Преподобна Феодора Солунська — житіє святого

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 5-й день

Преподобна Феодора народилася на острові Егіна 812 року в сім’ї протопресвітера (старшого священика) місцевого собору отця Антонія й отримала у Хрещенні ім’я Агапе. Мати дівчинки померла незабаром після пологів, а отець Антоній, доручивши новонароджену доньку піклуванням її хрещеної матері, покинув дім і прийняв чернечий постриг. У віці семи років дівчинку заручили, а потім видали заміж, ймовірно, у підлітковому віці.

Близько 820 року острів зазнав серії спустошливих набігів арабських піратів, і під час одного з цих набігів було вбито єдиного брата Агапе, який служив дияконом. Вважаючи, що набіги триватимуть, чоловік Агапе попрямував до її батька за порадою. Отець Антоній порадив їм виїхати в Салоніки, де у сім’ї були родичі, і сам поїхав із ними.

У Салоніках отець Антоній відшукав відокремлене місце подалі від міської метушні, що називалося Торопа, і заснував там скит. Агапе з чоловіком влаштувалися в місті. Вона народила трьох дітей, але другий і третій померли незабаром після народження. Навіть смерть третьої дитини не зламала Агапе, і вона благала чоловіка не впадати у відчай, нагадуючи йому, що Господь благословив їх, дарувавши їм дітей. Вона запропонувала зробити цю жертву Богу досконалою: віддати старшу дитину (дівчинку) в монастир.

Чоловік погодився, і вони відвезли шестирічну доньку в обитель святого Луки до ігумені Катерини, своєї родички, сестри архієпископа Антонія Солунського. Наступного ранку дівчинку постригли з ім’ям Феопіста, і вона залишилася в обителі. Чоловік Агапе незабаром після того помер, і молода вдова, відзначивши третій і дев’ятий день після його смерті, швидко роздала все своє майно. Вона відокремила третю частину бідним на помин душі чоловіка, а решту пожертвувала обителі святого Стефана, в яку вступила і сама.

Знаючи її благочестиве життя, ігуменя Анна дозволила їй прийняти постриг одразу. У чернецтві вона отримала ім’я Феодора. Вона завжди жила по вірі, і тепер їй це допомогло легко пристосуватися до монастирських порядків.

Наведемо два випадки з її чернечого життя, що показують силу характерів Феодори, ігумені Анни та Феопісти. Через кілька років після постригу Феопісти померла ігуменя Катерина, і дівчинку привезли до матері в монастир. Ігуменя Анна прийняла її. Феодора, цілком природно, переживала за доньку (під час вступу в обитель Феодорі було тільки двадцять п’ять років), побоюючись, що монастирське життя виявиться надто суворим для дитини, і просила ігуменю поблажливо ставитися до Феопісти в тому, що стосується одягу та їжі. Ігуменя кілька разів нагадувала Феодорі, що їй слід стримувати природну прихильність до доньки, і що дитя вже давно присвячене Богові, і не личить забирати назад пожертвуване Йому. Якось раз Анна застала Феодору в турботах про доньку, і, побачивши, що між матір’ю і донькою відновився тісний родинний зв’язок, заборонила їм розмовляти один з одним.

Вони прожили пліч-о-пліч в одній келії п’ятнадцять років і жодного разу не сказали одна одній ні слова. Коли одній з них потрібно було привернути до чогось увагу другої, вона вдавалася до посередництва якоїсь іншої сестри, і в такий спосіб їм вдавалося зберігати послух ігумені без особливої гіркоти й печалі. Після п’ятнадцяти років, коли одного разу Феодора тяжко захворіла, сестри стали просити ігуменю розв’язати узи мовчання, що сковували матір і дочку. Анна виконала прохання сестер, і Феодора з Феопістою змогли вільно спілкуватися до кінця своїх днів. Узи спорідненості вже не були перешкодою на шляху духовного зростання.

Ігуменя Анна прожила до 120 років, і в останні роки за нею доглядала саме Феодора. Коли Анна пішла на спочинок, Феопіста, дочка Феодори, стала ігуменею обителі.

Проживши довге життя в послуху, здобувши чернечі чесноти і створивши багато добрих справ, Феодора померла 29 серпня 892 року у віці вісімдесяти років. Перед смертю вона прохворіла п’ять днів і причастилася Святих Христових Таїн. Сестри, які стояли біля її смертного одра, бачили, як її обличчя просяяло неземним світлом. Її чоло було всіяне запашними крапельками поту, а після смерті її обличчя осяялося небесною посмішкою.

Почувши про її смерть, близький друг Феодори, тяжко хворий диякон Димитрій, який служив у церкві святого Димитрія, прийшов попрощатися з нею. Він дав їй останнє цілування і раптом відчув, що над ним сталося чудо зцілення. Отримали зцілення і ще двоє християн, присутніх на похованні. Через дев’ять днів після смерті Феодори з лампади над її могилкою почала виливатися запашна олія. Сестри збирали його в каструлі та сковорідки і роздавали як благословення.

Після двох років, коли було складено її житіє, олія все ще стікала з лампади. Досі збереглися маленькі свинцеві флакони з відбитком образу преподобної Феодори. У ці флакони паломники за часів Палеологів (1259–1453) набирали чудотворну лампадну олію, а, можливо, і миро від мощей преподобної, аж через триста років після її смерті.

У перші роки після смерті святої відбувалися чудеса зцілення таких недуг, як параліч, віспа, хвороби кісток і одержимість. І в наші дні теж відбуваються чудеса по молитвам біля мощей преподобної Феодори.

Найдавніша з збережених до нас ікон цієї святої — це фреска одинадцятого століття в храмі Айя Софія в Салоніках.