором сказав Димитрію, що той змінив до нього своє ставлення: став його уникати і більше не запрошує додому в гості. Він запитав: чому? І Димитрій розповів йому про любов і страждання своєї сестри. Почувши його слова, Георгій не зміг стримати сліз і зізнався, що і він страждає. Він теж дуже любить Марію. І щоранку, коли він прокидається на світанку, перед його очима постає її образ. Це були якраз ті години, коли дівчина, згідно з моєю порадою, молилася. Таким чином, внаслідок гарячої молитви, відкрилося таємне почуття двох прекрасних молодих людей. Спочатку батьки Георгія заперечували проти його одруження з Марією. Але врешті-решт вони поступилися, і весілля відбулося”.
Зачарований юнак Старець розповів мені такий випадок: “Одного разу до мене прийшов юнак і сказав, що влітку на кораблі він зустрів одну дуже красиву і привабливу дівчину. Ця зустріч справила на нього дуже сильне враження. Я бачив, що відбувалося в нього в душі, і сказав йому: “Дорогий мій, з такою чутливістю, якою наділив тебе Бог, ти зараз уже мав би стати святим””.
Інший духівник напевно в цій зустрічі знайшов би привід, щоб спопелити грішника. Але отець Порфирій скористався ним для того, щоб відкрити молодій людині її Божественний дар підвищеної чутливості, показати їй можливість здобути святість через це обдарування. “Любов’ю любов скрушаючи і вогонь вогнем нематеріальним гасячи” 47 .
Старець був справедливим До серйозного і досить делікатного питання взаємовідносин статей Старець підходив зі святоотцівською розсудливістю. Ніхто не міг, як це зазвичай буває, назвати його суворим або поблажливим. Він просто був справедливим. Отець Порфирій був однаково далекий як від “демонізації” подружніх зв’язків у “суворих”, так і від їхньої “ангелізації” у “поблажливих”. Він слідував прямим шляхом Христовим, відкритим нам у Священному Писанні і в православному святоотцівському Переданні. Його келію відвідували різні люди. І пригнічені залякуваннями консерваторів, які “у всьому сумніваються”, і розбиті досвідами “зухвалих” модерністів. Усіх їх Старець приймав з однаковою любов’ю. Для кожного у нього були відповідні ліки. Отець Порфирій високо цінував неповторність кожної душі. Він насамперед відкривав людині шлях самопізнання, покаяння, очищення. А потім кожен міг уже спокійно і вільно зробити свій вибір між подружньою любов’ю благословенного шлюбу і Божественною любов’ю дівоцтва і посвячення себе Христу.
Взаємний потяг між чоловіком і жінкою – це добре чи погано?
Введение Выражаем нашу горячую благодарность уважаемому господину Константиносу Караколи, доктору богословия, воплотившему в жизнь свой замечательный творческий замысел – на основе различных книг и периодических изданий об отце Порфирии составить сборник духовных наставлений и советов Старца. Свой труд автор любезно подарил нашему исихастириону1 .
Безусловно, любому христианину будет полезно иметь в своем распоряжении сборник богомудрых наставлений отца Порфирия, в котором, благодаря группировке по темам, каждый вопрос получает всестороннее освещение. Постоянное углубленное изучение духовных вопросов необходимо верующим для достижения духовной зрелости и совершенства. Перечитывая книгу по второму и третьему разу, мы углубляем свое понимание текста. Следовательно, тот факт, что кто-то уже читал некоторые из книг, на основе которых составлен настоящий сборник, вовсе не означает, что знакомство с ним будет излишним. Наоборот, внимательное прочтение этой книги принесет большую пользу, потому что читатель сможет сопоставить различные советы и наставления отца Порфирия по каждому конкретному вопросу, таким образом увидев его во всестороннем освещении. Чем глубже мы вникаем в один вопрос, тем лучше начинаем понимать и другие. Так, правильное понимание истинного смирения приводит к верному пониманию истинной любви, сердечного покоя, прощения ближних и т. д.
Мы от всего сердца желаем, чтобы эта книга помогла многим и многим православным христианам в их духовной жизни, в стяжании духовного видения, и просим читателей не забывать и нас в своих молитвах.
Священный женский исихастирион Преображения Господня, Милеси, 15 августа 2002
От составителя Несколько слов о той книге, которую вы сейчас держите в руках. Постараюсь говорить просто и открыто и начну с моей первой встречи с отцом Порфирием.
Со Старцем я познакомился после Пасхи 1980 года. Когда я впервые его увидел, он отдыхал на своей скромной кровати в простой, построенной из цементных блоков келье в Милеси в Аттике. Было заметно, что он только что оправился от тяжелой болезни, поэтому говорил с трудом. Я опустился на колени возле отца Порфирия и попросил его благословить меня и дать несколько своих благословенных, идущих прямо от сердца наставлений. Конечно, я не могу рассказать вам мою исповедь. Скажу только, что Старец многое мне открыл. Я был поражен его даром прозорливости. Он говорил со мной какое-то время, насколько ему позволяли силы и насколько я мог воспринять в меру моего духовного несовершенства. Позже я встречался с ним еще два раза, но нам уже не удавалось побеседовать – у Старца всегда было много посетителей. Однако его святое смирение и великая любовь преподали мне прекрасный урок. Знаете, что значит видеть человека Божия, просвещенного, умиротворенного, отягощенного многими болезнями и тем не менее днем и ночью принимающего людей без жалоб и ропота? Его сердце всегда было открыто для всех.
Полагаю, что стоит кратко описать основные этапы жизни отца Порфирия. Так мы сможем лучше понять эту книгу и духовно насладиться обществом Старца.
Отец Порфирий родился в 1906 году в очень бедной, но благочестивой семье в селе Агиос Иоаннис в Каристии, на острове Эвбея2 . Все его образование составляли два класса начальной школы. Грамоте, по его словам, он научился, читая Евангелие и церковные богослужебные книги. Чтобы материально поддержать семью, его отец уехал на строительство Панамского канала. Маленький Евангелос (так звали Старца) работал на огороде и пас в близлежащих полях нескольких овец, принадлежащих их семье. Там он и прочитал житие святого Иоанна Колова3 . Святой образ этого преподобного глубоко запал в его душу, и он решил подражать ему.
Еще совсем юным, в возрасте 13–14 лет, он отправился на Святую Гору Афон. Там он остановился в скиту Кавсокаливия4 и стал послушником в келье, где жили два очень добрых, но строгих старца. С ними он прожил 5–6 лет. Там отец Порфирий узнал, что такое монашеская жизнь, что такое «совершенное», «приносящее радость», как он говорил, послушание, что такое чистая любовь к Богу. Там он, искренний и чистый юноша, получил дар прозорливости. Неожиданно отец Порфирий очень серьезно заболел, и Бог показал, что хочет послать его в мир, чтобы он мог, по данной ему благодати, воодушевлять, вразумлять, утешать и наставлять там людей. Молодой монах вернулся на родину, на остров Эвбея, и остановился в монастыре Святого Харалампия в Авлонари. Там его тяжелая болезнь прошла. В возрасте двадцати лет он встретился с Синайским архиепископом Порфирием, который, поразившись горними дарованиями молодого монаха, посвятил его в иеромонахи, дав свое имя – Порфирий. Представьте себе, он в деталях описал архиепископу монастырь на Синае, хотя сам никогда там не бывал!
Когда монастырь Святого Харалампия передали монахиням, отец Порфирий переехал в монастырь Святого Николая в Вафии, на Эгине. В 1940 году Старец приехал в Афины, где был назначен настоятелем храма Святого Герасима при поликлинике, находящейся рядом с площадью Омония5 . Там он на протяжении 33 лет служил Богу и людям, живя в смиренной безвестности и совершая великие подвиги во славу Божию. Тысячам людей он помог обрести мир Божий. Отец Порфирий помогал даже врачам, ставя, благодаря своему дару прозорливости, точные диагнозы. По благодати Божией он исцелил многих больных. Все это делал безграмотный, по мирским понятиям, но прекрасно знающий святую грамоту Божию Старец. «Иже премудры ловцы явлей»6 , – поется в тропаре Святой Троице.
Закончив свое служение в храме Святого Герасима и уйдя за штат, отец Порфирий несколько лет прожил при храме Святого Николая в Калиссии, в Пентели7 .
Наконец он переехал в Мелиси в Малакасу, расположенную примерно в 39 километрах от Афин в сторону Ламии, а затем еще в пяти километрах по дороге в Оропос. Там он жил столь же смиренно, как и раньше, перенося множество своих болезней, которые Бог по Своей любви даровал ему, по слову апостола, как «жало в плоть… чтобы не превозносился» (2Кор. 12:7
Старец смиренно почил в своей келье в скиту Кавсокаливия на Святой Горе 2 декабря 1991 года. Он получил извещение от Бога, что его конец уже близок, и пожелал смиренно окончить жизнь вдали от мира, в тишине и покое Божием.
Никто, кроме насельников Кавсокаливии, не знал о его смерти. Его погребение прошло очень просто, скромно, по-монашески, на той земле, которую Пресвятая Богородица избрала Своим уделом.
Когда, спустя пять лет после кончины отца Порфирия, я приехал, чтобы помолиться на его могилке, то его останков в ней уже не было. Монахи из его кельи сказали мне, что они ночью, никого об этом не известив, выкопали и скрыли его мощи. Теперь никто не знает, где они находятся. Таково было завещание отца Порфирия: он не хотел, чтобы к его мощам началось паломничество.
Хотите еще ближе прикоснуться к духоносному образу Старца? Почитайте нижеследующие достоверные свидетельства его святости, выбранные мной из нескольких книг о нем.
Один из духовных детей Старца пишет: «Неоднократно отец Порфирий рассказывал мне один необыкновенный, поразительный случай, произошедший с ним незадолго до того, как он покинул Святую Гору. В то время он подвизался в скиту Кавсокаливия. Однажды отец Иоанникий, Старец кельи и земляк отца Порфирия, отправил его собирать улиток, которые служат для подвижников праздничной постной пищей8 . Эти улитки живут в основном на скалах и обрывистых склонах горных ущелий. Молодой еще тогда отец Порфирий, чтобы порадовать своего Старца, доверху наполнил свой мешок улитками, для чего ему пришлось вскарабкаться наверх по одному очень опасному, скалистому, почти неприступному склону. На обратном пути в скит он пересек русло реки, к которой спускалась каменистая осыпь. Когда отец Порфирий немного поднялся вверх по склону, камни у него под ногами неожиданно стали осыпаться и уже грозили увлечь его за собой. Находясь в таком безвыходном положении, к тому же начало смеркаться, он воскликнул: «Пресвятая Дева!» «И я не понял, что в тот момент произошло, – рассказывал нам Старец, – но какая-то сила выхватила меня из этой осыпи и в мгновение ока перенесла на противоположный берег ущелья. Придя в себя, я увидел, что стою на высокой скале, рядом с которой проходит тропинка, ведущая в скит”».
«Об отце Порфирии мы впервые услышали от тогда еще мирянина и аспиранта Фракийского университета, а теперь уже священника и преподавателя физики того же университета, отца Георгия Анагностопулоса. Четвертого октября 1980 года мы приехали к Старцу в Оропос, где он жил в очень скромной келье из бетонных блоков. Я и моя жена разговаривали с ним около часа. Нас поразило следующее: прежде чем мы успевали рассказать отцу Порфирию о какой-либо из наших трудностей, он уже приводил нам примеры точно таких же случаев из жизни других людей. Таким образом, он разрешил все наши недоумения, хотя мы практически ни о чем его не спрашивали.
Когда мы поднялись, чтобы уходить, святой Старец с тихой, радостной, ласковой отеческой улыбкой взял моего мужа за руку точно в том месте, где она болела, хотя мы ни слова не говорили ему о болезни. Да и не собирались говорить, поскольку курс лечения проходил под наблюдением нашего доктора. У мужа было воспаление локтевого сустава. Ему кололи кортизон, и он принимал сильные противовоспалительные препараты. Когда отец Порфирий взял его за локоть, на какие-то секунды мой муж почувствовал некую теплоту, пронизывающую все его тело, кроме того, его стало немного мутить, как от морской болезни, но очень скоро все это прошло, и он почувствовал, что боли в руке неожиданно совсем прекратились. Мой супруг не смог сдержаться и со слезами на глазах сказал Старцу: «Геронда, и это Вам было открыто». Естественно, после этого мой супруг выбросил все таблетки и больше с этой проблемой к врачу не ходил».
«Одна женщина впервые пришла к отцу Порфирию, чтобы посоветоваться относительно серьезной семейной проблемы. Она хотела, чтобы и ее муж, и дети услышали, что ей скажет Старец, поэтому положила в свою сумочку небольшой магнитофон, чтобы записать на пленку их беседу. Приехав к отцу Порфирию, она увидела, что у него уже много народа, встала в сторонку и стала ждать своей очереди. Скоро она услышала из толпы впереди стоящих людей голоса: «Старец велел, чтобы сейчас к нему зашла женщина с магнитофоном». Она совершенно растерялась, ведь никто кроме нее не знал, что у нее в сумочке находится магнитофон. Отцу Порфирию было открыто все».
После кончины Старца многие его духовные дети стали писать о нем статьи в самых разных периодических изданиях и издавать очень хорошие книги. В них они рассказывали о своих собственных встречах с отцом Порфирием, приводили случаи из жизни других людей, как клириков, так и мирян, близко знавших Старца. В жизни многих и многих людей отец Порфирий сыграл очень важную роль. Эти книги православные люди полюбили настолько, что некоторые из них выдержали по нескольку изданий. Различные рассказы о Старце, беседы с ним, его советы и разъяснения сложных вопросов, удивительные воспоминания о нем его чад, слова признательности – таково было их содержание. Эти книги оказали мне неоценимую духовную помощь, они еще больше разожгли в моем сердце любовь к отцу Порфирию и желание почаще бывать рядом с ним.
Но прекрасные наставления, поучения и примеры из личного опыта Старца, дающие нам правильные ориентиры в жизни, были рассеяны по многим книгам, и мне представилось, что было бы лучше собрать их вместе, расположить по темам и опубликовать в одном сборнике, который, таким образом, включил бы в себя все книги об отце Порфирии. К этой работе я мог приступить, естественно, только получив на это благословение основанного Старцем исихастириона. Благословение было получено, и теперь я могу представить вашему вниманию эту книгу, которая представляет собой тематическое собрание наставлений отца Порфирия.
При чтении книг о Старце меня особо поразило в нем – и это нашло отражение в моем сборнике – следующее:
– Безграничная любовь отца Порфирия к людям. Он принимал и утешал всех: православных, католиков, протестантов, неверующих, индуистов, рабочих и ученых, людей, часто измученных и запутавшихся в этой жизни. Он не видел, не хотел видеть их недостатки и говорить о них. «Возлюбите Христа, – говорил он, – и все то, что вас угнетает и губит, греховные помыслы, все то, что уводит в сторону, – все это уйдет. Благодать Христова дарует вам исцеление. Это как свет. Когда свет приходит, тогда тьма отступает».
– Одной из главных добродетелей Старца было смиренномудрие. Смирением было пронизано все: его всегда сияющее радостью лицо, все его движения, келья, в которой он жил, его пища. Один человек спросил отца Порфирия: «Геронда, у Вас нет искушения высокомудрием, ведь сюда приезжает столько людей, и все стремятся встретиться с Вами?» И Старец ответил: «Представь себе, что игумен послал меня в магазин купить для монастыря лукум и дал мне 100 драхм. Разве это мои деньги, чтобы я ими гордился?»
– Отец Порфирий обладал даром непрестанной молитвы. Он мог, пребывая телом на одном месте, посещать своих духовных чад как в Греции, так и за границей, благодаря своему дару прозорливости видеть, что они делают, что их волнует, какие у них трудности, и как отец мог наставлять их или во сне, или когда неожиданно звонил им по телефону.
– Меня также всегда поражало то, что Старец безгранично уважал свободу человека. Он никого ни к чему не принуждал, не собирал себе поклонников, которые бы постоянно его окружали. Отец Порфирий к любому относился как к личности, как бы низко человек ни пал. Он чувствовал, что он тоже один из грешников, и не отделял себя от них. Поэтому всех, кто к нему приходил, он окружал искренней любовью, никого не отчитывал, не делал замечаний, никогда не держался с высокомерием. Даже тех, кто часто любил с ним поспорить, он принимал с безграничной любовью и по-дружески пытался им помочь.
– Особое внимание я обратил на медицинские познания отца Порфирия. Когда он был настоятелем храма при центральной поликлинике Афин, некоторые врачи, сталкиваясь с тяжелыми случаями, приглашали его в кабинет, и он ставил точный медицинский диагноз, при этом говоря правильным медицинским языком, что приводило в изумление весь больничный персонал.
Но не будем удивляться, потому что святой Старец жил в ином мире и по данной ему благодати находился в непрерывном Богообщении. Уже здесь он по благодати Божией победил тление, и его наставником был Сам Бог.
Свою книгу я хотел бы предварить следующими комментариями:
– В ней мы не найдем ответов абсолютно на все наши вопросы и решения для всех наших проблем. Но мы можем, читая ее, проникнуться православным духовным мировоззрением, в котором сможем открыть для себя Бога и человека.
– Многие из советов Старца носят очень личный характер и поэтому для нас могут быть неприемлемы. Его наставления всегда учитывали физическое состояние, общественное и семейное положение, духовный уровень того, к кому была обращена его любовь.
– Когда нам будут непонятны, возможно, в силу нашего духовного несовершенства, некоторые советы отца Порфирия, не стоит этим смущаться. Возможно, мы поймем их со временем, или же можно спросить разъяснений у более духовно опытного человека. Самое главное – имейте доброе расположение, будьте открыты к тому, чтобы воспринять дух наставлений Старца.
– Отец Порфирий часто учил нас просто своим примером. Воодушевляясь молитвой, любовью и примером Старца, мы сможем разрешить мучившие нас на протяжении многих лет проблемы.
– Если нас что-то интересует конкретно, то можно, не читая всю книгу, найти нужное нам место по оглавлению.
Молитвы отца Порфирия да пребудут с нами, чтобы поддерживать нас и руководствовать на пути к Богу.
24.1.2002
КХр. К.
Использованная литература Монах Агапий. Божественный огонь, зажженный в моем сердце Старцем Порфирием. Афины, 2000. 132 с.
Яннинциоти К. Рядом со Старцем Порфирием. Афины, 1995. 335 с.
Иоанниди К. Патерик XX века. Афины, 2002. Иеромонах Дамаскин. Угодник Божий возлюблен будет от Него. Афины, 1995.
Иоанниди К. Старец Порфирий. Афины, 1993.
Калиацу А. Отец Порфирий. Афины, 2000.
Крусталаки Г. Старец Порфирий. Афины, 2001. Старец Порфирий. Афины, 2000.
Тзавра А. С. Воспоминания о Старце Порфирии. Афины, 2001.
Иеромонах Христподул, святогорец. Избранный сосуд. Святая Гора, 1996.
Различные периодические издания и публикации.
* * *
1 Монастырь, расположенный на частной земле и, как правило, пользующийся почти полной независимостью от епархиального архиерея. – Прим. перев.
2 Эвбея – остров, расположенный на восточном побережье Греции, недалеко от Афин. – Прим, перев.
3 Преп. Иоанн Колов (V век) – знаменитый подвижник Египетского скита, память – 9 ноября. – Прим. перев.
4 Кавсокаливия – один из самых древних и известных афонских скитов. Расположен на юго-западной оконечности Афонского полуострова, принадлежит Великой Лавре преподобного Афанасия Афонского. – Прим. перев.
5 Омония – центральная площадь Афин. – Прим. перев.
6 Триодь Цветная, М., 1992. С. 240.
7 Пентели – район, расположенный в пригороде Афин. – Прим. перев.
8 Греческая национальная кухня использует больших съедобных улиток, по вкусу напоминающих морские мидии. Часто они называются виноградными улитками. – Прим. перев.
ЛЮБОВЬ ХРИСТОВА «Христос – это все» 9 – Итак, жизнь без Христа – это не жизнь. Нет ее, она окончена. Если не видишь Христа во всех своих действиях и помыслах – ты чужд Христа.
Как ты это понял?
Я помню одну песенку:
«Со Христом везде,
Страха же нет нигде».
Вам ее не приходилось слышать? А? Это детская песенка, как она мне запомнилась.
Так мы действительно и должны смотреть на Христа. Он – наш друг, Он – наш брат, Он – самое лучшее и прекрасное из того, что есть. Он – это все. Как друг Он обращается к нам и говорит: «Вы же Мои друзья. Неужели вы этого не понимаете? Мы – братья и сестры. Я же не… У Меня в руках нет ключей от бездн адских, Я вас не запугиваю, но Я вас люблю. И хочу, чтобы вы вместе со Мной радовались жизни». Понимаете?
Вот что такое Христос. И здесь нет места угрюмости, унынию, замкнутости на самом себе, когда человек погружен и терзается всевозможными помыслами, страдая от ран, полученных им на его жизненном пути.
Христос – это новая жизнь. Христос – это все.
Он – радость, Он – жизнь, Он – свет, свет истинный (Ср.: Ін. 1:9
Когда мы находим какую-либо вещь или сокровище, то не желаем нигде говорить об этом. Но христианин, когда обретет Христа, когда познает Его, когда Христос войдет в его душу и он ощутит Его, желает говорить и кричать об этом повсюду. Он желает говорить о Христе, о том, что такое Христос. Возлюбите Христа и ничто не предпочтите Его любви. Христос – это все, это источник жизни, предел желаний, это – все. Во Христе есть все, все самое прекрасное.
Далеко отстоят от Христа скорби, уныние, нервозность, переживания, воспоминания о жизненных травмах, бранях и страданиях. Все это бывает в нашей жизни. Мы торопимся туда, бежим сюда, но все напрасно, и мы нигде не можем остановиться. Но где мы обретем Христа, пусть это будет даже пещера, там мы остаемся и боимся уйти, чтобы не потерять Его. Читайте, и вы все узнаете. Подвижники, которые познали Христа, не желали оставлять своих пещер, не желали идти в мир на дело проповеди, они хотели остаться там, где ощутили соприсутствующего им Христа.
Христос – это все.
Христос – это источник жизни, радости. Это – все. А как тебе кажется, Никос?
– То, что Вы сказали, Геронда, – золотые слова, и это реальность. Как Вы говорите, так и есть на самом деле.
– Да, – продолжал Старец. – Когда мы говорим, что мы христиане, что мы – Христовы, тогда мы слышим призыв к этой жизни. Ты понял? Вот как это бывает… И в час испытания, как только мы увидим Христа, тут же отбрасываем свои намерения и хотим быть со Христом. Но Христос – наш друг, Он – наш брат, и Он говорит: «Вы – Мои друзья. Я не желаю, чтобы вы смотрели на Меня иначе, Я не желаю, чтобы вы смотрели на Меня так: что Я – Бог, что Я – Бог Слово, что Я – ипостась Святой Троицы. Я хочу, чтобы вы смотрели на Меня как на своего, как на вашего друга, заключили Меня в свои объятия, ощутили Меня в своей душе – вашего Друга. Меня – источника жизни, как это есть на самом деле».
И все это – истина. Сейчас, как мы сказали, есть сатана, ад, смерть. Все это есть, есть на самом деле. Это другая область: зло, тьма и то, что принадлежит тьме.
Человек Христов должен возлюбить Христа, и когда он возлюбит Христа, он освобождается от диавола, от ада и смерти. Ты спросишь меня: «А ты достиг этого?» Нет, я не достиг, я об этом прошу, этого хочу. И когда бываю один, и вообще везде стараюсь так жить. Я не живу, но… пытаюсь. То есть, как тебе сказать, как объяснить? Я не ушел в эту область… но я там был один раз, я видел ее, но теперь меня там нет, однако я ее помню, тоскую по ней и хочу вернуться. Вот и сейчас, и завтра, послезавтра, – в каждое мгновенье это желание ко мне возвращается, и я очень хочу, жажду туда отправиться. Но я – не там. Не могу вам этого объяснить. Ну, вы наконец поняли?
– Да, поняли, Геронда.
Любовь к Богу В другой раз я спросил Старца, какова должна быть наша любовь к Богу, и он ответил: «Наша любовь к Богу, дитя мое, должна быть беспредельной, она не должна быть раздроблена на привязанность к различным вещам.
Вот тебе пример: человек, скажем, имеет в себе одну батарейку определенной энергоемкости. Если он будет расточать эту энергию на различные дела, не имеющие отношения к любви к Богу, то оставшийся в нем для этой любви заряд будет весьма небольшим, часто может быть даже совсем ничтожным. Если же мы всю нашу энергию обратим к Богу, тогда велика будет наша любовь к Нему.
Приведу тебе еще такой пример.
Одна девушка очень сильно полюбила юношу по имени Никос. Каждую ночь она просыпалась и тайно от своих родителей, босая, выпрыгивала через окно на улицу и, невзирая на боль от впивающихся в ноги колючек, через поле бегала на встречу со своим возлюбленным. Когда же она возвращалась назад, в дом, то Никос всегда как бы находился рядом с ней. За какую бы работу она ни бралась, ее Никос был здесь, она видела его. Также и ты, дитя мое, должен все свои силы устремлять к Богу. Твой ум всегда должен быть в Нем, потому что именно этого и желает Бог».
Средний и царский пути любви «Мы также должны, дитя мое, – говорил мне Старец, – не идти средним путем христианина, потому что он весьма тяжел. Мы должны преодолеть этот этап и высоко подняться с любовью ко Христу. Тогда все становится легким. Возлюбив Христа, мы уже не впадаем в грехи, и тогда мы – вне среднего пути, тогда мы – настоящие христиане».
Как возлюбить Христа? – Как нам возлюбить Христа, Геронда?
– Любви ко Христу, дитя мое, мы достигаем следующим образом: всем своим существом устремляемся к Богу и призываем Его. Созерцая природу, деревья, растения, птиц, пчел, цветы, море, рыб, звезды, луну, солнце и прочее великое множество прекраснейших Его творений, мы обращаем свой ум к Богу и, прославляя Его через них, пытаемся осознать, сколь они чудесны и удивительны, и стараемся полюбить их. Когда у нас это получится, тогда наша любовь начнет восходить и к нашему Творцу, и тогда мы действительно, истинно будем любить Его. Таким образом, любовь к творению является важным этапом на пути к любви Христовой, но еще важнее любовь к ближнему. Поэтому, чтобы стяжать ее, мы должны посещать больницы, тюрьмы, детские приюты, дома престарелых и т. д. Тогда наша любовь будет искренней».
Ад и рай «Вот, смотри: и ад, и сатана, и рай, и многое тому подобное – реальные вещи. Но я не желаю, чтобы ты их боялась или постоянно о них думала, как ты это сейчас делаешь.
Я хочу, чтобы ты полюбила Христа, Который есть все, и тогда, где бы ты ни была, ты не будешь бояться ничего из того, о чем мы сейчас говорим. Ты будешь иметь все блага и здесь, и там.
Да. Христос нас ждет, и как только мы хоть немного приоткроем для Него свое сердце, Он немедленно входит туда, и тогда у нас есть все.
Он подобен солнцу, дитя мое. Стоит только чуть приподнять штору на окне, как его свет и лучи немедленно проникнут в комнату и согреют нас».
Любовь в простоте, без страха Очень часто Старец мне говорил:
«Я советую тебе всегда иметь любовь. Сначала любовь, а потом все остальное».
«Мы должны любить в простоте сердца, точно так же мы должны и молиться».
«Я не желаю, чтобы вы обращались к Богу из страха перед смертью. Хочу, чтобы вы делали это с великой любовью к Нему. Это – выше, дитя мое».
Он постоянно говорил мне о любви Когда я находился рядом с отцом Порфирием, то его простота, опытность в духовной жизни, смирение, совершенная любовь всегда меня очаровывали, так что забывалось, кто я, чем занимаюсь и т. д.
Я смотрел на него как на одного из древних отцов пустыни, о которых мы читаем в патериках. Меня неизменно поражало то, что он постоянно говорил мне о любви. Часто он повторял: «Каждое свое дело, дитя мое, мы должны начинать с любви к Богу».
Прежде всего – любовь Ничто духовное не бывает без страдания. Ничто духовное не приходит само по себе, просто так. Здесь следует отметить, что Старец, конечно, не гонялся за духовными дарованиями. Нет. Он стремился только к любви Христовой и ни к чему больше. Целью монаха, целью христианина является не получение даров от Бога, а любовь. Такое движение есть исход из самодостаточности. Этот исход – общение и любовь к Богу. Так поступал и Старец. Дарования пришли потом, как дары Божии. Так он на это смотрел.
Возлюбим, насколько это возможно, Христа – Какие душеполезные наставления Старца Порфирия особенно вам запомнились?
– Он всегда говорил, чтобы мы как можно больше любили Христа. «Кто любит Христа, тот избегает греха». Любовь к Богу он всегда выделял особо.
И справедливо. Потому что, как вы знаете, кто-то может жить внимательно и добродетельно, стремясь избежать вечных мучений. Это первая категория людей. К следующей категории относятся те, кто стараются не грешить, вспоминая о Божественных обетованиях и наследии райских обителей. Но люди из третьей, наивысшей категории, как учил Старец Порфирий, стремятся к тому, чтобы жить добродетельно, из любви к Богу, потому, что они не желают огорчать Господа, Который «прежде возлюбил нас» (1Ін. 4:19
Если бы мы видели, как любит нас Христос… Господь никогда и нигде нас не оставляет. С того момента, как Он пришел на землю, родившись от Пресвятой Девы Богородицы, и стал Богочеловеком, Он всегда с нами. Как говорил Старец Порфирий, да пребудут с нами его молитвы, если бы мы увидели, как нас любит Христос и что Он для нас делает, то от безмерной радости помутились бы рассудком. Мы остались бы в Его объятиях, и нам уже ни до чего не было бы дела.
Любовь пастушки и любовь Христова Как-то раз, когда я находился в Каллисии 10 у Старца, ему сообщили, что в Афинах устраивается вечер, на котором будет выступать один святогорский игумен. Отец Порфирий сказал мне, что очень хотел бы подышать святогорским воздухом, подразумевая предстоящее выступление. На машине одного друга Старца мы по улице Асклипия добрались до храма Святителя Николая 11 , где проводилось собрание. Зал был переполнен, больше всего было студентов и студенток. Сначала выступил один богослов, который достаточно хорошо изложил святоотеческие взгляды на проблемы современности. Затем слово взял святогорский игумен. Подъем духовного воодушевления в зале, казалось, достиг своего предела.
Когда он закончил, одному студенту пришла в голову мысль – попросить отца Порфирия, которого он увидел сидящим согбенно в уголке, сказать несколько слов собранию. Большинство собравшихся поддержало это предложение. Старец, казалось, несколько смутился, он сказал, что не выступает на народных собраниях, но «глас народа» вынуждает его говорить. Очень тихим, едва слышным в зале голосом он сказал: «Я не выступаю, но только молю Бога просветить моего послушника (имеется в виду выступавший игумен), чтобы Он дал ему слово». Однако слушатели не пожелали ограничиться этими его словами и просили сказать что-нибудь еще.
Тогда отец Порфирий спросил: «О чем вы хотели бы, чтобы я с вами поговорил?»
«О том, как в наше время можно вести истинно христианскую жизнь», – ответили собравшиеся. И Старец очень медленно начал говорить: «Многие говорят, что христианская жизнь тяжела и неприятна; но я считаю, что она легка и весьма приятна, но при наличии двух вещей: смирения и любви». Слушатели, многие из которых делали записи в своих блокнотах, спросили: «Как мы можем, Геронда, стяжать смирение и любовь?»
Тогда Старец, с присущим ему неподражаемым талантом рассказчика, стал говорить «в притчах»: «Я расскажу вам, дети мои, – начал он, – одну историю. Некогда в горах жила одна пастушка, которая пасла овец. Целый день она проводила в трудах, заботясь о стаде: выгоняла его на пастбище, вела на водопой, оберегала от диких зверей. Вечером она загоняла стадо назад в овчарню, доила маток и оставляла своих овец до утра. Когда же наступала ночь и ее родители засыпали, она, несмотря на сильную усталость, перебиралась через забор и бежала в темноте, пробираясь среди скал и колючих кустов к заветному косогору, чтобы встретиться с пастухом, которого она любила. И когда она его видела, то несмотря на те труды и жертвы, на которые она шла ради этого свидания, ее душа преисполнялась счастьем. А от того, что эта встреча с возлюбленным стоила ей, как я уже сказал, стольких трудов и жертв, она становилась еще более счастлива. Простите мне, что я, монах, рассказываю вам о влюбленных. Но мне пришлось привести такой пример для того, чтобы вы лучше поняли то, о чем я хочу сказать. Душа должна иметь своим возлюбленным Христа, чтобы быть радостной, как пастушка, влюбленная в пастуха. Но что такое человеческая любовь перед любовью Божественной? Это любовь ложная и временная, тогда как Божественная любовь – истинная и вечная. Душа, которая любит Христа, всегда радостна и счастлива, что бы с ней ни случилось, каких бы трудов и жертв ей ни стоила эта Божественная любовь. И даже чем больше она трудится и жертвует ради возлюбленного ею Христа, тем большее счастье испытывает. Душа любит Христа, когда знает и исполняет Его заповеди. Когда она возлюбит Христа, то начинает любить и людей, она не может их ненавидеть. В душу, которая любит Христа, не может войти сатана. Вот, к примеру, возьмем сейчас нашу аудиторию: предположим, что мы все, собравшиеся здесь, – хорошие люди. Если вдруг теперь в дверях покажутся хулиганы и захотят войти внутрь, то они не смогут этого сделать, потому что зал уже заполнен нами. Так и в душу, которая полна Христом, диавол не может войти и остаться там, как бы он ни старался. Он туда не вмещается, там нет для него свободного места. Так мы сможем вести истинно христианскую жизнь».
Все собравшиеся были глубоко тронуты простыми, но проникновенными словами Старца. Спустя несколько дней после этого вечера я вновь посетил отца Порфирия в Каллисии. Между прочим я рассказал ему о том, с каким горячим одобрением молодежь и те, кому они потом пересказывали услышанное, восприняли его слова и пример с пастушкой. Старец был рад этому и сказал: «Благословение Божие да пребудет на них. Ты знаешь, дитя мое, я не выступаю в аудиториях, на собраниях. Меня вынудили сказать что-то. Ты знаешь, эта пастушка приходила ко мне на исповедь. Все было так, как я рассказывал». «Геронда, – спросил я, – так значит, эта история с пастушкой действительно имела место?» «Ну конечно», – ответил отец Порфирий. На меня произвело большое впечатление то, как удачно Старец, чтобы брани в борьбе за вечность сделать доступными пониманию, использовал в своих притчах события повседневной жизни.
Отец Порфирий, говоря о любви Божественной и о любви к человеку, был рассудителен и избегал разделять их, как это делают сектанты. Он не говорил только лишь о любви Божественной или только лишь о человеческой любви. Потому что в первом случае мы пришли бы к совершенно недуховной отчужденности от человека, а в конце концов – и от Бога, а во втором – к гуманистическому отчуждению от Бога, а в конечном счете – и от человека. Старец всегда говорил о православном сочетании любви Божественной и любви человеческой в образе вертикальной и горизонтальной, крестообразно пересекающихся линий в теле Церкви. Он учил этому не в абстрактных поучениях, но совершенно конкретно, на примерах главных событий личной жизни каждого.
Рай – это любовь ко Христу – Что такое Рай? Это Христос, – говорил отец Порфирий. – Когда ты любишь Христа, тогда, несмотря на все ощущение своей греховности и своих немощей, у тебя есть уверенность в том, что ты преодолел смерть, потому что ты находишься в общении любви Христовой. И да сподобит нас Бог видеть Лик Господень и здесь, на земле, и там, куда мы отправимся.
Я всех люблю и за всех молюсь – Да, я молюсь за всех, и за тех, кто уезжает отсюда, так и не встретившись со мной. За всех вообще, а за некоторых – поименно.
– И Вы не устаете? Столько людей… Как Вы выдерживаете?
– Я их люблю. Хочу всем им помочь, но не могу, и из-за этого расстраиваюсь. Я говорю непрерывно целый день, так что во рту у меня все пересыхает. С четырех или пяти часов утра я начинаю говорить. Вот сегодня в пять утра мне позвонил игумен одного монастыря на Святой Горе Афон, затем – один владыка с Крита.
Позавчера в полночь мне позвонил человек с острова в Тихом океане. Понимаешь? В то время как я нахожусь здесь, духом я пребывал там. Он рассказывал мне о своих дочерях. Я дал ему совет относительно одной из них. Этот человек весьма обрадовался. Я также сказал ему еще раз позвонить мне.
Когда я утомляюсь, то закрываю лицо и только лишь благословляю приходящих. И народ приезжает, ты знаешь, со всей Греции, и издалека, из-за границы. Позавчера были люди из Александрии, из Киато 12 .
У людей – большие проблемы. Что делать… стараюсь. Но я не могу все время говорить. Они расстраиваются, уходят, а потом идут слухи…
Игумен монастыря Параклит 13 · советует мне принимать всех: хоть немножко, но поговорить с каждым или хотя бы только благословить.
Ты знаешь, никто не сможет удовлетворить такое количество людей. Поэтому сегодня некоторые люди меня могут называть святым, а завтра газетчики могут написать, что народ мною недоволен и что я прельщаю людей.
Не жди, что тебя будут любить «Держитесь подальше от зависти. Она пожирает человека. Одна монахиня позавидовала другой, и ей представилось, что та бесчинствует с духовником. Потом она стала рассказывать об этом как о факте, действительно имевшем место.
С завистливым человеком происходит все что угодно. Я все это пережил. Люди считали меня хорошим, и многие приходили ко мне на исповедь. Они совершенно искренне рассказывали мне о различных случаях из своей жизни.
Подальше от этих женских сетований и слез. Христа, дитя мое, Христа будем любить как можно сильнее, Божественной любовью.
Счастлив тот монах, который научился всех любить втайне. Он не требует любви от других, его не интересует, любят его или нет.
Ты же люби всех, и внимательно, втайне, внутренне наблюдай: не потерял ли ты эту любовь? Изливай свою любовь на всех. И придет час, когда ты уже не будешь понуждать себя к любви. И ты почувствуешь, что все тебя любят. В одной мирской песне есть такие слова:
«Не проси, чтоб я любил тебя.
Не просят о любви, не просят.
Она рождается сама
В сердечной глубине всегда».
Понимай это духовно. Изливай из своего сердца любовь Христову. Это естественно.
Некоторые из монашествующих, особенно монахини, говорят:
– Ты меня любишь?
– Почему ты меня не любишь?
Ну и ну! Как это далеко от любви Христовой!
Нищета, духовная нищета.
Пусть тебя никогда не беспокоит, любят тебя или нет. Только ты сам будь преисполнен Христовой любовью ко всем. И тогда таинственно происходит перемена, все в целом меняется. Это и есть самая лучшая миссионерская деятельность. Попробуй, а потом позвони и расскажи мне о результатах».
Снисходительность Старец советовал, когда надо с кем-то серьезно поговорить, стараться выбирать мягкие слова, чтобы не вызвать враждебности. Он приводил такой пример: «Если вам надо кому-то сказать, что он обманывает, не говорите ему, что он говорит ложь, потому что, естественно, такие слова вызовут в нем чувство обиды и подтолкнут к возражениям. Скажите ему, что он говорит не совсем искренно».
Снисходительность является в деле спасения великим оружием для всех нас. Милость, которую ниспосылает нам Бог, мы, в свою очередь, также должны раздавать другим, подобно тому как раздается антидор 14 в храмах.
Милостыня – Должен ли я, Геронда, постоянно подавать милостыню, постоянно оказывать экономическую поддержку тем из своих ближних, кто живет в нужде? Я задаю Вам этот вопрос потому, что, как Вы знаете, мое финансовое положение не самое блестящее.
– Когда у тебя есть возможность, помогай и материально. Но больше оказывай тем, кто находится рядом с тобой, вот какую помощь: разговаривай с ними, выслушивай их, когда они хотят рассказать тебе о своих трудностях, высказать тебе свою боль, посиди с ними вместе, чтобы они не чувствовали себя одинокими.
Только так наполняется душа Однажды, когда я был огорчен тем, что не находил ответной любви у некоторых людей, Старец сказал мне: «В наше время люди хотят, чтобы их любили, и в этом терпят неудачу. Истина же состоит в том, чтобы интересоваться не тем, любят ли тебя, но любишь ли ты сам Христа и людей. Только так может наполниться существующая в душе пустота».
Люби всех Любовь Старца не имела границ, она была безгранична. Она распространялась на всех детей Божиих, на всех людей: друзей и врагов. Он говорил мне: «В венце нашей любви к друзьям есть разные примеси (расчет, взаимность, тщеславие, слабость, пристрастная симпатия), тогда как венец нашей любви к врагам – чист». Еще он говорил: «Наша любовь во Христе должна достигать всюду, проникать даже к хиппи в Маталу 15 . Я очень хотел туда сходить, не для того, чтобы им сказать проповедь или чтобы их упрекать в чем-то, но чтобы пожить вместе с ними «без грехов» и дать возможность любви Христовой, которая преображает, говорить самой за себя. Я встречал хиппи и очень их жалел. Они были как «овцы, не имеющие пастыря» (Мф. 9:36
Относительно моих связей в обществе он говорил: «Христианский подвиг заключается не в проповедях и спорах, но в настоящей, сокровенной любви. Когда мы начинаем спорить, люди начинают возражать, и возникает противостояние. Когда же мы их любим, это их трогает, и они переходят на нашу сторону. Когда мы любим, то нам кажется, что мы нечто даем другим, тогда как на самом деле мы преподносим это нечто в первую очередь самим себе. Любовь требует жертв. Смиренно будем жертвовать чем-то своим, что на самом деле вовсе не наше, но Божие».
Когда ты любишь Христа, ты любишь всех Старец Порфирий жил в общении с Богом в лице Иисуса Христа. Поэтому-то он и был всецело церковным человеком. «Христос – это Церковь, и Церковь – это Христос, Который воспринял всех нас в Себе Самом. Когда ты любишь Христа, тогда ты вместе с этим любишь и людей, не задаваясь вопросом, достойны ли они любви, и даже не спрашивая себя, примут они ее или же отвергнут. Если ты хочешь встретить Христа, то ты найдешь Его в Церкви, потому что здесь все человечество соединено с Богом в лице Христа. Невозможно иметь общение со Христом, находясь в плохих отношениях с людьми». Это и многое другое говорил нам Старец очень просто, но благодатно, радостно, как только он один мог говорить. Своим примером он учил нас, что наша любовь ко Христу проходит через людей. Он говорил: «Наше спасение, Царство Божие, рай – это Сам Христос, то есть – Церковь».
Непамятозлобие «Есть, – говорил Старец, – монахи, которые просят прощенья, исповедуются, но у них внутри остается эта страсть памятозлобия. Так благодать Божия не приходит. У меня здесь работал один мастер, сосед. Я платил ему зарплату.
Не знаю, с чего это началось, но он стал ругать меня при всех и здесь, и за стенами монастыря. Тогда я задумался: что делать? Как ему помочь?
Однажды я зашел к нему в гости. Увидев меня, он растерялся, как-то весь съежился, покраснел. Он подумал, что я пришел, чтобы отругать его. Но я стал говорить о его саде, хвалить его богатый урожай. Говорили мы еще о гостеприимстве… Вот так и сидели. Его сердце согрелось. С тех пор он уже не отходит от монастыря, с охотой выполняя здесь все работы.
В таких случаях надо суметь найти правильный подход».
Грубостью ничего не добиться Один мой друг, как он сам мне по секрету рассказал, в жизни столкнулся с очень жестким к себе отношением со стороны людей, придерживающихся по некоторым вопросам крайних взглядов. В результате чего он был страшно унижен и в его характере произошел какой-то надлом. Старец его успокоил, расставил все по своим местам, применив свой, всегда успешный, «душевный рентген». Он сказал ему: «Ты хороший человек, очень чувствительный, спокойный, ты – овечка Божия. Но когда к тебе начинают относиться грубо, ты замыкаешься и внутренне противодействуешь этому, тогда на тебя начинают сильно обижаться, тебя перестают понимать. Но когда к тебе относятся с добром, тогда ты проявляешь такие скрытые таланты, что все просто поражаются. Люди, которые тебя обидели и нанесли тебе рану, наверное, никогда не слышали старую сказку о ветре и солнце. Ветер и солнце поспорили, кто из них сильнее. Они условились: кому удастся снять тулуп с пастуха, который в это время поднимался в гору, тот и сильнее. Ветер начал дуть все сильнее и сильнее, надеясь сорвать тулуп. Но пастух лишь замерз и еще плотнее запахнул свой тулуп. Тогда из-за облаков вышло солнце, расточая вокруг приятное тепло и «благорастворение воздухов», пастух согрелся и снял свой тулуп. Тогда солнце сказало ветру: «Видел, кто из нас двоих сильнее?» Грубостью не приобретешь человека, – закончил свое повествование Старец Порфирий, – но только добротой».
Плачь о том, что должно произойти У одного студента были серьезные психологические трудности по причине его физической неполноценности, у него была повреждена рука, а также были проблемы со зрением. Когда он был еще маленьким мальчиком, у него в руках взорвалась найденная им ручная граната. Услышав о Старце Порфирии, он захотел его увидеть. Одна женщина, будучи знакома со Старцем, предложила юноше поехать к нему на ее машине. Всю дорогу, чтобы ободрить его, она говорила ему, что Бог дал ей восемь детей, восемь тысяч их проблем, и восемь миллионов путей решения этих проблем. Когда они прибыли в Каллисию, Старец с особой заботой принял юношу-инвалида. Они долго беседовали в келье. Отец Порфирий утешал молодого человека. Когда тот уезжал, Старец, провожая, долго шел с ним по дороге. По щекам отца Порфирия текли слезы. Присутствовавшие посетители недоумевали, что бы это значило. Скоро этот молодой человек начал слепнуть и в конце концов полностью лишился зрения. Я посетил его в доме для слепых. На меня произвела большое впечатление его любовь к Старцу. Я давно знал его и отметил, что он сильно укрепился в вере, в чем была немалая заслуга отца Порфирия, который предвидел его крест.
Он любил и Саддама Хусейна Старец Порфирий любил и иракского президента Хусейна. Однажды он сказал мне: «Я люблю и этого несчастного и молюсь, может быть, и он покается и спасется».
И ночью Старец отвечал на телефонные звонки Что мог человек сказать Старцу по телефону и сколько времени он мог говорить с ним? Время было сильно ограничено, кроме того, было очень сложно дозвониться, так как линия всегда была занята. Если мне удавалось дозвониться до Старца днем, то у него всегда было много народу и он не мог разговаривать по телефону. Поэтому однажды он сказал мне, чтобы я звонила ему или в два часа ночи, или в пять часов утра.
Но когда я стала звонить в два часа, телефон снова был занят, и дозвониться было невозможно. В это время, как Старец сказал мне, ему звонили из Америки и других стран, где в результате разницы во времени было утро.
Когда я стала звонить в пять, столкнулась с теми же проблемами. Утром Старцу звонили со Святой земли, с Афона. В это время ему звонили многие монахи и священники.
Все эти тщетные попытки вызывали у меня раздражение. Но Старец, по данной ему от Бога благодати, все это видел. Поэтому, когда в конце концов мне удалось с ним поговорить, он сделал мне замечание и посоветовал всегда пребывать в спокойном, мирном устроении. В ответ на это я стала сетовать, что теперь, когда он стал общаться с архиереями, я осталась в стороне. Мы начали спорить, Старец старался показать мне, что в наших отношениях ничего не изменилось, но его возраст, переутомление и болезни вынуждают его изменить свое поведение в целом по отношению ко всем, чтобы еще немного пожить здесь к нашей обоюдной пользе.
– Что мне делать? Ведь я так сильно болею. И я всем нужен. Но уже не справляюсь, и на меня обижаются. Даже ты на меня обижаешься, и по-своему ты права. Ты вспоминаешь, как хорошо было раньше и что стало сейчас. Может, ты думаешь, что я тебя чуждаюсь? Но если я не могу, что мне делать? Ответь мне. Хочешь, чтобы я умер?
– Нет, Геронда, нет. Как я могу такое подумать? Просто я настойчиво прошу Вас помочь мне разрешить мои трудности. Потому что, как Вы знаете, все это уже сильно затянулось. И чем дальше, тем эта проблема становится все более острой.
– Я молюсь!
– Молитесь, Геронда, но никаких результатов не видно.
– Надейся на Бога, дитя мое.
Нелицеприятие Старец был нелицеприятен и в этом подражал Господу. Несмотря на то что одни посетители его утомляли и расстраивали, а другие – радовали и доставляли отдохновение, он никогда не делал различия между первыми и вторыми. У него не было презрительного отношения к одним и предпочтения к другим. Он был справедлив ко всем, равно любил всех, скорее, даже несколько больше тех, кто его утомлял, потому что они больше нуждались в любви. Иной раз из-за переутомления и болезней он бывал вынужден прервать прием посетителей. Однако когда прозорливому взору Старца открывалось, что кому-то надо незамедлительно помочь в решении действительно сложного вопроса, он принимал такого человека, даже в ущерб своему здоровью. В таких случаях обычно находились люди, из числа случайных посетителей, которые, будучи излишне мнительны и видя лишь внешнюю сторону вещей, с упреком смотрели на такие поступки отца Порфирия. Старец все это понимал и скорбел, но предпочитал лучше стать объектом несправедливой критики, чем оставить тяжко страждущего ближнего без помощи. Он никогда не поступал как бессердечный левит, но всегда – как добрый самарянин.
Он принимал всех Старца посещали люди различных вероисповеданий и убеждений: католики, протестанты, мусульмане, буддисты, рационалисты, скептики, ницшеанцы, марксисты, фрейдисты, нигилисты, анархисты, масоны, пятидесятники и т. д. Он затрагивал душу каждого и предлагал всем свое созидательное слово, с которым нельзя было не согласиться. Он находил свой путь для того, чтобы каждого пробудить и заставить задуматься. В частности – инославных, еретиков, находящихся в прелести, но особенно тех из единоверных нам ближних, которые, живя в православной среде, сбились со среднего правильного пути на тропинки крайностей. Находясь рядом с отцом Порфирием, человек чувствовал теплоту умилительного ликования. Эта радость исходила от чуждой крайностей духовности Старца, которая утверждалась на его полной смирения любви во Христе и его свободе, но свободе ответственной.
Я вижу, что ты страдаешь У одного духовного сына Старца, который всегда с великой готовностью помогал ему в работах по монастырю, была одна слабость, с которой он никак не мог справиться. Он любил хорошую пищу и хорошее вино. Этот человек рассказал мне следующее: «Однажды вечером я был в гостях у друзей. Ужин проходил в теплой семейной атмосфере. На столе были прекрасные блюда, вкусный кролик и очень хорошее вино. Мы поели, выпили несколько больше, чем надо бы, и уже поздно, около полуночи, разошлись. Придя домой, я лег спать. Но куда там. Я не мог сомкнуть глаз и долго ворочался в постели. В желудке ощущалась тяжесть, голова шумела. Так продолжалось достаточно долго. Я чувствовал себя очень нехорошо. Около трех часов ночи зазвонил телефон. Кто бы это мог быть в такое время? Наверное, кто-то перепутал номер, подумал я. Поднимаю трубку – и что же слышу? Голос отца Порфирия. «Благословенный, – говорит он, – сколько раз я говорил тебе, чадо мое, чтобы ты не увлекался хорошей едой и вином. Видишь, к чему это привело. Я знаю, что ты страдаешь, и страдаю вместе с тобой. Молюсь, чтобы у тебя все прошло, так что ты тоже вставай на молитву и в другой раз будь внимательнее». После этого случая, каждый раз, садясь за стол, я вспоминаю тот ночной звонок отца Порфирия и сдерживаю себя, чтобы снова не впасть в чревоугодие и, прежде всего, чтобы снова не огорчить Старца».
Три дня молитвы и поста Старец не ограничивался лишь тем, чтобы давать советы о любви. Он сам приносил себя в жертву той любви, о которой учил. Вместе с одним моим другом отец Порфирий принял непосредственное участие в решении очень сложной моей личной проблемы. В критический момент, когда Бог Сам должен был ясно явить в событиях, которые должны были произойти, Свою волю, Старец обратился к молитве и посту. Он сказал мне и моему другу, что в последующие три дня мы все вместе должны горячо молиться и соблюдать строгий пост. Так мы и поступили, и в последовавших событиях Бог явил Свою волю. Меня поразил дух самопожертвования Старца, и я испытала к нему чувство глубокой признательности. Ради меня в течение трех дней он сугубо молился и соблюдал строгий пост, невзирая на свое слабое здоровье. Столь же глубокую благодарность я испытывала и к своему другу, который также был духовным чадом отца Порфирия.
Сначала ты возлюби Неоднократно я говорила Старцу: «Геронда, благословите меня подражать Вам. Чтобы это у меня получалось еще лучше». И он не обижался, но осенял меня крестным знамением и отвечал:
«Молись и люби. Люби Бога и людей. Ты видишь, что здесь творит любовь Христова? Не задавайся вопросом: «А другие меня любят?» Если ты первой полюбишь их, то знай, что и они тоже полюбят тебя».
Как-то раз одна женщина стала жаловаться Старцу на то, что ее никто не любит. Ее не любил муж, на работе никто ей не сочувствовал, друзья ее избегали, дети совсем с ней не считались… Жалобам не было конца.
Отец Порфирий посоветовал ей выбросить из головы все эти помыслы. «Они не твои», – сказал он ей.
Однажды Старец, гуляя в роще возле исихастириона, подружился со школьниками, которые были там на экскурсии. У них был магнитофон, и они слушали песни. В одной из песен были такие слова:
Не проси, чтоб я любил тебя.
Не просят о любви, не просят.
Любовь рождается сама
В сердечной глубине всегда.
Снова встретившись с несчастной женщиной, отец Порфирий пересказал ей слова песни и добавил: «Не надо требовать любви от других. Мы сами должны первыми их полюбить, а не добиваться любви от них. Только в этом случае когда-нибудь и они ответят нам взаимной любовью».
Чтобы тебя любили другие, надо, чтобы прежде ты сам полюбил их.
Однажды Старец, заметив, как все стараются выразить ему свою любовь, воскликнул: «Вы только посмотрите, что делает любовь Христова! Такая любовь, которую вы мне оказываете, вызывает во мне умиление и смиряет меня, такого недостойного, пред Богом».
Малый дар – великая любовь Как-то раз мы со Старцем посетили один женский монастырь. Нас приняли очень хорошо. Собираясь ехать назад и не имея с собой ничего, чем можно было бы отблагодарить сестер за их гостеприимство, я незаметно достала карамельку из своей сумки и, прощаясь с игуменьей, дала ее ей. На обратном пути Старец сказал мне:
«Ты знаешь, какой великий поступок ты совершила, дав игуменье подарочек? Нет, ты этого даже представить себе не можешь». Я буквально онемела от такой прозорливости Старца и подумала: «Если отец Порфирий все видит, то что же тогда можно сказать о Боге?»
Капиталовложения на небе и на земле Одному другу, который сделал Старцу большое пожертвование на благотворительную деятельность во славу Божию, отец Порфирий радостно сказал: «Теперь твои деньги – на своем месте». Это было самое лучшее капиталовложение, потому что деньги были положены туда, «где ни моль, ни ржа не истребляют, и где воры не подкапывают н не крадут» (Мф. 6:20
Старец лично следил за тем, чтобы небольшие сбережения одной вдовы с детьми были вложены в покупку хорошего участка. Он заботился о том, чтобы сироты были материально обеспечены. Что же касается их духовного обеспечения, то он с первых же дней их сиротства принял его на себя и всегда горячо молился за них. Так еще раз исполнились слова псалма: «Господь… поддерживает сироту и вдову» (Пс. 145:9
Принимай дар любви Я всегда был очень сдержан в отношении получения подарков даже от друзей, чем, сам того не желая, часто обижал их. От Старца не укрылась эта моя слабость, которая за видимым идеалом скрывала элементы утонченной гордости. Он захотел меня от нее избавить. Хотя я никогда не говорил с отцом Порфирием об этой своей немощи, однажды он неожиданно мне сказал: «Знаешь, когда тебе что-либо дают из любви, ты должен это принимать». Это непосредственное вмешательство Старца достигло своей благой цели. Он напомнил мне забытые слова, которые еще в юности произвели на меня большое впечатление: «Тщета – если ты принимаешь дар из эгоизма. И вечно – если ты принимаешь его с любовью, чтобы дать взаимную радость тому, кто дает тебе по любви».
Человеколюбие Один человек, будучи весьма воздержан, хотел оставлять для своих нужд лишь совсем небольшую сумму, а все остальные деньги, которые он зарабатывал, раздавать как милостыню. Однако те средства, которые он определил для себя, были так малы, что он никак не решался привести в исполнение это свое желание. Он открыл терзающие его помыслы Старцу, и тот ответил: «Благословенный, неужели тебя беспокоит такая мелочь? Оставляй себе столько, сколько хочешь. А все свои силы употреби на то, чтобы как можно сильнее возлюбить Христа, и все эти проблемы решатся сами собой».
Добрые помыслы Однажды на машине одного моего друга мы со Старцем проезжали мимо цыганского табора. Всем знакома картина табора со множеством работающих на полную громкость магнитофонов, из которых неслись любимые цыганами народные песни. Старец молчал, в то время как я в своих помыслах жалела этих людей, скорбя об их необразованности. Особенно мне было их жалко за эти их музыкальные предпочтения. Неожиданно отец Порфирий прервал мои размышления такими словами: «Вот несчастные люди, что им еще остается делать? Вот они и ставят эти песни, чтобы получить утешение в своих скорбях». Я недоумевала. «Итак, – подумала я, – Геронда одобряет их музыкальные вкусы». Но Старец снова в ответ на мои мысли сказал: «Конечно, я не считаю эти песни хорошими».
Бог не наказывает Старец жил новозаветной любовью. Именно эта любовь являлась критерием всех его оценок. Однажды я заговорил с отцом Порфирием о нравственном кризисе нашего времени, который благодаря впечатляющим успехам оптико-звуковых средств связи стал настоящей, еще невиданной в истории человечества по своим размахам мировой эпидемией демонического отступления от Бога. Старец, полный печали, соглашался, но ничего не говорил. Однако когда я сказал, что боюсь, что Бог попустит жесточайшие наказания для того, чтобы люди пришли в себя, он немедленно возразил: «Нет, Бог не наказывает. Человек сам себя наказывает, удаляясь от Бога. Как тебе объяснить… Здесь – вода, а там – огонь. У меня есть свобода выбора. Опускаю свою руку в воду – чувствую прохладу; кладу ее на огонь – получаю ожог».
* * *
9 Из магнитофонной записи бесед отца Порфирия.
10 Каллисия – пригород Афин. – Прим. перев.
11 Храм в центре Афин. – Прим. перев.
12 род, расположенный на юге Греции, недалеко от Коринфа. – Прим. перев.
13 Монастырь близ Афин. – Прим. перев.
14 Согласно греческой богослужебной практике, после окончания Божественной литургии епископ или священник выходит из алтаря и раздает верующим антидор. – Прим, перев.
15 Матала – живописное место с песчаным пляжем и уникальными пещерами на острове Крит недалеко от города Айа Триада. Там с середины 1960-х до середины 1970-х годов проходили ежегодные съезды всех хиппи Европы. – Прим. перев.
СВЯТЫЕ МЕСТА Личный опыт Старца Старец говорил нам, что всякий раз, посещая святые места, такие как гора Синай, пещера Апокалипсиса на острове Патмос, Иерусалим, он испытывал непередаваемые переживания. Он всегда подчеркивал, что освящение местности действительно происходит, что земля освящается, что она бывает обильно напоена благодатью Божией.
Отец Порфирий, в своей обычной манере, говорил, что когда он старался в обычной местности достичь молитвой духовного состояния, то ему требовалась, скажем, четверть часа или же полчаса борьбы. Но когда он молился на святом месте, то все было совсем иначе. «Например, вхожу я, – рассказывал он, – в святую пещеру, такую, как пещера святого Нифонта 16 или преподобного Нила 17 · на Святой Горе, или в пещеру Апокалипсиса… Я еще не успеваю и начать молиться, как уже само это освященное место отрывает меня от земли».
* * *
16 Преподобный Нифонт († 1411), сподвижник и автор первого жития преподобного Максима Кавсокалива. Пещера святого находится близ скита Кавсокаливия. – Прим. перев.
17 Преподобный Нил Мироточивый († 1651). Келья и пещера святого Нила расположены на тропе между Великой Лаврой и скитом Кавсокаливия. – Прим. перев.
НЕСПРАВЕДЛИВОСТЬ Ты его несправедливо обвинил. Он не был вором Старец Порфирий сказал как-то пришедшему к нему человеку, что он видит, что тот в своей жизни сделал какое-то зло. Посетитель ответил ему, что он никогда не чувствовал, чтобы совесть его в чем-то упрекала, и что на протяжении тех тридцати лет, когда он являлся владельцем одного магазина в Афинах, он был всеми уважаемым торговцем. Этот человек не помнил, чтобы он совершил какой-то нехороший поступок.
«В своей деревне, – спросил его Старец, – ты не сделал ничего худого?» «Нет, – ответил он. – Наша семья жила в достатке. После смерти отца все перешло ко мне. Но для того чтобы Вы поняли, что я неплохой человек, приведу Вам один пример. Как-то раз наш управляющий украл по тем временам значительную сумму. И я не передал его в руки полиции. Конечно, я его уволил, потому что нельзя же было оставлять вора смотреть за хозяйством».
Тогда отец Порфирий спросил его: «Ты сам видел, как он крал эти деньги?» «Нет, – отвечает он, – но я был уверен, что их украл именно этот человек. Только он знал, где мы держим деньги». Тогда Старец говорит ему: «Нет, эти деньги украл не он. И ты, уволив его, навлек позор не только на его имя, но и на всю его семью. Поэтому тебе нельзя теперь причащаться Тела и Крови Христовых».
Настоящим виновником кражи был другой человек.
Поэтому этот торговец немедленно отправился в свое село и там пред всеми селянами оправдал управляющего, с которым он, естественно, по неведению, поступил так несправедливо. После этого он пришел в храм и причастился Святых Таин.
ГРЕХИ – ГРЕШНИКИ В доме терпимости Я расскажу вам одну историю, которая раскрывает величие души отца Порфирия.
Много лет назад, накануне Богоявления, Старец по обычаю ходил освящать дома. Заходя по порядку в каждый дом вдоль улицы, он, сам того не зная, вошел в один дом, который оказался домом терпимости. Когда он запел: «Спаси, Господи, люди Твоя…» и стал кропить всех святой водой, хозяйка заведения стала говорить ему: «Нет, нет, нет. Нельзя, чтобы эти девушки прикладывались ко кресту». На что Старец ответил: «Я не знаю, можно ли им прикладываться ко кресту. Так же как не знаю, можно ли и тебе прикладываться». Находящиеся там женщины поцеловали крест, и отец Порфирий сказал им несколько слов. Он говорил о любви к Богу, это была его самая любимая тема для проповеди.
Видя перед собой исполненный святости лик Старца, женщины почувствовали некое происходящее внутри них изменение, особенно когда он сказал им: «Любите Христа, Который вас любит, и тогда вы увидите, как вы будете счастливы. Если бы вы знали, как любит вас Христос! Постарайтесь и вы возлюбить Его!»
Старец Порфирий знал, что если бы эти женщины познали и возлюбили Христа, потому что знание ведет к любви, они бросили бы свою бесчестную работу.
Тяжесть плотского греха Одной матери Старец говорил: «Молись и будь внимательна. Позаботься о том, чтобы твои дети не впали в плотские грехи. Конечно, человек согрешает и в помысле, но не так. При плотском соитии грех куда больше, потому что в этом случае в человеке происходят глубокие изменения и его душа повреждается.
Старец не отделял себя от грешников Отец Порфирий всегда был спокойным, нежным отцом, снисходительно и терпеливо относящимся к человеческим падениям, потому что он обладал познанием тайн духовной брани. Старец не попадал в сокрытые ловушки сатаны, придумавшего и успешно применяющего в различных современных вариациях свой метод: «Разделяй и властвуй». Он не служил ничьим интересам, не отделял себя от грешников. Отец Порфирий ощущал себя органически связанным воедино со всеми христианами в едином теле Церкви. Он жил согласно апостольским словам: «Кто изнемогает, с кем бы и я не изнемогал? Кто соблазняется, за кого бы я не воспламенялся?» (2Кор. 11:29 18 .
Мытари и блудницы вперед вас идут в Царство Божие 19 Отец Порфирий говорил, что для того чтобы достичь смирения и сострадания к другим грешникам, человек должен осознать свое греховное и нравственно нищенское состояние. Поэтому Христос и говорил, что мытари и блудницы, через покаяние и смирение, предваряют прочих в Царстве Небесном (Ср.: Мф. 21:31
* * *
18 Свт. Иоанн Златоуст. Слово о совершенной благодати. PG 56, 281.33.
19 Мф. 21:31
БЕСКОРЫСТИЕ Пример Старца Старец не употреблял своего удивительного дара провидения и прозорливости ни для обогащения, ни для того, чтобы производить впечатление на посетителей и тем самым стяжать себе славу. Он предпочитал оставаться бедным и незаметным аскетом, как и все святые нашей Церкви. Это доказывает и тот факт, что всю свою жизнь он отличался редким бескорыстием. Хотя на протяжении многих лет он был настоятелем храма в центре Афин, в это время его знали весьма немногие, потому что он всегда старался оставаться в тени. Он не злоупотреблял своим дарованием, но использовал его лишь на духовную пользу людей и «во славу Божию».
АНТИХРИСТ Я не беспокоюсь Однажды я спросил Старца у него в келье: «Геронда, в последнее время много говорят о числе 666, о явлении антихриста, которое приближается, некоторые даже утверждают, что он уже пришел, об электронной печати на руку или на лоб, о столкновении Христа и антихриста и о поражении последнего, о Втором Пришествии Господнем. А что Вы об этом скажете?» Старец ответил: «Что тут сказать? Я не говорю, что видел Божию Матерь, что будет война и тому подобные вещи. Знаю, что придет антихрист, что будет Второе Пришествие Христово, но когда, не знаю. Завтра? Через тысячу лет? Не знаю. Однако меня это не тревожит. Потому что я знаю, что в час смерти для каждого из нас наступит Второе Пришествие Господне. И этот час уже весьма близок».
Ходите на исповедь Однажды я спросил отца Порфирия: «Геронда, если в наши дни явится антихрист, даст ли нам Бог силу выдержать испытания?» Его ответ был таков: «Если мы каемся на исповеди, Он даст нам силу». Так сильно он верил в таинство Божественного Покаяния.
Если мы имеем в себе Христа… «Пусть вас не терзают вопросы о последних временах, антихристе и его знамениях, – говорил нам Старец. – Знайте, что если мы имеем в себе Христа, антихрист не может причинить нам никакого зла! Ни наималейшего!»
Число 666 и антихрист Сейчас я расскажу вам все, как было. Старец сказал мне: «Отец Афанасий, – при этих словах он взял и крепко пожал мою руку, – теперь я слепой, мои телесные глаза мне больше не служат, потому что у меня рак гипофиза. Но я имею духовные глаза, которые видят. Прежде чем ты уйдешь, я хочу, чтобы ты мне рассказал, что говорил Геронда Емилиан 20 , наш отец Емилиан, о числе 666 и об антихристе?» Наша беседа происходила спустя несколько дней после катастрофы в Чернобыле 21 ·. Весь мир был взбудоражен, и люди каждый день десятками ходили к старцам, особенно к отцу Порфирию, который жил недалеко от Афин, и с волнением спрашивали: «Что же теперь будет? Придет антихрист поставить нам печать с числом 666?»
Итак, Старец спросил меня: «Ну, расскажи мне, дитя мое, что говорит Геронда Эмилиан о числе 666 и об антихристе?» Я ответил: «Геронда, он сказал нам на одной из последних общих бесед, чтобы мы не волновались. Чтобы мы заботились о том, чтобы иметь живую связь со Христом. Что же касается вопроса об антихристе, то не следует уделять ему слишком много внимания, потому что в противном случае он, а не Христос, займет центральное место в нашей жизни». Как только я это сказал, Старец хлопнул руками по кровати, на которой сидел, и воскликнул: «Что ты говоришь, что ты говоришь, дитя мое! Слава Тебе, Боже, что я нашел хоть одного духовника, который согласен со мной. Ты знаешь, дитя мое, что эти духовники наделали здесь, в миру? Они этим числом 666 взбудоражили людей, создали целый клубок проблем – в семьях, в сознании людей. Люди потеряли сон. Чтобы уснуть, они принимают психотропные препараты и снотворное. Ну что это такое? Христос, дитя мое, не хочет, чтобы все было так. Сказать тебе кое-что еще?» Я ответил: «Скажите, Геронда». Он сказал: «Для нас, христиан, для нас, если мы живем Христом, не существует антихриста. Вот скажи мне, ты смог бы сесть сюда, на кровать, на которой я сижу?» – «Нет, Геронда.» – «Почему?» – «Потому что тогда мне придется сесть прямо на Вас, и я Вас раздавлю». Тогда отец Порфирий спросил: «А когда же ты сможешь сюда сесть?» – «Когда Вы встанете, тогда я смогу сесть», – ответил я. «С душой, дитя мое, – продолжил Старец, – происходит то же самое. Когда мы имеем в себе Христа, может ли прийти антихрист? Может ли войти какая-либо противоположная сущность в нашу душу? Сейчас мы, дитя мое, не имеем в себе Христа, поэтому и беспокоимся об антихристе. Когда мы вмещаем внутрь себя Христа, тогда все становится Раем. Христос – это все, так всегда и говори людям, дитя мое, и мы не боимся Его врага. И смотри, вот что я тебе еще скажу. Если бы сейчас пришел сам антихрист с лазерным прибором и насильно поставил на мне печать 666, я бы не расстраивался. Ты мне скажешь: «Геронда, но разве это не знак антихриста?» Да если бы он написал на мне лазерными лучами и тысячу раз 666, написал нестираемо, я бы не расстраивался22 . Почему? Потому что, дитя мое, первых мучеников бросали к диким зверям, но они осеняли себя крестным знамением, и те становились агнцами; их бросали в морскую пучину – они осеняли себя крестным знамением, и море становилось твердью, и они ходили по нему, как по суше; их бросали в огонь – они осеняли себя крестным знамением, и огонь становился прохладой. Благословенное мое чадо, что мы такое сейчас? Верим ли мы во Христа? Где наше крестное знамение? Зачем же пришел Христос? Не для того ли, чтобы укрепить нашу немощь? Так скажи, дитя мое, и Старцу. И ты сам говори людям, чтобы они не боялись антихриста. Мы – чада Христовы, мы – чада Церкви». Эти слова произвели на меня очень сильное впечатление. Затем Старец продолжил:
– Сказать тебе кое-что еще? – спросил он.
– Да, Геронда, пожалуйста.
– Как приехал патриарх Димитрий 23 в Афины?
– На самолете.
– Это понятно, я знаю, что на самолете. Не вплавь же ему добираться. С какими документами он приехал?
– С паспортом, Геронда.
– Греческим или турецким?
– Не знаю.
– Надо же, а еще прикидываешься умником. С турецким паспортом. А какой национальный символ у Турции, знаешь?
– Не знаю, Геронда.
– Ну, это уж слишком. Ты не знаешь национальный символ Турции? Национальный символ Турции – полумесяц. А ты знаешь, после явления Магомета, какое наименование отцы нашей Церкви дают полумесяцу?
– Нет, Геронда.
– Взять бы твой диплом и разорвать. Ну какой ты богослов? – воскликнул со смехом отец Порфирий. – Полумесяц является символом антихриста. Если полумесяц является символом антихриста и в паспорте у нашего патриарха стоит символ антихриста (и на штампах тоже, сколько печатей ставят при въездах-выездах!), тогда что же, можно сказать, что наш патриарх – антихрист? Нет, нет, дитя мое! Не будем так сильно ограничивать Евангельскую весть! Христос не так узко мыслит, как мы, люди, стремящиеся защитить свои права. Так ты и скажи Геронде, так говори и людям: мы не боимся ни антихриста, ни 666.
Все это произвело на меня большое впечатление, и я совершенно успокоился. И я передаю слова Старца всем, кто ко мне обращается.
* * *
20 Архимандрит Эмилиан (род. 1935) – известный афонский старец. До 2000 года – игумен монастыря Симонопетра. – Прим. перев.
21 Взрыв на атомной электростанции в Чернобыле произошел весной 1986 года. Это была самая большая катастрофа в истории атомной энергетики. – Прим. перев.
22 Мы несколько изменили формулировку трех последних предложений для того, чтобы лучше передать смысл слов Старца. Следует обратить внимание на то, что Старец не говорит, что он отрекся бы от Христа. Необходимо различать запечатление печатью, которое мы принимаем как исповедание своего подчинения тому, кто нас запечатлевает, и запечатление печатью, которое происходит без такового исповедания. Как христиане, мы были запечатлены святым миром после крещения в таинстве Миропомазания, когда иерей говорит: «Печать дара Духа Святого», и тогда исповедали наше подчинение Христу. Когда запечатление не сопровождается исповеданием веры, подчинение не имеет нравственного значения для того, кто запечатлевается. Но требуется осторожность, чтобы не было даже тайного подчинения, по расчету, из желания хорошо устроиться. Это различие очень тонкое, и здесь нужно быть очень внимательным. Когда, к примеру, тебе ставят печать в паспорт или на руку во время поездки в нехристианскую страну с символами этой страны, каковы бы они ни были, ты не принимаешь их как вероисповедание, ты ничего не исповедуешь. Когда ты уверен, что не исповедуешь ничего противного любви Христовой, потому что ты, безусловно, сильно любишь Христа, тогда у тебя нет страха, что может быть ты, под воздействием на тебя третьих лиц, отречешься от Него. – Прим. греческого издателя.
23 Патриарх Димитрий находился на Константинопольской кафедре с 1972 по 1991 год. – Прим, перев.
БЕЗНАДЕЖНОСТЬ – УНЫНИЕ – СКОРБИ Семейные скорби и достижение святости Чтобы исправить недостатки одного брата, от которых, собственно, не свободны и все мы, Старец часто приводил ему как примеры из жизни природы, так и случаи из своей жизни. Он говорил:
«Ты должен знать, дитя мое, что ничего случайного не бывает. Все имеет какую-то цель. Без причины ничего не происходит. Без воли Божией не упадет ни одна иголка с сосны. Поэтому ты не должен волноваться из-за того, что с тобой происходит. Так мы достигаем святости. Да… Ты расстраиваешься из-за своих домашних и страдаешь иной раз из-за своей жены, иной раз – из-за своих детей. Но в результате этого ты растешь духовно. Если бы ты был один, то у тебя не было бы и никакого преуспеяния. Бог дал эту жену и детей именно тебе. Ты меня спросишь: «Что же же хорошего в том, что мы терпим от самых любимых людей?» Но этого хочет Бог. Ты очень чувствительный человек, и от переживаний у тебя начинаются боли в желудке. Ведь так?»
«Да, Геронда, но неужели быть чувствительным человеком – это плохо?» – спрашивает брат.
«Да, – отвечает Старец, – быть таким чрезмерно чувствительным, как ты, – это плохо. Своими переживаниями ты провоцируешь у себя развитие различных телесных заболеваний. А ты не знаешь, что все душевные заболевания – это демоны?»
«Нет», – отвечает брат.
«Ну, теперь ты это узнал от меня», – закончил наш разговор Старец.
«Если их любовь – человеческая, то они опечалятся» С какой радостью в последнее время Старец говорил о Святой Горе.
– Сейчас я уже только один день в неделю нахожусь здесь (в Милеси), а остальное время провожу там, в моей келье. Я думаю, что уже привык к тому климату. Скоро я отправлюсь в скит, где принял монашеский постриг. Там меня ждут другие монахи, хорошие и духовные. Да сподобит меня Бог там закрыть глаза навеки.
– Но Геронда, разве не опечалятся здесь сестры, которые так Вас любят?
– Опечалятся, если их любовь – человеческая. Когда мы имеем любовь Христову, тогда желаем того, чего хочет тот человек, которого мы любим. Мне открыто, что Христос желает, чтобы я вернулся туда, где дал свои монашеские обеты.
Безработица и отчаяние Старец, будучи спрошен об одном человеке, который в тот момент находился очень далеко и которого он никогда не видел, сказал: «Я вижу, что он не работает, а бездельничает – отсюда и отчаяние». Это заключение отца Порфирия полностью отвечало действительности. И если говорить о том, какие следует принять меры против отчаяния, то первой из них будет – устроиться на работу.
Не отчаивайся «Когда согрешаешь, не отчаивайся. Мужественно, с упованием на Бога покайся, и если у меня нет возможности принять тебя, то иди исповедуйся духовнику, которого я тебе посоветовал. Только так ты сможешь спастись».
В церкви нет места отчаянию Образ Старца, который уже почти двадцать лет спустя возникает передо мной, полон умиротворения и всегда желанен. Я не помню, чтобы отец Порфирий когда-либо был жестким или ругал тебя.
– Он был Старцем любви.
– Когда он хотел что-либо тебе сказать, то говорил всегда очень мягко. Его голос… «Будь благословен…» – он очень часто произносил эти слова. Ко всем он обращался так: «Какой ты хороший… какая ты хорошая…» Он создавал атмосферу полного покоя.
– Да, как много раз он говорил: «Христос – ваш друг, Он любит вас, Он не пугает вас вечными адскими муками».
– В своих беседах Старец особое внимание уделял таинству Исповеди. Он говорил: «Когда ты находишься в Церкви, тогда нет места отчаянию, что бы ты ни совершил, что бы с тобой ни случилось. Отчаянию нет места. Ты можешь нервничать, переживать, но не отчаиваться. Бог в таинстве Исповеди помогает тебе преодолеть все то, что может довести тебя до крайних пределов отчаяния». Старец всегда говорил о значимости священника, о деснице иерея… о том, что из нее исходит Божественная благодать. Очень часто отец Порфирий всю ночь проводил с теми, кто находился уже на грани самоубийства или же приближался к пограничным стадиям, близким к помрачению рассудка и духовному повреждению. Вместе с ними он просиживал до рассвета, и благодаря его любви, исходящей от него благодати и его молитвам все их беды исчезали как сон.
Хотя бы не отступай «Если ты не можешь продвигаться вперед, то хотя бы не отступай назад», – сказал мне однажды отец Порфирий, когда я упрямо стал говорить, что снова повторю этот грех.
«В любом деле, которое ты предпринимаешь, знай, что тебя ждет множество препятствий. Ты будешь скорбеть. Однако не отступай, но молись, и Бог устранит все преграды и скорби, и ты достигнешь успеха».
Когда ты отчаиваешься… «Жив Бог. Когда ты теряешь всякую надежду, Он посылает тебе нечто такое, чего ты никак не ждешь… надо только верить в Него и любить Его. Так же, как Он нас любит и заботится о нас – как каждый отец о своих детях. Мы все являемся чадами Божиими. И все то доброе, что у нас есть, мы имеем от Бога. Это Его дар. Не слышал ли ты в Церкви такие слова: «Всякое даяние благо, и всяк дар совершен свыше есть»? 24 ”
Психологические проблемы Для одного человека встреча со Старцем стала настоящим откровением. Отец Порфирий видел его душу так же хорошо, как мы видим лицо своего собеседника. Он сказал ему: «Когда сатана надевает на тебя свои кандалы и начинает давить, не оставайся в бездействии, как некоторые люди. Они впадают в уныние, начинают думать и думать. Целыми днями они думают, как будто они столкнулись с непреодолимыми проблемами, тогда как ничего подобного не случилось; просто их заковал сатана. Ты должен всегда быть готов дать отпор, оказать сопротивление, прорвать эту сатанинскую «блокаду». Должен действовать как человек, схваченный и удерживаемый разбойниками, который неожиданно резким движением стряхивает их со своих рук и расшвыривает направо и налево. Он ускользает из их рук и устремляется прочь, ко Христу, Который его освобождает». Старец умолк и начал молиться. Когда посетитель поднялся, чтобы уйти, отец Порфирий сказал ему: «Теперь я ясно увидел твою душу. У тебя есть определенные психологические трудности, которые часто тебя парализуют, но приходит благодать Христова и освобождает тебя». Этот человек был поражен. Позднее он сказал мне, что никто бы не смог описать так точно состояния его души, как это сделал Старец.
Комплексы, смирение и уныние Однажды Старец сказал мне: «Христианин должен избегать нездоровой религиозности: как чувства превосходства перед другими по причине своих добродетелей, так и чувства своей худости по причине своей греховности. Одно дело – комплекс, а другое – смирение; одно дело – уныние, а другое – покаяние. Как-то раз ко мне пришел один мирской врач-психиатр и стал осуждать христианство, потому что оно, как он говорил, вызывает в людях комплекс вины и уныние. Я ответил ему, что согласен с тем, что некоторые христиане, как по своей собственной вине, так и по вине других, заболевают комплексом вины. «Но и ты, в свою очередь, – сказал я ему, – должен согласиться с тем, что неверующие подвержены значительно более страшному заболеванию – гордости. И в то время как комплексы вины на религиозной почве близ Христа преодолеваются через покаяние и исповедь, гордость мирян, живущих далеко от Христа, ничем не излечивается».
Эти слова Старца пролили свет на некоторые мои недоумения касательно психологического аспекта христианской жизни. Я понял, что отец Порфирий желает, чтобы мы избегали гордости, облеченной как в личину самоправедности «христианского» фарисейства, так и в самоуничижение «христианской», трепещущей от страха совести. Я увидел, что дерзость тех, кто считает себя «чистыми», и страх чувствующих себя «виновными» существенно не различаются между собой, но являются лишь различными сторонами одной монеты – гордости. Потому что истинно верующий христианин освобождается от комплекса вины через исповедь и отпущение грехов и радуется в свободе, дарованной ему Христом. Но, зная, что это – дар Божий, он лишь выражает свою благодарность Богу и не превозносится. Он чист через кровь Христову 25 , а не за свои подвиги. Таким образом, он радуется, благодарит и не превозносится. Этот человек теперь уже видит, что все люди могут быть добрыми через кровь Христа.
Старец показывал нам путь, идя по которому можно избежать как зла (греха), так и наихудшего из его проявлений – гордости своей добродетелью, и достигнуть лучшего – смирения. Поэтому он старался сохранить истинное смирение от опасности подделок. Он говорил мне: «Мы должны быть смиренными, но не должны смиреннословить. Смиреннословие является ловушкой диавола, оно несет с собой отчаяние и бездействие, тогда как истинное смирение дает надежду и ведет к исполнению заповедей Христовых».
Старец своими наставлениями, но еще больше примером своей жизни наставлял свое словесное стадо, направляя его на пастбища любви и смирения. Он сам жил смирением, веря, что он – ничто, потому что Бог, как он говорил, – это всё, и всё, что мы у Старца видели, – это не его, но дары Божии.
Бог спасет нас среди наших бедствий Старец горел желанием пробудить наши равнодушные окаменелые сердца, запечатлеть на них образ Христа, чтобы преобразить нас. С великими усилиями он вселил в нас и раздул искру надежды, чтобы мы никогда не отчаивались и не прекращали борьбы.
Как в нашей личной жизни, так и в жизни нашего народа и всего человечества он усматривал знамения надежды. Однажды вечером, когда мы рассказали ему о наших переживаниях и скорби по поводу того, что происходит вокруг, он сказал:
– Наше время похоже на время земной жизни Христа. Тогда мир также пришел в самое жалкое состояние. Но Бог сжалился над нами. И теперь мы не должны терять надежды. Я вижу, как среди всех этих бедствий является некто, честный, добродетельный человек Божий, который направит и объединит мир вокруг добра.
Да будет так, отче! Но когда?
Не переживай за свое будущее Одна девушка-инвалид – она пользовалась инвалидной коляской – рассказала Старцу о своих трудностях, с которыми ей приходится сталкиваться, и спросила у него совета. Старец сказал ей: «Прежде всего остерегайся излишне переживать за свое будущее. Эти переживания и страхи являются болезнью души и не связаны с физической неполноценностью. Здоровый человек может иметь не один миллион на своем счету в банке и жить в постоянном страхе перед будущим. Этот страх преодолевается доверием к промыслу Божию и добрым подвигом».
Как преодолеть чрезмерную печаль Одной молодой вдове, которая была буквально убита своим горем, Старец посоветовал начать активно работать, чтобы преодолеть это чувство подавленности. Молитва и трудотерапия, как и говорил потом отец Порфирий, дали удивительные результаты. Ее скорбь претворилась во внутреннее умиротворение и радость, так что она даже стала опасаться за свой рассудок. Но Старец успокоил эту женщину, уверив ее, что это – духовная радость, и она имеет своим источником Христа, Которого она приняла в себя.
…Все трудности исчезают Один мой друг, врач по профессии, попросил меня передать Старцу письмо с его вопросом личного характера. Привожу нашу беседу с отцом Порфирием так, как я записал ее для того, чтобы передать доктору: «Чадо мое, – сказал мне Старец, прочитав письмо, – ну что это за отклонения, о которых он пишет, разве они имеют какое-то отношение к его душевным проблемам? Что значит наследственность?» – «То есть, Геронда, ни первое, ни второе предположение не верны?» – «В данном случае ничего подобного нет. Все, что он пишет, исходит от ветхого человека, который живет в каждом из нас. Но когда мы всей душой возлюбим Христа, когда в нас войдет Божественная любовь, тогда все трудности исчезают, и мы исполняемся духовной радости. Ты, чадо мое, это знаешь, я неоднократно говорил тебе об этом. Да, так оно и бывает». При этих словах Старец медленно поднял руку, как бы показывая, как наполняется душа. «Психиатры и психологи говорят об отклонениях и о наследственности потому, что они не знают человеческую душу, которая исцеляется только лишь Божественной любовью и живет радостью о Господе».
* * *
24 Служебник. М.: Сретенский монастырь, 1997. С. 147.
25 Ср.: Архпм. Ефрем Святогорец. Отеческие советы. Саратов, 2007. С. 22–23.
БОЛЕЗНИ Душевные и телесные недуги Старец всегда, независимо от того, насколько серьезна была телесная болезнь человека, в первую очередь обращал внимание на болезнь его души. Многие из приходящих к отцу Порфирию больных настойчиво просили его помолиться только лишь об избавлении их от телесного недуга. У них не хватало терпения переносить свои немощи. Эти люди полагали, что если они не поправятся и болезнь примет затяжной характер, то это поколеблет их веру во Христа и в конце концов приведет их и к душевному расстройству. Но, по словам Старца, все было наоборот: грех, неосознанная ими болезнь души, омрачал их взор, и они не замечали высшего вразумляющего значения их телесного недуга, который попустила им любовь Божия. Старец знал, что если он будет молиться только об их телесном здравии, то он им не поможет, потому что в своей основе они так и останутся неисцеленными. Он всегда старался соединить лечение тела с лечением души.
Один христианин, врач-психиатр, выступая на религиозном собрании, сказал: «Я, будучи психиатром, являюсь врачом не души человека, но его нервной системы. Разъясню подробнее. Душевно больным человеком является лишь нераскаянный грешник, потому что душа заболевает только тогда, когда человек совершает грехи и не кается. Один лишь Христос является врачом душ человеческих. Но по благодати Божией и святые обладают знанием души. Они познают как свою душу, так и души других. Не достигший святости, страстный человек, не обладающий познанием ни своей души, ни душ других людей, может ли быть врачом душ? Христос и по благодати Христовой святые Его, которым под силу труднейшее – исцеление души, могут справиться и с куда более «легкой» задачей и исцелить тело, если его здоровье пойдет на пользу душе.
Телесные немощи служат неизреченному промыслу любви Божией. Здесь уместно вспомнить примитивное простонародное мнение, что болезнь – это наказание Божие за грехи, а здоровье – награда за добродетели. Но в действительности может быть совсем наоборот. Так, весьма многие святые бывают отягчены многими телесными недугами, а многие люди, живущие во грехе и далекие от покаяния, никогда не болеют. Конечно, никто не отрицает, что разбитая греховными страстями душа является плодородной почвой для развития многих телесных недугов. И наоборот, умиротворенная, преисполненная Божественного умиления душа создает необходимые предпосылки как для своего собственного исцеления, так и для исцеления тела. Однако в конечном счете здоровье каждого человека, которое, как морская волна, то приходит, то уходит, служит педагогическим целям Божиим, скрытым от нас, но открытым святым Его».
Лекарства. Христос. Врачи Старец не отвергал лекарства, но не отводил им первое место в деле лечения больного. Однажды он спросил меня: «Что такое лекарство?» Я ответил: «Некий химический состав, который мы принимаем, чтобы выздороветь». Мой ответ его не удовлетворил. «Скажи мне, что такое лекарство? Само это слово тебе ни о чем не говорит?» Я не нашелся, что сказать ему в ответ. Тогда Старец продолжил: «Лекарство, чадо мое, означает яд 26 . Не думай, что лекарства всегда приносят только лишь пользу. Они еще и вредят. Почему мы принимаем лекарства? Потому что болеем. А почему мы болеем? Потому что нервничаем. А почему мы нервничаем? Потому что грешим. Но если мы позволим Христу вселиться в нашу душу, тогда отбегает грех, отбегает нервозность, отбегает болезнь, и мы выбрасываем лекарства» 27 .
Такое мнение Старца показалось мне необычайно простым и полезным. Отец Порфирий, подобно духовному «буру», постепенно доходил до самых сокровенных глубин, выясняя причины наших болезней, расстройств, грехов, отсутствия Христа в наших душах. Благодаря ему я стал лучше понимать смысл слов апостола Павла, сказанных о тех, кто принял Христа в свою душу: «Мы отовсюду притесняемы, но не стеснены» (2Кор. 4:8
Во время одной из наших встреч Старец сказал мне: «Когда нас одолевает болезнь, мы, чтобы избежать ошибок, должны прислушиваться к рекомендациям врачей и вести себя разумно. Но прежде всего мы должны следовать воле Божией и иметь полное доверие к Его любви». Старец всегда знал, как привести к равновесию и гармонии высокую духовную задачу, поставленную перед человеком, и его телесные потребности.
Ревность и онкологические заболевания Одной сестре Старец сказал: «Женщины, которые ревнуют своих мужей, очень часто заболевают раком. По этой причине заболевают даже жены священников. Причиной всех болезней являются раздражительность и нервозность. Они провоцируют образование даже камней в почках».
Грех вносит беспорядок в работу человеческого организма – Геронда, я часто принимаю лекарства. А вы, насколько мне известно, не пьете даже кофе.
– Я тебе уже об этом говорил. Когда христианин с полным доверием предает себя Господу, то Он ниспосылает мир и покой и в тело человека, в его внутренности. В результате – внутренние органы и железы начинают нормально функционировать, и мы, освобождаясь от того, что нас ранее беспокоило, снова обретаем здоровье.
Грех, раздражительность и эгоизм ведут то к чрезмерной активности, то к спаду интенсивности работы организма, следствием чего является появление болезней. Организм сам знает правильный средний путь и стремится к тишине и покою. Вот, например, когда у меня была язва, врач дал мне одно лекарство, оно называлось Zantac. Как только я его принял, боль тут же утихла. «Вот как! – сказал я себе. – Это нехорошо. Значит, это лекарство где-то в другом месте нанесет вред организму». И больше я его не принимал, предпочитая лучше терпеть боль.
Старец как-то спросил меня о нашем общем знакомом. Я ответил:
– Геронда, по ночам у него бессонница, и, чтобы уснуть, он вынужден принимать иной раз Stedon, а иной раз Тгапхеп.
– Передай ему, – сказал Старец, – пусть он заедет сюда, ко мне, или же пусть позвонит по телефону.
Наша жизнь зависит от нас самих Как-то раз Старец начал говорить о нашей жизни. Мне также посчастливилось слышать его слова. Вот что он сказал:
«Наша жизнь зависит от нас самих. Что мы от нее хотим? Как мы хотим, так мы и можем жить. Для того чтобы осуществить наши желания, не существует трудностей и преград. Но им… может не быть и оправданий. Мы должны жить по Богу, и это в наших силах. Пост – это правильная дорога жизни. Пост никому ничем не грозит… От него не бывает никакого вреда. Я очень хорошо знаю, что от поста еще никто никогда не заболел».
Человек заболевает тогда, когда начинает биться с людьми и обстоятельствами. Все, что Старец нам говорил, он подтверждал своей собственной жизнью.
Болезни от бесов Я находился в келье Старца в Каллисии. Мы разговаривали о болезнях, и отец Порфирий говорил мне о том, что причиной болезней может быть как грех, так и сатанинское воздействие. Чтобы я лучше это усвоил, он рассказал мне следующую историю: «Однажды ко мне в полном отчаянии пришла женщина. Она буквально умирала от горя. Причиной этого был ее муж, который, по ее словам, страдал астмой. Она его жалела, но ничем не могла ему помочь и от этого сильно страдала. Но я увидел все это в ином свете и сказал ей: «Я помогу тебе, если ты согласишься делать то, что я буду тебе говорить». «Сделаю все, что Вы мне скажете», – ответила она. Тогда я говорю: «Итак, возвращайся к себе домой. Ты войдешь через парадную дверь и пройдешь в комнату, где лежит твой больной муж. Побудь с ним немного и посмотри, что он будет делать. Затем встань и скажи ему: «Я хочу ненадолго пойти на рынок кое-что купить. Однако на рынок не ходи, выйди через парадное крыльцо, обойди вокруг дома и зайди с черного хода на кухню. Она рядом с комнатой твоего мужа. Но будь осторожна, чтобы он тебя не обнаружил. Посиди там примерно с час и прислушивайся к тому, что будет делать твой супруг. Затем снова обойди вокруг дома и прямо пройди в его комнату. И снова обрати внимание на то, что он будет делать, когда тебя увидит».
Женщина поступила так, как я ей велел. На следующий день она зашла ко мне снова. «Ну что?» – спросил я ее. «Как только я прошла через парадную дверь, – сказала женщина, – и вошла в комнату мужа, он начал сильно кашлять, плевать на пол и жаловаться на то, что я его не люблю, совсем не жалею и оставляю одного, наедине с его недугом. Затем я сказала ему, что на часок отойду на рынок. Начался новый приступ кашля и новые жалобы. Обогнув дом, пройдя на кухню и прислушавшись, я обнаружила, что в комнате моего мужа царит полнейшая тишина. Прошел час, и я снова зашла к нему. Как только я открыла дверь, и он меня увидел, начался новый приступ кашля и жалобы, что целый час, пока меня не было, он не мог справиться с кашлем, звал на помощь и чуть было не умер, покинутый всеми».
«Теперь ты поняла, что происходит?», – спросил я ее. «У меня все смешалось, – ответила она, – я не знаю, что и думать». «Сейчас все объясню, – сказал я. – В твоем муже сидит бес. Я это увидел, когда ты вчера пришла ко мне. Бес навел на твоего мужа астму, чтобы с ее помощью расправиться с тобой. Будучи очень чутким и легкоранимым человеком, ты, видя его страдания и слыша его жалобы на то, что ты будто бы совсем о нем не беспокоишься, из-за своих переживаний совсем иссохла. Однако твой муж вовсе не выглядит обеспокоенным. Он кашляет, плюется и сетует только тогда, когда ты находишься рядом с ним, потому что этот удар направлен на тебя. Как только ты уходишь, он успокаивается».
Женщина смотрела на меня во все глаза, и потихоньку до ее сознания стал доходить смысл происходящего. Я сказал ей, как надо бороться с врагом и что надо сделать, чтобы и она, и ее муж смогли избавиться от демона. Женщина послушалась меня, и сейчас жизнь у нее в семье стала лучше».
На меня произвели глубокое впечатление, с одной стороны, человеконенавистническое коварство врага, а с другой – необыкновенная прозорливость Старца и успех его лечения. На мой вопрос: «Геронда, эта астма была не настоящей, вымышленной?», – он ответил: «Нет, это была настоящая, обычная астма, но причиной ее возникновения был диавол. Он использовал ее в качестве орудия убийства бедной женщины».
Болезнь – это Божие посещение Что касается себя самого, то Старец молился только лишь о спасении своей души. И больше ни о чем. Даже когда он был тяжело болен, когда многочисленные, неизлечимые, мучительные болезни, годами изнуряющие его тело, ставили Старца на тонкую грань между жизнью и смертью, даже тогда он не отступал от своего правила. Он никогда не молился Богу об исцелении своих собственных недугов. Потому что, как сам отец Порфирий говорил, болезнь – это Божие посещение. И горе тому человеку, которого Бог не посетит. Он теперь уже потерян для Бога. Здоровый и богатый находятся далеко от дверей Рая. Как богатому, так и здоровому в равной степени угрожает опасность так и не войти внутрь – остаться вне брачного чертога (Ср.: Мф. 25:1-13
Однако то, чего сам Старец никогда не делал для самого себя, он просил и ждал от нас, его духовных детей. «Молитесь за меня, – говорил он, – потому что я очень грешен и один, будучи отягощен столькими болезнями, не в силах понести все бремя моих беззаконий. Просите Бога, чтобы Он призрел на меня и поддержал меня». Однажды я застал Старца тяжело больным. У него не было сил не только меня поприветствовать, но даже просто вытереть пот, от сильной боли выступивший у него на лбу. Я был вынужден сказать ему:
– Вы, Геронда, совершили такое великое множество чудес. Насколько мне известно, Вы исцеляли неизлечимо больных, даже больных раком. Наконец, Вы имеете такое дерзновение к Богу, какое я не знаю, есть ли у кого другого на земле. Почему Вы, с Вашим дерзновением, не умолите Бога избавить Вас от этих болезней?
– Этого, дитя мое, я не сделаю никогда!
– Но почему? Вы же не просите у Бога ничего плохого?
– Потому что я не хочу принуждать Бога!
Его ответ меня поразил, обезоружил и заставил замолчать. В эти тяжелые часы я оставался рядом со Старцем и наблюдал, как он боролся с болезнью – молчаливо и с полным спокойствием.
Следует заметить, что во время этого тяжкого испытания я не услышал из его уст ни единого слова недовольства, негодования, жалобы. Он не говорил о своей болезни, не выражал ни малейшей досады на такое тяжкое испытание, которое попустил ему Богочеловек Иисус. Напротив, бесчисленное число раз я слышал, как Старец произносил два своих самых любимых слова: «Иисусе мой! Иисусе мой! Иисусе мой!»
Любовь к Старцу, скорбь и боль разрывали мое сердце. В эти тяжелые часы всем нам было более чем очевидно, что Старец старается умолить Господа не избавить его от боли и болезней, но укрепить, дать ему силы их понести. И ему это удалось. Надо отметить, что и всегда в подобных ситуациях Старец поступал точно так же, как в этот раз. Его молитва о помощи всегда бывала услышана.
Вообще, надо сказать, что средством для решения всех проблем у Старца была молитва. Долгая, прилежная молитва, которую он завещал и нам, его духовным чадам.
Болезнь становится настоящим благодеянием Старец Порфирий считал болезни великим благословением Божиим. Как известно, он сам был очень болезненным человеком. Бог попустил, чтобы блаженный Старец был испытан многими недугами. Больше всего отец Порфирий страдал от страшных головных болей, вызывающих обморочные состояния, когда он уже не мог общаться с людьми. Однако неоднократно, когда того требовала настоятельная необходимость, Старец, даже будучи близок к обмороку от боли, продолжал, по благодати Божией, разговаривать и давать свои советы людям. Он пренебрегал своей болезнью и заботился только лишь о преуспеянии и спасении ближних. Сквозь призму немощей и боли отец Порфирий видел явление Бога в человеке. Когда человек страдает, он явственно ощущает свою немощь. Он не может найти для себя опору в самом себе, потому что сила его покинула. Но он стремится преодолеть эти трудности и вручает себя любви и человеколюбию Божию. Общение с Богом через непрестанную молитву, предание своей жизни в руки промысла Божия дают бытию человека настоящую силу, исходящую от Бога и ведущую ко спасению. То есть к единению с Богом и причастию жизни Троичного Божества.
Когда мы спрашивали Старца о том, как он себя чувствует, он нам отвечал. Переживая столь тяжелое испытание, он находил в себе силы, чтобы открыть нам великую истину: «Бог нас любит безмерно и хочет, чтобы мы стали для Него своими, чтобы мы полностью предали Ему самих себя». «Весь живот наш
Христу Богу предадим» 28 . Больному легче предать себя в руки Божии, потому что болезнь отнимает у нас уверенность в своих собственных силах. И тогда наш недуг становится для нас настоящим благодеянием. Поэтому Старец и говорил: «Не просите Бога о том, чтобы выздороветь. Он знает, что для вас полезно, и действует по Своей бесконечной любви, которую Он имеет к человеку».
Молитесь о том, чтобы я стал хорошим, а не о том, чтобы мне было хорошо Одна девушка, духовное чадо Старца, в тот день, когда отцу Порфирию оперировали катаракту на глазу, взяла с собой других девушек, и они пошли в лес. Там, проливая потоки слез, девушки молились об исцелении своего Старца. Спустя какое-то время отец Порфирий пригласил к себе эту девушку и спросил: «Почему ты собираешь сестер и вы плачете обо мне в лесу?» «Потому что, Геронда, – ответила она, – мы хотим, чтобы Вы исцелились». И что же ей ответил Старец? «Молитесь о том, чтобы я стал хорошим, а не о том, чтобы мне было хорошо», – сказал он.
Иеромонах Андрей – врач-дерматолог, незадолго до своей смерти принявший монашеский постриг на Святой Горе, когда был клириком храма Святого Георгия в местечке Неа Палатия в Оропосе, часто навещал Старца. Однажды он как врач-дерматолог попросил у отца Порфирия разрешения посмотреть его руку. На правой руке у Старца, вдобавок к остальным его болезням, была повреждена кожа, так что одно время он даже заматывал эту руку бинтами. Этот случай я передаю так, как мне рассказал его сам отец Андрей.
Старец дал ему осмотреть свою руку. После этого отец Андрей купил мазь и принес ее отцу Порфирию. «Пользуйтесь этим кремом, Геронда, – сказал он, – и через несколько дней ваша рука станет совершенно здоровой». «Отец Андрей, – ответил Старец, – это воспаление на руке мне попущено Богом. И теперь ты пришел, чтобы забрать у меня то, что дал мне Бог». Сказав это, отец Порфирий отказался взять мазь.
Я болен, но я счастлив – Где у Вас болит, Геронда?
– Везде.
– Что мне делать, Геронда, чтобы обрести радость в жизни?
– Читай Священное Писание, ходи в церковь, имей духовника, причащайся Святых Таин – одним словом, будь доброй христианкой. Тогда ты найдешь ту радость, которую ищешь. Ты видишь, что я сейчас болен, но я счастлив. Так и ты, когда немного приблизишься ко Христу, обретешь радость в своей жизни.
Молитва и болезнь «Молись не о том, чтобы Бог избавил тебя от различных твоих болезней, – сказал мне однажды Старец, – но о том, чтобы тебе посредством умной молитвы, пребывая в терпении, умиротвориться. Это принесет тебе очень большую пользу».
«Не проси Бога облегчить твои страдания от различных болезней, не принуждай Его к этому в своих молитвах. Но с неизменной стойкостью и терпением переноси свои недуги – и увидишь, какую от этого получишь пользу».
Молитвы об успехе операции Одна наша хорошая знакомая, очень благочестивая женщина, сильно заболела. Когда ей сказали о том, что необходима операция, она стала подавать записки священникам, монахам и по монастырям, чтобы за нее молились. Когда мы попросили и Старца помолиться о болящей, он сказал: «О! Сколько молитв о ее исцелении, как я вижу, восходит к Богу!» По молитвам Церкви операция прошла удачно, и эта женщина поправилась.
Я осенил ее крестным знамением, и она исцелилась 29 Отец Порфирий рассказывал:
– Как-то раз ко мне пришла одна монахиня. Заметив у нее на руке опухоль величиной с грецкий орех, я сказал ей:
– Давай я покажу тебя профессору (тогда я служил в храме при поликлинике).
– Я пришла сюда не для того, чтобы показаться профессору, но чтобы повидать Вас, Геронда, – ответила она.
Я благословил ее, перекрестил ее руку и отослал обратно в монастырь. Вскоре опухоль рассосалась.
Во время исповеди одной женщины моим душевным очам было открыто, что у нее рак груди.
– Ты здорова? – спрашиваю я ее. – У тебя что-то есть.
– Да, Геронда. Но я стесняюсь сказать о своей болезни.
– Иди сейчас в такой-то кабинет, это здесь рядом, к такому-то врачу и попроси его от моего имени, чтобы он тебя осмотрел, а затем возвращайся и расскажи мне о результатах.
Когда она вернулась, то сказала, что у нее действительно обнаружили раковую опухоль. Врачи отправляли эту женщину на обследование, и через три дня она должна была лечь на операцию.
Тогда я опустился на колени, сказал ей, чтобы она тоже стала рядом, и велел творить про себя молитву. Я тоже стал молиться про себя. Затем, осенив эту женщину крестным знамением, я, согласно рекомендации врачей, отослал ее на обследование.
Когда спустя три дня она пришла на операцию, то оказалась совершенно здоровой. Опухоль бесследно исчезла.
Врач, сам не свой, спускается ко мне в храм и говорит:
– Геронда, что ты такое сделал этой женщине, что она стала совершенно здоровой? Если бы три дня назад я своими глазами не видел эту опухоль и своими руками не прощупал ее, я бы ни за что не поверил, что она у нее была.
– Многое видят мои глаза, – закончил Старец. – Множество чудес. Благодать Божия действует по вере людей.
Верь, что и в наше время случаются чудеса. Потому что Христос «вчера и сегодня и во веки Тот же» (Євр. 13:8
Я помолюсь за тебя, и ты поправишься – Я ждал тебя! Ты не поверила не только моим словам и уверениям, но даже и моим молитвам. Ну что с тобой будешь делать, благословенное чадо? Ты прервала свой отпуск, который так тебе необходим, и спешно приехала, чтобы повидать меня? Говоришь, что мои молитвы не достигали до тебя, и поэтому ты пришла сюда?
Такими словами встретил Старец одну студентку, желая таким образом показать свое неудовольствие тем, что она так маловерна. Затем он сказал:
– Ну, теперь расскажи мне, что тебе сказали проводившие обследование врачи?
– То же самое, что говорили и Вы, Геронда. Дело плохо! Это рак! – Тут она разрыдалась.
– Что ты плачешь? Где твоя вера в Бога? Ты даже забыла то, что я говорил тебе по телефону. Или, может быть, в твоей головке зародилась мысль, что раковая опухоль… сильнее Бога? Если так, то ты делаешь большую ошибку. Нет ничего превыше нашего Господа. Он, и только Он – над всем! И от Него зависит всё! Итак, хватит слез. Я хочу видеть своих детей не печальными и несчастными, а радостными и счастливыми. Ну, давай я, как обещал, прочитаю тебе молитву, и тогда ты увидишь, как быстро твое здоровье пойдет на поправку.
Так и случилось. Отец Порфирий начал читать молитву, что заняло достаточно много времени, одновременно осеняя крестом место опухоли. Старец с такой силой прикладывал крест к больному месту, что он оставлял на коже видимые отпечатки. Его вера была так сильна, что результат неизбежно должен был оказаться положительным.
По окончании молитвы отец Порфирий получил от Бога извещение. Его святой лик весь светился от радости. Его прошение было услышано. Великий Бог, в Которого он так сильно верил, Которому поклонялся и Которому с такой самоотверженностью служил не одно десятилетие, призрел на его горячую молитву и совершил великое чудо. Болезнь была побеждена.
В один миг больная стала здоровой. Старец заглянул ей в глаза и тут же заметил в них перемену. Вместо слез в них засветилась радость. Место отчаяния в них заняла надежда. Угрюмость уступила место улыбке, болезнь – здоровью и, наконец, смерть – жизни! Действительно, сколь прекрасны плоды веры.
– А что же стало с опухолью, которая была уже размером с яйцо? – осмелился я спросить, когда рассказ был закончен.
– А ты что думаешь?
– Я Вас спросил…
– А я спрашиваю тебя.
– Но…
– Что ты хочешь? Она почти пропала, исчезла, улетучилась. Ушла туда, откуда и пришла… Через несколько дней нельзя было даже понять, на каком месте она была. Ты знаешь, Кто такой наш Бог? Кто Он?
– Создавший все и изменяющий все по Своему изволению.
– Верно! Так и есть. Благословение мое да пребудет с тобою.
Я был очень болен. Было чудесно Старец открывал нам тайны Божии не только в своих беседах. Пример его жизни был для нас также ярким откровением Божественных Тайн. Несомненно, что сила Господня «совершается в немощи» (2Кор. 12:9 Об. 2:10 Йов. 1:1 1Кор. 13:8
Старец не хотел просто болеть – быть сраженным страданиями и испытывать болезненное саможаление от своего поражения. Напротив, он героически переносил каждое сатанинское уязвление, побеждая его силой Христа, чтобы, подобно святым мученикам, воспарить над истерзанным телом еще более душевно здоровым.
«От многих моих грехов…» 30 Однажды отец Порфирий сказал мне:
– Когда я был молодым, то просил Бога дать мне раковую болезнь, чтобы я мог страдать из любви к Нему. Как-то зимой старцы послали меня за улитками. Шел снег, и я четыре часа собирал этих улиток. Мокрый, холодный как лед мешок с ними висел у меня за плечами. Так я заболел плевритом. У нас в келье не было ни хорошей пищи, ни лекарств. Я весь высох, остались только кожа да кости, и говорю старцам, что так я умру. Вскоре издалека приехал мой брат. Он положил мне на спину вытяжной пластырь, знаешь, что это такое?
– Нет, не знаю.
– Это квадратный кусок кожи, его приклеивают к спине в том месте, где имеются скопления жидкости. Этот пластырь вбирает в себя всю жидкость от плеврита и разбухает, как губка.
Через неделю этот пластырь ножницами отстригли по краям вместе с кожей. Мои страдания были ужасны… От боли я пел: «От многих моих грехов…»
Затем на рану наложили пластырь на основе воска. Этот пластырь собирал гной, и его часто меняли. Каждая смена – новые страдания.
Поскольку я нуждался в усиленном питании, старцы послали меня на месяц в Афины. Поправившись, я немедленно вернулся назад. Но вскоре снова разболелся. Тогда я поехал в Афины на два месяца. Вскоре после того как я, здоровый, вернулся назад, болезнь снова свалила меня с ног. В конце концов старцы, посоветовавшись, решили окончательно отослать меня из кельи. Проливая потоки слез, я попрощался с ними. Второй послушник старцев провожал меня до корабля. Мы оба все время плакали.
– Отец, – говорил я ему, – не плачь, я вернусь.
– Дитя мое, – говорил он мне в свою очередь, – не плачь, Пресвятая Богородица вернет тебя назад.
Если у тебя такая вера, то врачи тебе не нужны Как-то раз мы спросили отца Порфирия: «Часто люди исцеляются даже от неизлечимых болезней. Как это происходит?» И он ответил: «По вере». Мы спросили снова: «Что значит – по вере?» Старец сказал нам: «Когда больной пренебрежет медицинскими познаниями врачей и возложит все на Бога, тогда он побуждает промысел Божий взять на себя заботу о его исцелении 31 . И таким образом он выздоравливает. Однажды пришла ко мне женщина, у которой был рак груди, и говорит: «Я ни к кому не буду обращаться, ни к врачам, ни к кому-либо еще. Воля Божия да будет». Тогда я ответил ей: «Если у тебя такая вера в Бога, то врачи тебе не нужны».
Раковая опухоль Старца и его святое терпение Когда после обследования врачи сказали мне, что у меня рак, я обрадовался и сказал: «Слава Тебе, Боже. Прошло столько лет, а Ты не забыл моей просьбы». У меня опухоль вот здесь, в гипофизе. Она растет и давит на оптический центр. Поэтому у меня стало падать зрение.
Одним глазом я немного вижу свет, а другим вижу людей, но лица уже не разбираю, вижу лишь силуэты. Язык у меня стал несколько толще и длиннее, так что он уже мешает мне во рту, и у меня изменился голос. Боли бывают страшные. Тогда я вооружаюсь терпением и начинаю молиться. Но при очень сильных болях даже молиться становится невозможно. Однако я не ропщу и не жалуюсь.
– Геронда, принимайте какие-нибудь болеутоляющие средства, тогда Вам будет легче.
– Болеутоляющее я не принимаю, но говорю себе то, что ты уже слышал: «Разве Христос не знает, что мне больно? Знает». Итак, я с терпением несу Крест Христов. Как ты на это смотришь? Я тебе все рассказал. Может быть, некоторые считают меня ненормальным? Мне нравится это безумие, но я не обязываю тебя делать так же, как я. Ты поступай так, как считаешь нужным, как можешь. А для себя я выбрал этот путь… Я люблю тебя, чадо мое, ты это знаешь?
– Да, Геронда, знаю. И я Вас люблю и прошу Бога, чтобы Он Вашими святыми молитвами помиловал меня.
– В болезни я прошу Бога, чтобы он умилостивился надо мной и простил грехи мои. Когда человек достигает состояния, которое он имел до грехопадения, тогда Бог не попускает ему болезней. Когда Бог захочет, то в один миг может сделать нас здоровыми. Но это непросто. И понимают это только те, «кто может вместить» (Мф. 19:12
Я не прошу Бога об исцелении «Теперь у меня стали отниматься ноги, они меня уже не держат. Я могу передвигаться только немного здесь, по келье. Еще я стал все забывать, ухудшилась память. Но я не прошу Бога о том, чтобы Он исцелил меня, а только чтобы Он простил мне мои прегрешения.
Часто я думаю о тебе и молюсь Иисусовой молитвой: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя» и за тебя. Звони мне почаще».
Искренне предоставь свою болезнь на волю Божию Во время одной из наших встреч Старец сказал мне: «Ты знаешь, что надо делать, когда ты болеешь? Надо просить Бога, чтобы Он простил тебе твои грехи. И Бог, поскольку ты, будучи преисполнен страдания, со смирением будешь обращаться к Нему, простит тебе грехи и исцелит и твое тело. Но будь внимателен: никогда не молись с задней мыслью, не говори: «Боже мой, прости мне грехи мои“, в то время как твой ум всецело занят твоим телесным недугом. Такая молитва не будет иметь результата. Когда ты встаешь на молитву, забудь о своей телесной немощи, принимай ее как епитимью, наложенную для отпущения твоих грехов. И не беспокойся о том, что будет дальше. Предоставь это Богу, Он знает, что делает».
Так просто Старец объяснил мне, что болезнь тела является следствием болезни души, то есть следствием моих грехов. Полученное же вследствие смиренной молитвы прощение Богом грехов приносит душе исцеление, а со временем, когда Бог благоволит, исцеляется и тело. Старец подчеркивал, что мы должны молиться просто, не имея никаких задних мыслей. В молитве нужно просить только отпущения грехов. Потому что для уврачевания болезни нужно сделать лишь одно – устранить ее причину.
Молитва, совершаемая не в простоте, когда больной просит о прощении грехов только для того, чтобы получить лишь телесное здравие, бывает безрезультатна по причине корыстолюбивого намерения больного.
Согласно мнению отца Порфирия, Христос, отвечая на смиренное прошение недугующего об отпущении грехов, на его бескорыстную веру в Его великую милость, вначале делает более трудное, а затем, когда Он сам сочтет нужным, переходит к более легкому. Сначала Бог врачует корень – болезнь души, грех; а затем ветви – болезнь тела.
Благодаря болезням мы становимся лучше Однажды отец Порфирий сказал мне: «Благодаря болезням, когда мы безропотно их переносим, прося Бога о прощении своих грехов и прославляя Его имя, мы становимся лучше».
В результате раковых болезней наполнился рай Во время беседы со своими духовными чадами Старец сказал:
– Лекарство от рака очень простое. Врачи пользуются им ежедневно, оно постоянно у них под рукой, как мне это, по благодати Божией, известно. Но Бог не открывает им это средство, потому что в последнее время в результате раковых болезней наполнился Рай!
Болезни стали для него поприщем для стяжания добродетелей Бог, по неизъяснимому Своему промыслу, соединил воедино спасение Старца и тысяч его духовных чад с его болезнями и необходимостью их исцеления. С годами недуги отца Порфирия множились и становились для него поприщем для стяжания добродетелей. Однажды, зайдя к Старцу и увидев, что ему сильно нездоровится, полный жалости, я спросил его:
– Вы болеете, Геронда?
– Да, очень сильно.
– Где у Вас болит?
– Везде.
– Что у Вас, Геронда?
– Легче сказать, чего у меня нет! Столько болезней, что я и сам не знаю, что у меня. Моя жизнь висит на волоске.
Но этот волосок держал Бог и на протяжении десятилетий не позволял ему оборваться. И Он так делал не столько для Старца, потому что тот всегда был готов оставить этот мир, сколько для нас. Мы же, по нашей нерадивости, были чужды достойного приготовления к вечности. Отец Порфирий был нам необходим, и он знал это. Поэтому Старец молился, чтобы еще ненадолго остаться с нами здесь, на земле. Об этом молились и сотни его духовных чад. Сестры монастыря, не жалея сил, днем и ночью проявляли свою заботу об отце Порфирии. Однажды он сказал: «Неоднократно я отправлялся в небо, но ваши молитвы возвращали меня обратно». Борьба не на жизнь, а на смерть шла и во время операции на почке, и во время тяжелого инфаркта миокарда, и во время неудачной операции катаракты…
Когда у Старца была катаракта, врачи от него практически отказались. У больного, в результате того что на протяжении многих дней он оставался без пищи, началось желудочное кровотечение. Его многострадальное тело превратилось в скелет, обтянутый кожей. Лежать для больного было опасно, и Старца, испытывающего ужасные боли, держали в вертикальном положении, как распятого.
Испытание терпения Несколько месяцев я не видел Старца и, наконец, снова приехал к нему. Его здоровье потихоньку шло на поправку. Он сказал мне: «Теперь я должен быть очень внимательным, потому что эта скверная болезнь когда-нибудь может меня убить». Но тут же поправился: «Хотя нет скверных болезней, потому что все болезни попускает Бог».
В конце нашего разговора Старец сказал: «Эта болезнь меня сильно утомила. Столько месяцев я не покидаю эту комнату, а так хочется за город, на природу. Помолись за меня». Мне эти его слова показалось какими-то детскими, какой-то легкой жалобой и сожалением, которые простительны даже святым.
Спустя какое-то время после выздоровления отец Порфирий сказал: «В тот вечер, когда со мной случился инфаркт, я не выдержал обилия света».
Лекарства сделают его здоровым Когда здоровье больного после многочисленных молитв о нем его близких не шло на поправку и он продолжал свое лечение, принимая назначенные ему врачами лекарства, Старец говорил:
«Таблетки, дитя мое, сделают этого человека здоровым, потому что так хочет Бог».
Когда лекарства не помогают… «С чего начинает лечить врач? Сначала он молится, призывая помощь Божию, а уж затем дает лекарство.
Следует знать еще вот что: когда лекарства не помогают, это значит, что болеет не тело, но душа. А исцеление души мы можем обрести только лишь у Христа. Понимаете? Нашу душу исцеляет только Христос».
Отложи операцию Однажды я зашел к своему врачу, чтобы проконсультироваться с ним о моей старой болезни. Он посоветовал мне через год провести еще одно повторное обследование, а затем лечь на операцию. Я пришел к Старцу и с волнением рассказал ему о совете врача.
Выслушав меня, он сказал: «Теперь все ясно. А я столько дней задавался вопросом: что это меня так терзает?» «Отец Порфирий снова принял на свои плечи бремя моей болезни», – подумал я. Затем он спросил: «У тебя уже была операция?» Я ответил, что нет. Тогда отец Порфирий говорит: «Зачем тебе нужна эта операция? Знаешь, часто бывает, что после хирургического вмешательства возникают осложнения. Я бы посоветовал тебе отказаться от операции и принять эту болезнь как жало в плоть 32 ” .
Решив оказать послушание Старцу, через год, как было условлено, я пришел к врачу на обследование. После осмотра доктор сказал: «Ваше состояние не изменилось, болезнь не прогрессирует. Я предложил бы Вам не торопиться с операцией. Откладывайте ее, насколько это возможно, дольше. Приходите ко мне снова через год». Я подумал, что решение врача таинственным образом перекликается с благословением Старца. Не сказав доктору ни слова об этих своих мыслях, я ушел с твердым намерением больше сюда не приходить. Поэтому через год я не явился на очередное обследование. Однажды на приходском собрании я случайно встретился со своим врачом. Он сказал мне, что операция теперь не нужна, потому что недавно в Америке создали лекарство, с помощью которого можно окончательно излечить мою болезнь, и что скоро этот препарат появится и в аптеках Греции. Я вспомнил о Старце и, не имея возможности видеть его, мысленно его поблагодарил. Отец Порфирий пребывал уже в Небесных селениях.
Надейся на Бога – и спасешься Когда Старец после очередной болезни начал восстанавливать свои силы и стал принимать посетителей, я зашел к нему. Слова отца Порфирия, сказанные тихим, слабым голосом, изумили меня: «Когда я был молод, – сказал он, – то молился Богу о том, чтобы, если Он когда-либо попустит мне заболеть, этой болезнью был рак. Ты знаешь, рак – это самая лучшая из всех болезней. Другие заболевания ты не принимаешь всерьез, надеешься, что скоро поправишься, и поэтому обычно внутренне ничуть не меняешься. Однако когда ты знаешь, что у тебя рак, тогда ты говоришь сам себе: «Вот и все. Вот и конец. Не надо себя обманывать. Теперь уже я ухожу». Люди не могут тебе помочь, ты в одиночестве стоишь пред Богом. Единственная твоя надежда – в Нем. Ты хватаешься за эту надежду и спасаешься. После моей неудачной операции на глазу и после применения огромных доз кортизона я ощутил в голове как бы взрыв. Мне показалось, что мой череп разорвало на мелкие части. Боль была страшная. Я подумал, что Бог услышал мое старое прошение, и это рак. Но, увы… Ты знаешь, я прекратил эту молитву о попущении мне рака после того, как рассказал о ней одному епископу, и он меня упрекнул, сказав, что за этой молитвой кроется эгоизм. Но боль была очень сильной. Это было прекрасно».
Рассказ отца Порфирия поверг меня в благоговейный ужас, особенно последние его слова: «Боль была очень сильной. Это было прекрасно». Как часто у меня не хватало сил следовать за Старцем.
Благословите Через несколько лет после операции болезнь моего духовника 33 возобновилась. Состояние его здоровья непрерывно ухудшалось, он нуждался в новой операции. Страдания больного были невыносимы, сам он ничего не ел, пищу ему вводили через зонд. День ото дня он таял как свеча. В одно из последних моих посещений, а мой духовник лежал у себя дома, он тихим голосом сказал мне: «Передай отцу Порфирию, что я сильно страдаю и, припадая на колени, прошу его помолиться за меня. Если есть воля Божия, чтобы я жил, то пусть Он оставит меня на земле ради моих духовных чад. Если же Бог хочет забрать меня, то пусть забирает. Буди благословенно имя Его».
Когда я передал его слова отцу Порфирию, он был очень растроган и попросил меня немедленно позвонить больному. Затем последовал удивительный разговор моего духовника, который был уже на краю могилы, с отцом Порфирием, который за свою жизнь три раза оказывался у этой последней черты. Мой духовник, по причине сильнейших болей, мог отвечать только односложно – «да» или «нет». Старец ободрил больного, рассказав ему о своем собственном опыте, о тех днях, когда он балансировал на грани между жизнью и смертью. «Профессор» духовной жизни, который неоднократно претерпевал крестные страдания, укреплял своего «студента» в самые тяжелые часы его крестной муки. Отец Порфирий разговаривал по «громкой связи». Стоя на коленях, я слушал этот разговор, и слезы текли у меня по щекам.
Окончив беседу, Старец повернулся ко мне и сказал: «Как это удивительно. Твой духовник был рядом со мной. Ты видел его?» «Нет, Геронда, я его не видел», – ответил я. «Это великое чудо. Тела далеко, а души рядом. Я часто звоню твоему духовнику и днем, и ночью, особенно когда вижу, что ему очень плохо. Мы договорились с ним молиться вместе в одно и то же время. Я стараюсь с ним говорить, когда ему особенно тяжело, и это приносит ему некоторое облегчение. Однако его, так же, как и меня, очень утомляют посетители. Мне все это очень понятно, потому что я сам через это прошел. Вы правильно сделали, что не положили его на операцию. Пусть все остается так, как есть, сколько попустит Бог». Почти потеряв надежду на выздоровление моего духовника, я спросил отца Порфирия: «Геронда, если Бог захочет, даже сейчас, разве не может произойти чудо, и мой духовник останется в живых?» Старец ответил: «Богу все возможно». Но Бог по всепремудрой Своей любви восхотел иного. Через несколько дней Он взял моего духовника на небо.
Береги свое здоровье Во время одной из наших встреч отец Порфирий, как любящий отец сыну, дал мне некоторые частные наставления. Вот что он сказал: «Внимательно относись к тому, что ты ешь. Не употребляй в пищу те продукты, которые, по состоянию здоровья, тебе вредны, и те, которые вызывают полноту. Не лежи подолгу в постели, а то снова заболеешь. Двигайся, не сиди на месте, занимайся чем-нибудь, но в меру. Больше ходи, не слишком быстро, однако и не слишком медленно, избегай подъемов и спусков, как бы малы они ни были. Совершай свои прогулки по ровной местности, не спеша, спокойно, чтобы не переутомляться. Выезжай за город. Я не буду говорить тебе, куда конкретно ходить на прогулки, иди, куда тебе нравится, только чтобы это было за Афинами, подальше от выхлопных газов, которые так вредят твоему здоровью. Не выходи на улицу, когда слишком холодно или слишком жарко. Когда же выходишь на холод, то закрывай нос и рот шарфом, чтобы не вдыхать холодный воздух. А когда жарко, ходи в панаме, чтобы не получить солнечный удар. Будь осторожен, избегай душевного волнения и не переживай о том, что будет. Я знаю, что на работе на тебя никто не оказывает давления, и внешне ты выглядишь спокойным, однако внутри сам себя терзаешь мыслями: как бы не отстать от других, как бы сделать больше и лучше. Ты обратил внимание на то, как ты сейчас стал внутренне спокоен, находясь на больничном и не работая уже несколько недель? Когда ты перейдешь на другую работу, тогда комплекс неуверенности в завтрашнем дне совсем пройдет. Читай книги святых отцов и молись. Но прежде всего – не переживай, тогда ты быстро пойдешь на поправку. Чем больше ты будешь любить Христа, тем больше будешь радоваться и тем меньше переживать. Все делай с любовью и благодарностью. Не перенапрягайся и не суетись. Принимай пока и свои лекарства, но настанет такой день, когда ты их выбросишь».
Доплатив за лечение, он перешел в лучшую клинику Как-то раз один знакомый Старца лег на операцию с грыжей. Однако, оказавшись в палате среди больных с более серьезными заболеваниями, он, поддавшись малодушию, не выдержал, собрал свои вещи и ушел, так и не сделав операцию. Затем он, доплатив еще за свое лечение, перешел в другую, лучшую больницу. После этого случая многие стали над ним смеяться, считая его поступок трусостью. Но отец Порфирий посчитал, что больной поступил разумно, предпочтя экономии денег и дешевой больнице более высокую оплату и уверенность, что он выбрал для операции самое лучшее из того, что было для него доступно. «А я, – сказал Старец, – считая себя мудрецом, попался, как безграмотный крестьянин». Так отец Порфирий неоднократно говорил об одной врачебной ошибке, в результате которой его здоровье сильно пострадало. «Одно дело, когда что-то тебе попущено Богом, и другое – когда ты терпишь вред по собственной невнимательности, это не должно иметь места».
Советы, диагнозы, рецепты – Один человек спросил Старца, от чего у него, как показало микробиологическое исследование крови, избыток холестерина. Отец Порфирий ответил: «От переживаний и от пищи».
– Мужчина, у которого были не в порядке нервы, спросил об этом Старца, и тот ответил: «Причину твоего недуга ищи в своей душе. В каком она состоянии?».
– Посетитель сказал Старцу: «Геронда, за последние годы, когда я стал больше молиться и прибегать к Таинствам Церкви, я почти освободился от своего комплекса неуверенности в завтрашнем дне». «Так и должно быть, – ответил отец Порфирий. – Благодать Божия помиловала тебя».
– У одного человека был редкий перелом костей запястья, и врач предложил ему сделать хирургическую операцию. Больной обратился за советом к Старцу. Отец Порфирий видел все нервные окончания, проходящие и переплетающиеся в точке перелома, и обратил внимание посетителя на то, что в случае неудачной операции он может стать инвалидом. Ввиду такой опасности этот человек отказался от операции. Спустя какое-то время его рука прошла и он забыл о своем переломе.
– Другому человеку Старец посоветовал отказаться от операции на предстательной железе во избежание в дальнейшем развития там раковой опухоли.
– Однажды вечером Старец беседовал на улице с группой посетителей. Речь зашла о загрязнении окружающей среды. Обратившись к женщинам, отец Порфирий сказал: «Вы, хозяйки, чтобы не заболеть, моете фрукты и овощи, а некоторые моют даже с мылом. Не так ли?» «Да, конечно», – ответили посетительницы. «Но вы не знаете того, что зло содержится внутри», – закончил свою беседу Старец.
Воля Божия да будет Больной раком в последней стадии попросил своего друга узнать у Старца, будет ли он жить. Отец Порфирий не ответил на этот вопрос. Он только лишь сказал, что молится Богу о больном, и послал ему четки. Через несколько дней больной с молитвой на устах и с четками в руке отошел в небеса.
Радость о Господе исцелит тебя Когда-то давно врач прописал мне одно лекарство, чтобы я принимал его ежедневно. Отец Порфирий в целом избегал чрезмерного употребления лекарств. Однако, несмотря на это, он уважал врачей и принимал лекарства как необходимое зло. Узнав, какое лекарство я принимаю, он неожиданно замолчал и, как казалось, задумался и стал молиться. Затем он сказал мне: «Прекрати принимать это лекарство». Этот неожиданный совет отца Порфирия привел меня в недоумение, однако я решил послушаться и сделать так, как сказал Старец. Я перестал принимать это лекарство.
Спустя какое-то время, поскольку болезнь не оставляла меня, я прошел комплексное клиническое обследование. Взяв благословение у своего духовника, я показал результаты обследования другому врачу, тоже духовному сыну моего духовника. После внимательного их изучения этот врач сказал, что, по его мнению, мне не следовало пользоваться тем лекарством, которое я употреблял на протяжении не одного года и которое прекратил употреблять лишь совсем недавно. Он рекомендовал мне другое лекарство. Им я и стал пользоваться. Тогда мне вспомнился отец Порфирий. Когда я вновь оказался у Старца и рассказал ему о своем обследовании и советах врача, он обрадовался и воскликнул: «Что ты говоришь? Ты прекратил принимать это лекарство? Вот видишь, и наука разделяет мое мнение. Я не врач и не знаю, каким образом, но в тот момент, когда ты говорил мне об этом лекарстве, я понял, что тебе нужно прекратить его принимать. Как мне открылось, так я тебе и сказал. И ты хорошо сделал, что бросил это лекарство. Но теперь надо, чтобы в твою душу вошел Христос, чтобы она преисполнилась Божественной любви и радости. Радость о Господе исцелит тебя. Когда ты бываешь уставшим, то можешь принять из-за немощи тела какое-нибудь лекарство. Тебе следует пройти полную исповедь, чтобы были исцелены тайные язвы твоей души. Это и тебе, и мне доставит великую радость. Сейчас я болею, но даст Бог, мы снова встретимся». Все сказанное Старцем произвело на меня большое впечатление, особенно его слова: «Радость о Господе исцелит тебя». Впервые я услышал о такой радостной перспективе лечения. Ведь речь идет не о традиционных способах лечения, а об исцелении не только тела, но и души.
* * *
26 В греческом языке слово «лекарство» (το φάρμακο) – производное от слова «яд» (το φαρμάκι). – Прим. перев.
27 Подобные слова Старца относительно болезней и лекарств мы встретим и на других страницах этой книги. Но нужно иметь в виду, что в этих конкретных случаях отец Порфирий обращается к людям, болезнь которых действительно связана с их греховной жизнью. Вспомним слова Господа, обращенные к парализованному: Иди, и больше не греши, чтобы с тобой не случилось худшего (Ін. 5,14 2Кор. 12:7
28 Служебник. С. 21. «Живот» в церковнославянском языке означает «жизнь». – Прим, перев.
29 В обоих нижеприведенных случаях Старец осенял крестным знамением больных, и они по своей вере получали исцеление. Но это вступает в противоречие с тем советом, который отец Порфирий давал в других случаях: не просить Бога об исцелении, но терпеливо переносить недуг, что приносит большую пользу. Как увязать эти противоречивые советы? Старец был наделен Божественной мудростью. Когда человек мог переносить боль и тяготы болезни, он советовал ему терпеть, как, будучи обременен многими недугами, делал и он сам. Однако когда он по Божественному откровению видел, что больной не сможет перенести своего недуга или же, что как для его спасения, так и для спасения других людей полезнее, чтобы он выздоровел, тогда он молился Богу, чтобы Он даровал ему телесное здравие. События, случающиеся в жизни каждого человека, уникальны и неповторимы, и Божественная благодать вразумляла отца Порфирия, как поступить в том или ином случае. – Прим. греческого издателя.
30 Канонник. М., 1986. С. 121.
31 Данные слова Старца нуждаются в пояснении, в противном случае они могут быть поняты неверно. Потому что когда кто-либо не обращается к врачу, «побуждая промысел Божий взять на себя заботу о его исцелении», тогда он действует по отношению к Богу как вымогатель, как искуситель, чего всегда избегал отец Порфирий. Однако когда человек в простоте, ненавязчиво, с полным доверием вручает себя в руки Божии, не прося об уврачевании, как делал и сам Старец, тогда часто благодать Божия производит исцеление. В этом случае больной, полностью доверившись любви Божией, не просит об исцелении, и даже потаенно, глубоко внутри у него нет такого желания. Он принимает любое определение Божие о нем. Хотеть выздороветь и, не обращаясь к врачу, требовать от Бога исцеления – это ошибка. Женщина в приводимом нами примере сказала: «Воля Божия да будет». Она не говорила: «Бог исцелит меня». Именно такой подход к болезни Старец и приводит в пример для подражания. Об этом же говорит и нижеследующая глава «Искренне предоставь свою болезнь на волю Божию». – Прим. греческого издателя.
32 2Кор. 12:7
33 Священник, о котором повествуется в этой главе, был тяжело болен раком, и он просил отца Порфирия помолиться о том, чтобы над ним исполнилась воля Божия. – Прим. греческого издателя.
САМОУБИЙСТВО Окружите ее вашими усердными молитвами Родителям одной девушки, которая предприняла попытку покончить жизнь самоубийством, Старец посоветовал заботливо окружить ее особенно усердными молитвами. Молиться о ней как можно больше. Они последовали его совету, и положение исправилось.
Смени окружение Одной девушке, предпринявшей попытку самоубийства, Старец посоветовал обязательно сменить окружение, которое оказывало на нее негативное влияние. Он посоветовал ей познакомиться с верующими девушками, разговоры с которыми доставляли бы ей удовольствие, вместе с которыми она могла бы ходить в храм на службы, совершать паломнические поездки. Кроме того, отец Порфирий поручил одной благочестивой девушке, которая часто посещала его, первой взять на себя инициативу и познакомиться с несчастной.
Спасение от самоубийства – Геронда, я прошу Вас сказать мне напоследок что-нибудь, что Вы считаете полезным, – сказал Старцу на прощанье один навестивший его монах.
Отец Порфирий спросил:
– Сейчас от меня ты куда пойдешь?
– Мой Геронда благословил меня посетить моих родных на острове Эвбея.
– Каких родных?
– Моих родителей и родственников.
Старец расспросил меня о моих родных, а потом задал вопрос:
– А ты знаешь, какая проблема у такого-то твоего родственника?
– Я, Геронда, не могу разобраться и со своими-то проблемами. Откуда же мне знать, какие проблемы у этого моего родственника?
– Однако мне, по благодати Христовой, известны его проблемы. У него то-то… и то-то… и то-то… Но хуже всего то, что он принял вот какой помысел, – и Старец, сложив руки над головой, показал, как ныряльщик прыгает в воду. Затем он пояснил мне, что у него есть помыслы о самоубийстве. Я спросил:
– Когда я с ним встречусь, передать ему Ваши слова?
– Для этого-то я и начал с тобой этот разговор. Передай ему то, о чем мы говорили, и скажи, чтобы он ходил в церковь. Тогда все это пройдет, и он будет спасен. Не задерживайся слишком надолго у своих родных. Скажи им, что ты в молитве постоянно видишь всех их, и если они хотят, чтобы ты был рядом, то пусть и они начнут молиться. Тогда у вас и будет единение – в молитве.
Покинув отца Порфирия, я приехал к своим родным и рассказал родственнику, о котором мы говорили со Старцем, все, что тот открыл мне о нем. На него мои слова произвели сильное впечатление. Спустя несколько дней он сам приехал к Старцу.
– Геронда, – сказал он, – я тот самый человек, которому Вы передали через отца Христодула то-то и то-то.
– Неужели я ему все это сказал? – изумился отец Порфирий.
– Да, Вы это сказали ему…
– Дитя мое, я не помню, чтобы говорил ему все это.
Старец был совершенно прав, потому что через него действовал Христос, а он просто произносил то, что Господь влагал ему в уста.
С этого времени мой родственник, о котором идет речь, стал ходить в храм и решился прийти на исповедь. Таким образом, благодаря вмешательству Старца, он избавился от всех своих проблем.
Явление Старца спасло ее Одна девушка из района Святой Параскевы в Афинах после состоявшегося дома тяжелого разговора решила покончить жизнь самоубийством. Достав яд, она приготовилась уже его выпить, когда внезапно перед ней появился отец Порфирий. Он взял у нее из рук яд и сказал: «Не бойся, все будет хорошо. Ты выйдешь замуж, у тебя будут дети, и все будет хорошо». Так и случилось.
Надо много молиться, а не много говорить Родители одного юноши, пытавшегося покончить с собой, пришли к Старцу. Причина этой попытки самоубийства их сына была им неизвестна. Они были растеряны. Отец Порфирий сказал им: «Ваш ребенок легкораним. С детства он чувствовал на себе вашу чрезмерную заботу и теперь стал отходить от вас. Из-за своей несчастной любви он пытался покончить жизнь самоубийством. Ему нужна особая забота. Наверняка он снова и снова будет испытывать сильные переживания. Для того чтобы ваш ребенок оправился от этой травмы, надо много молиться, а не много говорить. Никаких советов, никаких осуждений и так далее… Несколько теплых слов, которые вдохнут в него надежду, и сразу же – за молитву. Окружите его вашими молитвами». Последовавшие события подтвердили правоту слов Старца.
Не удерживайте ее страхом. Она вернется Одна весьма светская женщина, перепробовав все мирские удовольствия и в конечном счете разочаровавшись в них, была близка к тому, чтобы покончить жизнь самоубийством. Ее знакомая, увидев, что подруга находится в состоянии полной безнадежности, посоветовала ей обратиться к отцу Порфирию. Приехав в Каллисию, женщина встретилась со Старцем. И здесь неожиданно, среди полного мрака, в котором пребывала ее душа, она впервые в своей жизни увидела сияние несущего утешение света. Воодушевившись, она попросила отца Порфирия стать ее духовником и благословить переехать поближе к исихастириону, как просил апостол Петр на горе Фавор, когда он сказал: «Господи, хорошо нам здесь быть» (Мф. 17:4 Лк. 15:24
Однако ненавистник добра диавол не прекращал своей человекоубийственной работы. Он позавидовал этой вырвавшейся из его когтей душе и употребил все свои усилия, чтобы вновь возобладать над ней. Он приводил ей на память приукрашенные воспоминания о старой жизни среди шума и блеска мирских развлечений, сравнивая его со скромным покоем, в котором она сейчас жила. Мало-помалу он начал отравлять ее ядом печали. Бес уныния стал незаметно грызть ее душу. В конце концов она сообщила сестрам о своем намерении вернуться в Афины.
Испугавшись, сестры пытались помешать ей, говоря, что после перенесенных ею страшных испытаний возвращение назад, в этот ад, означает добровольное предание себя на смерть. Женщина стала колебаться, но спустя несколько дней она снова заявила о своем намерении покинуть монастырь. Обеспокоенные сестры сообщили об этом Старцу. «Что же вы ей сказали?» – спросил сестер отец Порфирий. «Чтобы она осталась здесь, потому что если она уйдет, то окажется в опасности». «Это нехорошо, что вы сказали ей, чтобы она осталась, – заметил Старец. – Надо было позволить ей уйти, если она так этого хочет. Не удерживайте ее страхом. Вы же не хотите, чтобы она сошла с ума? Не бойтесь, эта душа не пропадет, она вернется».
Когда спустя несколько дней эта женщина снова сломалась, сестры сказали ей, что она свободна и может делать все, что хочет. Поблагодарив их, она, взяв благословение у Старца, уехала в Афины. Там она была торжественно принята ее старыми друзьями. Все это время отец Порфирий усердно молился о ее спасении. Эта женщина снова стала вести мирской образ жизни, однако очень скоро живущий в ней змий отчаяния снова поднял голову. Ее стали одолевать мрачные помыслы. Однако теперь тьма уже не была кромешной, как прежде, ее прорезало воспоминание о свете утешения рядом со Старцем. И птичка вырвалась из сатанинской ловушки, свободно взмыла в небо и полетела в Каллисию. Радостно и с почетом, как блудного сына, принял ее отец Порфирий. С тех пор эта женщина уже не высказывала желания вернуться к своей прежней жизни. Она сильно изменилась и стала проводить новую жизнь в покаянии, наслаждаясь душевным миром.
ЗАКОН Любовь и закон Меня всегда занимала острая проблема взаимоотношения любви и силы. С одной стороны – любовь, как ей учил и как ею жил Христос и каждый святой человек Божий, а с другой стороны – разнообразные отношения, как между людьми, так и между государствами, строящиеся на основе силы.
Я спросил Старца, что он об этом думает. Он ответил: «Все очень непросто», – и рассказал мне следующую притчу: «В давние времена в горах был монастырь. Монахи в этой обители жили мирно и спокойно. Но однажды в монастырскую ограду ворвалась шайка разбойников. Их лица были свирепы, они вошли в храм, и атаман потребовал к себе игумена. Один монах передал старцу, который в это время находился в алтаре, требование главы шайки. Но игумен не торопился. Он попросил атамана немного подождать, а сам, опустившись на колени перед святым престолом, начал горячо молиться ко Господу о том, чтобы Он избавил их от грозящей опасности. В это время атаман с любопытством рассматривал храмовые фрески. Он был дикарем, и его внимание привлекло изображение Страшного Суда, особенно ужасного змея, который извергал пламя из открытой пасти и поглощал осужденных на мучения. В этот момент из алтаря вышел отец игумен. Увидев его, атаман сказал:
– Немедленно отдай мне все монастырские сокровища, иначе мы всех вас перережем. Однако сначала я хочу, чтобы ты рассказал мне о том, что здесь изображено.
Игумен, который про себя не переставал молиться, объяснил разбойнику, что на одной половине фрески изображен Христос, который берет с Собой в Рай праведных, а на другой – диавол-змей, поглощающий среди адского пламени грешников.
– А кто эти грешники? – снова задал вопрос атаман.
Игумен ему ответил:
– Это те люди, которые крадут, убивают, бранятся, бесчестят жен… Это люди, которые делают всякое зло…
– Это значит, – с беспокойством перебил старца разбойник, – что и я пойду в ад?
– Как мне представляется, – ответил ему игумен, – ты сам туда стремишься.
– А можно ли избежать мучения?
– Можно.
– Как?
– Покайся во всех своих грехах, исповедуйся, причастись, начни подвизаться, чтобы уклоняться от зла и творить добро.
– Где же я могу все это сделать?
– Здесь, в монастыре.
Услышав это, атаман резко обернулся к пришедшей с ним шайке и сказал им:
– Я остаюсь здесь.
Разбойники покинули монастырь, а их атаман исповедался старцу, и тот постриг его в монахи. Игумен дал ему и правило: ничего не делать без благословения старца-монаха, у которого он будет находиться в послушании.
Однажды старец послал его вместе с другим монахом в горы заготавливать топливо на зиму. Они должны были нарубить дров и привезти их в монастырь. Братья, взяв с собой осла, отправились в путь. Поднявшись на гору, они нарубили дров и взвалили их на спину животному. Однако когда они уже собрались в обратный путь, внезапно на них напали разбойники. Они избили монахов и забрали их осла вместе с дровами. Атаман-монах разгневался, но, прежде чем что-то сделать, спросил своего спутника:
– Что пишется в книгах, что мы теперь должны делать?
Монах ответил:
– Ничего. Христов закон говорит, что если кто ударит тебя по одной щеке, обрати к нему и другую (Ср.: Мф. 5:39
Разбойники со своей добычей ушли, а монахи, израненные и с пустыми руками, отправились назад в монастырь. Увидев их, игумен сильно опечалился, но не сказал ни слова. Спустя несколько дней он снова, дав им другого осла, послал их в горы за дровами. Но… повторилось то же самое. Игумен был в недоумении и не знал, что предпринять. Однако, поскольку становилось все холоднее, он с трудом нашел еще одного осла и снова послал братьев в горы. В тот момент, когда они уже собрались, нагрузив осла, вернуться назад, опять появились те же самые разбойники. Они забрали осла, начали бить монахов. Терпение атамана-монаха было на пределе, но он опять спросил спутника:
– Скажи мне быстрее, что говорит Писание, что нам делать?
– Ничего, закон Христов предписывает терпение и любовь к врагам.
Однако его ответ не удовлетворил атамана-монаха.
– Вспомни-ка хорошо, – сказал он, – разве нет других Писаний, которые говорят иначе?
Спутник отвечает:
– Есть. Это Ветхий Завет с законом Моисея.
– А что говорит этот закон?
– Он говорит: «Око за око, зуб за зуб» (Вих. 21:24
– Это хороший закон! – воскликнул атаман-монах и ударил одного из разбойников. Тот, как подкошенный, повалился на землю. Его товарищи с удивлением посмотрели на монаха. Тогда он распахнул подрясник, и показалась его грудь, густо заросшая волосами.
– Знаете ли вы, кто я? – спросил он перепуганных разбойников. – Я – тот самый знаменитый атаман, который стал монахом. Если вы не хотите, чтобы я вас всех искалечил, оставьте этого ослика и приведите нам тех двух животных, которых вы украли. И не забудьте сначала нагрузить их дровами.
Разбойники сделали так, как им было сказано. Монахи торжественно вернулись в монастырь с тремя нагруженными дровами ослами. Увидев их, игумен осенил себя крестным знамением и прославил Христа. Тогда атаман-монах сказал ему:
– Геронда, не прославляй Христа, но прославляй Моисея. По закону Моисея мы вернули назад все украденное. Потому что если бы мы все еще придерживались закона Христова, то снова вернулись бы назад избитыми и без осла».
Эта история, с необычайным искусством рассказанная Старцем, произвела на меня сильное впечатление.
Я пытался как-то ее осознать, но тут отец Порфирий начал рассказывать другую притчу: «В одном монастыре не было молодых монахов. Братия мало-помалу старели и умирали. В конце концов остался только один монах. Он продолжал жить в монастыре как пустынник. Будучи совершенно неграмотен, этот брат обладал простой и крепкой верой. Совершая свое молитвенное правило или занимаясь различными работами по хозяйству, монах верил, что Христос и святые – живы и находятся рядом с ним, поэтому он часто разговаривал с ними, как с живыми людьми. Как-то раз, когда монах вышел по делам из монастыря, в обитель пришли разбойники. Они забрали все, что нашли, навьючили вещи на своих мулов и сразу же скрылись. Когда монах вернулся и увидел, что монастырь разорен, то испугался. Он тотчас же побежал в храм, посвященный святителю Николаю, стал перед иконой небесного покровителя монастыря и с негодованием воскликнул:
– Святителю Николае, что же здесь произошло, пока меня не было? Пришли злые люди, обворовали монастырь, ты видел их и ничего им не сказал? Что ты сделал для того, чтобы предотвратить этот грабеж? Вижу, что ничего. Значит, раз ты не защитил монастырь, то ты недостоин находиться там, где сейчас находишься. Я уберу тебя отсюда.
С этими словами монах вынул икону святого из иконостаса, вынес ее из монастыря и прислонил к большому камню. Вернувшись назад, он запер монастырские ворота. Не прошло и часа, как он услышал громкий стук в ворота обители. Открыв их, он с изумлением увидел перед собой разбойников вместе с ослами, навьюченными краденым. Они сказали:
– Мы ограбили монастырь. Сначала наши животные шли за нами как обычно, но затем они вдруг встали как вкопанные. Мы их и били, и тянули, но все было напрасно. Однако когда мы повернули назад в сторону монастыря, они сразу же побежали вперед быстрее нас. Тогда мы подумали, что Бог хочет вернуть назад украденное, и вот, мы все привезли тебе назад.
Монах принял все вещи и, когда разбойники скрылись из вида, возблагодарил Господа. Тут он вспомнил об иконе святого, пошел к тому камню, где он ее оставил, поклонился и сказал:
– Теперь я тебя забираю, отче Николае. Ты действительно защитник монастыря.
С этими словами он торжественно поднял образ святого и вернул его на прежнее место».
Размышляя над этими двумя историями, я пришел к выводу, что Старец хотел мне сказать, что проявление к врагам любви, а не насилия, предполагает святость – игумена в первой истории и простого монаха во второй. Тогда как для монаха-атамана, который еще не достиг святости, обращение к закону Моисея было естественной потребностью.
БРАК Брак или безбрачие В нашей компании было шесть-семь человек. В то время все мы были еще неженаты. Однажды летним вечером мы сидели под сосной и слушали Старца. Он говорил нам: «Пусть вас не терзает вопрос выбора между браком и безбрачием. Иногда душевно-плотские пожелания склоняют вас к браку, а иногда эта тяга к созданию семьи уходит, будучи вытеснена Божественными устремлениями, которые выше брака. Когда приходят чувственные искушения, не пытайтесь изгнать их силой, потому что это сатане только на руку. Он будет представлять их вам еще более привлекательными и тем самым наносить вам все большее и большее повреждение. Лучше встречайте их спокойно и обращайте из греховных – в чистые. Скажите себе: «Можно жениться и наслаждаться радостями семейной жизни; и это угодно Господу». А когда приходят пожелания провести жизнь в девстве и чистоте, то принимайте их с благодарностью, таинственно упражняясь в искусстве святости. Когда-нибудь одна чаша весов перевесит. Одни люди стремятся к святости, сражаясь со своими страстями и грехами, а другие – любя Христа и следуя Его святой воле. Первые достигают немногого, потому что они ведут жестокую «холодную войну». Вторые достигают большего. Для любящих Христа греховные страсти пред радостью ощущаемой ими любви Божией теряют свои очарование и силу. Когда рассветает и в нашу комнату проникает солнечный луч, тьма неизбежно отступает».
Старец прервал свою беседу и, как нам казалось, задумался. Затем он продолжил: «Наверное, не следовало бы вам этого говорить, но я все-таки скажу это. Иной человек может достичь преклонного возраста и все еще колебаться в выборе между браком и безбрачием. Тогда сатана начинает очень жестоко нападать на него, влагая ему в душу панический страх, что он так никогда и не женится. Человек в панике начинает искать себе невесту, просить своих знакомых, чтобы они нашли для него подходящую кандидатуру, чем вызывает у всех только насмешки, и в конце концов… он становится душевнобольным. Поэтому я вам и говорю, что решение вопроса, брак или безбрачие, не должно стать для вас навязчивой идеей. Вместо того чтобы терзаться, тщетно пытаясь самим найти на него ответ, устремите все силы своей души к тому, чтобы возлюбить Христа. В свое время Он даст вам извещение, соответствующее вашему душевному устроению. И это решение вы примете свободно, не принуждая себя к тому, не печалясь, спокойно и с благодарностью. Таким образом, вы навсегда освободитесь от этой проблемы и будете идти по выбранному пути, прославляя Бога».
Отсрочка с браком Одному человеку, который никак не мог жениться, Старец открыл, что глубокая внутренняя причина его многолетних отсрочек с браком кроется в «угнетенном бессознательном» чувстве его неудачной юношеской любви. Отец Порфирий сказал ему: «…Ты полюбил ее всеми силами своей души, она стала твоим идеалом, но… своим безразличием эта девушка нанесла тебе глубокую рану. В тебе произошло раздвоение. В каждой девушке, за которую тебя потом сватали, ты пытался найти ее, свой идеал, но поскольку это невозможно, твое сердце всегда оставалось закрытым». С помощью Старца этот человек осознал это скрытое препятствие к браку, освободился от него и смог создать семью.
Принуждение к созданию семьи Родители одного юноши принуждали его к созданию семьи, что несколько раздражало его, и он поехал к Старцу. Отец Порфирий, как будто это было чем-то самым обыкновенным, буквально слово в слово повторил ему то, что говорили его родители. Могло показаться, что и он присутствовал при их разговорах. «Сейчас они тебе сказали, – доверительно произнес он, – ну, сколько же еще ты будешь тянуть?.. Настало время, чтобы ты стал хозяином, создал свою семью, чтобы у тебя были жена, дети. Если ты не женишься, то кто будет смотреть за тобой в старости? Не надо их переубеждать, со своей стороны они правы. Если бы ты был на их месте, то говорил бы то же самое. Они смотрят на все по-мирски, хотят, чтобы ты жил счастливо и у тебя была спокойная старость. Но разве мало семейных людей остаются на старости лет забытыми, покинутыми своими детьми? Человек должен возлюбить Христа, в этом заключается все. Тогда все вопросы разрешаются, все проблемы уходят». Встретив меня, этот молодой человек выразил мне свое восхищение Старцем, который с великим рассуждением направил его к большему благу, с пониманием отнесся к словам его родителей и его собственным убеждениям.
Тебе с ней будет очень трудно В мае 1972 года юноша, духовное чадо отца Порфирия, посетил Старца в храме Святителя Николая в Каллисии, где он тогда жил, чтобы посоветоваться с ним по одному личному вопросу.
Отец Порфирий любил этого молодого человека, считал его членом своей семьи и был очень рад его приезду. Те же самые чувства испытывал и этот юноша. Превыше всего для него был его Старец.
Их беседа продолжалась уже несколько часов, как всегда переходя с одного вопроса к другому, когда отец Порфирий сказал:
– Ну, а теперь расскажи мне о том, что тебя сейчас больше всего занимает.
– Откуда Вы знаете? Я никому об этом не говорил.
– Давай, давай, благословенный, рассказывай…
Действительно, в то время этот юноша познакомился с одной девушкой. Прежде чем объявить о своей помолвке с ней, он хотел узнать мнение Старца. Так он поступал всегда. Если отец Порфирий чего-то не одобрял, то он не предпринимал в этом направлении никаких дальнейших шагов, какое бы давление на него ни оказывали.
Итак, он во всех подробностях рассказал Старцу о своих планах и попросил у него совета.
– У тебя есть фотография этой девушки? – спросил отец Порфирий. – Дай-ка мне ее.
Взяв фотографию, он молча долго ее рассматривал.
– Что Вы там увидели, Геронда? Почему ничего не говорите? Хорошая она или нет?
– Она очень хорошая девушка, только очень деятельная, неугомонная. Тебе с ней будет очень трудно.
– Ну, тогда я… перестану с ней встречаться.
– Нет! Ты хотел доктора, доктора и получил. Ты просил у Бога врача, Он тебе и дал врача. Что просил, то и получил! А теперь ты говоришь: «Перестану встречаться»? Всем твоим знакомым она понравилась. И твои родители ею довольны. Они хотят в своей старости видеть тебя устроенным и счастливым. Так что вперед! Я буду много за вас молиться. Твою невесту я тоже приму в число своих духовных чад, как когда-то принял и тебя. Вы вместе часто будете приезжать ко мне, а я буду радоваться, любить вас и гордиться вами. Ты ведь знаешь, как я тебя люблю. А я знаю, как ты любишь меня. Благословение Божие да пребудет с вами. Все, с Божией помощью, будет хорошо.
Так и случилось. Юноша женился на этой девушке, и она стала духовной дочерью Старца, причем одной из самых близких. Отец Порфирий очень ее любил.
Но эта супружеская пара начала свою жизнь среди скорбей, волнений, расстройств и страданий. Печалей было немало. Следствием постоянных переживаний стало то, что молодая супруга никак не могла стать матерью. Никакие слова утешения со стороны Старца не помогали. Ее беспокойство достигло крайних пределов, и она решила пройти болезненное и весьма дорогостоящее медицинское обследование. Отец Порфирий тем не менее стоял на своем: «У тебя будет ребенок! Не переживай и не трать понапрасну деньги. Еще раз говорю: у тебя будет ребенок!»
И действительно, в скором времени у этой женщины родился очаровательный мальчик, дар Божий, благословленный рукой самого Старца.
Надо отметить, что у этих супругов был только один ребенок. Поэтому отец Порфирий и говорил: «У тебя будет ребенок», а не «У тебя будут дети». Тот, кто внимательно относился к словам Старца, легко понимал их прикровенный смысл.
Увидев первый раз новорожденного младенца, он сказал счастливым родителям: «Это дитя – плод многих молитв».
…Предотвратил распад брака Отец Порфирий, насколько я помню, всегда уделял особое внимание супружеским парам. Неисчислимы случаи, когда семьи, которые вследствие внутренних проблем уже находились на грани распада, благодаря вмешательству преизобилующего дарами Святого Духа Старца вновь объединялись.
Припоминается один характерный случай. Отец Порфирий поехал на такси. По дороге, заговорив с водителем, он спросил его:
– У тебя есть супруга?
– Да, есть.
– А сколько уже лет вы живете раздельно?
– Пять.
Разговор продолжался, и результат его был просто потрясающим. Слова простого незнакомого священника произвели на водителя такси такое большое впечатление, что он немедленно поехал к своей супруге. Распад брака был предотвращен.
ЧРЕЗМЕРНОЕ ПОЧИТАНИЕ СТАРЦЕВ Старец пусть остается в тени Педагогическое искусство Старца было неповторимо. Отцу Порфирию были чужды авторитарность или властность. Он не стремился поставить своих духовных чад в зависимость от себя, привязать их к себе как к кумиру, что часто кончается «освободительным восстанием». Он никогда никого не запугивал и не уничижал. Страх часто вызывает у человека ощущение постоянной тревоги и неуверенности в завтрашнем дне. Его искусство не было антропоцентричным. Антропоцентричность во всем ее разнообразии, со всеми проявлениями в ней самоуправства и человеческих слабостей была чужда отцу Порфирию. Старец не возделывал «культ личности» в форме «культа старца». Он не стремился поставить своих многочисленных посетителей в личную зависимость от себя, не создавал «духовной партии», не «вербовал» себе «приверженцев». Напротив, его педагогика была христоцентрична. Сам живя во Христе, он ревностно и с большой рассудительностью старался соединить и другие человеческие души воедино со Христом – стать для них «сватом» к Небесному Жениху, сам все время оставаясь в стороне, в тени. Старец знал, что только так человек может спастись.
ССОРЫ Геронда, я больше не могу, он постоянно ссорится! Однажды я сказал отцу Порфирию:
– Геронда, я не могу работать вместе с этим братом… Он постоянно ссорится.
– Дитя мое, в тебе есть эгоизм. Ты это знаешь? Отсюда и все беды.
– Я это знаю, Геронда. Я с детства рос эгоистом. Помолитесь, чтобы Господь даровал мне сердце сокрушенное и смиренное (Ср.: Пс. 50:19
– Когда в сердце есть святое смирение, то оно везде видит добро и уже теперь, на земле, живет в Нетварной Церкви Божией. Но это – не смирение в словах. И это – не то смирение, которое, как нам кажется, мы стяжали. Святое смирение есть Божий дар душе, который Он дает ей, когда увидит, что она чиста и готова к принятию этого дара. Бог с радостью смотрит на эту душу и привлекает ее к Себе.
Не говори: «Он спорщик, он завистливый, он вспыльчивый…». Не говори: «Я не могу найти с ним общего языка… вместе у нас никогда ничего не получится».
Это – не выход. Это – не по-православному. Это – не по-христиански. Это совершенно чуждо Любви Христовой. Так ты, отчуждаясь от братьев, делаешь себя чуждым благодати Божией.
Напротив, не обращай внимания на их немощи, не подражай им, и ты станешь с ними единым целым в вашем общем труде. Что они хотят и как хотят… Так хотят? Так и делаешь. По-другому? Делаешь иначе. Таким образом рушатся стены, отделяющие нас от наших братьев. Так мы соединяемся со Христом.
Чем крепче с каждым днем будет становиться твой союз с братьями, тем больше ты будешь непостижимо входить в Любовь Христову.
Преодоление споров молитвой Старец сказал мне:
– Дитя мое, Христос заповедал нам любить наших врагов (Ср.: Мф. 5:44
Напротив, если кто-либо молится за братьев, то волнение утихает. Воссиявает благодать Божия и через этого человека изливается на всех, все освящая.
СВЯЩЕННОЕ ПИСАНИЕ. КНИГИ Больше читай Священное писание «Чтобы право шествовать путем истинным, – говорил мне Старец, – следует постоянно читать Священное Писание, жития святых, другие церковные книги. Если во время чтения какое-либо слово или мысль из прочитанного поразит тебя, то прерви чтение и задержись на ней подольше, хорошенько ее обдумай. Скоро ты увидишь, какую великую пользу это приносит».
«Читай больше, – говорил он мне в другой раз, – чтобы просветился твой ум. Знаешь, я сам читал очень много. Чтобы меня никто не беспокоил, я забирался на одно дерево по лесенке, которую я сам смастерил. Поднявшись наверх, я затаскивал ее за собой, чтобы никто ничего не заметил и чтобы меня не побеспокоили. Так я мог на протяжении многих часов внимательно читать и размышлять над прочитанным».
Я не помню ничего из прочитанного В ответ на мою скорбь о том, что я помню далеко не все из прочитанного, отец Порфирий сказал: «Знай, дитя мое, что все сохраняется в кладовой нашей памяти, и когда Христос видит, что пришло время, он открывает ее, и мы вспоминаем прочитанное».
Как-то раз в прессе появились новые материалы о событиях пятидесятилетней давности, и Старец заметил: «Всегда помни о том, что Бог все видит и за всем наблюдает. Ни одна «пленка» Его «фотокамеры» никогда не повреждается».
Читай правильно «Когда ты читаешь, – сказал мне однажды отец Порфирий, – старайся читать четко, ясно, не проглатывай окончания слов.
Это касается также и молитвы и пения на клиросе. Так ты приобретаешь правильные навыки. И во всем будь смиренен: и в помыслах, и в словах, и в поведении».
Однажды в исихастирионе Старец говорит мне:
– Возьми эту книгу и почитай мне.
Это была книга бесед на Рождество Христово.
Открываю и начинаю читать. Не успел я прочесть и четырех-пяти предложений, как отец Порфирий воскликнул:
– Стоп.
Я замолчал.
– Ну как ты читаешь? – спрашивает он.
– А как я читаю?
– Ну, вот смотри. Ты должен читать с интонацией, чтобы было отчетливо слышно каждую буковку. Не проглатывай окончания и не торопись. Начни читать сначала.
Начинаю снова.
– Нет, не то, – прерывает он. – Вот послушай меня.
Старец прочитал мне несколько предложений и спросил:
– Ну, теперь понял?
– Понял.
– Начинай опять читать сначала.
На этот раз я читал уже лучше и прочитал уже больше, когда отец Порфирий вновь остановил меня.
– Ну, теперь уже лучше, – сказал он. – Старайся всегда читать так, как я тебя учу. Читай так и в храме на клиросе.
В конце урока он сказал:
– За свои труды возьми себе эту книгу, я тебе ее дарю.
Поблагодарив Старца, довольный и счастливый, я поехал домой.
Как я научился читать «Я очень много читал, – рассказывал мне отец Порфирий, – сильно любил книги. Читал я втайне, выкраивая для этого каждую свободную минутку. Наизусть выучил Евангелие от Матфея, от Луки, половину от Иоанна, а также псалмы. Тщательно изучал творения Святых Отцов. Это был труд на пользу души. А знаешь, я ведь почти безграмотный. Все мое образование – два класса начальной школы.
Когда я первый раз пришел в монастырь, на вечерне мне дали читать Псалтирь. Я начал читать по слогам: «Бла-жен муж и-же не иде на со-вет…»
– Хорошо, хорошо, – говорят мне, – достаточно. Возьми с собой Псалтирь и научись читать ее хорошо. Читай также жития святых и больше ничего.
Я читал, но ничего не понимал. Словарей у меня не было. Так, например, я не знал, что «храмина» означает дом. Тогда я стал сопоставлять одинаковые слова из разных мест текста и по контексту догадывался об их значении. Я наизусть заучивал отдельные цитаты и весь день на послушаниях громко, вникая в смысл, повторял их.
Позднее я одолел и Канонник, и Триодь, и Минеи. Я читал с большим увлечением».
В то время как отец Порфирий рассказывал мне о своей жизни, я чувствовал, что он говорит это не просто так. Своими словами он побуждал меня следовать его примеру, тем более что я имел кое-какое образование. Эта мысль меня поразила. Как ясно Старец видел все, даже самые темные закоулки моей души.
«Но больше всего, – продолжал свою речь отец Порфирий, – мне нравился канон Пресвятой Троице из воскресной полуночницы. Когда его читали, я был само внимание. И если иной раз его читали тихо или слишком быстро и я не понимал или не слышал, то сильно расстраивался, уходил в притвор и начинал молиться по четкам».
Слушая эти слова, я терзался душой, потому что каждый раз, именно когда в храме читали канон Пресвятой Троице, я говорил сам себе: «Нет, это слишком сложно. Я ничего не понимаю» – и сознательно не слушал того, что читают.
Теперь я понял, что был неправ. В мое сердце проник свет, как будто прозорливый Старец приоткрыл в нем окошко. Находясь рядом с отцом Порфирием, я чувствовал себя удивительно непринужденно, испытывая к нему полное доверие. У меня не было ни малейшего сомнения в том, что он от Бога обладает даром проникать в наши сердца и видеть все наши тайные страсти и немощи.
Не все книги на пользу В 1971 году я читал книгу приснопамятного преподавателя П. Требелоса. Она затрагивала следующие темы: что такое спиритизм; история спиритизма; спиритические явления; объясняющие теории; посредники или медиумы; спиритизм как откровение; учение спиритизма; спиритизм и христианство. Чем больше я читал эту книгу, тем больше у меня возникало страхов и смущений. В голове появилась полная сумятица, моя вера заколебалась.
Отец Порфирий сразу же заметил, что со мной что-то неладно. Не успел я еще ничего ему рассказать, как он говорит: «Немедленно оставь книгу, которую ты теперь читаешь, потому что сатана воздвиг на тебя сильную брань».
И это была правда, а ведь я еще прочитал только лишь одну заключительную главу «Спиритизм и христианство», большая же часть книги еще не была мною прочитана.
Тогда я понял, что не следует заниматься теми вещами, которые по причине нашей духовной незрелости приносят нам один только вред. Например, не следует брать те книги, чтение которых вызывает смущение, книги о кознях диавола и вообще книги дурного содержания.
Читай Новый Завет и Жития Святых – Какие книги ты читаешь?
– Самые разные. У меня нет особых предпочтений.
– Читаешь жития святых?
– Я прочитала много житий. Мне они очень нравятся.
– Перечитай жития всех святых. Я прочитал жития всех святых, и многих – по два-три раза. Когда мне попадается житие какого-либо святого, я всегда с удовольствием его читаю. С детских лет я читал жития святых, и они мне очень помогли познать Бога и стать ближе к Нему. Делай так же, и это принесет тебе большую духовную пользу, потому что мало-помалу ты начнешь подражать святым. Рассказывай об этом и другим, чтобы они тоже так поступали. А Евангелие ты читаешь?
– Евангелие я не просто читаю. Я изучила его очень внимательно и глубоко и не оставляю это занятие и теперь.
– Ты правильно делаешь. Читай Евангелие больше. Это – неиссякаемый источник. Чем больше читаешь Евангелие, тем больше, незаметно для себя, погружаешься в глубины премудрости Божией. Старайся каждый вечер читать хотя бы одну страничку Евангелия.
– То же самое советовал мне делать и отец ?.
– Он подал тебе верный совет. А Деяния святых апостолов и Послания святого апостола Павла ты читаешь?
– Читаю, и с большим удовольствием. Что у меня не идет, так это Апокалипсис святого апостола Иоанна Богослова.
– Почему? Апокалипсис преисполнен премудрости. Там есть все.
– Потому что в Откровении только и говорится, что о «печатях» и «трубах», и мне это совершенно не понятно. Апокалипсис очень тяжел для понимания.
– Если ты с верой прочитаешь его несколько раз, то увидишь, что Божественная благодать тебе все откроет. Тогда тебе все станет ясно и понятно. Читай, и ты сама в этом очень скоро убедишься. Премудрость Божия не приходит к человеку сама по себе. Мы должны просить ее у Бога. Итак, читай. Больше читай Священное Писание и жития святых. Вот что я тебе настоятельно советую.
ЗАЕМ «Взаймы давайте, не ожидая ничего» (Лк. 6:35 Один мой друг, духовный сын отца Порфирия, в качестве помощи дал своему знакомому значительную сумму денег в долг без процентов. Когда он рассказал об этом Старцу, тот сказал: «Деньги пропали, не жди, что они вернутся. Лучше дарить, чем давать в долг. Когда даешь в долг, первое, о чем ты должен подумать, – это что твои деньги никогда тебе не вернут. Тогда, ты будешь спокоен и не станешь обдумывать и переживать: вернут тебе долг или нет. Если тебе отдадут деньги назад, возьми их; а если не отдадут, скажи сам себе: «Эти деньги я подарил, пусть они будут моей милостыней». – «Вы все правильно говорите, Геронда. Может быть, сейчас у моего знакомого и нет возможности отдать долг. Но через несколько лет он вернет мне мои деньги». «Это ничего не меняет, – ответил отец Порфирий. – Все равно получается, что ты свои деньги подарил этому своему знакомому. Через три с половиной года, поскольку ты не берешь с него процентов, ты даришь ему весь его заем» 34 «. Мой друг в уме прикинул, сколько времени потребуется, чтобы процент с займа стал равен самому займу. У него получился срок больше трех с половиной лет. Старец прервал его вычисления: «Ты производишь расчеты? Через каждый год займа ты высчитываешь проценты уже от новой суммы? Ведь приращение к займу происходит каждый год». Отец Порфирий был прав. Его собеседник забыл, что спустя год со времени займа нужно считать процент уже от новой суммы. «Откуда же Вы, Геронда, знаете, что потребуется три с половиной года, чтобы сумма удвоилась?» – спросил он. «Я ничего не подсчитывал, просто так сказал, – ответил Старец. – Но мне думается, что я недалек от истины». Вернувшись к себе в офис, мой друг точно подсчитал, когда проценты с займа сравняются с суммой самого займа. У него получилось три года и семь месяцев. Когда он вновь приехал к отцу Порфирию, то сказал ему: «Геронда, Вы ошиблись в расчетах». Старец с удивлением спросил его: «И насколько же я ошибся?» – «Всего на один месяц», – ответил ему мой друг. Старец довольно рассмеялся и сказал: «Видишь, дорогой мой, что я был недалек от истины? Так мне открылось, и я сказал: три с половиной года». Этот случай еще раз показывает, что Старец был богопросвещенным человеком. Это видно даже из этих его арифметических расчетов. Советы отца Порфирия полностью соответствовали словам Христа: «Взаймы давайте, не ожидая ничего» (Лк. 6:35
* * *
34 Через три с половиной года, согласно принятому в Греции проценту с займа, сумма, с процентов становится равной самой ссуде. – Прим. перев.
ДИАВОЛ Лукавый очень слаб Однажды мы шли по направлению к площади Омония 35 , на которой в это время только что закончилась какая-то демонстрация. Один из пожарников, которые, наводя чистоту, из брандспойтов поливали площадь, по ошибке слишком высоко поднял шланг и облил своего товарища. Тот в свою очередь направил свой брандспойт в сторону неловкого друга, и они стали в шутку поливать друг друга водой, кто кого больше намочит. Но у одного из них шланг был толще, в нем было большее давление, чем у другого, так что когда струи из брандспойтов скрещивались в воздухе, этот пожарник всегда выходил победителем. Наблюдая эту сцену, отец Порфирий сказал мне: «Видишь, что там происходит? Сильный одолевает слабого. То же самое происходит и в жизни верующего, который побеждает врага рода человеческого, потому что Христос всесилен в сравнении с лукавым, который очень слаб».
Эгоизм, упрямство, сатана На вопрос об одном человеке, который, когда с ним случилось искушение, попал в ловушку своих собственных страстей, Старец ответил: «Я вижу, что он мудрый человек, в нем есть много хорошего. Но в этом искушении он потерял терпение, вышел из себя и позволил, чтобы то зло, которое в нем есть, одержало верх над добром. Он дал волю эгоизму, упрямству, сатане».
Этот человек пал, потому что вооружился против искушения нетерпеливостью и эгоизмом. На его примере отец Порфирий показал нам, какое значение имеют добродетели терпения и смирения в преодолении очищающих нас от страстей испытаний.
Зажжем свет, и тьма уйдет сама В одной из своих бесед Старец сказал нам: «Зачем мы гоним тьму? Давайте зажжем свет, и тьма уйдет сама». Эти его слова нашли в нас живой отклик. На обратном пути из исихастириона мы с воодушевлением их обсуждали, хотя и не могли постичь во всей полноте. Ведь мы оставались лишь на уровне слов и выражений, тогда как отец Порфирий доходил до самой их глубинной сущности в невыразимом опыте своих духовных переживаний. Когда Старец говорил: «Давайте позволим Христу вселиться в нашу душу, и демоны сами оставят ее», – для него это вселение не было лишь потенциальной возможностью, он действительно переживал его.
Виноваты родители. Надо много молиться и проявлять любовь Мой друг рассказывал мне об одной семье, в которой старшая из двух дочерей была бесноватой. Подстрекаемая живущим в ней демоном, она в доме переворачивала все вверх дном, ломала вещи, а на улице кидалась камнями и вообще всем, что попадало ей под руку. Друг вместе с отцом ?. (также духовным сыном отца Порфирия) иногда заходили к этим несчастным людям домой, но ничем не могли им помочь. Отец ?. только служил водосвятный молебен, окроплял дом, что-то советовал…
Однажды мой друг рассказал об этой семье Старцу и спросил его, что надо делать, чтобы им помочь. Отец Порфирий ответил:
– Ты знаешь, чадо мое, что демон, живущий в этом ребенке, очень силен? Он запросто может перевернуть огромный, груженный камнями грузовик. А кто виноват в том, что она стала одержимой?
– Не знаю.
– Ее родители. Они проявляли чрезмерную любовь к младшей дочери, а старшая завидовала. В такой момент в нее и вошел сатана, и теперь видишь, что она вытворяет.
– Что же теперь делать, Геронда?
– Теперь за нее надо много молиться, и пусть родители проявляют к ней как можно больше любви, тогда она исцелится.
Слова бесноватых могут оказаться ловушкой «Будь осторожен, – сказал мне однажды Старец, – не обращай внимания и не придавай значения тому, что говорят разные бесноватые. Через них диавол может устроить для тебя ловушку». И он рассказал мне, в качестве примера, об одном священнике, который часто записывал на магнитофон то, что говорили бесноватые. Однажды этот батюшка зашел в монастырь старостильников, и здесь сатана поставил его в очень затруднительное положение. Через бесноватых он стал говорить ему, что те, кто придерживается нового стиля, не спасутся и т. д. Их слова долго потом смущали этого священника и колебали его веру. «Будь внимателен, – сказал мне на прощанье Старец, – остерегайся козней диавола».
Осени себя крестным знамением и не обращай внимания на диавола «Не обращай на него внимания, – сказал мне однажды отец Порфирий о диаволе. – Чем больше ты обращаешь на него внимание, тем ближе он к тебе подходит. Хочешь прогнать его от себя подальше – перестань его вообще замечать. Презирай его. По отношению к нему уместно лишь презрение. Когда ты начнешь так поступать, диавол начнет понемногу отступать и в конце концов навсегда убежит. После Честного Креста пренебрежение – второе оружие против бесов. Честного Креста они боятся, можно сказать, буквально трепещут и обращаются от него в паническое бегство. Но и пренебрежения не переносят, потому что они гордецы. Чувствуя, что его презирают, сатана от злости просто выходит из себя! Ведь гордость была причиной его падения, причиной того, чем он теперь стал. Он понес наказание…»
Будь внимателен: диавол создает проблемы За несколько месяцев до своей кончины Старец уехал на Святую Гору Афон. В это время строительство главного храма в исихастирионе находилось в самом разгаре. Неожиданно на стройке стали возникать непредвиденные затруднения и проблемы. Рабочие стали нервничать. Отец Порфирий со Святой Горы «увидел», что на самом деле происходит на стройке, позвонил своему духовному сыну, который наблюдал за рабочими, и сказал ему: «Будь внимателен, я вижу, что диавол строит свои козни и создает проблемы, стараясь помешать строительству». «Приехав в исихастирион, – рассказывал потом подрядчик, – и ознакомившись с ситуацией, я еще раз поразился прозорливости отца Порфирия. Не успел я задать себе вопрос: «Какие же трудности создает здесь сатана?», как услышал во дворе громкие крики – ссорились рабочие. Когда я спросил, что случилось, они ответили, что из-за невнимательности одного из рабочих у них чуть не сломалась самая большая бетономешалка. Прораб буквально в последнюю минуту успел предотвратить поломку». Однако «старший прораб» наблюдал со Святой Горы за работами. Он всегда был готов своими молитвами прийти на помощь и отразить очередную атаку лукавого врага.
Бог уважает свободу диавола Однажды, когда я посетил Старца, он сказал мне: «Диавол является личностью, поэтому Бог уважает его свободу».
Такого я не мог себе представить. То, что Бог уважает свободу ангелов, которые не грешат, уважает свободу людей, которые грешат и каются, – это понятно. Но чтобы Он уважал свободу нечистых демонов, которые грешат и не каются, – это было выше моего понимания. До каких же пределов любовь Божия уважает свободу разумных творений? Может быть, этих пределов вообще нет? Как же тогда происходит таинственное вмешательство любви Божией, о котором с такой уверенностью говорил Старец? Это – тайна, поэтому ее сложно постичь. А раз это тайна, то просто принимать это вмешательство – лучше, чем с любопытством углубляться в бесполезные исследования о том, как и почему оно происходит. Достаточно знать, что это – дело любви.
Сатана стремится устраивать в доме скандалы – Что вам говорил Старец о взаимоотношениях между супругами? Как вы должны вести себя дома?
– Отец Порфирий подавал нам много различных советов. Он говорил, что в семье должно быть взаимопонимание, что мы должны вместе молиться, – это он неоднократно подчеркивал. Молитва должна быть совместной. Когда мои дети учились в школе, я говорила отцу Порфирию, что молюсь о том, чтобы они сдали экзамены. Однажды мой сын, хотя он учился хорошо, стал сомневаться, выдержит он экзамены или нет. Старец сказал мне: «Эти экзамены он не сдаст». Так и случилось.
Когда я пришла к отцу Порфирию, он сказал мне: «Твой сын не сдаст экзамены, потому что ты кричишь на него. Сатана хочет устроить в доме скандал, а ты являешься его орудием. Храни молчание и ничего не говори».
«Вот что я скажу тебе еще, – продолжал Старец. – Когда молитва совместная, тогда знаешь, какие происходят чудеса?» – «Что же мне делать? – возразила я. – Сказать мужу: «Иди сюда, станем на колени и помолимся, чтобы прошли эти скорби?» – «Разве я тебе это говорил? Я только посоветовал вам молиться вместе. А как вы это будете делать, это уж вы сами решайте».
– Старец советовал вам не ругать детей только в то время, когда у них были экзамены?
– Нет, вообще никогда. И когда они не хотят поститься, молиться, когда без спроса убегают из дому на улицу…
– Может быть, были какие-то исключения?
– Нет, нет.
– Скажите мне, Ксения, когда Старец сказал Вам, что Вы становитесь орудием сатаны, Вы его о чем-нибудь спросили?
– Он говорил, что сатана не терпит, когда в семье все хорошо, царит мир и взаимопонимание. Тогда он находит наиболее слабого, которого может соблазнить.
– Легко поддающегося соблазну.
– Да. Тогда Старец сказал мне: «Это орудие – ты». На мой вопрос: «Как же быть, когда сын меня игнорирует и уходит из дома?» – он ответил: «Ты видишь, что делает сатана? Он подстрекает тебя устроить скандал, тогда он будет очень доволен».
Когда мой сын окончил учебу и сдавал выпускные экзамены, Старец сказал: «Эти экзамены он выдержит, выдержит… Видишь, что бывает, когда ты молчишь? Теперь он получит диплом».
Когда лукавый не может в невидимой брани одолеть нас Однажды я в отличном настроении после замечательной и полезной поездки со Старцем возвращался домой. Неожиданно, когда я стоял на светофоре, в меня врезался мотоцикл. Мотоцикл упал, а двух сидящих на нем людей швырнуло под мою машину. В ужасе я выскочил на дорогу и помог людям подняться. Они нисколько не пострадали. Мотоцикл был разбит, моя машина тоже была слегка помята.
– Слава Тебе, Боже, – воскликнул я. – Вам помогли Спаситель и Божия Матерь, и вы нисколько не пострадали.
Я расцеловал их обоих, и после того как полиция составила все необходимые бумаги, простился с ними. Немедленно я позвонил отцу Порфирию и рассказал ему о случившемся. О том, что я страшно напуган, машина немного помята, но что это, собственно, и все последствия аварии.
Старец ответил: «Знай, чадо мое, что лукавый, когда не может одолеть нас в невидимой брани, тогда начинает внешнюю войну через различные обстоятельства, насколько это попустит Бог, чтобы нас устрашить. Твое поведение при аварии и с теми двумя, которые в тебя врезались, было правильным. Благословение Божие да пребудет с тобой».
* * *
35 Главная площадь Афин. – Прим. перев.
РАССУДИТЕЛЬНОСТЬ – СВОБОДА Что, когда и как говорил нам Старец Рассудительность отца Порфирия была поистине удивительной. Он всегда знал, что кому надо сказать, соответственно способности слушателя воспринять его слова в данный момент. Когда он видел нас неготовыми принять то, что он хотел нам сказать, то говорил очень кратко и добавлял: «Ну хорошо, мы еще вернемся к этому вопросу».
В своих беседах Старец для наглядности очень часто приводил нам различные примеры. Вместо того чтобы напрямую дать нам какой-то совет, иногда он разъяснял, как следует поступить, приводя в пример других людей. Он говорил: «У одной женщины были такие же проблемы с детьми…», или: «Одна девушка, у которой возникли такие же трудности…» и т. д. Таким образом, каждый из нас быстрее усваивал то, что хотел донести до нас Старец, поистине обладающий дарованной Богом премудростью.
Что означала «свобода» рядом со Старцем Каждая встреча, каждая беседа с отцом Порфирием была для нас настоящим духовным пиром. Но больше всего меня поражала свобода выбора, которую Старец всегда предоставлял своему собеседнику. В лице отца Порфирия я видел воплощенную свободу, свойственную Православию.
Старец никогда никого не принуждал что-то делать, никогда не предлагал человеку что-либо такое, что связывало бы его свободу. Поэтому он хотел, чтобы и мы, в свою очередь, не превозносились над ближними, но всегда относились к ним с уважением. Искренне уважая свободу любого человека, отец Порфирий с бесконечным милосердием смотрел на мир.
Благодаря свободе, которую Старец предоставлял своему собеседнику, он как нельзя лучше помогал ему осознать, что тот идет по неправильному пути.
Не напоминай никому о его ошибках Я хотела узнать мнение Старца относительно одного моего старого убеждения. При встрече я сказала ему: «Геронда, внимательно рассматривая различные события из своей жизни, я пришла к определенным выводам и заключениям, которыми и стараюсь руководствоваться. Так, например, когда кто-либо не согласен со мной, в то время как я абсолютно убеждена в правильности своего мнения, я ему говорю: «Давайте оставим этот вопрос и возложим его на Бога. Пусть Он Сам, через последующее развитие событий, даст нам верный ответ». Когда дальнейшее показывает мою правоту, я не напоминаю своему оппоненту о нашем старом разговоре и о том, что я в конце концов оказалась права. Молчу. Обычно молчит и спорщик – мы редко находим в себе мужество признать свои ошибки. Для меня достаточно того, что внутренне он все понимает. Я рада, что благодаря моему молчанию, которое больше похоже на амнистию, он по отношению ко мне чувствует себя свободно, уверившись, что я нисколько не презираю его, но продолжаю относиться с прежним уважением». Выслушав меня,
Старец с восторгом воскликнул: «Чадо мое, да ты – психолог! Это совершенно правильная позиция: не осуждать никого за его ошибки и не напоминать ему о них. Тогда в человеке начинает говорить совесть, которая и обличает его. Только так исправляется зло. Если же ты начинаешь осуждать человека, он, естественно, начинает защищаться, оправдывать себя, перекладывать ответственность на тебя и на других людей, и в конце концов замыкается. Таким образом, зло не исправляется, но, наоборот, лишь возрастает».
Не ругай его, и его душа смягчится Иной раз лучше промолчать и не разбирать поступки других. Я вспоминаю отца Порфирия, который говорил: «Когда ты отругаешь виновного, то что он станет делать? Он не только не станет тебя слушать, но еще и будет стараться защититься и доказать тебе, что ни в чем не виноват. Душа его закроется еще больше. Но если ты не будешь его ругать, душа его смягчится, вы станете друзьями, и рано или поздно он придет и признает свою ошибку». Поэтому будем чаще обращаться к Богу с теми просьбами, какие мы хотели бы высказать ближним. Хотим, например, чтобы муж стал лучше, переменился, покаялся? Выскажем это Богу, а супруга будем продолжать любить».
Он не хотел сделать из нас копии самого себя Старец с уважением относился к личности любого человека, со всеми ее индивидуальными проявлениями. Личность – это «образ неизреченной славы Божией, даже если на нем есть следы падений». Отец Порфирий принимал человека таким, какой он есть, пусть он даже был весь искажен грехом. Старец не пытался насильно изменить человека, но молился о том, чтобы тот сам захотел измениться, возлюбив Христа. Хотя отец Порфирий парил высоко, видя, как низко мы пресмыкаемся, он не стремился уничтожить нашу индивидуальность, сделать из нас копии самого себя. Он уважал нашу свободу, даже когда мы делали неправильный выбор. Старец молился о том, чтобы мы выбирали добро и чтобы это был наш собственный свободный выбор. Он прозревал наше будущее, мог поразить нас своими дарованиями, мог свободно влиять на нас и легко направлять туда, куда хотел. Но он этого не делал, предпочитая, чтобы мы сами, свободно и сознательно, избрали свой путь. Он хотел, чтобы мы, поднимаясь все выше и выше, приблизились к нему, дабы он смог разделить с нами богатые дары, ниспосылаемые ему Божественной благодатью. Он видел, что и мы желаем находиться там, в вышине, рядом с ним, но… не прилагаем для этого никаких усилий, хотим, чтобы это произошло само по себе, как бы по мановению волшебной палочки. Это его сильно огорчало, хотя он нам об этом открыто и не говорил. Старец оставлял нас там, где мы были, чтобы мы осознали свое положение, прониклись ревностью и устремились по тропе, ведущей в горняя.
Не стоит снова предлагать ему прийти ко мне Однажды я случайно узнал, что один мой хороший знакомый является родственником отца Порфирия.
Я очень обрадовался и предложил ему вместе со мной посетить Старца. Он смутно помнил отца Порфирия еще по тем временам, когда они вместе жили в одной деревне. На мое предложение посетить Старца мой знакомый не ответил ни «да», ни «нет» и попросил отсрочить поездку. Будучи совершенно мирским человеком, не связанным с Церковью и недоброжелательно настроенным по отношению ко всем священникам, он опасался своей поездкой навлечь на себя иронические замечания своих друзей. Когда я рассказал Старцу о том, что познакомился с его родственником, он обрадовался, потому что хорошо помнил этого человека, с ним у него было связано много хороших воспоминаний. Однако он мне сказал: «Не предлагай больше моему родственнику приехать ко мне, ничего не говори ему о поездке. Не оказывай на него давления и предоставь ему полную свободу выбора. Если захочет, то сам приедет. Все должно происходить именно так. Мы должны уважать свободу ближнего. Но я люблю его и молюсь за него». Спустя несколько лет я узнал, что этот человек как-то вечером один тайно посетил отца Порфирия. Естественно, он мне никогда об этом не рассказывал. Со своей стороны я тоже ничего ему не говорил, делая вид, что ничего не знаю. У Старца были как простые, открытые посетители, так и «Никодимы» 36 , но он принимал и уважал всех, не делая между первыми и вторыми никакого различия.
Навязчивая проповедь Однажды я, мой друг и его невеста отправились к Старцу на машине. По дороге я рассказывал девушке о христианской жизни, о которой она практически ничего не знала и от которой была далека. Мне хотелось помочь ей стать ближе к тому миру, в котором жил отец Порфирий. Она ехала к нему впервые. Когда мы приехали, я первый вошел в келью Старца. Не без некоторого самодовольства я рассказал ему о своей проповеди во время поездки. Вопреки моим ожиданиям, отец Порфирий сильно вознегодовал на мое поведение в машине и сказал: «Никогда так больше не делай! Сейчас невеста твоего друга запугана и говорит ему: «Давай уедем отсюда, я боюсь встречи со Старцем, как бы он не велел мне делать все то, о чем рассказывал по дороге твой друг». После меня в келью вошла невеста друга, который потом наедине рассказал мне, что она ему говорила, пока я был у отца Порфирия. Это были те самые слова, которые «передал» мне Старец. Когда девушка вышла из кельи, она сияла от радости. Отец Порфирий не делал ошибок, как я в своем чрезмерном безрассудном рвении.
Пока меня не попросят, я ни с кем не говорю о Христе Человек должен захотеть что-то сделать. Я вспоминаю отца Порфирия, который говорил: «Я ни с кем не говорю о Христе, если этого не хотят и меня об этом не просят». Старец говорил так не из эгоизма, просто он уважал свободу собеседника. «Я молюсь о людях, совершаю для них чудеса, но ничего им не говорю. Мне хочется, чтобы их душа открылась и чтобы они сами попросили меня рассказать им о Христе».
Мы впервые встретили священника, который не говорил с нами о Боге! Старец беседовал с группой молодежи. Молодые люди перешептывались между собой: «Мы впервые познакомились со священником, – говорили они, – который ни слова не сказал нам о Боге». Когда одна девушка по наивности сказала об этом отцу Порфирию, он ей ответил: «Не смущайся, Георгия, тем, что я ни слова не сказал тебе о Христе. Я поступил так не по нечестию, но, напротив, из благоговения. Ни с кем я не начинаю говорить о вере, если меня об этом не просят». Затем, после того как молодые люди выразили свое желание поговорить о Боге, Старец с удовольствием откликнулся на их просьбу. Он дал им несколько очень несложных духовных советов, которых они наверняка будут с радостью придерживаться.
Рассудительный подход Однажды Старца постигло большое испытание, очень его огорчившее. Кондуктор автобуса, в котором он ехал, принялся над ним насмехаться, говорить разные глупости, что вызывало смех у неверующих пассажиров и негодование у верующих. В то время как кондуктор продолжал вести себя совершенно неподобающим образом, люди в автобусе разделились на два лагеря.
Все это сильно огорчило отца Порфирия, который не хотел отвечать на провокационные вопросы и всячески уклонялся от участия в разговоре. Когда автобус заехал на стоянку, чтобы пассажиры могли немного отдохнуть и пообедать, он подошел к кондуктору и сказал ему: «Может быть, как ты говоришь, я и не умею находить подземные источники, но знаю, что ты болен сифилисом. Будь осторожен, не женись сейчас, иначе болезнь передастся и твоей будущей жене, и твоим детям. Продолжай лечиться, и когда выздоровеешь, тогда заводи семью». Кондуктор не знал, что и сказать. Он только спросил у отца Порфирия: «Откуда ты все это знаешь?» На что Старец ответил вопросом: «Так или не так?» Кондуктор кивнул: «Так» – и окончательно замолчал. Оставшуюся дорогу до Афин все, и кондуктор, и пассажиры, провели в молчании.
Надо, чтобы она сама захотела прийти Одна моя знакомая, ребенок которой был тяжело болен, попросила меня отвезти ее к Старцу. Я ответил, что с удовольствием в любое время выполню ее просьбу. После этого разговора прошло несколько месяцев, а эта женщина так больше ко мне и не приходила. Я спросил Старца, можно ли ради больного ребенка позвонить женщине и напомнить ей о ее намерении посетить его. Отец Порфирий строго запретил мне это делать: «Не надо ей звонить, – сказал он. – Это будет неправильно. Надо, чтобы она сама захотела прийти. Не беспокойся, она скоро сама тебе позвонит». Через три дня она мне действительно позвонила. Женщина была изумлена, когда я сказал ей, что со дня на день ждал ее звонка. Я рассказал ей о встрече со Старцем, и она еще больше изумилась. Вскоре мы вместе поехали к Старцу, и с тех пор она стала часто приезжать к нему.
Бог уважает нашу волю Необычайно трогательна тактичность, если можно так сказать, любви Божией. Эту истину открыл нам отец Порфирий. Наша дружная компания находилась в Каллисии, с нами был Старец. Была ночь накануне дня Святого Духа. Отец Порфирий умилительно описывал нам афонские всенощные бдения в Кавсокаливии 37 , когда, согласно его словам, «Святой Дух приходил и преисполнял небесной радостью души монахов». Своими словами он хотел пробудить нас: «И сейчас, – говорил он, – как и тогда, Святой Дух желает войти в наши души, но Он уважает нашу свободу и не стремится оказывать на нас давление. Он ждет, когда мы сами откроем Ему врата, и тогда Он войдет в нашу душу и преобразит ее». Эти слова напомнили мне строки из Апокалипсиса: «Се, стою у двери и стучу: если кто услышит глас Мой и откроет двери, войду к нему и буду вечерять с ним и он со Мною» (Об. 3:20
Всемогущий Бог осторожно стучит в дверь души немощного человека, чтобы сделать его поистине счастливым, и терпеливо ждет, пока тот Ему откроет. А человек чаще всего, злоупотребляя своей богодарованной свободой, не открывает Ему и остается наедине со своими скорбями. Многие ли из нас имеют благоразумие от слов перейти к делу? «Утешителю, Душе истины… прииди и вселися в ны» 38 ? Кто из нас, произнося эту молитву, не замыкается в одиночестве своей беззащитности? И Бог не препятствует этому нашему безрассудству, потому что оно является выражением нашей свободы. Однажды Старец мне сказал: «Бог уважает нашу волю». И еще: «Все, что ты делаешь, делай, раз ты этого хочешь. Но делай свободно, сознавая свою ответственность, и с благодарностью Богу». Долго я пытался постичь эти краткие, но многозначительные советы Старца.
Время похвалить и время сделать выговор Старец, когда считал это необходимым, не упускал случая похвалить меня или сделать мне выговор. Причем всякий раз для меня это было полной неожиданностью. Он делал мне строгое внушение главным образом тогда, когда я пребывал в мирном устроении и переживал безоблачные, спокойные дни. Тогда он находил скрытые мои ошибки и упущения и указывал мне на них. Напротив, когда приходили дни скорбей и испытаний, он хвалил меня, уверяя, что я преуспеваю в добродетелях смирения и терпения. Его уроки напоминали слова преподобного Исаака Сирина: «Бог и ангелы Его радуются, когда мы в нуждах, а диавол и делатели его – когда мы в покое» 39 .
Говоря, что уважает тебя, он бессознательно пренебрегает тобой Как-то вечером я пришел к Старцу с одним моим знакомым. Отец Порфирий принял нас в своей келье. В последовавшей затем общей беседе мой спутник между прочим сказал, что он испытывает ко мне великое уважение. При этих его словах Старец внимательно взглянул на него, потом опустил голову и ничего не сказал. Вскоре мы уехали.
В следующей раз я приехал к отцу Порфирию один. Он сказал мне: «Я вспоминаю твоего знакомого, которого ты приводил ко мне. Он с радостью заявил мне о том уважении, которое он к тебе испытывает. Но когда он мне это говорил, знаешь, что я увидел в глубине его души? Что он испытывает к тебе отвращение и пренебрегает тобой». Это откровение было для меня полной неожиданностью и поразило меня как молния. Затем Старец сказал: «Будь внимателен. То, что я заметил, относится к области его бессознательного. Понял? Знаешь, что такое бессознательное?» Я ответил, что примерно знаю. «Поскольку это чувство отвращения находится в области его бессознательного, он сам об этом не знает, – сказал мне напоследок отец Порфирий. – Пожалуйста, отнесись внимательно к моим словам». Возвращаясь домой, я испытывал раздражение и сокрушался о такой двуличности этого человека. Поскольку глубоко внутри он испытывал ко мне отвращение, кто заставлял его сближаться со мной и тем более заявлять Старцу о своем уважении ко мне? Не логичнее ли было бы для него перестать со мной общаться? Тогда, по крайней мере, он будет находиться в гармонии с самим собой.
Прошло несколько часов, прежде чем я начал успокаиваться. В какой-то момент я начал понимать значение слов Старца: «Будь внимателен, это относится к области его бессознательного, и он об этом не знает». Действительно, этот человек меня очень ценил, всячески это показывал и, общаясь со мной, не испытывал никаких неудобств. Проблема самопротиворечия была сокрыта в его бессознательном, поэтому он и сам этого не знал. Это мое заключение, которое подтверждали и слова Старца, успокоило меня. Я принял этого человека таким, каким он был, и не изменил к нему своего отношения. Все осталось так же, как было и прежде.
Когда я вновь встретился с отцом Порфирием, он мне сказал: «То, что я видел в его бессознательном, – это застарелая травма. Она от демона». На мой вопрос, может ли он избавиться от этого недуга, продвигаясь по пути к святости, он ответил: «Святость меняет человека. Она исцеляет душевные травмы. Сейчас психиатры называют это душевным расстройством, тогда как на самом деле здесь имеет место демоническая энергия, порожденная грехом».
Безрассудная «проповедь» Однажды воскресным утром отец Порфирий направлялся вместе со своим знакомым, пожилым крестьянином, в сельскую церковь. По дороге они встретили компанию из шести-семи молодых людей, которые шли в противоположном направлении. Крестьянин спросил: «Куда вы идете, ребята?» Они ответили: «В кафе». Тогда крестьянин, очень строгий человек, возмутился и воскликнул: «И вам не стыдно воскресным утром, вместо того чтобы идти в церковь, идти в кафе?! Какие же вы христиане?» И он прямо на улице ревностно прочитал им целую проповедь. Юноши что-то стали отвечать ему в весьма оскорбительном тоне, а затем пошли дальше своей дорогой. Старец молчал. Возбужденный крестьянин, довольный собой, спросил его: «Ну как, правильно я сказал этим негодникам?» Отец Порфирий ответил: «Нет, неправильно». Крестьянин, ожидавший похвалы, огорчился таким ответом. Они пришли в церковь, Старец удалился в алтарь, а крестьянин стал в свою стасидию. Не прошло и получаса, как вся компания молодежи заходит в храм. Крестьянин потирал руки от удовольствия. Только закончилась Божественная литургия и Старец вышел из алтаря, как крестьянин поспешил к нему навстречу и, указывая на молодежь, сказал: «Видишь, а ты говорил, что я неправильно поступил, что преподал им урок. Они подумали над моими словами и пришли в церковь». Старец с улыбкой ответил, что они пришли, потому что он тайно молился о них, а вовсе не потому, что усвоили его «проповедь».
Прежде чем сделать что-то хорошее, надо хорошо подумать Отец Порфирий говорил, что многие люди часто хотят сделать добро, но в результате вместо добра выходит одно только зло. «Мы должны взвесить все обстоятельства и один, и два, и десять раз, – говорил Старец, – чтобы быть уверенными в том, что в результате наших действий не выйдет ничего плохого. И если мы сомневаемся, будет хороший результат или нет, то следует посоветоваться со знающими людьми, со специалистами, и, кроме того, взять благословение у своего духовника – как поступают монахи в монастырях. Потому что и мы здесь, в миру, имея старцев и духовников, живем, как в монастыре. Такой порядок принят в Церкви, в Православии».
* * *
36 Никодим – один из членов Синедриона, тайный ученик Христа. См.: Ін. 3:1-21,7:32-53,19:38-42
37 На Афоне всенощные бдения начинаются с заходом солнца и продолжаются всю ночь, до утра. Умилительное богослужение сопровождается торжественным пением и проходит с большим духовным молитвенным подъемом. – Прим. перев.
38 Молитва Святому Духу. Молитвослов. М., 2003. С. 4.
39 Преп. Исаак Сирин. Слова подвижнические. М., 1993. С. 384.
ЦЕРКОВЬ Нетварная церковь Отец Порфирий, говоря с нами о человеке, Боге, мире, любви, молитве, сотворении мира, выражался богословским языком (хотя окончил… только два класса начальной школы). У него поистине был дар богословия, изливающийся из живого умного источника Святого Духа. И даже дар мистического богословия, из которого произрастает философия Христа.
Он был мистическим богословом, хотя не имел даже мирского образования. Его школой были подвиги, исихастский труд, умное делание. Он говорил: «О, если бы нам всем только войти в земную Нетварную Церковь. Потому что если мы туда не войдем, то не войдем и в Церковь Небесную». «Живя таинственной духовной жизнью, мы можем стать едины…». «Добрая сила щедра, но она действует мягко, подобно «веянию тихого ветра» (1Царів. 19:12 1Пет. 1:16
Один брат настойчиво интересовался вопросом о том, когда возникла Церковь Христова. Ответ на этот вопрос был нужен ему для его проповедей и для книги, которую он в то время писал.
Приехав к Старцу, он поговорил с ним о своих проблемах, однако вопрос о Церкви так и не задал. Пришло время уезжать. Прощаясь и благословляя брата на дорогу, отец Порфирий произнес: «Ну, теперь поезжай. Знай, что Церковь предвечна и нетварна, и не обращай внимания на богословов, которые говорят то, что придет им в голову». Брат был поражен этим откровением Старца в ответ на его невысказанный вопрос.
Отец Порфирий обладал церковным сознанием У Отца Порфирия было очень развито церковное сознание. Он с большим уважением относился к клирикам и церковной иерархии. Старец говорил: «Если я испорчу отношения с епископом, если епископ начнет на меня гневаться, то моя молитва не достигнет небес».
Старец был, так сказать, экклесиоцентричным. Церковь была основанием всей его жизни и всех его трудов. Очень часто я замечал, как отец Порфирий, говоря о Церкви, не мог сдержать слез. Он испытывал глубочайшее уважение к официальной Церкви. Епископ для него всегда был на месте и во образе Христа. Старец страшно расстраивался, когда видел, что осуждают епископов, нападают на них в печати. Каков бы ни был епископ, он – глава. Он на месте и во образе Христа. Таковы были священные принципы Старца.
Станем наследниками божественных дарований Отец Порфирий часто говорил о Церкви. Какой он Ее видел? Он говорил: «Церковь нетварна». Почему же Она нетварна? Потому что Церковь – Богочеловечна, Она – Бог в историческом времени. И мы, верующие, призваны стать нетварными, сделаться наследниками Божественных дарований, постичь таинство обожения, преодолеть нашу обмирщенность, выйти за пределы этого мира.
Церковь нетварна. Своей жизнью он свидетельствовал об этой истине. Старец принимал всех. Его дверь была открыта каждому. У него не было лицеприятия. Кто бы ни приходил, к какой бы партии, обществу, организации, группировке и т. д. он ни относился, отец Порфирий принимал его. Сам же Старец не состоял ни в какой партии. Он принадлежал только Церкви и принимал всех.
ПАРЛАМЕНТСКИЕ ВЫБОРЫ За кого голосовать, Геронда? Один человек спросил Старца, за кого следует голосовать на предстоящих парламентских выборах. И тот ответил притчей: «Православная Церковь похожа на наседку, – сказал он. – Своими крыльями она покрывает и черных, и белых цыплят».
Православная Церковь не участвует в политике и тем более не делится на партии. Своей любовью она покрывает всех, не отождествляя себя с политическими группировками.
Однажды Старец спросил меня, как складывается политическая ситуация в стране. Я ответил, что в целом не очень хорошо. Отец Порфирий сказал: «Чего ждать от политиков? Они полностью погрязли в своих душевных страстях. Если человек не может помочь даже самому себе, какую помощь он сможет оказать другим? Мы тоже виноваты в таком положении вещей. Если бы мы были настоящими христианами, то смогли бы избрать в парламент пусть и не христианскую партию, но хотя бы верующих политиков. Тогда все было бы по-другому».
ОДЕЖДА Наша девочка будет ходить в брюках? Старец только что вышел на пенсию. Как вы знаете, в течение примерно тридцати лет он был настоятелем храма Святого Герасима при поликлинике Афин, на улице Пиреос, недалеко от площади Омония. Однажды отец Порфирий проходил мимо храма Святого Константина на Омонии и зашел внутрь приложиться к иконам. Когда он вышел из храма, к нему подошла супружеская пара с девочкой. Супруги спросили, не уделит ли он им минуточку внимания. Отец Порфирий ответил им, что он не клирик этого храма. «Ничего, – сказали они, – мы хотели задать Вам лишь один вопрос. Это ведь не будет слишком обременительно?»
«У нас есть дочка, – начал мужчина, – и моя жена настаивает, чтобы она носила брюки. Я с этим не согласен и не хочу, чтобы она ходила в брюках. Наши взгляды совершенно противоположны. Итак, мы решили пойти к священнику, любому священнику, рассказать ему о нашем споре и решить его так, как он скажет. Мы даже дали друг другу слово – поступить точно так, как он скажет».
Отец Порфирий сразу сказал им, что это – вопрос непростой. Затем он объяснил, что ответ на него можно найти в Священном Писании и в священных канонах нашей Церкви. Ответ подсказывает и сама природа, поскольку женское естество отличается от мужского как душевно, так и телесно. Это различие подчеркивается и одеждой. Старец также посоветовал им посмотреть в книгу Второзакония 40 , где мужчинам запрещается носить женскую одежду, а женщинам – мужскую.
Отец Порфирий разъяснил им, что ношение мужской одежды оказывает психологическое воздействие на женскую природу, и очень часто женщина начинает вести себя, как мужчина. Естественно, отклонение происходит и в случае, когда юноши или мужчины начинают носить женскую одежду.
Старец говорил еще долго. Он затронул все психологические и педагогические аспекты этого вопроса, чтобы обосновать то, почему женщинам нельзя носить мужскую одежду, а мужчинам – женскую. Супруги согласились с выводами отца Порфирия и ушли, получив большую пользу от этой кажущейся случайной, но удивительной встречи.
Главное – внутренний порядок Старец Порфирий не обращал внимания на внешний вид человека. В этом убеждались все, кто посещал его, будучи одеты, так сказать, неподобающим образом. Он смотрел в душу, на глубинные мотивы поведения, зная, что если придет в порядок внутренний человек, автоматически исправится и внешний.
Они приехали к старцу в нескромной одежде Однажды, приехав к отцу Порфирию, я увидел там нескольких девушек, которые также хотели увидеть Старца. Одеты они были несколько нескромно. Отец Порфирий беседовал с ними, затрагивая различные духовные вопросы, но ни словом не обмолвился о том, как они одеты. Сознаюсь, что я внутренне возмутился поведением этих девушек. Как они могли прийти в таком виде к святому человеку? Смущало меня и то обстоятельство, что Старец не сделал им ни одного замечания по поводу их одежды.
Когда девушки уехали, он улыбнулся мне и сказал: «Господин ?., я не так строг, как ты». Тотчас же я понял, что он знает о моих помыслах и о моем смущении, но все-таки спросил: «Почему Вы так говорите, Геронда?» – «Сюда приехали эти девушки в нескромной одежде, – сказал он, – а я ничего им об этом не сказал. У меня другая тактика. Даже если бы я заметил им, что их одежда несколько нескромна, они бы не прислушались к моим словам, потому что их вера во Христа неглубока. Прежде всего я стараюсь укрепить в них веру во Христа, и тогда они сами осознают свою ошибку и исправятся».
У этой девушки в «супер-мини» – замечательная душа Однажды, много лет назад, когда отец Порфирий был еще настоятелем храма при поликлинике в Афинах, он вместе с двумя девушками, его духовными чадами, шел по улице близ площади Омония. Навстречу им шла девушка, вид у которой был весьма вызывающий. Она была в «супер-мини» юбочке, которые тогда были в моде. Увидев ее, Старец спросил своих спутниц:
– Ну, что вы скажете? О чем вы подумали? Вы осуждаете эту девушку?
– Нет, Геронда, – ответили они, прекрасно зная мнение Старца.
– И правильно делаете. Не судите о людях по тому, как они одеты. У этой девушки замечательная душа с огромным духовным потенциалом. Ее поведение, вызывающий вид – лишь следствие ее душевной силы. Представьте себе, что будет, если эта девушка познает Христа, приобретет ваши знания. Тогда, безусловно, она достигнет больших вершин.
Таков был метод отца Порфирия. Его примеры были наглядны и основаны на личном жизненном опыте.
* * *
40 Повт. 22:5
ИСПОВЕДЬ – ПОКАЯНИЕ Это дар любви Божией человеку Отец Порфирий сказал:
«Наше сердце должно быть исполнено любви, любви Божией. Она дает человеку силу и благодать. Вслед за любовью следует познание».
«Исповедь – это один из путей, по которому человек движется к Богу. Это дар любви Божией человеку. Никто и ничто не может лишить человека этой любви».
Он никого не принуждал Рядом с отцом Порфирием я чувствовал удивительную свободу. Он никого не принуждал. Он желал, чтобы все те, кто приходил к нему, добровольно поступали так же, как и он. Старец всегда говорил священникам, что когда мы как духовники даем наставления тем, кто приходит к нам на исповедь, мы должны всегда уважать их свободу. Отец Порфирий всегда подчеркивал нам, что христианство – это свобода.
Очень часто Старец приводил случай из жизни Спасителя, когда многие соблазнились Его словами. Люди стали покидать Христа, так что с Ним остались одни только ученики. Тогда Господь сказал им, что если и они хотят Его покинуть, то Он им не препятствует (Ср.: Ін. 6:35-67
Вот что дословно говорится в Евангелии: «С этого времени многие из учеников Его отошли от Него и уже не ходили с Ним. Тогда Иисус сказал двенадцати: не хотите ли и вы отойти?» (Ін. 6:66-67
Он принимал тебя с любовью Отец Порфирий принимал и любил тебя таким, каким ты был. Рядом с ним ощущение даже самого большого греха становилось иным. Сомнения и колебания уходили прочь, унося с собой чувство отчаяния и безнадежности. Ты только скорбел о том, что допустил тот или иной грех, что нарушил Божественную заповедь. Старец не позволял тебе предаваться отчаянию о твоем падении, более того, он помогал тебе извлечь пользу из твоего опыта, чтобы ты мог использовать его в качестве «плацдарма» для нового «наступления», для новых духовных побед. И тогда отец Порфирий являл тебе еще большую любовь, еще большую поддержку. Он брал тебя за руку и начинал учить, как идти путем Божиим.
Как Старец исповедовал «Когда очередной человек входит в исповедальню, я… смотрю на него. Когда он уходит, провожаю его молитвой, посылаю вослед ему мою любовь, пока он не выйдет за дверь и не войдет следующий. Лучше безмолвно передавать свою любовь, чем говорить какие-то слова».
Во время исповеди он не смотрел в глаза В возрасте двадцати одного года отец Порфирий был рукоположен во иереи, а в двадцать три года стал духовником 41 . С тех пор, как он сам мне рассказывал, он никогда не смотрел в глаза приходящим к нему на исповедь, чтобы они не испытывали никакого неудобства. Он только окидывал их взглядом, когда они входили в исповедальню, а затем опускал голову. И очень часто, прежде чем пришедший на исповедь успевал что-либо сказать, Старец говорил ему: «В твоей бумажке только то, что записано под номерами три и пять, является грехом, все остальное не грех. Итак, расскажи мне о том, что там написано. А если у нас останется время, то поговорим и об остальном».
С неутомимой любовью Я был очень близок со Старцем и знал, как тяжел был его труд. Очень часто он принимал людей на исповедь с раннего утра до самой ночи, не делая перерывов, так что весь день у него не было во рту и крошки.
Чаще исповедуйтесь, причащайтесь и любите людей Нам удалось пообщаться со Старцем недолго, можно сказать, даже совсем недолго. В эти утренние часы отец Порфирий принимал и исповедовал очень многих. Так что мы, жалея его, ограничились лишь тем, что поприветствовали его и подошли под благословение. Благословляя нас, он дал три наставления. И этого было более чем достаточно, чтобы мы поняли, что он за человек и кем мы сами способны стать. Он сказал нам: «Дети мои, чаще исповедуйтесь, причащайтесь и любите людей». И больше ничего. Но разве этими словами он не сказал все?
Исповедь и вражда Когда отец Порфирий был еще молод и здоров, он много исповедовал и, как милосердный отец, прощал людям все, что бы они ему ни говорили. Только в конце исповеди он задавал вопрос: «Ты ни на кого не держишь злобы?» И если человек говорил ему, что он ни на кого не держит никакого зла, Старец относился к нему с большой любовью. Если же кто-то говорил ему, что он в плохих отношениях с братом, или с невесткой, или еще с кем-нибудь, отец Порфирий начинал рассказывать ему о тайне прощения и о милости к ближнему. Ведь его проступок, каким бы большим он нам ни казался, на самом деле, по сравнению с нашими собственными проступками пред Богом, невелик. Однако, несмотря на это, Бог, принимая наше великодушное отношение к человеку, прощает и нам наши собственные бесчисленные прегрешения. Будет страшным безумием, если человек попадет в вечную муку из-за того, что он не желает оставить свою вражду и неприязнь к такому же, исполненному многими страстями, как и он, своему ближнему.
Атмосфера покоя и доверия – Вы сказали, что на протяжении многих лет отец Порфирий был Вашим духовным отцом и наставником?
– Да. В деле духовничества Старец был поистине неподражаем. Прежде всего, простота и приветливость, всегда отличавшие его, создавали атмосферу покоя и доверия, столь необходимую для совершения таинства Исповеди для каждого, кто к нему обращался.
Здесь надо отметить, что многие люди, которые затруднялись рассказывать другим духовникам о некоторых своих проступках, в присутствии отца Порфирия не чувствовали скованности и свободно всё ему исповедовали.
Старец обладал пастырским даром с большим вниманием выслушивать людей. Сначала он внимательно слушал и лишь потом начинал говорить. Его слово всегда было простым, кратким и очень личным. Каждый человек, который обращался к отцу Порфирию, был для него уникальной, неповторимой личностью, бесконечно ценной.
К проблемам, с которыми мы к нему приходили, Старец относился с большим вниманием. После усиленной молитвы, с чувством глубокой ответственности за свои слова, он предлагал их решение. Во время исповеди отец Порфирий, как правило, молчал. И ты чувствовал, что он молится и просит у Бога вразумления.
Надо отметить и то, что отец Порфирий никогда не спешил с ответом. Он ждал, пока у него, на основе общения с исповедующимся, не сложится наиболее полного понимания сути вопроса. Иногда он нам говорил: «Сейчас мне ничего не открыто, я вам ничего не могу сказать». И мы приезжали за ответом и во второй, и в третий раз.
Днем и ночью Старец молился за людей, молился о разрешении их проблем. И все те, кто сподобился иметь с ним общение, стать его духовными детьми, могут свидетельствовать о плодах этой его молитвы, вследствие которой благополучно разрешались все их проблемы. Во время исповеди у отца Порфирия нас часто поражало следующее: корень проблемы, который он называл, казалось, не имел ничего общего с самой проблемой, о которой мы ему рассказывали. Очень часто корнем различных наших проблем он называл эгоизм. Старец считал эгоизм основанием всех грехов и причиной всех проблем у человека.
Причины проблем Старец рассказывал:
– Когда я был настоятелем больничного храма, то часто сталкивался со следующими случаями. Врач, проводящий обследование больного, неожиданно заявлял, что поражено не то место, которое болит, а другое. Он говорил: «Ты можешь чувствовать боль в одном месте, но на самом деле то, что ее вызывает, может находиться где-то рядом». Так бывает и в духовной жизни. Мы видим все под одним углом. А на самом деле причины происходящего внутри нас и случающегося с нами в нашей жизни могут быть совсем иными.
Полная исповедь – Иногда мы должны проходить полную исповедь, – говорил отец Порфирий, – потому что различные психологические травмы, самые разные события в нашей жизни становятся действительной причиной наших телесных недугов. На исповеди, кроме грехов, мы должны рассказывать и о своих помыслах и чувствах: страха, скорби, радости, уныния, которые посещают нас вследствие различных переживаемых нами событий: землетрясений, смертей, браков… и являются следствием нашего маловерия и т. д.
Однажды, закончив свои дела в Коринфе 42 , отец Порфирий отправился назад в Афины. В Истме 43 они с водителем, который был офицером гражданской авиации, остановились пообедать. Отец Порфирий ограничился одним помидором, а его спутник заказал себе полный обед. После еды они продолжили путь. Спустя какое-то время Старец попросил водителя остановиться. Они съехали с дороги, вышли из машины и присели на скале. Прямо под ними простиралось море. Отец Порфирий сказал своему спутнику: «Теперь, как я тебе и обещал, пришло время выслушать твою полную исповедь за всю жизнь. Но будет лучше, если я буду говорить за тебя». И офицер услышал из уст Старца исповедь во всех своих грехах, о которых он собирался ему рассказать, о тех проступках, которые изгладились из его памяти, и даже о том, что он не считал грехом. Отец Порфирий устроил в его душе «генеральную уборку». Эту исповедь он запомнил на всю жизнь.
Ходите к духовнику Старец говорил мне: «Чем человек дальше от Бога, тем больше у него в жизни переживаний и расстройств. Когда нас что-то мучает, мы должны идти к духовнику».
«Чаще и лучше исповедуйся. Будь ты даже патриархом, но если не ходишь на исповедь, то не спасаешься», – сказал он мне в другой раз.
За непослушание благодать ушла… но возвратилась с исповедью Отец Порфирий говорил, что Божественное таинство Исповеди восставляет наше падшее долу естество. Он поведал нам трогательную историю об одном монахе, который еще юношей пришел на Святую Гору Афон. У него было много Божественных дарований, так что он чувствовал, что живет, как в Раю. Однажды он не выполнил какое-то послушание своего Старца, и это благодатное состояние его покинуло. Однако когда Старец вернулся, исповедовал его и прочитал разрешительную молитву, благодатное состояние, которое он потерял, вернулось к нему вновь.
Отец Порфирий всегда подчеркивал, что если мы принадлежим Православной Церкви, если участвуем в ее таинствах, то мы – в Раю. И чем больше мы участвуем в таинствах, тем больше приобщаемся вечной жизни. Он всегда напоминал нам слова Спасителя: «Верующий в Сына имеет жизнь вечную» (Ін. 3:36
Наша старая кладовая Одна женщина, рассказывая мне об отце Порфирии, вспомнила слова, которые он однажды ей сказал: «Многие из вас, женщин, делают так: все поломанное и ненужное – старые дырявые кастрюльки, мебель, обувь и прочие изношенные вещи – берут и бросают в какую-нибудь дальнюю кладовую, запирают дверь и на этом успокаиваются. Но вы не знаете, что придет время, когда все содержимое вашей кладовой обнаружится, и вы предстанете пред людьми в самом неприглядном виде».
Я был поражен этими словами отца Порфирия. Тогда я читал книги по пастырской психологии. Там много говорилось об отражении травмирующих переживаний от сознательной области души и смещении их в бессознательную область, а также о неожиданных проявлениях этих переживаний. Живой пример Старца о старой кладовой сказал мне больше, чем все научные пособия. Это было предельно точное сравнение, относящееся к нашим грехам, которые мы, не изгладив покаянием и исповедью, поспешно отбросили в кладовую забвения, чтобы избавиться от их надоедливого присутствия. Там их и «обнаружит» Бог и приведет нам на память в день суда (Ср.: Мф. 10:15
Не говори вновь об уже исповеданных грехах – Геронда, я уже исповедовал своему духовнику этот проступок, совершенный недавно, но хочу рассказать о нем и Вам.
– Если ты уже открыл его своему духовнику, то нет никакой необходимости рассказывать о нем мне. Раз ты раскаялся, исповедовался – значит, получил и прощение.
Не отчаивайся – Геронда, Вы понимаете, какой великий грех я совершил?
– Ты хороший человек, и ты сможешь это пережить.
– Но, Геронда, этот мой грех слишком велик.
– Не отчаивайся. У тебя добрая душа, и Бог, видя это, простит тебя и поможет тебе.
Постарайся с сегодняшнего дня изменить свою жизнь Однажды отец Порфирий вместе с тремя своими духовными чадами собрался в один монастырь на вечернюю службу. Вначале решили идти пешком. Однако скоро Старец устал от ходьбы, а до монастыря было еще далеко. Паломники подумали: не поискать ли им какую-либо машину?
Вскоре на дороге показалось такси. Спутники отца Порфирия, все трое – миряне, сказали, что они остановят такси и спросят водителя, сможет ли он довезти их до монастыря. «Не волнуйтесь, – ответил им Старец, – водитель такси сам остановится. Но когда мы сядем в машину, пусть никто из вас не разговаривает с водителем. Я один буду с ним говорить».
Так и произошло. Водитель такси остановился сам, голосовать не потребовалось. Сели в машину, и отец Порфирий сказал водителю, куда надо ехать. Как только машина тронулась с места, таксист начал осуждать священников, обвиняя их в тысяче грехов. После каждой своей тирады он поворачивался к трем мирянам, сидящим на заднем сиденье автомобиля, и спрашивал их: «Мужики, разве не так? Что вы на это скажете?» Но пассажиры, следуя благословению Старца, молчали.
Потеряв всякую надежду на то, что ему хоть что-нибудь ответят, таксист обернулся к отцу Порфирию и спросил его: «Разве не так, батюшка? Что ты на это скажешь? Разве это не правда? Ведь об этом пишут даже в газетах!» И тот ответил ему: «Сын мой, я расскажу тебе одну маленькую историю. Расскажу один раз, повторять ее не будет необходимости. У одного человека, – начал свой рассказ Старец, – уроженца… (здесь отец Порфирий точно назвал то село, откуда был родом водитель), был престарелый сосед, у которого было много земли. Однажды ночью этот человек убил своего состоятельного соседа и закопал его труп. Затем, используя различные фальшивые документы, он присвоил себе участок соседа и продал его. И ты знаешь, что он купил на деньги, вырученные от продажи земли? Такси».
Таксист сидел как громом пораженный. Он съехал на обочину, остановил машину и закричал: «Ничего больше не говори, батюшка! Обо всем этом знаем только ты и я!» – «Знает об этом и Бог, – сказал Старец. – Он открыл мне все это, чтобы я рассказал тебе. Постарайся с сегодняшнего дня изменить свою жизнь».
Покаяние подобно молнии Как-то раз меня положили в больницу «Евангелизмос» 44 . И там меня стали терзать страхи. Я боялся умереть душевно неподготовленным. Выписавшись из больницы и приехав к отцу Порфирию, я сказал ему: «Геронда, я молюсь Богу, чтобы Он даровал мне еще несколько лет жизни для покаяния». И он мне ответил: «Для покаяния годы не нужны. Покаяние подобно молнии».
Кто не покается, тот погибнет – Геронда, скажите мне слово к душевной пользе.
– Кто не покается, тот погибнет. Повторяю тебе: кто не покается, тот погибнет.
* * *
41 В Элладской Православной Церкви не каждый священник может принимать исповедь, то есть быть духовником. Существует молитва на посвящение в духовники. Ответственное дело исповеди поручается архиереем лишь самым опытным и достойным священникам епархии. – Прим. перев.
42 Коринф – город на северо-востоке полуострова Пелопоннес. – Прим. перев.
43 Истма – небольшой городок недалеко от Коринфа. – Прим, перев.
44 Одна из центральных больниц Афин. – Прим. перев.
ПОХВАЛА Сначала Старец сделал выговор, а потом похвалил Приехав к Старцу, Аргирий долго сидел в своей машине. Он пребывал в унынии и ворчал про себя, почему отец Порфирий никак не проснется, не примет его и не выслушает его рассказ о тех серьезных проблемах, которые на него обрушились. Неожиданно к нему незаметно подошел сам Старец и сделал ему строгий выговор. Этим он хотел избавить Аргирия от душевного гнета, проб удить в нем гнев, разгорячить его кровь, чтобы он взглянул на вещи более оптимистично. Ему это удалось. Тогда отец Порфирий попросил гостя нарубить ему дров для печки.
«Я очень быстро орудовал топором, – рассказывал Аргирий, – с силой и гневом, вызванными предшествовавшим выговором, поднимая топор и опуская на очередной сосновый чурбак. Скоро я переколол все дрова. Отец Порфирий казался совершенно удовлетворенным результатами своего выговора, сделанного для того, чтобы «прижечь» мой эгоизм, честолюбие и пробудить все силы моего организма, необходимые в данном случае для преодоления весьма неприятной ситуации, возникшей вследствие моего перевода по службе. Он поднялся со скамьи, подошел ко мне и сказал: «Ну надо же! Ты очень способный человек! Только не хочешь воспользоваться своими талантами, и это меня огорчает. Так хорошо наколотых дров я никогда раньше не видел. Даже дровосек не смог бы лучше справиться с этой работой. Дрова получились как раз по размеру моей печки. Ты, чадо мое, все можешь. Только ты не делаешь то, чего не хочешь. Поэтому я с тобой и говорил так сурово. Я хотел, чтобы ты вновь стал таким, каким был раньше. Другого способа не было. Так вразумил меня Бог, потому что ты сложил оружие, и причем безоговорочно. Конечно, я тебя очень огорчил, и я это знаю. Но я сам был огорчен еще больше чем ты. А ведь, как тебе известно, я к тому же еще и очень болен…»
Меня ни разу не похвалили – Я был на Святой Горе послушником у двух старцев, – рассказывал отец Порфирий. – Они были строги, ругали меня. Меня никогда не хвалили. Но я чувствовал их любовь ко мне. Нашим рукодельем была резьба по дереву. Но Старцы не обучали меня всем тонкостям искусства резьбы. Они говорили: «Сделай только лишь заготовку, и все». Не знаю, почему они так поступали. Сейчас я думаю, потому, что другие их послушники, как только осваивали резьбу по дереву, тут же покидали этих старцев.
Помощь в устройстве фермы Один мой родственник хотел открыть у себя в деревне ферму. Он посоветовался с отцом Порфирием и получил у него благословение на начало строительства. Когда ему потребовалось пробурить на участке скважину, он вновь приехал к Старцу, чтобы спросить у него совета. Отец Порфирий, который никогда не бывал в его деревне, самым подробным образом описал ему положение его участка, указал, где следует пробурить скважину, и даже сказал, на какой глубине будет найдена вода. Действительно, когда фермер с бурильщиками приехали на участок, они обнаружили воду точно в том месте, о котором говорил отец Порфирий.
Эта работа не для нее Одна моя близкая знакомая сдала экзамены, и ей была выделена стипендия для продолжения обучении в Англии. Девушка поступила в аспирантуру и должна была заняться вопросами воспитания трудных детей. Она любила детей и подумала, что эта работа как раз для нее. Однако прежде чем покинуть Грецию, девушка решила, что необходимо получить благословение на новую работу у отца Порфирия, и мы вместе приехали к Старцу. Первой в келью отца Порфирия вошла моя знакомая. Когда девушка вышла, то было видно, что она над чем-то серьезно задумалась. Она сказала мне, что, услышав про Англию и трудных детей, отец Порфирий сказал ей: «Эта работа не для тебя. Ты очень чувствительная, не выдержишь. Если хочешь… поезжай. Расскажу еще тебе следующий случай. Несколько лет назад одна девушка-врач с такой же чувствительной натурой, как и у тебя, спросила меня, можно ли ей поехать на учебу в Америку. Она специализировалась по вопросам душевных заболеваний. Я посоветовал ей не ехать. Она меня не послушала, уехала, а теперь лечится в психиатрической больнице».
Попроси их подписать договор Многие люди жаловались Старцу на большие проблемы, возникающие вследствие неправильного ведения деловых переговоров с подрядчиками. Отец Порфирий в таких случаях говорил: «Всегда хорошо сначала составить и подписать договор с мастерами, которые будут работать в вашем доме. Тогда у вас не будет никаких неприятных разговоров, и вам не надо будет бежать за советом к духовнику. Спросите мастеров: «Это ваши подписи? Разве вы не на эту сумму договаривались? Итак, берите то, что вам причитается». А если мастер тебе понравился, то ты можешь, если хочешь, дать ему и сверх оговоренной платы..; Мы живем в миру и не являемся нестяжателями. Поэтому, чтобы избежать поводов к раздорам, нам следует заключать четкие и ясные договоры с рабочими».
Трудолюбие Старца Широта познаний отца Порфирия просто поражала. Однажды ранним летним вечером мы приехали к Старцу и, побеседовав с ним, стали собираться в обратный путь. Мы сказали ему, почему так торопимся: нам надо было успеть на театральную постановку в театре Иродио 45 . Я приготовился услышать от Старца слова возражения против посещения театра. Но ничего подобного не произошло. Отец Порфирий заговорил о композиторе театральной постановки, исполнителе главной роли и сделал несколько очень точных замечаний о самой постановке. Я был поражен. Ведь всё его образование составляли два класса начальной школы! Во мне пробудилось любопытство. Увидев в исихастирионе антенну, я спросил у духовных чад Старца, хорошо знающих его уже на протяжении многих лет, для чего он ее использует. Мне сказали, что несколько лет назад отец Порфирий занимался созданием принимающего устройства, работающего на основе галинита. Кроме работы на земле, которую его преклонный возраст и слабое здоровье уже не позволяли ему выполнять, Старец любил заниматься техникой.
Я вспоминаю также железную печку – собственную разработку Старца. Зимой, после богослужения, мы все собирались вокруг нее. Здесь, в ожидании, когда каждый попадет в келью отца Порфирия, велись долгие разговоры, в то время как госпожа Хариклия (теперь – Старица Порфирия), сестра Старца, угощала нас кофе и сладостями. Вокруг печи собирались люди, исполненные братской дружбы: богословы, священники, греки, сербы, судьи, философы, врачи, преподаватели, студенты. Это была очень теплая компания, так что, наверное, если бы даже печь погасла, мы бы этого не заметили.
Ради телесного труда Однажды я пожаловался Старцу на то, что у меня больше нет сил трудиться. Я сказал:
– Эти последние дни отняли у меня все силы. Я не могу двинуть ни рукой, ни ногой. Зачем столько работ в монастыре?
Отец Порфирий сразу стал строгим, ответил:
– Если мы в поте лица трудимся ради Бога, а затем в этом раскаиваемся и начинаем роптать, то совершаем смертный грех. Хорошо это запомни! Без телесного труда, лежа на кровати, не стяжаешь добродетелей! Телесный труд – это великий Божий дар, дарованный нам для нашего спасения, для стяжания благодати Божией. Другие братья с радостью принимают уничижения и труд… а ты страдаешь? Величайший грех – потрудившись ради Христа, раскаиваться и страдать из-за этого.
Ты же еще молод, и говоришь, что устаешь? В твоем возрасте я просто летел на послушание, хотел все успеть. Не смотри на то, что сейчас я уже почти ничего не могу делать. Ты делаешь еще меньше. В тебе прочно обосновался ветхий человек, который и сокрушает тебя. Но опомнись! Спой с воодушевлением, громко, радостно:
«Смерти празднуем умерщвление, адово разрушение, иного жития вечного начало и играюще поем Виновного, Единого Благословенного, отцев Бога и Препрославленного» 46 .
Затем Старец рассказал мне о своей жизни в скиту Кавсокаливия на Святой Горе.
– По благодати Божией я ни разу не разбил там ни одного стакана, ни одной тарелки. А мыть посуду приходилось только щеткой. У нас не было жидкого мыла. Я мыл быстро и хорошо. Я был собранным, расторопным, ревностным, исполнительным и послушным. И говорю это не из эгоизма, но во славу Божию. У меня были святые старцы.
Нет – лености и любительскому христианству Старец всегда говорил не о каком-то единичном нашем добром намерении, но о решительном, раз и навсегда, переходе от старой жизни во грехе к новой жизни в святости. Когда уже человек живет во Христе и Христос в нем. И в это изменение своей жизни человек должен вложить все свои силы.
Однажды отец Порфирий спросил меня: «Скажи мне, сколько нужно лет, чтобы выучиться на юриста?» Я ему ответил. Он меня опять спросил: «А сколько лет нужно, чтобы выучиться на механика, химика, врача?» Я ответил, недоумевая, зачем он об этом спрашивает. Но Старец задал новый вопрос: «А сколько времени нужно нам, чтобы научиться познавать волю Божию и исполнять ее?» Я понял смысл предыдущих вопросов, и мне стало стыдно. Что я мог ответить? Что в своем большинстве мы, верующие, ленивы и теплохладны, что мы – «христиане-любители»? Старец и так это знал. Он сказал мне: «Ленивый никогда не станет христианином. Для того чтобы стать настоящим христианином, надо работать, и много работать». И в этом отец Порфирий действительно являлся ярким примером. Он ревностно посвятил все годы своей долгой жизни тому, чтобы научиться жить одним Христом. Он любил труд, телесный и духовный, и всегда стремился передать эту любовь другим. Старец знал, что праздность ведет к унынию, которое несет с собой множество болезней, как душевных, так и телесных. Он всем предписывал трудотерапию. Но особенно это касалось тех, кто не мог найти себя и от этого впадал в отчаяние. Старец говорил, что никогда не поздно начать все сначала. Крушение мирских надежд и истребление эгоизма он считал лучшими предпосылками для этого начинания.
Труд меняет и душу, и тело О моих проблемах Старец мне сказал:
«Если бы ты своевременно мне позвонил, то у тебя не было бы теперь этих проблем. Ты телесно устал, но не бойся труда. Все меняется благодаря труду – и душа, и тело. Не оставляй молитву. В простоте, неспешно, но горячо молись Богу обо всех. Молитвой ты принесешь ближним больше пользы, чем своими словами.
Если тебя спросят, то со смирением ответь:
– Мое мнение таково. Но поступайте так, как считаете нужным.
Не можешь заниматься одним делом – берись за другое Отец Порфирий хотел, чтобы у нас работал эффект «другой работы», если так можно сказать. Когда мы не можем ничего сделать в одном месте, надо переходить в другое. Самое главное – всегда что-то делать, не оставаться в праздности. «Не можешь заниматься одним делом, берись за другое, – говорил Старец. – И нерастраченный здесь заряд энергии мобилизует тебя на новом месте».
Занимайся и физическим трудом Однажды отец Порфирий заехал ко мне на участок и увидел установленную там в саду и на огороде поливную систему. Он попросил меня помочь им организовать поливную в исихастирионе.
Я нашел мастера, который согласился выполнить эту работу, и предупредил его, что сам оплачу все расходы. Когда я рассказал об этом отцу Порфирию, он ответил мне:
«Нет, господин Димитриу. Я хочу, чтобы ты сам пришел поработать. Для того чтобы ты мог отдохнуть от своей основной работы, ты в свободное время должен заниматься физическим трудом». Отец Порфирий очень любил природу и заботился о ней.
Никто не должен пребывать в праздности Отец Порфирий всегда говорил о том, что надо работать, особенно когда речь заходила о молодежи. Он не мог примириться с тем, что кто-то живет безразличной ко всему, праздной, рассеянной жизнью.
Старец хотел видеть вокруг себя трудолюбивых, творческих натур. Он желал, чтобы люди не оставались пассивными, пользовались данными им Богом руками, ногами, головой… Чтобы они не оставались сонными и неповоротливыми. Ни под каким видом отец Порфирий не принимал леность и неаккуратность.
* * *
45 Один из самых известных театров Афин. – Прим. перев.
46 Канон на Святую Пасху// Триодь Цветная. М., 1992. С. 5.
ЛЮБОВЬ История Марии, Димитрия и Георгия Вот какую историю рассказал нам отец Порфирий:
«Димитрий и Мария были братом и сестрой. У Димитрия был друг Георгий, по профессии врач, который часто заходил к ним в гости. Однажды Мария открыла брату свою тайну: она была безумно влюблена в Георгия. Всякий раз при виде его она страдала. Ее бросало в пот, сердце болело, руки и ноги сильно тряслись… Но семья Георгия была состоятельнее семьи Димитрия и Марии. Они никогда бы не приняли в свой дом невесткой бедную девушку. Поэтому Мария попросила брата больше не приглашать Георгия к ним домой, чтобы ей не страдать понапрасну. С тех пор Димитрий под разными предлогами перестал приглашать Георгия в дом. Друзья стали встречаться в саду.
Однажды Мария пришла ко мне в храм. Она открыла свое сердце, рассказав мне о своем несчастье. Я посоветовал ей горячо молиться, особенно ночью, незадолго до рассвета, простирать руки к Богу, умоляя, чтобы свершилась воля Его. Девушка последовала моему совету.
Однажды Георгий с упреком сказал Димитрию, что тот изменил к нему свое отношение: стал его избегать и больше не приглашает домой в гости. Он спросил: почему? И Димитрий рассказал ему о любви и страданиях своей сестры. Услышав его слова, Георгий не смог сдержать слез и признался, что и он страдает. Он тоже очень любит Марию. И каждое утро, когда он просыпается на рассвете, перед его глазами встает ее образ. Это были как раз те часы, когда девушка, согласно моему совету, молилась. Таким образом, вследствие горячей молитвы, открылось тайное чувство двух прекрасных молодых людей. Вначале родители Георгия возражали против его женитьбы на Марии. Но в конце концов они уступили, и свадьба состоялась».
Очарованный юноша Старец рассказал мне следующий случай: «Однажды ко мне пришел юноша и сказал, что летом на корабле он встретил одну очень красивую и привлекательную девушку. Эта встреча произвела на него очень сильное впечатление. Я видел, что происходило у него в душе, и сказал ему: «Дорогой мой, с такой чувствительностью, которой наделил тебя Бог, ты сейчас уже должен был бы стать святым””.
Другой духовник наверняка в этой встрече нашел бы повод, чтобы испепелить грешника. Но отец Порфирий воспользовался им для того, чтобы открыть молодому человеку его Божественный дар повышенной чувствительности, показать ему возможность стяжать святость через это дарование. «Любовию любовь сокрушая и огонь огнем невещественным угашая» 47 .
