Мученики Інна, Пинна і Римма Новодунські
День пам'яті (н. ст.)
Місяця січня на 20-й день / червня на 20-й день
Святі мученики Інна, Пінна і Римма були слов’янами, із північної Скіфії, та були учнями святого апостола Андрія Первозванного. Вони вчили про ім’я Христове і хрестили багатьох варварів, навернувши їх до правої віри. За це були схоплені місцевим князем, який хотів було звабити їх різними спокусами й утішними обіцянками, але вони не схилилися на запропоновані їм почесті та за свою твердість віри в Христа були побиті без пощади.
У той час стояла сувора зима, і річки замерзли настільки, що їх могли переходити по льоду не лише люди, а й коні з возами. Князь наказав поставити в лід великі колоди і прив’язати до них святих, поступово опускаючи їх у студену воду. Коли лід дійшов до шиї святих, вони, змучені страшною холоднечею, віддали Господу свої блаженні душі.
У стародавньому слов’янському місяцеслові оповідається, що деякі християни поховали тоді тіла їхні, але потім єпископ Гедца вийняв їх із могили і, взявши на плечі свої, поклав у своїй церкві. Через сім років після смерті своєї святі мученики явилися тому ж єпископу та повеліли йому перенести мощі їхні до містечка, що називається Алікс, у сухе пристановище (Алікс є нинішня Алушта, що розташована на березі Чорного моря, на північний схід від Ялти. «Сухе» означає морську пристань).
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь мученикам Инне, Пинне и Римме Новодунским, глас 2
Я́коже Первозва́ннаго ученицы́/ первозва́ннии яви́стеся от слове́н,/ и бра́тию ва́шу/ све́том И́стины просвеща́юще,/ от безбо́жнаго свире́паго кня́зя/ лю́тую кончи́ну прия́ли есте́,/ мра́зом окова́ннии и ледом удавле́ннии,/ на Дуна́е реце́ в Ски́фстей стране́./ Но я́ко ду́ши за дру́ги поло́жшии,/ святи́и И́нно, Пи́нно и Ри́ммо,/ и о на́с всемо́щныя моли́твы приноси́те,/ вся́ язы́ки слове́нския/ па́ки ко Христу́ обраща́юще.
Кондак мученикам Инне, Пинне и Римме Новодунским, глас 2
Ве́лия ве́ры исправле́ния:/ ледом окова́нни, я́ко на воде́ упокое́ния,/ святи́и И́нна, Пи́нна и Ри́мма ра́довахуся,/ мучи́тель же несмы́сленно яря́щеся,/ плоды́ и́х виногра́да тща́ся погуби́ти,/ но оба́че доны́не от слове́нских язы́к/ святы́я гро́здия Христо́с прие́млет,/ и первому́ченик слове́нских венча́ет венцы́./ Сего́ ра́ди и мы́,/ взращенных ва́ми ве́рных отроча́та,/ благодари́м и мо́лим вы́, святи́и:/ испроси́те те́плыми моли́твами и на́м/ в Ду́се и́стины по Бо́зе ревнова́ти.
Ще в розробці